Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Участь у цивільному процесі прокурора та органів державної влади і місцевого самоврядування

  1. Загальні умови та форми участі прокурора у цивільному процесі України
  2. Підстави участі прокурора в цивільному процесі України
  3. Участь прокурора в цивільному процесі у справі в суді першої інстанції
  4. Участь прокурора в провадженні по оскарженню і перегляду судових рішень і ухвал
  5. Участь прокурора в цивільному процесі іноземних держав
  6. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному процесі

Вступ

З 1 вересня набув чинності Цивільний процесуальний кодекс (далі – ЦПК), прийнятий 18 березня 2004 р. Верховною Радою України [7].

Кодексом принципово змінені положення щодо участі у процесі прокурора, якому надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Дещо змінені підстави та форми його участі, внесені зміни в його повноваження, а також в деякі інші норми ЦПК, пов’язані з цим нововведенням.

Згідно з п. 2 ст. 3 ЦПК, яка відтворює конституційне положення про право на судовий захист, у випадках, передбачених законом, до суду можуть звертатися особи, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи або державних чи суспільних інтересів. Проте у цьому пункті зазначеної статті не конкретизується, які саме особи можуть звертатися до суду на захист прав, свобод та інтересів інших осіб. Вказані особи передбачені ст. 45 ЦПК [7].

Звертаючись до суду із заявою про захист прав громадян та державних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів громадянина або держави у суді. Прокурор – особливий суб’єкт цивільного процесу і його участь у цивільному судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 121 Конституції України, п. 2 ст. 45 ЦПК, п. 2 ст. 5 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру»). Тобто функція представництва інтересів в суді є для органів прокуратури конституційною [9, с. 209].

Тема: «Участь у цивільному процесі прокурора та органів державної влади і місцевого самоврядування».

1. Загальні умови та форми участі прокурора у цивільному процесі України

У пункті 1 ст. 45 ЦПК визначається така форма участі у цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, як звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів у випадках, встановлених законом [7, с. 23].

Насамперед, право на порушення цивільної справи зазначеними суб’єктами має обмежений характер, оскільки підстави реалізації цих правомочностей передбачені законом (п. 2 ст. 3 та п. 1 ст. 45 ЦПК). Крім того, це право згаданих суб’єктів спрямоване на реалізацію права інших осіб на судовий захист (п. 1 ст. 3 ЦПК) [7, с. 4]. Отже, вказаними суб’єктами, зокрема прокурором, цивільна справа може бути порушена у випадках, якщо в особи, в інтересах якої порушується справа, є право на судовий захист, а також він дотримався порядку звернення до суду (статті 119–122 ЦПК) [7, с. 105-106]. В іншому разі суддя зобов’язаний відмовити у прийнятті заяв, поданих цими суб’єктами.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, що представництво прокуратури полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом [9, с. 211].

На практичному рівні розрізняють певні конкретні підстави участі прокурора у цивільному процесі: власну ініціативу та зазначення про це в законі. Передусім, Конституція і ЦПК надають прокурору право, на свій розсуд, подати позов на захист інтересів громадянина або держави. Однак такий позов він може подати тільки у випадках, встановлених як процесуальним так і матеріальним (спеціальним) законом. Вказане свідчить про те, що це правило носить бланкетний характер. Для цього в кожному конкретному випадку слід звертатися до «відкритого бланку» у вигляді конкретного нормативного акту, де можуть міститися ці правове положення.

Слід зазначити, що діяльність прокурора в цивільному судочинстві відбувається в конкретних процесуальних формах, що передбачені в ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». Процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі – це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства – на порушення цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами судовий процес у справі [9, с. 212].

Згідно з ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурор самостійно визначає підстави представництва інтересів у суді та форми його здійснення. Це положення підтверджено вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. Однак, у зв’язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі подекуди суди займають неправильну позицію з цього питання [9, с. 212].

Справа в тому, що ст. 45 ЦПК дещо конкретизує форми участі прокурора в процесі у порівнянні зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». Можна стверджувати, що процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі дві.

