Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Українське військо у XX–XXI століттях

Вступ

Зі здобуттям незалежності Україна 24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України. Створення національних Збройних сил характеризувалося одночасним формуванням правової основи діяльності Збройних сил, реорганізацією структур, створенням відповідних систем управління й забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування.

На сучасному етапі розвитку Української держави Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України а також беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Сучасні захисники України зараз, як і у минули часі, відстоюють честь, гідність, суверенітет та незалежність нашої Батьківщини. Мужньо захищаючи кордони від ворожої агресії, яку Україна зазнає на Сході, українські воїни демонструють справжню згуртованість, патріотизм та героїзм.

Уся історія державності України тісно пов’язана з утворенням і розвитком війська. Українські воїни завжди були надійними захисниками, відданими патріотами, для яких честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук. Це генетично передавалося через століття, стало гаслом запорізьких козаків, гайдамаків, Січових Стрільців, воїнів УПА. Сьогодні це гасло підтримує і надихає на боротьбу з російським агресором наших захисників на Сході. 

1. Українське військо на поч. ХХ ст.

Кінець XIX — початок XX ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв’язок з традиціями січового козацтва. Січовий стрілецький рух об’єднував у свої товариства радикально настроєних селян, інтелігенцію, пізніше — студентську й учнівську молодь. Стрілецькі товариства («Січ», «Сокіл» та ін.), до яких увіходили й дорослі, і юнаки, поповнювалися за рахунок пластунів — членів дитячих таємних гуртків «Пласт».

Українські військові формування під час Першої світової війни (1914-1918 рр.). Перша світова війна розпочалася 1 вересня 1914 р. як протистояння Антанти (Англія, Франція, Росія) та Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). У планах супротивників чільне місце належало завоюванню українських земель, які були театром жорстоких боїв. Українці змушені були воювати на боці російської (3,5 млн) та австрійської (250 тис.) армій за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.

У 1914 р. на добровільних засадах був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС). Він складався з піхотного полку (2-3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав 4 піхотні сотні (роти). Сотні складалися з 4-х чот (взводів), чоти — з 4-х роїв (відділень) по 10-15 осіб.

Легіон УСС здебільшого складався з вихованців воєнізованих організацій: спортивно-громадської («Сокіл»), пожежної («Січ»), учнівсько-шкільної («Пласт»), До міста Стрий (Львівщина), де формувався легіон, прибуло понад 10 000 добровольців. Проте дозвіл надали лише 2500 особам, адже австрійське командування хотіло, щоб українці служили в імперській армії, де б вони «розчинилися» в масі солдатів інших національностей. Військову присягу усуси складали двічі: перший раз — загальну для всього війська, а вдруге — «свою», національно-патріотичну на вірність Україні.

Бойове хрещення усуси (від абревіатури УСС) прийняти 25 вересня, захищаючи Ужоцький перевал Карпат. Тут проти них вела наступ дивізія кубанських козаків. Отож одразу ж проявилася й загальнонаціональна для українців трагедія: адже змушені вони були битися один проти одного у лавах ворогуючих армій.

Усуси виказали себе найстійкішими солдатами австрійської армії, яким доручали найвідповідальніші завдання. Генерал Ігнац фон Фляйшман писав в одному з наказів по дивізії, якою командував і в лавах якої перебували усуси, що «вони можуть гордо глядіти на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих діл та лавровий вінок в історії їхнього народу». У цьому разі йшлося про найзапекліші бої за гору Маківка в Карпатах, які відбувалися з початку квітня до початку травня 1915 р. Ця гора кілька разів переходила з рук у руки. Бої за неї визначили перелом у військових операціях на користь німецько-австро-угорських союзників. Вони перейшли в наступ, і в їхньому складі усуси вже в червні 1915 р. першими ввійшли до Галича — старовинної столиці Галичини, піднявши тут на знак перемоги свій жовто-блакитний прапор.

