Національне багатство, його роль у суспільному відтворенні

Вступ

Актуальність. Національне багатство є нагромадженим запасом ресурсів та благ, який виступає приорітетним показником результатів економічної діяльності та можливостей нації щодо майбутнього соціально-економічного розвитку. Воно формує матеріальну і духовну культуру нації та її найвищу цінність – людину.

Національне багатство — це сукупність нагромаджених (накопичених) матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання), створених працею попередніх і теперішнього поколінь людей і залучених до економічного обороту природних ресурсів та фінансових коштів.

В різні періоди існування людства змінювалась увага дослідників до цієї макроекономічної категорії: від широкої популярності до повного забуття. Адже національне багатство збагачується відображенням економічного, соціального, екологічного прогресу чи регресу суспільства. Відповідно до зміни приорітетів та джерел економічного зростання важливого значення набувають тенденції його гуманізації та екологізації.

В останньому демятиліття ХХ століття посилилась цікавість економістів та статистиків до методологічних проблем оцінки національного багатства. Актуальність їх розв`язання підкреслюють дослідження, здійснені ООН (спеціалістами Статистичної комісії та Світового банку). Саме в межах цієї міжнародної організації узагальнюється світовий досвід таких досліджень, виробляються рекомендації для обчислення відповідних статистичних показників та здійснюються їх експериментальні оцінки.

Дослідження національного багатства та його елементів здійснюють такі науковці: Г.Аширова, В.Близнюк, В.Богачов, Л. Гринів, С.Дорогунцов, Н.Збагерська, Я.Кваша, В.Кіріченко, Л.Нестеров, Б.Пасхавер, Д.Пасхавер, Н.Руденко, Г.Сорокін, С.Струмілін, Н.Федоренко, М.Хвестик, С.Шумська.

Тема: «Національне багатство, його роль у суспільному відтворенні».

Мета: розкрити зміст, структуру національного багатства та його роль у суспільному відтворенні.

Завдання роботи:

— суть національного багатства та його роль у суспільному відтворенні; — визначити структуру національного багатства та його розвиток;

— показати національне багатство України.

1. Суть національного багатства та його роль у суспільному відтворенні

Показник суспільного багатства як національного вперше був визначений у XVII ст. У. Петті як сума нагромаджених матеріальних цінностей. Подальші спроби статистичного дослідження національного багатства належать до XIX ст., а з 1853 р. його виміри стають темою міжнародних статистичних конгресів.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. представники історичної школи заперечували дію об’єктивних економічних законів, оскільки, на їхню думку, існує багатство лише окремих осіб (економісти — російський А. Шторх, німецькі А. Амонн, Р. Ліфман, П. Хермберг) [12, с. 228]. Інші вчені підходили до визначення і обчислення національного багатства з точки зору можливості використання його з метою оподаткування. В трактуванні французького економіста Е. Роговського національне — це багатство, що приносить прибуток його власнику, а в масштабі суспільства — це сума багатств приватних осіб, визначена в діючих цінах, тобто вона не включає майно держави, церкви та об’єкти громадського користування (парки, вулиці, канали тощо). Англійський економіст Р. Гіффен обчислював національне багатство на основі інформації про прибутковий податок. Інші дослідники визначали його виходячи з даних про майно, що одержувалося в спадщину або в дарунок, та іншими способами.

У першій половині XX ст. було поширене трактування національного багатства як сукупності «економічних» благ, що мають ціну, та «вільних» благ — дарів природи тощо. Крім того, національне багатство визначалось як благо, що його можна оцінити грошима. Наприклад, ціна житлового будинку повинна включати клімат і ландшафт, де будинок розміщений. Оскільки в практичних розрахунках виявити дійсну вартість «вільних» благ не вдалося, то величину національного багатства визначали як суму «економічних» благ. Окремі західні економісти включали в національне багатство рівень професійної підготовки працівників, тривалість життя населення та інші елементи, що пов’язані з особистістю учасника виробництва, визначаючи їх як живе національне багатство. Його величина визначалась як «вартість виробництва людей», тобто витрати на виховання, освіту та підтримання здоров’я. Відомі зіставлення «живого» та речового багатства (у 1891 р. у Великобританії 5 : 1), обчислення «середньої вартості людини» (в 1911 р. в США — 23,6 тис. франків, в європейській частині Росії — 10,1 тис. франків) та ін. [12, с. 229]

Сучасна західна статистика визначає національне багатство як сукупну вартість усіх матеріальних активів, наявних на території країни, плюс сальдо міжнародної заборгованості та капіталовкладень.

Розрізняють невідтворювані (земля і корисні копалини) та відтворювані активи. Людські ресурси і природні блага (вода, повітря, клімат тощо) в склад національного багатства не включаються, оскільки не мають ринкової ціни. Для розрахунку відтворюваних активів застосовують метод безперервної інвентаризації, відповідно до якого визначають запас кожної категорії активів підсумовуванням витрат на ці активи за весь період їх експлуатації, і з цієї суми виключають амортизацію, розраховану відповідно до середньої тривалості функціонування даної категорії активів.

