Державні фінанси, їх роль та структура

Вступ

Актуальність теми. Державні фінанси відіграють важливу роль у розв’язанні соціальних проблем,забезпеченні економічного зростання, підтримці підприємницької діяльності,регулюванні економіки, створенні належних умов для розвитку регіонів. Для виконання цього публічні фінанси повинні мати достатню ресурсну базу, а також оптимальні обсяги і структуру. Особливого значення набувають питання надійного,прогнозованого розвитку державних фінансів, недопущення їх розбалансування та руйнування внаслідок проведення невиваженої фінансової політики.

Державні фінанси є найважливішим елементом фінансової системи держави. Через них держава впливає на економічний і соціальний розвиток країни загалом та окремих її регіонів і соціальних груп населення.

У зарубіжних країнах останніми роками питанням стійкості державних фінансів (sustainability public finance) приділяють істотну увагу. Водночас в Україні практично відсутні наукові праці, присвячені визначенню змісту, системи показників та напрямів забезпечення стійкого стану як державних фінансів у цілому,так і їх окремих складових.

Також не здійснюється моніторинг динаміки індикаторів державних фінансів, відсутні програми, спрямовані на зміцнення їх стійкості. Але при цьому визнається, що “розбалансована система публічних фінансів сьогодні є однією з найбільших загроз для економічної безпеки України й одним з головних чинників стримування економічного розвитку та зростання добробуту населення”.

Мета роботи – розглянути державні фінанси, їх роль та структура.

Розділ 1. Теоретичні основи державних фінансів

1.1. Сутність державних фінансів і їх роль

В умовах розвиненої ринкової економіки в кругопотоці коштів, які напрямлені протилежно до потоків матеріальних процесів, є потоки, які спрямовуються через державні структури. Саме на основі цих потоків формуються фінансові ресурси держави, необхідні для виконання нею своїх функцій.

Державні фінанси — це регульовані у визначеному правовому полі потоки коштів, які циркулюють у національній економіці через створювану на макрорівні систему централізованих грошових фондів, забезпечують вплив держави на економічний та соціальний розвиток країни через взаємозв’язок державних фінансових ресурсів з формуванням, розподілом, перерозподілом ВВП, національного доходу і національного багатства.

Об’єктивними передумовами функціонування державних фінансів є необхідність забезпечення загальнонаціональних потреб:

Структурна перебудова економіки.
Регулювання соціальних та економічних процесів.
Захист навколишнього природного середовища.
Національна оборона, правоохоронна діяльність та ядерна безпека.
Розвиток соціального страхування та соціального забезпечення.
Розвиток освіти, охорони здоров’я інших суспільних потреб.
Проведення фундаментальних наукових досліджень.

Сутність державних фінансів виражається через функції, які вони виконують:

Формування фінансових ресурсів для забезпечення загальнонаціональних потреб.
Використання коштів централізованих фондів для надання державою загальносуспільних (неподільних) послуг.
Контроль за раціональним розподілом фінансових ресурсів (державний фінансовий контроль).

Фінансові ресурси держави формуються через:

— бюджет держави (зведений бюджет);

— позабюджетні фонди цільового призначення;

— державні запозичення;

— фінанси державного сектора економіки [4, c. 54].

1.2. Складові державних фінансів

Бюджет держави — це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Державні цільові фонди — це централізовані фонди, які включаються або не включаються до складу державного бюджету, але мають чітко виражені джерела формування і напрями використання.

Державні запозичення — це регламентована законодавством діяльність держави, що здійснюється з метою мобілізації додаткових фінансових ресурсів для покриття бюджетного дефіциту без проведення грошової емісії, в яких позичальником виступає держава (в особі міністерства фінансів, республіканських і місцевих органів влади), а кредиторами — юридичні та фізичні особи як резиденти, так і нерезиденти.

Фінанси державного сектора економіки — це сукупність фінансових ресурсів, які формуються в муніципальних та державних підприємствах. Статутний капітал та прибуток таких підприємств повністю належить державі.

Державні фінанси за рівнями поділяють на загальнодержавні та місцеві (див. рис. 1).

Загальнодержавні фінанси забезпечують функціонування державних структур та фінансування тих заходів, які мають загальнодержавний характер і сприяють оптимізації територіального та галузевого розвитку країни. Зокрема, до них відносяться: фінансування діяльності органів державної влади та управління, проведення регулювання соціально-економічного розвитку, здійснення перерозподілу ВВП між територіями, галузями, різними верствами населення. До загальнодержавних фінансів відносять: державний бюджет, загальнодержавні цільові фонди, державний борг, фінанси державних підприємств, резервні фонди.

Місцеві фінанси — це фінансова база діяльності місцевих органів влади та управління. Основне призначення місцевих фінансів полягає в забезпеченні фінансової незалежності місцевих органів самоврядування. Місцеві фінанси забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах і доходах та їх внутрішньо територіальний перерозподіл. До місцевих фінансів відносять: місцеві бюджети, регіональні фонди, місцеві позики, фінанси муніципальних підприємств [9, c. 23].

Рис. 1. Структура державних фінансів

У країнах з розвиненою ринковою економікою нині сформувалася досить потужна модель функціонування державних фінансів, в основу якої покладено принцип оптимальності побудови й використання державних фінансів в інтересах суспільства. Оптимальність означає, що рівень централізації бюджетних повноважень і бюджетних ресурсів має забезпечувати державу достатніми коштами, але не підривати фінансової бази суб’єктів господарювання, а щодо ступеня перерозподілу -достатньо впливати на пропорції соціально-економічного розвитку і не створювати «утриманської»» психології у громадян. Державним фінансам у зарубіжних країнах відводяться такі основні функції:

— перерозподіл національного доходу;

— державне регулювання та стимулювання економіки;

— фінансове забезпечення соціальної політики;

— контроль за утворенням і використанням централізованих фінансових фондів. Для прикладу проаналізуємо структуру формування доходів консолідованого бюджету країн-членів Європейського союзу та структуру податкових надходжень в розрізі групування податків: непрямі, прямі, податки з капіталу (Європейський комітет статистики) [10, c. 25].

