Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі має місце активна інтеграція України у європейський та світовий простір, що впливає на розвиток інфраструктури. Саме тому актуальними є питання, пов’язані із правовим забезпеченням залізничних перевезень, у тому числі щодо відповідальності перевізника за втрату вантажу.

Загальні положення про відповідальність перевізника закріплені у ст. 924 ЦК, 314 ГК України. Аналіз вказаних норм дає підстави зробити висновок про властиву для відносин, що виникають у зв’язку з втратою вантажу, презумпцію вини перевізника, зміст якої визначається відповідно до ст. 614 ЦК України, згідно з якою особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання, а відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Актуальність теми дослідження обумовлена особливим значенням перевезень вантажу, па-сажирів та багажу залізничним транспортом для економіки України, та недосконалістю правового регулювання таких перевезень. Інтеграційних рух України до Європи, який відбувається на сьогодні, зумовлює необхідність належного визначення та однозначного розуміння базових понять договору перевезення вантажу, договору перевезення пасажирів та багажу, договору перевезення вантажо-багажу тощо, залізничним транспортом в умовах проведення реформи цивільного права, формування нової системи зобов’язань; заповне-ння прогалин у дослідженні вказаних договорів, що мають місце у вітчизняній літературі; визна-чення співвідношення норм чинного Цивільного, Господарського кодексів України, Статуту заліз-ниць України, які регулюють відносини переве-зення вантажу, пасажирів та багажу залізничним транспортом.

Наведене обумовлює вибір теми дослідження, й свідчить про її актуальність як в теоретичному плані, так і з позицій договірної практики у сфері залізничних перевезень.

Теоретичну основу дослідження склали наукові праці таких правознавців, як С.С. Алексєєв, А.Г. Биков, М.І. Братський, В.В. Вітрянський, Г.С. Гуревич, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, В.А. Єгіазаров, О.С. Іоффе, О.О. Карлов, А.Д. Кейлін, Н.С. Ковалевська, В.В. Луць, О.Л. Маковський, Д.А. Мєдвєдєв, Я.І. Рапопорт, А.М. Рубін, Г.П. Савічев, О.І. Сафончик, О.М Садіков., Є.О. Харитонов, М.Є. Ходунов, Р.Ш. Цинцадзе, Х.І. Шварц, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич та інших.

Метою роботи є науковий аналіз загальних положень договору перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом, як окремого інституту договірних зобов’язань, та аналіз чинного законодавства України, та виникнення цивільно-правової відповідальності за порушення або невиконання зазначених договорів, теоретичних та практичних проблем, які виникають в сфері залізничних перевезень вантажів, пасажирів та багажу за договором.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили собі наступні завдання:

— розглянути загальні положення договору перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом;

— дослідити особливості цивільно-правової відповідальності залізничного перевізника за перевезення вантажів;

— охарактеризувати цивільно-правову відповідальність залізничного перевізника за втрату вантажу;

— проаналізувати обмежену відповідальність залізниці при перевезенні вантажу залізничним транспортом України;

— сформулювати пропозиції щодо удосконалення правового регулювання відповідальності учасників цивільних правовідносин, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом.

Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, пов’язані з перевезенням на залізничному транспорті.

Предметом дослідження є відповідальність учасників цивільних правовідносин, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом, за законодавством України. 

Розділ 1. Загальна характеристика виникнення договірної відповідальності сторін у договорі перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом за законодавством України

1.1. Загальні положення договору перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом

Враховуючи, що основною підставою виникнення цивільних правовідносин з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом є договір, для визначення особливостей відповідальності сторін вказаних договорів є необхідним дослідження поняття та умов договірної відповідальності, як одного з видів цивільно-правової відповідальності.

Порушення договірних зобов’язань традиційно, ще з часів римського права, є однією з під-став цивільно-правової відповідальності. Договірні зобов’язання протиставлялися «деліктним» та «квазідоговірним» зобов’язанням. Вони виникали з договорів та інших правомірних актів і регулювали відносини в їх нормальному, непорушеному стані.

Так делікт мав місце у випадку, коли порушення права не зв’язувалося з порушенням якогось конкретного зобов’язання між сторонами, тобто коли порушувалися абсолютні суб’єктивні права потерпілого [10, с. 141].

Зі зміною економічних формацій і розвитком відповідних їм правових систем змінювався зміст врегульованих правом суспільних відносин, реформувалися правові інститути й умови їх застосування, але принцип поділу зобов’язань на договірні і позадоговірні зберігся у всіх правових системах.

Питання про поняття цивільно-правової відповідальності багато років є спірним у юридичній науці, що пояснюється множинністю точок зору щодо сутності цього поняття, висловлених у юридичній літературі. Справа в тому, що пропоновані висновки залежать нерідко від обраного аспекту дослідження цього неоднозначного поняття.

Якщо ж говорити безпосередньо про саме договірну відповідальність, то в національному праві України, поняття відповідальності за порушення цивільно-правових договорів є близьким до поняття відповідальності за порушення цивільно-правових зобов’язань.

У науці цивільного права також не сформульовано загальновизнаного і придатного для практичного застосування визначення відповідальності за порушення цивільно-правових договорів [16, с. 694].

