Вступ

Актуальність теми. Від самого початку третього тисячоліття міжнародний тероризм став однією з найпекучіших проблем світової спільноти. У зв’язку з цим виникла потреба опрацювати нові підходи до вивчення сутності цієї глобальної загрози та побудови нової архітектури безпечного співіснування у геополітичному просторі. Події 11 вересня 2001 року в США значно актуалізували цю проблему, адже, на думку багатьох експертів, глобалізація терористичної діяльності розвивається і трансформується значно швидше, ніж глобалізація економічна.

Напад на США 11 вересня 2001 року – пік винахідливості, підступності та стратегічного розрахунку. Це показовий виступ міжнародного терору перед очима всієї світової спільноти. Удар по наймогутнішій, найбагатшій та, як вважалося, найзахищенішій країні світу. Це виклик не тільки Америці, а й усьому цивілізованому світові. Отож не залишається іншого виходу, крім як прийняти цей виклик і перемогти.

То що ж таке тероризм в цілому та міжнародний тероризм зокрема? І чи можна, враховуючи останні події на світовій арені та зміни в геополітичному просторі, розглядати їх нарізно?

На нашу думку, поняття тероризму та міжнародного тероризму сьогодні слід вважати поняттями синонімічними, тотожними. Аналіз останніх подій, пов’язаних з терористичними проявами, свідчить, що терористичні угруповання базуються по всьому світу й постійно намагаються розширити сферу своїх інтересів, які сягають вже геополітичного рівня. Терористичний інтернаціонал намагається дестабілізувати ситуацію як в окремих країнах (останній приклад – Пакистан), так і в цілих регіонах (посилення конфронтації між тим же Пакистаном та Індією, спровоковане нападом терористів на індійській парламент 13 – 14 грудня 2001 року). Використовуючи такі чинники, як науково-технологічний, суспільно-політичний, пропагандистський чи інформаційний, тенденцію до глобалізації світових економічних зв’язків і валютно-кредитних відносин, терористичні угруповання спроможні впливати на ситуацію в окремо взятому регіоні з метою реалізації своїх політичних інтересів.

Тема війни з тероризмом, яку розпочав президент Дж. Буш-молодший, залишається дуже актуальною. 11 вересня 2001 р. стало поворотним моментом у сучасній історії США. Америка і весь світ пережили шок через атаки терористів. Дж Буш оголосив, що Сполучені Штати перебувають у стані війни проти міжнародного тероризму і вестимуть цю війну, доки противника не буде розгромлено, яких би зусиль це не потребувало. Практика продемонструвала, що навіть для такої наддержави як США виграти цю війну наодинці є неможливим; виклик тероризму став глобальною проблемою сучасності.

Метою даної роботи є показ еволюції зовнішньої політики США під впливом нової глобальної цілі — війни проти міжнародного тероризму після подій 11 вересня 2001 р.

Ця тема є досить популярною в різних політологічних школах. Зокрема існують праці відомих західних науковців Дж. Вейсберга, Ф. Хейманна та Н. Чомскі [1; 2; 3]. В Росії політика Буша переважно розглядалась у критичному ключі [4; 5; 6]. В Україні ж вона поки що привертала мало уваги. Питання впливу війни з міжнародним тероризмом на загальну еволюцію зовнішньої політики США у перше десятиріччя ХХ ст. взагалі було недостатньо описаним.

1. Причини  та передумови подій 11 вересня 2001 року

У січні 2001 р. Дж. Буш-молодший прийняв президентські повноваження та став 43-м президентом США. Свій уряд він сформував із представників різноманітних напрямків і поглядів — від лібералів до жорстких консерваторів. У перші місяці свого урядування Дж. Буш приділяв основну увагу внутрішнім справам держави. Але вранці 11 вересня 19 ісламських терористів-самогубців, поділившись на чотири групи, захопили в повітрі рейсові літаки з пасажирами. Захоплювачі спрямували два з цих літаків на обидва 110-метрові хмарочоси Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку, в результаті чого обидві вежі повалилися, поховавши під руїнами більшість людей, що там знаходилися. Третій захоплений літак протаранив Пентагон — штаб-квартиру міністерства оборони США у Вашингтоні. Пасажири та команда четвертого авіалайнера зробили спробу перехопити у терористів керування літаком; у результаті сутички на борту літак упав на землю в штаті Пенсільванія. У підсумку цих атак загинуло близько трьох тисяч осіб [7].

Терористичний акт 11 вересня 2001 року (іноді іменований просто 9/11) — серія чотирьох терористичних атак, що відбулися в Сполучених Штатах Америки. Ранком того дня дев’ятнадцять терористів, що мають відношення до «Аль-Каїде», розділившись на чотири групи, захопили чотири рейсових пасажирських авіалайнери. Кожна група мала як мінімум одного члена, що пройшов початкову льотну підготовку.

