Арт-терапія в поєднанні з музикою і звуками

Вступ

Арт-терапія як метод лікування за допомогою психокорегувального впливу художньої творчості привертає до себе останнім часом все більшу увагу в усьому світі. Важко назвати ще який-небудь напрям у сучасній психотерапії, який мав такі ж великі можливості не тільки для «зцілення» окремих осіб і груп, але й для «соціального лікування».

Арт-терапія є незамінним інструментом для дослідження і гармонізації тих сторін внутрішнього світу людини, для виразу яких слова мало придатні. З розвитком арт-терапії пов’язуються надії на створення такої гуманної, «синтетичної» методології, яка в однаковій мірі враховувала б досягнення наукової думки і досвід мистецтва, інтелект людини і його відчуття, потребу в рефлексії і жадання дії, план тілесний і план духовний. І, звичайно ж, інтерес до арт-терапії може бути пов’язаний з тим, що вона в еру панування технічного і фармакологічного напрямку медицини апелює до внутрішніх, самозцілюючих ресурсів людини, тісно пов’язаних з його творчими можливостями.

Тема: „Арт-терапія в поєднанні з музикою і звуками”.

1. Музична арт-терапія

Існують такі різновиди арт-терапії: малюнок, музикотерапія, бібліотерапія, танцювальна терапія, етнотерапія, драматерапія і т. ін..

Великі перспективи має арт-терапія засобами музичної діяльності. Цьому сприяють такі фактори:

— музика є провідним і найпоширенішим видом мистецької діяльності людини;

— музична освіта має розгалужену й найбільш масову структуру навчальних закладів, які могли б стати професійною базою музичної арт-терапевтичної роботи;

— музика з усіх видів мистецької діяльності має найбільшу кількість висококваліфікованих кадрів, які за певних умов (переорієнтація діяльності, перекваліфікація) могли б створити професійне товариство музикантів-психологів;

— з усвідомленням суспільством значення музичної терапії для корекції психічного стану людини зростатиме попит на цей поки що мало відомий у нас напрям сучасної психології – арт-терапії [7, с. 14].

Але проблема кадрів для роботи в галузі музичної арт-терапії ще дуже далека від позитивного результату. Сьогодні в Україні немає жодного навчального закладу, в якому готували б фахівців з музичної психології. На відміну від Заходу, не створено жодної наукової лабораторії, де б досліджувалася ця надто потрібна для суспільства і перспективна для науки проблема. Та мізерна кількість українських науковців, які захистили дисертації з музичної психології, працюють розпорошено, на власному ентузіазмі і сумлінні, без державної підтримки. (С. Науменко, О.Г. Костюк, Г.О. Ільїна, І. Шаповал, А. і Н. Рубани, М. Пачупа – майже повний перелік науковців України з музичної психології). Але нагальних питань щодо впливу мистецтва на психіку людини дуже багато [1, с. 19].

Треба врешті-решт визнати, що потяг людини до образотворчих, музичних і рухливо-ритмічних діянь є рівноцінно важливим для формування здорової психіки людини. На підтвердження цієї тези варто навести слова російського вченого Л.Д. Лебедєвої: «Розвиваючись на основі інтердисциплінарного підходу, арт-терапія запозичує прогресивні фундаментальні теорії і практичні відомості з психології, психотерапії, педагогіки, культурології, мистецтва. На сучасному етапі свого шляху до самостійності вона характеризується тенденцією до еклектики та інтеграції» [1, с. 19].

Образотворча діяльність за особливостями виразних засобів, що вона використовує, залишила по собі артефакти глибокої давнини. Але ми вже ніколи не дізнаємося, коли, як і чому людина, наслідуючи спів птахів, уперше спробувала відтворити голосом музичні звуки, що віддалено нагадували мелодію. Хто першим додумався з розрізнених звуків створити якусь подібність музичного інструмента? Але безперечно і об’єктивно, що людина завжди прагнула оточувати себе музичними звуками, і музика розвивалась разом із нею. Існує теорія: якщо повністю і повселюдно перестане звучати музика, то людству загрожує деградація і божевілля [1, с. 20].