При цьому законодавець не випадково на-звав главу 51 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) саме «Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язань». Виходячи з цієї назви, порушення зобов’язань поряд із відповідальністю, може тяг-нути за собою також інші правові наслідки, встановлені договором або законом, якими, згідно до ст. 611 ЦК України, зокрема є: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Найбільш переконливим аргументом на користь розмежування понять відповідальності за порушення зобов’язань і неустойки є положення ч. 3 ст. 550 ЦК України, відповідно до якої кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання (ст. 617 ЦК України). Інші підстави звільнення від обов’язку сплатити неустойку, зокрема, наявність вини, при цьому не згадуються. У зв’язку з чим можна дійти висновку, що наведена норма прямо вказує на різні правові підстави відповідальності і стягнення неустойки.

Проте, у науці і практиці правозастосування неустойки, майже одностайно визнається заходом відповідальності за порушення цивільно-правових договорів [8, с. 13]. А принцип вини до неустойки застосовується в Україні вже майже п’ятдесят років без якої-небудь правової підстави шляхом запозичення досвіду Російської Федерації, у цивільному кодексі якої існувала спеціальна норма (ст. 187 ЦК РРФСР), що припускала стягнення неустойки тільки за наявності вини боржника [13, с. 574]. Ані ЦК України 1963 року, ані чинний ЦК України подібної норми не містять. Стаття 616 ЦК України вказує лише на можливість зменшення розмірів неустойки, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора.

Відповідальність за порушення цивільно-правових договорів слід розуміти так, як це випливає з положень, включених у главу 51 ЦК України. У такому випадку до заходів цивільно-правової відповідальності, беззастережно, необхідно віднести відшкодування збитків (п. 4 ст. 611 ЦК України). З іншого боку, якщо правила ст. 611 ЦК України, що визначають наслідки невиконання боржником зобов’язання, визнати заходами відповідальності, це спричинить можливість примушення боржника до виконання зобов’язання в натурі тільки за наявності вини, що буде суперечити ст. 525 і 526 ЦК України.

Отже, наслідки, передбачені ст.ст. 208 і 213 ЦК України не можуть визнаватися заходами відповідальності, хоча вони і включені в главу, присвячену відповідальності за порушення зобов’язань.

Необхідно зазначити, що практика господарських судів пішла шляхом визнання сум відсотків, передбачених ст. 625 ЦК України, різновидом неустойки, що відображено в п. 10 Інформаційного листа Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів» [11, с. 23].

Стаття 611 ЦК України передбачає можливість встановлення спеціальними законами відповідальності за порушення цивільно-правових договорів. Якщо законодавець стосовно встановлюваних спеціальних наслідків вживає термін «відповідальність», з цього випливає, що на ці наслідки поширюється дія положень, сформульованих у главі 51 ЦК України, у тому числі і правило ст. 614 ЦК України, що допускає, як правило, притягнення до відповідальності за порушення договорів тільки за наявності вини. Якщо ж термін «відповідальність» при цьому не вживається, підстав для поширення на відповідні відносини вказаних правил нема.

Що стосується можливості встановлення май-нової відповідальності підзаконними актами, то загальними правилами ЦК України це питання не вирішене. В умовах, коли відсутнє нормативне визначення поняття відповідальності за порушення цивільно-правових договорів, підзаконними актами можуть установлюватися спеціальні правові конструкції, що спрямовані на покладення на боржника, що припустив порушення, додаткових обов’язків, якщо таке повноваження відповідному державному органу надано.

Викладене не суперечить п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України [11, с. 82], що передбачає встановлення виключно законами тільки засад цивільно- правової відповідальності [15, с. 288].

Порушення зобов’язання завжди є право-порушенням, порушенням об’єктивного права. Порушення обов’язків, що випливають з законодавства, є прямим правопорушенням. Порушення умов, погоджених сторонами договору, є цивільним правопорушенням, оскільки зі ст. 525 ЦК України випливає, що умови договору мають обов’язкову юридичну чинність для його сторін.

Фактичною підставою цивільно- правової відповідальності є склад цивільного правопорушення, який включає наступні елементи: протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки; причинний зв’язок між проти-правною поведінкою та шкідливим результатом; вина особи, яка заподіяла шкоду. Положення щодо відповідальності при здійсненні перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом в чинному законодавстві неузгоджені. Певною мірою уніфікації правозастосовної практики сприяло узагальнення судом практики застосування залізничного законодавства протягом останніх років. Одночасно з цим цивільно-правова відповідальність сторін за договорами перевезень передбачена кодексами, статутами, іншими нормативними актами окремих видів транспорту. Крім того, правила, які регулюють відносини щодо перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом, встановлені ст. 100-104 Статут Залізниці України, Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом, Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

1.2. Поняття, умови та підстави договірної відповідальності учасників цивільних правовідносин, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом

Відповідальність учасників цивільних правовідносин, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом, є однією з найбільш складних цивільно-правових проблем. В умовах проведення в Україні соціальних та економічних перетворень важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання відносин у сфері транспортної діяльності на залізничному транспорті, в тому числі питань відповідальності учасників цивільних правовідносин, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом. Зазначене обумовлено перш за все тим, що економіку будь-якої держави неможливо уявити без послуг, пов’язаних як з перевезенням вантажу, так із перевезенням пасажирів та багажу залізничним транспортом. Більше того, у всіх країнах світу залізничний транспорт є сферою діяльності, яка багато в чому визначає рівень розвитку країни і суспільства, можливість переходу до ринкових відносин, ступінь забезпеченості прав і свобод людини і громадянина, стан навколишнього середовища тощо. У зв’язку з цим відповідальність учасників цивільних відносин, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом, є найважливішою правовою категорією у цивільному законодавстві України.