Перша форма – це звернення до суду першої інстанції з позовами і заявами щодо захисту прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах. Розгляд цих справ передбачений в позовному, наказному та окремому провадженні (наказне провадження є новим інститутом у цивільному процесуальному законодавстві). Слід зазначити, що права звернення до суду на захист невизначеного кола осіб ЦПК не передбачає, на відміну від ст. 5 ЦПК 1963 р. в редакції від 21 червня 2001 р. та ст. 36-1 вказаного вище Закону. Оскільки новий ЦПК не регулює процедуру розгляду справ за захистом невизначеного кола осіб, то прокурор такі позови пред’являти не може.

Згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК, прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом  та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Це значить, що прокурор має право внесення апеляційної скарги (ст. 292 ЦПК), касаційної скарги (ст. 324 ЦПК), оскарження судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами (ст. 353 ЦПК) та подання заяви про перегляд рішення, ухвали чи судового наказу за нововиявленими обставинами (ст. 362 ЦПК). Це робиться також у формі звернення прокурора до суду апеляційної чи касаційної інстанції [7, с. 348].

Друга процесуальна форма – здійснення представництва інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК та іншими законами на будь-якій стадії цивільного процесу, тобто коли його участь визнається обов’язковою як за його зверненням, так і за зверненням до суду інших осіб. Так, статтею 281 ЦПК передбачено, що справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується зазначене питання, його представника з обов’язковою участю прокурора та інших осіб, що подали заяву. Фактично цим передбачається вступ прокурора в цивільний процес для дачі висновку в справі (ст. 35 Закону України «Про прокуратуру»), хоча безпосередньо статті 45,46 ЦПК, на відміну від ст. 121 ЦПК 1963 р., такої форми участі прокурора в цивільному процесі не передбачають [9, с. 214].

Надаючи право прокурору вступити в процес на будь-якій стадії, законодавець мав на увазі наступну схему. За новим ЦПК прокурор має право подати позов до суду першої інстанції. Незалежно від участі у справі він наділений правом оскарження рішень суду як в апеляційному, так і в касаційному порядку та ін. Однак вступ прокурора в цивільний процес на будь-якій стадії зовсім не означає його право, наприклад, вступити у справу, яка розглядається судом першої інстанції, на стадії судових дебатів. Під стадіями цивільного процесу у сенсі п. 2 ст. 45 нового ЦПК слід розуміти: розгляд справи судом першої інстанції (перша стадія); розгляд справи апеляційним судом (друга стадія) тощо. Звідси випливає, що прокурор має право вступити у справу шляхом пред’явлення позову, оскарження рішення, подання заяви про перегляд справи за винятковими чи нововиявленими обставинами тощо [9, с. 214].

2. Підстави участі прокурора в цивільному процесі України

Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Загальні підстави участі прокурора в суді розкриваються в ч. 2 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». Так, підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або з державою [3, с. 56].

Насамперед, прокурор звертається до суду із заявою про захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, якщо вони за станом здоров’я або з інших поважних причин не можуть захищати свої права (ч. 2 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” у редакції Закону від 17 грудня 2004 р.). Поважними причинами, з яких громадянин не може захистити свої права в суді, є хвороба, похилий вік громадянина, неповноліття або недієздатність, визнання громадянина обмежено дієздатним або безвісно відсутнім та ін. [3, с. 56]

Прокурор звертається до суду із заявою на захист прав і охоронюваних законом інтересів неповнолітніх, непрацездатних, обмежено дієздатних або безвісно відсутніх, якщо батьки, усиновителі, опікуни чи піклувальники, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування ухиляються від їхнього захисту. Водночас із поданням позову прокурор зобов’язаний вжити передбачених законом заходів щодо притягнення винних посадових осіб до встановленої відповідальності (п. 3 ч. 2 ст. 20 Закону України „Про прокуратуру”) [3, с. 57].

Підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою (ч. 2 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру”) [3, с. 57].

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. у справі за № З-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначається, що саме розуміти під інтересами держави [3, с. 57].

Отже, прокурор самостійно визначає підстави для представництва у суді інтересів громадянина або держави (ч. 5 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру”). Але він не повинен підміняти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органи виконавчої влади, зокрема державного контролю, органи місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які також можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ч. 1 ст. 45 ЦПК) [7, с. 23].

3. Участь прокурора в цивільному процесі у справі в суді першої інстанції

Право на порушення цивільної справи у суді першої інстанції на захист прав, свобод та інтересів інших осіб може бути реалізоване прокурором лише в порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством, насамперед, шляхом пред’явлення позовної заяви (ст. 118 ЦПК) [7, с. 97].

