Сонет є однією з кількох форм ліричної поезії, що виникла в Європі. Термін сонет походить від слова «sonet», що означає «маленька пісня». Особливий внесок у розвиток сонета зробили Ф. Петрарка та В. Шекспір.

Справжнім шедевром збірки «З вершин і низин» є сонет «Сікстинська мадонна», у якому Франко висловив своє захоплення жінкою-матір’ю, безсмертним полотном Рафаеля «Сікстинська мадонна».

Тема даного сонета — захоплений опис Осетинської Мадонни з однойменної картини Рафаеля.

Ідея сонету І.Франка — справжня краса, яка невіддільна від добра: возвеличення матері-жінки; непереборний вплив мистецтва на душу людини.

Ліричний герой, захоплений красою людина, яка перебуває під сильним впливом мистецтва. Але герой не просто захоплюється Мадонною, а готовий боронити світлий образ, що видно з перших рядків сонету: «Хто смів сказать, що не богиня ти? Де той безбожник». Майже гнівно звучить запитання, що тільки підтверджує щирість відчуттів. Герой не розуміє, як можна байдуже дивитися на цю картину, для нього це рівносильно байдужості до мистецтва взагалі.

Сонет цікавий за формою, глибокий за суттю. Помітно, що Іван Франко пройнявся італійським мистецтвом, адже тема його твору — картина італійського художника, а форма твору -зароджений в Італії сонет. Подібно до Великих Данте та Петрарки Іван Франко прославляв ідеалізовану жіночність.

Віршовий розмір даного твору — п’ятистопний ямб із полегшеною стопою (пірихієм). Завдяки пірихію сповільнюється звучання вірша, набирає урочистості, що якраз і допомагає зрозуміти високу повагу, захват ліричного героя перед ликом Сікстинської мадонни, зрозуміти алюзію (Сікстинська мадонна = Божа Матір).

Для своєї інтерпретації образу Сикстинської Мадонни Франко обрав жанр класичного сонета із чергуванням 5- і 6-стопового ямба з умовою появи жіночих клаузул задля ефекту подовження віршового розміру. Вибір жанру підпорядкований концепції циклу «Вольні сонети», вплив якої дає змогу спостерігати певні ритміко-інтонаційні злами, досягнуті або завдяки стилістичному засобу перенесення («Бач, я, що в небесах не міг найти /Богів…»), або через уведення неточних рим («дрожі /може»), або завдяки наскрізним риторичним засобам, як правило, питанням («Хто смів сказать, що не богиня ти?», «Де той безбожник, що без серця дрожі / В твоє лице небесне глянуть може, /Неткнутий блиском твої красоти?»), з яких починається вірш, та риторичним окликам, вигукам («Так, ти богиня!», «О Бозі, духах мож ся сумнівати / І небо й пекло казкою вважати, / Та ти й краса твоя — не казка, ні!) та риторичним звертанням («Мати, райська роже, / О глянь на мене з свої висоти!»), на яких практично будується емоційна тональність (превалюють захоплення, захват, зачудування) та естетична модальність (відбивають ставлення автора до об’єкта рефлексії, що поширюється і на дотичні до нього предметні сфери — релігії та мистецтва). Ефект наближення ліричного героя до об’єкта рефлексії досягається шляхом переосмислення низки персоніфікацій (художнє полотно — Богиня — «лице небесне» — мати) та порівнянь (небо, пекло — казка; Мадонна — райська рожа), а також завдяки дієсловам «глянуть», «клонюсь», «чтить», які надають процесу уособлення комунікативної значущості.

Використавши саме таку ліричну віршовану форму, а саме – сонет, поет талановито передав сокровенні відчуття від образу Мадонни, у котрій гармонійно поєднано земне та небесне начало.

Сонет цікавий за формою, глибокий за суттю. Помітно, шо Іван Франко пройнявся італійським мистецтвом, адже тема його твору — картина італійського художника, а форма твору — зароджений в Італії сонет. Подібно до Великих Данте та Петрарки Іван Франко прославляв ідеалізовану жіночність.

Отже, ми з’ясували, що даний твір є сонетом, оскільки побудований із чергуванням 5- і 6-стопового ямба, містить у собі достатньо сприятливих для висловлення почуття й думки даних: зручний для версифікації й читання розмір, кожна з чотирьох його частин є синтаксично викінченою, а  рими — точні та дзвінкі.