Метод безперервної інвентаризації був поширений і в 40-50-х роках XX ст. На його основі американський економіст Р. Голдсміт розрахував елементи національного багатства в США за 1898-1948, 1905-1950, 1945-1958 рр., а англійський економіст П. Редферн — у Великобританії за 1938-1953 рр. [12, с. 230].

У 30-х роках радянський статистик А. Вайнштейн використав цей метод для оцінки майна суспільного господарства в національному багатстві дореволюційної Росії. Невідтворювані активи розраховувались за даними цензів або різними наближеними способами, наприклад застосуванням середнього співвідношення між вартістю будівель і ціною землі.

У 1947 р. було створено Міжнародну асоціацію досліджень проблем національного доходу та багатства.

Багатство — загальна категорія, що об’єктивно властива всім економічним системам. Воно є необхідною умовою підтримання та розширення суспільного виробництва і споживання на основі створення необхідних для цього запасів — засобів і предметів праці та споживання, а також трудових навичок у розвитку особистого фактора виробництва [4, с. 302].

Національне багатство є сукупністю всіх благ, що знаходяться у розпорядженні суспільства, країни.

Суспільне багатство як економічна категорія зумовлено розвитком продуктивних сил, кількісним зростанням і якісним ускладненням потреб виробництва та споживання. Вплив на конкретно-історичні закономірності відтворення суспільного багатства (темпи і пропорції суспільного виробництва, матеріальні носії багатства і принципи його розподілу між окремими індивідами, трудовими колективами, державою, іншими суб’єктами в умовах кардинальних змін у відносинах власності на засоби виробництва) чинять соціальні форми його руху, що зумовлюються передусім системою пануючих виробничих відносин [4, с. 303].

В історичному процесі неминучі переходи від однієї соціальної форми руху суспільного багатства до іншої, що ведуть до суттєвих зрушень у внутрішньому змісті і зовнішньому прояві багатства, в цілях і закономірностях нагромадження і розподілу матеріальних і духовних благ у суспільстві. У зв’язку з цим можна обгрунтувати певні критерії — ознаки, що визначають об’єктивні межі суспільного багатства як соціально-економічної категорії, незалежно від конкретних форм його існування.

Найважливішою ознакою суспільного багатства є застосування при його створенні суспільної праці. Остання є не лише джерелом усіх створюваних матеріально-речових та духовних благ, а й необхідною умовою розвитку самої людини, поза творчою діяльністю якої блага втрачають якості соціального або суспільного багатства.

Суспільна праця як економічна категорія багатства є універсальною мірою цього багатства, що може кількісно виразити сукупність його елементів, незалежно від специфіки їх матеріального змісту і соціальної форми руху. Разом з тим, як основне джерело багатства (поряд з матеріальними об’єктами і силами природи) праця не є його безпосередньою складовою частиною.

Іншою ознакою матеріальних і духовних благ, що входять у суспільне багатство, є така особливість їх, як нагромаджуваність. Економічний зміст останньої полягає в здатності матеріальних і духовних благ реалізувати свою споживну вартість (тобто здатність задовольняти певні потреби як виробництва, так і споживання) не в результаті одиничного акту, а протягом певного часу. Період для визначення критерію використання у часі для кожного елемента матеріальних і духовних благ приймається як умовний. У статистиці України, наприклад, до основних фондів відносять засоби праці зі строком функціонування понад один рік. Подібні критерії існують у статистиці капітальних вкладень США та інших розвинутих країн.

Досить умовними є і критерії «довгостроковості користування» для елементів споживчого багатства, особливо для різних видів домашнього майна. При цьому в статистичній практиці ці критерії суттєво розрізняються. Так, статистика США в складі споживчого майна населення враховує лише матеріальні блага, що мають строк служби три роки і більше. В статистиці України цю категорію матеріальних благ враховують повніше: в неї включають і так звані товари середньострокового користування (передусім одяг і взуття), в тому числі і з строком служби від одного до трьох років [4, с. 306].

Категорія суспільного багатства передбачає також урахування взаємозв’язку і взаємопроникнення природи і суспільства. Рух основних матеріальних елементів суспільного багатства регулюється законами суспільного виробництва, а розвиток елементів природи — законами останньої. Однак відтворення певної частини елементів суспільного багатства, на які впливають і природа, і суспільство, регулюється законами як соціального, так і природного розвитку, що є однією з найважливіших особливостей багатства. Такими елементами є природні ресурси — предмети живої та неживої природи [4, с. 307].

Суспільне багатство як економічну категорію не слід розуміти примітивно — як антипод бідності та синонім розкоші. Суспільне багатство є сукупністю результатів праці, матеріалізованих у різних сферах діяльності і об’єктивно необхідних даному суспільству для нормального проходження процесу відтворення в конкретних соціально-економічних і природно-історичних умовах. Останні визначають структуру багатства, тобто можливість і необхідність вкладення суспільством живої та уречевленої праці в ті чи інші матеріальні передумови процесу відтворення. Без врахування останніх неправомірно проводити загальні чи порівняльні оцінки ефективності такої структури.

