Вступ

В умовах ринкової економіки особливого значення набуває проблема, пов’язана з ризиком у виробничих ланках народного господарства. Які ж причини цього? Перш за все, ринок — це вільне підприємництво. Перед його суб’єктами відкриваються можливості дії у різних напрямках залежно від цілей, які ставить перед собою підприємство. Немає повної гарантії, що обраний шлях приведе до результатів, які поставила перед собою фірма. Для ринкового господарства характерними є зміни економічної ситуації, посилення чи послаблення конкурентної боротьби або спади ділової активності та ряд інших факторів непевності.

У цих умовах успіх підприємств залежить від того, наскільки вони будуть правильно орієнтуватися у цій складній обстановці, як точно зможуть передбачити і врахувати появу негативних факторів, що ведуть до втрат. Іншими словами, треба, знати, що таке ризик, як оцінити його рівень та уникнути збитків, яких він може завдати.

Ризик є невід’ємним атрибутом ринкових економічних відносин. За своєю суттю він є платою за економічну свободу, яку мають суб’єкти господарювання, оскільки володіють унікальним, але в той же час обмеженим набором ресурсів — фінансових, виробничих, трудових. Більшість рішень відносно ефективної організації й управління бізнесом приймається в умовах невизначеності, яку підприємство прагне подолати, щоб скоротити рівень втрат, спричинених ризиком. Ризики об’єктивно неминучі в діяльності підприємства, отже, виникає потреба в пошуку шляхів запобігання втратам, що виникають внаслідок їх дії. Таким чином постає питання щодо дієвого управління кожним видом ризику, у вирішенні якого провідне місце належить можливості і вмінню передбачити й мінімізувати економічні ризики, визначивши загальні й конкретні причини та головні обставини їх виникнення, їх ступінь, а також розробці альтернативних напрямів діяльності підприємства в умовах прояву ризиків.

1. Аналітичний метод аналізу та оцінювання ризиків

Внаслідок нестабільності й непередбачуваності економічної ситуації, у якій функціонують підприємства, одним із важливих завдань керівників є своєчасна оцінка й ефективне управління майновими ризиками з метою забезпечення економічної безпеки. Залежно від наявних можливостей розрахункової бази та характеру випадкових явищ, використовуються різні методи для оцінки ризику. Найбільш поширені методи оцінки й аналізу ризиків і їх порівняльна характеристика запропоновані в табл. 1.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика методів оцінки й аналізу ризиків

№ п/п	Метод оцінки ризиків	Переваги	Недоліки
1	Рейтинговий метод оціню­вання ризиків [1]	Не потрібен аналіз великих масивів даних. Передбачається ранжування одержаного результату за певною шкалою. Оцінку ризику може здійсни­ти кваліфікований економіст, оскільки метод використовує елементарні фі­нансові розрахунки	Проблема вибору еталона для порівняння, потреба його диференціації для різних на­прямів діяльності, що обмежує висновки про рівень ризику й унеможливлює розроб­лення універсальних рекомендацій
2	Метод експертних оцінок [2]	Дозволяє виявити найбільш суттєві ризики й середні імовірності їх на­стання. Можливість використання цього методу в умовах дефіциту інфо­рмації	Складність застосування при невеликій кі­лькості показників оцінки. Залежність від професіоналізму, досвіду, інтуїції експерта. Суб’єктивізм
3	Метод дерева рішень [4]	Дозволяє співвіднести суб’єктивні й об’єктивні оцінки можливих дій. Наоч­ність	Трудомісткий. Враховує тільки ті дії, які має намір здійснити підприємець, і не вра­ховує вплив зовнішніх факторів на діяль­ність підприємства
4	Метод Монте-Карло [6]	Дозволяє моделювати будь який про­цес, на перебіг якого впливають випа­дкові фактори. Можливість аналізува­ти й оцінювати різні «сценарії» реалі­зації рішень і враховувати різні факто­ри ризиків у межах одного підходу	Для оцінок і висновків використовуються імовірнісні характеристики, що не зручно для безпосереднього практичного застосу­вання. Невелика точність розрахунків (5-10 %)
5	Статистичний метод [3]	Імовірнісна оцінка ризику математич­но достатньо розроблена	Точність розрахунків багато в чому зале­жить від початкової інформації, тому спи­ратися тільки на математичні розрахунки в підприємницькій діяльності не завжди до­статньо
6	Аналітично- розрахунковий	Дозволяє моделювати ризиковані про­цеси з високою точністю. Використо­вується при нестабільності умов фун­кціонування підприємства	Вимагає проведення громіздких розрахун­ків, розробка економіко-математичних мо­делей для кожного рівня ризику