Загарбники направили два із цих лайнерів у вежі Всесвітнього торгового центру, розташовані в південній частині Манхэттена в Нью-Йорку. Рейс 11 American Airlines урізався у вежу ВТЦ-1 (північну), а рейс 175 United Airlines — у вежу ВТЦ-2 (південну). У результаті цього обидві вежі обрушилися, викликавши серйозні руйнування прилягаючих будов. Третій літак (рейс 77 American Airlines) був спрямований у будинок Пентагона, розташованого недалеко від Вашингтона. Пасажири й команда четвертого авіалайнера (рейс 93 United Airlines) спробували перехопити керування літаком у терористів, літак упав у поле біля міста Шенксвилл у штаті Пенсільванія.

Крім 19 терористів, у результаті атак загинули 2977 людей, ще 24 пропали без звістки. Більшість загиблих були цивільними особами.

Офіційна версія подій 11 вересня викликала неоднозначну реакцію громадськості і була піддана численній критиці, що стосується версії повного обвалення висотних залізобетонних будівель Всесвітнього торгового центру від пожежі. Ставиться під сумнів те, що характер обвалення башт ВТЦ відповідає тому, який могли викликати попадання літаків і пожежі, стверджується, що руйнування веж більше схоже на контрольоване знесення.[14] Вказувалося також на те, що офіційна версія ігнорує численні повідомлення свідків про вибухи в баштах ВТЦ. Висловлювалося припущення, що урядові чиновники США були інформовані про майбутні атаки, і не вжили заходів для їх запобігання. Також робилися припущення, що атаки були сплановані і здійснені не «Аль-Каїда», а американськими спецслужбами.

Викликають сумніви і багато інших обставин (дії протиповітряної оборони, особи терористів, зв’язку «Аль-Каїди «з ЦРУ і т. д.) Існує думка про необхідність нового незалежного розслідування цих терактів.

2. Особливості зовнішньої політики після 11 вересня 2001 р.

Події 11 вересня 2001 р. можна вважати початком чергового, але відмінного від попередніх етапу зовнішньої політики США у Каспійському регіоні.

Адміністрація Дж. Буша майже відразу опанувала ситуацію і взяла її під свій контроль. Було встановлено, що організатором та виконавцем замахів є таємна, розгалужена по багатьох країнах, ісламістська структура «Аль-Каїда», яку очолює релігійний фанатик із Саудівської Аравії Усама Бен Ладен. Для боротьби з тероризмом було створено Управління безпеки країни, яке дістало майже необмежені права щодо осіб, підозрюваних у ворожих намірах [8]. Завдяки вжитим заходам упродовж усіх наступних років на території країни не було вчинено жодного серйозного терористичного акту.

Уряд США дійшов висновку, що розсадником тероризму став Афганістан. Його правлячий режим, очолюваний вкрай реакційним ісламістським рухом «Талібан», дає притулок «Аль-Каїді», яка створила на терені країни табори та школи бойовиків. 7 жовтня 2001 р. розпочалася військова операція США за участі Великої Британії, а також інших союзників проти «Та- лібану» масованим повітряним бомбардуванням позицій талібів. Останні вже 13 листопада без бою залишили Кабул, до якого ввійшли американські війська і опозиційні «Талібану» афганські сили [9]. Наступного дня Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила резолюцію щодо Афганістану, яка підтверджувала підтримку міжнародних зусиль щодо викорінення тероризму, осуджувала рух «Талібан», схвалювала зусилля, докладені афганським народом із метою рятування країни від режиму талібів. Операція проти «Талібану», що тривала до 17 грудня, здавалося, увінчалась успіхом: режим талібів було повалено. Однак остаточно його не було розгромлено і згодом він, перегрупувавши свої сили, спромігся перейти в контрнаступ. Цього адміністрація Буша не змогла передбачити; очевидно, не були взяті до уваги уроки радянського перебування в Афганістані у 80-ті рр. XX ст.

Успіх операції в Афганістані і наміри президента поширити військові дії проти тероризму на інші країни мали своїм наслідком посилення ролі в оточенні Дж. Буша-молодшого таких його радикально налаштованих співробітників («яструбів»), як віце-президент Дік Чейні, міністр оборони Дональд Рамсфельд і радник президента Кондоліза Райс, які справляли дедалі сильніший вплив на формування зовнішньополітичного курсу американської адміністрації [10, с. 1136]. Цей курс опрацьовувався протягом року після подій 11 вересня. Уже в січні 2002 р. Дж. Буш назвав три «країни-ізгої», що прагнуть до набуття ядерної зброї: Іран, Ірак і КНДР, які, за його концепцією, становлять «вісь зла», і якщо ці країни не відмовляться від своїх намірів, Сполученим Штатам доведеться звести з ними рахунки. Трохи згодом до країн «вісі зла» було зараховано також Кубу, Лівію та Сирію, які начебто прагнули до здобуття зброї масового винищення [11]. Нарешті у вересні 2002 р. було опубліковано документ під назвою «Стратегія національної безпеки США», який дістав у ЗМІ назву «доктрина Буша».

