Відповідно до частини 1 статті 21 Закону в системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Враховуючи основне призначення цих судів їх цілком обґрунтовано можна було б назвати “касаційні суди”, оскільки інших касаційних судів у сучасній Україні не існує.

Вищими спеціалізованими судами України є Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Частиною 1 статті 38 попереднього Закону про судоустрій було передбачено існування й інших вищих спеціалізованих судів. У чинному ж Законі така вказівка відсутня. Проте це не виключає, що уже в найближчій перспективі може бути зроблено спробу роз’єднати Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ на два окремі суди цивільної і кримінальної юрисдикції. Така реорганізація може бути здійснена шляхом видання Президентом України відповідного указу, що ж до появи судів інших спеціалізованих судових юрисдикцій, то така можливість, враховуючи європейський досвід, теж не виключена, проте лише у віддаленій або дуже віддаленій перспективі.

На нинішньому етапі судової реформи в України повноваження вищих спеціалізованих судів зазнали значних змін.

Відповідно до статті 32 Закону вищий спеціалізований суд:

1) розглядає  справи   відповідної   судової   юрисдикції   в касаційному порядку згідно з процесуальним законом;

2)  у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи   відповідної судової   юрисдикції   як  суд  першої  або апеляційної   інстанції,   а також розглядає справи  у  разі встановлення   міжнародною   судовою  установою, юрисдикція  якої визнана  Україною,  порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні  справи судом, якщо за результатами розгляду питання про допуск справи до  провадження  Верховного  Суду  України  буде встановлено, що така  справа підлягає розгляду вищим спеціалізованим судом;

3) аналізує  судову  статистику,  вивчає та узагальнює судову практику;

4) надає методичну  допомогу  судам  нижчого  рівня  з  метою однакового застосування норм Конституції  та законів України у  судовій  практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики;  дає  спеціалізованим судам  нижчого  рівня рекомендаційні  роз’яснення  з  питань  застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Порівняно зі статтею 26 попереднього Закону про судоустрій основними змінами у компетенції вищих спеціалізованих судів є такі.

По-перше, касаційними судами визнані всі вищі суди, а не лише Вищий господарський суд і Вищий адміністративний суд.

По-друге, вищі спеціалізовані суди перебрали на себе частину повноважень, які раніше складали компетенцію Верховного Суду України у частині здійснення касації. Розгляд певних цивільних і кримінальних справ, який раніше був прерогативою Верховного Суду, нині здійснюється новоствореним вищим судом, який діє з 1 жовтня. 2010 р. на підставі Указу Президента України № 810/2010 від 12 серпня 2010 року.

По-третє, значно підвищився рівень стабільності рівень вищих спеціалізованих судів за рахунок істотного обмеження підстав їх перегляду Верховним Судом України.

Для розгляду судових справ у вищих спеціалізованих судах створюються палати з розгляду справ окремих категорій у межах відповідної судової юрисдикції. Рішення про утворення судової палати приймаються зборами суддів відповідного суду за пропозицією голови суду (частина 4 статті 31 Закону).

У вищих спеціалізованих судах функціонують такі палати:

— у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ – судова палата з розгляду цивільних і кримінальних справ;

— у Вищому господарському суді – чотири палати за видами судової юрисдикції з внутрішньою спеціалізацією суддів;

— у Вищому адміністративному суді за такою ж ознакою – 5 палат (під номерами).

Оскільки утворення чи ліквідація палат належать до внутрішніх питань діяльності цих судів, у майбутньому можливі зміни їх кількості.

Судова палата з розгляду цивільних справ відповідно вищого спеціалізованого суду розглядає ці справи виключно в касаційному порядку.

Стаття 323 ЦПК у попередній редакції передбачала, що касаційною, інстанцією у цивільних справах є суд, визначений законом як суд касаційної інстанції у цих справах. Сучасна редакція (підпункт 76 пункту 3.6. Прикінцевих положень закону) прямо визначила як такий орган Вищий спеціалізований з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції скасовуються з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд з мотивів порушення норм матеріального і (або) процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного завершення справи. При цьому справа надсилається до суду апеляційної інстанції або на новий розгляд лише тоді, коли порушення допущені лише цим судом, а у решті випадків — до суду першої інстанції.

Відповідно до стаття 424 КПК у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені в касаційному порядку:

1) засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою — сьомою статті 474 КПК, у тому числі нероз’яснення засудженому наслідків укладення угоди;

2) потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 КПК; нероз’яснення потерпілому наслідків укладення угоди;

3) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК угода не може бути укладена.

4. Ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають.

Касаційну скаргу мають право подати (стаття 425 КПК):

1) засуджений, його законний представник чи захисник — у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник чи захисник — у частині мотивів і підстав виправдання;

3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру, — в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

5) законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

6) прокурор;

7) потерпілий або його законний представник чи представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

8) цивільний позивач, його представник або законний представник — у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

9) цивільний відповідач або його представник — у частині, що стосується вирішення цивільного позову.

Відповідно до статті 108 ГПК у сучасній редакції судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Більш різноманітними є процесуальні повноваження Вищого адміністративного суду України, який, будучи судом касаційної інстанції, у передбачених законом випадках може розглядати справи як суд першої та апеляційної інстанції.

Як суду першої інстанції йому підсудні справи щодо:

а) встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

б) скасування реєстрації кандидата на пост Президента України (пункти перший і другий частини 4 статті 18 КАС);

в) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; актів Вищої ради юстиції;

г) актів Вищої ради юстиції;

д) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції;

е) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (стаття 171 КАС).

Відповідно до статті 180 КАС у попередній редакції позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності могла бути подана до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Право звертатися з такою позовною заявою мав тільки Голова Верховної Ради України.

У новій редакції частина перша цієї статті викладена так:

“Позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до Вищого адміністративного суду України. Право звернутися з такою позовною заявою має Голова Верховної Ради України, Перший заступник або заступник Голови Верховної Ради України. Рішення, прийняте за наслідками розгляду справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, є остаточним і оскарженню не підлягає”.

Таким чином, у зазначених випадках ВАСУ виступає по суті як суд першої інстанції (наступні інстанції відсутні), як судовий орган, що приймає остаточне рішення у справі, яке за будь-яких умов не можна оскаржити.

Надання таких повноважень ВАСУ обумовлюється або особливим характером заходів загальнодержавного значення (вибори, референдуми), або характером діяльності вищих і центральних органів державної влади України.

Важливість цих справ підкреслюється тим, що їх розгляд у випадках, передбачених статтею 171 КАС, здійснюється судовою колегією у складі не менше п’яти суддів, які входять до складу окремої спеціалізованої палати ВАСУ.

Повноваження суддів вищих спеціалізованих судів, закріплені у статті 33 Закону, за функціональним призначенням практично є ідентичними повноваженням суддів місцевих і апеляційних судів, оскільки вони нерозривно пов’язані із здійсненням судочинства і спрямовані на забезпечення цієї функції.

Високий рівень вищого спеціалізованого суду у судовій ієрархії України обумовлює потребу в існуванні в його складі такого внутрішнього підрозділу, як пленум суду. Характерною рисою даного підрозділу є те, що на його розгляд виносяться не питання його поточної діяльності, а принципові питання, пов’язані з функціонуванням як самого цього суду, так і відповідної підсистеми судів.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону “Пленум вищого спеціалізованого суду діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду для вирішення питань пов’язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відповідної судової юрисдикції, та інших питань, віднесених до його повноважень.

Попереднім Законом про судоустрій (частина 1 статті 44) було передбачено, що до складу вищого спеціалізованого суду входять також голови апеляційних судів. Якби це правило зберегло свою чинність, то до складу новоствореного вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ довелося б включити 27 голів апеляційних судів, що створило б додаткові труднощі в організації його роботи. Тому зазначене положення не було включено до чинного Закону.

Повноваження пленуму, передбачені частиною 2 статті 36 Закону, можна поділити на такі групи.

а) Призначення посадових осіб.

Пленум вищого спеціалізованого суду:

— призначає за поданням голови вищого спеціалізованого суду з числа суддів вищого спеціалізованого суду та звільняє з посади секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду. Буквальне тлумачення цієї норми дає підстави вважати, що подання голови суду є необхідним лише для випадків призначення, а не звільнення (пункт 1 частини 2 цієї статті);

— визначає персональний склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізованого суду (пункт 8).

б) Затвердження нормативних документів.

Вищий спеціалізований суд затверджує:

— регламент пленуму вищого спеціалізованого суду (пункт 5 частини 2);

— положення про науково-консультативну раду вищого спеціалізованого суду та визначення її персонального складу (пункт 7 частини 2 Закону).

Особливо важливе значення має регламент пленуму вищого спеціалізованого суду, в якому регулюються процедурні питання, що виникають як між засіданнями, так і в процесі засідань пленуму. Зазначене спрямовано на упорядкування діяльності суду.

Оскільки зазначенні регламенти приймаються кожним вищим спеціалізованим судом окремо, їх структура і зміст можуть не збігатися.

