ВСТУП

Актуальність теми. Важливим елементом сучасної економіки України є транспортна система, розвиток якої неможливий без ви-рішення проблем сумісності національних транспортних систем та вдосконалення правового регулювання транспортного процесу. За таких умов актуальність обраної проблематики зумовлена декількома обставинами.

По-перше, одна з головних особливостей нашої держави поля-гає в тому, що питому вагу в економічних відносинах країни займає транспортна послуга, що надається різноманітними видами транспорту. Транспортні послуги забезпечують не тільки міжгосподарські, але й міжнародні економічні зв’язки з іншими країнами світу. Розвиток ринкових відносин, прискорення господарського обороту, розподіл праці вимагають наявності якісних транспортно-експедиторських послуг, однією з умов надання яких є їх чітка правова регламентація. Важливість наукового дослідження значення та ролі договору транспортного експедирування зумовлена процесами інтеграції нашої держави до європейського та світового співтовариства, вступу України до СОТ та розширенням господарських зв’язків. Успішність цього процесу не в останню чергу залежить від того, наскільки цивільне законодавство України відповідатиме сучасним тенденціям розвитку договірного права, зокрема в частині регламентації відносин транспортного експедирування. Разом із тим, незважаючи на суттєве оновлення цивільного законодавства, зокрема прийняття Цивільного кодексу України [2] (далі – ЦК України), Господарського кодексу України [1] (далі – ГК України), Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» [3] (далі – Закон), відсутня єдина законодавча позиція щодо регулювання цих відносин. Наявність суперечностей між ЦК України, ГК України, Законом дестабілізує правову ситуацію та вимагає їх подальшого усунення.

По-друге, сучасний експедитор виступає на світовому ринку транспортних послуг не тільки як посередник, але і як організатор доставки вантажу за схемою «від дверей до дверей». При цьому, незважаючи на лібералізацію ринку транспортно-експедиторських послуг в умовах значного впливу міжнародних звичаїв ділового обороту на правовідносини транспортного експедирування, в Україні майже відсутня ділова практика та звичаї ділового обороту у сфері транспортно-експедиторського обслуговування різними видами транспорту, характерних, власне, для внутрішнього ринку України.

Ґрунтовні дослідження сфери надання послуг транспортного екс-педирування були предметом праць таких зарубіжних вчених, як Н. В. Морозова, О. В. Ребриков, А. І. Хаснутдинов, С. П. Хмельов та ін. На національному рівні дослідження договору транспортного експедирування, на жаль, відображені лише в окремих публікаціях І. А. Діковської, Є. В. Додіна, Н. С. Золотникової, В. В. Луця, М. Л. Луцик та ін.

Основною метою дослідження є з’ясування сутності та значення транспортного експедирування  цивільному праві.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі основні завдання:

– проаналізувати чинне українське законодавство, яке регулює транспортне експедирування;

– дослідити природу транспортного експедирування, його місце в системі зобов’язань;

– сформулювати поняття договору транспортного експедирування, його предмет, зміст;

– здійснити аналіз динаміки транспортно-експедиторських відносин, проаналізувати права та обов’язки, а також відповідальність сторін за договором транспортного експедирування;

– розробити пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення цивільного законодавства України у сфері транспортно-експедиторських відносин.

Об’єктом дослідження є транспортно-експедиторська послуга та правовідносини, що виникають у зв’язку з її наданням.

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо транспортного експедирування.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Це дозволило розглянути транспортне експедирування як елемент правової системи, що перебуває в процесі постійного розвитку, і визначити його місце в системі цивільно-правових зобов’язань.

Структура роботи відображає логіку і послідовність наукового дослідження та зумовлена його предметом і метою. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи — 33 сторінки. Список використаних джерел складає 25 найменувань і займає 2 сторінки. 

РОЗДІЛ І. Договір транспортного експедирування в системі договірного права України

1.1. Поняття та юридична природа договору транспортного експедирування

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу (абз. 1 ч. 1 ст. 929 ЦК України та абз. 1 ч. 1 ст. 316 ГК України).

Аналіз визначення договору транспортного експедирування дає можливість зробити висновок про те, що цей договір з точки зору загальної характеристики цивільно-правового договору є двостороннім, оплатним та консенсуальним. Однак, існує думка, що цей договір може бути або консенсуальним, або реальним [8]. Нами підтримується позиція інших науковців, згідно якої у будь-якому випадку договір транспортного експедирування є консенсуальним [9], тобто, він визнається укладеним в момент, коли сторони у письмовій формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору і всі дії сторін з цього моменту здійснюються на виконання зобов’язання, що вже виникло.

