Вступ

Актуальність теми. Питання підготовки документознавців як фахівців з інформаційного забезпечення управління не залишаються поза увагою педагогічної науки і практики, активно досліджується проблема диверсифікації змісту освіти для сфери інформаційного забезпечення управління. Пріоритетними в цьому напрямі є системні педагогічні дослідження, присвячені побудові моделі фахівця з інформаційного забезпечення системи управління невиробничою сферою, виконані О. Матвієнко, нагальні проблеми підготовки документознавців в умовах інформатизації суспільства розглянуті в роботах Гайсинюк], Н. Кушнаренко, І. Морозюк, А. Соляник, Ю. Палехи [23], питання підготовки фахівців з управління документацією за кордоном розглянуто Антоненко [1], С. Кулешовим, І. Прокопенко. Наукові праці зазначених авторів є суттєво важливими для подальшого розвитку теоретичних положень і реалізації практичних заходів організації навчально-виховного процесу підготовки документознавців для діяльності в органах державної влади і управління, вони спрямовують подальші дослідження на обґрунтування специфіки змісту, форм і методів професійної підготовки відповідних фахівців.

Значущі проблеми формування інформаційно-технологічного простору державного управління суттєво розглядались науковцями у різних аспектах: на інформаційні проблеми взаємодії і взаєморозуміння різних гілок влади і суспільства звертається увага у роботах М. Сенченка, проблеми використання інформаційних ресурсів у державному управлінні розкривались у роботі Я. Чепуренко [30], технологічні аспекти досліджувалась у роботах С. Чукут, О. Литвиненко [31], О. Голобуцького, О. Шевчука [6], О. Баранова [2], інформаційна культура сучасного державного управління розглядалась у роботах Д. Дубова [8], О. Скляренко [25], теорія і практика підготовки фахівців з інформаційного забезпечення системи управління досліджувалась О. Матвієнко [16].

Помітне місце у вивченні проблем підготовки документознавців для інформаційного забезпечення органів державної влади і управління посідає управлінське документознавство, яке системно досліджується С. Кулешовим [10] та В. Бездрабко [2] у контексті завдань обґрунтування сутності, структури і функцій управлінського документа та визначення закономірностей його функціонування у документальній інфраструктурі суспільства, вивчення структури і документальної бази управління, функціонування новітніх технологій створення та обігу управлінської документації.

Мета дослідження — виявлення кількісного та якісного стану документного потоку публікацій з документознавства на сторінках фахових періодичних видань.

Для дослідження стану наукової розробленості проблем розвитку документознавчої освіти нами було обрано метод квантифікації документального потоку, зокрема, підхід, який передбачав відслідковування динаміки публікацій, їхній розподіл за аспектами, які в них висвітлювались.

Перед дослідженням були поставлені такі завдання:

• вивчити структуру документального потоку «Документознавство та інформаційна діяльність» за період 1998—2008 рр.;
• розкрити тематичні аспекти розвитку документального потоку з проблем підготовки документознавців;
• показати динаміку розвитку публікацій у цілому і в тематичних аспектах.

 Об’єкт дослідження — є фахові періодичні видання за 1998-2008 роки.

 Предметом дослідження виступає структура та динаміка відображення публікацій з документознавства у періодичних виданнях.

Розділ 1. Теоретичні засади документаційних потоків

1.1. Досягнення науковців-педагогів, розробників документознавства як навчальної дисципліни

Одними з найважливіших досягнень в історії вітчизняного документознавства кінця ХХ — початку ХХІ ст. виявилися концепції відомих учених:   С.Г.   Кулешова, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяника і Г.М. Швецової-Водки, що пояснюється наслідком важливих обставин. Передусім це те, що всі вони успішно розробляли принципово важливі історичні, теоретичні і методологічні засади документознавства, а також те, що творчі напрацювання поважних науковців паралельно впливали на зміст навчальної спеціальності вищої школи — «Документознавство та інформаційна діяльність». Завдяки здобуткам знаних дослідників документознавство в системі освіти набуло докорінно іншого значення і стало таким же розмаїтим за змістом, попри існуючі галузеві стандарти, як і відмінність концепцій, що лягли в основу авторських курсів навчальної дисципліни.