1.3. Особливості структури державних фінансів

Фінансові ресурси — це першооснова фінансового господарства держави. Фінансові ресурси держави включають:

Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні органів державного управління:

ресурси державного бюджету;
ресурси місцевих бюджетів;
цільові державні фонди;
фінансові ресурси державних фінансових інституцій (національного банку, державних страхових органів. Державних кредитних установ).

Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності.
Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні населення (вклади, заощадження, депозити).

Майже 50 % фінансових ресурсів держави — це фінансові ресурси підприємницьких структур державної і недержавної форм власності. На відміну від фінансових ресурсів держави державні доходи є власністю держави, без будь-яких умов і зобов’язань щодо суб’єктів держави.

Державні доходи являють собою ту частину грошових відносин з приводу розподілу і перерозподілу ВВП, котра пов’язана з формуванням доходів одного з головних суб’єктів розподільних відносин держави.

За матеріальним змістом державні доходи — це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності.

Залежно від рівня розміщення виділяють централізовані і децентралізовані державні доходи. До централізованих доходів належать кошти, призначені на формування централізованих грошових фондів — державного та місцевих бюджетів, державних цільових фондів. Децентралізовані доходи — це, доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються переважно за рахунок їхнього прибутку і використовуються за місцем їх створення. Слід урахувати, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів спричинює негативні наслідки, оскільки централізовано важко вести раціональний розподіл і забезпечувати його ефективне виконання. Однак зниження централізації за умови збереження на високому рівні державної власності може породити безгосподарність і різні порушення в розподілі і використання фінансових ресурсів, а врешті-решт — фінансовий розлад у державі.

Перерозподільні процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, — це явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів.

Залежно від методів акумулювання фінансових ресурсів можна виокремити такі групи державних доходів:

обов’язкові платежі і збори;
добровільні надходження;
емісія (включаючи як емісію грошей, так і кредитну емісію);
надходження від роздержавлення та приватизації державного майна;
державний кредит;
надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Джерелами формування державних доходів можуть бути: доходи отримувані від розподілу заново створеної вартості. Тобто національного доходу; доходи, що включаються до складу фонду відшкодування (наприклад, амортизаційні відрахування); доходи від реалізації національного багатства [5, c. 64-65].

Державні доходи включають не тільки доходи від державної власності, а й доходи, отримувані державою в порядку перерозподілу від інших форм власності та населення. Власні доходи держави формуються на основі реалізації її прав власника: доходи державних підприємств, установ та організацій і доходи, отримувані від державного майна: землі, природних багатств і угідь. Перерозподіл доходів підприємницьких структур колективної і приватної власності, а також доходів населення здійснюється на основі наданих державі законодавчими актами прав у сфері регулювання і розподілу доходів.

Державні доходи можуть формуватись на поворотній і безповоротній основі. Поворотні доходи — це державні позики. До безповоротних доходів відносять доходи власне держави і доходи, які надходять від інших суб’єктів розподільних відносин на законодавчій основі.

Центральне місце у системі доходів держави посідають доходи державного і місцевих бюджетів, завдяки яким мобілізується основна частка фінансових ресурсів, необхідних для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. Наприклад, у США через бюджет перерозподіляється 28 % ВВП, у Німеччині — 40 %, Швеції — 50 %. В Україні бюджетні ресурси становлять 34 % фінансових ресурсів держави і майже 45 % ВВП.

Державні видатки — це грошові відносини, що складаються при розподілі і використанні централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.

За матеріальним змістом державні видатки — це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності [2, c. 34].

1.4. Державні цільові фонди та їх класифікація

Державні цільові фонди – це сукупність фінансових ресурсів, які створюються і використовуються з метою фінансування програм, що виконуються державними органами управління. Це, зокрема, програми соціального розвитку (пенсійне обслуговування, соціальне страхування, виплата компенсацій та надання пільг, захист населення та ін.); стабілізації грошово-кредитної системи (гарантування вкладів, захист інвесторів, стабілізація діяльності підприємств і установ та ін.), структурної перебудови економіки (конверсія, інноваційна діяльність), будівництва й експлуатації певних об’єктів (автомобільних доріг загального користування, мостів, аеропортів тощо), сприяння раціональному використанню природних ресурсів (охорона природного середовища), створення належних умов праці (охорона праці, захист інвалідів) та ін. Такі фонди формуються на загальнодержавному і місцевому рівнях.

Цільові фонди створюються з метою залучення додаткових джерел для фінансування державних програм. В іноземних країнах державні цільові фонди відіграють важливу роль. Наприклад, у Франції обсяги фінансових ресурсів, які залучаються до використання в таких фондах, наближаються до величини державного бюджету країни. В Японії за рахунок спеціальних фондів фінансується більше половини державних видатків, а у Великій Британії – понад 1/3. У Російській Федерації діють соціальні й економічні державні цільові фонди, такі як: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд зайнятості населення, Фонд обов’язкового медичного страхування, Фонд соціальної підтримки населення, дорожні фонди, фонди фінансового регулювання та ін.