Так, населення північних регіонів змушене внаслідок природно-кліматичних умов вкладати більше праці в капітальне житло, системи теплопостачання та інші подібні блага, витрачати значну частину споживчого бюджету на закупівлю теплого одягу, взуття тощо. В інших умовах (тропічний чи субтропічний клімат) всі ці елементи багатства недоцільні. Аналогічно країни, що володіють важкодоступними корисними копалинами, змушені нагромаджувати значні маси сукупної праці у використанні цих ресурсів для підтримання нормального процесу відтворення. В той самий час більша частка цієї сфери нагромадження скорочує можливості використання інших природних багатств [4, с. 308].

Важливе завдання економічної теорії суспільного багатства полягає в тому, щоб чітко визначити ті сфери, в яких реально відбувається нагромадження суспільної праці.

У теоретичному плані слід розрізняти натурально-речовий зміст багатства і економічні функції, які виконують споживя; вартості, що входять до Його складу. Так, сировина і матеріали є предметом праці і в той же час відіграють іншу економічну роль як запаси. Одна й та сама споживна вартість може бути і засобом праці, і предметом її, і предметом споживання (залежно від виконуваної нею функції в процесі відтворення). Елементи суспільного продукту, становлячи речовий зміст нагромаджуваного багатства, від цього не стають його частинами. Вони виражають натурально-речовий зміст багатства, але не є його економічними чинниками.

Суспільне багатство в процесі відтворення відособлюється від продукту як постійної умови забезпечення безперервності відтворювального процесу. Елементи продукту становлять лише натурально-речовий зміст багатства, а саме воно виконує в процесі відтворення специфічні функції. Отже, до його складу можуть входити інші споживні вартості, крім створених у процесі виробництва. Йдеться про такі постійно включені в процес виробництва умови безперервності відтворення, як природні ресурси, що не є продуктом праці, проте постійно беруть у ньому участь.

Отже, природне багатство слід розглядати в складі національного багатства як таке, що у відтворювальному процесі (поряд з нагромадженими працею ресурсами) є умовою постійної відтворюваності та невіддільною частиною економічного багатства, оскільки воно включене в процес виробництва [4, с. 310].

Елементи багатства класифікуються за ознаками:

праці,
відтворюваності,
нагромаджуваності.

Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад, ліс), але можуть бути відтворені. В той же час деякі види природних ресурсів (природні копалини) в своїй основній частині невідтворювані. В деяких галузях (тваринництво, розведення риби у водоймах) процес праці здійснюється в єдності з природними процесами. Однак, незалежно від особливостей різних споживних вартостей чи галузей виробництва, можна виділити частину національного багатства, що функціонує в процесі відтворення і створена працею, і частину його, яка не є результатом праці. Відтворювана працею частина національного багатства відособлюється як суспільне багатство у протилежність невідтворюваному працею багатству — природному, що використовується для задоволення деяких потреб людини і суспільства.

Природні ресурси — це певна сукупність різних форм матерії, яка втілена у взаємодіючих на нашій планеті різних речовинах і силах природи, що створюють умови і засоби існування людини. Для задоволення своїх потреб у продуктах харчування, сировині, енергії, інших матеріальних ресурсах, а також у відпочинку людина постійно звертається до використання різноманітних природних ресурсів [9, с. 133].

Витрати значних обсягів живої та уречевленої праці на розвідування корисних копалин, культивування лісів, збереження і поліпшення земель, вод, повітря ведуть не тільки до постійного залучення в господарський обіг всезростаючої частини природних ресурсів, а й до нагромадження в них певних обсягів суспільної праці. Тим самим ця частина природних ресурсів перетворюється в елемент суспільного багатства.

Сукупні суспільні потреби можна розглядати як:

1) матеріальні потреби, пов’язані з необхідністю відтворення матеріально-речових елементів суспільного виробництва та суб’єктивного фактора його — людини;

2) духовні потреби, які передбачають нагромадження передових досягнень науки та техніки;

3) соціальні потреби суспільства, пов’язані з управлінням виробництвом, а також внутрішніми та зовнішніми умовами розвитку суспільства (оборона, охорона прав та свобод громадян, дипломатична діяльність тощо). Задоволення кожної з цих потреб вимагає постійного збільшення ресурсів матеріалізованої праці — примноження суспільного багатства [9, с. 134].

Джерелами суспільного багатства є праця і природа. Природне багатство містить як засоби життя (родючість грунту, наявність риби у водоймах, ягід, грибів, лікарських рослин, диких звірів), так і засоби праці (водоспади, річки, придатні для судноплавства, деревина, корисні копалини тощо). Перший вид природного багатства мав вирішальне значення під час зародження цивілізації, другий — на більш високих ступенях розвитку суспільства.

Значною частиною багатства суспільства є речове багатство, тобто сукупність нагромаджених матеріальних цінностей. Його доцільно розглядати з різних сторін. По-перше, слід аналізувати місце речових елементів багатства в процесі суспільного виробництва. З цією метою виділяються засоби виробництва і в складі їх засоби і предмети праці, а також предмети споживання. По-друге, важливо дослідити можливість просторового переміщення речових елементів багатства. Тут розрізняють матеріально закріплену частину багатства (поліпшення родючості грунту, виробничі будівлі, канали, мости, трубо- і газопроводи, залізниці тощо) і рухомі об’єкти (транспортні засоби та ін.). По-третє, доцільно розрізняти специфічну особливість існування речових елементів суспільного багатства у формі капіталу [9, с. 136].