В документі зазначалося, що боротьба з тероризмом залишається головним пріоритетом у діяльності адміністрації, і в цій війні проти ворога нового типу попередні стратегії стримування, застосовувані в роки «холодної війни», вже не є дієвими і тому мають бути замінені стратегією випереджувальних дій [1, р. 135].

Таким чином, Вашингтон надавав собі право першим завдати удару по терористичних угрупованнях, які одержали б доступ до зброї масового винищення, а також по окремих державах, ворожих США. «Ми не можемо дозволити нашим противникам завдати удару першими», — підкреслено у документі [12, с. 208]. Врешті «доктрина Буша» проголошувала готовність США до однобічних дій проти потенційних противників, незалежно від схвалення цих акцій міжнародним співтовариством. Насправді, Сполученим Штатам було дедалі важче одержати підтримку своїх союзників, а тим більше ООН, у міру того як «війна проти терору» виходила за межі Афганістану.

Наступним кроком на шляху боротьби з міжнародним тероризмом адміністрація Буша визначила повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку. Сполучені Штати звинуватили іракський уряд у тому, що він начебто підтримує «Аль-Каїду» і, найголовніше, незаконно створює зброю масового знищення, а це становить реальну загрозу миру та безпеці у світі. Проти військової операції в Іраку виступили Росія, Китай, мусульманські країни і навіть союзниці США по НАТО — Франція і Німеччина. Не дала на неї санкцій і Рада Безпеки ООН. Проте, нехтуючи думкою значної частини світової спільноти, США без вагань вирішили проводити операцію. їх послідовно підтримали: Велика Британія, ряд країн Західної і Центральної та Східної Європи.

3. Наслідки терористичних актів в США у вересні 2001 року

Говорячи про наслідки терористичних актів – в Америці у вересні 2001 року, а також тих, які здійснюються сьогодні у різних частинах земної кулі, про наслідки війни з тероризмом, – і оцінюючи вплив цих трагічних подій на життя американців і мешканців всієї нашої планети, було б важко (і навіть недоречно) виділити якісь позитивні аспекти такого впливу, якщо не зважити на деякі уроки, зроблені на основі трагічних подій.

Принаймні політичні діячі, аналітики і соціологи єдині в тому, що події 2001 року об’єднали американську націю. «Захист батьківщини» (homeland defense) стає справою життя для мільйонів простих американців, які виступають під лозунгом «Ми всі зараз є солдатами» [1: 36]. Набуває, наприклад, нового змісту поняття «місцеве спостереження», яке виникло декілька десятиліть тому разом з відповідним словосполученням (neighborhood watch) для позначення добровільних об’єднань громадян певного району, селища на допомогу поліції з охорони громадського порядку (своєрідні «народні дружини»).

В умовах «післявересневих реалій» члени таких об’єднань перетворюються на «воїнів внутрішнього фронту» (home-front warriors), охороняють об’єкти, які можуть стати мішенню для терористичних нападів, тренуються в готовності діяти в умовах надзвичайних обставин (disaster preparedness). Навіть серед комп’ютерних «хакерів» виникла категорія, яку називають «хакерами-патріотами» (patriot hackers). Із «патріотичних покликань» вони «зламують» комп’ютерні системи тих осіб чи організацій, які, на їх думку, мають відношення до тероризму і ставляться до США вороже.

У США почали розрізняти досить об’ємну категорію соціально активних одружених жінок, які вважають, що безпека країни є найбільш важливою національною проблемою (звідси і їх назва – «security mom»), і які тому підтримують всі урядові заходи у боротьбі з тероризмом, навіть такі дії, що порушують права громадян. Відзначимо, що новоутворення «security mom» є одним з останніх неолоґізмів, які були створені за аналогією з складеним словом «soccer mom». Останнє виникло наприкінці двадцятого століття у зв’язку зі зростаючою активністю жінок як виборців і виокремленням цієї групи політологами як такої, що найбільш впливає на хід виборчих кампаній. Композит «soccer mom» означає одружену представницю середніх класів, яка не працює і займається вихованням дітей (вона відвідує всі футбольні матчі, в яких беруть участь її діти, чим і вмотивована дефініція такої жінки). Надалі слово «soccer mom» слугувало зразком для цілої серії неолоґізмів, які означають категорії одружених жінок залежно від стилю життя, професії, інтересів, наприклад, chef mom, computer mom, cutting-edge mom, welfare mom.

