Апеляційні суди являють собою судові інстанції, що переглядають за апеляціями учасників процесу рішення нижчих судів, які не набули законної сили. Існування апеляційних судів, як і місцевих судів, прямо передбачено частиною 4 статті 125 Конституції України.

Апеляційною інстанцією з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди областей, апеляції суди Києва і Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. В сучасних умовах ці суди є лише судами апеляційної інстанції.

Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є, відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні сули (частина 3 зазначеної статті).

Юрисдикція апеляційних судів областей, Автономної Республіки Крим, Києва і Севастополя, як вбачається із самої їх назви, поширюється на відповідні адміністративно-територіальні одиниці. Натомість господарські та адміністративні апеляційні суди функціонують в апеляційних округах, які здебільшого включають дві або  більше адміністративно-територіальних одиниць. У назві такого суду фігурує назва міста, в якому він здійснює свою діяльність.

Протягом останніх років ці апеляційні округи, з метою розширення доступу громадян до апеляційного судочинства, неодноразово переглядалися згідно з відповідними указами Президента України.

 

Апеляційними господарськими судами, які нині діють в Україні, є такі:

Найменування апеляційного господарського суду	Територіальна юрисдикція апеляційного господарського суду
Дніпропетровський апеляційний господарський суд	Дніпропетровська, Кіровоградська області
Донецький апеляційний господарський суд	Донецька, Запорізька, Луганська області
Київський апеляційний господарський суд	Київська, Черкаська, Чернігівська області, місто Київ
Львівський апеляційний господарський суд	Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Чернівецька області
Одеський апеляційний господарський суд	Миколаївська, Одеська, Херсонська області
Рівненський апеляційний господарський суд	Вінницька, Волинська, Житомирська, Рівненська, Хмельницька області
Севастопольський апеляційний господарський суд	Автономна Республіка Крим, місто Севастополь
Харківський апеляційний господарський суд	Полтавська, Сумська, Харківська області

 

До числа апеляційних адміністративних судів належать:

Найменування апеляційного адміністративного суду	Територія, на яку поширюються повноваження апеляційного адміністративного суду
Вінницький апеляційний адміністративний суд	Вінницька, Хмельницька, Чернівецька області
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд	Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська область
Донецький апеляційний адміністративний суд	Донецька, Луганська області
Житомирський апеляційний адміністративний суд	Житомирська, Рівненська області
Київський апеляційний адміністративний суд	Київська, Черкаська, Чернігівська області, місто Київ
Львівський апеляційний адміністративний суд	Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська області
Одеський апеляційний адміністративний суд	Миколаївська, Одеська, Херсонська області
Севастопольський апеляційний адміністративний суд	Автономна Республіка Крим, місто Севастополь
Харківський апеляційний адміністративний суд	Полтавська, Сумська, Харківська області

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону “Про судоустрій України” 2002 року в разі необхідності замість апеляційного суду області могли утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширювалася на декілька районів області. Запровадження такого порядку у великих за територією регіонах могло б покращити умови звернення громадян до суду. Це стосується, зокрема, Одеської області, яка простяглася від півночі до південного заходу мало не на 500 км. Проте жодного такого суду у 2002-2010 роках не було створено, а чинний Закон таку можливість взагалі виключив. У майбутньому, на нашу думку, до цього питання доцільно повернутися.

Також за попереднім Законом про судоустрій до складу апеляційного суду могли входити судді, як правило, обранні на посаду судді безстроково.

Наявність застереження “як правило”, без чіткого визначення винятків з правила, є взагалі недоречним для законодавчих актів, оскільки свідчить про нечіткість правового регулювання, а в конкретних випадках — може потягти суб’єктивізм при вирішенні важливих питань. Оскільки вищі за рівнем суди переглядають рішення нижчих судів, від суддів цих судів вимагається більший досвід, ніж у їx молодших колег.

З урахуванням цього відповідно до частини 4 статті 26 Закону передбачено, що до складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти  років. Здебільшого це означає, що на посаду судді апеляційного суду може претендувати особа, яка, будучи призначеною на посаду Президентом України, працювала суддею місцевого суду п’ять років і отримала право на обрання суддею безстроково. Отже, вік такої особи ніяк не може бути меншим 30 років. Винятків з цього правила Закон не передбачає. Зазначене може як сприяти підвищенню кваліфікаційного рівня суддів апеляційних судів, так і спричиняти певні кадрові труднощі.

Доцільно порівняти положення Закону 2002 року і чинного Закону в частині структуризації апеляційних судів, тобто їх поділу на окремі структурні підрозділи з урахуванням характеру справ, що розглядаються.