Вдосконалення чинного законодавства України, що регулює відносини з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом, неможливо без глибокого теоретичного осмислення проблем транспортного права. На даний час однією з таких проблем є з’ясування правової природи відповідальності учасників вищезазначених цивільних правовідносин, яка настає за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за договором перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом.

У цивілістичній науці правовідносини щодо перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом відносяться до групи договорів про надання послуг. Більш того, ЦК України містить спеціальну главу, присвячену загальним положенням про надання послуг, що пов’язано з тим, що з одного боку, у ЦК України не можливо детально врегулювати всі договори у цій сфері, а з іншого — необхідно було закріпити загальні положення, що стосуються договорів цього типу. Саме тому в ч. 2 ст. 901 ЦК України передбачено, що положення глави 63 можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо вони не суперечать суті зобов’язання. Саме на цій підставі законодавець пропонує договором про надання послуг охоплювати будь-які види послуг, що відповідають встановленим цивільним законодавством критеріям.

Загальні умови перевезення визначаються ЦК України, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Оскільки деякі спеціальні акти були прийняті ще в умовах системи з планово-адміністративним регулюванням економіки й на сьогоднішній день у значній своїй частині застаріли, зазначені нормативно- правові акти застосовуються, якщо вони не суперечать положенням ЦК України.

У зв’язку з цим норми про договір перевезення, які містяться у главі 64 ЦК України, носять абстрактний характер, що проявляється в ряді договорів, спрямованих на регулювання різних відносин, пов’язаних з перевезенням вантажів, пасажирів і багажу. Визначено позицію щодо системи договорів, що опосередковують перевезення пасажирів, вантажів, в яку також входять й інші договори, передбачені ЦК України, спрямовані на регулювання відносин, що виникають між учасниками процесу перевезення, тому такі правовідносини за своєю правовою природою є цивільно-правовими (зобов’язальними).

У сучасних умовах система договорів опосередковує перевезення вантажів, пасажирів і багажу. У цю систему стосовно всіх видів транспорту входять наступні договори: 1) договір перевезення вантажу; 2) договори перевезення пасажиру та багажу; 3) договори про організацію перевезення вантажів (довгострокові договори); 4) договори про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажів (вузлові угоди, договори на централізоване завезення (вивіз) вантажів) тощо.

Зазначені договори мають пряме відношення до перевезень, оскільки всі вони є підставою виникнення цивільних правовідносин між учасниками процесу перевезення: 1) вантажовідправником, перевізником (іншими транспортними організаціями) і вантажоодержувачем; 2) пасажиром і перевізником.

Таким чином, правове регулювання відносин між органами залізничного транспорту та його клієнтурою практично перетворюється в регулювання самої транспортної діяльності, а договір перевезення вантажів — в особливий самостійний вид цивільно-правових договорів.

Оскільки цивільні правовідносини, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів та багажу, складаються з суб’єкту, об’єкту та змісту (суб’єктивні цивільні права та обов’язки), у підрозділі визначаються права та обов’язки учасників вищезазначених правовідносин. У зв’язку з цим можна дійти висновку, що ці правовідносини, як правило, виникають на підставі укладеного договору перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом. 

Розділ 2. Особливості цивільно-правової відповідальності залізничного перевізника за перевезення вантажів

2.1. Цивільно-правова відповідальність залізничного перевізника за втрату вантажу

Перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата вантажу сталася внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Джерела правового регулювання. Безперечно, сфера перевезення вантажу залізничним транспортом регулюється значною кількістю нормативно-правових актів, серед яких насамперед слід зазначити Цивільний кодекс України1, Господарський кодекс України2, Закон України «Про транспорт»3, Статут залізниць України, затверджений постановою КМУ від 6 квітня 1998 р. № 4574, численні накази Міністерства транспорту України про затвердження правил перевезення окремих видів вантажів, прийняті протягом 20002002 рр. тощо. Водночас слід звернути увагу на міжнародно-правове регулювання відносин щодо відповідальності залізничного перевізника за втрату вантажу. Ці питання детально висвітлені у Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)5, до якої Україна приєдналася 05 червня 2003 р., а саме: у Єдиних правилах до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (далі — ЦІМ), які є Додатком В до Конвенції.

Поняття втрати вантажу. Важливо звернути увагу на питання, коли доцільно вести мову саме про втрату вантажу, а не його нестачу чи псування. Так, під втратою вантажу слід розуміти не лише його знищення або фізичну загибель, а й ті випадки, коли відправник або одержувач вантажу визнають вантаж втраченим, якщо його не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні — після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення. З фактом визнання вантажу втраченим у вантажовідправника або вантажоодержувача виникає право на відшкодування завданих втратою збитків.