Це дозволяє визнати, що позовна заява може бути пред’явлена до суду при наявності певних передумов. Перш за все, передумовою права прокурора на звернення до суду є пряме зазначення в законі про можливості подання заяви на захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів. Адже, при прийняті позовної заяви (заяви) суддя має перевірити, яка саме правова норма надає прокурору право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У разі відсутності такої норми суддя відмовляє у прийняті позову.

Саме завдяки цьому реалізація прокурором права на пред’явлення позову залежить від наявності інших передумов, встановлених законом. Зокрема до таких передумов відносяться: а) підвідомчість справи суду; б) відсутність судового рішення або ухвали суду про закриття провадження по справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладення мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що набрали законної сили; в) відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; г) відсутність рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим. Крім того прокурор зобов’язаний дотримуватися також правил підсудності (статті 107–117 ЦПК) [9, с. 224].

Позивачем за позовом пред’явленим прокурором, який відповідно до ст. 45 ЦПК звернувся до суду в інтересах інших осіб або держави чи суспільних інтересів, у всіх випадках є та особа, фізична чи юридична, на захист прав і законних інтересів яких він заявив позов. У позовної заяві повинно бути вказана саме ця особа; суд зобов’язаний повідомити її про порушення цивільного процесу і можливості прийняти в ньому участь в якості позивача. Тобто прокурор не може взяти на себе роль позивача чи третьої особи з самостійними позовними вимогами.

Водночас прокурор користується не тільки процесуальними правами сторони, але й несе процесуальні обов’язки сторони в процесі. Це значить, що він, перш ніж пред’явити позов, повинен вияснити деякі матеріально-правові та процесуальні питання, а саме: визначити осіб, які будуть виступати в якості позивача та відповідача по справі, а також заінтересованих в результаті вирішення справи інших осіб; з’ясувати підвідомчість і підсудність справи; коло доказів на підтвердження позову; відповідність позову формі та змісту (ст. 119 ЦПК) [7, с. 98].

Насамперед в ньому мають бути обґрунтовані причини неможливості пред’явлення позову самою особою, в інтересах якої подається позовна заява (п. 6 ст. 119 ЦПК). Це значить, що твердження у заяві про неможливість громадянина самостійно пред’явити позов може бути визнано обґрунтованим і достатнім для прийняття такої заяви до провадження суду при умові, що воно підтверджено відповідними документами, доданими до заяви (медичним висновком про стан здоров’я заінтересованої особи, яке виключає його можливість звернення до суду, копією рішення суду про визнання цієї особи недієздатною та іншими) [9, с. 225].

Прокурор повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (п. 1 ст. 120 ЦПК). Слід зазначити, що правила цієї статті не поширюються на позовні заяви у трудових справах і справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (п. 2 ст. 120 ЦПК) [7, с. 98].

Якщо позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 та 120 ЦПК, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє прокурора і надає йому строк для усунення недоліків (ч. 1 ст. 121 ЦПК). Якщо прокурор відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконує вимоги, визначені у статтях 119 і 120 ЦПК, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. В іншому випадку вона вважається неподаною і повертається прокурору (п. 2 ст. 121 ЦПК) [7, с. 99].

У суді першої інстанції позовна заява прокурора реєструється, оформляється і передається судді в порядку черговості (п. 1 ст. 118 ЦПК). Прокурор має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою (п. 2 ст. 118 ЦПК) [7, с. 97].

У п. 1 ст. 45 ЦПК передбачено участь прокурора у розгляді цивільних справ. Використовуючи повноваження, надані як особі, яка бере участь у цивільному судочинстві, прокурор виконує завдання, визначені статтями 4, 34 Закону України „Про прокуратуру”. Стаття 34 цього Закону зазначає, що прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, зобов’язаний сприяти виконанню вимог закону.

Насамперед, прокурор бере участь у попередньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК), де суд, за його заявою може вжити заходи для забезпечення поданого ним позову (ст. 151 ЦПК), а також вирішити інші питання. Під час розгляду справи прокурор зобов’язаний виявляти повагу до суду, виконувати процесуальні норми, що регламентують порядок судового розгляду справ, беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого (ст. 162 ЦПК). Втручання прокурора у будь-якій формі у діяльність суду при здійсненні ним правосуддя є неприпустимим. Отже, підтримуючи у суді першої інстанції поданий позов, прокурор діє в межах повноважень, визначених законом [7, с. 150].