В Україні державні цільові фонди створюються відповідно до вимог законодавства, а їх доходи формуються за рахунок визначених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб (незалежно від форми власності) та фізичних осіб. Державні цільові фонди поділяються на дві групи: загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні цільові фонди – це фонди, які створюються на загальнодержавному рівні з метою фінансування загальнодержавних програм. Місцеві фонди формуються місцевими органами самоврядування для забезпечення виконання місцевих програм.

За критерієм відносин з державним бюджетом державні цільові фонди поділяються на бюджетні та позабюджетні. Бюджетні фонди – це фонди, які входять до складу державного бюджету. Фінансування видатків таких фондів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. При цьому одна частина фондів фінансується за рахунок загального фонду, а інша – зі спеціального фонду. Забезпечення видатків бюджетних державних цільових фондів зі спеціального фонду, як правило, має основою цільові надходження доходів. Позабюджетні цільові фонди – це фонди, які не включаються до державного бюджету, мають самостійні джерела надходжень і здійснюють видатки незалежно від державного бюджету. Схема розподілу державних цільових фондів наведена на рис. 2 [1, c. 17-18].

До позабюджетних державних цільових фондів належать: Пенсійний фонд України, Фонд стабілізації підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державний позабюджетний фонд приватизації, Фонд соціального страхування України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків та ін.

До складу бюджетних фондів в останні роки в Україні входили: Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Фонд соціального захисту інвалідів, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь

Рис. 2. Структура державних цільових фондів за критерієм відносин з державним бюджетом

України у міжнародних авіаційних організаціях, Державний валютний фонд, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву та ін.

Державні цільові фонди в Україні створюються і на місцевому рівні. Метою їх формування є залучення до бюджету додаткових фінансових ресурсів для забезпечення фінансування визначених програм на рівні регіону. Місцеві органи влади згідно із Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», можуть створювати місцеві позабюджетні фонди. Вони поділяються на два види: валютні фонди та резервні фонди. Місцеві валютні фонди створюються шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також інших надходжень. Відповідні ради виступають розпорядниками коштів місцевих валютних фондів. Резервні фонди утворюються місцевими органами влади в обсязі 1% видатків відповідного бюджету. Кошти резервних фондів використовуються для фінансування невідкладних заходів, що не передбачені місцевими бюджетами.

До державних цільових фондів мобілізуються доходи тільки за рахунок надходжень, визначених законодавством країни. До основних джерел фінансування державних цільових фондів в Україні належать:

1) обов’язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до складу доходів фондів. Вони встановлюються законодавством України тільки для таких фондів, які мають загальнодержавне значення. Такими є Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд соціального захисту інвалідів, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища;

2) обов’язкові внески коштів визначеними категоріями юридичних та фізичних осіб для цільового їх використання. Прикладом можуть бути страхові внески до фондів загальнообов’язкового соціального страхування;

3) цільові бюджетні виплати. Це перерахування коштів Державного бюджету до фондів з метою фінансування визначених програм. До фондів, які одержують кошти з Державного бюджету, належать Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального страхування на випадок безробіття та ін.;

4) доходи, що одержують фонди від розміщення тимчасово вільних коштів у комерційних банках. Такі надходження може мати будь-який фонд, який володіє вільними грошовими коштами і використовує їх як депозити в банківських установах;

5) надходження, які одержують фонди у вигляді дивідендів і процентів, нарахованих на цінні папери та корпоративні права, придбані в попередні періоди. Одержання доходів на корпоративні права і цінні папери передбачає проведення активної інвестиційної політики правлінням фонду з метою збільшення доходів, а також участі в корпоративному управлінні;

6) грошові кошти, які одержують фонди від продажу цінних паперів та корпоративних прав у процесі формування і використання інвестиційного портфеля фонду;

7) погашення позик, які надавалися фондом юридичним та фізичним особам у попередні періоди. У разі, якщо особа одержала кошти фонду на умовах позики, їх погашення є надходженням дохідної частини фонду в поточному періоді;

8) одержання кредитів та позик фондом. За умов нестачі коштів з метою фінансування видатків фонду, а також у багатьох інших випадках (формування раціональної структури інвестиційного портфеля, придбання основних засобів, впровадження нових технологій і методів обслуговування та ін.) фонди можуть залучати додаткові кошти у вигляді кредитів і позик;

9) добровільні та благочинні внески коштів юридичними і фізичними особами до фондів. Такі внески здійснюються з метою сприяння діяльності фонду в реалізації статутних програм;

10) прибутки від комерційної діяльності, яку здійснює фонд як юридична особа;

11) суми фінансових санкцій, які згідно із законодавством застосовуються до осіб, що порушують умови здійснення обов’язкових зборів та платежів (якщо стягнення таких санкцій передбачено чинним законодавством) [11, c. 46-48].

Розділ 2. Динаміка формування державних фінансів

2.1. Оцінка стану функціонування державних фінансів та їх значення

Функціонування державних фінансів невіддільне від держави. Їх необхідність зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропонування, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об’єктивні причини. До цих потреб належать, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, підготовка кадрів, соціальне забезпечення й страхування, охорона здоров’я тощо. Виходячи з цього держава будує свою фінансову політику, визначаючи рівень втручання у господарську діяльність виробничих структур і соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою.

