Вплив демографічної ситуації в Україні на розвиток трудових ресурсів
Вступ
- Компоненти сучасної демографічної кризи в Україні та їх вплив на трудовий потенціал
- Аналіз демографічної ситуації в Україні на сучасному етапі та її вплив на структуру і розвиток трудових ресурсів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Формування трудового потенціалу є вирішальною передумовою соціально-економічної стабілізації країни, а його ефективне використання стає основою продуктивності національної економіки. В умовах інтеграції України у світовий економічний простір важливим завданням є визначення та дослідження внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на формування трудового потенціалу регіону, країни. При цьому до факторів зовнішнього впливу належать: рівень соціально-економічного розвитку регіону, країни; рівень демографічного розвитку регіону, країни; стан національного та регіонального ринку праці й умови формування ціни робочої сили; законодавча база, що регламентує соціально-трудові відносини; соціальне та підприємницьке інвестування.
Величина трудового потенціалу країни, регіону більшою мірою залежить від демографічної ситуації (загальна чисельність населення, його структура, тривалість життя, рівень народжуваності та смертності). Демографічні фактори впливають в основному на кількісну складову трудового потенціалу. Однак, як зазначає ряд дослідників, їх вплив не зводиться до суто кількісних тенденцій, оскільки виявляється у формуванні демографічної якості населення через його генофонд, стан здоров’я, тривалість активного періоду [1, 23].
Теоретико-методологічні й економіко-організаційні аспекти формування трудового потенціалу розглянуто у працях таких вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, як В. Близнюк, Д. Богиня, О. Грішнова, Г. Дмитренко, Г. Звиновська, Л. Карташова, В. Лич, Ю. Одегов, Г. Осовська й інші.
1. Компоненти сучасної демографічної кризи в Україні та їх вплив на трудовий потенціал
Трудовий потенціал формується на різних рівнях управління: національному, регіональному, а також на рівні окремого господарюючого суб’єкта. При цьому існують особливості його формування, однак основа трудового потенціалу залишається незмінною, тому що її складає працездатна людина.
Під впливом демографічних процесів, що відбуваються в країні, трудовий потенціал може скорочуватись або зростати. Демографічними факторами формування трудових ресурсів є інтенсивність відтворення населення, що залежить від рівня народжуваності, оскільки чим вищий цей рівень, тим швидше зростають трудові ресурси, а також від міграційних процесів, тобто залежно від співвідношення кількості приїжджаючих і від’їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси.
При повільному зростанні населення і тим більше при його скороченні збереження наявних трудових ресурсів стає одним із головних загальнодержавних завдань. Гострою соціально-демографічною проблемою є не стільки зменшення чисельності населення, скільки трансформація його вікової структури, зокрема зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Віковий склад населення істотно впливає на демографічні процеси: інтенсивність смертності значно вище серед осіб похилого віку, ніж серед молоді. Старіння населення зовсім не пов’язано зі збільшенням тривалості життя. Цей процес обумовлений різким падінням народжуваності.
Для збереження трудових ресурсів кожна держава перш за все повинна проводити послідовну та систематичну державну демографічну політику. Щодо України, то метою такої політики повинно бути поліпшення якісних характеристик рівня життя населення та гармонізація процесів його відтворення на основі відродження духовності української нації та національних традицій, відновлення сімейних цінностей, забезпечення морального здоров’я сім’ї, виховання свідомого батьківства та запобігання соціальному сирітству. Її основні завдання: підвищення рівня народжуваності та розвиток сім’ї; поліпшення здоров’я, зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення; регулювання міграційних процесів; подолання негативних наслідків старіння населення; демографічний розвиток регіонів.
Отже, скорочення чисельності населення, високий рівень смертності й низький – народжуваності, негативне сальдо міграції свідчить, що демографічна ситуація потребує значної уваги з боку держави. Досягти позитивних зрушень показників демографічного розвитку можливо лише за умови, що буде розроблена концепція проведення послідовної державної демографічної політики, а не прийняття окремих не завжди дієвих постанов. Кожна держава розробляє свою концепцію державної політики щодо покращення кількості та якості трудових ресурсів. Для покращення демографічної ситуації в Україні необхідно застосовувати так важелі: збільшення доходів та рівня життя; збільшення тривалості життя; збільшення народжуваності; забезпечення профілактики, діагностики та лікування захворювань населення; зменшення алкоголізму, наркоманії.
За висновками відділу демографії Інституту економіки НАН України, населення віком 15 — 29 років скоротилось у середньому на 10,5 млн чол. у 2006 році, у 2011 році скоротиться приблизно на 10 млн чол., у 2016 році — 8,3 млн чол., у 2021 році — 6,9 млн чол., у 2026 році — 6,6 млн чол., а якщо брати до уваги, що 30-річний вік є найбільш продуктивним (наприклад, у 2005 році 80,8 % дітей народилось від жінок у цьому віці), то варто замислитись над тим, які перспективи чекають нас у майбутньому?