Усі наведені методи, крім аналітично-розрахункового, є достатньо розробленими і апробованими на практиці. Найбільш цікавим для дослідження є аналітично-розрахунковий метод. Його часто називають аналітичним. Оскільки він поєднує у собі аналітичні та розрахункові процеси, то цей метод логічніше назвати аналітично-розрахунковим. Необхідно відзначити, що теоретично він ще достатньо не розроблений, не кажучи вже про практичне використання. Про це свідчать міркування деяких авторів щодо аналітично-розрахункового методу.

Так, І. О. Спіцин та Я. О. Спіцин [7] зазначають, що в основі аналітичного методу побудови кривої ризику лежать елементи теорії ігор, які недостатньо розроблені.

Інші вчені стверджують, що аналітичні методи оцінки ризику є певною комбінацією принципів статистичного оцінювання і принципів експертного аналізу [5].

Цих двох поглядів на зміст аналітично-розрахункового методу вистачає, щоб зробити висновок про міру його невирішеності.

На нашу думку, розкриваючи суть вказаного методу, треба виходити із загальноприйнятого підходу до аналітично-розрахункових методів, незалежно від їх призначення. З урахуванням цього положення пропо-нується така послідовність дій при використанні аналітично-розрахункового методу:

— вивчається статистична інформація про втрати від ризику за минулий період. Вона групується окремо за допустимим, критичним та катастрофічним ризиками. При аналітично-розрахунковому методі періодом, за який збираються дані про втрати, виступає:

а)       для допустимого і критичного ризиків — тривалість часу, який характеризується спільністю умов, що впливають на можливість виникнення ризикованих ситуацій. Наприклад, для побудови кривої ризику певного машинобудівного підприємства у 2008 р. необхідно використати статистичну інформацію, починаючи з 1998 р., тобто з часу, коли намітилися певні стабілізаційні процеси. Якщо б у даному випадку були залучені ще відповідні дані попередніх років, то одержані результати імовірності втрат не будуть в достатній мірі правильно відображати в наступному періоді реальні процеси. Це пов’язано з тим, що частота ризику та його “важкість” (величина втрат, що припадає на один ризикований випадок) у різні періоди неоднакові;

б)       для катастрофічного ризику тривалістю часу, за який він вивчається, буде цикл втрат. Необхідність його пояснюється тим, що на даний вид ризику в значній мірі впливають і фактори, що не залежать від темпів інфляції, зокрема, природні фактори.

У подальшому визначенні імовірності втрат кількість ризикованих ситуацій коректується у відповідності з тривалістю часу, за який вивчаються різні ризики (допустимий, критичний і катастрофічний);

—         розраховується як мінімум імовірність нульових втрат, втрат всього прибутку, виручки та майна фірми, які мали місце в минулому періоді;

—         проводиться аналіз впливу різних видів факторів на рівень імовірності втрат. Для цього в межах втрат певного рівня встановлюється кількість втратних випадків, викликаних однорідними факторами ризику.

Результатом такого аналізу є поділ показника імовірності втрат певного рівня на частки, зумовлені відповідними видами факторів ризику.

—         здійснюється оцінка факторів ризику минулих років на предмет їх можливої наявності чи відсутності або зменшення інтенсивності дії у наступному періоді. При цьому враховуються тільки структурні зміни виробництва (закриття окремих цехів, філіалів; передача виробничих одиниць іншим підприємствам; зняття з виробництва окремих виробів і т.д.);

—         коректуються вихідні (за минулий період) частки імовірності втрат певного рівня з врахуванням результату оцінки факторів ризику.

