Вступ

Актуальність. Дуже складно, та й навіть неможливо уявити своє життя без процесів пам’яті. Пам’ять виконує функцію нагромадження, збереження і відтворення раніше сприйнятого і пережитого, почуттєвого і раціонального пізнання людиною оточуючого середовища і самого себе з метою адекватного пристосування, здійснення цілеспрямованої діяльності. Пам’ять та увага дуже тісно пов’язані з функціональною активністю відчуттів, сприймань, мислення, свідомості та інших психічних процесів, які урізноманітнюють наше життя і, дійсно доводять, що людина – найкраще організована та найрозумніша істота на Землі.

Пам’яттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища пам’яті – складні, феноменальні – ще багато потрібно дізнатися.

Розуміючи таку важливу роль пам’яті у розвитку та житті людини, я не могла не зацікавитися цією темою. Її актуальність була, є і буде залишатися безсумнівною, адже впродовж років людство розвивається, удосконалюється, накопичує свій багаторічний досвід.

Тема: «Що таке пам`ять?»

Мета: розкрити зміст, види та процеси пам`яті.

Завдання роботи:

— поняття про пам’ять, теорії пам’яті;

— характеристика процесів пам’яті;

— показати види пам’яті;

— розкрити мнемічні властивості особистості;

—  загальна характеристика та види уявлень;

— тренування пам’яті та умови ефективного запам’ятовування і збереження .

1. Поняття про пам’ять. Теорії пам’яті

Психіка людини може відображувати не тільки предмети і явища дійсності, які в цей час безпосередньо сприймаються, але й сприйняті людиною колись. Результати чуттєвого і раціонального пізнання людиною світу стають її власним досвідом завдяки пам’яті.

Пам’ять — це сукупність процесів запам’ятовування, збереження та відтворення людиною свого досвіду. Завдяки їй людина здатна сприймати світ знайомих речей, сприйнятий образ є деякою мірою незалежним від умов сприйняття та викривлень. Пам’ять дає можливість існувати і розвиватися мисленню та уяві [10, с. 83].

За допомогою знань про своє минуле людина може прогнозувати майбутнє і будувати свою поведінку. Знання про минуле попередніх поколінь за допомогою пам’яті можуть бути привласнені людиною, і, таким чином, взагалі стає можливими історичний розвиток людства. Втративши пам’ять, людина втрачає можливість нормально жити.

У Великій Радянській Енциклопедії сказано: пам’ять – це «здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки» [3, с. 114].

Психолог А. Р. Лурія говорить про пам’ять: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам’яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли”[3, с. 115].

І ще одне визначення: “Запам’ятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається пам’яттю. В пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування” [2, с. 95]

Питання про механізми пам’яті досліджується в рамках ряду наук — фізіології, біохімії, психології.

Фізіологами з’ясовано, що пам’ять забезпечується спільною роботою функціональних блоків мозку, велику роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, деякий короткий час циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам’ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв’язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих зв’язків, а забування — їхнє гальмування. Тривале збереження інформації знаходиться під контролем лобових часток мозку і при їх ураженні процес відтворення стає безконтрольним.

Як показали біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того ж подразника буде викликати такі самі змін», а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає можливість зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам’яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК приймають участь і в процесах прижиттєвої пам’яті [10, с. 84].

Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам’яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам’яті.

Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам’яті від характеристик матеріалу, що запам’ятовується. В основі пояснення механізмів пам’яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам’ятовуються, встановлюється зв’язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв’язків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно пов’язаного, а запам’ятовується те, що пов’язане із вже наявним в пам’яті матеріалом. При дослідженнях пам’яті в межах асоціативної теорії були встановлені типи утворення асоціацій:

• асоціації за схожістю (зв’язок виникає між подібними фактами),
• за суміжністю (зв’язок виникає між фактами, що слідують в часі один за одним),
• за контрастом (зв’язок виникає між фактами, які відрізняються, протилежні один до одного) [10, с. 86].

Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам’яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам’ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам’ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об’єднання або, навпаки, роз’єднання його різних частин [8, с. 67].

В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам’яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів — це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам’яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам’ятовує матеріал [8, с. 67].

За когнітивною теорією пам’ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об’єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший [8, с. 68].

В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам’яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам’ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї.

В даній теорії пам’ять розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запам’ятовування, збереження і відтворення матеріалу. За допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення.

Таким чином, асоціативна теорія пояснює закономірності процесів пам’яті зв’язком між елементами матеріалу, який запам’ятовується, гештальтпсихологічна теорія — організацією матеріалу, біхевіористична — характеристиками вправ по закріпленню матеріалу. Діяльнісна теорія підкреслює роль зв’язку між пам’яттю та діяльністю людини та не заперечує досягнення інших теорій пам’яті [8, с. 69].

Продуктивність пам’яті значною мірою залежить від загальної культури людини, від її розумового світогляду.

Таким чином, характер пам’яті, її продуктивність пов’язані з особливостями особистості. Людина свідомо регулює процеси своєї пам’яті й керує ними, виходячи з тих цілей і завдань, які вона ставить у своїй діяльності.