Держава може впливати на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів за допомогою таких засобів:

обґрунтування і здійснення права власності;
прямі адміністративні розпорядження з відповідними штрафними санкціями за їх порушення (наприклад, будівельні норми, визначення максимально допустимого рівня забруднення природного середовища, військовий обов’язок, адміністративні заходи у сфері ринку праці та зовнішньої торгівлі);
пряме надання державою певних благ, які фінансуються з бюджету за рахунок загальних податків або спеціальних зборів (наприклад, будівництво і експлуатація шляхів та інших об’єктів інфраструктури, державні замовлення на проведення наукових досліджень, розвиток державних підприємств з урахуванням структурних і економічних проблем);
використання податків і зборів як інструменту управління виробництвом або споживанням (збори за очищення води, податкові пільги для інвестицій з охорони навколишнього середовища);
формування податкової системи з урахуванням економічної та структурної політики, пільги для певних форм одержання і використання доходу (податкові пільги для заощаджень);
державні субсидії підприємствам (замість податкових пільг), здешевлення кредитів за рахунок бюджетних коштів, надання суспільних благ за ціною, нижчою від витрат;
часткове перебирання на себе державою підприємницького ризику через надання гарантій щодо тих видів діяльності, які становлять інтерес з погляду економічного зростання і структурної політики (ризик експортних операцій, інноваційного розвитку).
Держава впливає на розподіл і перерозподіл доходів і майна громадян під час проведення заходів щодо надання державної допомоги незахищеним верствам населення, під час формування податкової політики. При цьому можуть бути використані такі інструменти:
податки як інструмент перерозподілу (у формі прогресивного податку на дохід, податку на майно);
пряме надання суспільних благ без участі користувача у витратах («безплатна» освіта, державна система охорони здоров’я);
надання різних видів грошової допомоги, стипендій студентам, субсидій на оплату житла і комунальних послуг;
непрямі трансферти (дотації держави) системі соціального страхування;
субсидії виробникам певних благ для підтримання низького рівня цін (субсидії виробникам продуктів харчування, субсидування цін за проїзд, зниження ставок податку на додану вартість на деякі товари);
адміністративне регулювання мінімальної заробітної плати, введення обов’язкового соціального страхування [6, c. 27-28].

Держава також проводить заходи, спрямовані на краще використання виробничих ресурсів, забезпечення рівня зайнятості та стабільності цін. Інструментами забезпечення стабілізаційної політики є:

зміна обсягу та структури державних витрат;
зміна видів і ставок податків і зборів, тарифів;
заходи у сфері державної заборгованості, зміни структури державного боргу і джерел його фінансування;
проведення певної політики заробітної плати і зайнятості. Розв’язання проблем державного сектору як роботодавця;
пряме і непряме субсидування підприємств (фінансування збитків приватних і державних підприємств, витрат підприємства на освіту, проведення державної тарифної політики).

2.2. Аналіз формування та використання державних фінансів

Функціонування державних фінансів характеризується державними доходами та державними видатками.

Державні доходи — це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, залучення яких передбачено законодавством України. Державні доходи виражають економічні відносини, що виникають у процесі формування загальнодержавних фондів грошових ресурсів. Об’єктом цих відносин є валовий внутрішній продукт, а суб’єктами — держава, з одного боку, та підприємства й організації, населення — з другого. Основним джерелом формування доходів є валовий внутрішній продукт. Також джерелом формування доходів держави інколи є національне багатство, а саме: доходи від приватизації державної й муніципальної власності, від продажу золотовалютного запасу, природних ресурсів та інших національних цінностей. Іншими способами поповнення доходів держави бюджету можуть бути внутрішні й зовнішні займи та емісія грошей. Тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал відображають кредитний метод формування державних доходів, який передбачає повернення позик та платність за їх використання. Тому засоби, що мобілізуються на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело формування доходної частини бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду. Аналогічно слід характеризувати й грошову емісію, яку держава застосовує в термінових випадках, коли вона не має змоги отримати відповідні доходи та позики, а фінансування державних витрат є невідкладними [9, c. 57-58].

Основною ланкою державних фінансів є державний бюджет.

Доходи Державного бюджету України класифікуються за методами залучення коштів:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій із капіталом;

4) офіційні трансферти;

5) цільові фонди.

Податкові надходження формують основну частину доходів бюджету України (65-70%). Згідно з бюджетною класифікацією, до них належать:

— податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

— збори за спеціальне використання природних ресурсів;

— внутрішні податки на товари й послуги;

— податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

— інші податки.

Неподаткові надходження складаються з:

— доходів від власності та підприємницької діяльності;

— адміністративних зборів та платежів, доходів від некомерційного й побічного продажу;

— надходжень від штрафів та інших фінансових санкцій;

— інших неподаткових надходжень.

До надходжень від власності та підприємницької діяльності належать: рентна плата за нафту і газ власного видобутку, плата за транзит нафти і газу територією України, дивіденди на акції господарських товариств, які є у державній власності.

Адміністративні збори та платежі включають плату за оренду державного майна, державне мито та митні збори.

Надходження від фінансових санкцій формують адміністративні штрафи та санкції за порушення правил пожежної безпеки, а також суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну державі або підприємству.

До інших неподаткових надходжень належать додаткові збори на виплату пенсій, збори з операцій купівлі-продажу валюти, кошти від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки тощо. Неподаткові надходження у структурі державного бюджету становлять близько 25% доходів.

Доходи від операцій із капіталом утворюють третю групу надходжень до державного бюджету і поєднують:

— надходження від продажу основного капіталу;

— надходження від реалізації державних запасів товарів;

— надходження від продажу землі та нематеріальних активів.

Офіційні трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. До них належать дотації, субвенції та субсидії.

Дотація — трансферт, який передається з одного рівня бюджету іншому на безповоротній і безоплатній основі і який не має цільового призначення. Субвенція — це міжбюджетний трансферт, що має цільовий характер і призначається на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Субсидія — трансферт, який передається з одного рівня бюджету іншому на безповоротній і безоплатній основі, який має цільове призначення і в повному обсязі відшкодовує передбачені бюджетні призначення.

