Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Адміністративна відповідальність за податкові правопорушення

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з умов побудови ефективної податкової системи в Україні є реформування механізму відповідальності у сфері оподаткування. Законодавцем визначено різні види юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства, однією з яких є адміністративна. Заходи адміністративної відповідальності у сфері оподаткування мають неабияке значення, оскільки, по-перше, виконують превентивну функцію попередження податкових правопорушень, по-друге, передбачають накладання санкцій за найбільш поширені (адміністративні) правопорушення. Важливим фактором удосконалення інституту адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є вивчення та імплементація зарубіжного досвіду розвинених країн. Аналізуючи зарубіжний досвід, можна простежити тенденцію, що дедалі більше країн, зокрема Італія, на законодавчому рівні закріпили можливість притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства.

Зауважимо, що питання зарубіжного досвіду застосування адміністративної відповідальності до юридичних осіб за порушення податкового законодавства не є предметом активного вивчення серед вітчизняних учених, проте деякими аспектами даного питання займалися В. Б. Авер’янов та Д. М. Лук’янець.

Питання податкових правопорушень були предметом наукових досліджень таких відомих представників податкового права, як Т.В. Архипенко, В.С. Бєлих, Д.В. Вінницький, Л.К. Воронова, Р.А. Гаврилюк, Д.О. Гетманцев, П.М. Годме, Е.С. Дмитренко, М.П. Кучерявенко, В.К. Колпаков, Н.Ю. Онищук, Р.В. Макарчук, С.Г Пепеляев, Ю.М. Старилов, Я.С. Толкачов та інші.

Мета дослідження – розглянути адміністративну відповідальність за податкові правопорушення.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— дослідити наукові підходи щодо сутності податкового правопорушення;

— розглянути поняття та склад податкового правопорушення;

— проаналізувати ознаки податкового правопорушення;

— виявити адміністративну відповідальність порушників податкового законодавства;

— дослідити особливості адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства;

— охарактеризувати види відповідальності за вчинені порушення податкового законодавства України;

— проаналізувати адміністративну відповідальність осіб за порушення податкового законодавства: зарубіжний досвід Італії.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами податкового права України.

Предмет дослідження – адміністративна відповідальність за податкові правопорушення. 

РОЗДІЛ І. Теоретичні проблеми відповідальності за порушення податкового законодавства

1.1. Наукові підходи щодо сутності податкового правопорушення

Станом на сьогодні, у доктрині невизначеним є питання стосовно того, якою є відповідальність суб’єктів податкового права за вчинення податкових правопорушень — адміністративною чи податковою. Очевидним є те, що законодавець формально «розділив» ці два види відповідальності, оскільки ряд податкових правопорушень закріплені в Податковому кодексі України (ст. ст. 117-128). Одночасно в главі 12 Кодексу України «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності» закріплено ряд податкових правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність. Таким чином, закріплення податкових правопорушень у Податковому кодексі України, а не в Кодексі України про адміністративні правопорушення, закономірно викликало ряд дискусій у науці не тільки податкового права, але й адміністративного.

Керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, включаючи установи банків, громадяни, в тому числі суб’єкти підприємницької діяльності, в разі порушення норм податкового права можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність є засобами адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, які містять осудження винного та його діяння і передбачають негативні наслідки для правопорушника [9, с. 214]. Однак не зрозуміло, яке місце посідає відповідальність за податкові правопорушення, які визначені Податковим кодексом України. Як вбачається, в даному випадку з юридичної точки зору, неправильним буде вести мову, що настає адміні-стративна відповідальність за правопорушення, які визначені Податковим кодексом України.

Д.В. Вінницький та В.С. Бєлих вважають, що податкове правопорушення — це діяння, тобто вольовий акт людини чи організації в умовах конкретної обстановки, спрямований на досягнення певного негативного результату [2, с. 178]. С.Г. Пе- пеляєв, ведучи мову про порушення законодавства про доходи та збори, розуміє під ним протиправне винне діяння (бездіяльність), яким не виконуються або неналежним чином виконуються обов’язки, порушуються права та законні інтереси учасників податкових правовідносин, і за яке встановлено юридичну відповідальність [7, с. 235].

М.П. Кучерявенко під податковим правопорушенням розуміє протиправне (передбачене податковим законодавством), винне діяння (дія чи бездіяльність) особи, пов’язане з невиконанням чи неналежним виконанням податкового обов’язку, за яке передбачена юридична відповідальність [10, с. 118]. П.М. Годме вказує, що податкове правопорушення є прямим навмисним або ненавмисним порушенням податкового закону [3, с. 407]. Варто відзначити, що ідеї існування податкових правопорушень та самостійної податкової відповідальності мають місце також у роботах О.О. Гогі- на, С.Є. Батирова, М.В. Карасьової, Ю.О. Крохіної, Д.А. Лининського та інших.

Суспільна небезпечність податкових правопорушень, як стверджує Т.В. Архипенко, проявляється у посяганні на публічно-правовий обов’язок усіх громадян сплачувати законно встановлені податки та збори. У цьому обов’язку втілюється інтерес усіх членів суспільства, що закріплюється в нормах податкового права. Обґрунтовується дана позиція тим, що справляння податків є первинною ланкою в системі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання публічних фондів коштів, тому недостатні надходження до бюджету спричинятимуть неефективне виконання або невиконання державою власних функцій, що в подальшому в цілому впливає на національну безпеку [1, с. 16].