З того, шо міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:

1. Явища пам’яті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.
2. Будь-який вплив – події зовнішнього світу або внутрішні реакції – залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.
3. Пам’ять забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.
4. Те, що стало надбанням пам’яті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.
5. Процеси пам’яті – запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси пам’яті, говорять про сприйняття, запам’ятовування, відтворення.).

Отже, пам’ять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак – філософських, фізіологічних, психологічних – вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду – педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.

2.  Характеристика процесів пам’яті

Процесами пам’яті (тобто мнемічними процесами — від імені давньогрецької богині пам’яті Мнемозіни) є:

• запам’ятовування,
• збереження,
• відтворення,
• забування [6, с. 41].

Ці процеси є пов’язаними між собою, їх зв’язок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді.

Запам’ятовування — це процес закріплення в пам’яті нового матеріалу. Він може бути мимовільним і довільним, механічним і логічним.

Мимовільне запам’ятовування матеріалу відбувається, коли в людини немає мети запам’ятати цей матеріал, він закріплюється ніби сам собою. Краще запам’ятовуються сильні враження і той матеріал, що пов’язаний із змістом діяльності.

Дослідження П. І. Зінченком процесів мимовільного запам’ятовування показали, що ефективність його залежить від мети, мотиву та способу діяльності. В ході експерименту виявилось, що при завданні класифікувати предмети, зображені на пронумерованих картках, досліджувані запам’ятовували лише предмети, і зовсім не пам’ятали числа. При оберненому завданні (розкласти картки за зростанням номерів) учасники досліду пам’ятали числа, а не картинки.

В інших експериментах з’ясувалось, що учні початкових класів краще, ніж студенти, запам’ятовують числа при розв’язанні задач. Це пояснюється входженням чисел у мету діяльності учнів, при тому як у студентів операції із числами відбуваються майже автоматично.

Також ефективність мимовільного запам’ятовування залежить від активності дії людини із об’єктами, які потрібно запам’ятати. Активний переказ тексту веде до кращого запам’ятовування, ніж багаторазове читання.

Довільне запам’ятовування матеріалу відбувається в результаті дій мнемічної спрямованості, тобто коли діяльність людини спрямована саме на запам’ятовування. При цьому на ефективність процесу впливають вимоги, установки. Характер запам’ятовування буде різним в залежності від установки запам’ятати матеріал повністю чи вибірково, точно чи приблизно, послідовно чи у вільному порядку, надовго чи на короткий строк [6, с. 42].

Мнемічними діями, що підвищують ефективність запам’ятовування є складання плану матеріалу, його систематизація, класифікація, пошук асоціацій. Ефективність запам’ятовування значно залежить від кількості повторень матеріалу і зростає зі збільшенням їх числа.

Механічне запам’ятовування полягає у закріпленні зовнішніх зв’язків матеріалу. При цьому повне розуміння матеріалу не є обов’язковим, не вибудовуються логіка його побудови, зв’язки окремих частин [6, с. 42]. Діяльність при цьому має мнемічну спрямованість, але мнемічні дії не використовуються. Механічне запам’ятовування набуває свого повного розвитку у дитини в дошкільному віці, і потім поступово поступається логічному. Дорослими механічне запам’ятовування використовується рідко.

Логічне запам’ятовування будується на встановленні логічних зв’язків в матеріалі. Також шукаються такі зв’язки між даним матеріалом і тим, що відомий раніше. В процес логічного запам’ятовування активно включається мислення. Матеріал активно обробляється, розбивається на смислові частини, аналізується, порівнюється із попереднім досвідом людини. Таке запам’ятовування набагато ефективніше, ніж механічне, і переважно використовується дорослими людьми [6, с. 43].

Збереження — це процес утримання в пам’яті матеріалу, одержаного в результаті запам’ятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Ці зміни відбуваються в результаті мнемічних операцій, які не усвідомлюються. Але точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від включеності її до діяльності людини і ступеня значимості для людини цієї інформації. Матеріал, що рідко використовується і мало значить, забувається швидше [6, с. 43].

Відтворення — це процес відновлення матеріалу, який зберігається в пам’яті.

Ефективність, точність і легкість відтворення матеріалу залежать від його об’єму, складності, часу, що пройшов від запам’ятовування до відтворення. Чим більше за обсягом та складніше матеріал, тим важче він відновлюється. Але й непроста інформація буде відтворюватися краще, якщо в свій час була установка на точність її запам’ятання, зроблена значна кількість повторень. Відтворення тісно пов’язане із мисленням, це реконструкція матеріалу, яка часто проходить із вольовими зусилля. Мнемічні дії при цьому мають репродуктивний характер.

Формами відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування.

Впізнавання матеріалу відбувається при його повторному сприйманні. При цьому шукається потрібний матеріал із того, що міститься в довготривалій пам’яті і звіряється із сприйманим образом. Впізнавання може бути різним за ступенем чіткості та довільності.

Власне відтворення — це відновлення матеріалу, який раніш запам’ятовувався. Воно може бути мимовільним і довільним. При мимовільному відтворенні відновлення матеріалу відбувається за умов відсутності мнемічної спрямованості. Матеріал відновлюється без зусиль, спливає сам собою. Одні думки ведуть за собою інші, елементи відтворюваного матеріалу асоціативно пов’язані між собою [6, с. 44].