Ще одним місцем геройської слави стала гора Лисоня біля Бережан на Тернопільщині, де новосформований полк УСС, потрапивши в оточення, був практично знищений. Лише 150 стрільцям та 16 старшинам удалося вирватися з оточення.

Після розвалу Австро-Угорської імперії на захист Західно-Української Народної Республіки постала Українська Галицька Армія (УГА), основу якої склали формування Українських Січових Стрільців. УГА була створена для боротьби проти поляків на території Західної України (1919 р.).

Після падіння Російської імперії на українських землях утворилися численні військові формації, ураховуючи загони Вільного козацтва, Української Повстанської Армії (УПА), а також і Червоне козацтво. Воно стало основою збройних сил УСРР, а згодом — УРСР.

Збройні сили Української Народної Республіки. Під час Першої світової війни Україна була ареною протистояння, що зумовило людські втрати та руйнування. Це значною мірою вплинуло на створення незалежної української держави та її збройних сил — УНР.

Армію УНР радянська й російська пропаганда називала «петлюрівською». Від лютого 1917 р. до квітня 1918 р. це — збройні формування УНР, створені на основі українізованих частин російської та австро-угорської армії (усусів та ін.), формувань колишніх полонених українців і загонів добровольців — «гайдамаків», «вільного козацтва» тощо. Із жовтня 1918 р. по листопад 1920 р. — усі ці збройні формування були вже регулярною армією Української Народної Республіки.

Революційна повстанська армія України Нестора Махна зуміла нав’язати збройну боротьбу відразу кільком титанам — білогвардійцям, військам Директорії, німецько-австрійським формуванням, а також більшовикам. З останніми Махно укладав епізодичні союзи, проте щораз опинявся їхньою жертвою — аж до розгрому його сил Червоною армією, після чого він залишив Батьківщину.

У 1918 р. Центральна Рада проголошує створення військового флоту УНР. ВМФ України складався з лінійних кораблів, серед яких були кораблі-велетні — дредноути — «Цариця Катерина Велика» та «Воля», крейсерів, гідрокрейсерів, міноносців, підводних човнів і сторожових катерів і морської піхоти.

У 1920 р. армія УНР після тяжких боїв з Червоною армією перейшла р. Збруч і була інтернована польською владою. 1924 р. вона припинила існування як організована збройна сила. Інтерновані вояки перейшли на становище політичних емігрантів. Згодом вони ввійшли до складу українських національно-патріотичних організацій.

Військова техніка, що використовувалась в українсько-більшовицькій війні, була «спадком» від російської армії. На жаль, в умовах зруйнованого війною господарства виробництво «української» зброї і військової техніки майже припинилося. Тому використовували все, що мало бодай якусь цінність. Пізніше вдалося придбати й дещо з озброєння австрійської та німецької армій. Завдяки технічним частинам при війську забезпечували ремонт і підтримання всіх технічних засобів у бойовому стані.

Наступний етап розвитку війська на українських землях охоплює період світових воєн, під час яких  Україна стала ареною протистоянь, що принесли значні людські втрати та руйнування інфраструктури. Це значною мірою вплинуло на створення незалежної української держави та її збройних сил — армії Української Народної Республіки. А з розгортанням Другої світової війни українці почали творити власні збройні формування. Першим таким можна вважати Карпатську Січ — парамілітарну організацію, яку формують у 1938–1939 рр. українці Закарпаття для захисту власної держави — Карпатської України.

У 1940 році на Поліссі було сформував збройну формацію, яка мала розпочати боротьбу за незалежність України. Це військо дістало назву Поліська Січ та нараховувало до 10 000 бійців. Саме на основі цієї організації сформувалося озброєне крило Організації українських націоналістів — Українська Повстанська Армія (УПА). Датою створення цього війська прийнято вважати 14 жовтня 1942 року, проте сам процес його формування був досить складним та фактично тривав до 1943–1944 рр.