Поняття «суспільне багатство» суперечливе — суспільне за своїм характером багатство може бути приватним і належати окремим власникам. Лише за допомогою грошей в обміні різними споживними вартостями багатство окремої особи проявляється як суспільне багатство. Гроші — абсолютна суспільна форма багатства, яка відрізняється від самого багатства та існує поза ним [12, с. 245].

Економічне зростання характеризує макроекономічний розвиток країни в залежності від результатів поточної діяльності суспільного виробництва. Але економічний потенціал будь-якої країни не обмежується лише рівнем економічного зростання. У великій мірі він залежить від результатів діяльності суспільства за всі попередні періоди його існування, тобто від сукупності нагромаджених матеріальних благ, створених працею всіх попередніх поколінь людей, а також кількості та якості природних ресурсів, залучених до економічного обороту.

Отже, безперервне розширення масштабів суспільного виробництва та підвищення добробуту людей відбувається у відповідних, певних матеріальних і соціально-економічних умовах на основі накопичених (нагромаджених) матеріальних благ, тобто певного обсягу і складу національного багатства.

Дослідження категорії національного багатства необхідне тому, що багатство нації є важливим показником економічної могутності й потенціалу країни. У динаміці національного багатства втілюється ефективність суспільного відтворення, тобто кінцевий результат економічної діяльності суспільства. Невиробнича частка національного багатства — один із показників рівня життя людей, тому що їх потреби задовольняються не тільки за рахунок поточного виробництва, а й нагромадженим раніше майном невиробничої сфери і домашнього господарства. Крім того, динаміка національного багатства загалом, особливо зростання основних виробничих фондів, характеризує зростання навантаження суспільства на навколишнє середовище.

Національне багатство є різноманітним за своїм складом і змістом, а також за роллю у суспільному відтворенні. Ту частку національного багатства, яка є результатом нагромаджених продуктів суспільної праці, називають національним майном. Природні ресурси, що їх не залучено до процесу відтворення, є потенційним багатством нації.

За своїм складом одна частка національного багатства виступає як засоби виробництва, інша — як предмети невиробничого споживання. Засоби виробництва, включаючи й залучені до економічного обороту природні ресурси, є речовинними (матеріальними) елементами продуктивних сил суспільства.

Національне багатство можна розглядати з точки зору його натурально-речовинної та вартісної форми. За натурально-речовинним складом національне багатство — це сукупність багатьох споживних вартостей. Передумовою перетворення їх у елемент багатства є їх здатність нагромаджуватись, складати запас, існувати поза процесом праці, хоча це і не є абсолютним чинником багатства. Наприклад, затрати праці, пов’язані із поліпшенням природних ресурсів, освоєнням цілинних земель, осушенням боліт та ін., не приймаючи уречевленої форми, також відносяться до багатства [11, с. 152].

Залежно від економічного призначення і ролі у процесі відтворення, елементи національного багатства поділяються на виробничий і споживчий (невиробничий) фонди.

Виробничий фонд національного багатства — це запаси засобів виробництва (знарядь і предметів праці), призначених для обслуговування сфери виробництва.

До виробничого фонду національного багатства включають:

— основні виробничі фонди;

— запаси матеріальних оборотних фондів, в тому числі: матеріальні запаси виробничої сфери (запаси сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва і незавершеного будівництва);

— запаси готової продукції (засоби виробництва) на складах підприємств, у системі постачання, на товарних біржах, у дорозі;

— державні резерви засобів виробництва (знарядь і предметів праці);

— нагромаджені (накопичені) матеріальні та трудові витрати, пов’язані із поліпшенням земель, лісів та інших природних ресурсів [11, с. 153].

Зазначимо, що виробничий фонд значною мірою визначає динаміку національного багатства. Зростання національного багатства залежить насамперед від долі виробничого фонду і ефективності його використання.

Найважливіша і найбільш активна частина національного багатства — це основні виробничі фонди, насамперед, засоби праці, тобто виробничі будівлі, споруди, силові та робочі машини, устаткування, різне обладнання, транспортні засоби, шляхи сполучень та ін. Основні виробничі фонди є важливим показником рівня економічного розвитку країни.

Основні фонди як сукупність засобів праці є вирішальним фактором процесу виробництва матеріальних благ, а їх натурально-речовинний склад визначає характер матеріально-технічної бази суспільства. Кількісне зростання та якісне удосконалення основних фондів, завдяки чому створюються матеріальні умови розширення виробництва і втілюються досягнення науково-технічного прогресу, забезпечують підвищення технічної озброєності, продуктивності праці робітників, їх кваліфікації, культурно-технічного рівня. Це зумовлює збільшення випуску продукції при менших витратах суспільної праці, підвищує ефективність економіки.