Перший в історії української науки підручник із документознавства вийшов із-під пера відомого науковця, лідера харківської документознавчої школи — Н.М. Кушнаренко, який відразу став гостро запитаним навчальним виданням, що призвело до восьми стереотипних перевидань (станом на 01.01.2009 р.) книги [19]. Досвід систематизованого викладу історичних, теоретичних, методологічних проблем документознавства як навчальної дисципліни виявився успішно наслідуваним і продовженим багатьма прихильниками концепції науки Н.М. Кушнаренко. Її визнання факту узалежненого змісту від ідей і праць російського дослідника Ю.М. Столярова чітко й однозначно вказує на прихильне ставлення до ініціатив московського колеги та активну їхню підтримку й поширення в межах українського наукового простору, свідченням чого став кількасот-тисячний наклад. Відтак, констатуємо початкову спрямованість навчального видання на прищеплення у студентської молоді «документологічної версії» документознавства.

Ставлення до курсу «Документознавство» як провідної загальнопрофесійної дисципліни з підготовки фахівців напрямів підготовки «Бібліотекознавство і бібліографія», «Документознавство та інформаційна діяльність», «Музейна справа й охорона пам’яток історії і культури», «Архівознавство», «Менеджмент організацій» тощо, котра тісно пов’язана з інформатикою, соціальними комунікаціями, книгознавством, аналітико-синтетичною переробкою документів, діловодством та іншими навчальними дисциплінами, визначило місце і роль предмета у схемі навчального плану спеціальностей. Мета авторського курсу полягала в тому, щоб сформувати у студентів системне уявлення про сутність, структуру, функції і багатоманітність документів, які складають основу документної комунікації (виокремлено — Н.М. К.), фондів бібліотек, інформаційних центрів, архівів, музеїв, видавництв, книжкових магазинів, а також скласти загальну схему процесів документування, обробки, зберігання, використання документів [18, 15-17]. Таким чином, початкова націленість на вивчення документа як абстрактного поняття від моменту його створення і до переходу в стадію зберігання з метою дальшого користування та виконання головної функції — збереження інформації задля передачі її в просторі і часі, вкотре видала автора підручника прихильником документології в розумінні Ю.М. Столярова.

Відсутність у вітчизняній історіографії спеціальних монографій, присвячених історії та теорії документа і практики роботи з ним, досліджень еволюції документознавства як науки та навчальної дисципліни, спонукала, згідно з зізнанням автора, вдатися до системного розгляду документа — його сутності, структури, властивостей, функцій, класифікацій, що створювало теоретичну базу для представлення різних видів документів, які функціонують у суспільстві. Докладний аналіз розділів видання, присвячених різним видам документів, концепційно і структурно відповідає всім позиціям, за якими охарактеризовано збиральний образ документа. Відтак, 1) визначення поняття вид документа; 2) історія документа; 3) властивості, ознаки, специфіка документа за основними критеріями їхнього класифікування — за інформаційною (зміст документів; рівень узагальнення інформації; характер знакових засобів фіксації інформації; мірність запису інформації; призначення для сприйняття інформації; канал сприйняття інформації, ступінь розповсюдження документів; спосіб документування інформації), матеріальної (матеріал носія інформації; матеріальна конструкція чи форма носія інформації) складовими, обставинами їхнього побутування в зовнішньому середовищі (регулярність виходу у світ; час появи в зовнішньому середовищі; місце походження) стали визначальними позиціями для розкриття змісту кожного документа.

Різнобічне представлення різних видів документів «оприсутнили» в підручнику особливу (у розумінні Н.М. Кушнаренко) частину документознавства, що склала другий і третій розділи видання і охопила теми: «Видання», «Текстове видання», «Книга як основний вид видання», «Патентний і нормативний документи», «Періодичне і продовжуване видання», «Нотне видання», «Картографічне видання», «Ізографічне видання», «Неопублікований документ», «Діловий документ», «Документ як артефакт», «Кінофотофонодокумент», «Перфорований документ», «Мікрографічний документ», «Магнітний документ», «Оптичний документ», «Голографічний документ». Уникнення фрагментарного викладу навчального матеріалу призвело до розширення спектру репрезентації різних видів документів — від видання до голограми. Такий підхід оцінюємо двояко. З одного боку, прагнучи повного відбиття змісту загального документознавства, Н.М. Кушнаренко вдається до якнайширшого демонстрування видів документів, а з іншого, це викликало зарахування до документів неусталених їхніх видів за формальними ознаками, які часом складно ідентифікувати такими.