Державні цільові фонди — це сукупність грошових фондів, що формуються з цільових джерел і використовуються на фінансування відповідних державних видатків. Вони перебувають в розпорядженні держави та місцевих органів влади. До державних цільових фондів належать:

— Пенсійний фонд;

— Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

— Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

— Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— Фонд соціального захисту інвалідів;

— Державний дорожній фонд України;

— Державний фонд охорони навколишнього природного середовища та інші.

До доходів державного бюджету можуть зараховуватися гранти і дарунки у вартісному виразі.

Слід зазначити, що доходи бюджету класифікують не лише за методами залучення, а й за іншими ознаками, наприклад, залежно від державного устрою:

1) в унітарних державах — доходи державного бюджету і доходи місцевих бюджетів;

2) у федеративних державах — доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і місцевих бюджетів.

За джерелами формування:

1) доходи, отримані від розподілу ВВП;

2) доходи від реалізації національного багатства.

Залежно від розподілу доходів між ланками бюджетної системи:

1) закріплені доходи — доходи, які належать до бюджетів певного рівня на невизначений строк відповідно до заздалегідь встановлених, незмінних нормативів;

2) регулюючі доходи — доходи, що закріплені за бюджетами вищого рівня, що передаються до бюджетів нижчого рівня за диференційованими й щорічно змінюваними нормативами відрахувань із метою збалансування бюджетів нижчого рівня.

Державні видатки є сукупністю фінансових відносин із приводу використання державних фондів грошових ресурсів із метою фінансування соціально-економічного розвитку держави.

Функціонування державних видатків — це безперервний процес перерозподілу грошових фондів і створення нових фондів із вужчим цільовим призначенням. Таким чином, об’єктом державних видатків є грошові фонди, що формуються у процесі розподілу та перерозподілу частини валового внутрішнього продукту й направляються на потреби суспільного розвитку [13, c. 56-57].

2.3. Державні доходи та видатки, їх сутність та напрями використання

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави.

Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету — це лише частина державних видатків.

Доходи і видатки бюджету — це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням — грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого — об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Склад бюджетних доходів, їх структура органічно пов’язані з обсягами суспільного продукту і національного доходу і визначаються фінансовою політикою держави.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80—90 %, а в США — більше 95 %. Неподатковими доходами бюджету є:

доходи від використання майна, що перебувають у державній власності (орендна плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за залишками бюджетних коштів на рахунках у кредитних організаціях; дивіденди за акціями, власником яких є держава; повернення державних і бюджетних кредитів та ін.);
доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній власності;
проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;
доходи від платних послуг що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами;
кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення);
інші неподаткові доходи [12, c. 67-69].

У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти — перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.

В Україні до числа офіційних трансфертів, які надходять з-за кордону, належать поточні надходження від секретаріату ООН за український контингент. До інших трансфертів належать специфічні гранти цільового призначення, а також генеральні гранти, що не обумовлені конкретними цілями їх витрачання.

Доходи бюджету класифікують і за іншими ознаками, наприклад залежно від:

державного устрою держави розрізняють: а) в унітарній державі — доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; б) в федеративній державі — доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів;
рівня бюджетної системи, за яким закріплюються доходи, вони поділяються на власні і регулюючі;
джерел надходження виділяють доходи, що надходять від юридичних осіб і від населення;
конкретних видів прямих і непрямих податків (податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, податок на додану вартість, акцизний збір та ін.);
громадянства суб’єктів оподаткування — сплачувані резидентами або нерезидентами.

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна — їх величину.

Витратна частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.). Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.

З метою з’ясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Однією із найважливіших ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави [4, c. 76].

Розділ 3. Шляхи вдосконалення державних фінансів

3.1. Проблеми та перспективи державних фінансів України

Система державних фінансів України характеризується низкою вад та суперечностей, які погіршують соціальне-економічне становище держави та створюють бар’єри для економічного зростання. Вони нівелюють ефективність багатьох напрямів соціально-економічної політики. Зокрема, неефективність механізмів розподілу та витрачання бюджетних коштів призводить до недофінансування важливих державних завдань, надмірний обсяг видатків провокує фіскалізацію податкової системи та нераціональну боргову політику, обмеженість доходів місцевих бюджетів обумовлює втрату автономності органами місцевого самоврядування.

Без глибокої модернізації системи державних фінансів, зміцнення інституцій, зменшення підґрунтя для корупції ефективність важелів стимулювання економічного розвитку буде нівельована. До головних проблем системи державних фінансів України сьогодні належать наступні.

