Вступ

Аналіз екологічної безпеки міста або регіону тісно пов’язаний з дослідженням впливу навколишнього середовища на людину, який можна визначити за допомогою показників захворюваності та смертності у межах певних територіальних комплексів.

Забруднення навколишнього середовища згубно впливає на здоров’я населення, збільшення смертності й захворюваності дітей. Переважна кількість міст України – це індустріальні комплекси із забрудненою атмосферою, дефіцитом сонячного світу, а також недостачею зелених насаджень. Ступінь розповсюдження багатьох хвороб у великих містах набагато вища, ніж у маленьких містах і селах. Це викликає необхідність розширення й поглиблення наукових досліджень екологічного стану індустріально розвинутих регіонів.

Причинами зростання міст та їх ролі в господарюванні є ефективніше використання природних і людських ресурсів для найповнішого задово­лення різнобічних суспільних та особистих потреб людини — біологіч­них, економічних, соціальних та ін. Отже, головною метою урбоекології є пошук оптимальних рішень містобудування, спрямованих на поліпшен­ня умов життя та всебічну раціоналізацію природокористування в межах території міської забудови. При цьому потрібно вирішувати комплекс проблем, пов’язаних з функціонуванням міських екосистем: рекреаційних, еколого-економічних, інженерно-технічних, соціального обслуговування тощо. Впродовж останнього часу темпи зростання території міст удвічі перевищують темпи зростання чисельності їх населення, тому густота населення в містах зменшується. Отже, площа під забудову міст буде потрібна в зростаючій кількості. При цьому також значно зростають потре­би в харчових продуктах, воді, енергії та інших життєвих ресурсах. Зрос­тання споживання природних ресурсів ускладнює екологічні пробле­ми урбанізації. Особливого значення набувають завдання з охорони довкілля.

1. Сутність та зміст екології міста

Місто являє собою просторове середовище, яке формується у процесі розвитку суспільства і є одним з вищих проявів цивілізації. Це – територія муніципального утворення, що виникла в результаті спільного використання населенням ресурсів для виробничої і будь-якої іншої господарської діяльності, спільного користування соціальною інфраструктурою та узгодженого регулювання суспільного життя.

Під містом слід розуміти населений пункт, значний за розмірами, чисельністю, щільністю населення, зайнятого переважно у неаграрних сферах діяльності. Дане поселення виконує, як правило, промислові, наукові, транспортні, рекреаційні, культурні й адміністративно-господарські функції, відзначається концентрацією виробництва і компактністю переважно багатоповерхової забудови з певним рівнем архітектурно-художнього оформлення, інженерно-технічного устаткування.

Сучасність характеризується бурхливим розвитком міст і загостренням проблем, пов’язаних із взаємовідносинами природи, суспільства. Одна з цих проблем – протиріччя між ростом міст, з одного боку, прагненням зберегти живу природу в міських, приміських територіях з іншої сторони. Екологічна система, що може вмістити 50 або 100 млн. чоловік, можливо, не витримає тиску 200 або 300 млн. [4, с.116]

В умовах науково-технічного прогресу, зростання концентрації індустріального виробництва, транспортної напруги, все більш виразно зростає вплив урбанізації на міське середовище. Ці процеси створюють певну напругу в соціальному, природному, екологічному, транспортному середовищі великих міст.

Охорона й відтворення навколишнього середовища у зв’язку з розвитком процесів урбанізації являють собою одну зі найскладніших глобальних проблем, значення якої в єдиній системі керування сучасним соціально-економічним розвитком постійно зростає.

У процесі функціонування систем життєзабезпечення міста спожива­ється значна кількість різних природних ресурсів та створюється величез­на кількість газоподібних, рідких і твердих відходів (табл. 1). Водопостачання має цілодобово забезпечувати населення й промис­лові підприємства водою належної якості, що відповідає державним стан­дартам. Задовільно виконати це завдання не завжди вдається. У більшості міст України якість питної води не відповідає санітарним нор­мам. Тому поряд з централізованим водопостачанням у містах все біль­шою мірою використовують децентралізоване постачання населення во­дою, яку добувають з глибинних підземних горизонтів.