Стаття 46 ЦПК передбачає процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У разі, коли зазначені у ст. 45 ЦПК органи та інші особи порушують справу в суді в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки особи, в інтересах якої діють, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (п. 1 ст. 46 ЦПК). Отже, процесуальний закон відносить указаних осіб, як і сторони, до осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 26 ЦПК). Із цього випливає, що прокурор, під час розгляду справи по суті, користуються процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки, які передбачені статтями 27 і 31 ЦПК, за винятком права укладати мирову угоду [9, с. 226].

Крім зазначених прав та обов’язків, прокурор, як особливий суб’єкт цивільного процесу, має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК) [9, с. 226].

Треба зазначити, що у судових дебатах прокурор виступає першим (п. 6 ст. 193 ЦПК). У своїй промові він може посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Суд не може обмежувати тривалість виступу прокурора певним часом. Головуючий може зупинити прокурора лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. З дозволу суду прокурор може обмінюватись реплікою. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

У контексті п. 2 ст. 45 ЦПК прокурор має право вступити у розгляд цивільних справ, розпочатих за ініціативою інших осіб. У випадках, передбачених законом, участь прокурора у розгляді судами цих справ є обов’язковою. Так, справа за заявою про надання або припинення психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається з обов’язковою участю прокурора (п. 2 ст. 281 ЦПК; ст. 22 Закону України „Про психіатричну допомогу”) [9, с. 227].

Прокурор, який бере участь у справі, що розпочалася за ініціативою інших осіб, користується процесуальними правами, несе процесуальні обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК. Проте він не може змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, оскільки не пред’являв його в інтересах конкретної особи (позивача, третьої особи, що заявляє самостійну вимогу на предмет спору тощо).

Якщо прокурор має намір вступити у розгляд справи, порушеної з його ініціативи, він зобов’язаний повідомити про це судові письмово, а в судовому засіданні – також і усно (ч. 3 ст. 163 ЦПК).

4. Участь прокурора в провадженні по оскарженню і перегляду судових рішень і ухвал

Загальновідомо, що прокурор, як особа, якою законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, може оскаржити в апеляційному та касаційному порядку рішення, ухвали суду (статті 292 і 324 ЦПК), а також подати скаргу (заяву) про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами (статті 353 і 362 ЦПК). У першому випадку, на відміну від ЦПК 1963 р., прокурором подається відповідна заява, скарга, а не апеляційне чи касаційне подання [1, с. 246].

З метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами на рішення у справі, розглянутій без його участі, він має право ознайомлюватися з матеріалами справи в суді (п. 4 ст. 46 ЦПК). Отже, прокурор може оскаржити рішення, ухвали суду, подати скаргу (заяву) про їх перегляд у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами незалежно від участі у справі (п. 2 ст. 46 ЦПК). Це правильно, оскільки прокурор, який не брав участі у справі в суді першої інстанції, має право на підставі ст. 292 ЦПК, на яку вказує суддя, оскаржити рішення цього суду в апеляційному чи касаційному порядку (ст. 324 ЦПК), мотивувавши своє право на представництво інтересів громадянина чи держави.

Не можна не звернути увагу на ту обставину, що в новому ЦПК передбачається лише дві форми судових рішень: а) ухвали; б) рішення. Тобто відсутні судові рішення у формі постанов, що має сприяти уніфікації судових актів та спрощенню їх сприйняття учасниками судового розгляду [1, с. 247].

Новелою ЦПК 2004 року є те, що поданню апеляційної скарги передує подання заяви про апеляційне оскарження рішення або ухвали суду першої інстанції. Заяву може бути подано протягом десяти або п’яти днів із дня проголошення рішення або ухвали суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду – протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (частини 1, 2 ст. 294 ЦПК). Апеляційна скарга може бути подана прокурором і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо ця скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ч. 4 ст. 295 ЦПК) [1, с. 248].

Пропущений прокурором строк на подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги може бути поновлений судом за його заявою, за наявності належних підстав. За їх відсутності апеляційна заява, скарга залишається без розгляду (ч. 3 ст. 294 ЦПК) [1, с. 247].

З метою створення сприятливих умов для реалізації зацікавленими особами права на апеляційне оскарження заява та апеляційна скарга подаються через суд першої інстанції, який розглянув справу. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається до суду апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 296 ЦПК) [1, с. 246].

