Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Рольова поведінка. Соціальні норми як регулятори поведінки

Вступ

Спілкуючись з іншими людьми, які виступають у певних ролях, людина неминуче вступає у рольову взаємодію з ними, тобто керує їхньою рольовою поведінкою і сама підпадає під вплив партнерів зі спілкування та їхніх ролей. Рольова взаємодія не завжди відбувається гармонійно, інколи вона супроводжується суперечностями — рольовими конфліктами. Рольові конфлікти — це суперечності, пов’язані з соціально-психологічними ролями особистості та їх структурою.

Про роль як про особистісну характеристику можна говорити тоді, коли вона є прийнятою особистістю, тобто коли людина відчуває рольову ідентичність, переживає себе суб’єктом ролі. Можна виділити такі форми рольової ідентичності: 1) статева — одна із основних форм ідентичності, що полягає в ототожненні себе з тією чи іншою статтю; 2) етнічна — пов’язана з національною самосвідомістю, мовою і соціокультурними особливостями; 3) групова — пов’язана з членством в різних соціальних групах; 4) політична — пов’язана із соціальними і політичними цінностями; 5) професійна — пов’язана з професійними ролями.

У реальних ситуаціях спілкування рольова взаємодія — це двосторонній процес, а отже структура рольової взаємодії є подвійною, тобто такою, що належить кожному з партнерів зі спілкування. Так, у випадку спілкування двох людей (найпростіша модель взаємодії) кожен з партнерів має своє уявлення про власну роль (рольове переживання), є суб’єктом власних рольових дій і вчинків і має взаємні рольові очікування (тобто на поведінку партнера А впливають очікування з боку Б і навпаки).

1. Особливості рольової поведінки людини

Важливою складовою частиною поведінки людини є рольова поведінка. Соціалізована особистість завжди є носієм певного арсеналу психологічних ролей: професійних, сімейних, статевих тощо. Психологічні ролі дуже тісно вплетені в структуру особистості. Можна стверджувати (і це підтверджується психологічною практикою), що значна частина психологічних дисгармоній пов’язана з функціонуванням ролей і закономірностями рольової поведінки. Не є винятком і життєва криза, яка дуже часто супроводжується рольовими конфліктами особистості.

В процесі соціалізації у людини формується певна життєва модель: система стійких значущих стосунків, поведінкові стереотипи, ієрархія звичних видів діяльності. Життєва модель обов’язково включає репертуар психологічних ролей. Ролі як функціональні одиниці соціальної поведінки людини (Шибутани Т., 1969) є одними з основних соціальних функцій особистості, вони є втіленням мети соціально значущої діяльності та поведінки людини, отже дуже тісно пов’язані з смислом життя. Психологічна роль неможлива без уявлення людини про себе як про суб’єкта ролі, а отже система ролей має істотне значення у формуванні «Я»- концепції особистості.

Існує багато класифікацій психологічних ролей. Найбільш широке тлумачення, що включає практично всі прояви активності людини, належить класичній теорії психодрами Дж.Морено, де розглядаються такі типи психологічних ролей: психосоматичні, психічні, соціальні, трансцендентні (Лейтц Г., 1994). За нашими даними, під час переживання життєвої кризи можуть бути різною мірою задіяні всі вказані види психологічних ролей.

Хоча в цій концепції лише одна з чотирьох класифікацій ролей одержала назву «соціальна», ми вважаємо всі психологічні ролі людини в тій чи іншій мірі соціальними (якщо не хочемо підміняти поняттям ролі будь-яку функцію особистості) і вважаємо рольовими лише соціалізовані прояви поведінки, такі, які орієнтовані на інші особистості, тобто на міжособистісну взаємодію. Іншими словами, не може бути ролі без «спостерігача». Немає ролі без групи, як не може бути короля без почту придворних, актора без глядачів. Навіть якщо йдеться про уявну роль, то мається на увазі «уявний партнер» (ним може бути навіть власне децентроване «Я» людини). Отже, роль завжди має на увазі «когось», тобто групу, для якої ця роль грається (як крайній варіант, «групою» може вважатись і один партнер зі спілкування).

