Теоретична стадія дослідження проблеми починається з висунення гіпотези, яка має бути підпорядкована меті роботи. Гіпотеза має такі основні компоненти: базис, тобто накопичені теоретичні знання й факти дійсності; припущення, що містить у собі нові знання в об’єкті дослідження; логічний взаємозв’язок між базисом і припущенням; логічні наслідки, що випливають із припущення. Залежно від базису розрізняють гіпотези, що виникають на емпіричному (фактах) і на теоретичному матеріалі (теорії, законі, принципах).

Поняття гіпотези використовується в науці у вузькому і широкому сенсі слова:

• у вузькому сенсі гіпотеза — це позначення деякого припущення про можливу закономірності або явища;
• в широкому сенсі гіпотеза за своєю логічною структурі збігається з теорією, але відрізняється від неї тим, що в теорії вихідні положення розглядаються як істинні, а в гіпотезі вони мають імовірнісний статус. Буває, однак, і так, що одне і те ж теоретичне положення може виступати і як гіпотеза, і як елемент теорії залежно від ступеня його підтвердження в експерименті або в суспільно-історичній практиці та відповідного визнання його статусу науковим співтовариством. Спростування практикою, навпаки, відкидає гіпотезу як помилкове припущення. Не слід, однак, думати, що це може відбутися в одному-єдиному експерименті: істиннісне оцінка гіпотези досягається в тривалому і складному процесі пізнання, де діє діалектика абсолютної і відносної істини, співвідношення істини та омани, істини та її історичної обмеженості.

Гіпотеза (від грец. основа, припущення) — це науково обґрунтоване припущення про існування явищ, про внутрішню структуру або функції явищ, про причини виникнення і розвиток явищ, вірогідність яких на сучасному етапі виробництва і науки не може бути перевірена й доведена. Гіпотеза являє собою форму імовірнісного знання, оскільки вона є таким висловлюванням, істинність і помилковість якого ще не встановлені.

У яких же випадках використовується гіпотеза в процесі розвитку наукового знання?

♦ По-перше, тоді, коли відомі факти недостатні для пояснення причинної залежності явищ і є потреба, щоб їх пояснити.

♦ По-друге, коли факти складні і гіпотеза може принести користь як обособлення знань в даний момент, як перший крок до пояснення їх.

♦ По-третє, тоді, коли причини фактів недоступні для досліду, але дії і наслідки їх можуть бути вивчені. Важливою вимогою наукової гіпотези є також можливість практичної перевірки. Як форма наукового пізнання гіпотеза в своєму розвитку проходить чотири стадії:

♦ накопичення фактичного матеріалу, його опис і вивчення;

♦ формування гіпотези про причинні зв’язки явищ;

♦ перевірка одержаних висновків на практиці;

♦ перетворення гіпотези у вірогідну теорію або заперечення раніше висунутої гіпотези і висування нової гіпотези.

Значення гіпотези в пізнанні навколишнього світу величезне. Без гіпотез взагалі неможливий розвиток наукових знань. Роль її в науці високо цінували всі видатні вчені.

На основі наукових гіпотез ведуться дослідження закономірностей природи і суспільства. Наукові теорії, як правило, з’являються на світ у вигляді гіпотез. Гіпотези можуть використовуватися не тільки відносно спільних закономірностей, а й для пояснення одиничних фактів.

Всяка гіпотеза, розвиваючись, одночасно підлягає перевірці, необхідність якої випливає із самої сутності гіпотези як тільки наукового припущення, як тільки імовірного знання. Перевірка гіпотези полягає в тому, що її теоретичні наслідки і висновки зіставляються з результатами дослідів. При цьому дослід не відразу може підтверджувати гіпотезу. Від виникнення гіпотези до перетворення її в доказ нерідко проходить значний час. Ступінь імовірності гіпотези тим вищий, чим різноманітніші й численніші дослідження, які підтверджуються досвідом. За достатніх умов імовірності гіпотеза теоретично і практично межує з вірогідністю.

Вимоги до гіпотези:

• припущення не повинно бути логічно суперечливим, а також суперечити фундаментальним положенням науки;
• припущення має бути таким, що принципово перевіряється;
• припущення не повинно суперечити раніше встановленим фактам, для пояснення яких воно адресоване;
• припущення повинно бути застосовне до якомога ширшого кола явищ.

Таким чином, гіпотеза є необхідною формою розвитку наукових знань, без якої неможливий перехід до нового знання. Гіпотеза відіграє істотну роль у розвитку науки, служить початковим етапом формування майже кожної наукової теорії. Всі значні відкриття в науці виникли не в готовому вигляді, а пройшли тривалий і складний шлях розвитку, починаючи з первинних гіпотетичних положень, що виступають у якості керівної ідеї дослідження і розвиваються на цій фактичній основі до наукової теорії.

Термін «гіпотеза» уживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який включає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу.

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення ще не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що відносяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо.

Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного явища, роблять на початку здогадне пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять.

Гіпотеза — це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища.

Побудова гіпотез — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона — система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези. 

Список використаної літератури

1. Адаменко М. І. Основи наукових досліджень / М. І. Адаменко, М. В. Бейлін. – Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2014. – 188 с.
2. Бобилєв В. П., Іванов І. І., Пройдак Ю. С. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ : Системні технології, 2008. – 264 с.
3. Горбунова В. В. Експериментальна психологія в схемах і таблицях: Навчальний посібник. – К. : «ВД «Професіонал», 2007. – 208 с.
4. Киричук О. Основи психології. – К. : Либідь, 2006. – 632 с.
5. Кислий В. М. Організація наукових досліджень: навчальний посібник / В. М. Кислий. – Суми : Університетська книга, 2011. – 224 с.
6. Колесников О. В. Основи наукових досліджень. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 141 с.
7. Константинов В. В. Экспериментальная психология. Курс для практического психолога. – СПб. : Питер, 2006. – 272 с.
8. 8. Корбутяк В. І. Методологія системного підходу та наукових досліджень: Навчальний посібник. – Рівне : НУВГП, 2010. – 176 с