Вступ

Суть виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження полягає в тому, що рішення суду повинно бути виконане, інакше втрачається сенс правосуддя. В такому випадку складається ситуація, яка несумісна з принципом верховенства права.

У зв’язку із курсом України на євроінтеграцію одним із першочергових кроків серед інших є реформування органів державної виконавчої служби. Проблемою є те, що переважна більшість судових рішень не виконуються у строки, а деякі залишаються невиконаними взагалі. Зазначимо також, що багато рішень Європейського суду з прав людини виконуються неналежним чином.

Отже в Україні постала потреба у реформуванні органів державної виконавчої служби, і це є першочерговим завданням для нашої держави. Вважаємо, що дослідження міжнародного досвіду з метою удосконалення даного органу є актуальним питанням сьогодення.

Проблеми функціонування Державної виконавчої служби України досліджували Ю.В. Білоусов, І.Л. Бородін, О.Р. Кузь, М.П. Омельченко, М.Й. Штефан, М.М. Шупеня та інші науковці та практики. Ґрунтовні дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду виконавчого провадження містяться також в наукових працях Ч.Н. Азімова, Ю.В. Бауліна, А.С. Васильєва, В.І. Євінтова, І.В. Решетнікової, В.О. Селезньова, В.В. Яркова.

1. Проблемні питання в ході виконання виконавчого провадження

В Україні виконання рішень судів та інших органів покладається на державну виконавчу службу, яка входить у систему органів Міністерства юстиції України.

У виконавчому провадженні здійснюється остаточний захист прав громадян і юридичних осіб, що є фактичним продовженням правозахисної функції суду, хоча це відбувається на підставі «вказівки» суду, наділеного правом робити загальнообов’язкові «висновки», а також на підставі інших виконавчих документів. У даному випадку слід приєднатися до позиції тих учених, які вважають, що безпосередній примус до особи у виконавчому провадженні застосовується не судом і не органом, що входить до його структури. Враховуючи, що захист прав громадян та юридичних осіб здійснює ще цілий ряд державних органів (суд, господарський суд, органи нотаріату, адміністративні органи), лише у виконавчому провадженні захист прав набуває реального змісту.

У Радянському Союзі виконання рішень судів покладалося на судових виконавців, які перебували під юрисдикцією районного суду. Варто зауважити, що в той час виконання виконавчих документів було поставлено на належний рівень. Рішення суду мало загальнообов’язковий характер, а невиконання вимог державного виконавця можна було розглядати як невиконання вимог самого суду. Боржник, наприклад, навіть не уявляв собі, що «рішення суду» можна не виконати. Це пояснюється тим, що населення «мало і відповідальність, і страх перед державою».

З цього приводу колишній голова Державної виконавчої служби Г.В. Стаднік зауважив: « Ми хочемо позбутися радянських анахронізмів і, як показав досвід минулих часів, та практика, що існувала, не принесла позитивного результату. Варто зауважити, що система підпорядкування ДВС судовій системі залишилась в Республіці Білорусь, а в більшості держав це — окремий орган, що опікується виконанням судових та інших рішень. І, з моєї точки зору, цей орган має бути незалежним, оскільки виконавчі дії можуть відбуватися стосовно будь-яких юридичних, фізичних осіб, посадовців та державних органів. Крім того, держава забезпечує примусове виконання не тільки рішень судів, а й інших органів та посадових осіб» .

На даний час великою проблемою українського судочинства є невиконання судових рішень. На нашу думку, це зумовлено низкою причин.

По-перше, в Україні відсутній дієвий механізм притягнення боржника до кримінальної відповідальності. Хоча чинним законодавством вона і передбачається, проте її фактично немає. На практиці часто зустрічаються випадки, коли державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності у зв’язку із невиконання ним судового рішення. Проте дані органи часто «не бачать» вини боржника, висновок — немає складу злочину. Боржник часто мотивує невиконання виконавчого документа тим, що є безробітним, не має змоги працевлаштуватися, тому і не може виконати рішення суду чи іншого органу. Проте він зобов’язується у разі працевлаштування виконати виконавчий документ.

Таким чином, боржник розуміє, що навіть у разі невиконання виконавчого документа він залишиться «непокараним». У зв’язку з цим у процесі виконавчого провадження виникає проблема, яка полягає у відсутності дієвого механізму забезпечення стовідсоткового його виконання. Так, якщо боржник не має доходів, безробітний, не має зареєстрованого майна, то відносно такої особи і виконати виконавчий документ неможливо. У такому випадку державний виконавець повертає виконавчий документ без виконання.