Прокурор має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від апеляційної скарги повністю або частково. Доповнення чи зміна апеляційної скарги можливі протягом строку, передбаченого на апеляційне оскарження. Відкликання апеляційної скарги можливе до початку розгляду справи в апеляційному суді. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги (пункти 1–3 ст. 300 ЦПК) [1, с. 286].

Прокурор має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від скарги повністю або частково. Відмова від апеляційної скарги можлива протягом усього часу розгляду справи в апеляційному суді. Одночасно з прийняттям відмови від апеляційної скарги суд вирішує питання про закриття у зв’язку з цим апеляційного провадження. У разі його закриття прокурор, відмову якого було прийнято судом, позбавляється права на повторне подання апеляційної скарги з тих самих підстав (п. 4 ст. 300 ЦПК) [1, с. 286].

За результатами розглянутої в апеляційному порядку цивільної справи суд постановляє рішення чи ухвалу, в яких даються відповіді на апеляційну скаргу прокурора у справі, щодо наслідків нового (повторного) розгляду і вирішення цивільної справи, перевірки з фактичного і правового боку рішення (ухвали) суду першої інстанції, їх обґрунтованості та законності. Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами, встановленими для порядку вирішення питань колегією суддів (ст. 19 ЦПК), і керуючись загальними вимогами до судових рішень та ухвал (глава 7 розділу ІІІ ЦПК) з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 314 – 316 ЦПК [1, с. 293-294].

Слід зазначити, що у новому ЦПК суттєвих змін зазнала процедура касаційного оскарження. Поки що чинний кодекс у ст. 319 визначає судом касаційної інстанції Верховний Суд. У новій редакції вказано, що касаційною інстанцією в цивільних справах є суд, визначений Законом „Про судоустрій України” як суд касаційної інстанції в цих справах (ст. 323 ЦПК) [1, с. 275].

У новому ЦПК збільшено строк на касаційне оскарження до 2 місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду (ст. 325 ЦПК), тобто з моменту їх проголошення. ЦПК передбачає також подання касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції, а не через суд першої інстанції, як це було раніше.

У Верховному Суді цивільна справа розглядається колегією у складі 5 суддів. У касаційному порядку може бути перевірено лише правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права. Касаційна інстанція не наділена правом встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими тощо (ст. 335 ЦПК). Тому прокурор, при поданні касаційної скарги, повинен зазначити норми, які були порушені чи неправильно застосовані судом, та в чому саме полягає ці порушення [9, с. 231].

Судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв’язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені прокурором з мотивів:

  1. неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;
  2. визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України (ст. 354 ЦПК) [1, с. 297].

Скарга у зв’язку з винятковими обставинами подається прокурором за правилами подання касаційних скарг у касаційному провадженні, протягом одного місяця з дня відкриття виняткових обставин (п. 1 ст. 355 ЦПК). За формою і змістом ця скарга має відповідати вимогам ст. 326 ЦПК. До скарги мають бути додані копії судових рішень, які оскаржуються прокурором [1, с. 258].

5. Участь прокурора в цивільному процесі іноземних держав

В правовому регулюванні участі органів прокуратури в цивільному судочинстві окремих іноземних держав відбулися певні зміни.

Федеральний закон про Прокуратуру Російської Федерації від 17 листопада 1995 р. відмовився від встановленого нагляду прокуратури за законністю розгляду цивільних справ у судах. Прокурор відповідно до процесуального законодавства Російської Федерації бере участь у розгляді справ судами, опротестовує рішення, ухвали і постанови судів, що суперечать закону. Він має право звернутися до суду із заявою або вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає охорона прав і законних інтересів суспільства, держави або громадян (ст. 41 ЦПК) [4, с. 312].

Правове регулювання участі прокурора в цивільному процесі Польщі і його процесуальне становище встановлені статтями 55-60 ЦПК.

