Освіта – це основа економічного розвитку держави, інтелектуального, культурного, духовного розвитку суспільства. На сучасному етапі необхідною є орієнтація освіти на формування активних, творчих, розумово і фізично розвинених особистостей, з чітко сформованою громадянською позицією, кваліфікованих фахівців із сформованими високоморальними якостями.

Повна загальна середня освіта, яка ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами в Україні є обов´язковою. Сьогодні пріоритетами є рівний доступ до якісної середньої освіти, її гуманізація, демократизація, реалізація компетентнісного та особистісно-орієнтованого навчання, оновлення змісту, форм, методів і засобів навчання, становлення державно-громадського управління освітою.

Актуальність теми. Актуальність теми дослідження обумовлена наявністю кількох суперечностей, що склалися в останні роки в системі загальної середньої освіти України та державного управління нею. Ці суперечності виникають між:

— інтересами, цілями функціонування суб’єктів і об’єктів управління;

— темпами реформування системи та актуальністю потреб розвитку суспільства;

— компетенцією і повноваженнями місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування і обсягом завдань, які необхідно вирішувати для надання освіти високої якості та належного функціонування навчальних закладів;

— потребами реформування системи загальної середньої освіти і наявним ресурсним забезпеченням, готовністю громадськості до сприйняття кардинальних змін.

Зазначене вище спонукає до реформування системи державного управління загальною середньою освітою. Потребує розгляду проблема оновлення наявних механізмів для її успішного реформування відповідно до суспільних викликів та завдань державної освітньої політики, що зумовило вибір теми магістерської роботи: «Механізми державного управління реформуванням системи загальної середньої освіти в Україні». Зокрема, необхідним є розгляд історичних передумов запровадження сучасних форм, принципів, функцій і завдань державного управління загальною середньою освітою; дослідження досягнутого стану, визначення та обґрунтування основних напрямів реформування системи загальної середньої освіти в Україні; визначення особливостей та проблем реалізації механізмів державного управління реформуванням системи загальної середньої освіти на сучасному етапі. Водночас, зважаючи на процеси інтеграції України у європейський освітній простір, для окреслення напрямів удосконалення механізмів державного управління реформуванням системи загальної середньої освіти в Україні доцільним є аналіз основних підходів щодо реалізації державного управління загальною середньої освітою у європейських країнах.

Мета дослідження: визначити й обґрунтувати механізми державного управління реформуванням системи загальної середньої освіти в Україні та розробити практичні рекомендації щодо їх удосконалення.

Завдання дослідження:

• проаналізувати наукову вітчизняну і зарубіжну літературу, нормативно-правові акти з питань державного управління загальною середньою освітою;
• виявити особливості та проблеми реформування загальної середньої освіти;
• визначити механізми державного управління процесом реалізації сучасних реформ загальної середньої освіти;
• розробити практичні рекомендації щодо удосконалення механізмів державного управління реформуванням системи загальної середньої освіти в Україні.

Об’єкт дослідження – державне управління системою загальної середньої освіти.

Предмет дослідження – механізми державного управління реформуванням загальної середньої освіти в Україні.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні рекомендації органам державної влади щодо модернізації механізмів державного управління реформуванням системи загальної середньої освіти, які можуть використані у навчальному процесі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців сфери освіти, у практичному використанні керівниками органів різних рівнів державного управління освітою та представниками громадськості задля реалізації завдань реформування державного управління загальною середньою освітою.

Державне управління загальною середньою освітою як об’єкт наукового дослідження 

Як складний соціально-економічний процес управління передбачає вплив на процеси, об’єкти, системи з метою збереження їхньої сталості або переводу з одного стану в інший згідно з поставленої мети. За визначенням Т. Лукіної, «державне управління передбачає усвідомлену діяльність, що характеризується певним вольовим впливом одних суб’єктів управлінської взаємодії на свідомість, волю інших, які є об’єктами такого управлінського впливу. Саме тому цей вид управління (державне) належить до різновидів соціального управління, об’єктами якого виступають соціальні організації суспільства» [82, с. 53].