Говорячи про соціальні феномени особистості, серед яких найбільше значення має групова ідентифікація, не можна не погодитись з тим, що соціальна сутність людини значною мірою визначається її психологічними ролями. Рольове тлумачення особистості ілюструє зв’язок ролі і групи: скільки референтних груп має людина, стільки й ролей можна виділити в її репертуарі.

Роль — це засіб функціональної належності до групи. Можна ввести поняття групової ролі, тобто такої ролі, яка майже не включає в себе забарвлення індивідуальності, а визначається лише належністю до групи. В цьому випадку людина «грає» не саму себе, а виступає носієм соціального статусу або уособленням групових очікувань. Людина може грати в різних групах схожі ролі. У цьому випадку говорять про домінуюче амплуа або прагнення до тотожності різних соціальних ролей у різних групах спілкування. У кожній групі людина може грати і кілька ролей. За наявності у особистості декількох групових ролей у одній і тій ж групі одна роль завжди буває основною. Інші ролі є побічними, але й вони здебільшого пов’язані з мікрогрупами, угрупованнями, підгрупами, що утворюються всередині групи.

Групові ролі і домінуюче амплуа — дві крайності збіднення індивідуальності, коли соціальні, рольові, функціональні аспекти особистості «затьмарюють» власне обличчя людини, її сутність. У цьому випадку ми можемо говорити про «рольову людину». Нею може бути гіперсоціалізована особистість або людина, для якої соціальний успіх заміщує потребу в самореалізації. Ще одним прикладом домінування групової ролі можна вважати людину юрби. За даними психології масовидних явищ юрба знеособлює людину і перетворює її на сліпого виконавця волі «колективного суб’єкта».

2. Соціальні норми поведінки

В ідеалі соціальні норми мають збігатися з юридичними, тобто всі письмово викладені положення, правила, закони треба визнавати не на словах, а на ділі, і кожне їх порушення необхідно засуджувати. У реальному житті, як правило, соціальні норми є набагато ширшими від юридичних, хоча дії окремих суб’єктів спрямовано на те, щоб за можливості звузити їх.

Межі застосовування соціальної норми є психологічною нормою. Людину, яка перебуває в таких межах, можуть засуджувати, якщо вона, наприклад, щось робить усупереч соціальним нормам. Якщо ж людина перебуває за межами психологічної норми, то її вважають ненормальною, спільнота відмовляється її розуміти.

У соціальних нормах віддзеркалюються суттєві для даної соціальної організації обставини (умови), в яких відбувається її діяльність. Виникнення і дія соціальних норм, їхнє місце в соціальній структурі організації зумовлені об’єктивною необхідністю в упорядкуванні соціальних відносин. Завдяки соціальним нормам розрізнені індивідуальні дії членів організації, їхні поступки інтегруються в систему соціальних відносин, формують певний соціальний порядок.

Соціальні норми регулюють усі важливі сторони життєдіяльності соціальної організації: функціональні відносини, взаємовідносини між підлеглими і керівниками, їх функціональну активність і навіть манеру поводитися, розмовляти, одягатися тощо. Особливо детально і жорстко вони визначають ступінь участі кожного індивіда в спільній діяльності, його взаємовідносини з керівником. Щодо інших питань, то вони більш гнучкі, допускають варіації та відхилення.

Соціальні норми регулюють поведінку людей у найрізноманітніших сферах соціальних відносин і бувають різними за їхньою соціальною значущістю, мають певну ієрархію. Соціальні норми, охоплюючи всю сукупність соціально-економічних актів поведінки людини, перебувають під впливом політичних, економічних, технічних, організаційних норм.

У соціальній сфері діє багато соціальних норм: ставлення до державної власності, до власної активності, професійно-посадові, моральні та інші норми. Індивіди можуть або визнавати ці норми, або протидіяти їм.

Соціальні норми виробляються в процесі соціальної взаємодії людей відповідно до їхніх уявлень про належне, бажане, вони пов’язані з груповими цінностями і сформовані на їх підставі. Взаємодії, які повторюються, є стійкими, викликані до життя суспільними потребами, а отже, вимагають установлення певного порядку, тобто розробки відповідних стандартів.

