Дж. Морено (1892 — 1974) уявляв світ як «гру буття», в якій відбуваються зустрічі людей та розігрування ними своїх ролей на різних рівнях соціального життя. Організація суспільства, на думку Морено, виходить із інтеракцій його членів, що формує образ соціуму як «драми» яка складається із вистав, і дій учасників групових процесів. В них людина спонтанно проживає свої ролі та безпосередньо переживає реальні почуття, думки свого сприйняття життєвих ситуацій. Все це зумовлює примат внутрішніх психологічних явищ над зовнішніми проявами. В цьому зв’язку Морено скептично віднісся до емпіричних методів спостереження, експерименту та описування, які, на його думку, розкривають лише поверхневі моменти існування соціальних об’єктів. На основі концепцій Дж. Морено сформувалась нова галузь соціологічного знання яка отримала назву «соціометрія».

Соціометрія — це емпірична наука, кількісно і якісно оцінююча міжособисні стосунки та переживання, пов’язані із ролями, які грають люди в соціоемоційній структурі своєї групи (в своєму соціальному середовищі). Предметом соціономії є вивчення індивідів в той момент, коли вони вступають у взаємні відносини, що ведуть до створення групи. У соціальній сфері діють сили притягання — відштовхування, вибору — відторгнення, симпатії — антипатії. Завдання соціономії полягає в тому, щоб створити ситуацію, в якій кожна людина і на виробництві, і вдома працювала і жила в оточенні симпатичних і симпатизуючих їй людей.

Сам Морено визначав створену їм дисципліну в такий спосіб: «Математичне навчання психологічних властивостей населення, експериментальна техніка і результату, підучені при застосуванні кількісного якісного методу».

У якості трьох найважливіших базисних понять соціометрії він називав: «соціус» — товариш; «метрум» — вимір; «драма» — дія. «Замість аналізу соціальних класів, що складаються з мільйонів людей, ми займаємося ретельним аналізом невеликих груп. Це відхід від соціального всесвіту до її атомарної структури» — так Морено сформулював свою програмну концепцію.

Причиною суспільних змін, як вважав Морено, є взаємини індивідів, що складаються з особливих «мікроелементів», називаних «соціальними електронами», чи «телеелементами». За допомогою поняття «тілі» («соціогравітаційний фактор») Морено намагався пояснити різні почуття, що виникають у процесі спілкування людний один з одним, і визначав його як найпростіші одиниці почуття, випромінювані людиною і спрямовані від індивіда до індивіда. Інтенсивне випромінювання «тепе» «зі знаком плюс», відповідно до тверджень Морено, викликає симпатію, а випромінювання «тепе» «зі знаком мінус» антипатію.

Мікросоціологія приділяє велику увагу аналізу кількісної сторони психологічних відносин людей, що визначаються социометристами в термінах байдужності, симпатії (притягання) і антипатії (відштовхування).

На думку Морено, що стало одним з фундаментальних положень соціометрії, соціальні процеси, що відбуваються в групі і суспільстві, можуть бути правильно зрозумілі лише з урахуванням існування мікро- і макроструктур. Під мікроструктурою він розумів сукупність психічних відносин людей, їхнього бажання, почуття, представлення і т.д., а під макроструктурою — просторове взаємоположення і взаємовідношення людей при виконанні ними виробничих функцій. Відповідно, соціальна напруженість і різний рід конфлікти можуть бути ліквідовані шляхом реорганізації макроструктури (перегрупування людей у просторі) таким чином, щоб у всіх випадках поруч виявлялися люди, що симпатизують один одному. Так Морено приший до одному з найбільш утопічних висновків своєї теорія — можливості «поліпшення» людських відносин у рамках будь-якої суспільної системи.

В 1943 р. Джекоб Морено випустив книгу «Социодрама».  Ця його робота була присвячена докладному опису методу групової терапії, заснованого на прийомах соціометрії.  Соціодрама — це метод усунення конфліктів у різних групах людей. Учасники терапії по черзі виступають у ролі акторів і глядачів, їх ролі мають на увазі моделювання життєвих ситуацій, що мають особистісну значимість для самих учасників. Така робота в групі дозволяє домогтися усунення негативних емоційних реакцій, більше глибокого рівня самопізнання.  Тому що Морено був насамперед  лікарем, його цікавило застосування цього методу до лікування різних захворювань. У такий спосіб народився метод психодрами як вид групової психотерапії.

Серед інших законів, сформульованих Морено, особливою популярністю в ряді шкіл сучасної західної соціології користається так називаний «закон насичення». Відповідно до цього закону, подібно тому, як у хімічних розчинах існує осад, так у національних і міжнаціональних відносинах також існує подібна крапка, перевищення якої веде до «перенасичення», чи, до національних і расових конфліктів, ворожнечі і воїні.

У своїх працях, у числі інших соціометричних законів Морено можна згадати соціогенетичний і социодинамический закони. Социогенетический закон констатував, що вищі форми будь-якої колективної організації розвиваються з найпростіших форм, а соціодинамічний закон затверджував, що людські прихильності усередині будь-якої групи розподіляються нерівномірно.

У зв’язку з формулюванням соціодинамічного закону Морено вказував, що велика частина емоційних потягів («переваг») приходиться на деяких членів групи («зірок»), у той час як більшість учасників се виявляються як би «емоційно знедоленими» (такі зараховувалися Морено в розряд «соціометричного пролетаріату»).

Список використаної літератури

1. Захарченко М. Історія соціології: Навч. посібник для вузів / Марко Захарченко,; Ред. М. С. Тимошик, 1993. — 336 с.
2. Мартинов А. Історична соціологія (циклічна парадигма) [Текст] / Андрій Мартинов,; Ред. і авт.передм. Едуард Афонін,, 2004. — 287 с.
3. Ручка А. Курс історії теоретичної соціології : Навч. посіб. для студ. вуз. / А.О. Ручка, В.В.Танчер, 1995. — 222 с.