Довільне відтворення відбувається при постановці завдання відтворити матеріал. При цьому застосовуються мнемічні дії, часто докладаються вольові зусилля. Як правило, чим більший проміжок часу пройшов від момента запам’ятовування, тим важче точно відтворити матеріал. Але бувають випадки точного відтворення матеріалу, який вже здавався забутим. Цей ефект має назву ремінісценції і найчастіше буває у дітей.

Пригадування — це найбільш активна форма відтворення. Воно пов’язане із довільним пошуком потрібного матеріалу в тривалій пам’яті та його реконструкцією. Цей процес часто тривалий, вимагає вольових зусиль і включає мислительні дії. Людина міркує, шукає логічні зв’язки між елементами, що відтворюються, порівнює та аналізує. Успішність пригадування залежить від чіткого розуміння репродуктивної задачі, навичок використання мнемічних дій і наполегливості [6, с. 44].

Згадування — це відтворення людиною образів подій її минулого. Спогади часто бувають дуже яскравими, в усіх подробицях. Згадування буває мимовільним, тоді образи минулого виникають на ґрунті асоціацій, і довільним, при постановці завдання згадати [6, с. 45].

Забування — це процес, що полягає у неможливості відтворити матеріал, що був закріплений в пам’яті. В першу чергу забувається те, що не є важливим для людини, не знаходить зв’язків із її попереднім досвідом. Також, на думку 3. Фрейда, забувається (витісняється з пам’яті) те, що людина не хоче пам’ятати. Швидкість, із якою забувається деякий матеріал, тим більше, чим він більше за обсягом, менш структурований і беззмістовний, чим менше зв’язків існує між ним і відомим раніш [6, с. 45].

За дослідженнями Г. Еббінгауза в перші 12 годин після запам’ятовування забувається біля 60% матеріалу, після процес забування іде значно нижчими темпами і через 6 діб пам’ятається приблизно 20% початкового матеріалу. Тому для кращого запам’ятовування матеріалу варто використовувати повторення в декілька етапів: через 15-20 хвилин після заучування, через 8-9 годин, і через 1-2 доби [6, с. 45].

Процес забування ґрунтується на явищі гальмування нервових зв’язків, що утворилися при запам’ятовуванні. Воно може відбуватися внаслідок діяльності, що передувала запам’ятовуванню або відбувалася після нього. В першому випадку гальмування буде проактивним, в другому — ретроактивним.

3. Види пам’яті

Розрізняють два типи пам’яті: генетичну і прижиттєву. Генетична пам’ять (її вивчає не психологія) містить інформацію, що визначає анатомічну та фізіологічну будову організму в процесі розвитку, а також інстинкти.

В прижиттєвій пам’яті зберігається інформація, яка отримана людиною протягом її життя. В залежності від критерію розрізняють різні види прижиттєвої пам’яті.

— За змістом матеріалу, що запам’ятовується (тобто за модальністю) розрізняють рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам’ять.

Рухова пам’ять — це пам’ять на позу, рух тіла. Вона виявляється у людини ще в ранньому дитинстві і є основою для формування рухових навичок: ходіння, танцю, гри на музичному інструменті, спортивних, професійних та великої кількості інших навичок. Рухова пам’ять досягає свого повного розвитку раніше інших видів нам’яті та є підґрунтям для їх формування [9, с. 91].

Емоційна пам’ять — це пам’ять емоцій, почуттів. Вона надає можливість зберігати емоції і почуття, що раніш виникали, і відновлювати певний емоційний стан при повторній дії ситуації. Слідами в емоційній пам’яті є не самі по собі емоції і почуття, а події, що їх викликали. Особливості цієї пам’яті полягають в швидкості, виключній стійкості, тривалості зберігання слідів та в мимовільності відтворення. При виникненні в житті людини ситуацій, що схожі на емоційно забарвлені події минулого, в неї виникають схожі емоційні стани. При цьому людина не відноситься до згаданого почуття як до спогадів раніш пережитого, а відносить його саме до даної ситуації [9, с. 92].

Пам’ять на почуття присутня вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три — п’ять років. Спогади дитинства найчастіше пов’язані із глибокими переживаннями. Взагалі, яскраві, емоційно насичені події, можуть зберігатися в пам’яті дуже довго. І запам’ятовується, насамперед, та інформація, що емоційно забарвлена.

Образна пам’ять — це пам’ять на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. В ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки, запахи, що колись сприймалися людиною. Образи, що містяться у пам’яті, з часом трансформуються: вони спрощуються, втрачають яскравість, стають більш узагальненими, на передній план виходять суттєві ознаки матеріалу, а часткові особливості стираються. Найменше змін зазнають незвичайні зорові образи [9, с. 92].

Виключенням серед інших є ейдетичні образи, які зберігаються в пам’яті без змін, не втрачаючи яскравості і чіткості. Людина і через тривалий час здатна викликати їх у пам’яті, аналізувати дрібні деталі. Найчастіше такі образи можуть зберігатися у дітей, а також у людей творчих професій: художників, музикантів. Образна пам’ять в основному проявляється у дітей і підлітків, але є важливою для деяких професій. В основному у дорослих людей ведучим видом пам’яті є словесно-логічна.