Легальне визначення поняття «податкове правопорушення» визначено в ст. 109.1 Податково кодексу України, де закріплено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладений на контролюючі органи. Буквальний аналіз дає нам можливість виокремити такі ознаки податкового правопорушення: 1) діяння у формі дії або бездіяльності; 2) протиправний характер; 3)     наявність спеціального суб’єкта; 4) протиправні наслідки такого діяння; 5) наявність відповідальності за такі дії.

Д.О. Гетманцев, Р.В. Макарчук та Я.С. Толкачов у своїй спільній монографії доходять висновку, що в доктрині податкового права існують різні підходи до класифікації складів правопорушень. Особливе значення для кваліфікації має поділ складів правопорушень на основні, кваліфіковані та привілейовані. Саме диспозиція норми щодо основного складу правопорушення передбачає той варіант поведінки, який визначається законодавцем, як різновид суспільно шкідливої і такої, за яку передбачена юридична відповідальність. Кваліфікований склад правопорушення встановлює відповідальність за більш небезпечні прояви поведінки, що передбачена основним складом: вчинення діяння повторно, з певними кваліфікуючими особливостями, у змові з іншими особами тощо. Привілейований склад, у свою чергу, вказує на обставини, які характеризують правопорушення як таке, що має нижчий рівень суспільної шкідливості, порівняно з основним складом [14, с. 534-535].

1.2. Поняття та склад податкового правопорушення

Склад податкового правопорушення — це умови, закріплені в законі, при недотриманні яких у сукупності діяння учасника податкових правовідносин оцінюється як порушення, що тягне за собою санкції [7, с. 237]. В.К. Колпаков зазначає, що це сукупність виділених законодавцем ознак, які є типовими, необхідними і водночас достатніми для притягнення особи до юридичної відповідальності [4, с. 43].

У контексті окреслення складу податкового правопорушення ключовим вважаємо висновок Н.Ю. Онищук, яка підкреслює, що ст. 109.1 Податкового кодексу України є загальною родовою конструкцією, що визначає основні елементи складу податкового правопорушення. Конкретні склади податкових правопорушень чітко визначені у статтях 117-128 Податкового кодексу України. Такий перелік повинен мати вичерпний характер [8, с. 193].

Загальновизнаним у доктрині податкового права є науковий підхід, що склад податкового право-порушення утворюють об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Дана конструкція є класичною для кримінальних злочинів та адміністративних проступків.

Об’єктом правопорушення виступають ті суспільні відносини, на які спрямоване діяння і яким завдається шкода в результаті вчинення правопорушення. У сфері податкового регулювання такими відносинами є відносини, що встановлюють порядок реалізації податкового обов’язку в широкому розумінні. Фактично об’єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, що охоплюють процес формування централізованих грошових фондів за рахунок податків та зборів [11, с. 646].

Об’єктивна сторона правопорушення вказує на його вираження зовні, вона включає ті елементи протиправної поведінки, які характеризують його, як певний акт зовнішнього прояву в об’єктивній дійсності. За своєю сутністю об’єктивна сторона правопорушення — це зовнішній акт людської поведінки, що має просторово-часові характеристики. Об’єктивна сторона правопорушення утворюється з сукупності визначених у нормі права ознак як обов’язкових (діяння, з певними — наслідки та причинний зв’язок), так і факультативних (час, місце, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення правопорушення). Додаткові ознаки набувають правового значення лише у випадку прямої вказівки у нормі права [13, с. 285].

Суб’єктами податкових правопорушень Податковий кодекс України у ст. 110.1 визначає платників податків, податкових агентів та/або їх посадових осіб, які несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Принагідним буде додати, що Н.Ю. Онищук пише, що у визначенні податкового правопорушення (ст. 109 Податкового кодексу України) серед суб’єктів податкового правопорушення називаються також посадові особи контролюючих органів. Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є: а) органи державної податкової служби; б) митні органи. Якщо розглянути всі склади податкових правопорушень, передбачені статтями 117-128 Податкового кодексу України, можна побачити, що серед них немає жодного, суб’єктом якого виступала б посадова особа контролюючого органу. Навряд чи можна говорити про податковий характер відносин при виконанні чи невиконанні своїх обов’язків посадовими особами податкових органів, і тим паче презюмувати фінансову відповідальність таких осіб за відсутності формально закріплених складів податкових правопорушень. Відповідно до ст. 21 Податкового кодексу України за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків посадові особи контролюючих органів несуть відповідальність згідно із законом [8, с. 195-196]. Окреслена прогалина є черговим недоліком законодавчої техніки, яка потребує свого вирішення. Так, ми вважаємо, що контролюючі органи повинні нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов’язків.

Як зазначає Н.Ю. Онищук, у легальній дефініції податкового правопорушення відповідно до Податкового кодексу України взагалі відсутній такий елемент його складу, як суб’єктивна сторона. Не містять вказівки на необхідність наявності суб’єктивної сторони і конкретні склади податкових правопорушень, передбачені ст. ст. 117-128 Податкового кодексу України [8, с. 197]. На думку Ю.М. Старилова, суб’єктивна сторона юридичних складів податкових правопорушень все ж повинна включати вину у формі умислу або необережності. Однак у ході дослідження науковець висловлює неоднозначну позицію, що по суті при податкових порушеннях можна говорити лише про ступінь активності та бажання посадових осіб організацій-платників податків у прийнятті заходів щодо запобігання порушенням. Оцінити діяльність юридичної особи з точки зору умислу або необережності не уявляється можливим [12, с. 18].