У результаті споживання значної кількості води утворюється багато промислових і побутових стічних вод. Щодоби на одного мешканця міста припадає в середньому 0,1—0,4 м³ побутових стічних вод. Кількість та­ких стоків залежить від густоти населення і становить 10—15 тис. м³/рік на 1 га житлової забудови. Вміст забруднювальних речовин у каналіза­ційних водах, що припадає на одного мешканця міста на добу, становить, г/л: завислі речовини — 65, амонійний нітроген — 8, органічні речовини (за БСК_П0ВН) — 35—40, хлориди — 9, фосфор — 1,7.

Таблиця 1. Споживання і відходи міста з населенням 1 млн чол.

(за Г. В. Стадницьким і А. І. Радіоновим)

Види споживання та їх обсяг, т /добу	Види відходів та їх обсяг, т /добу
Вода 625 000 Продукти харчування 2000 Енергетичні матеріали: газ 2700 нафта 2800 бензин 1000 вугілля 4000	Стічні води 500 000 Тверді відходи 2 000 Газоподібні викиди: пил 150 оксиди сульфуру 150 оксиди нітрогену 100 оксид карбону (IV) 450 органічні речовини 100

Ґрунти на території міст забруднюються різними сторонніми речовинами, які поділяють на механічні, хімічні та біологічні. До механічних забруднень належить будівельне сміття, бите скло, кераміка та інші матеріали, що негативно впливають на механічні властивості ґрунтів. Хімічні забруднення пов’язані з потраплянням у ґрунти різних хімічних речовин, що призводить до зміни природної концентрації хімічних елементів, яка може перевищувати встановлені нормативами ГДК. Біологічні забруднення спричинюють внесені в ґрунти різноманітні мікроорганізми, що погіршують бактеріологічні, гельмінтологічні та ентомологічні показники стану грунтів і визначають рівень епідеміологічної небезпеки в місті.

Під впливом зміни рельєфу, регулювання поверхневого стоку, втрат з водоносних комунікацій може спостерігатись підвищення рівня ґрунтових вод та підтоплення. Водонасичення грунтів знижує їх міцність і призводить до деформації та руйнування будівель. З метою захисту від зсувів та обвалів крутосхилів здійснюють різні інженерні заходи: зміну рельєфу схилу, регулювання стоку поверхневих вод, агромеліорацію, закріплення пухких і тріщинуватих порід, будівництво споруд для закріплення схилів тощо.

Фізичні забруднення міста виявляються в місцевій зміні температурного, електричного, магнітного та йонізаційних полів і вібрацій, які значно перевищують природний фон. Інтенсивність шуму в містах промислово розвинених країн щороку збільшується на 0,5-1 дБ. Рівні шуму на міських вулицях становлять 85-87 дБ, що зумовлює зашумленість міських територій.

Основними забрудниками атмосферного повітря в містах є об’єкти енергетики, промисловості й транспорт. У великих містах формується власний мікроклімат0стотно змінюється вологість, аеродинамічні, термічні та радіаційні характеристики(^Можуть спостерігатися локальні підвищення температури повітря порівняно з температурою навколишнього середовища та утворюватися смоги. За формування міського мікроклімату впливають викиди теплоти й зміна режиму сонячної радіації, пило-газові викиди промислових підприємств і транспорту, зміна теплового балансу;з а рахунок випаровування, рельєф місцевості, що створюється міською забудовою, тощо. В загазованих містах від раку легенів помирає значно більше людей, ніж у віддалених передмістях. Зростає кількість захворювань на ларингіт, фарингіт, кон’юнктивіт, екзему, пневмонію, інфаркт міокарда, бронхіальну астму, алергічні та інші хвороби.

Охорону атмосферного повітря в місті можна здійснювати шляхом організації санітарно-захисних зон, архітектурно-планувальних рішень та інженерно-організаційних заходів, до яких належить використання безвідходних та маловідходних технологій, а також різні методи очищення газодимових викидів.