2. Сутність і класифікація фінансових ризиків

Особливістю фінансового ризику є те, що він неодмінно впливає на рух фінансових потоків та зміну структури фінансових активів підприємства. Тобто в результаті виникнення будь-якого виду економічного ризику неминуче призведе до появи фінансових ризиків. До того ж застосування будь-якого методу мінімізації економічного ризику змінює рівень та структуру фінансових ризиків діяльності підприємства.

Іншою важливою особливістю фінансового ризику є те, що він виникає на усіх без винятку етапах виробничо-господарської діяльності підприємства. Прояви такого ризику є абсолютно різними – починаючи із відсоткового при кредитуванні діяльності підприємства, закінчуючи ризиком платоспроможності при збуті продукції.

Під фінансовим ризиком необхідно розуміти випадковий характер формування фінансових потоків, які виникають під час функціонування суб’єкта [6, с. 19]. Економічний ризик є мірою відхилення економічного критерію від звичної (прогнозованої) величини і має чіткий економічний зміст (обсяг виробництва продукції, величина ВВП країни тощо), а фінансовий ризик уособлює можливість відхилення вартості, що формується на основі цього самого економічного змісту і розподіляється та перерозподіляється за допомогою фінансів. Інакше кажучи, фінансовий ризик – це явище проявляється у нестабільності економічного середовища під час функціонування фінансів. Фінансовий ризик проявляється під час функціонування фінансів та завдяки такому функціонуванню. Таке розуміння фінансового ризику суперечить законодавству, коли окремими формами страхового захисту є: страхування кредитів (зокрема відповідальності позичальника за непогашення кредиту); страхування інвестицій; страхування валютних втрат; страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій, що за своїм змістом є фінансовими ризиками.

Тому, на нашу думку, фінансовий ризик – це вид ризику, який виникає у фінансово-економічній діяльності суб’єкта, коли причинно-наслідковий результат або заходи його досягнення відрізняються від встановлених цілей та планових норм, а отримані відхилення мають вартісний характер [3, c. 85].

У практиці формування системи ризик-менеджменту підприємств поширена система класифікації ризиків на основі Generally Accepted Risk Principles (GARP), розроблена аудиторською групою Coopers & Lybrand, що виокремлює шість груп ризику: ринкові, кредитні, ризики концентрації, ризики ліквідності, операційні ризики і ризики бізнес-події. Проте ця система класифікації дає змогу диференціювати фінансовий ризик і частково підприємницький ризик та не охоплює усієї сфери економічного ризику.

Фінансові ризики класифікують за ознакою тривалості ризику або з обмеженістю чи необмеженістю проміжку часу, протягом якого може статися ризикова подія [7]. Короткочасними вважаються ті ризики, для яких обмежений проміжок часу, протягом якого може статися ризикова подія. Постійними вважають ті ризики, коли тривалість такого проміжку часу необмежена.

На думку науковців, основними видами фінансових ризиків, які генеруються невизначеністю внутрішніх та зовнішніх умов реалізації фінансової діяльності підприємства, є: ризик зниження фінансової стійкості, ризик неплатоспроможності, інвестиційний, інфляційний, процентний, валютний, депозитний, кредитний, податковий тощо.

Фінансовий ризик виникає під час фінансової діяльності чи виконання фінансових угод. До фінансових ризиків належать: валютні, інфляційні, дефляційні, ліквідності, інвестиційні. Серед інвестиційних ризиків доцільно виділяти: ризик прямих фінансових втрат, ризик невикористаних можливостей, процентний ризик, кредитний та портфельний ризики.

Російський науковець Н. Хохлов пропонує класифікувати фінансові ризики на три групи: валютні (операційні валютні, трансляційні валютні, економічні валютні), відсоткові (позиційні відсоткові, портфельні відсоткові, економічні відсоткові), портфельні (систематичні та несистематичні).