Згідно з п. 2 ст. 61 Основного Закону юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. У науково-практичному коментарі до Конституції України закріплено, що ч. 2 ст. 61 закріплює принцип індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника. Цей принцип знайшов своє відображення у галузевому законодавстві. Так, частина 1 ст. 65 Кримінального кодексу України передбачає, зокрема, що суд при призначенні по-карання особі, винній у вчиненні злочину, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Згідно з ч. 2 ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення при накладенні адміністративного стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність [5, с. 312]. Виходячи з цього, О.В. Короп доходить висновку, що провідні вітчизняні науковці пов’язують принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, насамперед, із наявністю вини у особи, яка притягується до юридичної відповідальності. Тому є належним та таким, що буде відповідати сучасному розвитку правової науки України, запровадження інституту вини як елемента складу податкового правопорушення. Таке впровадження унеможливить притягнення до відповідальності за податкові правопорушення у разі відсутності у діяннях платника податків або його представників вини [6, с. 140].

Отже, по-перше, послідовний аналіз положень Податкового кодексу України, які визначають систему податкових правопорушень (ст. ст. 117-128), дає нам можливість стверджувати, що суб’єктивна сторона суб’єктів податкового права жодним чином не впливає на кваліфікацію податкових правопорушень. Ми вважаємо це цілком справедливим та правовим підходом законодавця, оскільки питому вагу податкових правопорушень вчиняють юридичні особи, їх структурні підрозділи (відділення, філії, цехи тощо). По-друге, податкове право, по своїй правовій природі, має імперативні начала, тобто домінуючим методом є імперативний. Введення диференціації відповідальності в залежності від мотивів, мети, емоційного стану (суб’єктивної сторони) зведе нанівець інститут податкової відповідальності.

1.3. Ознаки податкового правопорушення

Ознаками податкового правопорушення є суспільна шкідливість діяння, зокрема, заподіяння майнової шкоди суб’єктам податкових правовідносин, а також можливість такого заподіяння, протиправність, а саме, порушення суб’єктами податкових правовідносин норм податкового законодавства, винність, тобто діяння вчинюється умисно або з необережності, караність — юридичним наслідком вчинення діяння, що містить ознаки податкового правопорушення є застосування заходів фінансово-правової відповідальності. Загальні підходи при характеристиці ознак податкового правопорушення мають принципові відмінності, які переважно стосуються обов’язковості і змістового навантаження ознаки «суспільної шкідливості і «винності».

Виходячи із загальнотеоретичних підходів, податкове правопорушення можна визначити як суспільно-шкідливе, винне діяння, що порушує норми податкового законодавства, за вчинення якого передбачено фінансово-правову відповідальність.

Згідно із ст. 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України [2].

В юридичній науці розрізняють наступні ознаки правопорушень:

а)       протиправність діяння — має місце дія або бездіяльність, що порушують норму права;

б)       винність діяння — характеризується вчиненням протиправного діяння або бездіяльністю умисно або з необережності.

Умисним діянням вважається, коли особа, яка його вчинила, усвідомила протиправний характер своїх дій (бездіяльності) і бажала настання шкідливих наслідків або свідомо допускала їх. Вчиненим з необережності правопорушення вважається, коли особа передбачає можливість настання шкідливих наслідків, але легковажно розраховує на їх уникнення або не усвідомлює протиправності вчиненого, хоча могла і повинна була її усвідомлювати. Для визначення правопорушення має існувати причинний зв’язок між протиправним діянням і настанням негативних наслідків й карність діяння, тобто наявність встановленої законом відповідальності за вчинення цього правопорушення.

Відсутність однієї з вищеназваних ознак не дозволяє розглядати учасника податкових правовідносин як правопорушника і таким чином виключає підстави для застосування податкового примусу, зокрема притягнення його до правової відповідальності. Щоб діяння платника податків підлягало відповідальності, воно має відповідати ознакам і елементам складу правопорушення, тобто мати склад правопорушення. Склад правопорушення — це система об’єктивних і суб’єктивних елементів діяння, яка включає: об’єкт правопорушення; суб’єкт правопорушення; об’єктивну сторону правопорушення і суб’єктивну сторону правопорушення.

РОЗДІЛ ІІ. Адміністративна відповідальність порушників податкового законодавства

2.1. Особливості адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства

Адміністративна відповідальність є засобом адміністративного впливу на порушників податкового законодавства із застосуванням адміністративно-правових норм. Підставою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення — винної або необережної дії чи бездіяльності, що посягає в захищені законом суспільних відносин, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Особливостями адміністративних стягнень є:

  • застосування до фізичних осіб та посадовців, винних у податкових правопорушеннях;
  • адміністративні санкції не тягнуть за собою судимості;
  • застосування у відношенні до найменш значних податкових правопорушень (проступків), які за своїм характером відповідно до закону не тягнуть кримінальної відповідальності;
  • відсутність тяжких правових наслідків.

Діяння, за які передбачена адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства, зазначені у статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення (Ст. 163-2, 163-3, 163-3, 164-1, 164-5 та ін.), а також у деяких статтях Податкового та Митного кодексів України.