Внаслідок істотного погіршення в Україні екологічного стану довкілля великих міських агломерацій відбуваються різкі зміни місцевої флори і фауни, які супроводжуються розвитком ситуацій, небезпечних для здоров’я населення.

Так, зубожіння видового складу рослинності та відповідно зменшення зеленої біомаси спричинюють зниження вмісту кисню в атмосфері та збільшення загазованості, зокрема оксидами азоту.

Порушення рівноваги в біоценозах міста супроводжується інтенсивним поширенням переносників збудників різних хвороб людини і домашніх тварин (іксодові кліщі, численні паразити голубів та ін.). Істотну загрозу становлять також безпритульні домашні тварини і щури, які переносять сказ, туляремію, гельмінти тощо, внаслідок чого ґрунт у парках і скверах міст стає джерелом серйозних інфекцій.

Особливо небезпечно те, що вказані чинники впливають на джерела питної води та водойми.

В Україні зміна біоти найбільш негативно позначилася на таких містах, як Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк.

Місто є середовищем не тільки для проживання людей, а й для існування різних видів рослин і тварин. Частково вони існують в одомашненому (окультуреному) стані, інші ж можуть жити тільки, в специфічних домашніх умовах (оранжереях, теплицях, акваріумах тощо) зустрічаються також дикорослі рослини та дикі тварини.

Зелені насадження крім естетичного призначення мають значний вплив на поліпшення міського мікроклімату, властивостей ґрунтів, очищення повітря від забруднювальних речовин та збудників хвороб, шумопоглинання тощо. Разом з тим деякі рослини можуть зумовлювати алергічні реакції. Багато тварин і мікроорганізмів є збудниками чи переносниками хвороб.

Особлива роль належить зеленим зонам за межами міст, до складу яких входять ліси й лісопарки. Вони виконують три основні функції: захисну, санітарно-гігієнічну та рекреаційну. Загальні розміри зелених зон встановлюють залежно від чисельності населення, природно-кліматичної зони та загальної лісистості території. Розмір лісопаркової зони встановлюють залежно від чисельності населення міста (табл. 2). 

Таблиця 2. Розмір лісопаркової зеленої зони міста 

Чисельність населення міста, тис. чол.	Розмір лісопаркової зеленої зони, га/1000 чол.	Чисельність населення міста, тис. чол.	Розмір лісопаркової зеленої зони, га/1000 чол.
Понад 500 до 1000 Понад 250 до 500	25 20	Понад 100 до 250 До 100	15 10

Міста чинять величезний негативний вплив на довкілля, що виявляється насамперед у забрудненні атмосферного повітря. В повітрі міст зосереджено до 86 % усіх забруднень, до 13 % припадає на решту суходолу і лише 1 % — на океанський простір. Іншим негативним фактором дії на здоров’я мешканців міста є незадовільна якість питної води. Нерегулярне видалення побутових відходів, їх накопичення та гниття зумовлюють погіршення санітарно-гігієнічних умов і призводять до виникнення інфекційних захворювань. Мміський шум, особливо поблизу автомобільних і залізничних магістралей, аеропортів, вокзалів та промислових підприємств стали причиною масових нервових захворювань неврозів та психічних хвороб). Напружений ритм міського життя разом з погіршеною екологічною ситуацією спричинюють психоневрологічні розлади та депресії, серцево-судинні й нервові захворювання, діабет тощо. Несприятливі екологічні умови проживання населення послаблюють імунну систему і призводять до скорочення тривалості життя та підвищеної смертності. Поліпшення екологічного стану в містах має здійснюватись шляхом поступової стабілізації зростання міст, обґрунтованого з еколого-економічних позицій їх розміщення на території держави, вдосконалення господарських систем та збільшення площ зеленої зони. Гострота екологічних проблем переважної більшості міст світу спонукає до пошуку нових шляхів їх вирішення.