Після розпаду Радянського Союзу і проголошення в 1991 році незалежності, Україна успадкувала одне з найбільш потужних угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та в цілому відносно сучасними зразками звичайного озброєння та військової техніки.

На території України на той час дислокувалися: 1 ракетна армія, 3 загальновійськові та 2 танкові армії, 1 армійський корпус, 4 повітряні армії, окрема армія Протиповітряної оборони (ППО) та Чорноморський флот.

Усього угруповання військ і сил нараховувало біля 780 тисяч чоловік особового складу, 6,5 тисячі танків, близько 7 тисяч бойових броньованих машин, до 1,5 тисячі бойових літаків, понад 350 кораблів та суден забезпечення, 1272 стратегічних ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет та майже 2,5 тисячі одиниць тактичної ядерної зброї.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українському терені військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств – Міністерства оборони України. Так було створено Збройні Сили України (ЗСУ).

Створення національних Збройних сил характеризувалося одночасним формуванням правової основи діяльності Збройних сил, реорганізацією структур, створенням відповідних систем управління й забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. Крім того, становлення Збройних сил України супроводжувалося значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки.

В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без’ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов’язані з ратифікацією договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим.

Хоча кожен наступний Міністр оборони України пропонував свій план військових реформ, фактично кінця 1990-х рр. „реформи” переважно зводились до звичайного скорочення ЗСУ. Так, лише за 6 перших років незалежності було скорочено понад 3,5 тисячі різноманітних військових структур, майже 410 тисяч чоловік особового складу. Значно зменшилася кількість озброєнь та військової техніки: бойових літаків — на 600 одиниць, вертольотів — майже на 250 одиниць, парк танків та бойових броньованих машин скоротився майже на 2400 і 2000 відповідно.

У складі Червоної армії воювало 7 млн громадян України — друга за кількістю національна група після росіян. Українці брали участь у переможному завершенні війни з гітлерівською Німеччиною і в боях з арміями мілітаристської Японії.

Військовий подвиг багатьох українців відзначений найвищими державними нагородами СРСР. Серед них 2072 особи удостоєні звання Героя Радянського Союзу, із них 32 особи — двічі, а льотчик-винищувач Іван Кожедуб здобув це звання тричі. Із 7 млн орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам, 2,5 млн здобули жителі України.

Після проголошення в 1991 р. незалежності Україна мала майже 800-тисячну армію, понад 6100 танків, 8000 бойових машин, 1100 літаків, за кількістю та якістю яких українська армія поступалась лише американській, російській та китайській. В Україні дислокувалися ракетна армія, 3 загальновійськові та 2 танкові армії, армійський корпус, 4 повітряні армії, окрема армія Протиповітряної оборони, Чорноморський флот. Хто ж тоді міг уявити, що у 2014 р. нам доведеться захищатися, розраховуючи лише на 6000 солдат та офіцерів.

На кінець 2000 року Збройні Сили України мали штатну чисельність 310 тисяч вiйськовослужбовцiв та 90 тисяч працівників[2, c. 591-592]. 

2. Сучасний стан Збройних Сил України та перспективи розвитку

На сьогоднішній день процес зменшення ЗСУ триває, хоча і набув більш логічного характеру. До 2015 р., коли ЗСУ повинні повністю перейти на контрактну систему поповнення, їх чисельність має скоротитись до 240000 військових та 60000 цивільних осіб (хоча за останніми даними, усі ЗСУ разом мають складати вже тільки 220000 чол.), а на озброєнні буде 1545 танків, 3176 бойових броньованих машин, 1637 гармат та 189 бойових літаків.

Триває процес реформування структури ЗСУ. Так, наприклад, поступово розформовуються дивізії та здійснюється перехід на структуру „корпус”-„бригада”-„батальйон”, здійснюється об’єднання ВПС та ППО, скорочується кількість окремих частин.