Позов прокурора на охорону законності і суспільного інтересу пред’являється до всіх учасників спірного матеріального правовідношення. Позов на охорону прав і інтересів громадянина пред’являється до конкретної особи (ст. 57 ЦПК). Особа, в інтересах якої пред’явлений позов прокурором, може вступити в процес як позивач, для чого § 1 ст. 56 ЦПК зобов’язує суд повідомити таку особу про порушення справи і вручити їй копію позовної заяви. У випадку вступу в справу позивача, процесуальні дії його і прокурора викликають взаємні правові наслідки для одного і другого. Тому на дії позивача, спрямовані на розпорядження предметом позовного спору (відмова від позову, мирова угода) потрібна згода прокурора, який також не має права розпоряджатися предметом спору (§ 2 ст. 56 ЦПК). Але в основному їх взаємовідносини побудовані на засадах автономії. Відповідно ст. 58 ЦПК рішення суду про відмову прокурору в задоволенні позову майнового характеру не позбавляє права позивача вимагати задоволення своїх вимог повністю чи частково в новому, порушеному ним процесі.

Правове регулювання участі прокурора в цивільному процесі Англії, США і Франції характеризується істотними особливостями.

В Англії відсутня самостійна система органів прокуратури в механізмі держави. Властиві для прокуратури завдання і функції виконують інші службові особи — Генеральний атторней і його представники, місцеві атторнеї. Генеральний атторней є керівником адвокатури в масштабі Англії і одночасно виконує роль представника держави і уряду в цивільному процесі у справах, які мають суспільний характер інтересу щодо масштабності впливу на широкі верстви населення.

Позов, заявлений Короною чи пред’явлений до неї, проходить через відповідний урядовий департамент і ця діяльність покладається на соліситора такого департаменту. Якщо відповідний департамент відсутній, то судочинство продовжується від імені Генерального атторнея, який виступає як сторона (позивач чи відповідач) в цивільному процесі, представляючи і захищаючи інтереси держави [4, с. 315].

Прокуратура США складає дві самостійні системи: Федеральну прокуратуру і прокуратуру штатів, не зв’язаних між собою.

Прокуратура штатів також відноситься до виконавчих органів влади, її очолює Головний прокурор штату, який є вищим чиновником органів юстиції та із своїми помічниками представляє інтереси штату в судах і в процесах, які зачіпають інтереси всього населення. Головний прокурор також надає консультацію Губернатору та іншим офіційним особам щодо тлумачення і застосування законів штату. Але основною функцією прокуратури США є порушення кримінального переслідування і підтримання державного обвинувачення в суді.

У цивільному судочинстві США прокурори можуть брати участь з метою захисту інтересів держави (Федерації, штатів) як сторона-позивач і відповідач, а також для дачі висновку про конституційність закону. Прокурор має право як порушити справу в суді, так і вступити в процес по справі від імені і в інтересах урядових організацій (міністерств, агентств тощо), а також на захист прав громадян, порушених дискримінаційними діями, вчиненими проти них [4, с. 317].

Прокуратура Франції є складовою частиною структури Міністерства юстиції і має особливим призначенням забезпечення дотримання кримінальних законів. Вона порушує кримінальні справи, здійснює нагляд за органами розслідування, підтримує обвинувачення в суді, контролює за законністю судових вироків і їх виконанням.

Порушення прокурором цивільних справ можливо тільки у передбачених законом випадках, зокрема відповідно Цивільного кодексу Франції: про констатацію смерті (оголошення особи померлою) — ст. 90; про предположення особи якби безвісно відсутньою (ст. 112); про оголошення особи безвісно відсутньою (ст. 122); про присудження до штрафу службову особу і подружжя, які вклали шлюб без встановленої публікації (ст. 192); про передачу дітей на виховання одному із подружжя при розірванні шлюбу (ст. 302); про позбавлення дієздатності осіб психічно хворих або недоумкуватих, якщо вони не мають подружжя чи родичів (ст. 491); про призначення радника марнотратцю (ст. 514); про визнання прав недієздатних чи неповнолітніх, які виникають з розпоряджень дарувальників чи заповідача на їх користь (ст. 1057); про усунення порушень, допущених при створенні товариства, а також про зміну статусу товариства (ст. 1839) [4, с. 318].

При пред’явленні позову прокурор діє як і основна сторона-позивач.

Вступ прокурора в процес для дачі висновку можливий у будь-яку справу між приватними особами за його ініціативою на свій розсуд у зв’язку з доцільністю таких дій. У передбачених законом випадках, зокрема, у справах про зміну особистого правового статусу громадян участь в процесі прокурора обов’язкова.

У трибуналах великої інстанції (функціонують у кожному департаменті Франції тільки як суди першої інстанції) прокурори республіки, що діють при них, беруть участь у цивільному процесі в обох процесуальних формах [4, с. 319].