Розглядаючи динаміку коефіцієнтів народжуваності, смертності та природного приросту населення за період 1988 — 2007 років, можна дійти невтішного висновку, адже показники вказують на негативну динаміку народжуваності. В Україні у 2007 році, порівняно з 1988 роком, смертність зросла майже на 51 %, а народжуваність знизилась на 29,8 %. За цей період населення країни зменшилось більше ніж на 6 млн осіб.
У країнах з перехідною економікою тривалість життя нижча, ніж у постіндустріальних розвинених країнах. На території України, наприклад за період з 1980 року по 2008 рік, середня тривалість життя у чоловіків зменшилась майже на 2 роки з 64,2 до 62,7. Очікувана тривалість життя у 60-річних українців складає приблизно 14 років. Цей показник на 3 роки нижчий ніж у середньому на планеті, на 4 роки — ніж у розвинених країнах, і на 1 рік менший середнього показника для найменш розвинених країн. Стосовно середньої тривалості життя жінок, то вона знизилась всього на 0,2 роки за останні 20 років, і становить 73,5 років. Українки, що переступили 60-річний поріг, у середньому проживуть ще 19 років, що на рік менше від середньостатистичної жінки планети, на 4 роки менше ніж їх ровесниць в економічно розвинених країнах, але на 3 роки довше, ніж жительки мало розвинутих країн (Африки).
Найбільш «старим» ( частка осіб віком 60 років, і старші у загальній кількості населення перевищує 24 %) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 22,9 — 24 %) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7 — 22,9 %) належить Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська та Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Іванно-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та місто Севастополь (19,3 — 21,7 %).
Відповідно до вище вказаних даних, демографічне навантаження на 1 тисячу чоловік працездатного віку непрацездатним особам пенсійного віку складає в середньому по Україні 217 осіб, у сільській місцевості — 303, а в містах — 181 людина. Подальше старіння населення. неминуче призведе до додаткових проблем в економіці загалом, а також негативно вплине на перспективу формування трудового потенціалу.
Існуюче законодавство 2009 року незважаючи на численні дебати, так і не прийняло новий законопроект про продовження пенсійного віку. Тому стандартний пенсійний вік залишається незмінним (55 років для жінок, і 60 років для чоловіків). Проте прогнозовані демографічні тенденції вимагають поступового збільшення пенсійного віку та продовження стажу, необхідних для отримання повної пенсії.
Збільшити рівень конкуренції за робочі місця допоможе той факт, що ринок праці поповниться новими контингентами працюючих старших вікових груп. Проте компенсуючий вплив могла б мати дія нового Закону використання праці населення старших вікових груп, коли б у працездатний вік увійшли менш численні контингенти населення, це б дозволило економіці країни відчути різке зменшення чисельності трудових ресурсів.
Напружена ситуація з цього питання залишається типовою для посткомуністичних країн з перехідною економікою в Європі. Ті країни, які успішно відреагували на цю кризу (Угорщина, Польща, Казахстан, Болгарія), провели всебічні програми пенсійної реформи. Ці реформи допомогли адекватно вплинути на стан трудового потенціалу.
Наступним фактором впливу на формування трудового потенціалу є рівень освіти. У 2008 році, з дошкільних закладів, повний рік працював лише кожен третій, у зв’язку із нестачею коштів на утримання, відсутністю опалення, електроенергії, водопостачання. Невтішна ситуація сьогодні й у системі шкільної освіти. Спостерігається суттєве скорочення кількості учнів, загальноосвітніх навчальних закладів, кількості вчителів. Така ж тенденція характерна і для сфери професійно-технічної освіти. Кількість осіб, що навчались у професійно-технічних закладах у 2008 році зменшилась порівняно з 1992 роком на 6,3 тис. чол.; зменшується прийом учнів у навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації (технікуми, училища, коледжі). Прорахунки системи професійної освіти, недостатньо адаптованої до перспективних потреб економіки, призвели до того, що більша частка молоді має низьку конкурентоспроможність через нестачу професійних знань, відсутність необхідної кваліфікації та трудових навичок. У країні практично згорнуто профорієнтації учнів загальноосвітніх шкіл на робітничі професії. Сьогодні головним чинником для молоді під час вибору майбутньої професії є ї престижність. Оскільки значна частина молоді орієнтується на сучасні професії та спеціальності, а також на отримання вищої освіти, попит на професії знизився на стільки, що виникли суттєві проблеми з набором учнів до навчальних закладів профтехосвіти для навчання за цими професіями. Проте, якщо зважати на економічне становище країни (економічну кризу), недостатнє забезпечення роботою людського потенціалу, коли як наслідок виникає безробіття, можна зробити висновок, що кількість абітурієнтів у навчальні заклади І — ІІ рівня акредитації суттєво збільшиться. Це суттєво вплине на збільшення кількості кваліфікованих працівників технічних і гуманітарних спеціальностей. Отже, виникає перспектива формування трудового потенціалу в цьому напрямку.