Словесно-логічна пам’ять — це суто людська пам’ять на думки, судження, закономірності і зв’язки між предметами і явищами дійсності. Цей вид пам’яті тісно пов’язаний із мовленням і мисленням, формується разом із ними і досягає свого розвинутого вигляду пізніше за рухову, емоційну, образну. За допомогою словесно-логічної пам’яті можливо збереження і відтворення вербальної інформації. Але можливо як дослівне запам’ятовування текстів, так і запам’ятовування тільки їх змісту. В останньому випадку відтворення являє собою реконструкцію тексту, перехід від більш узагальнених характеристик матеріалу до частковостей [9, с. 93].

Сліди в словесно-логічної пам’яті із часом дещо трансформуються, але взагалі цей вид пам’яті характеризується точністю і залежністю від волі людини.

— За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну та довгочасну пам’ять.

В миттєвій (сенсорній) пам’яті інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2,0 секунди) і стосується того, як відображається дійсність на рівні рецепторів. За допомогою цього виду пам’яті людина на дуже короткий час утримує картину зовнішнього світу. Обсяг її набагато перевищує обсяг короткочасної пам’яті, але інформація, яка міститься в ній, дуже швидко руйнується. Миттєва пам’ять в залежності від модальності аналізатора має різні підвиди, велике значення серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова (ехоічна) пам’ять. Миттєва пам’ять забезпечує збереження сприйманого образу під час мигання та рухів очима та під впливом інших факторів. Інакше кажучи, за допомогою миттєвої пам’яті забезпечується злите, а не розірване, сприйняття світу, а також предметність сприйняття [9, с. 94].

Короткочасна пам’ять утримує інформацію, яка надходить до неї із миттєвої і довгочасної пам’яті. Час зберігання інформації в ній — від 15 до 30 сек. Ця пам’ять не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що спрямована увага людини. Обсяг короткочасної пам’яті обмежений. Дослідження показали, що в ній можуть одночасно утримуватися лише 7 ± 2 структурних одиниці. Ними можуть бути як окремі літери, так і слова, речення, тому для продуктивного використання цього виду пам’яті важливим є вміння структурувати матеріал. Короткочасна пам’ять забезпечує константність образу, що сприймається та обслуговує розуміння, мислення. Вона дозволяє управляти тривалістю збереження слідів за допомогою повторення [9, с. 95].

Довгочасна пам’ять практично не обмежена за об’ємом і тривалістю зберігання інформації. Це основне сховище досвіду людини. В нього поступає матеріал із короткочасної пам’яті, але він не знаходиться там в постійному вигляді. Цей матеріал неперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об’єднується в смислові групи.

— За метою діяльності, в яку включено запам’ятовування, розрізняють мимовільну та довільну пам’ять.

Мимовільна пам’ять є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо на запам’ятовування даного матеріалу. Утримання та відтворення матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити. Цей вид пам’яті з’являється в ранньому дитинстві і обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна пам’ять є підґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії із нею [9, с. 96].

Довільна пам’ять є продуктом особливої, мнемічної діяльності, спрямованої на запам’ятовування. Ця діяльність характеризується наявністю мнемічної мети, сукупності мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.

4. Мнемічні властивості особистості

В пам’яті людей спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Вони проявляються:

— у відмінностях продуктивності процесів пам’яті;

— у переважанні пам’яті тієї чи іншої модальності;

— у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам’яті.

Характеристиками продуктивності процесів пам’яті є обсяг матеріалу, що може запам’ятати людина за деякий проміжок часу, швидкість і точність запам’ятання матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам’яті і готовність до його відтворення. Ці характеристики значно розрізняються у різних людей і певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи [10, с. 104].

Встановлено, що продуктивність процесів пам’яті у осіб зі слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників сильної, проте вони краще запам’ятовують логічну структуру матеріалу. Висока рухливість нервових процесів обумовлює високу швидкість запам’ятовування, а сильне гальмування підвищує точність і міцність запам’ятовування. В представників рухливої нервової системи краще розвинена мимовільна пам’ять, а у осіб із інертною нервовою системою — довільна.

Але на продуктивність пам’яті впливає не тільки тип вищої нервової системи. Остаточно властивості пам’яті формуються у процесі мнемічної діяльності людини, в результаті тренувань. Окрім індивідуальних відмінностей в загальних характеристиках пам’ять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам’яті: рухової, емоційної, образної і словесно-логічної. Переважання того чи того типу пам’яті у людини залежить від характеру і особливостей діяльностей, з якими пов’язаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами пам’яті є образний, словесно-логічний і проміжний [10, с. 104].

Людині із образним типом пам’яті простіше запам’ятовувати і відтворювати образний матеріал. Вона легко оперує наочним матеріалом, добре запам’ятовує кольори, картини природи, обличчя, звуки, мелодії, запахи та смаки. При цьому, як правило, простіше вдається оперувати образами тієї чи іншої модальності: зоровими, слуховими, тактильними, нюховими чи смаковими. Найчастіше люди оперують зоровими та слуховими образами.