2. Основні тенденції розвитку сучасного міста та їх вплив на екологію

Україна належить до числа індустріально-аграрних країн. Частка важкої промисловості складала до недавнього часу 60 % валового внутрішнього продукту країни, що істотно вище, ніж в західноєвропейських країнах, де цей показник складає приблизно 35 %. Саме підприємства важкої промисловості формують основне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище. Значна частина промислових підприємств (понад 80 %) розташована в містах та селищах міського типу. Тут проживає біля 70 % населення країни. В Україні налічується 436 міст та 925 селищ міського типу. За статистикою до 90 % газоподібних, рідких та твердих відходів утворюються в містах та біля 10 % — у сільській місцевості.

Для багатьох міст України характерна складна екологічна обстановка, обумовлена наявністю і концентрацією підприємств чорної та кольорової металургії, теплоенергетики, хімії та нафтохімії, гірничодобувної промисловості, цементних заводів. Такі міста є безперечними лідерами щодо забруднення повітря. Серед них: Донецьк, що складає разом з розташованими поряд з ним Авдіївкою, Горлівкою, Єнакієвим, Макіївкою та іншими містами Донецьку промислову агломерацію, а також Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Константинівка, Кривий Ріг, Маріуполь.

У великих містах з інтенсивними транспортними потоками вміст у повітрі канцерогенних речовин типу бензопірена в 2—3 рази, а в центрах чорної металургії приблизно в 12 раз вищий, ніж в невеликих містах або сільській місцевості.

Другою не менш небезпечною екологічною проблемою міст є стан каналізаційного господарства та очистка стічних вод.

Практично в усіх містах України каналізаційні системи потребують заміни або капітального ремонту. Часті прориви каналізаційних колекторів є постійними джерелами небезпечного забруднення міського середовища, а іноді приводять до спалаху інфекційних захворювань. Приклад — м. Суходольськ, де через протікання каналізаційних стоків у водопровід у 2003 р. захворіли на гепатит понад 900 чоловік.

За даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, в переважній більшості міст України споруди з очистки загальноміських стічних вод перевантажені. Виняток становлять, можливо, лише Київ та Харків. У багатьох містах існуючі потужності очисних споруд в декілька разів нижчі, ніж потрібно. Приблизно половина міських стічних вод скидаються у водні об’єкти недостатньо очищеними, із них біля 15 % — взагалі без очищення. Без усякої очистки скидається до 70 % промислових стічних вод.

Серед найбільш забруднених ділянок річок слід відмітити р. Сіверський Донець на ділянці Лисичансько-Рубежанського промрайону, р. Інгулець в районі Кривого Рогу, р. Дніпро в районах Дніпродзержинська, Дніпропетровська і Запоріжжя, а також в нижній течії в районі Херсона, р. Кальміус та її притоку Кальчик, що впадають в Чорне море.

Високий рівень забруднення Азовського моря спостерігається в районі Маріуполя. Акваторія Чорного моря також сильно забруднена в районах Севастополь-Балаклава, Южне-Одеса-Іллічівськ.

За останні роки в Україні в атмосферу викинуто більш як 100 млн. тонн шкідливих речовин.

Підприємства металургії та енергетики — головні забруднювачі повітря — щорічно дають відповідно 35 і 32% всіх забруднень від стаціонарних джерел. Центри металургії та енергетики, а отже, осередки забруднення атмосфери — це міста Макіївка, Маріуполь, Комунарськ, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Нікополь. Металургійні підприємства оснащені очисним обладнанням лише на 30-50%. За рідкісним винятком, це обладнання застаріле, чи взагалі не діє. Основні забруднювачі довкілля важкими металами, особливо арсеном і свинцем, а також сірчаною та азотною кислотами — підприємства кольорової металургії. Це завод «Укрцинк» у Костянтинівці, Дніпровський ртутний комбінат у Запоріжжі, Микитівський ртутний комбінат та ін. Підприємства чорної металургії — головні забруднювачі водойм фенолами, нафтопродуктами, сульфатами.