Тоді у нас виникає запитання: « А який тоді сенс правосуддя?» Рішення суду у стягувача є, а виконати його неможливо. У зв’язку з цим ми пропонуємо актуалізувати заходи впливу на боржника, зокрема передбачити можливість вилучення водійських прав, арешт боржника тощо.

Зауважимо, що Закон України «Про виконавче провадження» не позбавляє стягувача права на повторне пред’явлення виконавчого документа до виконання. Проте проблемою є те, що ситуація може повторюватися неодноразово, боржник умисно може не працевлаштовуватися офіційно з тією метою, щоб не виконувати рішення суду. Отже, для її вирішення необхідно вивчати та імплементувати у вітчизняне законодавство досвід провідних європейських країн, про що йтиметься далі.

По-друге, низька заробітна плата державних виконавців призводить до швидкої текучості кадрів. Зазвичай державними виконавцями стають випускники вищих навчальних закладів, які з метою «заробити собі стаж» працевлаштовуються до органу державної виконавчої служби. Відсутність здорової конкуренції при проходженні конкурсу на посаду державного виконавця призводить до того, що дуже часто працевлаштовуються «випадкові» люди з низьким рівнем знань. Окрім цього, відсутність належного фінансування органів державної виконавчої служби спричинює згадану вище проблему — державні виконавці не працюють тривалий час на займаній посаді. Через два-три роки роботи вони працевлаштовуються в банки, прокуратуру, СБУ, займаються приватною юридичною діяльністю тощо.

Отже, необхідною умовою реформування органів державної виконавчої служби має бути підвищення заробітної плати працівників. Це призведе до стимулювання кращого та ефективнішого виконання своїх посадових обов’язків працівниками ДВС та до здорової конкуренції при проходженні конкурсу на заміщення вакантних посад у органах ДВС.

По-третє, високий рівень корупції у цьому органі часто призводить до зловживань з боку державних виконавців. Тому найважливішим завданням є боротьба з корупцією в органах державної виконавчої служби. Це і є одним із елементів реформи виконавчої служби. Як показує практика, частіше за все деякі питання з виконання виконавчого документа вирішуються боржником чи стягувачем через «своїх»; на аукціонах завжди перемагають «свої» учасники, а незалежні покупці зазвичай позбавляються законного права на придбання майна.

По-четверте, проблемним питанням є і те, що велика кількість виконавчих проваджень реально не виконується. Тому необхідно вживати заходів для повного фактичного виконання виконавчих документів, що є головною метою виконавчого провадження.

По-п’яте, велика завантаженість державних виконавців призводить до того, що належним чином виконати виконавчий документ, провести всі дії вчасно державний виконавець інколи фізично не в змозі.

По-шосте, в Україні відсутня належним чином сформована законодавча база стосовно виконавчого провадження. Це зумовлює непослідовність дій державних виконавців, а також зловживання своїм посадовим становищем. Окрім цього, діюче законодавство містить багато колізій. Доцільним було б прийняття Виконавчого кодексу України, який би систематизував усе діюче законодавство України з питань виконавчого провадження та усунув недоліки. Так, Виконавчий Кодекс прийнятий у Швеції, і він розподіляє справи з примусового виконання рішень прилюдного та приватного характеру.

По-сьоме, «…незважаючи на об’ємний, але водночас відповідний потребам виконавчого провадження перелік прав державного виконавця, є один суттєвий недолік, — фактично виконуючи правоохоронні функції, державна виконавча служба позбавлена статусу правоохоронного органу.

Таке упущення призводить до зниження якості та бажаної оперативності виконання судового рішення. За умови відсутності у державної виконавчої служби статусу правоохоронного органу, життя та здоров’я працівника державної виконавчої служби не є захищеним на належному рівні. Так, у Кримінальному кодексі існують статті, які встановлюють підвищений рівень відповідальності за посягання на майно, здоров’я працівника правоохоронного органу» .

По-восьме, проблемним питанням є і менталітет українців. З цього приводу справедливою є думка Г.В. Стадніка. Він зазначає: «Хотів би виділити й ще одну проблему — це менталітет наших громадян, їх небажання платити за тими борговими зобов’язаннями, які в них виникли, або сплачувати адміністративні штрафи. Тобто це не проблема якості роботи виконавчої служби. Вона має лише констатувати факт виконання й, за потреби, займатися примусовим виконанням, для чого ДВС і створена. У нас же виходить так, що добровільно сплачується не більше 10 відсотків боргів. Як на мене, це проблема також і самого суспільства, й тут потрібно змінювати менталітет громадян щодо обов’язковості виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), а також розуміння невідворотності державного примусу щодо їх виконання».