Наприклад, справедливість уживання термінів оптичний чи голографічний документ є сумнівною, оскільки йдеться, передусім, не про специфіку інформації, зафіксовану на матеріальному носієві, а про особливості матеріального носія та способи фіксації інформації.

Поряд зі значною часткою матеріалу, присвяченого особливому документознавству, третина обсягу видання відводиться під виклад теоретичних основ дисципліни. Це, зокрема, теорія документа, сутність центрального поняття науки і ґенеза його розвитку, загальна характеристика документа як системного об’єкта, тобто його форма та зміст, функції, структура, методи і способи документування, класифікація документів, соціальна документно-комунікаційна система як сфера їхнього функціонування. Авторське ставлення до документа як до «двосторонньої одиниці» — поєднання матеріального об’єкта з інформацією, закріпленої людиною способом [18, 21], визначаються окресленням ознак і властивостей. Розкриття системності об’єкта документознавства дозволило підтвердити перспективність методологічного прийому — виокремлення сукупності закономірно пов’язаних між собою елементів і часток, які складають певне цілісне утворення, єдність. Це значною мірою сприяло всебічному висвітленню форми, сутності, змісту інформаційної та матеріальної складових документа, які разом забезпечують виконання ним соціального призначення — зберігати і передавати інформацію в просторі і часі, задовольняти потреби суспільства в інформації, слугувати засобом передачі, накопичувати, концентрувати й упорядковувати інформацію з метою дальшого користування нею тощо.

Висвітлення документа як суспільно сконструйованого явища сприяло формуванню у студентів переконання про його надзвичайно важливе значення як одиниці соціальної комунікації. Прагнення Н.М.Кушнаренко до найбільших узагальнень віддзеркалило ставлення до теорії документа як документології. Устремління до універсальних схем у документознавстві викликало зведення в одне еволюційне русло різних за змістом і походженням галузей знань, наук — документації, документалістики, інформатики, і, звісно, документознавства. Демонстрування переваг документознавства з-поміж них за рахунок пріоритетного вивчення «загальнодокументних питань» створювало передумови для поступового прищеплення погляду на нього як на фундаментальну науку дисциплін документально-комунікаційного циклу.

Упродовж багатьох років ідеї й підходи, викладені в підручнику Н.М. Кушнаренко, мали значний вплив на розвиток українського документознавства. Поширеність і неухильна укоріненість завдяки старанням харківської документознавчої школи ідей документології Ю.М. Столярова призвели до їхнього масштабного запозичення в межах вітчизняного наукового простору [31]. Згубність цієї тенденції полягає в однобічному відстоюванні харківськими дослідниками однієї перспективи розвитку документознавства — т. зв. документологічної, при замовчуванні чи ігноруванні традиції. Проте саме множинність думок мусять скерувати науковою згодою стосовно пропагованих значень документознавства, підтверджуючи всеаспектність і відносність істини, що завжди можна зробити предметом дискусії. Порівнюючи перший підручник із документознавства з тими, що з’явилися пізніше, за авторством Ю.І. Палехи і Н.О. Леміш, М.В. Комової, відмітимо суттєву подібність і відверте наслідування творчим і педагогічним знахідкам Н.М. Кушнаренко, що робить справедливим висновок про активне освоєння досягнень харківської дослідниці, які наразі потребують серйозного перегляду, вмотивованого досягненнями науки останнього десятиліття.

Чільним репрезентантом наук документально-комунікаційного циклу кінця 1990-х — початку 2000-х рр. стала Г.М. Швецова-Водка. Як відмічалося вище, у вказаний відтинок часу еволюційний розвиток документознавства «зірвала» документологія. По-різному сприйняли цю подію авторитети документознавчої науки. Адепти класичного документознавства поставилися до цього зважено спокійно, а прибічники «узагальнюючих його варіантів» взялися активно мусувати ідеї П. Отле, зрошуючи їх на ґрунті сучасної науки.