Однією із складних екологічних проблем для більшості міст України є захоронення виробничих та побутових відходів, причому складність проблеми пропорційна чисельності населення та промисловому потенціалу міста. В металургії та теплоенергетиці для складування відходів використовується до 40 % території підприємства. Ландшафти, обумовлені наявністю кар’єрів, розрізів та інших місць добування корисних копалин, а також місць складування промислових та побутових відходів у вигляді відвалів, шламонакопичувачів, териконів, звалищ, формують зони техногенного спустошення, площа яких до кінця ХХ століття склала біля 8 % від загальної території України.

Забруднення ґрунтів в містах пов’язане головним чином з викидами автотранспорту та промислових підприємств. Забруднювальні речовини осідають або вимиваються атмосферними осадками із повітряного басейну в радіусі до 5 км від стаціонарного джерела викиду. Основними джерелами забруднення ґрунтового покриву стали теплові електростанції, підприємства кольорової та чорної металургії.

В Україні майже четверта частина шкідливих викидів промислових підприємств не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. У великих містах з інтенсивними транспортними потоками вміст у повітрі канцерогенних речовин типу бензопірена в 2 – 3 рази, а в центрах чорної металургії приблизно в 12 раз вищий, ніж в невеликих містах або сільській місцевості [5, с. 63].

Серйозність забруднення води й повітря, а також нагромадження твердих відходів одержує достатнє відбиття в різних офіційних документах ООН, інших міжнародних організацій і в пресі. Широко відомий той факт, що ріки й озера перетворюються в міські й промислові стічні канави. Більшість населення міст п’є воду сумнівної якості. Забруднення повітря сприяє виникненню рака легенів, емфіземи, пневмонії й інших захворювань. Рятування від твердих відходів стає гострою проблемою для багатьох міст, тому що доступні для використання смітники заповнені й городяни перешкоджають розміщенню смітників і сміттєспалювальних печей поблизу їхнього житла.

Однією із складних екологічних проблем для більшості міст України є захоронення виробничих, побутових відходів, складність проблеми пропорційна чисельності населення, промисловому потенціалу міста [6, с.111]. В металургії та теплоенергетиці для складування відходів використовується до 40% території підприємства. Ландшафти, обумовлені наявністю кар’єрів, розрізів та інших місць добування корисних копалин, а також місць складування промислових, побутових відходів у вигляді відвалів, териконів, звалищ, формують зони техногенного спустошення, площа яких вже до кінця ХХ століття склала біля 8% від загальної території України.

Забруднення ґрунтів в містах пов’язане головним чином з викидами автотранспорту, промислових підприємств. Забруднювальні речовини осідають або вимиваються атмосферними осадками із повітряного басейну в радіусі до 5 км від стаціонарного джерела викиду. Основними джерелами забруднення ґрунтового покриву стали теплові електростанції, підприємства кольорової, чорної металургії.

Можливі наслідки забруднення навколишнього середовища у віддаленій перспективі ще більш тривожні. Концентрація промисловості, людей, споруджень, бетону може призвести до повітряного й теплового забруднення, достатньому, щоб викликати необоротні й потенційно катастрофічні зміни клімату Землі внаслідок так званого парникового ефекту.

Корінь проблеми забруднення навколишнього середовища найкраще представляється за допомогою методу сировинних балансів, що заснований на простій ідеї, що вага всіх ресурсів (палива, сировини, води), використовуваних у виробничих процесах, в остаточному підсумку буде приблизно дорівнює вазі промислових відходів.

Екологічна система, природа, має здатність до самовідтворення, завдяки якому вона може, до певного ступеня, поглинати й переробляти такі відходи. Однак, обсяг промислових відходів має тенденцію перевершувати її абсорбуючу здатність.

Урбанізація (від лат. urbanus – міський) – це процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Особливі міські відносини охоплюють соціально-професійну і демографічну структуру населення, його спосіб життя, розміщення виробництва і розселення. Передумовами урбанізації є: ріст індустрії, поглиблення територіального поділу праці, розвиток культурних і політичних функцій міст. Для урбанізації характерний приплив у міста сільського населення і зростаючий маятниковий рух людей із сільського оточення і найближчих дрібних міст у великі [4, с.77].

