Вступ

В результаті тлумачення норм права новий нормативно-правовий акт не з’являється, а тому діяльність щодо тлумачення норм права не слід ототожнювати з правотворчою діяльністю. Внаслідок діяльності по тлумаченню норм права може з’явитися офіційний акт тлумачення норми права(інтерпретаційний акт), який відіграє значну роль у процесі правоохоронної діяльності. Цей акт має особливу правову природу, діє в єдності з нормами права і тому не має самостійного значення.

Акт тлумачення норми права (інтерпретаційний акт) — це акт-документ, що містить офіційне, формально-обов’язкове роз’яснення змісту норм права.

Акти тлумачення норм права є характерними виключно для офіційного тлумачення норм права, оскільки в процесі неофіційного тлумачення такі акти, як правило, не видаються. У випадку, коли офіційне тлумачення норм права є нормативним, воно завжди знаходить свій зовнішній вираз в самостійному спеціальному документі — акті тлумачення норм права. Коли ж таке тлумачення норми права є казуальним, воно може бути включеним у відповідний правозастосовний акт (наприклад, ухвала апеляційного суду включає роз’яснення змісту норми права) або ж фіксується в окремому документі.

Проблеми тлумачення норм права цікавили і продовжують цікавити багато вчених та юристів-практиків, досліджувалися і обговорювалися в юридичній науці не один раз. Тому ми вважаємо за необхідне привернути увагу юридичної науки і практики до проблеми співвідношення та взаємодії актів тлумачення норм права з правозастосовчими та нормативно-правовими актами.

Поряд з нормативно-правовими актами і актами застосування норм права інтерпретаційні акти становлять особливу групу правових актів і відіграють важливу роль у системі правових актів України. Акти тлумачення норм права містять роз’яснення змісту і порядку застосування правової норми, діють разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежать від них, формуються уповноваженим органом у рамках його компетенції і мають обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’яснюються.

Погляди науковців на одну й ту ж проблему, пов’язану з віднесенням актів тлумачення норм права до системи правових актів та їх відокремлення від джерел права, дають змогу стверджувати про необхідність і актуальність дослідження як цього питання окремо, так і актів тлумачення норм права загалом. Деякі науковці, зокрема, О.Ф. Скакун, стверджує про відмінність між нормативними актами та актами тлумачення норм права й актами застосування норм права. 

1. Акти офіційного тлумачення норм права та їх ознаки

Акти офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) — правові акти-документи, прийняті уповноваженими органами, що містять роз’яснення змісту норм права або порядку їх застосування та мають обов’язкову силу для всіх, хто застосовують норми, котрі роз’яснюються. Норма тлумачення — своєрідна «тінь» норми, яка тлумачиться; вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Нормативні акти є первинними за своєю суттю, інтерпретаційні й правозастосовчі акти — похідні від нормативних у тому розумінні, що без нормативних актів їхнє існування неможливе. Нормативні акти — обов’язкова передумова появи актів тлумачення та актів застосування норм права, оскільки неможливо тлумачення й застосування права без самого права (представленого таким його джерелом, як нормативний акт). Нормативні акти- різновид джерел (форм) права, акти тлумачення й застосування права такого офіційного статусу не мають. Нормативні акти містять норми права, акти тлумачення права — роз’яснення відповідних норм права.

Правозастосовчі акти, в свою чергу, містять індивідуальний (персоніфікований) владний припис, винесений уповноваженим органом (особою) в результаті вивчення конкретної юридичної справи. Правозастосовчі акти застосовуються з урахуванням актів їхнього офіційного тлумачення. Самі по собі акти тлумачення права юридичного значення не мають, вони діють і застосовуються в єдності з тими нормами, які тлумачать (у єдності з відповідними нормативними актами). Оскільки правильне застосування норми права неможливе без з’ясування точного змісту кожного з елементів її структури, без розуміння всіх понять, які містить дана норма, тлумачення є неодмінним атрибутом правозастосовчої діяльності. Зміст тлумачення правової норми фіксується, як правило, опосередковано, неявно — через відповідний правозастосовчий акт, в якому це тлумачення використано. Проте іноді воно може виражатися в окремому, самостійному документі (акті), якщо є потреба роз’яснити іншим особам своє розуміння правової норми.