Надмірна фіскальна орієнтація податкової системи. Надто високі видатки бюджету призводять до того, що податкова політика завжди буде орієнтована на вилучення фінансового ресурсу з корпоративного сектору. Пріоритетність завдань мобілізації необхідної суми коштів об’єктивно призводить до посилення реального рівня податкового навантаження на підприємства. Зниження ставок основних податків, запровадження податкових стимулів та інші заходи щодо полегшення фіскального тягаря нівелюються діями контролюючих органів щодо вилучення фінансового ресурсу підприємств, зокрема за допомогою затримки відшкодування ПДВ, стягнення авансових податкових платежів, накладання максимальних штрафів за порушення податкового законодавства, блокування законної можливості на податковий кредит з ПДВ, завищення митної вартості імпорту товарів тощо. Надмірна фіскальна орієнтація податкової системи є одним із головних чинників стримування підприємницької активності, оскільки обумовлює вилучення фінансових ресурсів, необхідних для підтримки поточної діяльності та здійснення інвестицій.
Неефективна політика витрачання бюджетних коштів. Відсутність належного регулювання щодо витрачання коштів призводить до того, що досить часто трапляються випадки, коли на фоні затримок з фінансуванням захищених видатків бюджету окремі державні структури здійснюють закупівлю товарів розкоші. Така практика особливо в умовах рецесії підриває довіру до державної влади в цілому і призводить до неефективного перерозподілу бюджетних коштів. Досвід 2010-2013 рр. свідчить, що навіть жорстка позиція КМУ щодо недопустимості витрачання бюджетних коштів на товари розкоші не є перешкодою для використання такої практики розпорядниками бюджетних коштів.
Високий рівень корупції у сфері державних закупівель. Хронічна практика проведення тендерів з одним учасником та закупівлі товарів і послуг за завищеними цінами призводять до втрачання значного обсягу бюджетного ресурсу і збільшення частки тіньової економіки. У той час, коли в розвинених країнах державні закупівлі є одним із головних чинників стимулювання економіки, в Україні високий рівень їх корумпованості призвів до дестимуляції підприємницької активності, оскільки для перемоги в тендерах необхідно концентруватися не стільки на якості та ціні продукції, скільки на пошуку шляхів впливу на осіб, відповідальних за проведення державних закупівель. Це відволікає ресурси підприємців від безпосередньої господарської діяльності та погіршує культуру провадження бізнесу в Україні.
Соціальна несправедливість податкової системи. В Україні порушений принцип соціальної справедливості податкової системи, який означає, що рівень податкового тягаря має зростати відповідно до зростання доходів платників податків. Склалася протилежна ситуація, за якої бідні верстви населення в структурі власних витрат сплачують значно більший обсяг податків, ніж заможні. Це обумовлено двома головними чинниками:

— нераціонально сформованими, з точки зору соціальної справедливості, механізмами адміністрування податків, що стосується податку на доходи фізичних осіб, ПДВ та майнових податків;

— низькою ефективністю контролю за вірогідністю та повнотою декларування доходів, передусім платників податків з високими доходами.

Порушення принципу соціальної справедливості досить істотно підриває податкову дисципліну платників податків та довіру громадян до державних інституцій.

Відсутність ефективної системи контролю за витрачанням бюджетних коштів. Попри проведення реформ у системі державного контролю за витрачанням бюджетних коштів, кардинально поліпшити ситуацію не вдалося. Розширення компетенції Державної фінансової інспекції України та створення підрозділів внутрішнього аудиту не дало відчутного ефекту. Крім того, важливою проблемою контролюючих органів є відсутність взаємодії з громадянським суспільством, а зокрема зі ЗМІ та громадськими організаціями, що здійснюють моніторинг витрачання бюджетних коштів. Відсутність реакції з боку органів державної влади на виявлені і доведені інститутами громадянського суспільства зловживання чиновників зміцнює в суспільній думці переконання щодо безкарності та правового нігілізму в державі.
Деструктивна боргова політика. Безсистемна боргова політика держави формує значні ризики для економічного розвитку. По-перше, надмірно висока боргова активність уряду на внутрішньому фінансовому ринку призводить до зменшення фінансового ресурсу в державі та зростання його вартості. В умовах наявності на ринку державних цінних паперів з високою дохідністю, інвестиції в які є менш ризикованими, ніж інвестиції в підприємницький сектор, вартість боргових ресурсів для бізнесу зростає. Фактично в такий спосіб держава дестимулює, у першу чергу, банківську систему кредитувати економіку. По-друге, залучені кошти спрямовуються на фінансування в більшій мірі поточних потреб. Така практика посилює тиск на національну валюту та цінову стабільність. Крім того, використання залучених коштів на покриття поточних видатків є прямим перекладанням поточних фінансових зобов’язань на бюджети майбутніх періодів, що є значним ризиком для активізації економічного зростання в майбутньому. Оскільки боргові кошти мають власну вартість, раціональним є їх спрямування в інвестиційні проекти, доходи від яких дозволять уряду не лише повернути борг, а й покрити витрати на його обслуговування.
Надмірна централізація бюджетного ресурсу. Висока централізація доходів і видатків державного бюджету призводить до низки негативних явищ. Вилучаючи левову частину доходів до центрального бюджету, держава послаблює зацікавленість органів місцевого самоврядування у збільшенні доходів за діючими статтями і пошуку нових джерел доходів. Діюча модель бюджетної системи сформувала пасивні органи місцевого самоврядування, які покладаються на допомогу з держбюджету і не є активними щодо розвитку власних територій. Фінансова залежність від центру також погіршила якість надання суспільних товарів і послуг на місцях, оскільки органи місцевого самоврядування завжди можуть посилатися на брак фінансових ресурсів [10, c. 107-109].

Названі вади державних фінансів України є досить значними й їх подолання потребує комплексного підходу. Як показує досвід, розширення сфери реформ призводить до зниження їх результативності.

3.2. Зарубіжний досвід заходів щодо поліпшення функціонування державних фінансів

Фінансова політика України має цілу низку суттєвих недоліків. Для їх усунення необхідним є перегляд зарубіжного досвіду покращення фінансової політики. Адже багато країн вже роками борються із цією проблемою та напрацювали ряд заходів, що можуть допомогти Україні в її ситуації. Для цього розглянемо приклади декількох країн.

Що ж до Росії то основу сучасної фінансової політики складає визнання свободи підприємницької діяльності введення різноманітних форм господарювання, приватизація державної власності і перехід до змішаної економіки, що базується на умілому поєднанні приватних і державних господарюючих суб’єктів.