Отже, помітним здобутком розвитку напряму підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність» за останні два десятиліття став вихід у світ фахової навчальної літератури з документознавства, яка слугує закладанню підмурків навчально-методичного забезпечення виховання нової генерації документознавців, фахівців з інформаційної діяльності загалом. Якщо навчальні посібники В.В. Бездрабко, С.Г. Кулешова слугують представленню управлінського документознавства, то М.В. Комової, Н.М. Кушнаренко, Н.О. Леміш, Ю.І. Палехи, Г.М. Швецової-Водки — документології.

1.2. Обсяг документного потоку з документознавства

Значний обсяг документного потоку, постійне збільшення якого обумовлено наростанням суспільного прогресу, ускладненням інформаційних потреб, вимагає обов’язкового вдосконалення процесів бібліографічного опрацювання документів з урахуванням запитів суспільства на основі сучасних комп’ютерних та інформаційних технологій. Бібліографічні покажчики спрощують проблему раціонального функціонування документа, прискорюють процес надходження найзатребуванішої інформації до споживача, збільшують її науковий та науково-практичний потенціал, включаючись у «систему соціальної інформаційної комунікації, де слугують перерозподілу соціальної інформації із масиву суспільної свідомості через авторів і документи між споживачами інформації, з урахуванням того, що споживач інформації є також тим суспільним суб’єктом, що формує суспільну свідомість» [20, с. 3].

Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» — провідна наукова установа в галузі науково-інформаційної діяльності, що відіграє значну роль у системі документної комунікації шляхом створення баз даних державної поточної бібліографічної інформації та випуску серії державних бібліографічних покажчиків (ДБП).

Виступаючи посередником між джерелом та споживачем інформації, Книжкова палата України впродовж багатьох десятиліть реалізує одну з основних комунікативних функцій, що складається з процесів отримання, перероблення та передачі інформації в часі і просторі, а також довічне її збереження як документальної пам’яті держави, незалежно від її актуальності.

Доробки та праці зазначених вище авторів є суттєво важливими для дослідження документного потоку за 1998-2008 роки, адже, вони спрямовують вирішення суттєвих проблем з документознавства, обґрунтовуючи специфіку змісту, форм і методів для подальшого пізнання цієї дисципліни.

Розділ 2. Дослідження документного потоку періодичних видань 1998-2008 рр.

2.1. Періодичні фахові видання з документознавства

Аналіз документального потоку здійснено на основі вивчення масиву статей, оприлюднених у провідних збірниках наукових праць та наукових журналах. Зокрема, для аналізу публікацій про проблеми документознавства було взято статті, що були опубліковані у фахових виданнях з документознавства та інформаційної діяльності, зокрема таких, як «Вісник Книжкової палати», «Студії з архівної справи та документознавства», «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія», статті у фахових виданнях ВНЗ, у яких здійснюється підготовка документознавців («Вісник Харківської академії культури», «Вісник Київського національного університету культури і мистецтв»), «Бібліотечний вісник», «Бібліотечна планета», «Вісник Книжкової палати», а також статті у деяких інших наукових виданнях («Проблеми освіти: науково-методичний збірник», «Вища школа», «Гуманітарний часопис: збірник наукових праць», «Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова», «Архіви України»).

Ці джерела було обрано, оскільки:

• вони найповніше висвітлюють різні аспекти документознавства;
• ці наукові збірники видаються регулярно, тому дають змогу прослідкувати динаміку розвитку проблем зі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» упродовж тривалого періоду часу;
• у збірниках уміщено публікації, що стосуються всього періоду розвитку документознавства й уможливлюють аналіз тематичної структури.

Проблематика журналу «Бібліотечна планета» — бібліотекознавство, бібліографознавство, документознавство, книгознавство, інформатика.

З 10 листопада 1999 року журнал включено до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата історичних наук. Сторінки цього журналу знайомлять читачів з різними статтями, за проблематикою: бібліотекознавство, бібліографознавство, документознавство, книгознавство, інформатика.