На найближче майбутнє ЗСУ складатимуться з Сухопутних Військ (2 Оперативних Командування (Північне (перейменоване Західне ОК-?) та Південне), 2 армійські корпуси, 12-16 „бойових” бригад (аеромобільні, повітряно-десантні, танкові, механізовані ) та окремі бригади та полки бойового та тилового забезпечення), Повітряних Сил (3 корпуси, 11-12 авіаційних та протиповітряних дивізій), Військово-Морських Сил (1 ескадра кораблів, 2 бригади надводних кораблів, 1 бригада ракетних катерів, 1 бригада морської піхоти, 3 механізовані бригади та 2 ракетно-артилерійські бригади). У військовий час ЗСУ повинні мати 308000 чол.; СВ — 25 бригад, ВПС/ППО — 40 бригад, а ВМФ — 50 кораблів.

Однак плани у нас, як завжди, змінюються набагато швидше за реальні справи. Так, за останніми даними, планується завершити повний перехід на контрактну систему поповнення на 5 років раніше — до 2010 р. На 2015 р.(чи вже на 2010-?) в Сухопутних Військах має бути лише 3 Армійські корпуси (10 „бойових” бригад), у Повітряних силах — 6 авіабригад (десь 120 бойових та 50-60 транспортних та інших літаків), у Військово-Морських Силах — 1 ескадра кораблів, 1 авіаційна бригада та 1 бригада морської піхоти[3, c. 512-514].

З огляду на стан Збройних Сил, з початком збройної агресії особлива увага приділялася створенню і розгортанню угруповань військ (сил) для врегулювання кризової ситуації на сході країни та на інших небезпечних напрямках, створенню системи управління ними, переорієнтуванню системи матеріально-технічного забезпечення та створенню необхідних запасів МТЗ, відновленню озброєння та військової техніки, приведенню організаційно-штатних структур до потреб АТО. Визначальним чинником, завдяки якому вдалося досягти значного нарощування бойових спроможностей Збройних Сил у надзвичайно стислі терміни та зупинити агресора, стало проведення впродовж 2014 – 2015 років шести черг часткової мобілізації.

Збройні сили України (ЗСУ) — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладені завдання з оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Структурно поділене на 3 види та 2 окремі роди військ/сил.

Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України, а також беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

З’єднання, військові частини та підрозділи Збройних сил України відповідно до закону можуть залучати до здійснення заходів правового режиму воєнного й надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні й континентального шельфу України та їхнього правового оформлення, протидії незаконним перевезенням зброї, наркотичних засобів і психотропних речовин, ліквідації надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Лондонський Міжнародний інститут стратегічних досліджень у своєму виданні The Military Balance 2021 року зазначав, що Збройні сили України налічували 246000 військовослужбовців, з яких 159000 у Сухопутних військах, 15000 у ВМС, 52000 у Повітряних силах, 20000 у Десантно-штурмових військах, невідома кількість у Силах Спеціальних операцій. Сухопутні війська мають на озброєнні 858 танків, 1184 бойових машин піхоти, 622 бронетранспортери і 547 розвідувальних бронемашин, 1818 одиниць артилерії, 90 тактичних ракетних комплексів, 35 ударних і 23 багатоцільових гелікоптерів. Військово-морські сили мають на озброєнні 1 фрегат і 10 військових суден меншого класу. Українська авіація налічувала 71 винищувач, 14 бомбардувальників, 31 штурмовик, 29 транспортних літаків. Зенітні війська мали 250 комплексів С-300, 72 комплекси ЗРК «Бук», і деяку кількість С-125.

У липні 2021 року збільшено чисельність Збройних Сил України на 11 000 військовослужбовців. 1 лютого 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про зміцнення обороноздатності України: чисельність ЗСУ зросте на 100 тисяч осіб. Від початку повномасштабного вторгення чисельність Збройних сил України, за данними із різних джерел виросла до мільйона осіб.