Вважаємо, що ця проблема зумовлена низьким рівнем життя українців, правовим нігілізмом, низькою правовою культурою. Тому необхідними кроками є боротьба із безробіттям, підвищення правосвідомості населення, проведення ефективної правової роботи.

Сучасне законодавство про виконавче провадження (Закони України «Про виконавче провадження», «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» від 2 червня 2016 року) фактично переорієнтувало роботу органів, на які покладено примусове виконання рішень, зробило її більш прозорою завдяки введенню автоматизованої системи виконавчого провадження та запровадженню паралельно інституту приватних виконавців.

Зокрема, запровадження в Україні змішаної системи органів примусового виконання може вплинути на: збільшення кількості виконаних у добровільному порядку судових рішень; економію бюджетних коштів за рахунок скорочення апарату державної виконавчої служби і самофінансування приватних виконавців; зменшення навантаження на державних виконавців, що сприятиме покращенню якості їх роботи; заінтересованість державних виконавців у своєчасному та повному виконанні виконавчих документів.

Водночас сучасне законодавство містить багато новел, на деяких із них варто зупинитися.

По-перше, згідно із Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» [1] виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладено поряд з державними виконавцями на приватних виконавців (ст. 1). Це свідчить про створення альтернативи державним виконавцям.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» [2] (Закон) вперше розмежовано категорії рішень, за якими можуть здійснювати примусове виконання державні та приватні виконавці.

Так, згідно з ч. 2 ст. 5 Закону приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, крім: 1) рішень про відібрання і пере- дання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, що передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

 2. Міжнародний досвід правового регулювання діяльності представників державних органів у виконавчому провадженні

Для вирішення означених проблем необхідно провести реформування державної виконавчої служби. Варто зауважити, що такі кроки уже робилися, проте ці зміни завжди були неефективними. З метою якісних змін державної виконавчої служби необхідно, на нашу думку, аналізувати і враховувати позитивний міжнародний досвід.

Першочерговим кроком законодавця, переконані, має бути введення змішаної системи виконання виконавчих документів, тобто необхідно запровадити інститут приватних виконавців.

Як зазначає П.В. Макушев: «.У Великобританії використовується змішаний принцип, тобто існують і судові виконавці-державні службовці й ті, що працюють на підставі ліцензії. Таким чином, стягувач має право вибору звертатися: до державного чи приватного виконавця. Судові виконавці об’єднані в Асоціацію судових виконавців Високого суду Англії та Уельсу. Це саморегульована асоціація, членство в якій є обов’язковим. У Шотландії існують розмежування між шерифом і  приставом-посланником. Шерифи-офіцери виконують державну функцію і призначаються головним шерифом у межах певного району. Шериф-офіцер пов’язаний з окружним цивільним судом. У Фінляндії до 1996 р. обов’язки з примусового виконання рішень покладалися на начальника місцевої поліції, окрім поліцейських функцій та функцій прокуратури .

Як зазначив заступник міністра з питань виконавчої служби Сергій Шкляр, для прикладу можна взяти приватний нотаріат, який з’явився на початку 90-х. їм знадобилося 20 років, щоб налагодити ефективну систему. Не слід очікувати, що одразу після прийняття законів з’явиться армія приватних виконавців. На першому етапі це не буде масовий процес, адже спеціалістів треба навчити, створити робочі місця для них, визначитися з округами. Крім того, після прийняття законів треба буде розробити чимало підзаконних актів.

Верховна Рада України прийняла у першому читанні проект Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (№ 2506а)  та проект Закону України «Про виконавче провадження» (№ 2507а), якими запроваджується інститут приватних виконавців.

У відповідності до проекту Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, крім:

1)       рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2)       рішень, за якими боржником є держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, які фінансуються виключно за кошти державного або/та місцевого бюджету, або частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків;

3)       рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до закону;

4)       рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5)       рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

6)       рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

7)       рішень, за якими боржниками є неповнолітні особи або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

8)       рішень про конфіскацію майна;

9)       рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

10)     інших випадків, передбачених законами України .

Також цим законопроектом передбачається створення Єдиного реєстру приватних виконавців України, фіксування всіх виконавчих дій та процесуальних рішень, спрощення порядку отримання сторонами інформації про виконавче провадження за допомоги електронних сервісів. Окрім того, реєстр створює умови для ефективного звернення стягнення на майно боржників, зокрема проектом передбачено створення Єдиного реєстру боржників для оперативного інформування бізнесу щодо платоспроможності контрагентів, запровадження електронної взаємодії з органами, які здійснюють реєстрацію прав, та направлення постанов про арешт коштів та платіжних вимог до банківських установ у електронній формі, розширення можливості виконавця щодо звернення стягнення на майно та кошти боржників, зокрема на майнові права (корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності тощо) .