Урбанізоване міське середовище – це опорні скупчення державних суспільних, міжнародних, приватних, соціальних, торгівельних, виробничих інфраструктур. Розвиток і розміщення цих структур відбувається у взаємозв’язку з концентрацією виробництва, які в свою чергу стимулюють зростання міського середовища, створюючи при цьому економічну, науково-технічну базу для розширеного відтворення, накопичення інвестиційного капіталу. На фоні цих прогресивних зрушень у міському середовищі відбувається і цілий ряд негативних процесів у соціально-економічному розвитку, економічній ситуації. За таких умов у великих містах відбувається подальша концентрація виробництва, транспорту, сфери послуг і у зв’язку х цим зростають масштаби урбанізації, а це означає, що є можливим створення нових, розширення вже існуючих робочих місць. Останній процес виступає як найважливіше джерело накопичення національного багатства, інвестиційного прибутку в державну скарбницю, за допомогою яких регулюються процеси соціального добробуту [8, с.45].

На початку ХХІ століття особливо гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов проживання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяльності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов’язані з територіальною організацією виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високоурбанізованих регіонах. У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості їх самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров’я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань [4, с.77].

Підвищення темпів урбанізації у світі – явище неминуче. Якісні аспекти цього процесу залежать, природно, не тільки від того, як будуть прийматися й виконуватися відповідні рішення. При відомій складності будь-якого динамічного соціального процесу, а тим більше процесу відношення таких відкритих систем, як великі міста, представляється очевидним, що їхній ріст і перетворення дадуть найкращі результати, якщо в цьому процесі візьмуть участь усі без винятку держави світу. При цьому облік економічних і екологічних аспектів в аналізі особливостей процесу урбанізації є загальною рисою, що характеризує підходи до цих проблем в усьому світі. Однак, якщо урбанізація відбувається не стихійно, з урахуванням можливостей і умов життя суспільства, призводить до раціонального розміщення продуктивних сил, вона не ускладнює, а сприяє економічному, соціальному прогресу.

Транспортні засоби мають великий вплив на різні сфери життя — економіку, культуру, екологію, Екологічні концепції стають все більш домінуючими при вирішенні широкого кола завдань економічного, соціального, містобудівного розвитку міста. У процесі свого розвитку транспорт претендує на різні види ресурсів багатоцільового призначення (територіальні, водні, енергетичні). Для вирішення цих проблем повинен враховуватися не тільки максимальний економічний ефект, але й забезпечення стійкості екологічного комплексу як необхідної умови стабільного соціально-економічного розвитку міста на тривалу перспективу. Тому екологічний принцип проектування повинен обов’язково виходити за рамки вузько-природоохоронних заходів і об’єднувати у собі всі процеси людської діяльності. Це повною мірою стосується залізничного транспорту, виробнича діяльність підприємств якого в багатьох випадках впливає на довкілля негативно.

Інтенсивний розвиток автомобілізації негативно впливає на навколишнє середовище та використання територіальних ресурсів міста. Протягом останнього десятиліття кожні п’ять років кількість використаного повітря на спалювання палива в автомобілі подвоюється. Також треба враховувати і те, що до екології транспорту належать також боротьба з транспортними шумами та вібраціями. Наприклад, при оптимальній місткості місць зберігання автомобілів у житловій забудові (200 машиномісць) і середньому значенні — піку виїзду (8-12 %) виїзди з гаража (стоянки) за рівнем шуму можна порівняти з вулицею районного значення.