Разом із тим передбачається, що у випадку, коли вантаж прибув з перевищенням вищезазначених строків, одержувач зобов’язаний прийняти його і повернути суму, отриману від залізниці за втрату вантажу6.

Визначення розміру збитків. Враховуючи, що втрата вантажу, як правило, є наслідком неналежного виконання перевізником своїх обов’язків за договором залізничного перевезення вантажу, він притягається до майнової відповідальності у формі відшкодування збитків, заподіяних втратою вантажу. Фактичною підставою відповідальності перевізника є склад цивільного правопорушення, який включає в себе такі елементи: протиправна поведінка перевізника; збитки як наслідок такої поведінки; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина перевізника7,8. У зв’язку з цим слід проаналізувати, як визначається розмір збитків та якою мірою перевізник відшкодовує їх.

Так, збитками, що виникли у зв’язку з втратою вантажу, слід вважати не лише реальні збитки, до яких належать вартість втраченого майна, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам тощо), понесені вантажовідправником або вантажоодержувачем внаслідок порушення зобов’язання перевізником, а й упущену вигоду, тобто доходи, які відправник або одержувач могли би реально одержати за звичайних обставин, або на які вони мали право розраховувати, якби їхнє право не було порушене.

Спеціальні норми щодо визначення розміру збитків закріплені у Статуті залізниць України. Так, за втрату вантажу залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається, виходячи із загальної суми рахунка або іншого документа вантажовідправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. У випадку, якщо визначити вартість втраченого вантажу за документами неможливо, вона визначається за цінами, що діють у тому місці і на той час, де і коли здійснюється відшкодування збитків. Однак, якщо вантаж здано до перевезення з оголошеною вартістю, збитки підлягають відшкодуванню у розмірі оголошеної вартості. Але у випадку, якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, сума відшкодування зменшується до розміру дійсної вартості втраченого вантажу. Слід звернути увагу на те, що, окрім відшкодування збитків, відправник або одержувач наділяються правом вимагати від перевізника відшкодування провізної плати, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу9.

Інакше вираховуються збитки відповідно до ЦІМ. Так, у випадку повної або часткової втрати вантажу розмір відшкодування розраховується за біржовою ціною або за ринковою ціною (за відсутності біржової ціни). Якщо відсутня і біржова, і ринкова ціни вантажу, до уваги також береться споживча вартість вантажів аналогічного роду і ґатунку на день і в місці, в якому вантаж прийнято до перевезення. Окрім вартості вантажу та провізної плати, на залізничного перевізника покладається обов’язок відшкодувати сплачені митні збори і суми інших обов’язкових платежів.

Підстави звільнення залізниці від відповідальності. Законодавство України передбачає перелік підстав, за наявності яких залізничний перевізник звільняється від відповідальності за втрату вантажу. До них слід віднести такі випадки: вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб; вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов’язаних із перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси; зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень; втрата вантажу відбулася внаслідок таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення, або стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць України).

Щодо міжнародно-правового регулювання цього питання, то відповідно до Єдиних правилах до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (далі — ЦІМ) перевізник звільняється від відповідальності за втрату багажу, якщо така втрата сталася з вини правомочної особи, тобто вантажовідправника або вантажоодержувача, у зв’язку з їхнім розпорядженням, та не було спричинена виною перевізника, а також у зв’язку з власними дефектами вантажу (внутрішнє псування, природне зменшення тощо) або обставинами, яких перевізник не міг уникнути і наслідкам яких не міг запобігти. Окрім вищенаведених підстав, перевізник звільняється від цієї відповідальності тією мірою, якою втрата вантажу виникла через особливий ризик, пов’язаний з одним або кількома такими обставинами: завантаження вантажів відправником або вивантаження одержувачем; природні властивості деяких вантажів, внаслідок яких вони схильні піддаватися повному або частковому зменшенню або пошкодженню, зокрема в результаті поломки, ржавіння, внутрішнього і самовільного псування, вивітрювання, утрушування; неправильне, неточне або неповне найменування або нумерація вантажних місць; перевезення живих тварин; перевезення, що згідно із застосовуваними положеннями або зазначеною в накладній домовленістю між відправником і перевізником, повинно здійснюватися у супроводі провідника, якщо втрата або пошкодження виникли внаслідок небезпеки, якій повинен був запобігти провідник.

Аналіз судової практики. Як бачимо, Статут залізниць України, на відміну від ЦК та ГК України, не містить норми, що передбачає можливість відшкодування збитків у формі упущеної вигоди, хоча й зазначається, що залізничний перевізник відшкодовує усі інші збитки і витрати, якщо вони прямо передбачені у договорі перевезення вантажу. Саме тому закріплення у договорі перевезення умови про відшкодування залізницею збитків у формі упущеної вигоди є важливим, однак не завжди гарантує таке відшкодування10.

З цього приводу важливо звернути увагу на судову практику. Так, у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 р. у справі № 916/4345/14 за позовом про відшкодування залізницею збитків, завданих втратою вантажу, ВСУ детально розглянув питання щодо застосування судами актів законодавства для вирішення аналогічних спорів11.