3. Структура та склад сучасних ЗСУ

Сухопутні війська. Піхота — основна ударна сила української армії. Українські піхотні підрозділи першими прийняли удар росіян та їхніх найманців на Донбасі влітку 2014 року. Природно, всі українські війська механізовані — піхотинці всіх армій світу вже давно не використовують для пересування свої дві ноги.

Основна бойова «робоча конячка» української армії, яка супроводжує і підтримує армію в бою — бойові машини піхоти, що дісталися у спадок від СРСР та були модернізовані (БМП-1У «Шквал» та модернізовані БМП-2).

Для швидкого перекидання механізовані війська володіють чималою кількістю бронетранспортерів — знову ж радянські БТР-70 (модернізовані до версії БТР-70Д) та БТР-80, а окрім них вже українські, харківські розробки БТР-3 та БТР-4 «Буцефал» різних модифікацій. Всі ці машини здатні не тільки перевозити війська на броні, а й успішно підтримувати їх вогнем.

Українська армія також володіє деякою кількістю БРДМ-2, що також залишилися у спадок від СРСР. Цю машину складно назвати повноцінним бронетранспортером — як видно з її абревіатури, вона призначена для розвідки і бойової охорони. Але в іпостасі БТР/БМП використовувати її все ж таки можна.

Легка піхота і війська спецпризначення пересуваються на більш легких бронеавтомобілях — швидкість та скритність для них значно важливіше, ніж броня. До їх послуг широкий спектр бронеавтомобілів — СБА «Варта», СБА «Новатор», БМ «Дозор-2Б», КрАЗ «Спартан», передані з США HMMWV (в просторіччі «хаммери») та інші легкі бронеавтомобілі.

Вітчизняні протитанкові комплекси «Стугна-П», «Корсар», «Скіф» легко перетворять техніку противника в сировину для металопереробної промисловості. А є ще й зарубіжні постачання — ПТРК Javelin, проти яких захисту в світі ще не придумали; спроби росіян наварити на дахи танкових веж решітки, взяті з найближчого водостоку, безумовно не можуть вважатися за винахід захисту, тим більше, ЗСУ цей захист вже протестували — не допомагає.

Для боротьби з цілями, що летять, ЗСУ можуть застосовувати ПЗРК «Ігла», «Ігла-1», «Стріла», а США обіцяли передати українським військам ПЗРК Stinger. Таким чином, російським літакам, а особливо вертольотам доведеться несолодко.

Що ще має українська армія? Артилерію — самохідну та буксировану різних калібрів. Вогнемети. Міномети. Загалом, противника буде, чим зустріти.

Бронетанкові війська. Бронетанкові війська України можна вважати гордістю Збройних сил. На їхньому озброєнні знаходяться основні бойові танки (ОБТ) Т-64БВ, Т-64БМ «Булат» і ОБТ «Оплот». Останні, на жаль, виявилися занадто дорогими, тому ставку було вирішено зробити на модернізовані «шістдесятчетвірки».

Цікавий факт: в СРСР танки Т-64 вважалися секретними і виступали основним озброєнням Радянської Армії в разі війни. До 1991 року жоден з Т-64 не був переданий за кордон навіть до країн соцтабору. Вважалося, що навіть у своєму немодернізованому вигляді до початку 1990-х танки Т-64 практично не мали конкурентів серед броньованих машин країн, що вважалися ймовірними противниками СРСР.

Українські танки чудово показали себе під час російського наступу на Україну в 2014-2015 роках. Експерти вважають, що українські танки значно перевершують ОБТ, які може виставити на поле бою Росія — наймасовіший російський танк, Т-72, у всіх його модифікаціях українським машинам не суперник. Навіть російські Т-90 не зможуть успішно протистояти модернізованим Т-64БВ і Т-64БМ.