С.С. Алексеев виокремлює такі загальні риси правового акта-документа: 1) вираженість у словесно-документальному виді; 2) вольовий характер; 3) закріплення в акті змістовних елементів правової системи — юридичних норм, правоположень практики, індивідуальних приписів, автономних рішень осіб [1, с. 194].

Вітчизняний правник О.Ф. Скакун виходить із ширшого підходу до розуміння поняття «правовий акт», а тому вказує на такі його ознаки: 1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб’єкта права, його владні веління; 2) має офіційний характер, обов’язковий для виконання;

3)       спрямований на регулювання суспільних відносин; 4) встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини; 5) може бути актом- документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.); 6) становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки [5, с. 312].

М.В. Тесленко окреслює такі загальні ознаки правових актів, за до-помогою яких можна визначити їхню роль та місце у правовій системі; 1) правовий акт — це письмовий документ певного роду, який мас особливу форму вираження інформації, що міститься в ньому; 2) офіційний характер правового акта полягає у його віщанні від імені уповноваженого державою органу; 3) прийняття правових актів допускається суворо в межах компетенції органів; 4) правовий акт має цільову орієнтацію, адже в ньому в концентрованій формі виражені соціальні інтереси; 5) правовий акт призначений для врегулювання суспільних відносин; 6) правовий акт має певну структуру; 7) правовий акт є загальнообов’язковим [7, с. 242-243];

Інші науковці, зокрема Д.Ю. Хорошковська, відносить акти тлумачення норм права до системи джерел права України. Йдеться про рішення Конституційного Суду України, адже на цей орган влади Конституцією України (ст.ст. 147, 150) покладено обов’язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України. Так, Д.Ю Хорошковська зазначає, що рішення Конституційного Суду з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України органічно пов’язані з Конституцією і законами України як інтерпретаційні акти органу конституційної юрисдикції; юридична сила таких актів вища за юридичну силу законів та інших правових актів. На думку Д.Д. Лилака, право Конституційного Суду України тлумачити Конституцію України і закони України надає йому статусу законотворчого органу, а актам офіційного тлумачення — обов’язкового для всіх юридичних і фізичних осіб характеру.

Дослідимо детальніше думку М.М. Вопленка, який розглядає акти тлумачення (інтерпретаційні акти) як різновид правових актів, які видаються уповноваженими органами держави, а також громадськими організаціями, яким таке право делеговане. Вони наділені всіма найбільш загальними рисами, характерними для правових актів.

Основна подібність інтерпретаційних актів з іншими правовими актами полягає в наступному: а) усі вони є продуктом вольової, свідомої діяльності, охоронюваної державою; б) мають цільовий характер; в) існують тільки в конкретній правовій формі; г) є юридичною основою й гарантією здійснення законності.

Акти тлумачення мають як загальні ознаки, властиві всім правовим актам, так і специфічними особливостями, що свідчить про їх якісну однорідність у рамках системи правових актів.

Ознаки акта тлумачення норм права:

1) розкриває зміст (смисл, мету) правових норм, виражених у приписах відповідного юридичного акта;

2) діє в єдності з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю;

3) є формально-обов’язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз’яснюються;

4) не виходить за межі норми, що роз’яснюється; становить уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис;

5) в ієрархії юридичних актів слідує за актом, положення якого розтлумачено, його місце серед юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які його ухвалили;

6) приймається лише нормотворчими чи спеціально уповноваженими суб’єктами, установами — національними (наприклад. Конституційним Судом України) і міжнародними, чию юрисдикцію визнала держава (наприклад, акти Європейського суду з прав людини. Комітету ООН з прав людини);

7) маг спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз’яснення, інформаційний лист та ін.);

8) діє у просторі відповідно до простору дії витлумаченої норми права, а у часі може набувати як прямої, так і зворотної сили.

9) межі його зворотної скли визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, який тлумачиться.