Важливим елементом виробничого фонду національного багатства є запаси матеріальних оборотних фондів (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, інструментів, запасних частин, готової продукції, незавершеного виробництва та ін.), які створюють речовинну субстанцію різної продукції або сприяють здійсненню процесу її виробництва. Одна частина оборотних фондів знаходиться безпосередньо у самому виробництві, а інша (фонди обігу) — поза його межами (це готова продукція, яка знаходиться на складах підприємств або у каналах обігу, у дорозі) [11, с. 156].

Оборотні фонди, які знаходяться безпосередньо у процесі виробництва, споживаються на протязі кожного виробничого циклу, втрачають свою самостійну форму і повністю переносять у цьому ж циклі свою вартість на продукти праці. Для нагромадження оборотних фондів необхідно менше часу, ніж для нагромадження основних фондів. Разом із тим визначення оптимальних розмірів необхідних оборотних фондів має велике значення для підвищення ефективності виробництва.

Розмір запасів матеріальних оборотних фондів при даному обсязі виробництва залежить від часу виробництва і часу обігу: чим більший цей час, тим більшим має бути розмір запасів, і навпаки.

Результатом нагромадження є і предмети праці, що знаходяться у системі державних резервів і страхових запасів. Резервні фонди складаються із двох частин — фондів засобів оборони та фондів державних господарських резервів.

Фонди засобів оборони поділяються на частину, що нагромаджується, і частину, що є поточним споживанням. Державні господарські резерви складаються із матеріальних і валютних резервів. Останні являють собою особливу частку резервів, що включає золото, валюту, дорогоцінне каміння тощо.

Споживчий (невиробничий) фонд національного багатства — це сукупність нагромаджених матеріальних благ, які призначені для невиробничого споживання. Він складається із фонду споживання населення і суспільного споживчого фонду [11, с. 157].

До складу споживчого фонду, що безпосередньо задовольняє потреби населення, включають:

— основні невиробничі фонди закладів охорони здоров’я, освіти, культури, спорту, побутових послуг і житловий фонд;

— готову продукцію (предмети споживання), яка знаходиться на складах підприємств, у торгівлі та громадському харчуванні, домашніх господарствах населення, дорозі;

— особисте майно населення (предмети довгострокового користування) — меблі, господарсько-побутові і культурно-побутові прилади, книги, транспортні засоби та ін.

Суспільний споживчий фонд включає:

— основні фонди наукових закладів, органів управління, фінансової системи, громадських організацій;

— матеріальні запаси у зазначених вище закладах і організаціях, запаси військового майна та резерви;

— суспільні резерви та запаси предметів споживання [11, с. 159].

Національне багатство органічно пов’язане із валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Причому цей зв’язок має двобічний характер. З одного боку, виробництво ВВП залежить від використання багатства, з іншого — обсяг національного багатства, темпи його зростання залежать від рівня виробництва ВВП. Виробництво постійно поповнює запас матеріальних благ, а останні знову стають передумовою нового процесу виробництва, тобто багатство постійно споживається, поповнюється і нагромаджується. При цьому обсяг і темпи зростання національного багатства залежать від обсягу і темпів зростання ВВП і ВНД [11, с. 160].

Просте відтворення національного багатства здійснюється шляхом відновлення спожитої частини основних фондів і запасу оборотних фондів за рахунок відшкодування зносу, а також відшкодування вибуття основних невиробничих фондів (за рахунок частини кінцевого споживання органів державного управління і домашніх господарств). Внаслідок такого оновлення національного багатства змінюється його якісний склад. При простому відтворенні за рахунок ВВП і ВНД відшкодовуються і втрати багатства у зв’язку зі стихійним лихом.

Розширене відтворення національного багатства відбувається за рахунок нагромадження частки ВВП і ВНД (рахунок капіталу), у результаті чого збільшується у складі багатства обсяг виробничих основних і оборотних фондів, приріст державних резервів і страхових запасів. За рахунок кінцевого споживання органів державного управління та населення, а також валового нагромадження збільшується споживчий фонд національного багатства, про що свідчить приріст вартості основних невиробничих фондів, збільшення вартості предметів довгострокового користування та запасів сільськогосподарської продукції у населення та ін.

Визначення обсягу національного багатства до недавнього часу спиралося на розрахунки балансів основних фондів і запасів матеріальних оборотних фондів, балансів окремих видів природних ресурсів, міжгалузевого балансу, окремих матеріальних балансів, а також різних розрахунків і обстежень. Проте перехід до СНР вимагає перегляду методології розрахунку показника національного багатства, розширення його змісту і складу, включення нових елементів, погодження з поточними операціями основних рахунків СНР та ін.

До складу національного багатства слід включити деякі інші елементи, що складають багатство нації. Насамперед це стосується природних ресурсів як потенційних, так і тих, що перебувають у господарському обороті; нематеріального багатства (освітнього і наукового потенціалу; художніх, мистецьких, історичних і культурних цінностей; майна культових установ та ін.); запасів золота та іноземної валюти, коштовних металів і каміння, військового майна, цінних паперів, майна за кордоном тощо.