У соціальних нормах закріплюються ознаки таких відносин, що відповідають потребам соціальної організації. Стимулююча суть норм у тому й полягає, що вони ніби відкривають і окремому індивіду, і групі, і всьому колективу напрям діяльності, схвалюваної соціальною організацією в цілому. Норми виникають передусім через загальні потреби організації. Повторюваність актів соціальної діяльності, взаємодій потребує наявності таких загальних правил, які б дали можливість регулярно й однаково включатися в ці взаємодії суб’єктам організацій.

Соціальні норми втілюють у собі абстрактну модель регульованих взаємодій, дають змогу індивідам передбачити дії інших суб’єктів і відповідним чином будувати власну соціальну поведінку.

Реалізуючи вибіркове ставлення до різних варіантів соціальної поведінки і виступаючи практичними критеріями такого ставлення, соціальні норми закріплюють за одними з них тип позитивних, слушних, за іншими — негативних. Орієнтуючи людей у соціальній поведінці, норми стають для них мірою їхньої поведінки, а для організації — масштабом оцінки цієї поведінки. Мірою поведінки керується суб’єкт, а оцінює його дії організація (адміністрація, колектив).

Соціальні норми мають специфічні ознаки. Їхній зміст формується на основі реальної поведінки індивідів, без участі будь-яких директивних інстанцій, спільною творчістю людей, як підсумок природного відбору їхніх суджень про різні способи поведінки — належні, схвальні та бажані. Тут вони постійно відтворюються, виявляють свою дію у зв’язку із груповими цінностями. Соціальні норми відносно стабільні, постійні, але здебільшого виявляються стихійно. Якщо ж вони закріплені юридично (інституційні), то мають загальнообов’язковий характер. Однак у цьому разі вони втрачають мобільність, можливість самостійно змінюватися, реагуючи на зміни в реальній ситуації. У разі розходження інституційної норми із ситуацією її регулятивна функція стає менш ефективною. За цих умов спонтанно можуть виникати нові норми, які більше відповідатимуть ситуації, що змінилась, але, не будучи легалізованими і перебуваючи поза інституційним контролем, вони сприятимуть виникненню різних порушень.

Соціальні норми, що діють у певній сфері діяльності, підпорядковують орієнтацію суб’єктів у ситуації вибору, а також забезпечують соціальний контроль їх поведінки, узгоджуючи тим самим взаємодії в межах відповідної організації. Тут діють соціальні норми, що відбивають принципи і вимоги, якими керуються суспільство в цілому й окремі соціально-професійні групи. Вони можуть об’єднуватися в кодекси (для лікарів — клятва Гіппократа, для військових — присяга), проте, переважно існують у свідомості людей загалом, без чіткого словесного оформлення. Найзагальніші норми називають моральними принципами. Однак і в тих випадках, коли соціальні норми ніяк не зафіксовані, необхідність їх додержання припускається та перебуває під соціальним контролем.

На формальному рівні соціальні норми в соціальній організації можуть бути подані як певні обов’язки, регламенти, вимоги до поведінки, правила (заборони), де засоби підпорядковані цілям, близькі цілі підпорядковані віддаленим. Їх закріплено в посадових інструкціях, наказах, статутах, тобто в певних організаційних документах, і вони мають важливе значення в регулюванні поведінки людини.

Рівень дотримання посадових норм багато в чому залежить від професійної компетенції особи. Від того, як індивід розуміє ці норми і додержується їх, залежить ефективність його роботи. Цей вид соціальних норм має значення для оцінки діяльності суб’єкта. За тим, як особа виконує свої посадові обов’язки, формується думка про її майстерність, уміння, знання, здібності.

На неформальному рівні норми подано як традиції, громадську думку, звичаї, що встановилися в групі, обряди.

Норми-традиції зазвичай існують у формі стійких ролевих стандартів поведінки, що склалися в організації в результаті спільної професійної практики. Існують взірці ролей керівників різних рівнів, працівників різної кваліфікації, фахівців різної спеціалізації. Не завжди ці норми відповідають суспільним, оскільки в них зафіксовано звички, погляди конкретної організації і діють вони в цій організації. У разі такого розходження може виникнути конфліктна ситуація під час адаптації новачків організації.