«Бібліотечний вісник» — науково-теоретичний та практичний журнал, який розглядає проблеми бібліотекознавство, бібліографознавство, документознавство, книгознавство, інформаційна діяльність. На сторінках цього журналу автори піднімають різні питання щодо формування державної бібліотечної політики, розроблення концептуальних засад подальшого розвитку бібліотечної справи в Україні. Надзвичайної актуальності набувають публікації щодо переосмислення питань економіки бібліотечної справи, удосконалення бібліотечного законодавства, соціально-правового захисту бібліотечного працівника. Вивчаються потреби населення в інформації та бібліотечному обслуговуванні, рівень задоволення інформаційних потреб в бібліотеках, звернення до бібліотечно-інформаційних потреб, історія та теорія бібліотекознавства тощо.

«Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія» — науковий журнал, виходить щоквартально. Заснований у лютому 2004 р. На сторінках цього журналу висвітлюються досягнення науковців-педагогів, розробників документознавства як навчальної дисципліни. Аналізується структура і зміст перших навчальних видань із документознавства. Пропонуються до розгляду найактуальніші теми сучасної політичної науки – ролі інформаційних технологій. Автори публікацій у цьому виданні знайомлять читачів з поняттями «електронна книга», «електронний документ», «електронне видання», «електронний текст» тощо. Висвітлюються матеріали різних соціологічних досліджень.

«Бібліотечний форум України» — Всеукраїнський інформаційний щоквартальний журнал. Заснований Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ідея» (ТОВ НВП «Ідея») у 2003 році. Концепція журналу базується на багатоплановому висвітленні актуальних проблем роботи бібліотек. Перевага надається статтям, що розкривають актуальні проблеми окремої бібліотеки, системи бібліотек або в цілому бібліотечної справи. Журнал є дискусійним клубом для теоретиків і бібліотекарів-практиків різних типів і видів.

Основні рубрики журналу: законодавче регулювання галузі культури; стандартизація бібліотечної галузі; бібліотекознавство; наукова і науково-дослідна діяльність бібліотек; автоматизація бібліотечних процесів; Інтернет-технології в бібліотеках; інформаційні ресурси бібліотек; бібліотечно-бібліографічне обслуговування; мережа бібліотек; бібліотечна освіта, підвищення кваліфікації; ювілеї бібліотек, бібліотечні форуми, конференції; досвід зарубіжних країн. У журналі подається дайджест законодавчих і нормативних документів стосовно галузі культури, прийнятих за квартал, надаються консультації юристів, фахівців і матеріали на допомогу керівнику. На сторінках журналу публікуються статті авторів із Болгарії, Великої Британії, Італії, Литви, Польщі, Росії, США, Фінляндії.

«Вісник Книжкової палати» — щомісячний науково-практичний журнал. Заснований у серпні 1996 р. Книжковою палатою України. Журнал «Вісник Книжкової палати» президією Вищої атестаційної комісії України віднесено до наукових фахових видань України в галузі технічних, педагогічних, історичних наук, соціальних комунікацій (книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство).

Виходячи із зазначеного, вважаємо, що саме у названих джерелах найповніше відображено науковий доробок з проблем теорії документознавства за період, обмежений хронологічними межами дослідження.

Змістовий аналіз документального потоку дав можливість виділити вісім найбільш досліджуваних аспектів:

• теоретичним основам і практиці інноваційної діяльності,
• реформуванню бібліотечної системи, досягненням бібліотечної науки, специфіці втілення нових інформаційних технологій, засобів автоматизації і механізації, розвиткові видавничої діяльності і книго розповсюдження;
• досвід підготовки фахівців за рубежем;
• питання державного управління.

2.2. Аналіз документного потоку статей з документознавства

Документальний потік публікацій з проблем підготовки документознавців було проаналізовано у хронологічному аспекті й виділено ключові проблеми, які розглядались у працях науковців за період 1997—2008 рр.

2. Період введення спеціальності у ВНЗ (1995—1999). Хронологічні межі періоду обрані з міркувань першого набору студентів на спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність» та першого випуску.
3. Період 2001—2003 рр. Верхня межа періоду зумовлена появою першого системного дисертаційного дослідження проблеми підготовки документознавців.