Наприклад, частина статті 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначає, що неподання громадянами декларації про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, не ведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку, — тягне за собою попередження або накладання штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З усіх видів стягнень, передбачених кодексом України про адміністративні правопорушення, податковим органом надано право використовувати лише адміністративні штрафи. Розмір їх визначається в межах, встановлених за скоєння відповідних правопорушень у сумах, кратних певному показнику — неоподаткованому мінімуму доходів, мінімальному розміру заробітної плати, або в національній грошовій одиниці (гривнях). При цьому слід враховувати положення пункту 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, в якому зазначено: «якщо норми інших законів містять посилання на неоподаткований мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподаткованого мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги», тобто у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць) [6].

Суб’єктами адміністративної відповідальності (особами, які можуть притягатися до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є громадяни та посадові особи. Це, наприклад, керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, на яких покладений обов’язок дотримання встановленого законом порядку ведення податкового обліку (ст. 163-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі КУАП). Громадяни несуть відповідальність за неподання або несвоєчасне подання декларацій про доходи (ст. 164-1 КУАП).

Платники податків-юридичні особи не можуть притягатися до адміністративної відповідальності.

Складені в законний спосіб протоколи про адміністративне правопорушення розглядаються уповноваженими на те органами [5].

Кримінальна відповідальність застосовується при доказі винності, протиправності, умислу та особливо тяжких наслідках податкового злочину. Кримінальна відповідальність характеризується такими особливостями:

  • суб’єктами є виключно фізичні особи;
  • регулюється нормами Кримінального кодексу України;
  • встановлюється лише в судовому порядку;
  • має певні процесуальні особливості [5].

Таким чином, юридична відповідальність потрібна для охорони існуючого ладу та громадського порядку в оподаткуванні, для контролю за своєчасністю сплати податків та боротьби від ухилення сплати податків — як загальне попередження правопорушень, так і застосування санкцій, що буде забезпечувати наповнення бюджету, а внаслідок цього і нормальне функціонування держави.

2.2. Принципи адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування

Для більш повного усвідомлення сутності адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування необхідно визначити принципи, на яких вона базується. Дослідження принципів дозволяє об’єктивно застосовувати норми, що регулюють відповідну групу відносин, а також вирішувати на практиці прогалини у правовому регулюванні, забезпечувати ефективність державно–правового примусу.

Принципи вказують на мету та правовий стан, які повинні брати до уваги законодавчий та правозастосовні органи. При цьому необхідно враховувати, що принципи адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування не закріплені в українському законодавстві – їх реальне застосування залежить від волі законодавця. Це зумовлено тим, що її основні засади виводяться із загального змісту податкового та адміністративного законодавства, а також відтворюються у відповідному законодавстві.

Принципи адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування потрібно розглядати у широкому і вузькому аспектах. Таким чином, вони розглядаються або як сукупність усіх правових принципів або як сукупність принципів, що закріплені у відповідному законодавстві Адміністративна відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування базується на цілісній системі, що включає загальносоціальні принципи, що притаманні усім видам відповідальності, загальноправові принципи, принципи податкового та адміністративного права, а також принципи адміністративно–правової відповідальності.

Принципи адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування – це основоположні засади, вихідні ідеї, що відображають її сутність, природу і призначення, відповідно до яких здійснюється діяльність законодавця і правозастосовних органів щодо реалізації охоронних правовідносин у сфері оподаткування. Доцільно зазначити, що єдиної думки стосовно переліку принципів в юридичній літературі не сформовано. Так, вважають, що до принципів адміністративної відповідальності потрібно віднести принципи законності, співрозмірності, однократності, індивідуалізації покарання, принцип повного відшкодування заподіяної шкоди. Поширеним є твердження, що безпосередньо на вихідні начала такої відповідальності впливають загальноправові принципи, до яких відносяться справедливість, законність, невідворотність, індивідуалізацію покарання, відповідальність за вину. Особливістю їх є те, що норми–принципи адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування закріплені у податковому законодавстві, проте їх можна вивести аналізуючи законодавство та розробки науковців про адміністративно–правову відповідальність.

Щодо визначення поняття «принципи адміністративної відповідальності», то досить вдалим воно було сформульоване І.О. Галаганом, який, зокрема, під останніми розумів основоположні та керівні ідеї, що відображали об’єктивну сутність адміністративної відповідальності, положення, закріплені або відображені в нормах права, відповідно до яких будувалася уся діяльність компетентних органів і посадових осіб щодо застосування та реалізації її (адміністративної відповідальності) заходів і регулювання суспільних відносин, пов’язаних із боротьбою, попередженням та викоріненням правопорушень.

Відповідно І.О. Галаган до зазначених принципів відносив такі: соціалістичну законність, відповідальність за вину особи, індивідуалізацію відповідальності, соціалістичний гуманізм, доцільність, невідворотність, гласність [7, с.80–142]. Потрібно підкреслити те, що принципи адміністративної відповідальності характеризувалися через призму принципів такої категорії, як адміністративний процес, і, як наслідок, його складової – принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення. Виходячи із зазначеного вище, більшість принципів адміністративної відповідальності базується саме на принципах адміністративного процесу. Так, наприклад, Грищенко І.С. до згаданих принципів адміністративної відповідальності відносив «принципи матеріальної істини, публічності (офіційності), рівності сторін, національної мови, самостійності органу у прийнятті рішення, швидкості та двоступеневості процесу, відповідальності посадових осіб за неналежне ведення поцесу» [9]. Проблематики розгляду зазначеного питання додає і той факт, що принципи адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування включають усі принципи юридичної відповідальності, проте їх реалізація на практиці має деякі особливості, що спричинено сферою відносин, які вона регулює.