Загальні принципи та наукові підходи щодо державного управління освітою ґрунтуються на фундаментальних наукових працях з методології та теорії державного управління (В. Авер’янова, Г. Атаманчука, В. Афанасьєва,
В. Бакуменка, В. Князєва, Г. Райта, В. Рижих, І. Розпутенка, В. Скуратівського,
В. Троня, В. Цвєткова та багатьох ін.). Управління освітою як ієрархічна система і складний процес управління соціальною сферою у різні часи історичного розвитку  було предметом уваги як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Історію розвитку управління освітою (державного управління) розглядали Л. Гаєвська, Л. Прокопенко, М. Майборода та ін. Варто зауважити, що у більшості праць проаналізовано аспекти державного управління освітою в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., і лише в окремих – у ІХ – на початку ХХ ст. Для окреслення перспектив подальшого розвитку державного управління освітою загалом та загальною середньою освітою (далі – ЗСО) зокрема та уникнення помилок, використання лише позитивних напрацювань надзвичайно важливим є ретроспективний погляд на її розвиток. Як зазначає
Г. Атаманчук, під час вибору напрямів і шляхів руху в майбутнє вкрай важливо не помилитися в тому «фундаменті», тих вихідних засадах, тій опорній точці, з яких і на яких передбачається вести подальше творення.

Перші праці щодо вироблення теоретичних засад управління системою освіти на державному та інституціональному рівнях виконувалися у межах педагогічних наук (Ю. Алексєєв, В. Андрущенко, Є. Березняк, С. Гончаренко, М. Дарманський, Н. Дем’яненко, Г. Дмитренко, І. Зязюн, Л. Калініна, Ю. Конаржевський, М. Кондаков, В.Кремень, В. Лутай, В. Пікельна та ін.), і лише згодом, зі становленням в Україні науки державного управління зазначені питання висвітлювалися з позицій технологій формування й реалізації діяльності держави, спрямованої на вирішення проблем функціонування та розвитку освіти. Вченими досліджувалася сутність державного управління освітою як певної специфічної діяльності органів державного управління, розроблялися механізми державного управління освітою загалом та окремими підсистемами та складовими діяльності. Зокрема визначалися  особливості його здійснення на різних освітніх рівнях: у вищій освіті (Б. Гінзбург, О. Глузман, Б. Данилишина, Ж. Зайцева, С. Зарецька, Б. Кларк, Н. Колісніченко, В. Корженко, К. Корсак, В. Кушнір, В. Луговий, В. Лутай, С.Майборода, К. Моррісон, Н. Протасова, Ю. Рубін, О. Тихомиров, В. Усанов, С. Шевельова, Л. Яременко, О. Яришко), загальній середній освіті (Є. Березняк, В. Біднов, В. Бондар, В. Грабовський, Л. Даниленко, І. Жерносек, В. Зоц, Г. Єльникова, Л. Карамушка, В. Кобзар, Ю. Конаржевський, В. Маслов, Н. Островерхова, В. Петров, М. Сунцов, Н. Ю.Чернов), професійно-технічній (С. Батишев, Е. Вільчковський, В. Гаськов, А. Козак, Ю. Зіньковський, І. Зязюн, П. Кухарчук, Л. Лук’янова, Н. Ничкало, О. Макаренко, В. Мельніченко, Т. Навазова, В. Огнев’юк, В. Петренко, В. Радкевич, Н. Сухова, Л. Щербак), позашкільній освіті (О. Биковська, Р. Науменко), розроблялися механізми державного управління якістю освіти (Т. Лукіна, О. Шевченко), механізми державного управління розвитком загальної середньою і вищою освітою (Л. Паращенко, В. Андрущенко, Л. Гаєвська, В. Кремень, А. Кузьмінського, В. Луговий, Т. Лукіна, С. Майборода, М. Степко, Л. Прокопенка, В. Сиченко), механізми державного управління галузевою освітою (М. Білинська – у сфері медичної освіти, П. Кухарчук – у професійно-технічній тощо). Значна увага дослідниками приділяється питанням вироблення теоретичних засад державно-громадської форми управління загальною середньою освітою, розробці механізмів такого управління, що викликано розвитком суспільних відносин і громадянського суспільства, становленням демократичних відносин між усіма споживачами освітніх послуг і учасниками освітнього процесу (Л. Гаєвська, П. Кухарчук, Г. Тодосова, С. Крушинська та ін.).

Питання управління ЗСО завжди були у центрі уваги вітчизняних вчених. Більшість з них вивчалася з позицій так званого школознавства розглядалася на рівні навчального закладу або районного відділу освіти, тобто вже в контексті реалізації державного управління на місцевому (районному) рівні.