В цивільному процесі ФРН участь прокурора обмежена окремими справами, зокрема відповідно до § 632 ЦПК він може пред’явити позов до подружжя про визнання шлюбу недійсним і його процесуальне правове становище визначається стороною-позивачем у справі [4, с. 319].

6. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному процесі

Така участь з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в цивільних справах, що пов’язані з відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється, і коли така участь передбачена законом. Порівняно широкі права на участь у процесі надані органам опіки і піклування, житлово-комунальним, фінансовим та ін.

Кодекс про шлюб та сім’ю України (статті 66, 129) покладає на органи опіки і піклування захист особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та інших недієздатних осіб. При цьому (відповідно до ст. 129 КпШС) органами опіки і піклування виступають: державна адміністрація районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах, сільські, селищні ради. А ведення справ покладається на відповідні їх відділи і управління  [4, с. 330].

Органи опіки і піклування згідно з КпШС мають право пред’явити позов про визнання шлюбу недійсним (ст. 47), про позбавлення батьківських прав (ст. 71), про визнання усиновлення недійсним (ст. 121), про скасування усиновлення (ст. 125). Якщо справа була розпочата іншими особами, участь органів опіки і піклування для дачі висновку в справах, передбачених статтями 71,119 КпШС, є обов’язковою [4, с. 331].

Відповідно до ч. З ст. 265 ЦПК до заяви у справах про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

Справи про поновлення у батьківських правах (ст. 75), по спорах про дітей (статті 67, 76) також розглядаються за їх участю. Вони повинні вимагати від опікуна або піклувальника відшкодування майнової шкоди, заподіяної несумлінним або недбалим виконанням опікунських обов’язків (ст. 152). У справах про встановлення факту батьківства і факту визнання батьківства їх участь для дачі висновку є обов’язковою. Якщо встановлення таких юридичних фактів необхідне для здійснення прав на одержання пенсії і спадкоємства, то для участі в справі залучаються відповідно органи соціального захисту і фінансові органи для дачі висновку.

Функцію органів опіки і піклування по захисту прав інших осіб й інтересів держави здійснюють органи соціального захисту в справах осіб, над якими за станом здоров’я встановлено піклування (ст. 129 КпШС). Але більш поширена їх участь у формі дачі висновку в справах окремого провадження — про встановлення юридичних фактів (перебування на утриманні, визнання батьківства та ін.), необхідних для вирішення питання про призначення пенсії, тощо. У таких справах можлива участь пенсійних органів Міністерства оборони і Міністерства внутрішніх справ України [4, с. 333].

При здійсненні своїх функцій органи опіки і піклування приймають відповідні рішення (п. 6 Правил опіки і піклування), тому їх висновком у справі має бути рішення в письмовій формі. Виконання житлово-комунальними органами функцій управління житловим фондом України обумовлює можливу і необхідну їх участь у цивільному процесі в справах, пов’язаних зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд і будівель. Житлово-комунальні органи заінтересовані в такому вирішенні справ судами, яке відповідало б законодавству в галузі житлового будівництва і захищало права громадян, підприємств, установ, організацій [4, с. 334].

Для дачі висновку про придатність жилого приміщення для проживання суди повинні залучати до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби, а також місцеві житлові органи, якщо рішення у справі може вплинути на їх інтереси. Невиконання цього обов’язку призводить до порушення прав зазначених органів і може бути підставою для скасування судового рішення, постановленого у таких справах без їхньої участі.

Функцію органів місцевого самоврядування виконує суб’єкт комунальної власності і підприємницької діяльності, котрим є Бюро технічної інвентаризації асоціації «Укртехінвентаризації», на яке покладено обов’язок здійснювати перевірку реального юридичного статусу об’єктів нерухомості, обстеження їх технічного стану, державну реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебуває у власності юридичних та фізичних осіб. Верховний Суд України роз’яснив судам про необхідність залучати Бюро для дачі висновку у справах про право володіння, поділу будівель і порядку користування земельними ділянками [4, с. 335].