У сучасному світі з деформованою екологією, особливо в містах-мегаполісах із великою кількістю населення, яке перевантажене електронним та технічним обладнанням, стресами і негативними емоціями людська психіка не встигає приходити в норму, поступово формуючи депресивні і невротичні стани. Люди стають вразливими до таких захворювань, як серцево-судинні, ураження дихальних шляхів, мігрені, неврози, синдром хронічної втоми тощо, які надалі можуть приводити до онкологічних захворювань. Лікарі все частіше паралельно з медикаментозним лікуванням стали застосовувати і лікування музикою.

Про цілющі властивості музики було відомо вже давно. Одним із перших, хто науково пояснив лікувальний ефект музики, був Піфагор, який стверджував, що музика відновлює в організмі людини гармонію. А давньогрецький лікар Гіппократ лікував музикою безсоння та епілепсію.

На початку ХХ ст. відомий психоневролог В.М. Бехтерєв почав вивчати вплив музики на організм людини. Музика може усувати втому й заряджати людину енергією, позитивно впливати на систему кровообігу та дихання. Академік Бехтерєв вважав, що не дарма з давніх-давен матері співають своїм малюкам, наголошуючи що «…без колискових взагалі неможливий повноцінний розвиток дитини» [6, с. 25]. Вже експериментально доведено, що спеціально підібрані музичні ритми можуть позитивно впливати на роботу серця при пороктизмальній тахікардії і стабілізувати серцебиття при миготливій аритмії.

Музикотерапію поділяють на пасивну та активну. При пасивній музикотерапії пацієнтові пропонують прослухати різні музичні композиції, які відповідають стану його психічного здоров’я та етапові лікування. При активній – людина сама бере участь у виконанні музики: грає на музичних інструментах, співає, відбиває такт ногою або плескає в долоні.

Музикотерапевти відзначають, що є й «мелодії-цілителі» для певного психологічного стану або навіть захворювання. Релігійна музика дарує людям відчуття спокою та духовної просвітленості, допомагає долати або полегшувати біль. Музика композиторів-класиків допомагає долати перевтому, поліпшувати настрій, лікувати порушення сну.

Як стверджують науковці, за лікувальними властивостями найкращою є музика В.А. Моцарта. Нейробіолог Гордон Шоу після низки експериментів впевнився, що музика цього композитора мобілізує можливості людського мозку, полегшуючи його роботу, зокрема допомагає математикам та шахістам [6, с. 26].

Такий позитивний ефект пояснюється тим, що музичні твори В.А. Моцарта витримують 30-секундний інтервал «голосно – тихо», що точно відповідає характеру біотоків головного мозку людини. Геніальний австрійський композитор писав свою музику переважно в мажорних тонах, тому вона постійно привертає увагу слухачів. Його симфонії та концерти для скрипок видаються настільки радісними та щирими, що виникає природне бажання піддатися цьому радісному настрою.

Французький лікар Томатіс у своїй книжці «Чому саме Моцарт?» пише: «Сила Моцарта недоступна іншим. Його музика звільняє душу. Лікувальні властивості її такі сильні, що це робить Моцарта найбільшим з усіх композиторів. Музику Моцарта корисно слухати всім» [6, с. 26].

Така музика заспокоює немовлят і майбутніх мам. Дітям вона допомагає поліпшити мову, заспокоїтися при нервовому збудженні і покращити навчання. Вчені довели: якщо при вивченні матеріалу робити 10-хвилинні музичні паузи з Моцартом, то ефективність навчання підвищується. А дорослим музичні твори цього композитора допоможуть подолати душевні проблеми, поліпшать слух і красномовність.