За джерелами виникнення всі види фінансових ризиків пропонують поділяти на дві основні групи: систематичні (ринкові ризики) та несистематичні (специфічні ризики).

Деякі з наведених класифікацій фінансових ризиків розроблені з порушенням вироблених практичною логікою правил побудови класифікацій, що створює обмеження для практичного застосування останніх. Крім того, відсутня комплексна класифікація можливих фінансових ризиків діяльності підприємства. Тому доцільно удосконалити наявні класифікації, враховуючи особливість діяльності державних організацій та досліджуваної проблематики [7, c. 45-46].

Враховуючи те, що інструментарій менеджменту та ризик-менеджменту істотно відрізняються в управлінні внутрішнім та зовнішнім середовищем будь-якого суб’єкта господарювання, для формування уніфікованої карти ризику необхідно усі ризики розділити на внутрішні та зовнішні. Поділ фінансових ризиків на зовнішні та внутрішні зумовлюється домінуючими чинниками у творенні цих ризиків. Зокрема, якщо зовнішні чинники домінують у виникненні ризиків, значить, такі ризики належать до зовнішніх і навпаки.

До зовнішніх фінансових ризиків доцільно зарахувати: інфляційні, дефляційні, валютні, депозитні, податкові. Як правило, підприємства непричетні до виникнення та ліквідації зовнішніх ризиків. Зовнішні фінансові ризики є однаковими для усіх суб’єктів господарювання у ринковій економіці із розвиненою нормативно-правовою базою. Винятками є підприємства-монополісти та великі організації, які мають ресурси та потенціал для лобіювання своїх корпоративних інтересів.

Рис. 1. Класифікація фінансових ризиків підприємства

Серед внутрішніх ризиків доцільно виокремлювати: інвестиційні (портфельні, процентні, кредитні, дивідендні), бізнес-процесів (ліквідності, прибутковості (рентабельності), оборотності, фінансової стійкості), інші (структурний, ризик невикористаних можливостей, емісійний) (див. рисунок). Ці ризики та наслідки їхнього виникнення відображають, насамперед, ефективність системи менеджменту підприємства. Внутрішні ризики виникають внаслідок дій чи бездіяльності підприємства, а отже, піддаються моніторингу, контролюванню та оптимізуванню [5, c. 326-327].

Інфляційні ризики пов’язані із знеціненням національної валюти, що призводить до негативних внутрішніх (зниження вартості активів, скорочення доходів та прибутків, зростання терміну оборотності капіталу тощо) та зовнішніх (зниження купівельної спроможності споживачів, зростання рівня конкуренції, банкрутство бізнес-партнерів тощо) ефектів. Інфляційні ризики особливо небезпечними є для імпортерів продукції, або підприємств, які купують імпортну сировину, матеріали та комплектування для виробництва продукції. Водночас інфляційний ризик може принести позитивні ефекти у діяльності експортерів.

Протилежними за напрямом дії та наслідками є дефляційні ризики, які проявляються у подорожчанні національної грошової одиниці. Існування значних дефляційних ризиків призводять до зниження доходів експортерів та додаткові позитивні ефекти у діяльності імпортерів та підприємствами, які купують імпортні ресурси.

Валютні фінансові ризики за своєю природою є подібними до інфляційних та дефляційних ризиків, оскільки виникають внаслідок коливання курсів іноземних валют і впливають безпосередньо на діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Депозитні ризики – це ймовірність неповернення депозитних вкладів, непогашення депозитних сертифікатів, зміни в умовах депозитної угоди або правилах надання таких послуг банками. Прикладом, виникнення депозитних ризиків є заборона Національного банку України у вересні – листопаді 2008 року на дострокове розірвання депозитної угоди з боку клієнта. Цей захід спрямований на зниження рівня ліквідності банківської системи України, а отже, зниження довгострокових депозитних ризиків (ймовірності невиплати коштів за депозитними договорами внаслідок тотального розірвання договорів) призвів до зростання рівня короткотермінових депозитних ризиків (тимчасова невиплата коштів за строковими депозитними договорами).