Людям зі словесно-логічним типом пам’яті просто запам’ятати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого матеріалу.

Якщо у людини немає переважання того чи іншого типу оперування матеріалом, то вона є володарем проміжного типу пам’яті.

Тип пам’яті впливає на успішність людини в оволодінні тією чи іншою професією. І, навпаки, оперування людиною в своїй діяльності тим чи іншим типом матеріалу веде до розвитку відповідного типу пам’яті, у людини формується професійна пам’ять. Образний тип пам’яті властивий, наприклад, працівникам матеріального виробництва, художникам, музикантам, акторам. Економістам, аналітикам властивий словесно-логічний тип пам’яті [10, с. 105].

Зустрічаються люди, які мають феноменальну пам’ять, що характеризується незвичайно великим об’ємом, тривалістю зберігання слідів і виключно сильною образністю. Такі люди можуть утримати в пам’яті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей. Часто вони користуються спеціальними прийомами для запам’ятовування. Однак наявність феноменальної пам’яті не завжди свідчить про високий рівень загального інтелекту, хоча багато хто з видатних людей мали надзвичайно хорошу пам’ять.

5. Загальна характеристика та види уявлень

Психічним процесом, який звичайно відрізняють від відтворення як процесу пам’яті, є уявлення. Уявлення — це процес утворення образу предмету або явища, які в даний момент не сприймаються, але були сприйняті раніш. На відміну від відтворення, уявлення не передбачають чіткої часової локалізації в минулому, а стосуються предмета або явища як такого.

Уявлення, як і образи пам’яті, відрізняються від образів сприймання. Між образом сприйнятого предмету та його уявленням через деякий час майже ніколи не буває фотографічної подібності. Зміна образу пояснюється тим, що уявлення є результатом не тільки одиничного акту сприймання даного предмета, воно є результатом складної практичної діяльності. В уявленні та образі пам’яті матеріал окремого сприймання обов’язково пов’язується із матеріалом всього попереднього досвіду.

Асоціативні процеси в корі головного мозку забезпечують запам’ятовування і відтворення різних явищ дійсності в певному зв’язку й послідовності. «Тимчасовий нервовий зв’язок, —  писав І. П. Павлов, — є найуніверсальнішим фізіологічним явищем у тваринному світі і в нас самих. А разом з тим воно ж і психічне — те, що психологи називають асоціацією, чи буде це утворення поєднань з усіляких подій, вражень або з літер, слів і думок» [9, с. 98].

Асоціація — це зв’язок між окремими подіями, фактами, або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленими в нашій пам’яті. Без цих зв’язків, або асоціацій, неможлива нормальна психічна діяльність людини, в тому числі діяльність пам’яті. Запам’ятовування будь-якого предмета завжди відбувається в зв’язку з іншими предметами [9, с. 98].

Психологічним механізмом уявлення (як і пам’яті) є асоціація — тобто зв’язок близьких за змістом уявлень. За принципом побудови розрізнюють такі основні їх види:

— асоціації за суміжністю (вони виникають між уявленнями, які відносяться до просторово близьких явищ);

— асоціації за подібністю (вони виникають між подібними за змістом уявленнями);

— асоціації за контрастом (вони виникають між протилежними за змістом уявленнями).

Види уявлень можна виділити за такими ознаками:

— за модальністю;

— за ступенем яскравості;

— за ступенем чіткості;

— за ступенем повноти;

— за ступенем стійкості [9, с. 99].

За модальністю уявлення розділяються на зорові, слухові, рухові, нюхові, смакові та дотикові. Але часто різні за модальністю уявлення сполучаються, утворюючи синтетичний образ. Так, наприклад, уявлення морського узбережжя може включати в себе не тільки зорову картину моря та піску, але і шум хвиль, крик чайок, запах водоростей.

Яскравість уявлення можна зрозуміти як міру подібності до актуального образу сприймання. Як показують дослідження, уявлення значно менш яскраві, але змістовно багатші, ніж образи сприймання. Як і відтворення предмету в пам’яті, уявлення передбачає попередню інтелектуальну переробку інформації, виділення найбільш суттєвих його ознак, віднесення предмета до певної категорії.

Чіткість, повнота та стійкість уявлення залежать від часу. Ступінь відмінності між образом сприймання предмету та його уявленням зростає зі зростанням проміжку часу, який пройшов між актом сприймання і уявленням. Із збільшенням часу спрощуються та знищуються деталі предмету, деякі елементи перетворюються, роблячи предмет більш симетричним та однорідним, може змінюватися його розташування. Із часом образ предмета може перетворитися на загальну схему або символ.

Чим більша кількість зв’язків предмету відображається в процесі сприймання, чим більше якостей даного предмету розуміється, тим більш повним, чітким та стійким буде його уявлення. При повторному сприйманні предмету його уявний образ доповнюється новими деталями, росте, збагачується та поступово прояснюється. У різних людей в залежності від їх індивідуальних особливостей уявлення також розрізняються за даними якостями.