2. Види актів тлумачeння норм права

Акт тлумачення норм права (інтерпреіа цінно-правовий акт) — це вид правового акта, що включає загальні або індивідуальні правоположення, які, хоча і не є нормами права, але розгорнуто й обґрунтовано роз’яснюють їх дійсний зміст, не є джерелом права, але перебувають у тісному підпорядкованому зв’язку з нормою права, яку тлумачать, і мають обов’язковий характер. Юридична сила й обов’язковий характер актів тлумачення зумовлені: 1) юридичними властивостями норми права та підпорядкованим зв’язком правоположень акта тлумачення з нормою права; 2) наявністю наданих законодавцем певному суб’єкту повноважень на офіційне роз’яснення норм права і видання відповідних актів тлумачення [2, с. 151].

Інтерпретаційно-правові акти характеризуються такими юридичними властивостями; формальна обов’язковість (загальна або індивідуальна) для адресатів застосування і реалізації інтерпретування норми; закріплення в таких актах правил розуміння норми (а не правил фізичної поведінки); можливість їх прийняття лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб’єктами; наявність (поряд із властивими нормативно-правовим актам) спеціальних письмових форм їх виразу: роз’яснень, інструктивних листів та ін; не тільки пряма їх дія в часі, але й, звичайно, зворотна дія [4, с 145).

Класифікація актів тлумачення норм права може здійснюватися за такими підставами; 1) за «авторством» норми, що є предметом тлумачення, — акти автентичного тлумачення; акти делегованого (легального) тлумачення; 2) за суб’єктами тлумачення — акти тлумачення державних органів (органів державної влади, управління, суду, прокуратури та ін.); акти тлумачення уповноважених органів громадських об’єднань; 3) за сферою дії — нормативні (загальні) та казуальні (індивідуальні); 4) за галузевою приналежністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення норм конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального права та ін.;

5)       за структурним елементом норми права, що тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези, акти тлумачення диспозиції, акти тлумачення санкції;

6)       за формою зовнішнього виразу — письмові, усні (тільки казуальні);

7) за юридичною формою — рішення, постанови, роз’яснення, ухвали та ін.

За суб’єктами та обов’язковістю розрізняють такі акти тлумачення: акти нормативного і акти казуального тлумачення. Акти нормативного тлумачення:

1) акти автентичного тлумачення — вилаються тим самим уповноваженим нормотворчим суб’єктом, який прийняв лайни нормативно-правовий акт («автор» видання і тлумачення норми права той самий);

2) акти делегованого тлумачення — вилаються нормотворчим суб’єктом, якому офіційно делеговані повноваження щодо тлумачення норм прана, виданих іншими органами. Акти як автентичного, так і легального (делегованого) тлумачення мають самостійне значення.

Акти казуального (індивідуального) тлумачення:

1) акти судового тлумачення — мотивувальна частина рішення суду; роз’яснення (лист, рекомендації) касаційного суду або наглядової судової інстанції, яка здійснює перевірку законності акта застосування норм права;

2) акти адміністративного тлумачення — акт про скасування вищим органом незаконного акта або рішення про результати розгляду скарги підвідомчої організації у зв’язку із застосуванням санкцій за порушення законодавства чи лист-роз’яснення законодавства у відповідь на запит.

Підстави класифікації інтерпреційно-правових актів можуть бути й інші:

• за формою вираження: усні і письмові;
• за формою документа: постанови, рішення, ухвали, роз’яснення, висновки, інформаційні листи та ін.;
• за юридичною природою: інтерпреційні акти нормотворчих органів (постанови Верховної Ради); акти право-застосовних органів (прокуратури, суду тощо);
• за галузевою належністю норми, яка тлумачитися: акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;
• за структурними елементами норми, яка тлумачиться: акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції.

Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити кількість роз’яснень, що виходять від нижчих управлінських органів. Серед інтерпретаційних актів правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу. Свої роз’яснення суд і арбітраж дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову і арбітражну практику.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) поряд з нормативно-правовими актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу («третю») групу правових актів.

Тлумачення підрозділяється на види насамперед у залежності від того, чи йде мова про з’ясування нормативних чи актів про їхнє роз’яснення.

З’ясування актів досягається рядом способів. Способи тлумачення — це відносно відособлені сукупності прийомів аналізу правових актів.

Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, телеологічне, спеціально-юридичне тлумачення.