Цікавий факт: Т-72 створювався в СРСР, як т.зв. «мобілізаційний танк». У цьому танку захищеність, комфорт, ергономіка і бойова стійкість були принесені в жертву дешевизні і простоті освоєння. Передбачалося, що призовник повинен освоїти Т-72 в термін від трьох до шести тижнів, що неможливо, якщо солдат-новачок має справу з більш технічно складними танками. Зворотною стороною стала крайня вразливість машини, за що вона отримала ганебну кличку «літаюча башта» — практично будь-яке попадання в танк, якщо воно пробило броню, може викликати детонацію боеукладки, загибель всього екіпажу і вражаючий політ зірваної вибухом танкової башти на кілька метрів вгору. Т-90 — всього лише більш глибока і посилена модернізація все того ж Т-72, що отримала новий індекс і нове імя.

Ракетні війська і артилерія. Українські «боги війни» мають на своєму озброєнні різноманітний спектр реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) української розробки — «Вільха» (важка РСЗВ на базі радянського «Смерчу»), «Верба» (бойова частина РСЗВ БМ-21 на шасі вантажівки КрАЗ). Є також більш старі БМ-21 «Град», 9К58 «Смерч» та 9К57 «Ураган» — радянський спадок. На вогневих випробуваннях знаходяться українські РСЗВ БМ-21УМ «Берест» та «Буревій».

Самохідна артилерія України представлена всім радянським артилерійським «квітником» (122-мм «Акація», 152-мм «Гіацинт», самохідний 207-мм міномет «Піон» та інші), а також більш новими 152-мм САУ Мста-С. незабаром очікується надходження на озброєння ЗСУ українських САУ «Богдана», розроблених під стандарт НАТО в 155 мм.

Ракетні оперативні сили малої дальності представлені радянськими комплексами «Точка-У» та протикорабельними ракетами РК-360 «Нептун».

ППО/ПРО. Основний кістяк армійської ППО малої дальності-радянські ЗСУ 23-4 «Шилка» та її український варіант «Шилка-УМ», ЗРК «Оса-АКМ» та «Тор-2м», «Стріла-10» на базі універсальної платформи МТ-ЛБ і так далі. Серед більш важких зразків — зенітно-ракетні батареї С-300В, «Бук», стаціонарні С-125 «Печора».

Проблема в тому, що переважна частина цієї техніки застаріла і не може ефективно боротися з сучасними і модернізованими російськими літаками і вертольотами, так само як і перехоплювати російські ракети. З часів СРСР Україна не займалася розробкою і виробництвом комплексів ППО. Якщо бронетехніку робити і модернізувати українці вміють відмінно завдяки харківським заводам, там же — авіаційні підприємства, ракетні розробки забезпечує Дніпро, а моторобудування для літаків — Запоріжжя, то ось розробки комплексів ППО в Україні в радянські часи не велися. Це призвело до проблем після здобуття незалежності.

Україна хотіла б отримати від США ЗРК Patriot — однак з 2014 року США так і не визначилися, чи передадуть вони Україні це озброєння.

ВПС ЗСУ. Авіація України нечисленна, але цілком боєздатна. На її озброєнні — винищувачі Су-27 і МіГ-29, що пройшли низку модернізацій, а також штурмовики Су-25 «Грач». На жаль, нечисленність української авіації відіграє погану роль — навряд чи вона зможе чинити істотний опір російським військам, а українські літаки, хоч і модернізовані, надто вже поступаються російським новітнім зразкам. Україна планувала вирішити цю проблему, прийнявши на озброєння іноземні зразки — французькі винищувачі Dassault Rafale, або американські F-16 Fighting Falcon.

З іншого боку, Україна володіє вражаючим парком військово-транспортної авіації-Іл-76, Ан-26, Ан-70, новітні літаки Ан-178 і так далі.

Також Україна має непоганий парк бойових вертольотів — Мі-8, Мі-24 і так далі. Вони перебувають у віданні армійської авіації. Українські вертолітники заробили грізну славу не тільки на Донбасі, а й за межами України.