Вважається, що головним негативним результатом подій 11 вересня 2001 року було прийняття законів і заходів, які обмежують конституційні права американців. Громадські діячі впевнені, наприклад, що в історію XXI століття увійде не тільки дата «11 вересня 2001 року», але і «26 жовтня 2001 року», коли президент Буш підписав закон, відомий широкому загалу як «Американський патріотичний Акт». Відзначимо, що поняття «тероризм» у ньому визначається настільки широко, що американський громадянин, який пожертвував гроші закордонній організації, може бути звинувачений у наданні допомоги терористам, а відвідування веб-сайту іноземною мовою може слугувати підставою для арешту [2: 18].

Поставлене американським урядом завдання «нульового терпіння» (zero tolerance) стосовно терористичної діяльності, тобто непримиренної боротьби з її проявами, створює, зокрема гостру проблему: як збирати всю інформацію, необхідну для протистояння тероризму, без перетворення Америки на «шпигунську державу» (intelligence state) [3: 135]. Засоби масової інформації нерідко пишуть про порушення прав осіб, затриманих за підозрою в тероризмі (такі особи позначаються евфемістичною фразою «special interest detainee»). Оскільки, згідно з американськими законами, засоби фізичного впливу на заарештованого заборонені, то американська Феміда останнім часом стала практикувати таємне відправлення підозрюваних «арабських терористів» у Єгипет і деякі інші країни, де засоби фізичного і психологічного впливу на заарештованих вважаються за норму в роботі правоохоронних органів. Подібна практика отримала назву «тортури за дорученням» (torture-by-proxy), хоча існує й офіційне, досить пом’якшене, її визначення – (extraordinary) rendition.

Дані свідчать, що з початком «ери 12 вересня» (The September 12 Era) змінюється стиль життя мільйонів американців. Для багатьох ці зміни розпочалися зі зміни місця роботи, пошуком такої діяльності, яка б приносила моральне задоволення. Дослідники звертають увагу, зокрема, на підвищення цікавості молоді до вчительської професії, до волонтерської роботи по лінії Корпусу Миру. Створюється спеціальне словосполучення для позначення людини, що змінює сферу своєї діяльності внаслідок стресу, занепокоєння, викликаних нападами терористів – «post-traumatic job-switcher».

Статистичні підрахунки вказують на те, що за останні декілька років більшає кількість американців, які переїздять з великих міст у менші, віддаючи перевагу проведенню якомога більше часу вдома, у своїй «печері», тому такий «печерний спосіб життя» набув позначення неолоґізмом caving. Серед чинників, що впливають на перехід багатьох американців до такого способу життя, є фактор, який отримав назву post-9/11 cocooning factor. Слід зауважити, що слово cocooning було створене наприкінці 70-х років ХХ століття футурологом Ф. Попкорном для позначення тенденції усамітнення або замкнення у сімейному колі з метою уникнення «стресу повсякденного життя».

Вплив трагічних подій на фізичне та психічне здоров’я багатьох американців вилився у поширення цілого ряду захворювань та патологічних змін, які поєднуються під спільною назвою «хвороба 11-го вересня» (9/11 afflictions). В умовах «епідемії страху» розвинулася «масова істерія», позначувана останнім часом переважно евфемістичним словосполученням – mass sociogenic illness. Вважається, що одним із способів позбавлення «пост-травматичного стресу» є «гумор терору» (terror humor), який став характерною рисою молодіжного мовлення, особливо відразу після вересневих подій. Так, наприклад, вираз September 10 означає у молодіжному жарґоні щось неважливе, несуттєве; словосполучення Twin Towers означає різновид героїну, неприбрана, брудна кімната також порівнюється з вежами-хмарочосами після актів тероризму та позначається за допомогою виразу ground zero; створюються «гіперболічні неолоґізми» типу weapons-grade salsa.

Виникла економіка, яку ділова преса охрестила «економікою страху» (fear economy). До неї належать численні військові компанії та фірми, що займаються наданням безпеки. Ці ділові підприємства почали наживатися на «терофобії» (terrorphobia), що охопила значну частину населення США. У найближчі роки, за даними журналу «Fortune», лише приватний сектор витратить декілька мільярдів доларів на заходи «надання безпеки від тероризму» (to terror-proof) [4: 12-13]. З іншого боку, помітне зниження активності споживачів у США під час іракської війни аналітики пояснюють так званим «ефектом Сі-Ен-Ен» (CNN effect), тим фактом, що під час війни чи іншої кризової ситуації споживачі приділяють значну частину свого вільного часу теленовинам замість «шопінгу». Трагічні вересневі події та їх наслідки впливають також на мистецтво. У Великобританії, наприклад, було поставлено «терористичну оперу» (terrorist opera), в основу лібрето якої було покладено долю молодої мусульманської жінки, котра навчалася в Англії і була залучена до терористичної організації.

