Актуальність теми. Концепції глобалістики базується на ідеях тісного взаємозв’язку соціально-економічних і екологічних процесів розвитку. Це відповідає сучасному рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є недостатнім, бо не досягає комплексного системного рівня бачення і все ще трактує глобальні проблеми кожну зокрема, визначаючи лише зв’язок між ними, а не єдину їх систему.

Стрімко наростаючі процеси глобалізації, інформатизації, гуманітаризації та екологізації кидають нові виклики сучасній науці. Постнекласична парадигма, про зародження якої історики науки заговорили наприкінці ХХ ст., відображає трансформацію загальнонаукового контексту розвитку економічної думки, привернувши увагу економістів до вивчення складних людинорозмірних систем. Як відповідає mainstream сучасної економічної науки на вимоги часу, якими мають бути теорія та методологія економічної науки, аби забезпечити життєздатність економічних систем, адекватність моделей, механізмів та інструментів, а також економічну ефективність, екологічну доцільність і соціальну справедливість рішень господарюючих суб’єктів. Саме ці питання визначають проблематику та актуальність цього дослідження.

Виклад основного матеріалу. Екологічна ситуація в Україні є доволі складною, а в окремих регіонах сягає критичних меж. Необхідно зазначити, що 15 % території країни можна вважати «умовно екологічно чистими», 15 % — помірно забрудненими, а 70 % — забрудненими територіями. Для стабілізації екологічної ситуації і її поступового покращання, передусім, необхідні величезні асигнування на ліквідацію екологічних збитків, завданих у попередні роки. Такими ресурсами держава не володіє.

Зараз частка всіх природоохоронних витрат становить близько 0,5 % ВВП України. Це безпрецедентно низький рівень, особливо враховуючи низьку абсолютну величину ВВП на душу населення. І це при тому, що частка природного капіталу у складі національного багатства України становить 54 %. У більшості країн Східної Європи частка природоохоронних витрат перебуває в межах 1,5-4 % ВВП, а показник ВВП на душу населення перевищує український у 2-10 і більше разів.

Головний і кардинальний шлях вирішення екологічних проблем — перехід на інноваційну модель розвитку національної економіки як основного засобу екологобезпечної модернізації виробництва. Якщо бути об’єктивним, то необхідно визнати, що цей напрямок екологічної політики принесе результати не раптово, а у перспективі, бо вимагає значних витрат. Але це не означає, що ми повинні відкладати інноваційний розвиток на майбутнє. Інноваційний клімат, удосконалене законодавство, ефективна фінансово-кредитна та податкова політика у цій сфері повинні перебувати у центрі уваги органів державного управління. При цьому, безумовно, необхідно враховувати регіональні особливості. Це стосується також вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Виходячи з реальної ситуації, треба наполегливо посилювати інструменти державного впливу, активізувати дії органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у сфері охорони довкілля, законодавчого і нормативного забезпечення природоохоронної діяльності, посилення контролю за виконанням прийнятих рішень. Не менш важливою ділянкою роботи органів державної влади є вироблення і реалізація заходів щодо адаптації національної екологічної політики до міжнародних стандартів і виконання взятих на себе зобов’язань перед світовою спільнотою.

Враховуючи все це, необхідно звернути увагу на деякі проблеми екологічного характеру, які потребують пріоритетного вирішення на рівні центральних органів законодавчої та виконавчої влади.

В усіх регіонах України дедалі загострюються екологічні проблеми, пов’язані з:

• незадовільним станом організації збору, сортування, видалення та захоронення побутових відходів у населених пунктах;
• відсутністю системи екологічно безпечних полігонів для складування побутових відходів;
• нагромадженням у необлаштованих місцях великої кількості заборонених і непридатних для використання пестицидів;
• забрудненням довкілля (або реальною загрозою такого забруднення) гудронами, нагромадженими у великих обсягах на нафтопереробних підприємствах України.

Для вирішення зазначених проблем пропонуємо:

• Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, Державному комітету житлового-комунального господарства разом з облдержадміністраціями розробити державну та регіональні програми організації збору, складування та знешкодження побутових відходів у населених пунктах України, обґрунтувати пропозиції щодо фінансового забезпечення їх реалізації;
• Міністерству аграрної політики України, Міністерству охорони навколишнього природного середовища України разом з зацікавленими відомствами та облдержадміністраціями розробити національний план заходів щодо забезпечення екологічної безпеки зберігання та утилізації заборонених і непридатних для використання пестицидів, вирішити питання щодо покращення фінансування цих робіт;
• Міністерству промислової політики, Національній академії наук України, іншим зацікавленим відомствам організувати розробку та впровадження у практику екологічно ефективних технологій знешкодження та переробки гудронів.