Окремої згадки заслуговують безпілотники, які є в розпорядженні ЗСУ. Найсильнішим БПЛА на озброєнні України є турецький Bayraktar — експерти вважають, що він може докорінно змінити «правила гри» на полі бою. Проросійські бойовики вже відчули на своїй шкурі удар турецького безпілотника. А Росія впала в таку паніку, що таємно проводить навчання з протидії БПЛА Bayraktar. Виробництво цих БПЛА налагоджено в Україні.

Крім того, Україна має БПЛА власного виробництва — «Горлиця», «Сокіл», «Лелека» та інші.

ВМС України. Флот України був практично весь втрачений під час окупації Криму. Тільки кілька кораблів змогли уникнути захоплення російськими окупантами та їхніми поплічниками, яких було в достатку серед командування і екіпажів флоту.

Серед уцілілих кораблів «Гетьман Сагайдачний» — флагман ВМС України — та кілька допоміжних кораблів. З 2015 року Україна збирає «москітний флот» — групу маленьких, швидкохідних і добре озброєних катерів, які зможуть обороняти узбережжя від кораблів агресора, кооперуючи зусилля з береговою обороною. Зараз у ВМС України сім катерів типу «Гюрза-М» та чотири американські катери типу Island. Крім цього, в США замовлені мінімум 16 новітніх катерів Mark VI. Вісім з них Україна отримає безкоштовно. 

Висновки

У наш час, коли Україна розбудовує свою державу, винятково важливо знати свою історію, її уроки. А особливо етапи воєнних змагань, адже саме у них здобувалася воля. 2007 рік для збройних сил України двічі ювілейний. Минуло 90 років від створення Української Центральної Ради. В 1917 р. було проголошено Українську Народну Республіку. Це стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності в XX ст. В цей же час український уряд починає формування національних збройних сил. Це питання було пріоритетним і для уряду гетьмана Павла Скоропадського. Однак, національна революція 1917-1920рр. закінчилася поразкою, з якої український народ виніс важливі уроки:

Держава може існувати, маючи власну сильну армію. Не можна розраховувати лише на присутність іноземного війська. Народ, який не має своєї держави, своєї армії, приречений воювати за чужі інтереси, жити у складі чужої країни, служити у чужому війську. Після здобуття Україною свободи та всенародного обрання Президента у 1991р. почалася нова сторінка і в історії української армії.

В 2022 р. минає 30 років від початку будівництва Збройних Сил України. Була затверджена воєнна доктрина, в якій проголошувалося, що Україна не бачить у сусідніх країнах супротивників, а її Збройні сили призначені лише для гарантування національної безпеки.

Дуже важливим є те, що створювалася Українська національна армія не на голому ґрунті. Зав’язку наші збройні сили беруть ще від княжих часів. Особливу сторінку займає героїчне минуле козаччини. Козацьке військо протягом XVI — XVIII сторіч вартувало східні кордони Європейського світу і мало велетенські заслуги не лише перед власним українським народом, не допускаючи його фізичного винищення, а й було надійним щитом для сусідніх народів.

Список використаної літератури

  1. Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. Е—Й. — 2005. — С. 310–311.
  2. І. Крип’якевич, Б. Гнатевич, З. Стефанів, О. Думін, С. Шрамченко. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) / Упорядкування, покажчики Б. Якимовича. — 4-те, змін. і доповн. — Львів : «Світ», 1992. — 713 с.
  3. Я. Дашкевич. Історія українського війська (1917–1995). — Львів : «Світ», 1996. — 840, іл. с.
  4. Сирський О. С. Сучасний стан, завдання та перспективи розвитку Сухопутних військ Збройних Сил України : інформаційно-довідковий матеріал / О. С. Сирський ; командування Сухопутних військ Збройних Сил України. – К., 2021. – 20 с.
  5. Історія та сучасність Повітряних Сил Збройних Сил України / Командування Повітряних Сил Збройних Сил України // Оборонний вісник. – 2021. – № 7. – С. 4–11.