Частиною 5 статті 25 попереднього Закону було передбачено, що “в апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюється судова палата у цивільних справах і судова палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціалізованої юрисдикції. Таким чином, для господарських і адміністративних апеляційних суддів було передбачено можливість створення судових палат, тоді як для апеляційних суддів областей і прирівняних до них це було обов’язковим.

У Законі (частина 5 статті 26) при вирішенні цього питання застосовано єдиний підхід, а саме: “у складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції”.

Природно, що, в апеляційних судах обласного рівня створення окремих палат з розгляду цивільних і кримінальних справ конче необхідним — як з огляду на традиції вітчизняного судочинства, так і з урахуванням істотних особливостей зазначених справ. Фактично створені раніше палати продовжують існувати.

Це ж стосується і палат у складі апеляційних господарських та адміністративних апеляційних судів.

Рішення про утворення судової палати та її склад приймається зборами суддів адміністративного суду за пропозицією голови суду на відміну від Закону про судоустрій 2002 року (пункт 3частини 1 статті 28), який це право надавав голові апеляційного суду. Зазначена норма кореспондується з пунктом 2 частини 5 статті 115 Закону, відповідно до якого збори суддів місцевих і апеляційних судів визначають, за пропозицією голови суду, спеціалізацію суддів з розгляду справ конкретних категорій відповідної судової юрисдикції, що можна розглядати як перший крок до створення спеціалізованих судових палат.

У створені судових палат обласних апеляційних судів і прирівняних до них судів для розгляду апеляцій на постанови суддів місцевих судів у справах про адміністративні порушення немає потреби оскільки такі скарги розглядаються суддями апеляційного суду одноособово.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону апеляційний суд розглядає справи відповідної судової юрисдикції згідно з процесуальним законом. Це — його основна і здебільшого єдина функція.

Водночас, у випадках, передбачених процесуальним законом, апеляційний суд розглядає справи вищої судової юрисдикції як суд першої інстанції (частина 2 вказаної статті).

Як уже зазначалося, донедавна апеляційні суди розглядали по першій інстанції деякі категорії кримінальних справ, однак на сьогодні така можливість виключена.

Інші процесуальні кодекси цієї можливості не передбачають, проте вона може з’явитися  як результат змін до законодавства.

Відповідно до статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:

1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 КПК;

2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;

3) інші ухвали у випадках, передбачених КПК.

Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

В апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК.

Апеляційну скаргу мають право подати (стаття 393 КПК):

1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник — в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;

2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник — в частині мотивів і підстав виправдання;

3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, — в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

6) прокурор;

7) потерпілий або його законний представник чи представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

8) цивільний позивач, його представник або законний представник — у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

9) цивільний відповідач або його представник — у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

10) інші особи у випадках, передбачених КПК.

Відповідно  до статті 291 ЦПК апеляційною у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, що ухвалив судове рішення, котре оскаржується. Право на апеляційне оскарження мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки  (частина 1 статті 292 ЦПК).

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд. Водночас, наведене не стосується скарг на рішення адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на Київ, за результатами оскарження рішень, дій та бездіяльності Центральної виборчої комісії та її членів, які розглядаються в апеляційному порядку Вищим адміністративним судом України (стаття 184 КУпАП).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково.

До компетенції апеляційного суду входять також окремі організаційно-управлінські повноваження, не пов’язані безпосередньо із здійсненням правосуддя. Реалізація цих повноважень сприяє кращі організації судочинства як у самому апеляційному суді, так і в місцевих судах, які розташовані у межах відповідного апеляційного округу.

Відповідно до пункту 3 статі 27 Закону апеляційний суд аналізує  судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику.

Для порівняння слід зазначити, що пунктом 3 статті 26 попереднього Закону про судоустрій було передбачено, що апеляційні суди “ведуть і аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику”. Отже, за чинним Законом у цих судів відібрано таке повноваження як ведення судової статистики оскільки відповідно до пункту 6 статті 146 Закону організація цієї роботи покладена на органи Державної судової адміністрації. Проте матеріали для формування статистичних звітів про діяльність судів надають судді та апарати судів, у тому числі і апеляційних.

Вивчення і аналіз судової статистики стосується не лише статистичних звітів апеляційного  суду, а й відповідних звітів місцевих судів. Ця діяльність  являє собою єдиний процес. Ті чи інші показники роботи суду не лише становлять інтерес самі по собі, на їх основі аналізується динаміка тих чи інших процесів за певні періоди, вони порівнюються з показниками інших судів, і із загальнодержавними показниками. Значну цінність являють собою показники, що відображають якісні характеристики судочинства, особливо щодо рівня стабільності судових рішень: кількість справ, розглянутих за межами встановлених законом строків; кількість оскаржених судових рішень, у тому числі скасованих і змінених в апеляційному і касаційному порядку судами апеляційної і касаційної інстанцій, а по кримінальних справах — стосовно кількості осіб (засуджених і виправданих), щодо яких вироки судів були переглянуті (у відсотках від загальної кількості і у цифровому виразі).