Одним із напрямків поглиблення всебічних зв’язків з сусідніми європейськими країнами є розширення транскордонного співробітництва у природоохоронній сфері. Важливою формою такої співпраці є створення спільних природно-заповідних об’єктів як осередків збереження і примноження не тільки унікальної природи, а й культурної спадщини прикордонних регіонів.

Крім того, курс на європейську інтеграцію України безпосередньо пов’язаний як з необхідністю гармонізації національного природоохоронного законодавства із законодавством Європейського Союзу, так і з потребою більш ефективного використання потенціалу співпраці з міжнародними організаціями екологічного спрямування. Як справедливо зазначено у згаданих вище Рекомендаціях парламентських слухань, реалізація проектів міжнародної технічної допомоги у сфері екологічної безпеки здійснюється безсистемно і без достатнього контролю.

Тому, на нашу думку, було б доцільно Міністерству охорони навколишнього природного середовища України більш активно залучати до розроблення міжнародних екологічних програм регіональні органи влади, природоохоронні структури та наукові установи, а також покращити координацію їх реалізації.

Підсумовуючи матеріал, необхідно зазначити, що з огляду на кризовий стан екологічної ситуації в Україні, її нерівномірний розподіл по території, доцільно більш чітко дотримуватись завдань зміцнення екологічної безпеки, які викладені у Стратегії соціального та економічного розвитку України до 2015 р., у напрямах: розвитку і вдосконалення відповідно до стандартів ЄС, законодавчої бази, застосування дієвих економічних інструментів для відтворення і раціонального використання природних ресурсів.

Не менш важливим завданням є налагодження чітких процедур екологічної регламентації здійснюваних приватизаційних процесів. Насамперед, це стосується встановлення взаємоприйнятних правил розподілу відповідальності між державними органами і приватизованими підприємствами за уже завдані збитки. Екологічний чинник має знайти своє відображення у вартості майна об’єктів, які приватизуються. При приватизації екологонебезпечних підприємств їх вартість доцільно знижувати, одночасно встановити суворі регламенти для нових власників щодо здійснення необхідних природоохоронних заходів.

Також вже давно назріла необхідність відпрацювати механізм відповідальності за екологічні порушення минулих років та розподілу зобов’язань щодо їх ліквідації та відшкодування завданих збитків. Оскільки держава перебуває у важкому фінансовому стані, то не тільки в моральному, а й у політичному плані була б виправданою добровільна ініціатива підприємницьких і ділових кіл визнати частку своєї відповідальності за стан довкілля та взяти на себе зобов’язання дотримуватись принципів екологічно сталого розвитку у діяльності суб’єктів підприємництва. Реальним підтвердженням таких намірів було б створення Національної ради підприємців зі сталого розвитку з відповідними регіональними структурами.

Важливою формою активізації екологічної політики мають стати регіональні екологічні програми, спрямовані на вирішення найбільш гострих природоохоронних проблем. Свого часу було розроблено п’ять проектів державних програм соціально-економічного розвитку регіонів України, в яких чільне місце займали питання екологічної безпеки. Жодну із них так і не було затверджено. Тому доцільними є легітимізація статусу екологічних програм, визначення місця держави в їх реалізації, передбачення у бюджетах різних рівнів витрат на їх фінансування.

Список використаної літератури

1. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. – Тернопіль: Гал-Друк, 2001. – 600 с.
2. Герасимчук З. В., Голян В. А. Екологічні вектори економічної глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 4. — C. 193- 198.
3. Довбенко М. В. Кіотський протокол як перспективне джерело додаткових інвестицій //Вісник Національної академії наук України. — 2009. — № 3. — C. 26-34.
4. Загладин Н. Проблемы мирового развития на рубеже третьего тысячелетия //Преподавание истории в школе. — 2001. — № 10. — C. 60-75
5. Родзевич Н. Экологический императив и рыночная экономика/ Н.Родзевич //География в школе. — 2001. — № 3. — C. 12-21.
6. Сохнич А. Економічні аспекти розвитку глобальної екології //Науковий світ. — 2005. — № 4. — C. 24-25
7. Туниця Ю. Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу //Вісник Національної академії наук України. — 2008. — № 2. — C. 8-24.