Вступ

На сьогодні перед науковцями стоїть завдання запропонувати нові більш ефективні механізми співпраці між суб’єктами владних повноважень (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади, зокрема, Міністерство юстиції України, інші суб’єкти державних владних повноважень та органи місцевого самоврядування) та інститутів громадянського суспільства (далі — ІГС) для досягнення максимального синергетичного ефекту від спільної діяльності на шляху мінімізації проявів корупції у всіх сферах суспільно-управлінського життя як беззаперечно негативного явища.

Досліджували залучення ІГС щодо діяльності у сфері запобігання корупції науковці, серед яких М. Плотнікова [7], О. Новікова [6], С. Шатрава [19], С. Рудовська [16], А. Крупник [4], В. Латишева [5] та ін. Проте питання законодавчих гарантій залучення інститутів громадянського суспільства до кола суб’єктів запобігання корупції залишається маловивченим, що й стало підставою для обрання теми нашої наукової роботи.

Для підвищення ефективності боротьби з корупцією слід залучати ІГС. Для цього потрібно надавати законодавчі гарантії їх залучення до кола суб’єктів запобігання корупції.

Розглянемо основні законодавчі гарантії залучення ІГС до кола суб’єктів запобігання корупції, серед яких виокремимо такі групи нормативно-правових актів:

—         Конституція України;

—         Закони України;

—         нормативно-правові акти Президента України;

—         нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України;

—         інші нормативно-правові акти.

Метою дослідження є з’ясування основних законодавчих гарантій та основні положення Закону України – «Про запобігання корупції».

1. Основні положення антикорупційного законодавства України

Закон України «Про запобігання корупції», прийнятий 14.10.2014, набрав чинності 26.10.2014 та вводиться в дію 26.04.2015. З цієї діти втрачає чинність Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції».

До приведення у відповідність із Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до Закону, корупція – це використання особою, зазначеною у частині першій ст. 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій ст. 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.

Одними із суб’єктів, на яких поширюються дія цього Закону, є посадові особи юридичних осіб публічного права (підпункт «а» пункту 2 частини першої ст. 3) (далі – суб’єкти). Ці особи для цілей Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Закон встановив обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища (ст. 22), щодо одержання подарунків (ст. 23), щодо спільної роботи близьких осіб (ст. 27).

2. Обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища. Обмеження щодо одержання подарунків.

Під поняттям «подарунок» розуміються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Суб’єктам забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:

1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Вищезазначені особи можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує одну мінімальну заробітну плату, встановлену на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих з одного джерела протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня поточного року.

Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які:

1) даруються близькими особами;

2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Близькі особи – особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суб’єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також — незалежно від зазначених умов — чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб’єкта.

Запобігання одержанню неправомірної вигоди або подарунка та поводження з ними.

Суб’єктам забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

Неправомірною вигодою вважаються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав

Суб’єкти у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов’язані невідкладно вжити таких заходів:

1) відмовитися від пропозиції;

2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;

3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників;

4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції.

Якщо особа, на яку поширюються обмеження щодо використання службового становища та щодо одержання подарунків, виявила у своєму службовому приміщенні чи отримала майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок, вона зобов’язана невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації.

Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка складається акт, який підписується особою, яка виявила неправомірну вигоду або подарунок, та її безпосереднім керівником або керівником відповідного органу, підприємства, установи, організації.

У разі якщо майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок виявляє особа, яка є керівником органу, підприємства, установи, організації, акт про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка підписує ця особа та особа, уповноважена на виконання обов’язків керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації у разі його відсутності.

Предмети неправомірної вигоди, а також одержані чи виявлені подарунки зберігаються в органі до їх передачі спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.

Обмеження спільної роботи близьких осіб, встановлені ст. 27 Закону, не поширюються на посадових осіб юридичних осіб публічного права.

Закон дає визначення термінів «приватний інтерес», «реальний конфлікт інтересів» та «потенційний конфлікт інтересів».

Так, приватний інтерес – це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Суб’єкти, на яких поширюється дія Закону, зобов’язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі – Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу.

Національне агентство у випадку одержання від особи повідомлення про наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз’яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів.

Звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, в тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу.

Безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов’язаний вжити передбачені Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.

У разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона зобов’язана звернутися за роз’ясненнями до територіального органу Національного агентства. У разі якщо особа не отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона діє відповідно до вимог, передбачених у розділі 5 Закону.

Якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона звільняється від відповідальності, якщо у діях, щодо яких вона зверталася за роз’ясненням пізніше було виявлено конфлікт інтересів.

Закон закріпив перелік заходів зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту інтересів.

Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом:

1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;

2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;

3) обмеження доступу особи до певної інформації;

4) перегляду обсягу службових повноважень особи;

5) переведення особи на іншу посаду;

6) звільнення особи.

Суб’єкти, у яких наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів, можуть самостійно вжити заходів щодо його врегулювання шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади.

Позбавлення приватного інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування.

Розділ 6 Закону присвячений правилам етичної поведінки. Закон зобов’язує суб’єктів неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

Декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період до 1 січня 2015 року подаються до Національного агентства з питань запобігання корупції в обсязі та за формою, передбаченими додатком до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

У випадку виявлення суб’єктом декларування помилок у поданій ним декларації Національне агентство за його письмовим зверненням надає можливість їх виправити протягом десяти календарних днів.