Сучасні суспільно-політичні зміни продемонстрували зміни у відповідальності та громадянській позиції громадян, активності територіальних громад, що призвело до необхідності змін у підходах і формах реалізації державного управління загальною середньою освітою відповідно до потреб демократичного суспільства. Передача більшої частини повноважень з центрального на місцевий рівень управління освітою, посилення автономії управління навчальним закладом в умовах пошуку додаткових джерел фінансування та максимально раціонального витрачання наявних ресурсів, розвиток державно-громадського управління школою, – все це потребує розробки механізмів такого управління за нових умов, вироблення конкретних інструментів і способів взаємодії органів державного управління, місцевого самоврядування і громадськості у питаннях функціонування і розвитку загальної середньої освіти. Саме тому тема магістерського дослідження на тему «Механізми державного управління реформуванням системи загальної середньої освіти в Україні» є актуальною.

Управління освітою – це діяльність, спрямована на створення соціально-прогностичних, педагогічних, кадрових, організаційних, правових, матеріально-фінансових та інших умов, які необхідні для нормального функціонування і розвитку галузі, реалізації її мети; цілеспрямована зміна її стану [47, с. 619].

Державне управління освітою є певним видом діяльності органів держави виконавчого та розпорядчого характеру, шляхом застосування державно-владних повноважень, це процес реалізації державної влади, її зовнішнє матеріалізоване вираження, що здійснюється як системний цілеспрямований вплив на систему освіти або її окремі ланки, водночас поєднуючи функціонування державного апарату та публічних інституцій суспільства і громадськості. Для управління освітою в Україні функціонує система органів державного управління, органів управління навчальних закладів й громадських органів, задіяні людські, фінансові, матеріальні ресурси.

У процесі розвитку теорії державного управління освітою відбувалася поступова еволюція розуміння сутності цієї діяльності, що відповідним чином відобразилося у визначеннях основних понять.

Наприклад, О. Жабенко трактує поняття «державне управління освітою» як «організовану самостійну частину загального процесу державного управління, яка включає цілеспрямоване вироблення, прийняття та реалізацію організуючих, регулюючих, координуючих, контролюючих і мотивованих впливів на освітню сферу» [49, с. 11].

Л. Прокопенко подає поняття «управління освітою» як «цілеспрямований організуючий та регулюючий вплив держави через систему своїх органів на всіх суб’єктів освітнього процесу шляхом реалізації сукупності політичних, організаційних, економічних, правових, соціальних та інших заходів з метою досягнення цілей та завдань держави в освітній сфері, визначених державною освітньою політикою» [126, с. 25].

«Управління освітою – цілеспрямована зміна її стану. Ефективне і результативне управління потребує знання природи об’єкта управління, наявності відповідної інформації для прийняття управлінських рішень, механізмів та ресурсів їх реалізації.» [99, с. 477].

Автори монографії «Реформування освіти в Україні: державно-управлінський аспект» стверджують, що сутність управління освітою полягає у регулюванні соціально значущих процесів (що справляють вплив на життєві ситуації особистості й середовища її життєдіяльності), науково обґрунтованому впливові суб’єктів управління на суспільну систему з метою орієнтації її на реалізацію цілей і завдань, що стоять перед нею [129, с. 48].

Як регулятивна система, державне управління освітою в сучасному суспільстві має поєднувати державно-управлінські інтереси, ідеї, відносини, діяльність з інтересами і вимогами інститутів громадянського суспільства, з інтересами громадян як рівноправних учасників суспільних змін.

Як окрема галузь управління, державне управління освітою забезпечує планомірний вплив держави на освітню сферу. Ефективне державне управління освітою полягає у створенні оптимальних соціально-прогностичних, організаційних, нормативно-правових, кадрових, мотиваційних, комунікаційних, інформаційних, науково-методичних, педагогічних, матеріально-фінансових та ін. умов, сприянні здійсненню переходу галузі у більш прогресивний стан [129, с. 32].

Основні категорії державного управління освітою це:

— держава (як основний інструмент політичної системи суспільства здійснює управління системою освіти);

— механізми державного управління освітою (засоби, важелі, стимули, методи, які використовуються суб’єктами управління освітою для впливу на освітянську сферу для досягнення поставлених цілей);

— державна освітня політика (діяльність держави стосовно функціонування та розвитку системи освіти, забезпечує розвиток і функціонування системи освіти завдяки спрямуванню на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для його розвитку) [129, с. 11].

Основними характеристиками державного управління освітою є те, що, по-перше, органи управління освіти наділені певними повноваженнями, їх діяльність спрямована на об’єкти освітянської галузі; по-друге, існування управлінських зв’язків, відносин; по-третє, наявність управлінських функцій, пов’язаних із забезпеченням діяльності та розвитку галузі [129, с. 32].

Аспекти розвитку загальної теорії та практики державного управління загальною середньою освітою висвітлені у дослідженнях В. Кременя,
С. Крисюка, В. Лугового, Т. Лукіної, В. Майбороди, Л.Паращенко, Н. Протасової та ін.