Граматичне тлумачення являє собою сукупність спеціальних прийомів, спрямованих на з’ясування морфологічної і синтаксичної структури тексту акта. Воно охоплює з’ясування окремих слів і термінів, граматичного змісту всієї пропозиції, групи пропозицій. Тут з’ясовуються рід, число, падіж імен іменників і прикметників; особа, час, число і вид дієслів; значення уживаних союзів, приводів, розділових знаків і т.п.

Логічне тлумачення — припускає самостійне використання законів і правил логіки для з’ясування змісту норми, що іноді не збігається з буквальним значенням через невдале обрання законодавцем словесних форм.

Систематичне тлумачення — з’ясування змісту і змісту правових вимог у їхньому взаємному зв’язку, у зв’язку з їхнім місцем і значенням у даному нормативному акті, інституті, галузі і всій системі права в цілому. Усі норми мають потребу в систематичному тлумаченні, особливо норми відсильні і бланкетні.

Історико-політичне тлумачення — з’ясування змісту законодавчої волі в зв’язку з історичною обстановкою видання акта; розміщенням політичних сил; соціально-економічними і політичними факторами, що обумовили ініціативу і саму появу акта.

Телеологічне (цільове) тлумачення правових актів спрямовано на встановлення цілей його видання: безпосередніх, віддалених, кінцевих.

Спеціально-юридичне тлумачення — сукупність прийомів, що відокремилися від інших способів тлумачення в зв’язку з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних засобів і прийомів вираження волі законодавця.

Результати використання всіх способів обумовлюють обсяг тлумачення. По обсязі тлумачення підрозділяється на три види: адекватне, обмежувальне, розширювальне.

Як правило, має місце адекватне тлумачення. Обмежувальне і розширювальне допускаються завжди при одній неодмінній умові — розбіжності дійсного (сьогодення, справжнього) змісту норми з буквальним. Норма витлумачується чи ширше вже буквального її змісту, але обов’язково відповідно до того, що знайдено в підсумку з’ясування щирого змісту норми.

При оцінці значення і ролі розширювального й обмежувального тлумачення норм не слід змішувати їх з аналогією закону і права, коли відбувається поширення дії норм на не передбачені ними обставини.

Визначальним моментом у визначенні видів роз’яснення правових актів є суб’єкт — особа чи орган, що дає це роз’яснення.

Офіційне тлумачення чи дається тим органом, що видав даний акт (і тоді воно зветься автентичного), чи ж органами, на які покладений обов’язок тлумачити чи закони інші нормативні акти (легальне тлумачення). Акти офіційного тлумачення обов’язкові для правозастосувачів.

Серед актів офіційного нормативного тлумачення виділяються акти конституційного тлумачення. У багатьох державах його дає конституційний суд.

Суб’єктами офіційного автентичного тлумачення можуть виступати всі державні органи, що організують процес реалізації права. Коло їх широке, тому юридична чинність актів тлумачення неоднакові.

Вищою юридичною чинністю володіють акти тлумачення парламентських органів і вищих судових інстанцій, якщо вони уповноважені на тлумачення законів.

У зв’язку зі здійсненням виконавчо-розпорядницьких функцій, організацією правовідносин і контролем за дотриманням законодавства тлумачення підзаконних актів здійснюють уряд, міністри й інші виконавчі органи.

У правоохоронній сфері велику роль грають роз’яснення (інструктивні і директивні листи, накази й інструкції) таких відомств, як Міністерство юстиції. Вищий арбітражний суд, прокуратура, органи внутрішніх справ. Більшість з них є внутрішньовідомчими, але є і такі роз’яснення, що приймаються до посібника громадянами. Такі, наприклад, офіційні роз’яснення органами внутрішніх справ правил дорожнього руху.

Неофіційне тлумачення не є юридично обов’язковим. Сила його тільки в глибині аналізу, у переконливості й обґрунтованості. Відповідно виділяють повсякденне тлумачення, що дається громадянами; компетентне, котре дається знаючими в праві людьми (фахівцями); доктринальне, вихідне від учених, що ведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку.

У залежності від сфери дії актів роз’яснення правових норм проводиться розподіл тлумачення на нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення споконвічне призначено для поширення його результатів на невизначене коло осіб і випадків. Воно, подібно правовій нормі, має абстрактний характер, тобто не прив’язується до конкретної ситуації.