Законопроектом передбачається також запровадження інституту судового контролю за виконанням рішень.

Отже, можна зробити висновок, що позитивні кроки щодо реформування органів ДВС, що є однією із умов МВФ, Україна вже робить.

У відповідності до вищезазначених законопроектів стягувач на власний розсуд має право обирати між державною виконавчою службою і приватними виконавцями. На нашу думку, виконання виконавчих документів приватними виконавцями буде більш ефективним, ніж державними.

Ми погоджуємося з думкою І.С. Кузьміна про те, що приватні виконавці:

—         суттєво знизять завантаженість ДВС, оскільки у переважній більшості випадків у стягувача буде вибір, куди подати документ для примусового виконання: до органів ДВС чи до приватного виконавця;

—         за свій рахунок будуть забезпечувати себе матеріально-технічними засобами (офісне приміщення, оргтехніка, транспортний засіб, витратні матеріали тощо);

—         забезпечать конкурентне середовище у сфері примусового виконання, оскільки практично всі категорії проваджень будуть одночасно відноситися як до компетенції ДВС, так і до компетенції приватних виконавців. Відтак це знизить рівень корупції у лавах ДВС та взагалі у цій сфері;

—         будуть виконувати примусове виконання на професійній, конкурентній та самоокупній основі [3].

Вони не залежатимуть від органів державної влади та місцевого самоврядування.

Проте, законодавцю слід врахувати ще і таку обставину, як зловживання приватними виконавцями своїми повноваженнями. З метою уникнення подібних ситуацій необхідно на законодавчому рівні передбачити кримінальну відповідальність при здійсненні ними своїх повноважень.

Окрім цього, слід врахувати, що виконання виконавчих документів призводить до виникнення різних конфліктних ситуацій. ДВС не має права використовувати засоби впливу, які мають правоохоронні органи. Це ускладнює виконання виконавчих документів.

При проведенні виконавчих дій вживаються заходи примусового характеру, що призводить до ризику, оскільки інколи можливий опір, погрози, навіть фізична розправа боржника з виконавцем. Проте ці посадові особи поки що не захищені ні чинним законодавством, ні проектами, які подані до українського парламенту.

Вважаємо, що доцільно було б закріпити на законодавчому рівні право державних та приватних виконавців носити і використовувати за необхідності вогнепальну зброю. Наприклад, у США діє правоохоронний орган Федеральна служба маршалів, яка виконує судові рішення, проводить розшук та переслідування злочинців тощо. Вона має транспорт, сучасну зброю та загони спеціального призначення.

Хоча органи ДВС такими повноваженнями, як у США, не наділені, проте щодо матеріально-технічного забезпечення та озброєння українських виконавців можна вести мову.

Цікаво, що в Канаді відсутнє єдине законодавче регулювання виконавчого провадження. В компетенцію входить розробка правил цивільного судочинства і у відповідності з системою загального права суди можуть самостійно регулювати організацію діяльності судів та встановлювати процесуальні процедури в межах, що не суперечать діючому законодавству. Функції примусового виконання здійснюються державними службовцями (шерифами) або ліцензованими приватними приставами .

У Федеративній Республіці Німеччині примусове виконання судових або інших актів є державною функцією, яку у відповідності до законодавства реалізують державні службовці — судові виконавці. їх призначає на посаду голова вищого регіонального суду та керівник окружного суду. Судовий виконавець здійснює свою професійну діяльність незалежно, за свій рахунок та під свою відповідальність, при цьому маючи державно-владні повноваження і статус державного службовця.

Порівнюючи законодавство про виконавчий процес України і Болгарії, слід зазначити, що в Болгарії не запроваджено ведення державними виконавцями електронного реєстру боржників, хоча це питання на практиці неодноразово порушувалось. Разом із тим виконавець має право безперешкодно перевіряти активи боржника та витребовувати всі необхідні для примусового виконання документи стосовно його майнового стану.