2.3. Види відповідальності за вчинені порушення податкового законодавства України

Види відповідальності за вчинені порушення податкового законодавства України: адміністративна, фінансова та кримінальна. Адміністративним правопорушенням визнається протиправна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права й свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, що настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності [36, ст. 9].

Адміністративні санкції мають персональний характер і накладаються на керівників і посадових осіб підприємства за порушення діючих законодавчих і нормативних актів. Розмір і порядок застосування адміністративних штрафів регламентуються Кодексом України про адміністративні правопорушення [36], Законом України «Про державну податкову службу в Україні» зі змінами та доповненнями [27].

Адміністративні санкції накладаються за такі порушення в сфері оподаткування [36]:

1) порушення терміну постановки на облік в органі державної податкової служби;

2) недопущення посадової особи органу податкової служби для здійснення податкової та іншої перевірки виробничих, складських, торговельних та інших приміщень, використовуваних для одержання доходів;

3) невиконання вимог щодо усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність;

4) здійснення продажу товарів без придбання патентів або здійснення продажу товарів, не відображених у деклараціях;

5) порушення порядку заняття підприємницькою або господарською діяльністю;

6) ухилення від подання декларації про доходи;

7) порушення законодавства з фінансових питань;

8) порушення порядку проведення розрахунків зі споживачами;

9) порушення правил про валютні операції;

10) зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачила її шкідливі наслідки й свідомо допускала їх настання. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим із необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), але розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах із громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються тільки дипломатичним шляхом.

Слід зауважити, що чинним законодавством передбачено обставини, які виключають адміністративну відповідальність, зокрема, встановлено, що особи, які діяли в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або були у стані неосудності, не підлягають адміністративній відповідальності [6].

Крім того, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності й обмежитись усним зауваженням.

За вчинення адміністративних правопорушень до платників податків можуть бути застосовані адміністративні стягнення: попередження, штраф та конфіскація.

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за скоєння відповідних адміністративних правопорушень. Конфіскація предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність (табл. 2.1) [36].

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи по яких одночасно розглядаються одним і тим органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої внаслідок серйознішого правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано і додаткове, передбачені статтями про відповідальність внаслідок будь-якого учиненого правопорушення.

Таблиця 2.1. Обставини, що враховуються при визначенні відповідальності внаслідок учиненого адміністративного правопорушення

Обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення
Щире розкаяння винного Продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу вповноважених на те осіб припинити її
Відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди Повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню
Вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин Вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин
Вчинення правопорушення неповнолітнім Втягнення неповнолітнього в правопорушення
Вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину до одного року Вчинення правопорушення групою осіб;

вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин

Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше, як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення стягнення може бути накладене не пізніше як через місяць із дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення його виконання не вчинила нового правопорушення, то вважається, що вона не була піддана такому стягненню [6].

Завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення нерозривно пов’язані з реалізацією найважливішого конституційного принципу законності. До найважливіших із них належать: своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності до закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, та їх запобігання.

Провадження у справі адміністративного правопорушення не може бути розпочатим, а розпочате підлягає закриттю за обставин [11]:

  • відсутності події і складу адміністративного правопорушення;
  • недосягнення особою на момент учинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;
  • неосудності особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;
  • учинення дії особою у стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
  • видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
  • скасування акта, який установлює адміністративну відповідальність;
  • закінчення на момент розгляду справи граничних строків накладення адміністративних стягнень;
  • наявності по тому самому факту щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) щодо накладення адміністративного стягнення, або не скасованої постанови щодо закриття справи адміністративного правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;
  • смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі. Розгляд справи адміністративного правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом та органом (посадовою особою), який її розглядає, всіх громадян, не залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

Доказами у справі щодо адміністративного правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких уповноважений орган (посадова особа) установлює наявність чи відсутність правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом щодо адміністративного правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколом про вилучення речей та документів, а також іншими документами.

Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою. У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються відповідні дані: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім’я, по-батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи [14, с. 35].

Уповноважений орган (посадова особа) оцінює докази за своїм власним переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їхній сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу попереднього слідства або дізнання.

Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається у протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, й особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, а за наявності свідків — підписується й цими особами. У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення й зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання. При складенні протоколу порушникові роз’яснюються його права й обов’язки, про що робиться відмітка в протоколі.

Справа щодо адміністративного правопорушення розглядається за місцем його вчинення в 15-денний строк із дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу щодо адміністративного правопорушення та інших матеріалів справи. Розглянувши справу щодо адміністративного правопорушення, уповноважений орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність внаслідок даного адміністративного правопорушення, прийняте по справі рішення [36].

За необхідності постанова додатково містить вирішення питання про вилучені речі й документи, а також указівку про порядок і строк його оскарження. Постанова по справі адміністративного правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу.

Постанова щодо закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд прокуророві, органу попереднього слідства чи дізнання, а також за наявності обставин, що виключають провадження у справі адміністративного правопорушення. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи, а її копія протягом трьох днів вручається або висипається особі, щодо якої її винесено.

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання з моменту її винесення державними й громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами й громадянами [6]. При оскарженні або опротестуванні постанови вона підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження. Постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведене повністю, із відміткою про виконання повертається до органу (посадовій особі), який виніс постанову [6].

