Наукова діяльність — це інтелектуальна творча діяльність, ефективність якої залежить від кваліфікації і творчих здібностей науковців.

Науково-дослідницькою діяльністю займається значне коло людей. Тих, хто робить це постійно, називають суб’єктами наукової діяльності, ними є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Дослідником називають людину, яка здійснює наукові дослідження, займається вивченням, спостереженням, аналізом чого-небудь, сприяє отриманню нових знань. Дослідник займається дослідженням, пошуком знань, використовуючи будь-який систематичний метод (наприклад науковий метод), з метою встановлення фактів.

Науковець — це той, хто має відношення до науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки.

Вчений — фізична особа (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), яка має повну вищу освіту та проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково- технічні результати.

Науковий працівник — вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору професійно займається науковою, науково- технічною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації.

Молодий вчений — вчений віком до 35 років.

Науково-педагогічний працівник — вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною та науковою або науково- технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти ІІІ-ІУ рівнів акредитації.

Науково-дослідна (науково-технічна) установа — юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.

Статусу науковця як творчій особистості відповідають, насамперед, такі якості:

• допитливість, високий рівень внутрішнього прагнення до нових знань;
• потяг до самоутвердження, захопленість роботою, прагнення у всьому дійти суті;
• вміння зосереджуватися на конкретних питаннях, не порушуючи логічний розвиток ідеї;
• наполегливість у досягненні мети, ініціативність, готовність до ризику у прийнятті рішень;
• самоорганізація праці та інші «само…» — самоконтроль, самообмеження, самокритичність.

Люди науки мають відповідну спеціальність і кваліфікацію, працюють як самотужки, так і об’єднуючись у наукові колективи (постійні чи тимчасові), створюють наукові школи.

У науці, як і в будь-якій сфері людської діяльності, взаємини між членами спільноти підпорядковуються певній системі норм наукової етики, передусім, таких, як: сумлінність у ставленні до пошуку істини, доказовість і обґрунтованість висновків, морально-етичні проблеми авторства та публікаційно-інформаційної діяльності. Ці норми втілюють загальнолюдські моральні вимоги і заборони, пристосовані до наукової діяльності: «не видавай чужі наукові ідеї та результати за свої (уникай плагіату)», «не вдавайся до фальсифікації даних» тощо.

Норми наукової етики не вимагають, щоб результат кожного дослідження обов’язково був істинним знанням. Але цей результат має бути новим знанням і логічно чи експериментально обґрунтованим та практично значущим.

Основні риси наукового працівника

Мотиви наукової діяльності поділяються на внутрішні і зовнішні. Зовнішні пов’язані із прагненням до самоствердження, слави, матеріально- грошових винагород; внутрішні пов’язані безпосередньо з самим процесом наукової творчості.

Основні психологічні риси діяльності вчених:

• працьовитість
• обізнаність
• особиста ініціатива; безпосередньо пов’язана з почуттям новизни.

Ініціатива пов’язана з обізнаністю і працьовитістю і без них дослідження перетворюється на «хитання» від однієї ідеї до іншої, від цього розчарування і втрата віри у себе.

Умовою розвитку ініціативи є:

• критичний погляд на досягнення науки. З розвитком науки і техніки з’являються нові можливості отримати нові знання, які можуть стати основою для іншого трактування процесу або явища
• уява, фантазія, інтуїція. Інтуїція виникає, як правило, на базі великої і ретельно розробленої проблеми.

Особисті якості вчених можуть бути зведені до трьох:

1. творчі здібності
2. ділова активність
3. ерудиція

Соціологи-наукознавці, дослідивши велику групу вчених, отримали такі дані:

• володіють 3 якостями ( 12% )
• здатні і ерудовані, але малоактивні ( 7% )
• здатні і активні, але малоерудовані ( 3% )
• ерудовані і активні, але творчо малоздатні ( 16% )
• здатні, але малоактивні і неерудовані ( 3% )
• тільки ерудиція ( 9% )
• не мають творчих здібностей, ерудиції, але старанні, сумлінні і працьовиті ( 50% )

Формальні риси наукового робітника

Науковцю необхідно виробити у собі ряд формальних якостей, які належать до загальної культури.