Головними проблемами щодо визначення обсягу національного багатства за умови розширення його складу є проблеми, пов’язані із організацією обліку окремих видів майна та елементів нематеріального багатства, які зараз не враховуються; оцінки окремих елементів багатства, зокрема, природних ресурсів. Для оцінки цих елементів розроблено відповідні методи, які відрізняються від традиційних, за принципами і наслідками розрахунків. Тому їх використання на даному етапі є очевидним і необхідним. Природні ресурси, зокрема, можна оцінювати за допомогою розроблюваних економічних кадастрів шляхом інвентаризації окремих видів ресурсів.

Для оцінки запасів мінеральної сировини можна використовувати суму вартості витрат, пов’язаних із відкриттям і облаштуванням окремих видів корисних копалин. Значну частина ресурсів можна оцінити на основі розрахунків сільськогосподарської (диференційної) та гірничої ренти. Лісові ресурси можна оцінювати на рівні вартості лісу, що перебуває в експлуатації, або на рівні витрат за весь час існування якоїсь частини лісового фонду на підтримання лісу в певному стані. Так само можна визначити оцінку водних ресурсів, рибних багатств, ресурсів дичини та ін. Разом з тим для характеристики національного багатства та його складових частин у вартісному вигляді завжди слід виходити із економічної оцінки та прибутковості кожної з них [11, с. 166].

При переході до ринкових відносин для визначення обсягу та динаміки національного багатства слід враховувати також деякі методологічні підходи. Вартісна оцінка будь-яких елементів національного багатства не може спиратися тільки на визначення витрат, які зростають здебільшого автономно, а повинна відображати і функціональні результати, в ім’я яких здійснюється процес нагромадження.

З цього погляду нагромадження основних виробничих фондів слід оцінювати насамперед відносно динаміки їх потенціалу (сукупної потужності), тобто здатності виробляти продукцію. Тому до окремого елементу національного багатства треба віднести нагромадження військового майна, що має самостійне функціональне призначення. Динаміку основних фондів оборонної промисловості, накопичення військової техніки необхідно оцінювати на основі критерію розумної оборонної достатності.

Основні невиробничі фонди необхідно визначати, виходячи з потреби у відповідних послугах, тобто здатності забезпечити населення житлом, здійснити право на охорону здоров’я, освітою тощо, а не за кількістю ліжок, учнівських місць, вчителів, лікарів та інших витратних показників.

Природні ресурси треба оцінювати не за витратами на їх видобування, які швидко збільшуються, створюючи ілюзію збільшення національного багатства, а за принципом рентної оцінки та «доходоутворюючого фактора», що відображає убування (зменшення) їх споживчої вартості [11, с. 167].

При визначенні обсягу національного багатства необхідно виключити:

— із його складу ту частку майна, яка не використовується у виробництві (фізично та морально застаріле устаткування й обладнання;

— аварійне устаткування;

— брак, що приховується у незавершеному виробництві та будівництві;

— різні неліквіди у товарних запасах тощо).

До складу національного багатства слід включати матеріальні запаси і незавершене виробництво та будівництво тільки у тому обсязі, який реально є необхідним для розширеного відтворення в умовах діючого ринкового господарського механізму.

2. Структура національного багатства та його розвиток

Національне багатство складається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать:

створені людиною матеріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці);
основні фонди, що функціонують у соціальній сфері;
природні ресурси [10, с. 331].

До другої — духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства.

Облік національного багатства України відбувається за методом прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та статистична звітність).

Враховуються такі чинники:

— основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспортних механізмів, будівель виробничого призначення тощо) і предметів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали);

— невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальної сфери, до яких належать житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення, що є власністю державних, колективних та громадських організацій;

— особисте (споживче) майно населення (в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до цих чинників належать товарні запаси виробничого призначення на підприємствах сфери матеріального та нематеріального виробництва;

— державні резерви, в тому числі й страхові;

— золотий та валютний запаси;

— матеріальні запаси для потреб оборони;

— природні ресурси, наявні у виробничому процесі, — сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси [10, с. 332].

Зміст складових частин національного багатства та частка їх не залишаються незмінними.

Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів науково-технічного прогресу — посилюється потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зростає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів (синтетичні волокна, каучук, пластмаси, смоли тощо). В структурі невиробничих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров’я. Постійно прискорюються темпи залучення в господарське використання природних багатств, що в той же час нерідко негативно впливає на природне навколишнє середовище, зумовлює різке підвищення витрат суспільства на екологічні заходи.

Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Нематеріальне багатство включає:

професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей;
теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички;
освітній, культурний і морально-етичний потенціал суспільства;
досягнення науки, техніки та управління, науково-управлінський потенціал;
сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей [10, с. 334].

Інтелектуальні здібності особистості набувають особливого значення в зв’язку з розвитком недержавних форм власності та переходом до ринкової економіки.