Негативні зміни у свідомості американців найбільш очевидно проявляються у більш підозрілому ставленні до іміґрантів та до своїх співвітчизників арабського походження. Напад терористів у 2001 році, на думку аналітиків, послугував для американських політичних та громадських діячів поштовхом для поширення «анти-ісламської кампанії» [5: 72]. Ціла низка інновацій відображає вороже ставлення до людей «арабської й мусульманської зовнішності». Його стали називати «новим антисемітизмом», «ефектом 11-го вересня» (September 11 effect).

Словосполучення racial profiling виникло в американському варіанті англійської мови для позначення практики зупинки дорожньою поліцією автомобілів з темношкірими водіями чи пасажирами, оскільки у свідомості американців, особливо захисників правопорядку, затвердився стереотип негрів як найтиповіших правопорушників. Як наслідок – значення цього словосполучення розширюється та починає означати упереджене стереотипне ставлення до представників певних расових, етнічних, реліґійних груп як до злочинців, причому після 11 вересня 2001 року об’єктами такого ставлення стають мусульмани взагалі та араби зокрема.

Оскільки араби та мусульмани стали досить часто вважатися personae non grata як пасажири повітряного транспорту, то в останні роки почали оперувати поняттями «подорож літаком «в коричневому вигляді» (flying while brown), «подорож літаком «у мусульманському вигляді» (flying while Muslim), які відображають політику нинішнього «расового профілювання». Словосполучення racial profiling може конкретизуватися і в «більш сучасній формі» – ethnic profiling [6: 145]. Слід відзначити, що словосполучення racial profiling стало зразком для цілого ряду інших інновацій. Були створені, наприклад, неолоґізми facial profiling – «сканування відеовідбитків обличчя для ідентифікації підозрюваних у скоєнні злочинів», linguistic profiling – «аналіз особливостей мовлення людини для визначення його етнічної, соціальної приналежності».

Не лише Америку, але й Європу охопила хвиля «ісламофобії», різко зростає кількість нападів на мусульман, з чим пов’язано розповсюдження іменника Islamophobia та прийменника Islamophobic для характеристики підозрілого, ворожого ставлення до мусульман у європейських країнах. Соціологічні опитування, проведені у 2002 році у США і девяти мусульманських країнах, свідчать про глибоку взаємну ворожнечу між Америкою та мусульманським світом. З одного боку, лише четверта частина американців дає позитивну оцінку мусульманським країнам, а з іншого – дві третини жителів ісламських країн неґативно оцінюють США, причому більшість з них вважають Америку «аморальною та безбожною» [7: 4].

Ісламські ідеологи, піддаючи нищівній критиці «європейсько-американську» цивілізацію, використовують таку логіку: на Заході стверджують, що їх цивілізація «тримається» на свободі. Однак «свобода» означає все більше зняття обмежень, у тому числі необхідних для існування самої цивілізації, з чого виходить, що Західна цивілізація прийде до власного знищення [8: 8].

Водночас збільшення напливу мусульманського населення у країни Заходу призвело не просто до формування у цих країнах спільнот, але й до їх небажання «розчинятися у західній культурі», прагнення зберегти свою етнічну самобутність. Це, як не дивно, є особливо характерним для молодого покоління мусульман, які повинні були швидше та легше асимілюватися на Заході. Тому виникає спеціальне визначення такого покоління – Generation M (де абревіатура М означає «Muslim») за аналогією з такими номінаціями теперішнього покоління, як Generation X, Generation Y [9: 26].

Представники правоохоронних органів наголошують, що політика «расового профілювання», тобто стереотипно-підозрілого ставлення до людини певної раси чи культурно-етнічної групи, виявилася взагалі неефективною, коли мова йде про викриття злочинців. Використання цієї «методики» не сприяло, наприклад, затриманню бодай би одного терориста. Саме тому замість «расового профілювання» пропонуються інші види «профілювання». Так, під «розумним профілюванням» (smart profiling), яке називається ще «антипрофілюванням» або «оберненим профілюванням», розуміють виведення з числа потенційних підозрюваних певних людей, які не можуть бути злочинцями, незалежно від їх расово-етнічної приналежності. Висока частотність функціонування виразу racial profiling призводить до його еліптичного скорочення до лексеми profiling, а дієслово to profile набуло тим самим додаткового вузького значення «виділяти представників певної раси чи етнічної, реліґійної групи та ставитися до них упереджено, з підозрою».