Казуальне тлумачення, навпроти, викликано цілком визначеним випадком і переслідує основною метою правильне рішення саме даної справи.

3. Співвідношення та взаємодія актів тлумачення норм права з правозастосовними та нормативно-правовими актами

У теорії вітчизняного права і юридичній практиці велике значення має розподіл правових актів на нормативні й індивідуальні. Цей розподіл має певну цінність і у зв’язку з дослідженням питання про місце інтерпретаційних актів у загальній системі правових актів. Розглянемо деякі особливості нормативних та індивідуальних актів, виходячи з їхнього поділу на дрібні підсистеми.

Нормативно-правові акти як головне джерело права в Україні, поділяються на закони й підзаконні акти. Закони, як правило, містять первісні норми права. Метою підзаконних нормативно-правових актів є уточнення, зміна, утвердження або роз’яснення змісту раніше встановлених правових норм. Такі функції виконують: акти-доручення іншим органам про видання правових норм; акти, що затверджують інші нормативні веління держави; акти, у яких викладаються норми, встановлені вищими органами; акти, у яких повідомляється про часткову або повну зміну окремих правових актів; акти конкретизації, роз’яснення того, як слід розуміти й застосовувати раніше видані правові норми; акти контролю й нагляду, що забезпечують найбільш правильну й ефективну реалізацію права. В юридичній літературі зазначається, що нормативний зміст підзаконних актів слід розуміти в тому значенні, що подібні акти не є актами застосування права, їхня дія постійна, а суб’єкт їх застосування індивідуально не визначено. Зазначені властивості підза- конних нормативно-правових актів являють собою відому цінність, адже вони характеризують акти нормативного тлумачення, що належать до групи підзаконних правових актів.

У свою чергу, індивідуальні правові акти можна поділити на кілька груп, серед яких можна виділити: акти застосування, акти дотримання, акти використання й акти казуального тлумачення права. їхні загальні риси визначаються персоніфікацією правових норм, прив’язкою до конкретної ситуації, у якій здійснюється реалізація права. Тісний зв’язок індивідуальних актів із процесами реалізації права призводить до того, що вони фіксують індивідуально-визначену волю держави, громадських організацій або конкретних осіб, що проявляється в конкретних правових відносинах.

М.М. Вопленко зазначає, що поділ правових актів на нормативні й індивідуальні не є єдино можливим. Зокрема, такий поділ не охоплює численну групу так званих змішаних правових актів, що містять як нормативні, так і індивідуальні розпорядження. До того ж окремі підзаконні акти поряд з новими правовими нормами можуть містити також і роз’яснення чинного законодавства, маючи на увазі його відповідність знову видаваним правовим розпорядженням.

Виходячи з наведеної М.М. Вопленком класифікації акти тлумачення, будучи різновидом правових актів, можуть бути як нормативними, так і індивідуальними. Однак у науковій літературі дане питання продовжує залишатися спірним. Так, П.О. Недбайло відзначав, що, крім індивідуальних і нормативних актів, є інтерпретаційні акти, які конкретних правовідносин не викликають, але й нових правових норм у собі не містять. На його думку, інтерпретаційні акти не можна відносити ні до індивідуальних, ні до нормативних, тобто вони є юридичним середовищем правильного й ефективного застосування правових норм. Точка зору П. О. Недбайло була піддана критиці з боку І. С. Самощенка, який, на наш погляд, вірно підкреслив, що інтерпретаційні акти, як правило, не містять нових правових положень, але включені до них роз’яснення законів можуть бути як загальними (нормативними), так і конкретними (індивідуальними).

А. Ф. Шебанов вважає, що акти-роз’яснення від компетентних державних органів є офіційним роз’ясненням змісту основних нормативних актів і підлягають виконанню на рівних з ними підставах.

Разом з тим зазначена точка зору не є пануючою. Більше того, розгляд актів тлумачення як різновидів нормативних і індивідуальних правових актів дає можливість окремим авторам заперечувати доцільність виділення актів тлумачення в самостійний вид або групу правових актів. Так, А. С. Піголкін, стверджуючи, що виділення інтерпретаційних актів у самостійний вид навряд чи що-небудь означає для теорії й практики, аргументує це положення тим, що як індивідуальне роз’яснення, так і роз’яснення, що має нормативний характер, органічно зливається з актами, що роз’ясняються.