Аналіз перелічених та інших показників дозволяв виявити “больові точки” у діяльності судів і вжити у зв’язку з цим відповідних заходів.

Вивчення і аналіз судової статистики може проводитися не лише суддями апеляційного суду, а й науковцями-юристами. У сучасних умовах це полегшується тим, що судова статистика, на відміну від радянських часів, позбавлена грифу “таємно”, доступ до її матеріалів є вільним, а окремі статистичні показники публікуються в юридичні періодиці. У судовій статистиці важко знайти показники, які можна сфальсифікувати (як це, наприклад, вчиняється з показниками щодо кількості злочинів і діяльності силових структур по їx розкриттю), оскільки відомості про діяльність судів завжди ґрунтуються на матеріалах конкретних судових справ.

Аналіз судової практики також базується значною мірою на матеріалах судової статистики. Однак він включає також і вивчення конкретних справ, які належать до юрисдикції відповідних судів.

Як правило, це стосується справ окремих категорій. Вивчення таких справ дозволяє дійти певних висновків щодо спрямованості судової практики, передусім з точки зору однакового розуміння і застосування норм матеріального і процесуального права. Варто зауважити, що при цьому не переслідується мета перегляду незаконних і необґрунтованих судових рішень.

Результати вивчення судової практики оформлюються у вигляді аналітичних документів, які можна обговорювати на зборах судів, використовувати при проведенні нарад і семінарів, а також у наукових публікаціях.

Пунктом 4 статті 27 Закону передбачено, що апеляційний суд “надає місцевим судам методичну допомогу у застосуванні законодавства”.

Така методична допомога може надаватися як за результатами узагальнень судової практики, так і при відвідуванні місцевих судів суддями і керівниками апеляційного суду.

Основною формою надання методичної допомоги є аналіз помилок і порушень закону в практиці суддів місцевих судів, надання їм консультації із спірних питань застосування законодавства, рекомендування переліку наукових публікацій, постанов пленумів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів з приводу застосування законодавства, в тому числі за конкретними категоріями справ тощо.

Необхідно підкреслити, що надання методичної допомоги не повинно перетворюватися на нав’язування суддям нижчих судів позиції суб’єкта  надання допомоги у конкретних справах, які перебувають на розгляді особливо якщо це пов’язано  з особистою заінтересованістю у певних результатах розгляду.

Пунктом 5 статті 27 Закону передбачено, що апеляційний суд здійснює й інші повноваження, якщо вони передбачені законом. Окремі з цих повноважень визначені у статті 29 Закону стосовно обов’язків  голови апеляційного суду.

Протягом декількох десятиліть, починаючи з 20-х років XX століття, у судах обласного рівня існував такий структурний підрозділ, як президія. До “малої судової реформи” 2001 року президії обласних судів безпосередньо здійснювали судочинство, розглядаючи в порядку нагляду протести на судові рішення, які набрали законної сили.

Відповідно до статті 30 Закону про судоустрій 2002 року до складу президії судів входили голова суду, його заступники, а також судді, кількісний склад яких визначався рішенням загальних зборів суддів. Судді обирались до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Президії апеляційних судів розглядали питання організації діяльності суду, судових палат, визначали кількість заступників голів суддів; заслуховували інформацію голів судових палат щодо діяльності палат; розглядали матеріали узагальнення судової практики та судової статистики з прийняттям відповідних рекомендації питання організаційного забезпечення діяльності суду, роботи з кадрами судів та підвищення їх кваліфікації; заслуховували інформацію голів місцевих судів щодо організації діяльності цих судів; надавали методичну допомогу місцевим судам з метою забезпечення правильності застосування ними законодавства; здійснювали виконання рішень зборів місцевих судів.

Чинним Законом не передбачено існування президії в апеляційних судах, як і в судах більш високого рівня, а їх повноваження частково сконцентровані у голів судів і зборів судів суду.

Статтею 31 попереднього Закону про судоустрій було передбачено, що “для розгляду справ, визначених процесуальним законом, у загальних апеляційних судах діють суди присяжних”. Проте, всупереч назві “суд присяжних”, останній — це не відокремлений орган судочинства, а підрозділ суду, на який покладено відповідно до процесуального закону розгляд справ за участю присяжних, тобто це форма народного представництва у суді, передбачена частиною 4 Конституції України і статтею 63 Закону.

Після набрання чинності новим Кримінально-процесуальним кодексом України розгляд справ за участю присяжних, очевидно, здійснюватиметься у відповідному місцевому суді, спеціально наділеному компетенцією з розгляду цієї категорії справ, як це і передбачено частиною 2 статті 31 Закону.