Науково-технічна революція поглиблює зв’язок науки з продуктивними силами. По-перше, наукові знання, високий рівень освіченості стають обов’язковими для сучасних робітників. По-друге, змінюється характер зв’язків «виробництво — техніка — наука», «виробництво — робоча сила — освіта». Виробництво досягає рівня, відповідно до якого наукова діяльність стає елементом, що опосередковує створення, вдосконалення та використання засобів виробництва. Проявом цього процесу є включення у виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування виробництва вимагає підготовки робочої сили відповідної кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними технічними засобами і має високий інтелектуальний рівень [10, с. 335].

Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, освіта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продуктивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.

Нагромаджені витрати праці на формування духовного багатства суспільства доцільно згрупувати так:

1) витрати праці індивіда на набуття знань і навичок (через середню та вищу освіту, підвищення кваліфікації тощо) і на підвищення свого культурного рівня;

2) витрати праці членів сім’ї на виховання та навчання індивіда до досягнення ним працездатного віку;

3) витрати праці тих, хто зайнятий у сфері освіти, науки та культури і забезпечує підготовку індивідів до участі в суспільному виробництві [10, с. 335].

Це свідчить про комплексний характер джерел формування духовного багатства суспільства, серед яких вирішальна роль належить кожному окремому індивіду. На сучасному рівні економічних досліджень і статистичних розробок неможливо кількісно виразити всі елементи формування духовного багатства.

Величину освітнього потенціалу осіб, зайнятих у народному господарстві, можна визначити як нагромаджену кількість років загального навчання і за окремими галузями. При цьому слід враховувати певні особливості.

По-перше, величина освітнього та професійно-кваліфікаційного потенціалу зайнятих враховується як елемент сукупного суспільного багатства.

По-друге, цей компонент сукупного суспільного багатства визначається за даними про освітній потенціал не тільки зайнятого населення, а й тих осіб, що працюють у сфері середньої та вищої освіти, професійної перепідготовки і перекваліфікації, підготовки наукових кадрів тощо.

По-третє, доцільно враховувати співвідношення між робочим і позаробочим часом, зростання в останньому частки часу, що йде на навчання, самоосвіту, творчість тощо [10, с. 338].

Відтворення і оновлення суспільного багатства, в тому числі й виробничих фондів, здійснюються в процесі його взаємодії з суспільним продуктом. Взаємозв’язки останнього з багатством мають двосторонній характер.

В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин національного багатства — природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочергових напрямів інтенсифікації виробництва.

Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефективного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та виробничих відносин.

Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними силами, а й виробничими відносинами, відносинами управління господарським процесом.

3. Національне багатство України

Після розпаду СРСР поділ національного багатства відбувався за так званою «територіальною ознакою». Внаслідок цього до Росії перейшло 60 % загального обсягу національного багатства СРСР, до України – 16 %, Білорусі – 3,6 %, в республіках Прибалтики залишилося 3,2 %, середньоазіатським республікам більше 11 % , закавказьким республікам 3,9 % «загальносоюзного» національного багатства. На передній план вийшла проблема оцінювання національного багатства та використання його з метою здійснення економічного аналізу та прогнозування. Її розв`язанню перешкоджала глибока економічна криза, яка супроводжувалася гіперінфляцією та перехід вітчизняної статистики на систему національного рахівництва [14, с. 96].

Тому довгий час національне багатство України в офіційній статистиці відображалось не повністю. Це призвело до так званого «проїдання» і фактичної втрати багатьох елементів національного багатства.

Відсутність єдиної системи оцінки елементів національного багатства та недосконалість методик його обчислення викликає необхідність формувати власний системний підхід, який був би зорієнтований на правдиве відображення економічних пропорцій і тенденцій розвитку, уніфікацією методології та принципів здійснення оцінки національного багатства та його елементів в рамках розширеної концепції національного багатства.

Отже, динаміка національного багатства України характеризується деяким зростанням: з 7,7 трлн. грн. у 2000 році до 9,9 трлн. грн. у 2007 році [14, с. 97].

Найвагоміша частка у структурі національного багатства України у 2007 році належить людському капіталу як результату нагромадження знань, досвіду, умінь, здоров`я та інших факторів якості населення (46,7%), дещо менші частки (34,9 % та 12,6%) – природному та основному капіталу [14, с. 97].

Водночас варто зазначити, що частка людського капіталу в структурі національного багатства зменшується (з 55,7 % у 2000 році до 46,7 % у 2007 році. Тому зараз важко передбачити, який шлях розвитку обере Україна: спрямує свій потенціал на нарощування людської складової багатства як найефективнішого фактора сталого (збалансованого) розвитку країни чи на зростання лише матеріально-речових елементів багатства, від якого більшість країн вже давно відмовилися. Обрання першого шляху розвитку дозволить Україні забезпечити нову якість економічного зростання через впровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Природні ресурси тепер трактуються не як «бездонний резервуар» дарів природи, а як ресурс який може вичерпатися з плином часу. Тому на його відновлення потрібно витрачати великий обсяг праці та цілеспрямованої господарської діяльності.