Житлово-комунальні організації органів місцевого самоврядування, у підпорядкуванні і розпорядженні яких є житловий фонд, у певних випадках можуть бути залучені у справу третіми особами. В судовій практиці і теорії процесу виникають труднощі у розмежуванні їх процесуальної правосуб’єк-тності такими особами і суб’єктами захисту прав інших осіб. Відповідно до ст. 121 ЦПК підставою для участі їх у процесі буде відсутність спору по договору житлового найму з однією із сторін, а не суб’єктивного юридичного інтересу, про що зазначається в літературі, оскільки такий може мати не лише матеріально-правовий, а й державно-правовий характер.

Суб’єктами захисту прав інших осіб й інтересів держави можуть бути ті органи державної влади, участь яких у цивільному процесі обумовлюється необхідністю здійснення ними своєї компетенції у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Так, державна податкова адміністрація може стягувати з громадян у бюджет в судовому порядку недоїмки по податках та інших обов’язкових платежах, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій; подавати позови про стягнення в доход держави коштів, одержаних громадянами за незаконними угодами, та в інших випадках одержання коштів без установлених законом підстав (ст. 11 Закону від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні») [4, с. 336].

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітет по нагляду за охороною праці, органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України (ст. 44 Закону від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці»). У справах за позовами до власників про відшкодування шкоди працівникам, збитків іншим громадянам, підприємствам і державі зазначені державні органи можуть брати участь для дачі висновку по справі (статті 11, 30 Закону, ч. 2 ст. 121 ЦПК) [4, с. 348].

Стаття 42 ЦПК Російської Федерації в редакції Закону від 7 липня 2000 р. встановила, що у випадках, передбачених законом, державні органи, органи місцевого самоврядування, організації і громадяни мають право звернутися до суду з позовом на захист порушених чи оспорених прав, свобод, і охоронюваних законом інтересів інших осіб на їх прохання чи на захист прав, свобод, та інтересів невизначеного кола осіб. Позов на захист прав, свобод та інтересів недієздатного громадянина може бути пред’явлено незалежно від прохання його законного представника або іншої заінтересованої особи. Процесуальне правове становище суб’єктів захисту прав інших осіб прирівнено до позивача за винятком, вони не мають права вкладати мирову угоду, їх відмова підтримувати пред’явлену вимогу не перешкоджає розгляду справи, якщо позивач не заявить відмову від позову. При відмові позивача від позову і прийняття її судом суд закриває провадження у справі [4, с. 341].

Висновки

Діяльність прокурора в цивільному судочинстві відбувається в конкретних процесуальних формах, що передбачені в ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». Процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі – це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства – на порушення цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами судовий процес у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Загальні підстави участі прокурора в суді розкриваються в ч. 2 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». Право на порушення цивільної справи у суді першої інстанції на захист прав, свобод та інтересів інших осіб може бути реалізоване прокурором лише в порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством, насамперед, шляхом пред’явлення позовної заяви (ст. 118 ЦПК).

Новим ЦПК передбачено дві підстави для перегляду справи у зв’язку з винятковими обставинами. Зокрема, підстава щодо перегляду справи у зв’язку з винятковими обставинами в разі неоднакового застосування одного і того самого положення закону є метою забезпечення єдності розуміння та застосування норм матеріального права. Щодо другої підстави перегляду, то він можливий у разі встановлення факту порушення Україною міжнародних зобов’язань.

Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному процесі з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в цивільних справах, що пов’язані з відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється, і коли така участь передбачена законом.

Список використаних джерел

  1. Зейкан Я. П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України: станом на 31 березня 2006 р. / Я. П. Зейкан. — К.: Юридична практика, 2006. — 559, с.
  2. Комаров В. В. Цивільне процесуальне право України: практика застосування: Навч. посібник для студ. вуз. — Харків: Основа, 1993. — 288 с.
  3. Солодкий В. І. Участь прокурора у виконавчому провадженні: суть, генезис, значення // Право України. – 2006. – № 7. – С. 56-60
  4. Фурса С. Я. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. — К.: КНТ, 2006. — 446, с.
  5. Цивільне процесуальне законодавство України/ Ред. В. Г. Гончаренко, Е. Ф. Демський, О. М. Джужа. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 540 с.
  6. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник. -К.: Атіка, 2006. -383, с.
  7. Цивільний процесуальний кодекс України: Офіційний текст /Ред. В. М. Вдовиченко. -К.: Кондор, 2008. — 395, с.
  8. Цивільний процес: Навчальний посібник/ А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Бондаренко Н. Л. — К.: Наук. думка: Прецедент, 2004. — 262 с.
  9. Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 307 с.