Проаналізувавши думки різних учених щодо проблеми віднесення актів тлумачення норм права до системи правових актів та їх відокремлення від джерел права, ми вважаємо, що сам лише факт поділу актів тлумачення норм права на нормативні та індивідуальні не дає достатніх підстав робити висновок про недоцільність розгляду їх у вигляді особливого різновиду правових актів. Адже загальновизнано, що акти тлумачення норм права мають специфічне функціональне призначення й відіграють надзвичайно важливу роль у механізмі правового регулювання.

Слішною є точка зору С. С. Алексєєва, який відзначає, що «за своїм змістом інтерпретаційні акти — це особливий вид правових актів, він існує поряд з нормативними й індивідуальними актами». Цю ж думку у своїх роботах розвиває й А.В. Міцкевич, який відзначає, що сама класифікація правових актів на нормативні й індивідуальні не завжди сприяє з’ясуванню юридичної природи роз’яснень, видаваних різними компетентними органами. З її допомогою важко досліджувати, наприклад, особливості роз’яснень Пленуму Верховного Суду. Ось чому автор відносить акти офіційного тлумачення до різновиду актів контролю й нагляду, здійснюваного компетентними органами.

Однак, на нашу думку, позиція А.В. Міцкевича щодо місця актів тлумачення норм права у системі правових актів, зокрема, їх віднесення до різновиду актів контролю й нагляду, не охоплює всієї сукупності актів тлумачення. Так, з поля зору зникають акти тлумачення, які виконують функції мотивування і юридичної аргументації. Тому в даному випадку слід розглядати контроль і нагляд як одну з важливих функцій державних органів, яка здійснюється за допомогою актів тлумачення.

Аналіз вищевикладеного дозволяє виокремити відмінності наведених різновидів правових актів за такими підставами:

1) за змістом: нормативно-правовий акт містить норми права (правила поведінки загального характеру); правозасгосовний акт — правила поведінки індивідуального характеру; правоінтерпретаційний акт — правила їхнього розуміння;

2) за зовнішньою формою виразу; нормативно-правовий акт має лише письмову форму (вона може являти собою або повноцінний документ із усіма необхідними реквізитами, або ж резолюцію на документі, на зразок санкції суду на арешт обвинуваченого чи проведення обшуку), в той час як правоінтерпретаційний акт може бути письмовим або вербальним (лише для казуального тлумачення норм права), а правозастосовний акт — письмовим, вербальним чи конклюдентним;

3) за юридичною формою (назвою документа): попри той факт, що окремі різновиди правових актів можуть мати однакову назву (наприклад, постанова, указ, наказ), для кожного з них передбачена і особлива форма. Для нормативно-правового акта, наприклад, закон; для правозастосовного акта — вирок, протест тощо;

4) за внутрішньою структурою (внутрішньою будовою): нормативно-правовий акт може складатися з преамбули, частин, розділів, статей, параграфів, пунктів, підпунктів, а правозастосовний і правоінтерпретаційний акти — зі вступної, описової (констатуючої), мотивувальної та резолютивної частин;

5)       залежно від можливості самостійного існування в механізмі правового регулювання: нормативно-правовий та правозастосовний акти мають своє самостійне значення в механізмі правового регулювання суспільних відносин, у той час як правоінтерпретаційний акт такого значення не мас і повністю поділяє долю норми права, що тлумачиться;

6) за субординацією в механізмі правового регулювання: нормативно-правовий акт с юридично первинним по відношенню як до правовасгосовного, так і до правоінтерпретаційного актів;

7) по відношенню до джерел права; національна правова доктрина України виходить із того, що нормативно-правовий акт є основним джерелом права, в той час як інтерпретаційно-правовий та право- застосовний акти (навіть, якщо вони прийняті вищими судовими органами) джерелом права не визнаються;

8) за дією на коло суб’єктів; нормативно-правовий і правоінтерпретаційний акти поширюють свою дію на кількісно невизначене коло суб’єктів, у той час як адресати правозастосовного акта визначені поіменно;