Розробляється принципово новий фінансовий механізм. Заснований на відмові держави від директивного керівництва внутрішньогосподарськими стосунками на підприємствах і переведенні їх на податкову основу, яка ставить заслін довільному отриманню прибутків. Проблема зміни витрат бюджету мала два головні аспекти:

зміна порядку надання бюджетних коштів.
скорочення витрат в цілях зменшення бюджетного дефіциту

Отримала новий напрям система державного кредиту. Росія стала використовувати його ринкові форми – різні форми короткострокових і середньострокових державних позик при відмові від прямого кредитування витрат з боку Центрального Банку.

Змінилась останнім часом організація бюджетної системи. На зміну централізованої бюджетної системи прийшла бюджетна система, заснована на реальній самостійності і рівноправ’ї бюджетів усіх рівнів.

Велике значення в плані активізації фінансової політики Російського уряду має зміна практики перерозподілу фінансових ресурсів. Окрім вертикального методу, здійснюваного за допомогою бюджету, усе більш широкий розвиток отримує горизонтальний перерозподіл засобів, за допомогою якого фінансові ресурси перерозподіляються між економічними суб’єктами виходячи з попиту і пропозиції.

Широкого поширення набула система позабюджетних фондів держави. Вона дозволяє сконцентрувати необхідні засоби для цільового фінансування соціальних витрат (Недержавні пенсійні фонди).

Розвиток ринкових методів управління привів до демонополізації страхової справи і появи страхового ринку – створення незалежних приватних страхових компаній, вступу нових галузей і видів страхування, зміні в співвідношенні між обов’язковою і добровільною формами страхування на користь останньої [7, c. 116-118].

Кардинально змінилася система управління фінансами. На зміну єдиному органу управління – Міністерству фінансів прийшла ціла система спеціалізованих фінансових і контрольних органів: Державна податкова служба, Федеральна служба податкової поліції, Рахункова палата, Державний митний комітет і т. д. Разом з розвитком державних органів контролю широкий розвиток отримав незалежний аудиторський фінансовий контроль.

Досить тривалий період відбувалось вдосконалення бюджетного пристрою Російської Федерації. Для цього проводилась бюджетна реформа в основу якої були включені наступні пункти:

реформування бюджетної системи в цілому на основі самостійності і рівноправ’я усіх бюджетів;
встановлення регламенту бюджетного процесу; уточнення системи міжбюджетних стосунків;
зміцнення прибуткової бази регіональних і місцевих бюджетів. Велика увага приділялась розвитку і регулюванню ринку цінних паперів.

Належить знайти оптимальне поєднання звернення на цьому ринку державних і корпоративних цінних паперів, що дозволяє, з одного боку, забезпечити потреби держави в засобах покриття бюджетного дефіциту, а з іншого боку створює умови для нормального переливання фінансових ресурсів між окремими підприємствами і галузями економіки. Важливий аспект цієї проблеми – встановлення державного контролю за фінансовим ринком, який забезпечить захищеність юридичних і фізичних осіб, що оперують на цьому ринку.

Оскільки фінансова політика держави є надзвичайно складним і багатогранним явищем, тому воно є результатом спільної діяльності всіх суб’єктів держави, включаючи населення. Виходячи з цього, однією з причин ефективного ведення фінансової політики є спільна діяльність влади і народу.

3.3. Шляхи удосконалення системи державних фінансів України

Головними заходами в середньостроковій перспективі мають стати наступні:

Подальше впровадження елементів ринкової моделі управління державними фінансами. Наразі Україна запровадила лише окремі механізми ринкової (бізнесової) моделі управління державними фінансами, зокрема програмно-цільовий метод бюджетування, середньострокове бюджетне прогнозування, стратегічне планування діяльності головних розпорядників бюджетних коштів. Органи державної влади мають зберегти лише регуляторні функції, пов’язані зі створенням правил, тоді як економічні функції – мають бути передані до державних агенцій, автономних державних структур, наділених широкими повноваженнями щодо управління бюджетними коштами, проте відповідальними за ефективність їх витрачання.
Перехід до середньострокового бюджетного планування. На першому етапі середньострокове планування має охоплювати інвестиційні видатки бюджету, які повинні групуватися у трирічні бюджетні програми. Такий механізм забезпечить безперебійність бюджетного фінансування довготермінових інвестиційних проектів та покращить прогнозованість видатків бюджету.
Раціоналізація та упорядковування системи соціальних видатків. Система пільг, субсидій та соціальних виплат має бути спрямована лише на підтримку категорій громадян з низькими доходами. Крім того, необхідно зосередити увагу на перегляді методики визначення й розрахунку розміру соціальних стандартів з тим, щоб вони відповідали реальним показникам.
Зменшення масштабу використання бюджетних інструментів підтримки економічної діяльності на користь податкових. У середньостроковій перспективі необхідно зробити акцент на розвитку податкових інструментів, зокрема недискримінаційному наданні податкових пільг та стимулів для реалізації тих напрямів економічної діяльності, які узгоджуються з пріоритетами економічної політики держави. До таких варто віднести активізацію інвестиційно-інноваційної діяльності, підвищення енергоефективності економіки та екологічності продукції, розвиток малого бізнесу тощо.
Виокремлення з фінансування державного бюджету фонду залучених боргових ресурсів на фінансування потенційно прибуткових інвестиційних проектів. До таких мають бути віднесені проекти, які генеруватимуть прибуток або обумовлять зниження бюджетних видатків, що сформує джерело для часткового погашення залучених боргових ресурсів. На першому етапі, з урахуванням значного обсягу сформованого державного боргу, має бути встановлено обмеження залучення нових боргових ресурсів на фінансування поточних видатків бюджету розміром сформованих в попередні періоди зобов’язань за основною сумою боргу. Щорічні боргові залучення понад зазначену суму мають спрямовуватися виключно до фонду фінансування інвестиційних проектів. У перспективі має бути передбачена відмова від залучення боргових ресурсів для фінансування поточних видатків взагалі та використання таких ресурсів виключно на інвестиційні проекти.
Перехід від щорічного звітування про виконання державного бюджету до щорічного звітування про ефективність управління ресурсами системи державних фінансів, а також бюджетними коштами, що спрямовані державою на підтримку економіки у формі наданих податкових пільг та стимулів.