Сторонами договору транспортного експедирування є експедитор та клієнт. На відміну від тексту прийнятого у другому читанні проекту ЦК, у якому уточнювалося, що клієнтом може бути вантажовідправник або вантажоодержувач (така норма міститься також у п. 1 ст. 801 Цивільного кодексу Російської Федерації (частина друга) від 26.01.1996 р.), такого уточнення у чинному ЦК України немає. На нашу думку, це є слушним у зв’язку з тим, що коло клієнтів не звужується, — ними, поряд з вантажовідправниками і вантажоодержувачами, можуть бути й інші особи, такі як власник вантажу (у випадку відправлення або одержання вантажу через третіх осіб), перевізник (при необхідності розвантажити, навантажити, зберегти вантаж тощо), інші зацікавлені особи, які мають договірні відносини з вантажовідправником або вантажоодержувачем [24, c. 14].

Враховуючи, що експедитори здійснюють господарську діяльність (тобто, відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність) для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, то згідно з ч. 2 ст. 3 ГК України така діяльність є підприємництвом, а суб’єкти такої діяльності, тобто, експедитори — підприємцями. З 1994 по 1998 р. діяльність з надання транспортно-експедиційних послуг в Україні підлягала ліцензуванню відповідно до Положення про порядок видачі суб’єктом підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1994 р. №316 [4]. Цей вид діяльності було виключено з кола ліцензованих відповідно до Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво». Лише у випадку, якщо експедитор самостійно буде здійснювати перевезення або охорону вантажу, то згідно зі ст. 9 Закону України від 01.06.2000 р. «Про ліцензування певних видів діяльності» він повинен одержати відповідні ліцензії. З відміною ліцензування збільшилася кількість експедиторів низького професійного рівня і у клієнтів посилився ризик отримати неякісне транспортно-експедиційне обслуговування та понести внаслідок цього значні збитки, тому, на наш погляд, доцільним було б повернутися знов до попереднього порядку.

Згідно з абз. 2 ч. 1 от. 929 ЦК України та абз. 2 ч. 1 ст. 316 ГК України договором транспортного експедирування може бути встановлено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням. Слід зазначити, що у проекті ЦК України (в редакції, прийнятої у другому читанні) не передбачалося надання експедитору права укладати договір перевезення вантажу від свого імені, але це було виправлено.

Договором транспортного експедирування може також бути передбачено здійснення експедитором ще цілого ряду додаткових послуг і операцій, необхідних для доставки вантажу клієнту. До їхнього числа відносяться: перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо (абз. З ч. 1 ст. 929 ЦК України та абз. 3 ч. 1 ст. 316 ГК України). [22, c. 63]

Варто зазначити, що передбачений ч. 1 ст. 929 ЦК України перелік послуг, що може надаватися експедитором, не є вичерпним. Отже, керуючись ч. 3 ст. 929 ЦК України, сторони за домовленістю можуть розширювати цей перелік на власний розсуд, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. При укладенні договору транспортного експедирування потрібно враховувати, що на сьогодні, крім вже вказаних, існують інші нормативно-правові акти, які врегульовують різні аспекти діяльності експедиторів, в тому числі: Митний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України; Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України «Про транспорт», Закон України «Про транзит вантажів», Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів», Правила здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1993 р. М 770 «Про транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів».

Наявність у експедитора права в залежності від доручень клієнта діяти від свого імені або від імені клієнта є однією з особливостей договору транспортного експедирування. В залежності від умов договору з клієнтом на практиці можливі два варіанти правовідносин експедитора з третіми особами: 1) експедитор виступає як самостійна особа (діє від свого імені) і своїми діями створює права й обов’язки для себе; 2) експедитор виступає як представник клієнта (діє від імені клієнта) і своїми діями створює права і обов’язки для клієнта. У другому випадку для легалізації повноважень експедитора як представника клієнта, останній згідно з ч. 2 ст. 930 ЦК України повинен видати експедиторові довіреність. При цьому довіреність, як правило, буде охоплювати лише частину дій, обумовлених у договорі транспортного експедирування, у зв’язку з тим, що покладання на експедитора лише обов’язку укласти від імені клієнта договір перевезення позбавлено практичного змісту (з цією метою сторони могли би обмежитись укладенням договору доручення).