Разом з тим, за рахунок широко розвитку недержавних вищих учбових закладів ІІІ — ІУ рівнів акредитації (інститути, академії, університети) за минуле десятиліття майже вдвічі зросла кількість студентів, які в них навчалися, збільшилась в двічі кількість організацій, які мають аспірантуру та в 4 рази кількість підготовлених аспірантів. Іншими словами, вже на етапі формування професійно-освітнього потенціалу країни відбувається диференціація населення по рівню доступності освітніх послуг залежно від рівня доходу. Збереження такої тенденції деформуватиме структуру трудового потенціалу країни.
Потреба країни у робочій силі визначається напрямками трансформації трудового потенціалу для досягнення рівноваги на ринку праці. Слід відмітити низький відсоток молоді у загальній потребі в робочій силі, що стало причиною зростання безробіття серед молоді у 2008 році порівняно з 2006 роком на 9,7 %. Офіційний рівень безробіття є важливим показником, що впливає на формування та використання трудового потенціалу країни. З однієї сторони він відображає масштаби та глибину кризових явищ у сфері використання трудових ресурсів регіону, а з іншої — впливає на загострення соціальної напруженості. Безробіття, невідповідність рівня зарплати затратам робочої сили та зниження рівня життя детермінували зростання вторинної зайнятості для забезпечення доходу, процес розширення діяльності у домашньому господарстві. Іншими словами, відбувається трансформація ролі домогосподарств не тільки в формування, але й використання трудового потенціалу країни.
2. Аналіз демографічної ситуації в Україні на сучасному етапі та її вплив на структуру і розвиток трудових ресурсів
За офіційними даними Держкомстату, за 2007 рік номінальний доход населення, який включає заробітну плату, доходи від власності (одержані), прибуток та змішаний доход, соціальну допомогу та інші одержані трансферти, склав 432,638 млрд грн., що порівняно з відповідним періодом попереднього року більше на 30,5 %. Зростання номінальних доходів відбулося під впливом підвищення базового соціального стандарту – прожиткового мінімуму, вдосконалення тарифної системи оплати праці, підвищення державних соціальних гарантій – мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком. Реальна заробітна плата у 2007 р., порівняно з відповідним періодом 2006 р., збільшилась на 12,2 %. При цьому суттєвих змін у структурі доходів населення не відбулося (рис. 4).
Аналіз сучасної демографічної ситуації, проведений на основі даних Держкомстату, свідчить про зростання обсягів і темпів депопуляції, негативні наслідки якої призводять до деформації вікової структури населення, зумовлюють зниження природного приросту трудових ресурсів та потенціалу внутрішнього ринку країни.
На початок 2008 р. в Україні, за статистичними даними, чисельність наявного населення становила 46446,1 тис. осіб. Відтак протягом 2007 р. чисельність населення зменшилась на 200 тис. осіб, або на 5,7 осіб на 1000 населення. Загалом з 1992 року (найбільша чисельність населення – 52,2 млн осіб) населення України скоротилося на 5,76 млн осіб. Для порівняння, сумарні втрати населення внаслідок Голодомору 30-х років оцінюються фахівцями в 7-10 млн осіб, а втрати населення України під час Другої світової війни – близько 6,84 млн осіб.
Загальне скорочення населення відбулось виключно за рахунок природного скорочення – 209,5 тис. осіб, у той час, як міграційний приріст становив 9,5 тис. осіб. Порівняно з січнем–вереснем минулого року обсяг природного скорочення зменшився на 15,7 тис. осіб унаслідок зростання кількості народжених на 11,4 тис. осіб і зменшення числа померлих на 4,3 тис. осіб. У розрахунку на 1000 населення народжуваність зросла з 9,8 до 10,2 осіб, а смертність, рівень якої в Україні суттєво перевищує стандарти європейських країн, залишилась на рівні січня–вересня 2006 р. (16,2 осіб). Незважаючи на деяке покращення ситуації з народжуваністю, темпи природного скорочення населення в Україні вирізняються своєю масштабністю на тлі країн СНД та Євросоюзу. Сучасний рівень народжуваності в країні не забезпечує природного приросту населення з причини високого рівня смертності. Фактично нині відсутній відтворювальний потенціал для заміщення поколінь батьків поколіннями дітей.