Виконання постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних унаслідок учинення адміністративного правопорушення, здійснюється шляхом вилучення конфіскованого предмета і примусового безоплатного повернення цього предмета у власність держави. Постанова про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про виконання повертається до суду, який виніс цю постанову [6].

РОЗДІЛ ІІІ. Адміністративна відповідальність осіб за порушення податкового законодавства: зарубіжний досвід Італії

З метою детального аналізу адміністративної відповідальності осіб за порушення податкового законодавства в Італії потрібно визначити особливості дослідження даного питання. Зазначимо, що податкова система Італії є надзвичайно складною. Велика кількість податків, порядок обчислення та сплати основних податків, а також відсутність єдиного кодифікованого документа з питань оподаткування роблять італійську податкову систему однією з найбільш складних серед країн Європейського Союзу.

Сьогодні податкове законодавство охоплює понад 350 законів, які мають назву «декрети». При цьому потрібно брати до уваги, що питання оподаткування регулюються Конституцією Республіки Італія, у якій визначені основні принципи оподаткування, міжнародними угодами, законами про податки і збори, а також рядом актів президента, уряду, Міністерства економіки і фінансів, представницьких органів влади на місцевому рівні. За ухилення від сплати податків в Італії в основному застосовується адміністративна відповідальність. Кримінальна відповідальність платника податків застосовується, якщо було скоєно ухилення від оподаткування на суму від 200 тис. євро й доведено прямий умисел [1]. Протидію ухиленню від оподаткування здійснює Агентство податкових надходжень Італії. Агенція є неприбутковою організацією, яка діє з 2001 року з метою забезпечення високого рівня дотримання податкового законодавства шляхом надання допомоги платникам податків та протидії ухиленню від оподаткування. Перебуваючи під контролем Міністерства економіки та фінансів, Агенція діє з повною управлінською та оперативною відповідальністю й має адміністративну, організаційну, бухгалтерську та фінансову автономію. Спрямовуючи свою діяльність на підтримання належного рівня дотримання податкового законодавства, Агенція має право застосовувати заходи адміністративної відповідальності щодо платників податків, які скоїли адміністративні правопорушення [2].

У свою чергу, італійське законодавство не містить єдиного закону, який би закріплював адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення податкового законодавства та санкції за дані правопорушення. Загальні засади адміністративної відповідальності юридичних осіб визначені в декретах 231/2001 та 269/2003, а адміністративні податкові правопорушення та заходи адміністративної відповідальності — у спеціальному податковому Декреті 471/1997.

Необхідно зазначити, що можливість притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності в Італії існувала не завжди. Інститут адміністративної відповідальності юридичної особи був запроваджений Декретом № 231/2001 від 08.06.2001 р., до цього до адміністративної відповідальності могли бути притягнені лише керівники, дійсні власники або наймані працівники юридичної особи. До ухвалення вказаного Декрету юридичні особи могли притягатися до цивільної відповідальності згідно зі статтями 196 та 197 Цивільного кодексу Італії.

Стаття 1 Декрету № 231/2001 закріпила, що адміністративні санкції можуть бути застосовані до юридичних осіб, компаній, асоціацій, включаючи тих, що не мають легального статусу й не належать до державних органів і до органів місцевого управління, які відповідно до Конституції Італії виконують адміністративні функції. Підставою притягнення до адміністративної відповідальності юридичної особи є скоєння адміністративного правопорушення фізичною особою, яка є представником, директором або управляючим юридичної особи або одного зі структурних утворень, що має фінансову незалежність, або фізичною особою, яка відповідає за управління та контроль юридичної особи («фізичні особи, які обіймають найвищі посади в компанії» (пункт «а» статті 5 Декрету 231/2001), фізичною особою, яка підпадає під управління або контроль фізичної особи, яка обіймає найвищі посади («фізичні особи під командуванням інших» (пункт «б» статті 5 Декрету 231/2001). Необхідно зазначити, що обов’язковою умовою притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності в Італії є вчинення корпоративного проступку (company offance), тобто проступку, пов’язаного з

господарською діяльністю і спрямованого на отримання прибутку, дана вимога є критичною й закріплена у статті 25 Декрету 231/2001 [3].

Адміністративна відповідальність юридичних осіб в Італії є додатковою й не звільняє від відповідальності фізичних осіб, які фактично скоїли правопорушення. Норми Декрету 231/2001 спрямовані на розширення кола відповідальних за скоєння адміністративного правопорушення і передбачають відповідальність двох суб’єктів. Таким чином, метою Декрету 231/2001 є побудова моделі адміністративної відповідальності юридичних осіб з охоронними принципами, але з превентивними функціями: на практиці через запровадження адміністративної відповідальності юридичних осіб Декрет 231/2001 має на меті досягнення організації структури та діяльності юридичних осіб таким чином, щоб забезпечити належні умови охорони суспільних відносин, які охороняються адміністративним правом [4].

Стаття 6 Декрету № 231/2001 визначає випадки, у яких юридична особа може бути звільненою від адміністративної відповідальності, а саме у разі, якщо фізичні особи скоїли правопорушення у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб, а також юридична особа може звільнятися від адміністративної відповідальності у випадку дотримання управлінської моделі попередження адміністративного правопорушення. Побудова управлінської моделі попередження адміністративного правопорушення полягає у вжитті заходів превентивного характеру посадовими особами, які спрямовані на прийняття й ефективне впровадження «моделей організації та управління» з метою попередження адміністративних правопорушень.