Податкові ризики пов’язані із неправильним адмініструванням та збиранням податків та зборів державними органами влади. Одним з основних видів податкових ризиків є ризик невідшкодування ПДВ для експортерів товарів та послуг. Виникнення цього виду ризику знижує фінансову стабільність та ліквідність діяльності підприємства та призводить до утворення низки інших фінансових ризиків, як правило, з негативними ефектами. Ймовірність появи цього ризику пов’язана з можливістю зміни податкового законодавства (введення нових податків та об’єктів, що підлягають оподаткуванню, зміна податкових ставок, зміни у пільгових умовах оподаткування та строків їхньої сплати тощо).

Інвестиційні ризики пов’язані із коливанням отриманого доходу від інвестиційної діяльності підприємства. Вкладаючи різноманітні матеріальні та нематеріальні активи у інвестиційні проекти, підприємство сподівається одержати певний дохід або інший позитивний соціально-економічний ефект. Однак відомі випадки втрат таких активів або отримання додаткових неочікуваних доходів. Наприклад, протягом 80-х років минулого століття акції компанії Microsoft неочікувано зросли у ціні більше ніж на 1000 % [2, c. 28-29].

Портфельний ризик є інтегральним, який відображає сукупність фінансових ризиків усіх фінансових та матеріальних активів, що входять до складу інвестиційного портфелю. Відповідно, управляти цим ризиком доволі складно, оскільки для його оптимізування доцільно застосовувати комплекс узгоджених методів ризик-менеджменту.

Внаслідок зміни процентних ставок на ресурси, капітал та інші фактори виробництва виникає процентний ризик. Цей ризик можна зарахувати до зовнішніх ризиків, однак для багатьох підприємств він є внутрішнім (банків, кредитних спілок, лізингових організацій та підприємств, які надають товарні кредити). Негативні фінансові ефекти від дії процентного ризику можуть проявлятися в емісійній діяльності підприємства (при емісії як акцій, так і облігацій), в його дивідендній політиці, в короткострокових фінансових вкладеннях і деяких інших фінансових операціях.

Вплив кредитних ризиків на діяльність вітчизняних підприємств не є таким значним, як у фінансово-економічній системі розвинених країн. Оскільки вітчизняний фондовий ринок є нерозвиненим, обсяги банківського кредитування значно менші, ніж у розвинених країнах, товарні кредити постачальників також скорочуються, про що свідчать статистичні дані кредиторської та дебіторської заборгованостей. Світова економічна криза   2008 року спричинила зростання ймовірності виникнення кредитних ризиків. Однак, з іншого боку, обсяги кредитно-фінансових відносин значно скоротилося, що свідчить про зменшення ймовірності виникнення кредитних ризиків у майбутньому.

Ризики бізнес-процесів виокремлені за традиційними напрямами фінансового аналізу діяльності підприємства: ліквідності, оборотності, прибутковості та фінансової стійкості. Ризики ліквідності залежать від активів, якими володіє підприємство. Чим вище значення ліквідності активу, тим менший рівень ризику ліквідності, і навпаки, із зниженням рівня ліквідності рівень фінансового ризику зростає. Згідно з класифікацією ліквідності активів найвищим рівнем ліквідності володіють готівка у касі, кошти на розрахунковому рахунку та депозитні вклади до запитання, а найнижчим рівнем ліквідності – споруди та будівлі виробничого призначення, виробничі об’єкти незавершеного будівництва тощо [5, с. 60].

Ризик оборотності активів проявляється в тому, наскільки швидко фінансові активи обертаються у діяльності підприємства. Швидкість та період обороту фінансових активів визначається насамперед внутрішніми умовами діяльності підприємства – чіткістю встановлених цілей, розробленою стратегією, оптимальністю структури управління та ефективністю дії ризик-менеджменту. Також на виникнення ризику оборотності впливають зовнішні чинники – швидкість розрахунково-касового обслуговування, наявність адміністративних обмежень щодо фінансових операцій, рівень корумпованості державної влади, недосконалість законодавства тощо.