При усій важливості транспортно-дорожнього комплексу як невід’ємного елемента економіки необхідно враховувати його дуже значний негативний вплив на природні екологічні системи. Відомо, що особливо різко ці впливи відчуваються у великих містах, зростаючи в міру збільшення щільності населення. Ця закономірність справедлива й у відношенні міського пасажирського транспорту, що у більшості випадків концентрується навколо так званих пунктів тяжіння — там, де зароджуються, поєднуються, розпорошуються і поглинаються потоки пасажирів. При цьому важливо враховувати і різницю між екологічним слідом від локальної дії нерухомого об’єкта (будинок, завод і т. п.), що поширюється переважно під впливом природних впливів (вітер, біг води, гравітація), і таким же слідом від рухливої транспортної одиниці, тобто від джерела, що переміщається, що як би додає до цих впливів ефект незалежної траєкторії.

Наприкінці 80-х-початку 90-х рр., тобто до початку швидкого спаду промислового виробництва, на території колишнього СРСР забруднення атмосфери від усіх стаціонарних джерел складало 64 %, а від автомобільного транспорту — 34 % від загальної його величини. У даний час питома вага транспорту в цьому показнику ще більш висока. Дуже істотно і негативний вплив транспорту на шумовий комфорт. Транспортні засоби створюють близько 80 % усіх шумів, що виникають у місцях тривалого перебування людини. Звичайно в оцінках техногенних чинників, що впливають на екологічну ситуацію в містах, два згаданих вище згадуються частіше інших. Але реальний спектр шкідливих впливів міського транспорту на людину і середовище його існування істотно ширше. Досить згадати вібрацію, пилоутворення, виділення твердих часток, забруднення поверхонь при витоку пально-мастильних матеріалів, електромагнітні випромінювання і ряд інших, у тому числі порівняно мало вивчених чинників.

Вплив різних видів транспорту на міське середовище виявляється неоднаково. Якщо по усередненим даним, отриманим по різних методиках, побудувати умовний рейтинговий ряд, то за зростаючим значенням негативних впливів він буде виглядати так: метро, тролейбус, трамвай, автобус. Якщо розглядати роздільно, приміром, чинник забруднення повітряного басейну відпрацьованими газами і шумовим забрудненням середовища, то стає очевидним, що дія першого визначається експлуатацією автобусного і взагалі автомобільного транспорту, вплив же міського електричного транспорту в цьому випадку практично відсутній. Менш різко відрізняються шумові характеристики, але і тут, якщо рівень шуму, утвореного більшістю експлуатованих у країні автобусів, стійкий у межах 85-90 дБА, а тролейбусами на рівні 76 дБА, те в трамваїв рівень шумоутворення знижується в міру удосконалювання конструкції рухливого складу. Можна відзначити, що і специфічні саме для електротранспорту прояву фізичних впливів не змінюють послідовності оцінок усередині рейтингового ряду. Так, наприклад, вібраційні збурювання від коливань рельсошпальної мережі трамвайного шляху при сучасних його конструкціях не роблять істотного впливу на фундаменти будинків, не представляють небезпеки й електромагнітні випромінювання трамвайних і тролейбусних систем при порівняно невеликому сумарному часі перебування пасажирів у відповідних зонах і застосовуваному на наземному міському електротранспорті напрузі 550 У постійного струму.

Здавалося б, напрошується сам собою висновок про доцільність пріоритетного розвитку саме електричного транспорту. Проте, при рішенні конкретних транспортно-містобудівних задач вибір виду транспорту здійснюється насамперед по відповідності провізної спроможності і величини пасажиропотоку, сумарним витратам часу на пересування і деякі місцеві умови — техніко-економічним і техніко-експлуатаційним показникам. Екологічні чинники і критерії виводяться на перший план лише в особливих випадках (міста-курорти, міста з несприятливим розміщенням «шкідливих виробництв» і т.п.).

Висновки

Основою екологічної політики є сталий розвиток, який означає розвиток без шкоди основним екологічним, соціальним, економічним процесам, а головне – сьогоднішнє використання природних ресурсів не має бути на шкоду майбутнім поколінням мешканців міста.

З часом з’являться нові моделі сталого розвитку міст, як результат інтегральних зусиль науки і практики. Проте вже й цей невеликий досвід вартує енергійного поширення, заради оздоровлення урбанізованого середовища.