6. Тренування пам’яті та умови ефективного запам’ятовування і збереження

Коли ми здійснюємо ту чи іншу діяльність, у нашій пам’яті закріплюється певний матеріал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спеціальних прийомів, щоб запам’ятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розібратися у змісті статті, що нас цікавить. Ми слідкуємо за думкою автора, з’ясовуємо основні думки статті, зіставляємо з тим, що нам вже відомо в цій галузі і т.п. Ця напружена розумова робота над матеріалом сприяє його запам’ятовуванню: зміст статті може досить добре закріпитися в нашій пам’яті, не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запам’ятати його. Результатом несвідомого запам’ятовування є, зокрема, наші спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли ці події відбувалися, ми зовсім не збиралися запам’ятовувати їх.

При постановці завдання у людини виникає намір запам’ятати матеріал. Намір полягає в загальній готовності людини діяти певним чином, в даному випадку – якомога краще запам’ятати те, що вимагається.

Запам’ятовування, для якого характерна наявність завдання запам’ятати та використання різних методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в пам’яті, називають довільним запам’ятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам’ятовування – заучування. Воно здійснюється в процесі багаторазових повторень. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запам’ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його в пам’яті на довгий час.

В процесі учбової роботи велике місце займає свідоме запам’ятовування. Коли вчитель повідомляє та пояснює учням новий матеріал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в пам’яті повідомлені їм відомості. Коли учень готує уроки вдома, він ставить перед собою завдання якомога краще запам’ятати матеріал, що йому задано. В тому чи іншому випадку він вдається до таких прийомів та засобів, які сприяють точному закріпленню в пам’яті матеріалу, що вивчається.

Зрозумівши зміст статті, школяр розбиває її на окремі частини, виділяє основні думки, відмічає зв’язок між ними та ін. Він контролює себе, перевіряє, чи все добре запам’ятав, і тоді зосереджує зусилля на тих місцях, які є найважчими для запам’ятовування. Коли потрібно вивчити вірш, формулювання закону чи правило, школяр свідомо намагається досягти точного, дослівного запам’ятовування.

Незалежно від модальності, або від ступеню зв’язку з волею та мисленням, пам’ять має дві стадії – короткочасну та довгочасну.

Порівняно недавно почали говорити ще про оперативну пам’ять, пов’язану з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації.

Л.В.Занков, працюючи над створенням своєї методичної системи початкової освіти, серед її типових педагогічних якостей, особливо виділив таку, як процесуальність, пов’язану з механізмами пам’яті. “Згідно процесуального характеру нашої методичної системи, кожний відрізок учбового курсу входить в якості залежного елементу в органічний зв’язок з іншими елементами. Як це показано експериментально, справжнє пізнання кожного елементу весь час прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і усвідомлення відповідного цілого, аж до всього учбового курсу і його продовження в наступних класах” [1, с. 179].

Проблема пам’яті (разом з проблемами мотивації та мислення) є однією з центральних в навчанні. В учбовій діяльності школяра пам’ять є також результатом процесу засвоєння матеріалу (матеріал проробляється для того, щоб бути запам’ятованим) і як умовою для наступної переробки нового матеріалу (осмислення нового спирається на актуалізацію та використання збережених в пам’яті знань). Часто саме погана пам’ять є причиною неуспішності школярів: матеріал, що вивчається, погано запам’ятовується, і це заважає повноцінному засвоєнню [1, с. 180].

Будь-яка розумова діяльність, крім формування її способів, прийомів, навичок та вмінь великою мірою зумовлена розвитком пам’яті.

Розвиток пам’яті залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Педагоги мають створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти і зберегти в пам’яті знання. Особистість тільки тоді матиме вагомі успіхи, коли буде достатньо наполегливо докладати зусиль до запам’ятовування необхідного якнайбільше, загалом і в деталях. Пам’ять погіршується від неповного її використання.

Розвиток пам’яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Чим вагоміші мотиви супроводжують діяльність суб’єкта, тим успішніші результати запам’ятовування. При цьому запам’ятовування є результативним незалежно від того, чи ставилася мета запам’ятати. Виховання пам’яті нерозривно пов’язане з вихованням самої особистості. Для розвитку пам’яті в учнівської молоді треба виховувати передусім позитивні мотиви навчання і праці, любов до знань і трудової діяльності, зацікавленість у результатах діяльності та почуття відповідальності за виконання своїх обов’язків. Тільки повноцінна діяльність особистості сприяє розвиткові доброї пам’яті. Інтерес, зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запам’ятовуванню.

Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага і розпорошена спостережливість, спрямована одночасно на кілька предметів. Тому треба систематично розвивати вольову увагу й навички концентрації думки спеціальними вправами. Крім того, сила уяви залежить від ступеня вольової й вторинної уваги — репродукування в подробицях за допомогою уяви на тлі загального уявлення про предмет.