Статті присвячені змісту, внутрішньопредметній та міжпредметній інтеграції дисциплін документознавчого циклу та ролі навчального посібника у підготовці фахівців. У визначеному періоді на особливу увагу заслуговують наукові публікації українських дослідників А. Соляник [28], М. Слободяника [26], Ю. Палехи [23], О. Матвієнко [17], Н.Кушнаренко [12], Н. Гайсинюк [4], І. Морозюк [20].

Потрібно відзначити, що в цей період була захищена перша дисертація з підготовки документознавців (Н. Гайсинюк [5]).

3. Період 2004—2008 рр.

Зміст документального потоку за аспектами досліджуваної проблеми у 2004—2008 рр. наведено на рис. 3.

Означений період характеризується загальними процесами інформатизації суспільства та органів державної влади та управління. У цей період прийнято ряд важливих нормативно-правових актів, що структурують та впорядковують процес впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ): Закони України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007—2015 роки» та Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади».

На основі виконаного дослідження документального потоку публікацій 1998—2008 рр. ми отримали такі результати (загальна динаміка публікацій за роками наведена на рис. 4):

2. Найбільше публікацій було здійснено у 2007 році (23 статті), що становить 19% від загальної кількості проаналізованого масиву.
3. Аналіз результатів свідчить, що в аспектах, які висвітлюються в науковій пресі, існує суттєвий дисбаланс, зокрема:

• фактично не узагальнюється зарубіжний досвід підготовки фахівців (4%);
• дуже мало публікацій присвячено засобам діагностування підготовки фахівців (1%), що, безумовно, суперечить об’єктивним вимогам розвитку педагогічної практики у вищій школі;
• суттєво недостатньою (5%) є увага, що приділена організаційно-педагогічним умовам підготовки документознавців;
• основна кількість публікацій присвячена суспільним вимогам до підготовки фахівців (26%), вивченню освітньо-кваліфікаційних характеристик (27%), освітньо-професійних програм (37%) та загальним питанням документознавчої освіти (29%), що є позитивним з точки зору формування навчальних планів та розроблення стандартів професійної освіти документознавців.

Суттєво важливою для розкриття предмета нашого дослідження є наявність у загальному документальному потоці публікацій з питань підготовки фахівців-документознавців для сфери державного управління (14%). Спеціальний аналіз документального потоку за аспектом «Підготовка документознавців для сфери державного управління» свідчить про те, що вперше цей аспект був висвітлений у 1997 р. (тобто на початку введення і становлення спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність»). Сплеск активності публікацій з аналізованої тематики припадає на 2006 р. (50% від загальної кількості публікацій). Період 1997—2006 рр. характеризується фактично повною відсутністю публікацій з питань підготовки документознавців для сфери державного управління при одночасному активному впровадженні і підготовці студентів відповідної кваліфікації у вищих навчальних закладах. Такий стан свідчить про незабезпеченість педагогічної практики теоретичними узагальненнями і, відповідно, про інтуїтивно-суб’єктивне формування змісту освіти майбутніх фахівців.

Досліджуючи обсяг документних потоків періодичних видань, ми спостерігаємо нерівномірне забезпечення тієї чи іншої теми. Найбільш інформаційно забезпеченою за тематичною ознакою є такі галузі документознавства, як теоретико-методологічні засади, історія становлення, розвиток документознавства на сучасному етапі та в перспективі, засосування новітніх документально-інформаційних технологій.

Найменш відображено в документному потоці є напрям роботи з документальними фондами.

Отже, можемо підсумувати, що динаміка публікацій, що відображаються у періодичних виданнях є позитивною, а це в свою чергу свідчить про якісні зміни у видовій та тематичній структурі, а також про дослідження цієї науки в різних тематичних аспектах.

Висновки

Отже, головний висновок проведеного етапу дослідження — це позитивна динаміка у відображенні навчальних, довідкових видань, наукових збірників і наукових статей, авторефератів дисертацій і монографій, яка свідчить про якісні зміни у структурі галузевого ДП років незалежності України, зокрема про розширення джерельної бази за рахунок цих важливих дослідницьких праць.

