Комп’ютерні технології як засіб обміну, оперування та передачі інформації стає невід’ємною частиною життя людей у багатьох країнах світу. Вони широко застосовуються як для високотехнологічного виробництва та управління ресурсами, так і слугують для побутових потреб та спілкування громадян різних країн світу. Але разом із значними перевагами для світової економіки, розширенням свободи слова і вільним обміном ідеями комп’ютерні технології створюють реальні загрози для світового правопорядку та правопорядку окремих країн у разі їх неправомірного використання.

На сьогодні використання комп’ютерних мереж дозволяє злочинцю нівелювати значні відстані та державні кордони для втілення своїх намірів, що значно ускладнює застосування країнами своєї кримінальної юрисдикції щодо них. Саме тому перегляд поняття «організація розслідування злочинів, вчинених у кіберпросторі» стає необхідною передумовою розробки системи ефективних заходів щодо боротьби з цим видом правопорушень, які у міжнародних документах часто називають кіберзлочинами.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день значна кількість «звичайних» злочинів перейшли до категорії кіберзлочинів. Це означає, що завдяки застосуванню комп’ютерних технологій вчинення цих зло-чинів полегшується, а їх суспільно небезпечні наслідки можуть розповсюдитися на більшу територію. Серед таких злочинів, що перейшли з реального, фізичного світу до кіберпростору, можна назвати кібертероризм, розповсюдження порнографічної інформації через Інтернет, відмивання електронних грошей, або кібервидмивання грошей тощо.

Зростання кількості персональних комп’ютерів та користувачів мережі Інтернет впливає на криміналізацію дій, пов’язаних з його використанням та збільшення кількості злочинів, що все більше вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій, і призводить до доцільності законодавчо регламентувати кримінальну відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень у цій сфері.

Фахівці виділяють такі види атак в Інтернеті: 1) вандалізм; 2) пропаганда; 3) збір інформації; 4) відмова сервісу; 5) втручання в роботу обладнання; 6) атаки на пункти інфраструктури.

Підвищений інтерес злочинців до комп’ютерів, комп’ютерних мереж та Інтернету не випадковий. Унікальність глобальної мережі полягає в тому, що вона не знаходиться у віданні конкретної фізичної особи, приватної компанії, державної чи громадської організації або навіть окремої держави. Використання телекомунікаційних мереж дозволяє вчинити злочин, не виходячи з дому, офісу, не покидаючи межі своєї країни або одночасно з території декількох держав. Відсутні будь-які форми контролю за інформацією, що відкриває необмежені можливості для доступу до неї та використовується злочинцями. Зазначене обумовлює транснаціональний, організований, груповий характер багатьох кібер-злочинів.

Враховуючи невеликий досвід діяльності слідчих і оперативних підрозділів у вказаній сфері та з метою удосконалення досудового розслідування й оперативно-розшукової діяльності, вважаємо за доцільне: 1) напрацьовувати дослідження й теоретичні методики і рекомендації для практики щодо удосконалення збору і процесуального закріплення доказів при досудовому розслідуванні кібер-злочинів; 2) вносити пропозиції щодо удосконалення національного законодавства про кримінальну відповідальність щодо криміналізації при виявленні нових видів кібер-злочинів; 3) з метою підвищення ефективності протидії і запобіганню створити при підрозділах ОВС з протидії кібер-злочинам сектори аналітичної і технічної розвідки, із забезпеченням їх потужними комп’ютерними й іншими сучасними інформаційно-технічними засобами; 4) з метою поширення технічних і процесуальних знань щодо сучасних досягнень інформаційних й інших інформаційних технологій, можливостей мережі Інтернет тощо включати в плани роботи МВС України підвищення кваліфікації працівників підрозділів досудового розслідування й оперативних підрозділів з протидії кібер-злочинам та інших підрозділів; 5) керівництву МВС України розглянути питання про створення при навчальних закладах спеціалізованих науково-дослідних лабораторій щодо напрацювання методик розслідування і викриття кібер-злочинів та розробки проблемних питань чинного КПК України.

З позицій слідчої практики процесуальний порядок початку кримінального провадження триває з моменту, коли суб’єкту розслідування стало відомо про джерело обставин, що можуть свідчити про кримінальне правопорушення, до моменту внесення ним інформації до ЄРДР. Внутрішня організація слідчим початку кримінального провадження залежатиме від двох чинників: правового та неправового (організаційного) характеру. Правові чинники, що зумовлюють форми початку кримінального провадження, пов’язані з характером джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення певного виду кримінального правопорушення. Особливості використання функціоналу оперативно-розшукової діяльності з метою виявлення кримінального правопорушення є організаційними чинниками, що зумовлюють особливості форми початку кримінального провадження щодо окремого виду злочинів.

Існують чотири організаційні форми початку кримінального провадження:

1)       кримінальне провадження розпочато за заявою потерпілого/повідомлення особи про кримінальне правопорушення (безальтернативна форма);

2)       кримінальне провадження розпочато за матеріалами оперативних підрозділів, отриманими в результаті перевірки оперативної інформації (альтернативна форма) — визнано складність реалізації матеріалів перевірки щодо нетяжких і середньої тяжкості злочинів, чим і пояснюється формалізованість застосування безальтернативної форми початку провадження;

3)       кримінальне провадження розпочато в межах реалізації матеріалів ОРС (безініціативна форма) — констатовано її поширеність щодо злочинів, вчинених у кіберпросторі з політичних мотивів (90%), злочинів, що порушують встановлений порядок обігу певних речей (40%); 4) кримінальне провадження розпочато унаслідок виявлення слідчим злочину, вчиненого у кіберпросторі, під час розслідування іншого кримінального провадження (ініціативна форма) — визнано її нетиповість, слідчий виявляє такі злочини, як правило, випадково.