Напередодні війни з Іраком і протягом цієї війни уся Америка розділилася, фактично, на два табори: прихильників війни (pro-troops, support-our-troops Americans) і виступаючих проти війни за мир (antitroops Americans, Americans for peace). Створюються патріотичні громадські організації, серед яких виділяється, наприклад, досить багаточисельна добровільна «Організація американців за перемогу над тероризмом» (Americans for Victory over Terrorizm – AVOT). Слово belligarati (belligerent + literati) було створене для позначення авторів художніх творів, які пишуть «аґресивним стилем», проте після вересневої трагедії воно використовується для позначення відомих представників інтеліґенції, які проводять пропаганду імперіалізму, війни, виступають за використання воєнної сили проти країн, які підтримують терористів.

Водночас зазначимо, що лексема belligerati створена за прикладом слова glitterati (glitter + literati) і підтверджує думку лінгвістів про те, що в англійській мові функціонує новий афікс -erati «люди, відомі в певній сфері». Цей афікс спочатку використовувався лише в американському варіанті англійської мови, а сьогодні розповсюдився і в інші національні варіанти. У минулі десятиліття утворення з цим елементом включали такі одиниці, як culturati, cyberati, digerati, glamorati, journarati, smackerati, soccerati. Цей афікс виступає прикладом того, що телескопія є джерелом зародження нових словотворчих елементів.

Розглядаючи новоутворення, які співвідносяться зі ставленням американського суспільства до війни, відзначимо й неолоґізм überhawk, який виник для позначення «суперяструба», людини з ультрамілітаристськими поглядами (його синонімом є також інновація hyperhawk). У цьому випадку йдеться про ще один словотворчий елемент – префікс über-, запозичений з німецької мови, що виступає успішним конкурентом до префікса super-. Серед розповсюджених неолоґізмів останнього часу з цим префіксом можна навести приклади таких слів, як überachieving, überathlete, übercollection, übercomputer, übermom, überproducer, überterrorist.

Усунення режиму Саддама Хусейна означало, що іракська проблема знаходилася лише на початку її розв’язання. Після офіційно оголошеного закінчення війни англо-американські війська в Іраку зіштовхнулися з масовим рухом проти окупації цієї країни, з так званим «антиокупаціонізмом» (anti-occupationism). До весни 2004 року «антиоккупаціонізм» переріс у справжні народні повстання проти «сил коаліції», у результаті яких загинуло більше людей з обох сторін, ніж під час сорокаденної війни.

Актуальною проблемою тому є передача влади окупаційними силами місцевому населенню і будівництво «постсаддамівського Іраку». Серед лінгвістів певний час велася дискусія з приводу варіантів словесного визначення цього процесу. Відомий американський філолог, журналіст У. Сефайр, наприклад, розглядав як потенційні номінації такі одиниці, як Iraqui-ization, Iraquization, Iraquianization, Iraquimentation, Iraquification [10; 11]. Спостереження показують, що саме останній варіант можливих номінативних засобів – слово Iraquification – стало найбільш уживаним для визначення відзначеного процесу. Передача правління від окупаційних сил місцевим громадянським формуванням супроводжується процесом «очистки» державних і громадянських установ від прихильників Саддама Хусейна, функціонерів та активних членів правлячої у ті часи партії «Баас». Цей процес одержав назву «де-Баасифікації» (de-Ba’athification).

Гостро стоїть питання про залучення світового співтовариства до процесу будівництва нового Іраку, з чим пов’язане функціонування нового дієслова multinationalise. Ще під час військових дій весною 2003 року прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер говорив про початок нової війни – війни за повоєнний Ірак. Так звані «багатосторонники» (multilateralists), очолювані Францією та Німеччиною, вимагають, щоб ООН відіграла головну роль у перебудові Іраку. Вони вважають, що так можна «леґітимізувати незаконну війну США» [12: 42].

У 60-ті роки ХХ ст. «обумовленістю» необхідності американського військового втручання у В’єтнамі послужила «теорія доміно». Згідно з цією теорією, захоплення комуністам влади в одній країні, зокрема в одній із країн Південно-Східної Азії, призведе до того, що й інші країни реґіону впадуть, як кісточки доміно, жертвами комуністичних переворотів. Перед війною з Іраком посилено пропагувалася «теорія демократичного доміно» (democratic domino theory), яка стверджує, що звільнення однієї країни від авторитарного диктаторського режиму і встановлення демократії (малися на увазі, звичайно, мусульманські країни) призведе й до демократичних змін в інших країнах регіону. Ця теорія, таким чином, виправдовувала нинішні американські «антитерористичні» війни, які ставлять за мету «зміну режиму» (regime change).