Майбутнє українського суспільства значною мірою залежить від здатності управляти інформацією через опанування комунікаційними технологіями та засобами її опрацювання, систематизації, розповсюдження й використання.

Сучасні глобалізаційні тенденції розвитку інфосфери актуалізують необхідність систематичного бібліометричного моніторингу галузевих документних потоків (ДП), зокрема й з документознавства, результати якого дають змогу визначити рівень інформаційного забезпечення певної сфери діяльності, встановити напрями, темпи та тенденції розвитку її управлінської, наукової, освітньої та практичної складових.

Аналіз бібліографічних посилань у наукових статтях допомагає визначати концептуальні зв’язки між публікаціями, дозволяє стежити за розвитком тієї чи іншої галузі науки і техніки, за проникненням її у суміжні, прогнозувати розвиток окремих галузей науки, виявляти її лідерів й «класичні» праці, механізми та шляхи зародження нових наукових напрямів.

Стан інформаційно-комунікаційного та когнітивного забезпечення розвитку галузі в цілому та окремих її напрямів можна визначити через аналіз кількісних і якісних характеристик ДП як її інформаційної моделі.

Домінують навчальні, наукові та офіційні видання українською мовою, що свідчить про інтенсивність розвитку наукової, навчальної та практичної сфер документознавчої галузі в Україні.

Список використаної літератури

1. Антоненко І. Є. Кваліфікаційні вимоги до фахівців у сфері ке-рування документацією : (досвід Австралії) / І. Є. Антоненко // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики. — К., 2006. — Т. 3. — С. 7—8.
2. Баранов О. Над «цифровою прірвою» / Олександр Баранов // Дзеркало тижня. — 2003. — 18—24 січ.
3. Бездрабко В. В. Управлінське документознавство : навч. посіб. : четверта хвиля / В. В. Бездрабко. — К. : [б. в.], 2006. — 208 с.
4. Гайсинюк Н. А. Навчальний посібник в системі інформаційного забезпечення професійної підготовки фахівця / Н. А. Гайси- нюк // Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні : зб. наук. пр. — 2001. — Вип. 3. — С. 20—28.
5. Гайсинюк Н. А. Педагогічні засади підготовки документознавців в умовах інформатизації суспільства : автореф. дис. … канд. пед. наук / Гайсинюк Наталія Анатоліївна ; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. — К., 2003. — 23 с.
6. Голобуцький О. «Електронний уряд» / О. Голобуцький, О. Шевчук. — Режим доступу : http://www.golob.narod.ru/. — Назва з екрана.
7. Гуч С. Структура документального потоку з історичного крає — знавства : (на матеріалі дослідж. Поділля та Волині) / Світлана Гуч // Вісн. Кн. палати. — 2008. — № 11. — С. 34—36.
8. Дубов Д. Роль інформаційної культури у діяльності органів державного управління / Дмитро Дубов // Вісн. Кн. палати. — 2003. — № 8. — С. 26—28.
9. Кулешов С. Г. Документознавство : Історія. Теоретичні основи / С. Г. Кулешов. — К. : УДНДІАСД : ДАКККіМ, 2000. — 161 с.
10. Кулешов С. Г. Управлінське документознавство : навч. посіб. / С. Г. Кулешов. — К. : ДАКККіМ, 2003. — 57 с.
11. Кулешов С. Г. Управління документацією: підготовка фахівців у вищих школах за рубежом / С. Г. Кулешов, І. П. Прокопенко // Архіви України. — 2003. — № 1/3. — С. 53—65.
12. Кушнаренко Н. М. Внутріпредметна і міжпредметна інтеграція дисциплін документознавчого циклу / Н. Кушнаренко // Вісн. ХДАК. — 2003. — Вип. 11. — С. 106—114.
13. Кушнаренко Н. Н. Документоведение : учебник / Н. Н. Кушна- ренко. — 3-е изд., стер. — К. : О-во «Знання» : КОО, 2001. — 460 с. — (Высшее образование ХХІ века).
14. Кушнаренко Н. Н. Новый этап институционализации науки о документе / Н. Н. Кушнаренко. — Режим доступа : http://www.eHib. gpntb.ru/subscribe/inde x.php?journal=ntb&year=2 005&num=11&art=6. — Загл. с экрана.
15. МарчукЮ. Сучасна інформаційна культура державного управління в світлі взаємодії сучасних і класичних інформаційних технологій / Юрій Марчук // Вісн. Кн. палати. — 2001. — № 10. — С. 27—29.
16. Матвієнко О. В. Забезпечення інформаційної підтримки управління: до проблеми підготовки спеціалістів / О. В. Матвієнко // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства / Акад. держ. управ. при Президенті України. — К., 2001. — С. 220—222.
17. Матвієнко О. В. Інформаційна професія: аналіз підходів до розуміння змісту діяльності та напрямів підготовки спеціалістів / О. В. Матвієнко // Гуманітарні науки. — 2002. — № 2. — С. 20—26.
18. Матвієнко О. В. Теорія і практика підготовки спеціалістів з інфор-маційного забезпечення системи управління невиробничою сферою : автореф. дис. … д-ра пед. наук / Матвієнко Оксана Володимірівна ; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. — К., 2005. — 40 с.
19. Морозюк І. Документознавство та інформаційна діяльність: проблеми спеціалізацій і вимоги практики / Ірина Морозюк // Вісн. Кн. палати. — 2003. — № 8. — С. 18—20.
20. Морозюк І. Формування напрямів освіти документознавців / Ірина Морозюк // Вісн. Кн. палати. — 2003. — №10. — С. 27—29.
21. Палеха Ю. І. Культура діловодства в сучасних установах України: становлення, технологія, організація, керування : авто- реф. дис. . канд. іст. наук / Палеха Юрій Іванович ; Держ. ком. арх. України, Укр. НДІ арх. справи та документознавства. —      К., 2005. — 18 с.