Проте деяка музика, як класична так і сучасна, не є корисною для емоційного здоров’я людини. Важливе значення при прослуховуванні музики має ваша власна інтуїція. Якщо ви відчуваєте, що мелодія віднімає сили, посилює тривогу або гнітить почуття – не слухайте її.

Почуватися краще людині допомагають не тільки певні мелодії, але й певні інструменти. Так вважається, що арфа гармонійно впливає на роботу серця. Барабан теж допомагає хворому серцю нормалізувати ритм та лікує кровотворну систему. Ніжна скрипка лікує душу й допомагає самопізнанню людини. Благородний орган гармонізує діяльність хребта та «наводить лад у голові». Тому недарма на ньому виконували твори переважно в церквах і храмах, після чого люди виходили зі світлим розумом і чистими думками. Фортепіано нормалізує роботу щитовидної залози, флейта розширює та очищає легені, а звуки саксофона здатні активізувати сексуальну енергію людини [6, с. 29].

2. Фольклорна музикотерапія

До фольклорної музикотерапії відносяться: робота з голосом (вокалотерапія), використання музичних інструментів, створення музичних творів, робота зі створеними музичними творами, "лікарська музика" [7, с. 18].

Дуже цікавим на наш погляд є досвід російського автора Л.Д.Назарової. Автор пропонує російський пісенний фольклор як природну систему інтегративної арт-терапії, що містить у собі лікування звуком, музикою, рухом, драмою, малюнком, кольором і несе в собі приховані інструкції по збереженню цілісності людської особистості. Лікування звуком має терапевтичний та психотерапевтичний ефект дії фольклорного співу на людину. Відомо, що тільки 20% звуків, які відтворює людина, спрямовані до зовнішнього простору, інша частина охоплює внутрішній простір, викликаючи резонацію органів, тканин і більш тонких структур людського організму. Ми можемо відчути вібрацію, якщо застосуємо прийом співу закритим ротом (головний та носовий резонатори). Також відомий досвід китайської системи лікування співом, яка стверджує, що для серця підходить поєднання звуків "чен", для легенів – "шен", для нирок – "ю", а для печінки – "гуо". З вітчизняного досвіду є такі дані: звуки [у], [о] — концентрують людину на внутрішньому світі, [і]- ніби розповсюджують людину у просторі [6, с. 48].

Лікування музикою має певні особливості. Однією з маловивчених галузей є знання про психофізіологічні процеси, які протікають в нашому мозку під час сприйняття музики. Дуже цікаві закономірності можуть бути знайдені при співставленні біоелектричної активності мозку з ритмічним компонентом музики.

Звернемося спочатку до психофізіологічного методу вивчення нервово-мозкових процесів за допомогою нав'язуваного ритму. Сутність цього методу в наступному: у звуконепроникній темній кабіні піддослідний піддається дії серії світлових або звукових імпульсів, частота яких задається експериментатором. Під дією заданого ритмованого подразника в мозку виникає реакція перебудови біотоків мозку. Ці біотоки за допомогою датчиків, які прикріплені до голови піддослідного, реєструються та записуються на електроенцефалограмі. Існує чотири основні ритми мозку:

Дельта- ритм 2-3 кол/сек

Тета-ритм 4-7 кол/сек

Альфа-ритм 8-12 кол/сек

Бета-ритм 13-30 кол/сек

На електроенцефалограмі ритми біотоків мозку фіксуються у вигляді хвиль. За характером хвилі – її частотою, величиною амплітуди психофізіологи можуть (у загальних рисах) встановити деякі особливості особи даного піддослідного [6, с. 49].