«Друга війна у Затоці», вважають аналітики, викликала так званий «Іракський ефект» (Iraq effect) – цілком обґрунтовані побоювання інших країн, особливо азіатських, що США буде нав’язувати їм свою «силову волю» та політику «зміни режиму». Крім того, можна говорити про «кризу сприйняття» Америки з боку навіть більш-менш лояльних до неї мусульманських країн (perception gap). Якщо перед війною з Іраком засоби масової інформації писали про те, що ця війна буде стимулювати пожвавлення американської економіки та ввели поняття «дивіденд війни» (war dividend), то після закінчення воєнних дій вони почали писати про вигоди для країн Близького Сходу, які будуть отримані у результаті заміни диктаторських режимів демократичною формою правління, і оперували вже поняттям «дивіденд реформ» (reform dividend). Слід зазначити, що поняття «дивіденд війни», «дивіденд реформ» та відповідні словосполучення для їх відображення (war dividend, reform dividend) з’явилися за аналогією до поняття «дивіденд миру» (peace dividend), яке виникло наприкінці 80-х років ХХ ст. у зв’язку з переходом від політики «холодної війни», гонки озброєнь, що характеризували відносини між Західним та комуністичним світом, до політики співробітництва.

Проблема тероризму на Близькому Сході багато у чому пов’язана, як відомо, з протистоянням ізраїльтян та палестинців. Ізраїльсько-палестинський конфлікт триває вже багато десятиріч, він почався ще до народження самої країни Ізраїль. Обидві конфліктуючі сторони фактично застосовують «асиметричну стратегію», під якою, як зазначалось вище, розуміється, передусім, використання тактики тероризму. З черговою спробою урегулювання цього конфлікту пов’язане широке поширення весною 2003 року складного слова road map, саме яке й означає план вирішення ізраїльсько-палестинського протистояння шляхом створення палестинської держави. Висока частотність функціонування цього слова призвела до значного поширення контекстів його вживання, до набуття цим словом більш широкого значення, а саме «план, програма».

Хоча ще зарано говорити про всі негативні наслідки «антитерористичних» воєн, прогнози політиків та вчених є вкрай песимістичними, бо в них наголошено на непередбачуваності наслідків з урахуванням такого широкого масштабу війни. Необхідно зазначити, що тільки зараз по-справжньому проявляються «післяефекти» Першої війни у Затоці 1991 року, хоча вона є незіставною з нинішніми воєнними діями (перша війна називалася «низькоінтенсивним конфліктом» – low intensity conflict). Так, застосування у «першій війні» боєприпасів зі збідненим ураном (depleted uranium, DU) призвело в останні роки до стрімкого підвищення захворювань на рак в Іраку, особливо у дітей, і вчені пишуть про «хіросимську епідемію» – Hiroshima epidemic [13: 159].

Оскільки під час «першої війни», на відміну від теперішньої, бойові операції проводилися лише на незначній території Іраку, під час якої застосовувався не тільки «збіднений уран» у протитанкових боєприпасах, але й більш витончені засоби вбивства, то можна передбачити виникнення й інших «епідемій». Так, останнім часом отримала розповсюдження абревіатура GWS (Gulf War Syndrome), яка слугує для позначення цілої низки патологічних змін в організмі учасників Першої війни у Затоці. Така патологія включає відчуття втоми, головні болі й болі у суглобах, порушення пам’яті, проблеми зі сном.

Вчені вважають, що незабаром подібні синдроми будуть ще більш масовими серед ветеранів іракської війни 2003 року. Ще під час цієї війни у багатьох учасників проявилися фізичні й психологічні проблеми, створені «бойовою стресовою ситуацією», тому в діючу армію направлялися спеціальні загони, які включали психологів і соціальних працівників. Такі загони отримали офіційну назву combat stress teams.

Науковці стверджують, що «новий світовий порядок» (New World Order), який склався внаслідок реалізації США «доктрини Буша» під гаслом боротьби з тероризмом, – це «однополярний світ» (unipolar world), а провідні європейські країни виступають за «мультиполярний світ» (multipolar world), проти американських «унілатералістів (unilateralists), що прагнуть наодинці правити долю світу. Вчені підкреслюють, що сьогодні не йдеться про рівноправні партнерські відносини між Америкою і європейськими країнами, оскільки «розрив влади» (power gap) є настільки великим, що його можна виразити дуже просто: у США є вся влада у вирішенні світових проблем, а у європейських країн її немає.

