Вступ

1. Поняття і основні напрями організації праці
2. Умови праці та фактори, що їх визначають
3. Шляхи вдосконалення ефективності організації праці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Організація праці на підприємстві являє собою розподіл загального обсягу робіт і встановлення необхідних пропорцій у чисельності виконавців, розміщення працівників і досягнення узгодженості в їх діях, за якої продуктивно використовується техніка, матеріальні і трудові ресурси.

Організація праці на підприємстві включає такі елементи:

а)       форми організації праці;

б)       організація і планування робочих місць;

в)       обслуговування робочих місць;

г)       багатоверстатне обслуговування;

д)       прийоми і методи праці;

є) режими праці і відпочинку;

ж) методи оцінки ефективності заходів наукової організації праці.

В економічній теорії під суспільною організацією праці розуміють формування і підтримування природних, розумних пропорцій між сферами прикладання праці, а, отже, і між сферами суспільного виробництва та невиробничої сфери.

Під формою організації праці розуміється об’єднання працюючих у певній структурі на принципах раціонального поділу і кооперації їх праці. Під поділом праці розуміється спеціалізація працюючих на виконанні певних функцій або їх комплексу. Кооперація є системою виробничих взаємозв’язків між групами чи окремими виконавцями в процесі роботи. Глибина поділу і кооперації праці визначається факторами техніки, технології й організації виробництва, що постійно змінюються і впливають на форми організації праці через зміну обсягу і тривалості виконуваних робіт.

1. Поняття і основні напрями організації праці

Організація праці на підприємстві повинна забезпечувати раціональне поєднання і розподіл праці в колективі, професійний підбір кадрів, їх ефективну діяльність і умови для реалізації їх творчих можливостей.

Сукупність досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду, на які спирається наукова організація праці при розроблені заходів по організації праці, називають її основами. Останні групуються таким чином: соціально-економічні, техніко-економічні, психофізіологічні, правові і нормативні.

В сучасних умовах господарювання основні напрями наукової організації праці полягають у:

1) розробці і впровадженні раціональних форм розподілу і кооперації праці та поліпшенні організації підбору, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

2) раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових прийомів і методів праці;

3) вдосконаленні організації і обслуговування робочих місць;

4) вдосконаленні нормування праці;

5) впровадженні ефективних форм і методів матеріального і морального стимулювання праці;

6) покращенні умов праці;

7) зміцненні дисципліни праці тощо.

Під час впровадження вищеназваних напрямів вдосконалення організації праці слід враховувати особливості виробничого рівня.

У масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: забезпечення найбільш повного використання трудових ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального і нематеріального виробництва, раціональний розподіл і перерозподіл робочої сили між галузями і регіонами країни тощо.

На рівні підприємства завдання із вдосконалення організації праці полягають у: правильності розстановки працівників на виробничих ділянках на основі раціонального розподілу і кооперації праці, спеціалізації і розширенні зон обслуговування; узгодженості діяльності тощо.

На конкретному робочому місці вирішують такі завдання: впровадження прогресивних робочих прийомів і трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами і матеріалами, створення належних умов для роботи і життєдіяльності людини.

Схема класифікації показників, що визначають характер поділу і кооперації праці на виробництві, представлена на рис. 1, форм організації праці — на рис.2, факторів, що визначають форми організації праці, — на рис. 3.

Рис. 1. Схема класифікації показників, що визначають характер розподілу і кооперації праці

Розподіл праці має межі:

—      економічні (враховуються витрати робочого часу);

—      технологічні (враховується час виконання операцій, прийомів та ін.);

—      фізіологічні (враховується інтенсивність праці);

—      соціальні (враховується змістовність праці, задоволеність, монотонність та ін.).

Рис. 2. Схема класифікації форм організації праці на підприємствах

Рис. 3. Схема класифікації факторів, що визначають форми організації праці

У промисловості відомі такі види розподілу праці:

—      за характером виконуваних робіт (основна діяльність, обслуговування виробництва, управління):

—      за функціональними ознаками (за професіями, спеціальностями);

—      за рівнем кваліфікації і складності робіт.

Суміщення професій є формою кооперації.

Суміщення значень факторів у сформованих техніко-організаційних умовах виробництва змінює розрахункові умови, що визначають форми організації праці. До таких умов належать: обсяг продукції, що випускається (кількість операцій) за один цикл, кількість виконуваних операцій, тривалість і послідовність їх виконання, режим праці і спосіб виконання робіт та ін.

2. Умови праці та фактори, що їх визначають

Одним із напрямів організації праці є вдосконалення умов праці.

Умови праці — це зовнішнє середовище, що оточує працівника в процесі виробництва,  впливає на його працездатність і продуктивність праці.       Фактори, які визначають умови праці і впливають на здоров’я і працездатність людини поділяють на такі групи:

— соціально-економічні — включають законодавчу і нормативно-правову базу, що регламентує умови праці;

— психофізіологічні фактори — обумовлені конкретним змістом трудової діяльності, характером праці (фізичне і нервово-психічне навантаження монотонність, темп і ритм праці);

— санітарно-гігієнічні умови — визначають зовнішнє виробниче середовище (температура повітря, шум, вібрація, освітлення тощо), а також санітарно-побутове обслуговування на виробництві;

— естетичні — сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (архітектурне, конструкторське, художнє оформлення інтер’єру, обладнання, оснащення, виробничого одягу тощо);

— соціально-психологічні   фактори — характеризують взаємовідносини в трудовому колективі і створюють морально-психологічний клімат.