Верховним Судом України зроблено висновок, що ст. 908 ЦК, яка кореспондується зі ст. 307 ГК, і ст. 920 ЦК встановлено, що загальні умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами і правилами. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами. Права й обов’язки сторін виникають як з умов укладеного сторонами договору, так і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у певних випадках. Таким чином, згідно з наведеними вище нормами ЦК і ГК відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу регулюється Статутом залізниць України, норми якого є спеціальними у сфері залізничних перевезень порівняно з нормами ЦК і ГК України і не суперечать положенням останніх.

Аналогічною є правова позиція, викладена в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29 листопада 2007 р. N° 01-8/917 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства»12. Відповідно до неї додаткові збитки, інфляційні втрати, 3 % річних тощо не підлягають стягненню із залізниці у разі втрати вантажу з вини залізниці. Залізниця за договором перевезення несе обмежену матеріальну відповідальність і відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу. Витрати й збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць, не підлягають відшкодуванню. Таким чином, понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інші збитки, які також не нараховуються і не визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.

Слід звернути увагу на те, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з вищевказаними правовими позиціями ВСУ та ВГСУ.

Так, у постанові Верховного Суду від 5 липня 2018 р. у справі № 910/23348/16 зазначається, що згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 314 Господарського кодексу України, ст. ст. 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість13. При визначенні розміру збитків, заподіяних втратою вантажу, слід застосовувати норми Статуту залізниць України, яким встановлено обмежену відповідальність перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, що підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Отже, за відсутності умови щодо відшкодування збитків у формі упущеної вигоди у договорі залізничного перевезення вантажу відправник або одержувач позбавляються такого права, адже до цих правовідносин у частині відповідальності перевізника застосовуються положення Статуту залізниць України, а не норми ЦК та ГК України, з чим, безперечно, погодитися важко.

Отже, аналіз положень законодавства України та практики його застосування дає підстави зробити висновок, що у сфері правового регулювання залізничних перевезень наявні окремі проблеми та законодавчі прогалини, які потребують свого врегулювання. До них насамперед слід віднести занадто обмежувальне тлумачення поняття збитків, що підлягають відшкодуванню залізничним перевізником, неповну відповідність підстав звільнення перевізника від відповідальності, закріплених у національному законодавстві та у міжнародно-правових актах, окремі проблеми застосування правових норм, що визначають цивільно-правову відповідальність залізничного перевізника за втрату вантажу.

2.2. Обмежена відповідальність залізниці при перевезенні вантажу залізничним транспортом України

Закон України «Про залізничний транспорт України» від 04.07.1996 р. № 273/96- ВР визначає, що відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транс-порту загального користування у разі порушення договірних зобов’язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України (далі — Статут), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457, і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. За незбереження (втрату, нестачу, псування та пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не-залежних від них причин.

За змістом ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу (далі — ЦК) України, ст. 314 Господарського кодексу (далі — ГК) України, ст. 105 Статуту сторони несуть взаємну обмежену матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами. Тому при вирішенні спору, пов’язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов’язків, що виникли у зв’язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть взаємну відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках — угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.

Понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення у внутрішньому сполученні за Статутом не підлягають стягненню з залізниці інфляційні втрати, річні відсотки й інші збитки, що також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.

Проте в міжнародних перевезеннях, що здійснюється за накладною СМГС (Угода про міжнародне вантажне залізничне сполучення), за несвоєчасну відповідь на претензію або несвоєчасне перерахування коштів передбачається згідно із ст. 28 цієї Угоди нарахування відсотків (4 % річних) на належну суму відшкодування. Стаття 47 Конвенції про між-народні залізничні перевезення (КОТІФ)1 також надає право правомочній особі вимагати нарахування відсотків на відшкодування в розмірі 5 % річних (від дня подання претензії відповідно до ст. 53 або, якщо претензія не була заявлена, від дня пред’явлення позову).

Відповідно до ст. 909 ЦК України та ст. 307 ГК України, ст. 110 Статуту за договором перевезення вантажу залізниця зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти й усунення яких від неї не залежало.

У Статуті наведено перелік обставин, на-явність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу (ст. 111). Відповідно до ст. 110 Статуту залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе, що перелічені негативні наслідки стали результатом неналежного виконання відправником обов’язків по збереженню, супроводженню й охороні особливо цінних і небезпечних вантажів.

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць у випадках, передбачених ст. 129 Статуту.

Стаття 129 Статуту та п. 2 Правил скла-дання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 р. № 334 (далі — Правила складання актів) містять перелік обставин, за наявності яких залізниця повинна скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач чи відправник вантажу. Форму такого акта визначено у додатку 1 до Правил складання актів.

Комерційні акти у міжнародних перевезеннях складаються відповідно до угод про міжнародне сполучення, стороною яких є Україна в особі уповноважених державних органів. Обов’язок скласти комерційний акт ви-никає у залізниці лише у випадках, коли вона згідно із ст. 52 Статуту зобов’язана пере-вірити масу, кількість місць і стан вантажу та при цьому виявила псування, пошкодження чи недостачу вантажу, що перевищує встановлені норми.

Згідно із п. 10 Правил складання актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи. Цілком логічною є й участь у складанні комерційного акта одержувача, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності до перевірки вантажу та підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Відповідно до пунктів 18, 23 та 24 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 (далі — Правила видачі вантажів), одержувач не може вимагати від залізниці проведення перевірки та складання комерційного акта: після початку вивантаження, яке здійснюється на місцях загального користування; коли одержувач розпочав вивантаження на під’їзній колії без представника станції; у випадку видачі вантажів, які швидко псуються, що прибули у справних рефрижераторних вагонах без порушення граничного терміну перевезення та режиму обслуговування.

