«Кайдашева сім’я» — один із кращих творів української літератури, який не втрачає своєї актуальності й в сьогоденні. Минуло багато років від дня створення повісті, але питання обмеженості, егоїзму, жадоби до власності й зараз постають у багатьох родина. І якщо ми уважніше придивимося до себе, до сучасних людей, які оточують нас, то побачимо в деяких з них теперішніх Кайдашів.

У творі письменник показав обмежених  людей, які нічого не бачать у житті, крім своїх родинних  суперечок. Так у процесі  боротьби  за «своє»  змінюються характери людей,  стиpаються їх найкращі якості. Омелько Кайдаш — добрий майстер-стельмах, працьовита й набожна людина — спивається.

Розкриваючи трагедію цього життя в умовах темноти і безкультурності, в царстві нікчемної боротьби за дрібну власність, письменник зумів по-гоголівськи, показати основний конфлікт повісті, використавши сміх. Але це сміх не заради сміху. Ніде нема глузування з героїв. Навпаки, автор співчуває своїм персонажам, серед негативного хоче підкреслити щось і позитивне.

Як бачимо, крок за кроком перед читачами минає сумне, безрадісне життя затурканого селянина, недолі якого І. Нечуй-Левицький співчуває. Іноді він, правда, насміхається з нерозсудливих вчинків свого героя, з його сімейної «війни», але крізь цей гіркий сміх проглядає сум. Так жила не одна сім’я Кайдаша, а все дрібновласницьке село в другій половині ХІХ ст.

Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків — діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Але хай Кайдаші були забиті, затуркані панщиною, неосвічені, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Гірко стає на душі від того, що заздрість та жадібність перемагають доброту та щедрість. Дійсно,  в теперішні час все частіше можна стикнутися з жадібністю, ніж з безкорисливістю та щедрістю. Й це гірка правда нашого сьогодення, яка висміювалась ще в далекому ХІХ столітті.

Кумедно виглядають  лайки та сварки баб Палажок і Парасок, які століттями сваряться з різних причин.  Але й зараз хіба немає їх у нашому житті?  Іноді у транспорті чи на базарі зустрінем їх: лаються за першість у черзі, за яке-небудь невдоволення. І тоді, і зараз це — від невихованості, від браку культури.

Та, на мою думку, тут річ в іншому: люди, основним інтересом яких стало тільки те, хто у кого скільки забрав землі, не здатні на високі помисли. Не вміють вони по-справжньому ні любити, ні прощати, не спроможні вони сподіватися й вірити.

На мою думку, повість «Кайдашева сім’я» актуальна й досі, та напевно буде актуальна  і в майбутньому. У цьому творі описуються правдиві події, які відбуваються майже в кожній  сім’ї. Адже завжди існували проблема батьків і дітей, загострюються питання щодо своєї власності та жадібність бере верх над доброзичливістю та гарними стосунками. Коли діти підростають і створюють власні сім’ї, вони хочуть жити окремо від батьків. Коли з певних причин молодята не мають можливості покинути рідну оселю, то часто виникають сварки та конфлікти. Багато людей, читаючи цей твір, в образі головних героїв можуть побачити себе й свою сім’ю. Соціально-побутова повість дає зрозуміти, що сварка — це не вирішення проблеми, а навпаки її посилення.

Даний твір І. Нечуя Левицького примушує людей замислитися над своїм життям, допомагає очистити наші душі від скверни, егоїзму та жадоби, зрозуміти, що наші сварки і бійки смішні, бо найдорожче у житті кожної людини – то сім’я, а у сім’ї — це мир, злагода і спокій.

На мою думку, повість І. Нечуя Левицького є актуальна і нині, адже «Кайдашева сім’я» увійшла до скарбниці української літератури, як цінне художнє надбання. Герої твору живуть в уяві читачів і ще довго житимуть, вчать і будуть вчити народних традицій, звичаїв, обрядів, правильної поведінки у побуті.