В умовах тривалої рецесії завдання стимулювання підприємницької діяльності набуває особливо важливого значення. Окрім вирішення поточних проблем з адмініструванням податків, відшкодуванням ПДВ, практикою авансової сплати податків, протидії корупції і зловживанням контролюючих органів, необхідно створити фіскальний простір, який стимулюватиме підприємства здійснювати активну інвестиційну політику. Доцільно зосередитися на реформуванні системи податкових інструментів підтримки господарської діяльності. Разом з тим податкові інструменти підтримки економіки повинні відповідати головній вимозі – не продукувати негативних наслідків для конкуренції. Це означає, що якщо держава приймає рішення про надання податкових стимулів для розвитку певного напряму господарської діяльності, то критерії для отримання права на їх застосування не мають створювати переваг для окремих підприємств, які працюють в одному сегменті внутрішнього ринку. Вони мають бути доступними для всіх за умови виконання чітко визначених критеріїв [8, c. 67].

У рамках зазначених обмежень необхідно запровадити податкові стимули, спрямовані на досягнення таких цілей:

– модернізація виробничих фондів та впровадження новітніх технологій;

– збільшення інвестиції в інновації та НДДКР;

– впровадження енергоефективних заходів, що дозволяють зменшити та раціоналізувати споживання енергії;

– підвищення екологічності виробництва і продукції;

– створення нових робочих місць;

– підтримка малого бізнесу.

Першочерговим завданням має стати формування цілісної правової бази (оптимально як окремого розділу Податкового кодексу України), яка б визначала чіткі механізми та принципи застосування податкових стимулів в Україні:

– вичерпний перелік податкових пільг та стимулів, якими можуть скористатися суб’єкти підприємницької діяльності, що провадять господарську діяльність на території України;

– критерії, яким необхідно відповідати, щоб отримати право на застосування податкових пільг та стимулів;

– порядок прийняття органами державної влади рішення щодо надання права на користування податковими пільгами та стимулами;

– механізми контролю за дотриманням законодавства та взятих зобов’язань суб’єктами підприємницької діяльності, які отримали можливість застосовувати податкові пільги та стимули [12, c. 79].

Висновки

Отже, як ми з’ясували, передумовою стійкого економічного розвитку є макрофінансова стабілізація і побудова оптимально функціонуючої моделі здорових державних фінансів. Саме у сфері державних фінансів концентруються сьогодні в Україні найболючіші й найгостріші макрофінансові проблеми: бюджетний дефіцит, державний борг, оподаткування, фінансові відносини між різними рівнями влади, оптимізація державних видатків тощо.

Фінанси є досить потужною, а деколи і небезпечним важелем у руках державної влади. Використовуючи їх держава може активно впливати на економічний і соціальний розвиток країни як у позитивному, так і негативному плані. Фінанси є могутнім економічним інструментом втручання держави в процес розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу частини вартості національного продукту. Маючи об’єктивний характер, вони водночас залежать від суб’єктивних дій держави — фінансових законів і фінансової політики, спрямованих на досягнення окремих цілей регулювання. Фінансова політика і фінансове законодавство несуть на собі відбитки суб’єктивних дій певних груп населення , їхніх інтересів і пов’язані з процесом прийняття рішень у сфері політики, економіки і фінансів.

Фінансово-економічний аналіз функціонування держави становить передумову для розуміння суті і призначення державних фінансів. Державні фінанси є основою економічного добробуту держави і центральною ланкою економічної політики країни.

Загальнодержавні фінанси призначенні для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави в цілому. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади і управління, а з іншого — виступають у їхніх руках інструментом впливу на соціально-економічний розвиток держави. Через загальнодержавні фінанси здійснюється перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. За їхньою допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси виступають фінансовою базою місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах, їх внутрішньо-територіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів — забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

Разом з тим, з одного боку, рівень загальнодержавної централізації має бути таким, щоб надійно забезпечувати загальнонаціональні інтереси. Нестача коштів у центральних органів влади і управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу, звужує можливості їх впливу, що може негативно позначитись на країні в цілому.

З іншого боку, рівень загальнодержавної централізації не має підривати фінансову базу регіонів. Місцеві органи влади і управління потребують достатньо фінансових стимулів для ефективної діяльності. Якщо цього не має, місцева влада перетворюється у звичайних виконавців, які тільки отримують кошти, а не заробляють їх самостійно.

Отже, державні фінанси є тією системоутворюючою основою, тим засобом, що забезпечує ефективне функціонування національної економіки.

Список використаної літератури

Зимовець, В. Державна фінансова політика економічного розвитку [Текст] / Владислав Зимовець, 2010. — 355 с.
Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.
Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Україн-ський фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.
Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.
Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.
Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.
Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.
Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.
Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.
Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.
Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Ме-ренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. — 209 с.
Фінанси для фінансистів [Текст] : підручник / Олег Шеремет [та ін.] ; за заг. ред. Тамари Говорушко, 2013. — 611 с.
Фрунза, Світлана Анатоліївна. Інформаційно-аналітичне забезпечення державного фінансового менеджменту [Текст] : навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Світлана Фрунза, 2012. — 162 с.

Освіта та самоосвіта