Згідно з п. 12 Правил видачі вантажів комерційний акт про пошкодження тари також не складається за відсутності пошкодження вантажу, натомість може бути складений акт загальної форми. Інші обставини, за наявності яких складається акт загальної форми, передбачені п. 3 Правил складання актів, а форма таких актів визначена додатком 6 до Правил користування вагонами і контейнерами. У разі витікання, псування або підмочування вантажу внаслідок технічної несправності вагона (контейнера), крім комерційного акта, складається також акт про технічний стан вагона (додаток 2 до Правил складання актів).

Згідно із ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вар-тості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку була знижена його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну та вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (п. 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю).

Вантаж вважається втраченим, якщо його не видали одержувачу на вимогу останнього протягом 30 діб із моменту закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні — після закінчення двох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення (ст. 117 Статуту); при цьому відправник або одержувач не повинні доводити місце й обставини втрати перевізником вантажу.

У випадках відвантаження матеріальних цінностей маршрутом або групою вагонів за однією накладною неприбуття на станцію призначення одного чи кількох вагонів слід розглядати як недостачу, а не втрату вантажу. Це має істотне значення не тільки для вирішення питання щодо порядку та строку пред’явлення до залізниці претензії та подання позову, а й для визначення доказів, на підставі яких відповідальність за недостачу може бути по-кладена на перевізника. Таким доказом є комерційний акт.

Відповідно до п. 13.4 глави 1 додатка 14 до СМГС (додаток 14 до СМГС застосовується на залізницях України у внутрішньому сполученні відповідно до наказу Мінтранс- зв’язку від 18.05.2010 р. № 299) умови розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі здійснюється залізницею за зовнішнім оглядом навантаження, доступного для огляду. Однак Статут не передбачає відповідальність перевізника за пошкодження вантажу, що перевозиться на відкритому рухомому складі, тільки з тієї підстави, що при завантаженні засобами відправника залізниця перевіряла правильність розміщення та закріплення вантажу.

На залізницю не може покладатися відповідальність за пошкодження вантажу через його неправильне кріплення в критих, ізотермічних та інших вагонах (контейнерах), що пломбуються, оскільки залізниця приймає до перевезення вагони (контейнери) в опломбованому стані та не може перевірити правильність кріплення. Тому вантажовідправник несе повну відповідальність за дотримання умов розміщення та кріплення вантажу як на відкритому рухомому складі, так і в критих, ізотермічних та інших вагонах (контейнерах).

Отже, якщо недостача або псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто здійснив завантаження продукції у вагон; якщо ж недостача або псування вантажу є наслідком комерційної несправності контейнерів, цистерн чи бункерних напіввагонів, відповідальність несе відправник.

У випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен від-мовитися від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, не-достачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, може бути покладена на залізницю та вантажовідправника або лише на вантажовідправника (залежно від встановлених обставин справи).

У випадках втрати вантажу внаслідок непридатності вагона у комерційному відношенні у технічному акті у графі «Висновок про можливість втрати псування вантажу внаслідок указаної вище несправності» відображається існування можливості втрати вантажу через нещільне прилягання люка, наявність щілин (зазорів), передбачуваність (чи міг бачити) вантажовідправника щодо нещільності прилягання, але водночас у графі «Виявлена несправність» зазначається, що вагон технічно справний. При цьому в акті загальної форми ф. ГУ-2, а також в розділі «Д» комерційного акта ф. ГУ-22 або в графі 66 комерційного акта ф. ІНУ-67 відображаються

обставини, що свідчать про втрату вантажу через непридатність вагона для його перевезення у комерційному відношенні (наявність течії вантажу або слідів течії на деталях ваго-на під люками, щілинами, зазорами; воронкоподібний характер заглиблень на поверхні вантажу без ознак його вилучення тощо); разом із тим у комерційному акті зазначається, що вагон технічно справний — відповідно до акта про технічний стан.

Згідно із ст. 41 Статуту залізниця зобов’язана доставити вантаж за призначенням у встановлений строк. Терміни доставки вантажу, визначені п. 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, є граничними, при перевищенні яких залізниця має сплатити штраф за прострочення доставки. Однак Ста-тут залізниць не забороняє залізниці доста-вити одержувачу вантаж раніше встановлених Правилами термінів доставки.

Залізниця звільняється від відповідальності за псування вантажу, що швидко псується, якщо він прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами перевезення вантажів, що швидко псуються (п. «д» ст. 111 Статуту).

Якщо продукція зіпсована в результаті прострочення доставки або порушення встановленого режиму перевезень, але одержувач не звернувся до залізниці з вимогою про її видачу й оформлення результатів комерційним актом, він не має права на відшкодування збитків також і за рахунок відправника.

Відповідно до ст. 114 Статуту залізниця відшкодовує завдану недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу шкоду у розмірі дійсної його вартості або у розмірі тієї суми, на яку знижена вартість вантажу.