Для запам’ятовування важливим є перше враження, його якість і глибина. Воно посилюється комплексним сприйманням об’єкта різними органами чуття. Вся інформація має сприйматись як щось змістовно ціле й значуще, логічно пов’язане. Краще, якщо вона є предметом активної діяльності, зацікавлених роздумів, розумової переробки: виділення головного, істотних зв’язків, структурування, аргументації тощо. Легко й надійно запам’ятовується новий матеріал, пов’язаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності особи. Ефект запам’ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб’єкта необхідною, пов’язана з метою його діяльності, становить певний інтерес. Наприклад, готуючись до польоту і вивчаючи заданий маршрут, штурман не тільки визначає й обчислює основні етапи і контрольні пункти шляху, а й без спеціальних зусиль добре запам’ятовує найважливіші орієнтири, супровідні ознаки, які допоможуть надійно ідентифікувати його з місцевістю, показниками приладів тощо. Така мобілізація пам’яті пояснюється тим, що в польоті всі дані можуть виявитися дуже потрібними й важливими і без них не можна якісно виконати завдання. Незнання цих даних може призвести навіть до аварії [1, с. 182].

Удосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань. Регулярна й напружена робота пам’яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного й того самого. Тренуючи пам’ять, кожного разу потрібно виявляти наполегливість, волю та впевненість, постійно домагатись поліпшення результатів запам’ятовування. Не треба надмірно лякати себе невдачами. Вдосконаленню нам’яті дуже шкодять перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.

Важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил:

—         запам’ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома;

—         під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом;

—         слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виділяючи опорні сигнали («вузлики на пам’ять»);

—         потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті [1, с. 183].

Головний сенс мнемотехнічних прийомів полягає в тому, що матеріал запам’ятовування глибше аналізується, структурується і більше усвідомлюється. Так, при запам’ятовуванні історичних дат можна використати порівняння за схожістю і контрастом з відомими подіями, при запам’ятовуванні іноземних слів — з уже засвоєними словами або зі словами рідної мови тощо.

Чим більше людина знає, тим легше їй запам’ятати нове, пов’язуючи маловідоме з нагромадженим досвідом. Засвоєння понять та інших інформативних даних у процесі багаторазового повторення створює базу для подальших асоціацій з новим матеріалом запам’ятовування. Тому на початкових етапах навчання, коли нову інформацію нема з чим пов’язувати, виникають значні труднощі й доводиться багато разів повторювати, щоб добре запам’ятати. Оволодіння поняттєвим апаратом і знаннями певної галузі значно збільшує можливості швидкого й міцного запам’ятовування нової інформації завдяки смисловій пам’яті.

Основним способом поліпшення пам’яті людини є формування вміння запам’ятовувати й відтворювати. Пам’ять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запам’ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.

Вправи, що зміцнюють спостережливість і пам’ять:

1. Уважно подивіться на знайомий предмет, потім, закривиш очі, образно уявіть його собі в подробицях. Відкривши очі, ще раз погляньте на нього і зазначте, які деталі були вами випущені.
2. Вивчений предмет спробуйте намалювати з пам’яті. Потім виявіть, що забули намалювати.
3. Опишіть із пам’яті риси добре знайомої людини. Спостерігаючи за цією людиною під час зустрічі, уточніть не помічені вами риси її обличчя.
4. Подивіться на 7-15 дрібних предметів, а після з пам’яті опишіть їх.
5. Спробуйте добре роздивитися предмет, що падає. Потім опишіть його якомога точніше.
6. Огляньте кімнату, запам’ятайте, що в ній знаходиться. Потім закрийте очі й уявіть образ побаченого в подробицях.
7. Згадайте голос та інтонацію фрази знайомої вам людини й спробуйте закритими очима уявно знову почути її. Потім повторіть фразу вголос, під час зустрічі з цією людиною порівняйте «оригінал» з імітацією [1, с. 186].

Основні прийоми довільного запам’ятовування такі:

1. Треба чітко визначити мету, завдання запам’ятовування. Мнемічне завдання полягає в чіткому формулюванні того, що і як треба запам’ятати та міцно закріпити. Якщо таке завдання спеціально не ставиться, то матеріал запам’ятовується значно гірше. Наприклад, швидко забувається матеріал, вивчений тільки для іспиту;
2. У довільному запам’ятовуванні слід сформувати стійкі мотиви до запам’ятовування, набування знань, почуття відповідальності. Якщо людина належним чином не вболіває за справу, невідповідально ставиться до запам’ятовування, то вона швидко забуває те, що треба пам’ятати.
3. Необхідною умовою запам’ятовування є розуміння матеріалу, утворення смислових зв’язків, якщо вони недостатні, та використання ефективних прийомів запам’ятовування. Незрозумілий матеріал, як правило, не викликає інтересу й запам’ятовується гірше, ніж систематизований, зрозумілий. Для поліпшення умов запам’ятовування варто зробити матеріал зрозумілим і привабливим. Застосування того чи іншого способу запам’ятовування — це довільне асоціювання, пов’язування певних одиниць матеріалу, який треба запам’ятати. Щоб запам’ятати номер телефону, кожний якось кодує його цифрові значення, групує цифри з відомих дат, схожих номерів і складає смисловий вираз. Кожна людина виробляє власні прийоми аналізу й асоціювання матеріалу для запам’ятовування. Крім залучення логіки і розуміння, така робота над матеріалом запам’ятовування дає змогу привернути увагу до нього, краще усвідомити та засвоїти.
4. Важливою умовою ефективного запам’ятовування є сприятливий психічний стан для засвоєння нового матеріалу. Погано сприймає матеріал людина втомлена, роздратована, пригнічена. Відомі випадки осяяння пам’яті перед сном і після пробудження вранці. Позитивний ефект досягається автогенною стимуляцією пам’яті, що пояснюється приведенням організму в актуальний стан і сприятливою дією механізму релаксації.
5. Для кращого запам’ятовування і тривалого збереження потрібне повторення матеріалу при заучуванні. Правильна організація повторень вимагає дотримування ряду умов, зокрема розподілу повторень у часі. Перші повторення мають бути інтенсивнішими, оскільки забування матеріалу на початку відбувається швидше, а пізніше темп повторень може бути вповільнений. Проте не варто здійснювати повторення надто часто, багато разів підряд, оскільки це викликає гальмування й утруднення під час утворення нервових зв’язків. Для успіху в повторенні матеріалу треба урізноманітнити інформацію, активізувати пізнавальну діяльність особистості.
6. У керівництві розвитком пам’яті учнів важливе значення має врахування вчителем їх індивідуальних особливостей. При цьому слід більше спиратися на переваги мнемічних властивостей особистості [1, с. 188].