Управлінська модель повинна відповідати таким умовам:

—         визначення вичерпної кількості правопорушень, щодо яких здійснюється нагляд;

—         встановлення конкретного впливу на планування та реалізацію управлінських рішень щодо профілактики правопорушень;

—         створення незалежного підрозділу з контролю та протидії адміністративним правопорушенням;

—         визначення відповідних методів управління фінансовими ресурсами з метою запобігання скоєнню адміністративних правопорушень;

—         застосування дисциплінарної відповідальності у випадку недотримання умов управлінської моделі [5].

Стаття 9 Декрету 231/2001 визначає, які заходи адміністративної відповідальності можуть застосовуватися до юридичної особи. Ці санкції мають як матеріальний, так і заборонний характер. Основним заходом адміністративної відповідальності є штраф, який повинен бути економічно обґрунтованим і залежати від тяжкості вчиненого проступку. Декретом 231/2001 обмежено накладання адміністративних штрафів у розмірі до 1,5 млн євро. Штрафні санкції можуть бути зменшені у зв’язку з пом’якшувальними обставинами. У випадку, якщо правопорушник діяв у власних інтересах або в інтересах третіх осіб, юридична особа отримала мінімальний прибуток від здійсненого правопорушення і збитки держави є мінімальними, за рішенням суду розмір штрафних санкцій може бути зменшеним удвічі.

Серед заборонних санкцій найбільш тяжкими є: позбавлення ліцензії та концесії; обмеження права підписання договорів з органами державної влади; позбавлення права вести господарську діяльність; позбавлення державних позичок та грантів з вимогою їх повернення, якщо такі надавалися; заборона рекламування товарів і надання рекламних послуг. До юридичних осіб застосовуються адміністративні заборонні санкції у випадку, якщо існують серйозні підстави вважати, що адміністративний проступок, який вчинила юридична особа, є тяжким, і наявні істотні та специфічні обставини, що є передумовами можливості скоєння адміністративного правопорушення юридичними особами повторно. Також заборонні санкції можуть застосовуватися на вимогу обвинувачення, навіть у формі превентивних заходів у процесі проведення розслідування [6].

Отже, положення Декрету № 231/2001 визначають загальні засади адміністративної відповідальності юридичних осіб, умови, за яких юридична особа може звільнятися від адміністративної відповідальності (побудова управлінської моделі), адміністративні санкції, які можуть бути застосовані до юридичних осіб.

Для гармонійного поєднання положень Декрету № 231/2001, що передбачають адміністративну відповідальність юридичних осіб, та податкових декретів, які містять адміністративні санкції за по-рушення податкового законодавства, був ухвалений Декрет 269/2003 від 30.09.2003 р. Стаття 7 Декрету 269/2003 має обмеження «лише у випадку застосування адміністративних санкцій до юридичних осіб» і передбачає, що адміністративні санкції, які накладаються за правопорушення, пов’язані з фінансовою звітністю компанії або іншої організації зі статусом юридичної особи, застосовуються до юридичної особи. Частиною 3 статті 7 закріплено, що положення даної статті поширюється на Декрет 471/1997 [7].

Декрет № 471/1997 «Про податкові санкції за порушення законодавства щодо прямих податків, зборів та ПДВ» був ухвалений 18.12.1997 р. і скла-дається з чотирьох розділів. Перший розділ передбачає застосування адміністративної відповідальності в результаті неподання податкової декларації, навіть якщо це був непрямий умисел. У другому розділі передбачено накладання адміністративної відповідальності в разі подання завідома неправдивих даних у податковій декларації або податковій (бухгалтерській) звітності, а саме: подання податкової декларації з заниженим податковим зобов’язанням; порушення порядку ведення податкової (бухгалтерської) звітності, що призвело до заниження податкового зобов’язання; подання відомостей, які незаконно збільшують суму бюджетних відшкодувань платників податків. За зазначені правопорушення передбачається накладання адміністративних штрафів, еквівалентних від 100 до 200 % від суми заниженого податкового зобов’язання або суми надмірного бюджетного відшкодування. Наприклад, відповідно до статті 6 Декрету 471/1997 за порушення податкового законодавства, що регулює порядок нарахування та сплати ПДВ, до правопорушника може застосовуватися адміністративний штраф у розмірі від 100 до 200 % податкового зобов’язання, мінімальна сума становить 258 євро, а максимальна — 10 тис. євро. Цей адміністративний штраф застосовується у випадку, якщо: задеклароване податкове зобов’язання з ПДВ є меншим за те, що визначене в результаті проведення перевірки; був виявлений факт умисного зменшення податкового зобов’язання шляхом подання неправдивих відомостей у податковій декларації; унаслідок проведеної перевірки було виявлено завищення суми бюджетного відшкодування. Третьою та четвертою частиною Декрету 471/2001 передбачається адміністративна відповідальність платників податків за неподання декларації про доходи, які були отримані за кордоном [8].

Зазначимо, що в Декреті № 471/1997 немає норми, яка б передбачала умови звільнення платника податків від адміністративної відповідальності, проте, беручи до уваги положення Декрету № 231/2001, можемо з впевненістю сказати, що юридична особа може бути звільненою від адміністративної відповідальності у випадку побудови управлінської моделі, описаної раніше.