22. Палеха Ю. І. Основні чинники впливу на вузівську підготовку документознавців / Ю. І. Палеха // Студії з архівної справи та документознавства. — 2004. — Т. 11. — С. 168—172.
23. Палеха Ю. І. Підготовка фахівців з документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності: шляхи становлення // Зб. пр. наук.-практ. конф. «Ефективність та якість приватної освіти», 23.11.2003. — К., 2003. — С. 116—119.
24. Сенченко М. Проблеми взаємодії і взаєморозуміння різних гілок влади і суспільства / Микола Сенченко // Вісн. Кн. палати. — 1999. — № 7. — С. 3—5.
25. Скляренко О. Роль ЗМІ в формуванні інформаційної культури державних службовців України / Оксана Скляренко // Вісн. Кн. палати. — 2005. — № 4. — С. 31—33.
26. Слободяник М. С. Документно-інформаційна сфера України: проблеми наукового забезпечення і підготовки кадрів / М. С. Слободяник // Документознавство та інформаційна діяльність: наука, освіта, практика. — К., 2003. — С. 7—9.
27. Слободяник М. С. Документологія: зміст, перспективи / М. С. Сло- бодяник // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. — 2004. — № 4. — С. 4—9.
28. Соляник А. Концептуальні засади викладання дисциплін доку- ментознавчого циклу / Алла Соляник, Наталія Кушнаренко // Вісн. Кн. палати. — 2001. — № 1. — С. 25—27.
29. Столяров Ю. Н. Классификация документа: решения и проблемы / Ю. Н. Столяров // Книга: исслед. и материалы. — М., 1995. — Сб. 70. — С. 24—40.
30. Чепуренко Я. О. Система електронних інформаційних ресурсів органів державної влади: становлення та розвиток / Я. О. Чепу- ренко // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформоло- гія. — 2004. — № 2. — С. 58—65.
31. Чукут С. Інформаційна політика : навч. посіб. / С. Чукут, О. Лит-виненко. — К. : Вид-во НАДУ, 2003. — 100 с.
32. Чукут С. А. Сутність електронного уряду та принципи його орга-нізації / С. А. Чукут // Вісник УАДУ. — 2003. — № 2. — С. 429—33.
33. Швецова-Водка Г. Структура документознавства і його місце серед суміжних наукових дисциплін // Студії з архівної справи та документознавства. — Режим доступу : http://www.archives. gov.ua/Publicat/Studii/Studii_2004.12.php. — Назва з екрана.