Згідно із ст. 53 Статуту, п. 30 Правил ви-дачі вантажів у разі потреби встановлення розміру або причини недостачі, псування або пошкодження вантажу та суми, на яку знижена його вартість, залізниця за власною ініціативою чи на вимогу одержувача запрошує експертів. Експертиза провадиться в присутності начальника станції, його заступника або іншого уповноваженого начальником станції працівника. Одночасно з викликом експерта станція повідомляє про це одержувача, який має право взяти участь в експертизі вантажу.

Якщо станція призначення ухиляється від пред’явлення вантажу до експертизи, у тому числі на письмову вимогу одержувача, останній має право оскаржити таку відмову (за аналогією із оскарженням відмови начальника станції скласти комерційний акт) начальнику дирекції залізничних перевезень і сам пред’явити вантаж до експертизи, повідомивши про час її проведення станцію призначення. За відсутності доказів такого повідомлення акт експертизи, складений без участі від-повідного представника залізниці, не може вважатися належним доказом у господарсько-му спорі по відношенню до перевізника.

У всіх випадках загальна сума відшкодування збитків за незбережений вантаж не може перевищувати вартості вантажу. Згідно із ст. 114 Статуту залізниця зобов’язана від-шкодувати не лише збитки, а й сплачену за перевезення вантажу провізну плату, якщо вона не включена до вартості втраченого вантажу, лише у випадку повної втрати вантажу. Відшкодування провізної плати у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу Статут не передбачає.

Відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в залізничній накладній у пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати та граничного розходження у визначенні маси нетто. Виходячи з цього, у разі виявлення недостачі чи надлишку маси, які не перевищують норми, станція на вимогу одержувача зобов’язана зробити в накладній відмітку, передбачену п. 31 зазначених Правил. Значення норм недостачі (суми норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) передбачено п. 27 Правил видачі вантажів.

Таким чином, якщо недостача маси вантажу знаходиться у межах норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто, у одержувача відсутні підстави вважати, що він одержав вантаж із недостачею та вимагати від залізниці складання комерційного акта.

Розділ 3. Шляхи удосконалення правового регулювання відповідальності учасників цивільних правовідносин, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом

Головне призначення відповідальності — відновити по-рушене невиконанням договору майнове становище кредитора. Конкретні форми відповідальності є водночас захистом права потерпілої сторони і серйозним засобом попередження в майбутньому вчинення правопорушень. Вони сприяють усуненню недоліків у господарській діяльності перевізників, оскільки використання санкцій свідчить про негаразди у їх роботі, а також стимулюють до реального виконання зобов’язань.

На жаль, не завжди сторони виконують свої обов’язки за договором належним чином. Причини цього можуть бути різними, але наслідки одні — збитки у контрагента за договором. У разі невиконання чи неналежного виконання стороною свого зобов’язання за договором вона повинна нести цивільну відповідальність. Розглянемо підстави, умови та обсяг відповідальності залізниці за втрату чи пошкодження вантажу під час транспортування

Фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення, який містить такі елементи: протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкідливим результатом; вина особи, яка заподіяла шкоду.

Залізниця відшкодовує фактичні, тобто тільки прямі збитки від повної чи часткової втрати вантажу з її вині.

Поряд зі збитками залізниця відшкодовує провізну плату, якщо вона не була включена у вартість втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі рахунків або інших документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу. Сума відшкодування зменшується на норму граничної розбіжності в показаннях ваг і природного збитку (ст. ст. 114, 115 СЗ України).

Особливе занепокоєння викликають положення ч. 5 ст. 114 СЗ України, якою обумовлено, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і СЗ України, відшкодуванню не підлягають. Це положення має застосовуватися судовими органами з урахуванням ст. 4 ГПК України, внаслідок якої нормативно-правові акти, що суперечать законодавству, не застосовуються.

У частині, не пов’язаної з договором перевезення, залізниця несе повну майнову відповідальність. Усі об-ставини, що є підставою відповідальності залізниці та вантажовласників під час залізничного перевезен¬ня, посвідчуються комерційними актами чи актами загальної форми, що складаються станціями доріг за фор¬мою, встановленою додатком № 1 до Правил складання актів. Залізниця зобов’язана складати ці акти за власного ініціативою або на вимогу вантажовласників, коли виявля-ються відповідні обставини (ст. 129 СЗ України). Обов’язок складання комерційного акта виникає в залізниці, лише коли вона згідно зі ст. 52 СЗ України зобов’язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу.

Правила видачі вантажів (п. п. 18, 23, 24 припускають, що одержувач не має права вимагати від залізниці проведення перевірки і складання комерційного акта після початку розвантаження, яке здійснюється в місцях загального користування; коли одержувач почав розвантаження без представника станції; у разі видачі швидкопсувних вантажів, що прибули в справних вагонах без порушення граничного строку перевезення і режиму обслуговування. Відповідно до п. 12 Правил видачі вантажів комерційний акт про пошкодження тари не складається в разі відсутності пошкодження вантажу.

Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, можна констатувати, що питання цивільно-правової відповідальності сторін за договором перевезення вантажів залізничним транспортом є дуже актуальними. Специфічні ознаки правових відносин у сфері транспортної діяльності, їх складний характер та особливості зобов’язань суб’єктів перевезень накладають відбиток і на умови їхньої відповідальності. Тому вдосконалення внутрішньодержавного, а також міждержавного регулювання діяльності залізничного транспорту — найважливіший напрям проведення економічних реформ. 