Перелік відомостей, які має містити декларація, передбачений ст. 46 Закону.

Подані декларації включаються до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що формується та ведеться Національним агентством.

Національне агентство забезпечує відкритий цілодобовий доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті Національного агентства.

Зазначені у декларації відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об’єктів, які наводяться в декларації, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Інформація про особу в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігається упродовж всього часу виконання цією особою функцій держави або місцевого самоврядування, а також упродовж п’яти років після припинення виконання нею зазначених функцій, крім останньої декларації, поданої особою, яка зберігається безстроково.

Юридичні особи публічного права зобов’язані упродовж семи робочих днів інформувати Національне агентство про припинення працюючими у них суб’єктами декларування діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

Якщо за результатами контролю встановлено, що суб’єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб’єкта про факт неподання декларації, і суб’єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію.

Повна перевірка декларації здійснюється протягом дев’яноста днів з дня подання декларації і полягає у з’ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення.

У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції.

Закон передбачає порядок здійснення моніторингу способу життя суб’єктів декларування. Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб’єктів декларування. Моніторинг способу життя суб’єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб’єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави.

Особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), — особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Повідомлення про порушення вимог цього Закону може бути здійснене працівником відповідного органу без зазначення авторства (анонімно).

Анонімне повідомлення про порушення вимог цього Закону підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

3. Запобігання корупції у діяльності юридичних осіб.

Посадові та службові особи юридичних осіб, інші особи, які виконують роботу та перебувають з юридичними особами у трудових відносинах, зобов’язані:

1) не вчиняти та не брати участі у вчиненні корупційних правопорушень, пов’язаних з діяльністю юридичної особи;

2) утримуватися від поведінки, яка може бути розціненою як готовність вчинити корупційне правопорушення, пов’язане з діяльністю юридичної особи;

3) невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки підбурення до вчинення корупційного правопорушення, пов’язаного з діяльністю юридичної особи;

4) невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень іншими працівниками юридичної особи або іншими особами;

5) невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

4. Відповідальність та корупційні порушення

За вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень суб’єкти притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Корупційним правопорушенням визнається діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій ст. 3 Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Правопорушення, пов’язане з корупцією – це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій ст. 3 Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку.

Адміністративна відповідальність передбачена за:

• порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків;
• порушення вимог фінансового контролю;
• порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів;
• незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень;
• невжиття заходів щодо протидії корупції; невиконання законних вимог (приписів) Національного агентства з питань запобігання корупції;
• декларування недостовірної інформації тощо.

Кримінальна відповідальність настає в разі:

• зловживання владою або службовим становищем;
• вчинення службового підроблення;
• службової недбалості;
• прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою;
• незаконного збагачення;
• пропозиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди службовій особі;
• зловживання впливом;
• провокацію підкупу;
• в інших випадках, визначених Кримінальним кодексом України. 

Висновки

Вищеописане дає змогу зробити певні висновки про те, що інститути громадянського суспільства є досить вагомими суб’єктами запобігання корупції, що підкріплено положеннями актів національного законодавства. Завдяки залученню інститутів громадянського суспільства до боротьби з корупцією Українська влада зможе виконати всі міжнародні зобов’язання щодо подолання корупції, що суттєво позначиться на Європейському напрямі нашої держави.

Така ситуація можлива за умови:

— забезпечення функціонування в Україні оптимальної системи суб’єктів запобігання корупції;

—         створення правового поля для ефективного функціонування системи ІГС, які, крім іншого, матимуть можливість також виконувати функції суб’єктів запобігання корупції;

—         запровадження збалансованих механізмів обміну отриманої в процесі діяльності інформації про факти корупційних діянь та ідей стосовно їх припинення та недопуску в майбутньому.

До основних механізмів залучення ІГС до антикорупційної політики в Україні входять громадський моніторинг, громадський контроль, громадська антикорупційна експертиза, громадське обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, забезпечення інформаційної відкритості у суспільстві про стан корупції та результативність антикорупційних заходів, виявлення конкретних випадків корупційних дій, організація просвітницької роботи з населенням та окремими соціальними групами. 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про запобігання корупції» — Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18
2. Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки : Указ Президента України від 21.10.2011 р. № 1001/2011 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/Laws/show/1001/2011
3. Реєстр громадських об’єднань [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http:// rgo.informjust.ua
4. Реформування антикорупційної політики держави: мета та шляхи реалізації [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://rubin.nerc.gov.ua:8080/ukr/scms/ view/262
5. Роз’яснення положень антикорупційного законодавства : роз’яснення Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2010 р. [ Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/controL/uk/pubLish/printabLe_articLe?art_id=243749807
6. Рудовська С. І. Ключові поняття в діяльності консультативно-дорадчих органів / С. І. Рудовська // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2015. — № 1. — С. 60-68.
7. Тренінг «Громадська антикорупційна експертиза для ефективного бюджетного процесу та місцевого самоврядування» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://frgn.mk.ua/?p=7792
8. Участь громадськості у заходах щодо запобігання корупції як запорука успішної антикорупційної політики : роз’яснення Міністерства юстиції України від 26 серпня 2011 р. [ Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada. gov.ua/Laws/show/n0059323-11/print1445635034131541
9. Шатрава С. О. Антикорупційна експертиза як засіб виявлення корупціогенних факторів у діяльності суб’єктів публічної адміністрації / С. О. Шатрава // Право і безпека. — 2012. — № 4. — С. 109-112