Використання природних ресурсів в економіці має важливе практичне значення. Це вимагає адекватної оцінки його обсягу, яка здійснюється для:

ведення кадастрів природних ресурсів і формування єдиного державного банку даних оцінки окремих видів природних ресурсів;
розробки стратегій, довгострокових планів розвитку економіки країни;
вибору оптимальних параметрів експлуатації (використання) природних ресурсів;
відображення в структурі національного багатства країни питомої ваги природних ресурсів;
визначення економічних активів країни з врахуванням вартості природних ресурсів;
виявлення економічної ефективності роботи галузей, підприємств і організацій щодо використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
удосконалення господарського механізму управління економікою країни; обгрунтування нормативів видобування кориссних копалину процесі їх видобутку і переробки, нормативів вилучення сільськогосподарських і лісових угідь для потреб будівництва;
визначення збитків від нераціонального використання природних ресурсів; розробки нормативів економічного стимулювання підприємств і організацій за покращення використання природних ресурсів, їх збереження і економічних санкцій за порушення норм раціонального природокористування; розумного і об`єктивного оподаткування [14, с. 102].

Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є:

— підтримання найсприятливішого для здоров’я екологічно безпечного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення;

— забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;

— збалансованість процесів відтворення і використання відтворюваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відходів виробництва;

— збереження біосферної рівноваги на локальному, регіональному та глобальному рівнях;

— збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різноманітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сільської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи національних культур і духовного життя всіх членів суспільства [14, с. 103].

Для досягнення поставлених цілей слід:

— розробити і реалізувати послідовні заходи щодо ресурсозбереження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного виробництва і споживання;

— створити єдину систему природоохоронного законодавства, стандартів і нормативних вимог до господарської діяльності;

— забезпечити екологічно обгрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуванням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природне навколишнє середовище;

— розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціонального природокористування;

— розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на небезпечних в екологічному відношенні об’єктах, зменшення надходження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення ефективної екологічної експертизи програм і проектів усіх видів господарської діяльності, ліквідації негативних впливів забруднення навколишнього середовища на людину, тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;

— створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколишнього середовища;

— проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування;

— підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масової пропаганди природоохоронних знань.

Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективного використання і збільшення національного багатства України [14, с. 105].

Характеризуючи національне багатство України потрібно вирішити наступний комплекс завдань:

визначити різницю (співвідношення) між поняттям «національний дохід» та категорією «національне багатство»;
в категорію «національне багатство» потрібно включити показники охорони довкілля, які сприяють збільшенню багатства шляхом його збереження;
зробити вартісну оцінку обсягу національного багатства на душу населення;
напрацювати єдині принципи складу і оцінки природних ресурсів;
здійснити обчислення національного багатсва на рівні регіонів [14, с. 106].

Висновки

Національне багатство безпосередньо пов’язане з виробництвом національного продукту і його відтворенням. Воно зростає і збільшується насамперед за рахунок національного продукту, який відтворюється на розширеній основі.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.

Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей.

Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових обсягів виробництва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Можливість цих зрушень визначається в значно більшій мірі, ніж раніше, станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов’язаних з людиною.

Нематеріальне багатство суспільства — це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили — науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання — автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресурси. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні більшого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршанні якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.

Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають у інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

Масштаби, структура та якісний рівень національного багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого залежать темпи зростання валового внутрішнього продукту і відповідно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини.

Важливу роль у зростанні національного багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України призводить до втрати їх значної частини, якою вже ніколи не скористаються прийдешні покоління.

Величина національного багатства, як правило, зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потрясінь. Під час Другої світової війни СРСР втратив третину національного багатства. Зменшується обсяг національного багатства і в умовах економічної кризи, яка поглиблюється в Україні. Статистика національного багатства потребує його спеціального аналізу — обсягу, структури, динамки національного багатства. Але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

Список використаних джерел

Ватаманюк З.Г., Панчишин С., Ватаманюк О. Вступ до економічної теорії. Частина І. — Львів: Новий світ-2000, 2005. — 352 с.
Злупко С. М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навчальний посібник. — К.: Знання , 2006. — 324 с.
Економічна теорія. Політекономія: Підручник /Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.
Економічна теорія: макро- та мікроекономіка. Навч. посібник / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. — К.: Альтернативи. — — 608 с.
Економічна теорія: Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.
Економічна теорія: Посібник для вищої школи / Ред. Є. М. Воробйов,. -К.; Харків: ТОВ «Корвін», 2003. — 702, с.
Лановик Б. Д. Економічна теорія: Курс лекцій. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.
Мочерний С. В. Економічна теорія: Підручник. — К.: Вид. центр «Академія», 2004. — 855, с.
Основи економічної теорії: Навчальний посібник /В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. -К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466, с.
Основи економічної теорії: Підручник /В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. — 510 с.
Політична економія : Навчальний посібник /О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К. : Кондор, 2006. — 405 с.
Політична економія: Навчальний посібник /Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка, ; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К. : КНЕУ, 2005. — 508 с.
Системні зміни у господарстві України та їх вплив на територіальну структуру виробництва і розселення населення //Український географічний журнал. — 2008. — № 3. — С. 38 – 44
Україна в глобалізованому світі : Збірник наукових праць / НАН України, Ін-т світової економіки і міжнародних відносин, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. — К. — 2008. — 175, с.

Освіта та самоосвіта