9) за сферою дії: нормативно-правовий і правоінтерпретаційний акти поширюють свою дію на кількісно невизначе- не коло життєвих випадків (виняток складає казуальне тлумачення), дія ж правозастосовного акта обмежена конкретним життєвим випадком;

10) за вектором (напрямком) дії у часі: нормативно-правовий та інтерпретаційно-правовий акти можуть мати як пряму, так і зворотну дію в часі, в той час як правозастосовні акти останньої не мають;

11) залежно від можливості оскарження: нормативно-правовий та інтерпретаційно-правовий акти за загальним правилом не підлягають оскарженню, а правозастосовний акт може бути оскарженим. Не є винятком із загального правила навіть рішення вищих судових органів у конкретних справах, які можуть стати предметом розгляду у відповідних міжнародних судових установах чи відповідних органах міжнародних організацій, членом або учасником яких е Україна [3, с. 30]. 

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, можна без сумніву стверджувати самостійність актів офіційного тлумачення серед інших груп правових актів. Про це свідчить загальна класифікація правових актів, специфіка здійснюваних ними функцій, а також те, що акти офіційного тлумачення являють собою групу актів, за допомогою яких забезпечується правильна, відповідно до справжнього змісту чинного законодавства реалізація правових норм в суспільному житті.

Аналіз поглядів науковців щодо ознак поняття «правовий акт» дає підстави дня таких висновків; по-перше, правовий акт за своєю зовнішньою формою виразу (способом об’єктивації у зовнішньому світі) може бути не лише письмовим документом, але й мати вербальну (словесну) форму або ж бути актом-дією (конклюдентна форма), що узгоджується із задекларованим нами широким підходом до розуміння поняття «правовий акт»; по-друге, не можна повною мірою погодитись із тезою про те, що кожний правовий акт має загальнообов’язковий характер. Такою властивістю наділяються лише ті з них, що містять норми права та правила їхнього розуміння (нормативно-правові та інтерпретаційно-правові акти), а не забезпечують індивідуальне регулювання поведінки суб’єктів правовідносин (правозастосовні акти). Тому на нашу думку, доречніше вести мову не про загальнообов’язковий, а формально-обов’язковий характер правових актів, що є результатом діяльності органів публічної влади, їх службових і посадових осіб. Наведена ознака правового акта вказує, таким чином, як на принцип упорядкування та спосіб здійснення його змісту, так і на обов’язковий для адресатів характер його приписів; по-третє, наявність певної структури правового акта є скоріше свідченням його специфічної особливості, а не того спільного, що об’єднує окремі різновиди правових актів; по-четверте, поза увагою вчених залишилась така його важлива риса, як державна забезпеченість (гарантованість), без якої нормативний чи то індивідуальний припис, який складає зміст правового акта, лишається декларацією.

Зважаючи на вищевикладене, можна виокремити такі спільні ознаки поняття «правовий акт»: його формально-обов’язковий характер; його вольовий характер; його офіційний характер; його спрямованість на ре-гулювання поведінки суб’єктів права; його прийняття у спеціально пере-дбаченому законом процедурно-процесуальному порядку; його цільова орієнтація на утвердження правопорядку; його здатність породжувати юридичні наслідки; його забезпеченість (гарантованість) з боку держави. 

Список використаної літератури

1. Алексеев С.С. Право: азбука — теорій — философия: Опыт комплекс-ного исследования. — М.: «Статут», 1999. — 712 с.
2. Власов ЮЛ. Проблеми тлумачення норм права: Монографія. — К.: Ін- т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2001. -180 с.
3. Конституція України. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. -144 с.
4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5 — те, зі змінами. Навчальний посібник. — К: Атіка. — 2001. — 176 с.
5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
6. Теорія держави і права: Навч. Посіб. / А.М. Колодій, Б. Б. Копсйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, Б.Б. Копсйчикова. — К.: Юрін- ком Інтер, 2002. — 368 с. — Бібліогр.: С. — 358-364.
7. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине: Монография. Вступ. Статья В.Ф. Погорилко. — К: Ин-т государства и права им. Б.М. Корецкого НАН Украины, 2001. — 344 с.