Мова та мовлення. Наукове дослідження завершується написанням звіту, тому вчений повинен вміти все правильно і грамотно викласти, використовуючи наукову термінологію і літературну мову.

Манера поведінки. Вченому, крім виконання самого процесу дослідження, необхідно вміти чітко викладати свої думки, вільно спілкуватися з іншими вченими. Для цього не потрібно особливого таланту. Необхідно лише ретельно готувати свої виступи і частіше виступати і спілкуватися в колективі.

Риси характеру. Сучасний вчений повинен мати природні загальноприйняті риси: скромність, порядність, чесність і принциповість, почуття колективізму, що є умовою для найвищої продуктивності.

Науково-дослідницька робота студентів у межах навчального процесу є обов’язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

• написання рефератів наукової літератури з конкретної теми в процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно-орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізацій та за вибором;
• виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, що містять елементи проблемного пошуку;
• виконання нетипових завдань дослідницького характеру в період виробничої практики, на замовлення підприємств, установ, організацій, закладів культури тощо;
• розробка методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (глосаріїв, кросвордів, програм і методик соціологічних досліджень тощо);
• підготовка і захист курсових та дипломних робіт, пов’язаних з проблематикою наукових досліджень спеціальних кафедр.

Методика постановки і проведення науково-дослідницької роботи студентів у навчальному процесі визначається специфікою ВНЗ, його науковою і матеріально-технічною базою, набутими традиціями.

Для проведення цієї роботи студенти отримують робоче місце в лабораторії кафедри, комп’ютерному класі, бібліотеці.

У деяких вищих навчальних закладах навчально-дослідницькій роботі передує спеціальний курс з основ організації та методики проведення наукових досліджень, з організації бібліографічної та патентно-ліцензійної діяльності.

Чітка організація науково-дослідницької роботи студентів у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню студентами спеціальних навчальних дисциплін, дозволяє найповніше виявити свою індивідуальність, сформувати власну думку щодо кожної дисципліни. При цьому особлива увага приділяється

залученню студентів до збору, аналізу та узагальнення кращого практичного досвіду, проведення соціологічних та експериментальних досліджень, підготовки доповідей і повідомлень.

Науково-дослідницька робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованих фахівців. Нею передбачається:

• участь студентів у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій, лабораторій та ін.;
•  участь студентів у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт, проведенні досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів, комп’ютерного центру із закладами культури, освіти тощо;
• робота в студентських інформаційно-аналітичних центрах;
• рекламна, лекторська діяльність та ін.;
•  написання статей, тез доповідей, інших публікацій;

Найпоширенішою формою організації науково-дослідницької роботи студентів є наукові гуртки, секції, студії, бюро, центри. Кожний із них являє собою невеликий (10-15 осіб) творчий студентський колектив, який працює над однією або кількома суміжними науковими темами, за планами, що складаються на семестр або навчальний рік. Науковим підрозділом керує викладач, помічником якого є студент.

Науково-дослідницька робота студентів диференціюється залежно від курсу навчання, спеціальності та спеціалізації. Якщо напрям дослідження має міжкафедральний характер, здійснюється спільне керівництво науково- дослідницької роботи студентів викладачами кількох кафедр.

Студенти, які досягли значних успіхів у науково-дослідницькій діяльності, можуть працювати за індивідуальним графіком виконання навчального плану в межах установленого терміну навчання. Студенти- науковці, випускники ВНЗ за рішенням ДЕК можуть бути рекомендовані до вступу в аспірантуру, на викладацьку роботу.

Контрольні питання

1. Охарактеризувати особливості організації науково-дослідної роботи.
2. Які психологічні та формальні риси характеризують науковця?
3. Яке місце у науковій діяльності для індивідуальних особливостей творчої людини?
4. Як повинна бути організована науково-дослідницька робота студентів у ВНЗ?