Ризик прибутковості проявляється у коливаннях рівня прибутку, який очікує отримати підприємства у фінансово-економічній діяльності. У ринкових умовах господарювання рівень прибутковості може змінюватися завдяки ефективному податковому плануванню та оптимізуванню витрат, вибору амортизаційної політики тощо.

Ризик фінансової стійкості полягає у порушенні рівноваги та стабільності фінансово-економічного розвитку підприємства. Цей ризик може виникнути внаслідок недосконалої структури капіталу (використання великої частки позичених коштів або, навпаки, відмова від користування ними на етапі зростання підприємства), що породжується незбалансуванням вхідних і вихідних грошових потоків підприємства за обсягами та структурою.

Структурний фінансовий ризик виникає внаслідок відсутності оптимальної структури витрат (незбалансованості за постійними та змінними витратами, інвестиційними та операційними, непрямими та непрямими тощо). Емісійний виникає внаслідок відсутності попиту або його перевищення на цінні папери, емісію яких здійснює підприємство. Ризик невикористаних можливостей пов’язаний із діяльністю або бездіяльністю суб’єкта господарювання, яка призводить до втрати можливості отримати дохід, прибуток чи інший фінансово-економічний результат за наявності сприятливих зовнішніх (низька конкуренція, високий попит) та внутрішніх (значний потенціал, достатнє ресурсне забезпечення) чинників.

Доцільно фінансові ризики поділяти за ознакою причинності на причинні та наслідкові. Як зазначають вчені, ризики пов’язані між собою. І поява одного ризику може спричинити появу інших видів ризиків у діяльності підприємства. Як зазначають науковці, фінансові ризики не тільки перебувають в центрі діяльності будь-якого підприємства, а й найбільше впливають на ризики в інших сферах його діяльності, що визначає фінансову сферу як головний елемент стратегії управління ризиками підприємства.

Особливо чітко така пов’язаність ризиків спостерігається в сучасній кризовій ситуації, коли фінансові ризики спричинили низку економічних ризиків (виробничі, трудові, інноваційні тощо). Однак відомі випадки, коли ситуація є протилежною, економічні ризики призводять до появи фінансових ризиків. Класифікація ризиків за ознакою причинності є корисною, оскільки якщо ефективно управляти причинними ризиками, то можна уникнути виникнення фінансових ризиків з негативними ефектами [6, c. 12-14].

3. Трансфер ризиків як метод їх нейтралізації

Виділяють три причини, за яких передача ризику вигідна як для сторони передаючої (трансферу), так і для приймаючої (трансфері):

Перша причина — це втрати, що великі для сторони, яка передає ризик, і можуть бути незначні для сторони, що приймає на себе цей ризик.

Друга причина — трансфері може знати кращі способи і мати кращі можливості для скорочення можливих утрат, ніж трансфер.

Третя причина передачі контролю за ризиком — це коли трансфері може знаходитися в кращій позиції для скорочення втрат чи контролю за господарським ризиком.

Основний спосіб передачі ризику — це передача ризику через складання контракту. Розрізняють такі контракти: будівельні, оренди, на збереження і перевезення, продажі, обслуговування, постачання і т.ін.

Будівельні контракти. При укладенні подібного контракту всі ризики, пов’язані з будівництвом, бере на себе будівельна фірма. До ризиків, з якими зіштовхуються такі фірми і які збільшують вартість об’єкта, можуть відноситися: збої в постачаннях матеріалів, погані погодні умови, страйки, розкрадання будівельних матеріалів і т.ін. У контракті звичайно обмовляються штрафні санкції за несвоєчасне зведення об’єкта, визначається, хто несе ризик фізичних ушкоджень конструкцій у період будівництва.

Оренда — дуже розповсюджений метод передачі ризиків. Широко застосовується фінансова оренда (лізинг). Частина ризиків, пов’язаних з орендованим майном, лежить на власнику: цілком (наприклад, ризик фізичних ушкоджень власності, збільшення податку на майно) чи частково (наприклад, ризик зниження комерційної цінності об’єкта). Однак вагома частина ризиків може бути передана шляхом спеціальних застережень у договорі про оренду.