Так, люди з високою амплітудою хвилі альфа-ритму характеризуються як спокійні, врівноважені та впевнені у собі. Вони, як правило, не мають схильності до прояву хвилювання та тривоги. У людей з низькою амплітудою хвилі альфа-ритму психологи спостерігають протилежні риси характеру – напруженість, схвильованість, неадекватність поведінки в складних ситуаціях. Зазвичай альфа –ритми реєструються при заплющених очах в спокійному стані людини. Коли людина відкриває очі або ж починає розв'язувати будь-яку мисленеву задачу, то альфа-ритм зникає. Відмічено, що люди із стійким альфа-ритмом, який зникає при підвищенні складності і при вирішенні розумових задач, мислять переважно абстрактними поняттями, звуками чи рухами. Відомий англійський психофізіолог Грей Уолтер, який першим почав досліджувати мозок за допомогою електроенцефалограми, зазначив, що накладення альфа-ритму на наявний мозковий ритм зменшує швидкість наших сенсорних та психічних процесів. "Більш швидкий ритм, — пише він, — безперечно має цінність в життєвій боротьбі, він гарантує велику оперативність рішення і дій. Ефективна розбіжність між альфа-ритмами з частотою 8 та 13 кол/сек проявляється у можливій швидкості зупинки автомобілю: при швидкості 80 км/год шофер з швидким альфа-ритмом виграє 1,5 м гальмівного шляху. Рівним чином пішоходи та велосипедисти з більш швидкими альфа-ритмами мають більші шанси запобігти катастрофі" [6, с. 50]. Швидкість нашого читання також зумовлена частотою альфа-ритму. Ми можемо читати в середньому зі швидкістю 10 слів/сек, що відповідає середній частоті альфа-ритму.

Підвищена дельта-активність покажчиків електроенцефалограми свідчить про психічний стан стресу або ж втомленості у піддослідного. Кількість дельта-хвиль зростає по мірі збільшення суб'єктивного відчуття втоми.

Підвищена бета-активність у фоні електроенцефалограми свідчить про підвищену збудливість людини.

У фоні електроенцефалограми один з ритмів, як правило, є ведучим, домінуючим. Якщо флікер (прилад, який задає ритмічні світові та звукові імпульси) настроїти на частоту домінуючого ритму, то виникає резонанс, внаслідок чого домінуючий ритм збільшує свою амплітуду. Грей Уолтер пише, що в цей момент "деякі з піддослідних бачать насичені різнокольорові картини, які іноді рухаються, іноді нерухомі. Виникають і прості відчуття гойдання, стрибків, навіть обертів та головокружіння, іноді – почуття поколювання та пощипування шкіри. Можуть виникати і організовані, повторювані сни, галюцинації, цілі епізоди, викликаючи комплекс відчуттів: піддослідні відчувають втому, страх, сором, відразу, злість, задоволення [6, с. 51].

Спробуємо співвіднести ритмові одиниці, які створюють характерний пульс музичного твору з частотою біотоків мозку. Тут можна зазначити, що мелодії, в яких звуки рухаються зі швидкістю 3 ритмічні одиниці /сек, мають той самий ритмічний склад, що і дельта-ритм, який регіструється електроенцефалограмою. Цей ритм можна прослідкувати в "Місячній сонаті" Бетховена, в багатьох ноктюрнах Шопена [6, с. 51].

Ритмічний малюнок, який рухається зі швидкістю 8 звуків на секунду, має той же ритмічний склад, що і альфа-ритм. Цей ритм звучить у фіналі 3 концерту Бетховена, у багатьох військових маршах.

Пульсацію звукової тканини зі швидкістю, відповідною ритмічній частоті бета-ритму, мають віртуозні п'єси-етюди Шопена та Ліста.

Які з цього можна зробити висновки?

— В процесі сприйняття музичного твору біотоки нашого мозку налаштовуються на частоту ритмічної пульсації музики, яку ми слухаємо. При цьому найбільший ефект музичного сприйняття виникає тоді, коли ритм музики співпадає з домінуючою частотою біотоків мозку слухача.