Міжнародна організація праці виділяє десять груп факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність людини:

— фізичне зусилля передбачає пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмет праці тощо. Виділяють такі його рівні: незначне, середнє, важке і дуже важке;

— нервова напруга визначається складністю розрахунків, високою відповідальністю, інтелектуальним навантаженням, особливими вимогами до точності, небезпекою для життя тощо. Нервова напруга може бути: незначна, середня і підвищена;

— темп роботи визначає кількість трудових рухів за одиницю часу. Він може бути помірним, середнім, високим;

— робоче положення визначається положенням тіла людини по відношенню до засобів виробництва. Розрізняють обмежене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне положення;

— монотонність роботи полягає в багаторазовості повторення одноманітних короткочасних операцій, може бути незначною, середньою і підвищеною;

— температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Виділяють незначну, підвищену (знижену), середню, високу, дуже високу стадії впливу;

— забрудненість повітря визначається вмістом домішок у повітрі і їх впливом на організм людини. Забрудненість повітря має п’ять ступенів: незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

— виробничий шум. Частота шуму визначається в герцах, сила шуму — в децибелах. Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

— вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці можуть бути підвищені, сильні, дуже сильні;

— освітленість у робочій зоні визначається в люксах, має два рівні: недостатня і погана або осліплююча.

Перелічені фактори виробничого середовища впливають на працездатність працівника і на стан його здоров’я. Метою наукової організації праці є зменшення ступеня небезпечного впливу умов праці на людський організм, створення умов для збереження працездатності робітника і стабільно високого рівня продуктивності праці. Створення на робочих місцях за нормальних умов праці повинне йти за такими напрямами:

— впровадження у виробництво нової техніки, яка забезпечує збереження здоров’я людини;

— застосування нових прогресивних технологій, які сприяють виведенню людей з шкідливих робочих зон;

— впровадження сучасних засобів техніки безпеки, які забезпечують запобігання виробничого травматизму;

— проведення організаційних, психофізіологічних і соціальних заходів щодо оздоровлення виробничого середовища, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, які б запобігали професіональним захворюванням;

— покращення естетичних умов виробництва на основі впровадження художніх елементів, що позитивно впливають на самопочуття працівника і на підвищення результативності його праці тощо.

3. Шляхи вдосконалення ефективності організації праці

Шляхи покращення ефективності організації праці:

удосконалення розподілу і кооперації праці: поліпшення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці; впровадження багатоверстатного (багато агрегатного) обслуговування, суміщення професій та функцій; впровадження прогресивних форм і видів бригадної організації праці, тобто удосконалення кооперації праці;

удосконалення організації та обслуговування робочих місць: правильне планування робочих місць відповідно до логічного процесу; організаційно-технічна оснащеність робочих місць та розширення типізації у їх плануванні; впровадження планово-попереджувальних систем обслуговування робочих місць, забезпечення ефективного використання робочого часу основних і допоміжних робітників;

вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці: раціоналізація трудових прийомів, дій та рухів; впровадження прогресивних методів організації праці в межах зміни; навчання працівників ефективним прийомам і методам роботи з метою економії робочого часу і зростання продуктивності праці;

удосконалення підбору, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів: розробка планів підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб виробництва; організація менеджерами персоналу системи професійної орієнтації та професійного підбору кадрів; впровадження дійових форм і методів підвищення кваліфікації кадрів; створення умов для забезпечення стабільності кадрів на підприємстві; дотримання типових програм та термінів навчання щодо професій і рівнів кваліфікації;

удосконалення нормування праці: розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм часу; їх перегляд за виробничою необхідністю; удосконалення організації нормувальної роботи та поліпшення стану нормування праці робітників;

поліпшення умов праці: нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; дотримання вимог охорони праці та упорядкування побутової сфери виробництва; передбачення в колективних договорах процесу механізації важких і шкідливих робіт; усунення емоційно негативних чинників праці;

раціоналізація режиму праці та відпочинку (внутрішньо змінного, тижневого, місячного і річного): впровадження раціональної змінності по підприємству та його підрозділах, окремих категоріях працюючих; розробка плану пропозицій щодо ефективного використання позаробочого часу;

виховання сумлінного ставлення до праці: формування культури виробництва; заохочення працівників до раціоналізації та винахідництва; підвищення відповідальності за результати праці та виконання режиму робочого часу.

Висновки

Удосконалення соціально-трудових відносин безпосередньо пов’язане із впровадженням сучасних форм раціоналізації праці та активізації особистого чинника на виробництві. Останні є сукупністю таких складових: програми гуманізації праці: програми професійного розвитку робочої сили; методи матеріального стимулювання (участь працівників у прибутках, а також у володінні акціями, методи колективного стимулювання тощо); нетрадиційні форми організації робочого часу; програми, покликані реконструювати сам процес праці.

Особлива роль в удосконаленні соціально-трудових відносин належить гуманізації праці. На практиці вона забезпечується через законодавчі акти, спеціальні державні галузеві та регіональні програми, колективні договори підприємств. Виділення гуманізації як одного з пріоритетних напрямів поліпшення соціально-трудових відносин зумовлене глибокими змінами, які відбуваються в усіх сферах життя і діяльності людини під впливом зростання освітнього і культурного рівня, у процесах демократизації суспільства, ускладнення і підвищення технічного рівня виробництва, підвищення вимог до якості продукції тощо.

Гуманізація праці має сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини; широкій і активній участі працюючих у вирішенні виробничих завдань.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.
2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем’ян Богиня, Олена Грішнова,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.
3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. — К.: Кондор, 2005. – 328 с.
4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.
5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. — К.: Знання, 2004. — 535 с.
6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.
7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.
8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.
9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.