Ураховуючи зазначене, можемо зробити висновок, що в Італії існує досить розвинений механізм притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності за податкові правопорушення. Незважаючи на те, що декрети, які закріплюють адміністративну відповідальність юридичних осіб за податкові правопорушення, і декрети, які запроваджують штрафні санкції за скоєння даних правопорушень, не кодифіковані в єдиний нормативно-правовий акт, проте вони гармонійно взаємодіють між собою. Крім законодавчого визначення загальних засад адміністративної відповідальності юридичних осіб, італійський законодавець також установив, за яких підстав юридична особа може звільнятися від адміністративної відповідальності, що вказує на ліберальність механізму адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Ураховуючи італійський досвід запровадження адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення податкового законодавства та беручи до уваги той факт, що в Україні велика кількість адміністративних правопорушень у сфері оподаткування скоюється саме юридичними особами, вважаємо за потрібне законодавчо закріпити можливість притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності шляхом внесення відповідних змін до Податкового кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ці дії будуть мати як превентивний, так і відновлюваний ефект і позитивно вплинуть на забезпечення високого рівня дотримання податкового законодавства в Україні.

ВИСНОВКИ

Отже, ми з’ясували, що кожен платник податків самостійно повинен обчислювати та сплачувати податки та звітувати податковій адміністрації в установленому законом порядку. Особи, винні в несплаті податків, можуть бути притягнуті до адміністративної, кримінальної та фінансової відповідальності за податкові правопорушення.

Адміністративна відповідальність за податкові правопорушення передбачена у вигляді штрафу, застосовується податковими органами й накладається як на фізичних осіб (громадян) — окремих платників податків, так і на керівників і бухгалтерів платників податків — юридичних осіб. Справи про порушення податкового законодавства, які є адміністративними правопорушеннями, розглядаються начальником державної податкової інспекції чи його заступником за місцем вчинення правопорушення.

Відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій установленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України, — тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неподання або несвоєчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Чинне законодавство про адміністративну відповідальність, зокрема Закон України «Про державну податкову службу в Україні», передбачає застосування штрафних санкцій до юридичних осіб. Враховуючи положення ст. 24 КпАП щодо можливості встановлення законами України й інших, окрім зазначених у цій статті, видів адміністративних стягнень, постає питання про визнання штрафних санкцій видом адміністративних стягнень. При вирішення цього питання слід виходити з того, що адміністративне стягнення є заходом адміністративної відповідальності (ст. 23 КпАП), а це означає, що воно може застосовуватись лише в межах загального галузевого механізму відповідальності, тобто лише до фізичних осіб. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Конституція України за станом на 6 жовтня 2013 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
  2. Податковий кодекс України станом на 1 жовтня 2013 року. — К. : Правова єдність, 2013. — 615 с.
  3. Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України [Електронний ресурс] / [заг. ред. М. Я. Азарова]. — Режим доступу : http://www.profiwins.com.ua/uk /comentsnk.html.
  4. Колпаков В.К. Адміністративна відповідальність : навч. посіб. / В.К. Колпаков. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 256 с.
  5. Конституція України. Науково-практичний коментар / Редкол.: В.Я. Тацій (голова редкол.), О.В Петришин (відп. секретар), Ю.Г Барабаш та ін. ; Нац. акад. прав. наук України. — 2-ге вид., переробл. і допов. — Х. : Право, 2011. — 718 с.
  6. Короп О.В. Вина як елемент складу податкового правопорушення // Часопис Київського університету права. — № 3. — 2013. — С. 137-140.
  7. Налоговое право: учеб. пособ. / под ред. С.Г. Пепеляева. — М., 2007. — 343 с.
  8. Онищук Н.Ю. Податкове правопорушення за Податковим кодексом України // Державне будівництво та місцеве самоврядування. — № 22. — 2011. — С. 192-202.
  9. Орлюк О.П. Фінансове право : навч. посіб. / О.П. Орлюк. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 528 с.
  10. Податкове право України: навч. посіб. / за ред. М.П. Кучерявенка. — Х., 2010. — 255 с.
  11. Податковий кодекс України: постатейний коментар : у 2 ч. / В.В. Білоус, Л.К. Воронова, О.О. Головашевич та ін. ; за ред. М.П. Кучерявенка. — Х. : Право, 2011. — Ч. 1. — 928 с.
  12. Старилов Ю.М. Нарушения налогового законодательства и юридическая ответственность. — Воронеж: ИПФ «Воронеж», 2005. — 284 с.
  13. Хачатуров РЛ. Общая теория юридической ответственности : монография / РЛ. Хачатуров, Д.А. Липинский. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2007. — 586 с.
  14. Юридична відповідальність за податкові правопорушення: наук.-практ. посіб. / Д.О. Гетманцев, Р.В. Макарчук, Я.С. Толкачов — К., 2015. — 752 с.
  15. Свіржський, Богдан. Адмінвідповідальність за податкові проступки [Текст] / Богдан Свіржський // Все про бухгалтерський облік. — 2013. — 26 квітня : Спецпроект. — С. 80-82
  16. Солошенко Л. Процедура притягнення до адмінвідповідальності (від порушення — до штрафу) [Текст] / Людмила Солошенко // Податки та бухгалтерський облік. — 2010. — 18 лютого. — С. 24-30
  17. Чимшит О. Застосування адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства [Текст] / О.Чимшит // Все про бухгалтерський облік. — 2011. — 15 вересня. — С. 20-22