Висновки

Отже, теракти 11 вересня 2001 року в США мали глобальні наслідки для світу, спричинивши конфлікти, від якого за минуле десятиліття загинули, за підрахунками, 250 тис. людей.

Теракти 2001 року зробили світ уразливим, відтак громадяни західних держав задля безпеки відмовилися від частини своїх прав та свобод. ХХІ століття позначене істотним посиленням структур внутрішньої безпеки та розвідки, на які покладено протидію тероризму та екстремізму в будь-яких його формах і виявах. Це визначає надання таким спеціальним органам прав широкого контролю над будь-якою приватною інформацією включно зі стеженням за громадянами. Тому вельми актуально, аби ці спецслужби, наділені надзвичайними повноваженнями, справді відповідали первісним цілям і виконували свої статутні функції правозастосування та запобігання злочинам, а не перетворювалися на безконтрольні й не підлеглі цивільній владі силові структури.

Таким чином, атаки терористів 11 вересня 2001 р. зумовили незворотні геополітичні зрушення в системі міжнародних відносин і вплинули на зовнішню політику Білого дому в стратегічно важливих регіонах світу, у тому числі й у Каспійському. Адміністрація новобраного президента Дж. Буша (2000), позиції котрого всередині країни були досить хиткими, після вересневих подій скористалася ситуацією, щоб очолити й використати у своїх національних інтересах боротьбу з тероризмом. У реалізації зовнішньополітичної лінії щодо каспійських республік, а особливо щодо Азербайджану, Білий дім, хоча й продовжив шлях, накресленим попередником Дж. Буша-молодшого – Б.Клінтоном, однак застосовував для цього іншу тактику й інші методи. Так, до 2001 р. Вашингтон надавав перевагу численним перемовинам для вирішення важливих питань, зайняв позицію військового невтручання, діяв через неурядові організації та приватний капітал.

Починаючи з 2001 р. американці збільшили позики закавказьким і середньоазійським країнам як для здійснення модернізації військово-промислового комплексу з метою подальшого використання їхніх баз для своїх військових контингентів, так і для збільшення кредитної залежності республік. Американські бази з’явилися ж саме там, де планувалося проходження стратегічно важливих нафто- й газогонів в обхід Росії, зокрема Баку – Джейхан, Центральна Азія – узбережжя Аравійського моря, аби надавати військову підтримку американським нафтовим компаніям у Каспійському регіоні. Крім того, Вашингтон відмінив або призупинив дію санкцій щодо країн-союзниць.

Список використаної літератури

1. Weisberg J. The Bush Tragedy / J. Weisberg. — Random House, 2008. — 271 р.
2. Heymann P. B. Terrorism, Freedom, and Security: Winning without War / P. B. Hey- mann. — Cambridge, 2003. — 228 р.
3. Chomsky N. Wars of Terror / N. Chomsky // New Political Science. — 2003 [Electronic resource]. — Available on the web at: http://ua.bookfi.org/book/660622
4. Бойко В. С. Политика США в Афганистане после событий 11 сентября 2001 г.: Научно-экспертный компонент / В. С. Бойко. — М., 2003. — 372 с.
5. Нагорнов С. К. Политика США в Афганистане / С. К. Нагорнов // Международная политика. — 2005. — № 1. — С. 28—37.
6. Рашид А. Талибан. Ислам, нефть и новая Большая игра в Центральной Азии / А. Рашид. — М., 2003. — 368 с.
7. Global Terrorism Decoded [Electronic resource]. — Available on the web at: http://www. globalterrorism.com
8. Keyes А. Terrorism — American style / А. Keyes [Electronic resource]. — Available on the web at: http://members.tripod.com/Internet_Parlament/archive/6.htm
9. Важность борьбы с международным терроризмом и ситуация в Афганистане [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.svoboda.org/archive/Crisis/war/1101/ll.111301-2.
10. Шишов А. Л. Современное состояние системы внутренней безопасности США / А. Л. Ши- шов // Право и политика. — 2008. — № 5. — С. 1131-1139.
11. Верхотуров Д. Н. Американская политика в Афганистане. Каков ее характер? / Д. Н. Верхотуров [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.afganistan.ru
12. Шишов А. Л. Принцип «имперского президентства» как теоретическое обоснование чрезвычайных полномочий исполнительной власти в сфере внешней политики / А. Л. Шишов // Актуальные проблемы политики и политологии в России. — М., 2009. — С. 207-217.
13. The Counter-Terrorism Page [Electronic resource]. — Available on the web at: http://www. terrorism.net
14. Terrorism Research Center [Electronic resource]. — Available on the web at: http://www. terrorism.com/index.shtml
15. Current Issues: Terrorism [Electronic resource]. — Available on the web at: http://www. usembassy.org.uk/terror.html