Сила традиції як засобу регулювання організаційної поведінки полягає в тому, що норм поведінки, які сформувалися в цій організації, додержуються всі її члени. У результаті цього члени організації поводять себе як годиться, не потребуючи для цього особливих дій з боку адміністрації. Кожен знає, як до нього поставляться колеги, якщо він порушить традицію, і які санкції його чекають після цього.

Дієвість традицій у регулюванні поведінки значною мірою визначається силою громадської думки, яка захищає ці традиції, і залежить від того, чи відповідають вони інтересам усього колективу, наскільки вони актуальні для колективу в певний час. Тому, оцінюючи зміст звичаїв і традицій, дуже важливо поряд із традиціями, що склалися в конкретній трудовій організації, максимально враховувати загальнолюдські традиції, засновані на таких нормах, як відповідальність, ретельність, сумлінність тощо.

На неформальному рівні поряд із традиціями норми репрезентовано звичаями та обрядами в публічному та особистому житті людини, її побуті. Звичаї допомагають усвідомити значення подій, що відбуваються, вибрати правильну форму поведінки, вселяють відчуття впевненості в тому, що громадськість підтримує зроблений людиною вибір.

Висновки

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв’язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Стосовно соціальної поведінки норми виконують приписуючу і оцінну функції. Вони задають суб’єктам певний тип поведінки, дають їм змогу оцінювати свої вчинки, вчинки інших, ситуації, співвідносити явища, що оцінюються, з еталонами, вибирати, обстоювати, формувати, направляти і корегувати свою поведінку. Зафіксовані в уяві соціальні норми кожен суб’єкт використовує як масштаб, критерій, за якими оцінюється власна і чужа поведінка, обирається певний її варіант. Об’єктивізуються норми у вчинках, моральних якостях особи, моральних позиціях і ставленні до оточення. Здатність норм до такої об’єктивізації й робить їх справжніми регуляторами соціальної поведінки. Їх приписуюча функція допомагає індивіду вибрати відповідну поведінку, а оцінна — судити про правильність такого вибору.

Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.

Список використаної літератури

  1. Бандурка А. Психология управления: учбовий посібник/ А.М.Бандурка, С.П.Бочарова, Е.В.Землянская. — Х.: Фортуна-пресс; Симферополь: Реноме, 1998. — 340 с
  2. Генов Ф. Психология управления: Основные проблемы: Пер. с болг./ Филипп Генов,; Оощ. ред. и вступ. ст. Б.Ф.Ломова, В.Ф.Вендаы. — М.: Прогресс, 1992. — 422 с.
  3. Дуткевич Т. Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник/ Тетяна Дуткевич,; Мін-во освіти і науки України, Кам’янець-Подільський державний ун-т, Ін-т соціальної реабілітації та розвитку дитини . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 455 с.
  4. Завадський Й. Організація і психологія управління трудовими колективами: науково-популярна література/ Йосип Завадський,. — К.: Урожай, 1995. — 159 с.
  5. Каганець І. Психологічні аспекти в менеджменті: Типологія Юнга. Соціоніка. Психоінформатика/ Ігор Каганець,. — К.; Тернопіль: Мандрівець: Port-Royal, 1997. — 203 с.
  6. Лебедев В. Психология и управление: науково-популярна література/ В. И. Лебедев,. — М.: Агро-промиздат, 1990. — 175 с.
  7. Мельник Л. Психологія управління: Курс лекцій/ Людмила Мельник,; Міжрегіон. акад. управл. персоналом. — К.: МАУП, 1999. — 171 с.
  8. Менеджмент персоналу: Навчальний посібник/ В. М. Данюк, В. М Петюх, С. О. Цимбалюк та ін.; За заг. ред. В. М. Данюка, В. М. Петюха; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 398 с.
  9. Орбан-Лембрик Л. Психологія управління: Посібник/ Лідія Орбан-Лембрик,. — К.: Академвидав, 2003. — 567 с.