На відміну від державних судових виконавців Палатою приватних судових виконавців ведеться електронний Центральний реестр боржників, який являє собою національну базу даних виконавчих процесів. Зазначеними даними мають право користуватися в установленому законом порядку державні органи, суди (державні судові виконавці), прокуратура, поліція, фінансові та кредитні установи з метою недопущення укладання незаконних правочинів з боку боржника, угод, отримання ним кредитів тощо. Однак ця база має відповідний захист персональних даних поміщених до неї осіб. На сьогодні вона містить повну (стовідсоткову) інформацію стосовно 1,5 млн виконавчих проваджень.

У законодавстві Болгарії про виконавче провадження вимога щодо обов’язкового декларування боржниками свого майнового стану відсутня, але згідно зі ст. 448 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) цієї країни суд може їх зобов’язати надати таку декларацію виконавцю. Якщо суд виявить відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, то виконавче провадження закривається в порядку ст. 433 ЦПК.

По-четверте, з метою мінімізації бюджетних витрат на проведення виконавчих дій та забезпечення їх фінансування в діяльності державного виконавця законодавцем України передбачено обов’язкове авансування стягувачем витрат на вчинення виконавчих дій у вигляді сплати авансового внеску.

На підставі наведеного вище, можна зробити висновок, що українському законодавцю варто використати позитивний досвід провідних європейських країн з метою удосконалення чинного законодавства стосовно виконавчого провадження. Зокрема, на нашу думку, варто б збільшити кількість заходів впливу на боржника. Адже, як показує практика, навіть тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон є не дуже дієвим способом впливу на нього. Вважаємо, що законодавцю варто б передбачити запропоновані нами вище вилучення водійських прав боржника та його арешт, або інші заходи впливу.

Отже, проаналізувавши діяльність органів державної виконавчої служби в Україні, проблемні питання, що виникають у їх діяльності, досвід провідних європейських держав, ми доходимо висновку, що євроінтеграційні прагнення України зумовлюють необхідність докорінних змін у діяльності ДВС, а саме — введення інституту приватних виконавців. На наш погляд, це буде позитивним кроком у напрямі боротьби з корупцією в цьому органі, а отже забезпечить його ефективну роботу. Пропоновані нами зміни не є вичерпними, тому дане питання потребує подальшого вивчення, а робота органів державної виконавчої служби — удосконалення. 

Висновки

Таким чином, нове законодавство України спрямоване на прозору й ефективну систему виконання рішень, але існує необхідність його удосконалення. Зокрема, варто визначити по-рядок об’єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене в разі його відкриття державним та приватним виконавцями, а також врегулювати порядок передачі таких виконавчих проваджень від одного приватного виконавця до іншого.

Як висновок, до основних напрямів подальшого ефективного реформування механізму примусового виконання судових рішень в Україні належить наступне:

• здійснення інституціональних перетворень шляхом запровадження інституту недержавних форм виконання судових рішень; постійне підвищення рівня кваліфікації осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень;
• підвищення рівня обізнаності юридичної та бізнес-спільноти з питань ефективного захисту приватноправових інтересів;
• підвищення рівня розвиненості інфраструктури; ефективний розвиток виконавчого права та законодавства;
• забезпечення відкритості процедур виконання судового рішення та системи       публічної реалізації
• конфіскованого/арештованого державними виконавцями майна, підвищення ефективності діяльності недержавних юрисдикційних органів (третейських судів) та розширення можливостей застосування учасниками комерційних (цивільних) відносин позасудових засобів захисту прав.

Вважаємо, що запровадження діяльності приватних виконавців сприятиме виявленню й інших проблемних питань виконавчого провадження, які необхідно буде вирішувати шляхом удосконалення сучасного законодавства.

Список використаної літератури

1. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів: Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII // Офіційний портал Верховної Ради України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1403-19
2. Про виконавче провадження: Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII // Офіційний портал Верховної Ради України [Електронний ресурс].
3. Фурса, С.Я., Щербак, С.В. Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник. Київ: Атіка, 2002.
4. Стаднік, Г.В. ДВС: новий статус та законодавчі новації. Бюлетень Міністерства юстиції України, 2011.
5. Комаров, В., Сібільов, Д., Кравцов, С., Попов, О. Виконавче провадження: хрестоматія для студентів факультету. Харків: Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого», 2004. — №4. с. 549-550.
6. Стадник Г.В., Миронюк І.В. Правове регулювання виконавчого провадження в Україні на сучасному етапі / Актуальні проблеми теорії і практики нотаріального, цивільного, виконавчого процесу: їх співвідношення та взаємодія / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Я. Фурси. – К.: ЦУЛ, 2013. – С. 300.
7. Кондратьєва О. Виконання судових рішень: нові закони та проблеми / О. Кондратьєва // Юридичний вісник України 2-8 лютого 2013 року №5 (980).