в) Діяльність, спрямована на удосконалення законодавства і практики його застосування судами.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 36 Закону пленум вищого спеціалізованого суду, з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції, узагальнює практику застосування матеріального і процесуального закону.

Фактично у цій діяльності беруть участь усі судді, помічники і консультанти суддів, які аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику (пункт 3 статті 32 Закону), готують відповідні матеріали на розгляд пленуму (пункт 3 частини 2 зазначеної статті).

У результаті такого розгляду судам нижчого рівня даються роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства при вирішенні справ відповідної юрисдикції (пункт 6 частини 2статті 36 Закону).

Такі рекомендації є підсумком колективного тлумачення тих чи інших норм законодавства вищим спеціалізованим судом, яке має слугувати певним орієнтиром для судів відповідної юрисдикції. Суди, які не враховують цих рекомендацій, наражаються на небезпеку перегляду своїх рішень касаційним судом.

За результатами вивчення й аналізу судової практики можуть бути виявлені випадки, коли суди керувались нормативними актами, що не відповідають Основному Закону або по-різному тлумачать положення Конституції і чинного законодавства. З огляду на це пунктом 4 частини 2 статті 36 Закону встановлено, що пленум вищого спеціалізованого суду “приймає рішення про звернення до Верховного Суду України про направлення конституційного подання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України”.

Заслуговує на увагу пропозиція надати право пленуму вищого спеціалізованого суду вносити в установленому порядку пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону засідання пленуму вищого спеціалізованого суду скликається головою суду в разі потреби або на вимогу не менш як п’ятої частини від складу його суддів, але не рідше двох разів на рік. Про день і час скликання засідання його учасники повідомляються не пізніш як за десять днів. У цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які виносяться на розгляд пленуму.

Засідання пленуму є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу пленуму (частина 4 зазначеної статті).

До чинного Закону включено відсутню у попередньому Законі норму, яка спрямована на підвищення рівня гласності у роботі пленуму. Відповідно до частини 5 статті 36 Закону на засідання пленуму можуть бути запрошені судді судів відповідної юрисдикції, представники органів державної влади, наукових установ. громадських організацій, засобів масової інформації та інші особи.

На жаль, у Законі не відтворено положення попереднього Закону, відповідно до якого при розгляді пленумом питань роз’яснень щодо застосування законодавства у його роботі беруть участь Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України. Щодо Генерального прокурора таке обмеження, очевидно, можна пояснити побоюваннями незаконного впливу на суддів, хоча в даному разі така можливість абсолютно виключена. Генеральний прокурор (його заступник) на підставі аналізу практики участі прокурорів у судочинстві здатен вносити корисні пропозиції щодо вдосконалення проектів рекомендацій. Це стосується і Міністра юстиції України з огляду на роль Міністерства юстиції у вдосконаленні законодавства про судоустрій і судочинство. Тому доцільно внести до Закону відповідні уточнення.

Організаційно-науковій діяльності вищого спеціалізованого суду України сприяє функціонування науково-консультативної ради суду та його офіційного друкованого органу (стаття 37 Закону).

Науково-консультативна рада утворюється при вищому спеціалізованому суді для попереднього розгляду проектів постанов, підготовка яких потребує наукового забезпечення. Йдеться передусім про постанови, в яких містяться роз’яснення спеціалізованим судам нижчого рівня з питань, що виникають при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції (частина 1 зазначеної статті). Діяльність ради, до якої входять висококваліфіковані фахівці в галузі права (судді, наукові і науково-педагогічні працівники, переважно з науковими ступенями), дістає вияв також в їх участі у вивченні судової практики і судової статистики, підготовці аналітичних документів з цих питань, формуванні гласного бачення шляхів поглиблення судово-правової реформи, вивченні та запровадженні світового досвіду в цій сфері. Урахування практики вищого спеціалізованого суду та інших судів сприяє поглибленню зв’язків науки та юридичної практики.

Результати наукових досліджень публікуються в офіційному друкованому органі суду, призначеному для публікацій матеріалів судової практики та організації діяльності судів відповідної судової юрисдикції.

Найбільший за обсягом досвід такої діяльності набув “Вісник господарського судочинства”, який випускається Вищим господарським судом України. З вузькопрофільного журналу він поступово перетворився на авторитетне науково-теоретичне і практичне видання, включене до списку видань, затверджених ВАК України, в якому публікуються результати докторських і кандидатських дисертацій. Журнал надає можливості для публікації своїх праць молодим вченим — майбутньому правової науки України.