Висновки

Отже, цивільні правовідносини в сфері перевезень залізничним транспортом виникають, як правило, на підставі договору перевезення вантажів, пасажирів та багажу, зміст якого складають права та обов’язки його учасників. Невиконання чи неналежне виконання зазначених обов’язків є порушенням умов вищезазначеного договору перевезення, що має наслідком застосування цивільно-правової відповідальності.

Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу залишається обмеженою, оскільки не всі збитки від цих порушень, зокрема, упущена вигода, у цих зобов’язаннях відшкодовуються. При цьому обмеження відповідальності за порушення зобов’язань із перевезення вантажів має односторонній характер і стосується лише перевізника. Санкціям, які застосовуються до вантажовідправника, законодавством за неправильне оформлення накладної надано характер штрафної неустойки, а перевізнику надано право стягнення збитків у повному обсязі з відправника. Такий підхід порушує принцип рівності суб’єктів господарювання, оскільки застосовується не до всього зобов’язання в цілому, а до окремих порушень умов договору. Адже перевезення вантажів залізничним транспортом є підприємницькою діяльністю залізниці як учасника відносин, що виникають з перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом.

Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу не лише в процесі його транспортування, але і в період знаходження вантажу у віданні перевізника на станції відправлення. Залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.

Підставою для звільнення від відповідальності залізниці має бути не сам факт наявності зазначених обставин, а доведений правопорушником (залізницею) причинний зв’язок цих обставин з правопорушенням. У зв’язку з цим доцільно передбачити обов’язок залізниці доводити відсутність своєї вини. Зазначене положення слід закріпити у ст. 111 Статуту залізниць України. Реалізація цієї пропозиції дозволить запобігти випадкам безпідставного звільнення від відповідальності залізниці за незбереження вантажу.

Вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, за невиконання плану перевезень, а також за неналежне виконання обов’язків, які на нього покладені чинним законодавством України для забезпечення схоронності вантажу при його перевезенні залізничним транспортом.

Наявність великої кількості нормативно-правових актів, які регламентують діяльність залізниці щодо перевезень та формують національне транспортне право, і внесені до них зміни призвели до виникнення неузгодженостей між нормами загального та спеціального законодавства, а деякі аспекти, які підтверджуються практикою, на нормативному рівні вирішені невдало як у юридично-технічному, так і змістовому відношенні. У зв’язку з чим цивільне законодавство України потребує подальшого вдосконалення, а деякі його положення — додаткового переосмислення з метою забезпечення прав та інтересів осіб в сфері залізничних перевезень. 

Список використаної літератури

1. Конституція України: Закон від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Про залізничний транспорт: Закон України від 04.07.1996 р. // ВВР України, 1996, — N 273/96-ВР.
3. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 30. — Ст. 379.
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40.
5. Статут залізниць України: затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 14.
6. Постанова Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 916/4345/14. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/63015982
7. Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства: оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.11.2007 р. № 01-8/917. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/v_917600-07
8. Постанова Верховного Суду від 5 липня 2018 року у справі № 910/23348/16. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/ 75271248
9. Постанова Вищого господарського суду України у справі № 910/1688/17 від 21.11.2017 р. URL: http://www.reyestr.court. gov.ua/Review/70515881
10. Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/858/17 від 16 травня 2018 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74221297
11. Антонюк У. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту // Юридична Україна. — 2007. — № 9. — С. 67-72
12. Ломака В. Відповідальність вантажовідправника та вантажоодержувача за несвоєчасну оплату перевезення вантажів залізничним транспортом [Текст] / В. Ломака // Вісник Академії правових наук України. — 2010. — № 1. — С. 169-179
13. Ломака В. Відповідальність залізниці за несвоєчасну подачу вагонів та контейнерів // Вісник Академії правових наук України. — 2009. — № 3. — С. 249-257
14. Ломака В. Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом. Підприємництво, господарство і право. 2009. № 10. С. 101-105. С. 102.
15. Мамука О. Практика застосування адміністративної відповідальності за порушення порядку та безпеки руху на залізничному транспорті України / О. Мамука // Право України. — 2012. — № 11-12.- С.411-418
16. Нечипоренко Н. Про обмежену відповідальність залізниці при перевезенні вантажу залізничним транспортом України // Підприємництво, господарство і право. — 2015. — № 1. — С. 32-35
17. Сірко Р.Б. Відповідальність учасників цивільних правовідносин, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів та багажу залізничним транспортом, за законодавством України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03. Одеса, 2015. 20 с. С. 7.
18. Сірко Р.Б. Зміст договору перевезення вантажу залізничним транспортом за законодавством України / Р.Б. Сірко // Митна справа. — Січень 2014. — Ч. 2., кн. 2. — С. 136-143.
19. Соловйов Б. О. Особливості цивільно-правової відповідальності залізничного перевізника за втрату вантажу / Б. О. Соловйов // Часопис Київського університету права. — 2019. — № 2. — С. 250-255
20. Чорномаз О. Окремі питання адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері пасажирських перевезень на залізничному транспорті // Юридична Україна. — 2006. — № 11. — С. 35-39