Виховання пам’яті можна значно поліпшити, якщо до цього процесу залучити самих учнів. Зацікавившись, вони виявлятимуть прагнення до вдосконалення та самовиховання.

Усе, що закладено в людині природою,- це лише можливість для розвитку, а чи буде ця можливість втілена в життя – це вже залежить від його біографії, від навчання та виховання, в тому числі у великому ступені від свідомих, активних зусиль самої особистості.

Висновки

Пам’ять — одна з найважливіших функцій головного мозку. Пам’ять – це психофізіологічний процес, під час якого людина здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент раніше закладену інформацію, минулий досвід, дії. У людини процеси пам’яті тісно пов’язані з роботою другої сигнальної системи. Залежно від часу, протягом якого зберігається інформація, розрізняють оперативну, короткочасну та довготривалу пам’ять. Оперативна – це збереження інформації після її запам’ятовування на час, потрібний на виконання певного завдання; здійснюється на рівні рецепторів. Короткочасна – це запам’ятовування і збереження інформації на короткий термін( від кількох секунд до кількох хвилин) після одноразового та дуже нетривалого сприймання. Якщо інформація не повторюється, то вона зникає з пам’яті, не залишаючи відчутних слідів. Довготривала пам’ять забезпечує тривале збереження знань, образів, переживань, які запам’ятовуються після багаторазового повторення і відтворення. Це глибинна пам’ять, що зберігає найважливіше і найпотрібніше.

Пам’ять складається з трьох процесів:

1) запам ‘ятовування, або закріплення, інформації (фіксація);

2) збереження, або утримання, інформації (ретенція);

3) відтворення інформації (репродукція).

Ці процеси тісно пов’язані один з одним, і поділ їх до певної міри умовний. Людська пам’ять тримає в собі два види інформації:

1) видову, нагромаджену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоліть, що виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадково;

2) набуту в процесі життя кожної людини, що реалізується в умовних рефлексах. Пам’ять людини має морфо-функціональні передумови для засвоєння необмеженого обсягу інформації. Існують такі форми пам’яті:

1) генетична – зберігає інформацію, яка передається по спадковості від батьків і представлена безумовними рефлексами та інстинктами;

2) рухова, або моторна –це пам’ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні звички;

3) емоційна – визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі ситуації, в якій цей емоційний стан виник вперше. Це пам’ять почуттів;

4) словесно-логічна, або змістова – це запам’ятовування, збереження і відтворення прочитаних або почутих думок у словесній формі;

5) зорова та слухова пам’ять є образною, тому що інформація сприймається і фіксується через відповідні органи чуттів.

Список використаних джерел

1. Варій М. Й. Загальна психологія: Підручник для студентів психологічних і педагогічних спеціальностей. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 967 с.
2. Виготський Л.С. Психологія. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. – 428 с.
3. Загальна психологія /Під ред. А.В.Петровского. – М.: Просвіта, 1987. – 564 с.
4. Загальна психологія /Під ред. Богословського В.В.. – М.: Просвіта, 1993. – 368 с.
5. Загальна психологія: Навч. посібник/ Авт. кол.: О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін.. — К.: А.П.Н., 2002. — 461 с.
6. Макарова Л. Л. Загальна психологія: — К.: Центр навчальної літератури, 2005. -198 с.
7. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вуз.; Міжрегіональна академія управління персоналом. -2-е вид., стереотип.. — К., 2001. — 455 с.
8. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вуз. -К.: Вища школа. —   — 479 с.
9. Психологія пам’яті /Під ред. Ю.Б.Гиппенрейтера, В.Я. Романова. — М.: ЧеРо, 2000. – 415 с.
10. Психологія: Підручник для студ. вуз. /За ред. Ю.Л.Трофімова. -К.: Либідь, 2000. — 558 с.
11. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. – М.: «Педагогіка», 1989. – 312 с.
12. Сабуров А.С. Психологія: Курс лекцій. – Д.: Лекс, 1996. – 344 с.
13. Цимбалюк І. М. Психологія: Навчальний посібник; М-во освіти і науки України . — Київ: ВД «Професіонал», 2004. — 214 с.