— Як в музиці, так і в біоелектричній активності мозку ритмічне прискорення пов'язане з підвищенням рівня активізації. Тому, прослуховування і співпереживання повільної, спокійної музики буде викликати реакцію активізації повільних біоритмів – дельта та тета. Швидкі, активні за своїм характером музичні твори будуть збільшувати в мозку значення альфа та бета-ритмів [6, с. 52].

Користуючись цими висновками, можна пояснити і виникнення асоціативних згадок при сприйнятті музичних творів. Відомо, що кожне наше переживання, кожне життєве явище реєструється і запам'ятовується в нашому мозку у вигляді певних змін у структурі синапсів нервових клітин. Кожне життєве явище таким чином залишає в корі головного мозку своєрідний нейронний слід, створенню якого відповідає зовсім певна комбінація ритмів-біотоків мозку. Якщо при прослуховуванні музичного твору викликані ним ритми біотоків за характером хвилі – її частотою та амплітудою, будуть східні з ритмами біотоків, пов'язаних з будь-яким життєвим переживанням, тоді активізуються відповідні ланки нейронних зв'язків і виникне асоціативне згадування, яке зіллється з переживанням музики, яка сприймається в даний момент.

Оскільки характер реакції нав'язування ритму в значному ступені залежить від особливостей вищої нервової діяльності людини, а саме такого ведучого показника, яким є параметр "сила-слабкість" нервової системи, то і сприйняття музики обумовлено тими ж психологічними особливостями слухача.

Існує зворотна залежність між силою нервової системи та її чутливістю. Чим слабкіша нервова система, тим вище її чутливість.

Друга частина експерименту пояснює закономірності музичного сприймання, може дати розуміння будови музичної форми, виходячи із загальних уявлень про дію деяких подразників на мозок. Відомо, що частини класичної симфонії, класичного і народного танцю побудовані в наступній послідовності: напружено-конфліктна (Іч.), споглядальне adagio; веселе й жартівливе скерцо; життєстверджуючий фінал [6, с. 53].

Висновки

Великі перспективи має арт-терапія засобами музичної діяльності. Цьому сприяють такі фактори: музика є провідним і найпоширенішим видом мистецької діяльності людини; музична освіта має розгалужену й найбільш масову структуру навчальних закладів, які могли б стати професійною базою музичної арт-терапевтичної роботи; музика з усіх видів мистецької діяльності має найбільшу кількість висококваліфікованих кадрів, які за певних умов (переорієнтація діяльності, перекваліфікація) могли б створити професійне товариство музикантів-психологів; з усвідомленням суспільством значення музичної терапії для корекції психічного стану людини зростатиме попит на цей поки що мало відомий у нас напрям сучасної психології – арт-терапії.

Арт-терапія має великі можливості не тільки для «зцілення» окремих осіб і груп населення, але й для «лікування» суспільства.

Форми арт-терапевтичної роботи (образотворчі, музичні, танцювальні) є рівноцінно важливими для формування здорової психіки людини.

Музика має унікальні можливості для корегування психофізичного й емоційного стану людини.

Список використаних джерел

Андрейчин С. Р. Система впровадження арт — методів у роботу практичного психолога // Практична психологія та соціальна робота. — 2009. — № 5. — С. 13-19
Вареник Н. Ці чарівні і небезпечні звуки музики… //Дзеркало тижня. – 2007. – № 12 (641). – С. 22
Власюк М. Арт-терапія: лікування мистецтвом // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2008. — № 7-8. — С. 90
Газолишин В. Арт-терапія: Мистецтво бачити. – Херсон, 2007. – 75 с.
Грёнлюнд Э., Оганесян Н.Ю. Танцевальная терапия. Теория, методика, практика. – СПб.: Речь, 2004. – 288 с.
Лебедева Л.Д. Практика арт-терапии: подходы, диагностика, система занятий. – СПб.: Речь, 2003. – 256 с.
Романовська Д. Використання арттерапевтичних технік // Психологічна газета. — 2007. — № 2. — С. 10-23

Освіта та самоосвіта