Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Які глобалізаційні проблеми необхідно враховувати країнам у процесі розробки стратегії розвитку країни

Глобалізація залишається потенційно потужним і динамічним фактором економічного росту й розвитку, однак у цей час головне завдання полягає в забезпеченні того, щоб глобалізація, подібно потужному припливу, «зняла з мілини всі кораблі» і стала джерелом підвищення добробуту для всього населення світу. В умовах подальшого посилення взаємозалежності у світовій економіці повільний і нестійкий економічний ріст, низькі ціни на сировинні товари й нестабільність міжнародної фінансової системи утрудняють  країнам, що розвиваються, завдання одержання потенційних вигід від глобалізації.

Досвід останніх двох десятиліть політики, що здійснювалася на протязі, в області розвитку була орієнтована на підвищення ступеня відкритості перед міжнародними ринковими силами й конкуренцією й на зниження ролі держави, свідчить про відсутність автоматичної конвергенції відкритих економічних систем і про неспроможність єдиного «шаблонового» для всіх підходу до розвитку. В же цей час широке зізнається, що стратегії в області розвитку повинні розроблятися у світлі успішного й менш успішного накопиченого досвіду.

Стратегії розвитку повинні відбивати конкретні потреби в області розвитку й умови країн. У країнах, що розвиваються, які домоглися більше значних успіхів в інтеграції у світову економіку, швидкий і стійкий економічний ріст стимулювався переорієнтацією структури економіки із сировинного сектора на обробну промисловість і сектор послуг, що супроводжувалася поступовим підвищенням продуктивності праці. Рушійною силою цього процесу структурних зрушень було швидке, ефективне й стійке нагромадження капіталу в контексті погодженої стратегії в області розвитку.

Приплив капіталу в  країни, що розвиваються, у цілому відіграє позитивну роль як джерело фінансування процесу розвитку, і в деяких  країнах, що розвиваються, були розміщені значні іноземні приватні інвестиції. Однак нестійкість міжнародних фінансових ринків, і особливо  потоків короткострокового приватного капіталу, впливала на    багато  країн, що розвиваються, зокрема на країни з  ринками, що формуються, які найчастіше не мають необхідного інституціонального потенціалу й регулюючого механізму для зм’якшення такого впливу. Подібна нестабільність у багатьох випадках ускладнювала проблеми регулювання процентних ставок і валютних курсів і сприяла виникненню фінансових криз. Мали місце також випадки, коли вона робила негативний непрямий вплив на інші  країни, що розвиваються, у результаті ефекту «розповзання».

Підбиваючи підсумок тим змінам, які відбулися в останні кілька років на світовому ринку, а також змінам системи світогосподарських зв’язків і маркетингової діяльності в переломленні через призму глобалізації слід зазначити наступне.

Підвищення конкурентоспроможності компаній лежить не в сфері одержання пільг у силу застосування державою політики протекціонізму, що в сучасних умовах значно утруднено, а в адаптації світового досвіду для застосування його як на внутрішньому, так і на світовому ринках. Відсутність наднаціонального регулювання створює нерівні умови для ринкових суб’єктів на світовому ринку, і ТНК будуть об’єктивно мати конкурентні переваги в умовах глобалізації в силу своєї економічної моці. Лише деякі національні компанії зможуть домогтися успіху на ринку. Маркетинг при цьому покликаний допомогти компаніям не тільки продовжити діяльність на ринку, але одержати конкурентні переваги саме від процесу глобалізації, розвиток якого буде тривати, будучи об’єктивною тенденцією формування світового економічного простору.

Використані джерела:

  1. Гражевська Н.І. Трансформація економічних систем в умовах глобалізації [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра екон. наук : 08.00.01 » Екон. теорія та історія екон. думки» / Гражевська Н.І. ; КНУ ім. Т. Шевченка. — К., 2009. — 39 с.
  2. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д. Г. Лук’яненка. — К.: КНЕУ, 2001. — 538 с. — ІSBN 966–574–347–3.