Для України характерне подальше збільшення чисельності осіб похилого віку. Середній вік населення за період 2000-2007 рр. збільшився з 38,5 до 39,7 років. За міжнародними стандартами населення вважається старим, якщо частка осіб пенсійного віку перевищує 12 % всього населення країни. В Україні у 2007 році частка осіб пенсійного віку досягла 23,9 %. Найбільше навантаження за цим параметром спостерігається – в Чернігівській області 32,9 %; у Черкаській – 31,8 %, у Луганській – 31,4 %, у Донецькій 31,3 %, у Вінницькій – 30,8 %. Водночас за період 2003-2006 рр. частка дітей у чисельності населення зменшилася з 17,4 % до 15,5 % на 1 січня 2007 року. Ця ситуація призводить до високого рівня бідності значної частини народонаселення нашої держави.
Це призводить до перерозподілу суспільних фондів і збільшення потреби в соціальних видатках, збільшує навантаження на систему охорони здоров’я, загострює дефіцит робочої сили тощо. Демографічне навантаження на працездатне населення України практично вдвічі перевищує показник в країнах ЄС – у 2007 році рівень цього параметра досяг позначки 732 на 1000 осіб працездатного віку.
Додатковим компонентом, що обтяжує становище в демографічній сфері, є міграція населення. За офіційними даними, абсолютний приріст населення за рахунок зовнішньої міграції за січень-вересень 2007 р. порівняно з відповідним періодом минулого року збільшився з 6484 до 9537 осіб. За цей час число прибулих в країну на постійне проживання зросло з 28 до 31,9 тис. осіб, вибулих – з 21,5 до 22,4 тис. осіб.
Таким чином, попри певні позитивні зміни, демографічна ситуація в Україні залишається несприятливою. Загальна негативна тенденція демографічної ситуації може призвести до значних соціально-економічних проблем й становить загрозу для розвитку продуктивних сил країни.
Висновки
Враховуючи демографічні, економічні, соціальні особливості України, сучасний стан відтворення трудового потенціалу потребує створення сприятливого клімату для забезпечення докризового рівня відтворення населення і виходу зі стану депопуляції; подолання негативних явищ у сфері працевлаштування з метою зупинення відпливу висококваліфікованих трудових ресурсів, які є основою трудового потенціалу України; підняття мінімальної заробітної платні на рівень вищий за прожитковий мінімум, а останній, у свою чергу, повинен переважати або ж дорівнювати неоподаткованому мінімуму, що дасть змогу задовольнити найнеобхідніші потреби для функціонування та відтворення людського (трудового) потенціалу. Таким чином, наші дослідження показали, що здійснення в країні багаторівневими процесами формування і використання трудового потенціалу із застосуванням різних комплексних заходів забезпечить збереження та накопичення трудового потенціалу країни, вирішить проблеми бідності та безробіття, знизить соціальну напругу та створить умови для узгодженої діяльності всіх суб’єктів ринку.
Соціально-економічні, виробничо-технологічні та техніко-економічні відносини є важливими для розвитку та реалізації людського потенціалу, однак не менш вагоме значення має також і відтворення моральних, релігійних, культурних, організаційно-економічних, політичних, правових відносин. Виходячи з вищевикладеного, можна сказати, що відтворення людського потенціалу залежить від індивідуальних властивостей кожної людини, ї потреб, інтересів, мотивації, особистих зусиль, праці, професійного потенціалу. Зокрема, стан фізичного, психічного здоров’я, обдарування, здібності, знання, уміння формують і визначають рівень здатності конкретної людини до опанування певною професією, і як, наслідок, рівень конкурентоспроможності, продуктивності, якості її праці.
Список використаної літератури
- Баланда А. Моделювання взаємозумовленості демографічної ситуації та соціально-економічних факторів суспільного розвитку/ А. Баланда //Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 6. — C. 164-167.
- Бортник В. А. Демографічні проблеми формування кадрового потенціалу аграрних підприємств //Економіка АПК. — 2009. — № 1. — С.136-139.
- Бурлачук Л. Вікові зміни в інтелекті і працездатність у літньому віці : хто працюватиме в ХХI столітті? //Психологія і суспільство. — 2004. — № 4. — C. 182-196.
- Заюков І. Компоненти сучасної демографічної кризи в Україні та їх вплив на трудовий потенціал //Україна: аспекти праці. — 2008. — № 4. — C. 41-46.
- Курило І. Про медико-демографічні чинники формування і відтворення трудового потенціалу населення України //Україна: аспекти праці. — 2001. — № 8. — C. 35-42
- Лич В.М. Фактори та умови, що впливають на формування та динаміку трудового потенціалу промисловості // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – № 9 (64). – 124-126 с.
- Ушенко Н.В. Демографічні передумови формування людського капіталу в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 3 (69). – 45-46 с.
- Якуба К. Соціально-демографічне відтворення сільського населення і трудового потенціалу аграрної сфери //Україна: аспекти праці. — 1999. — № 5. — C. 22-24