Орендодавець, передаючи майно, може гарантувати собі постійний дохід на певний період. Однак при тривалому терміну оренди зростає ризик і для орендодавця, і для орендаря, тому що важко пророчити майбутні зміни комерційної цінності орендованого майна, а отже, і зміни розміру орендної плати. Можливе рішення, що знижує ризик власника майна, у цьому випадку може бути пов’язаним з фінансованою рентою, тобто встановленням орендної плати в відсотках до обсягу продажів орендаря, але не нижче певної фіксованої суми.

Контракти на збереження і перевезення вантажів. У даному випадку обсяг переданих ризиків залежить від статусу сторін, що укладають договір, і у ньому обговорених умов. Укладаючи договір на перевезення і збереження продукції, підприємницька фірма передає транспортній компанії в основному статичні ризики, пов’язані з випадковою або через провину транспортної компанії загибеллю або псуванням продукції. При цьому втрати, пов’язані з падінням ринкової ціни продукції, несе підприємницька фірма, навіть якщо подібне падіння спричинене затримкою в доставці вантажу.

Контракти продажу, обслуговування, постачання. Договори, пов’язані з поширенням товарів і послуг, також представляють підприємницькій фірмі широкі можливості по зниженню ризику шляхом їхньої передачі. Виробник чи дистриб’ютор звичайно пропонує споживачу гарантію усунення дефектів або заміни недоброякісного товару чи недоброякісно виконаної послуги. При цьому споживач, купуючи товар чи послугу, передає ризики, зв’язані з його експлуатацією, виробнику або дистриб’ютору на період гарантії.

Можлива також угода між оптовим торговцем і виробником чи між роздрібним і оптовим продавцем про повернення частини непроданих товарів. У даному випадку йдеться про передачу ринкового ризику.

Однак трансфер ризику — не обов’язково найбезпечніший і найефективніший спосіб мінімізації ризику. Трансфері може просто не мати достатніх засобів для покриття втрат трансферу, тому при передачі ризику необхідно враховувати такі моменти:

• розподіл ризиків повинен бути чітким і однозначним;
• трансфері повинен мати можливість швидко виконати всі прийняті на себе зобов’язання;
• трансфері повинен мати значні повноваження для скорочення ризику і контролю за ним, щонайкраще використовувати ці повноваження;
• рішення про трансфер повинне прийматися на базі критерію ефективності (як недорогий і більш прибутковий метод) порівняно з аналогічними за надійністю методами мінімізації ризику;
• ризик повинен передаватися за ціною, однаково привабливою як для трансферу, так і для трансфері.

Висновки

Розробка економіко-математичних моделей у розрізі кожної частки імовірностей втрат певного рівня забезпечує більш високу точність у побудові кривої ризику в порівнянні з варіантом, коли б дана модель складалась у цілому для показника імовірності втрат відповідних рівнів.

Кожен із названих методів побудови кривої ризику може найбільш ефективно використовуватися при наявності певних умов.

Отже, аналітично-розрахунковий метод пропонується використовувати для побудови кривої ризику при нестабільності умов, у яких функціонує фірма, зокрема в умовах прояву кризових явищ.

Список використаної літератури

1. Бобиль В. Сучасний ризик-менеджмент у банківській діяльності: теоретичний аспект //Вісник Національного банку України. — 2008. — № 11. — C. 28-32
2. Бондаренко Л. Побудова системи ризик-менеджменту в комерційному банку //Фінанси України. — 2003. — № 9. — С.85-93
3. Камінський А. Аналіз систем ризик-менеджменту в банках України //Банківська справа. — 2005. — № 6. — C. 10-19
4. Колот О. Практичні аспекти застосування системи боргового ризик-менеджменту //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 3. — C. 326-330
5. Печалова М. Організація ризик-менеджменту в комерційному банку //Фінансовий ринок України. — 2004. — № 3. — C. 12-17
6. Тимків А.О. Функції ризик-менеджменту банку //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 11. — C. 224- 233