Враховуючи особливості злочинів у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, важливе значення для результативності їхнього оперативного документування має взаємодія оперативного підрозділу внутрішніх справ на всіх рівнях, зокрема із представниками правоохоронних органів інших країн.

Проаналізувавши досвід роботи поліції багатьох країн світу у сфері протидії кіберзлочинності, слід зазначити, що цей напрям забезпечується такими основними шляхами, як покладання додаткових функцій на існуючі підрозділи поліції або створення спеціальних підрозділів.

Отже, поліція є важливим партнером у співпраці відомств, що займаються боротьбою зі злочинністю, зокрема кіберзлочинністю, забезпеченням дотримання прав людини, забезпеченням захисту державних комп’ютерних центрів та комп’ютерних мереж приватного сектора.

Слід зазначити, що методика розслідування випадків несанкціонованого дистанційного доступу до комп’ютерних мереж технічно складна, ними займаються спеціалізовані поліцейські підрозділи. З огляду на небезпеку комп’ютерної злочинності, тенденцію її розвитку та впливу на світове співтовариство у межах ООН регулярно проводяться симпозіуми з профілактики і припинення комп’ютерної злочинності.

Необхідно зазначити, що закордонний досвід, безумовно, повинен вивчатися і бути використаним. Водночас безоглядне перенесення західних стандартів регулювання політичних, економічних і соціальних процесів без урахування історичних та національних особливостей далеко не завжди приносить позитивні результати.

Боротьба з кіберзлочинністю повинна стати пріоритетною функцією всіх правоохоронних органів і силових відомств.

Результати аналізу характеристики комп’ютерної злочинності дозволяють прогнозувати ускладнення боротьби з нею з огляду на те, що способи вчинення комп’ютерних злочинів з кожним роком набувають усе більш витонченого характеру. До вирішення цієї проблеми необхідно підходити комплексно.

Фахівці виділяють такі елементи організації діяльності правоохоронних органів у глобальних інформаційних мережах:

—         вивчення і оцінка обстановки в мережах;

—         здійснення оптимальної розстановки сил і засобів, забезпечення взаємодії;

—         управління, планування і контроль; координація дій суб’єктів правоохоронних органів.

Важливим елементом системи заходів боротьби з комп’ютерною злочинністю є заходи превентивного характеру, або заходи попередження.

Сукупність потреб, задоволення яких забезпечує існування і можливість прогресивного розвитку кожного громадянина, суспільства і держави — це частина національних інтересів, без реалізації яких неможливо забезпечити стабільний стан держави і суспільства, а також нормальний розвиток країни як незалежного суб’єкта міжнародних відносин.

Усі інтереси, що захищаються, в інформаційній сфері підрозділяються на інтереси особи, держави, суспільства. Проблема кіберзлочинності нині зачіпає як цілі країни, так і окремих осіб.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що протидія кіберзлочинності — це частина національних інтересів держави.

Отже, сьогодні у світі дослідження проблем боротьби зі злочинами в кіберпросторі приділяється значна увага, що обумовлено об’єктивними процесами розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій і їх впровадженням у різні сфери громадської діяльності.

Література

1. Актуальні питання розслідування кіберзлочинів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/180/ Aktual_p1tan_rozsl_kiberzloch_2013 .pdf?sequence=1&isAllowed=y
2. Бойченко О. В. Медіа-тероризм: особливості сучасних ознак інформаційній безпеці / О. В. Бойченко // Інтегровані інтелектуальні робототехнічні комплекси (ПРТК-2009): ІІ Міжнародна наук.-практ. конф. (25-28 травня 2009 р.). — К. : НАУ 2009. — С. 230-232.
3. Музика А. А. Законодавство України про кримінальну відповідальність за «комп’ютерні» злочини: науково-практичний коментар і шляхи вдосконалення / А. А. Музика, Д. С. Азаров. — К. : Вид. Паливода А. В., 2005. — 120 с.
4. Протидія кіберзлочинності в Україні: правові та організаційні засади / О. Є. Користін, В. М. Бутузов, В. В. Василевич та ін. — Київ : Скіф, 2012. — 728 с.
5. Прохоренко В. Кіберзлочинність для України стає актуальним поняттям – НБУ. Економічна правда. 2013. 26 лютого. URL: https://www.epravda.com.ua/news/2013/02/7/360508/.
6. Савчук Н. В. Кіберзлочинність: зміст та методи боротьби [Електронний ресурс] / Н. В. Савчук // Теоретичні та прикладні питання економіки. — 2009. — Вип. 19. — С. 338-342. — Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Tppe/2009_19/Zb19_48.pdf
7. Сироїд Т Л. Правова основа міжнародної співпраці у сфері боротьби з кіберзлочинністю / Т. Л. Сироїд // Актуальні питання діяльності правоохоронних органів у сфері протидії кіберзлочинності : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (м. Харків, 12 листоп. 2014 р.) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. — Харків : Права людини, 2014. — С. 194-196.
8. Юртаєва К. В. Визначення місця вчинення злочинів з використанням комп’ютерних технологій / К. В. Юртаєва // Форум права. — 2009. — № 2. — С. 434—441