Захист середовища існування від техногенних чинників, захист людини від негативних впливів цього середовища може бути як пасивним, так і активним. У першому випадку це заходи, здійснювані для захисту об’єктів впливу від неминуче виникаючих чинників впливу, у другому — заходи, що дозволяють зменшити кількісну характеристику чи впливу виключити її взагалі за рахунок істотних змін, що відносяться безпосередньо до джерела. Стосовно до транспорту це можуть бути, наприклад, шумозахисні екрани, захисні посадки дерев і т.п. (пасивні міри); зміни у конструкції дорожніх і шляхових пристроїв, установка очисних фільтрів на автомобілях і т.п. (активні міри). Однак найбільш ефективним уявляється найбільш радикальне рішення — заміна джерела впливів, реалізація принципу пріоритетності розвитку видів транспорту, що мають більш високий екологічний рейтинг. Інакше: при виборі виду транспорту в рамках транспортно-містобудівного проектування й оцінці якості функціонування міських транспортних систем варто неодмінно враховувати екологічні характеристики, у тому числі порівняльні показники безпеки руху і, як наслідок, рекомендувати пріоритетний розвиток електротранспорту як мінімум у всіх випадках рівності інших критеріїв оцінки, особливо у великих містах.

Необхідна комплексна оцінка функціонування міських транспортних систем, їхньої екологічної чистоти, ергономічної взаємодії з іншими елементами міської інфраструктури, включаючи і показники безпеки руху і деякі інші «нетрадиційні» прояви.

За даної ситуації для вирішення проблем великих міст потрібно поєднати зусилля місцевих та центральних органів влади, розробити спеціалізовані програми щодо ефективних шляхів розвитку високоурбанізованого міста. Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у великих містах є обмеження надмірного зростання промисловості і чисельності населення великих міст. Один з шляхів вирішення економічних, соціальних, культурних проблем полягає в обмеженні розміщення нових виробництв, які можуть лише ускладнити екологічну ситуацію. Проблеми, пов’язані з урбанізацією, необхідно вирішувати не окремими приватними заходами, вишукуючи скоростиглі і малоефективні рішення, а розробивши комплекс взаємозалежних соціальних, екологічних, технічних мір. В усіх випадках людина і навколишнє середовище повинні розглядатися як єдине ціле в його взаємодіях. Лише за таких обставин є можливою мінімізація негативних наслідків урбанізованого середовища. Проблеми великих міст сьогодні, у 2010 році, є дуже актуальними. Основне завдання держави полягає в організації ефективного їх функціонування.

Список використаної літератури

1. Анохін Р. М. Місто потребує захисту // Біологія. — 2010. — № 34-36. — С. 80-81
2. Васильєва Н.В. Проблеми розвитку монофункціональних міст // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – №4. – С.88–94.
3. Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І. Розміщення продуктивних сил України: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / С.І.Дорогунцов, Ю.І.Пітюренко. – К.: КНЕУ, 2000. – 364с.
4. Доценко А.І. Регіональне розселення: проблеми і перспективи. – К.: Наукова думка, 2008. – 195с.
5. Затула В. І. Забруднення атмосферного повітря м. Києва // Безпека життєдіяльності. — 2006. — № 12. — С. 18 — 20.
6. Ларина С. Город как экосистема // Химия в школе. — 2007. — № 2. — С. 30-34
7. Макуха В.О. Економіка міст. Україна і світовий досвід: навч. посібник. – К.: Основи, 2007. – 243с.
8. Мороз П. Екологія промислового міста та стан нинішньої атмосфери // Наука і суспільство. — 2006. — № 1-2. — С. 26-31
9. Нещадин А. Стратегическое планирование развития городов // Человек и труд. – 2008. — №2. – С.42–48.
10. Столяренко Г.С. Шляхи вирішенн регіональних екологічних проблем промислового міста // Екологічний вісник. — 2006. — № 2. — С. 20-22
11. Эфендиев В.А., Нагиев С.К. Большие города – центры урбанизации и развития производства // Вестник Донецкого национального университета. – 2009. – №1. – С.44–47.