«Державне управління загальною середньою освітою: 1) діяльність органів виконавчої влади щодо реалізації державної освітньої політики в системі ЗСО; 2) складова загальнонаціональної системи державного управління освітою, що принципово відрізняється за цілями, змістом, функціями і структурою від системи державного управління вищою освітою; 3) організуючі, координуючі, регулюючі впливи на систему ЗСО з метою інтелектуального, соціального і фізичного розвитку особистості, що є основою для подальшої освіти й трудової діяльності.» [129, с. 430-431].

У межах теорії державного управління досліджувалися теоретичні засади державного управління ЗСО. Згідно із сучасними науковими поглядами державне управління ЗСО є поліцентричною (полісуб’єктною) і поліоб’єктною управлінською системою, яка формується за освітніми рівнями відповідно до освітніх запитів та з урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації, та сукупність допоміжних наукових, методичних і виробничих організацій [129, с. 99].

Функції державного управління ЗСО – це:

— «… види владних, цілеорганізуючих, регулюючих впливів (дій) держави, її органів на об’єкти управління освітою, що здійснюється відповідно до законодавства, за допомогою спеціальних методів з метою реалізації державних завдань.» [36, с. 14-15];

— «… складові змісту управлінської діяльності, що характеризуються певною самостійністю, однорідністю, складністю та стабільністю владно-організуючого впливу суб’єкта управління, спрямованого на забезпечення життєво значущих потреб об’єкта управління» [132, с. 25].

Стосовно функції управління ЗСО, як видів владних, цілеорганізуючих, регулюючих впливів (дій) держави, її органів на об’єкти управління освітою, що здійснюється відповідно до законодавства за допомогою спеціальних методів, у науковій літературі існують різні підходи щодо їх класифікації.

Так, на нашу думку, для функцій ЗСО характерне виокремлення груп функцій за процесуальним підходом А. Файоля (так зване адміністрування): передбачення, організація, розпорядження, координація і контроль.

Л. Гулик доповнив класифікацію А. Файоля та запропонував акронім, у якому використано перші літери слів POSDCORB, що позначають такі види діяльності:

• planning (планування) – визначення цілей функціонування системи і шляхів їх здійснення;
• organizing (організація) – виявлення цілеспрямованого впливу на колективи, формування об’єкта і суб’єкта управління, їх підрозділів і зв’язків між ними;
• staffing (робота з кадрами) – залучення та підготовка кадрів і підтримка сприятливих умов праці;
• directing (керівництво) – прийняття рішень, їх відповідне оформлення, здійсненні керівних дій;
• coordinating (координація) – забезпечує необхідну узгодженість усіх дій підрозділів органів управління і посадових осіб;
• reporting (звітність) – інформування щодо стану справ;
• budgeting (складання бюджету) – фінансові плани і фінансовий контроль [132].

Водночас, для управління системою ЗСО характерне виокремлення трьох груп функцій (за В. Грабовським) :

— програмно-цільові (прогностична, коригуюча, регулююча);

— процесуально-технологічні (моделююча, організаційна, координуюча, контрольна, функція аналізу);

— соціально-психологічні (адаптивна, пропагандистська, мотиваційна, стимулююча) [24, с. 369].

Кожний рівень управління ЗСО освітою характеризується наявністю п’яти загальних функцій: цілевизначення, планування, організація, мотивація і контроль [36, с. 17].

Підсумовуючи зазначимо, що функції державного управління ЗСО визначають відповідно до таких основних завдань органів управління системою загальної середньої освіти, визначених у статті 36 Закону України «Про загальну середню освіту»:

— створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

— прогнозування розвитку загальної середньої освіти, мережі загальноосвітніх навчальних закладів відповідно до освітніх потреб громадян;

— атестація навчальних закладів системи загальної середньої освіти, оприлюднення результатів атестації через засоби масової інформації;

— ліцензування загальноосвітніх навчальних закладів, заснованих на приватній формі власності;

— контроль за додержанням Державного стандарту загальної середньої освіти, навчально-методичне керівництво та державне інспектування загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності;

— забезпечення соціального захисту, охорони життя, здоров’я та захисту прав педагогічних працівників, психологів, бібліотекарів, інших спеціалістів, які беруть участь у навчально-виховному процесі, учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів;

— сприяння розвитку самоврядування у загальноосвітніх навчальних закладах;

— комплектування системи загальної середньої освіти педагогічними працівниками, в тому числі керівними кадрами [53].