Разом із тим, на відміну від ЦК України, де договору транспортно-го експедирування відводиться самостійна глава 65 «Транспортне експедирування», ГК України містить норми про договір транспортного експедирування у главі 32 «Правове регулювання перевезення вантажів», що підкреслює його самостійність та похідний характер від договору перевезення.

Договір транспортного експедирування має представницький характер, проте застосування окремих правил про договори доручення та комісії можливе лише виходячи з положень статей 4, 8, ч. 2 ст. 9 ЦК України, відповідно до яких до правовідносин, що виникають із договору транспортного експедирування, можливо застосовувати правила інших договорів, елементи яких містяться в ньому, лише тоді, коли ці правовідносини не врегульовано ЦК України, іншими нормативно-правовими актами, укладеним договором транспортного експедирування та звичаєм ділового обороту при їх безперечній схожості з відносинами доручення та комісії [13, c. 21-22].

Отже, зміст договору транспортного експедирування як представницького зобов’язання є складним. Ним опосередковуються різні за своєю сутністю правовідносини: внутрішні і зовнішні. Внутрішні відносини складаються між клієнтом і експедитором, який діє від імені першого. Зовнішні відносини регулюються згідно зі ст. 930 ЦК України довіреністю, що підтверджує повноваження експедитора на реалізацію чужих прав та обов’язків.

1.2. Співвідношення договору транспортного експедирування із суміжними договорами

Особливістю транспортних і транспортно-експедиторських послуг як об’єктів цивільних прав є надання їх у сфері предметно-практичної діяльності за відсутності результату у вигляді речі, товару, придатного до продажу.

Договір транспортного експедирування належить до договорів про надання послуг, є двостороннім, оплатним, консенсуальним, взаємним та не має публічного характеру. Він може бути сконструйований за моделлю триваючого договору організаційного характеру. Предметом договору транспортного експедирування є надання послуг у сфері перевезення або організації перевезення вантажу, які трансформуються в укладення з третіми особами правочинів або залишаються як фактичні дії.

У зв’язку з поширеністю в юридичній літературі позиції, що договір транспортного експедирування є різновидом договору комісії чи доручення, проведено відповідне дослідження та зазначено, що на відміну від договору комісії та доручення, де комітент виступає від свого імені, а повірений – від імені довірителя, експедитор може виступати як від свого імені, так і від імені клієнта. Предмет договору транспортного експедирування не зводиться до укладення правочинів, умови яких визначено вказівками клієнта, як у до-говорі комісії. За договором комісії та доручення комісіонер та по-вірений учиняють тільки певні юридичні дії. Предметом договору транспортного експедирування є одночасно юридичні і фактичні дії. При порівняльному аналізі договору транспортного експедирування та договору доручення необхідно зауважити, що на відміну від договору транспортного експедирування договір доручення, перш за все, конструюється як цивільно-правовий договір, який опосередковує довірчі (фідуціарні) відносини сторін. У предмет договору транспортного експедирування входить здійснення фактичних дій, до предмета договору доручення виконання фактичних дій не входить, фактичні дії, що здійснює повірений існують поза предметом договору доручення [18, c. 42-43].

Основні відмінності договору доручення від договору транспортної експедиції полягають у наступному.

Мета договору доручення та сама юридична послуга, що надається повіреним довірителю, полягають у представництві останнього при вчиненні угод та інших юридичних дій від імені довірителя. За договором транспортної експедиції, що передбачає висновок експедитором договорів перевезення вантажів від імені клієнта і на основі його довіреності (а говорити про будь-співвідношенні аналізованих договорів можна тільки стосовно до таких ситуацій), вчинення експедитором відповідних угод є лише засобом досягнення мети транспортної експедиції, якою слід визнати забезпечення перевезення вантажу на окремих стадіях перевізного процесу. Послуги експедитора, що надаються за договором транспортної експедиції, не зводяться до укладання угод від імені клієнта, а мають реальне існування у вигляді обслуговування на окремих стадіях перевізного процесу або прийняття експедитором загального зобов’язання з організації доставки вантажу в пункт призначення.

Інша відмінність договору доручення полягає в тому, що як підкреслює Е.А. Суханов, «предмет договору доручення може конкретизуватися вказівками довірителя, що стосуються, наприклад, способів або порядку здійснення відповідних юридичних дій, визначення кола можливих контрагентів по операціях, що укладаються повіреним, і т.п.» Предмет зобов’язання експедитора за договором транспортної експедиції виражається в діях експедитора з виконання чи організації виконання тих пов’язаних з перевезенням вантажу операцій і послуг, які передбачені договором. Зазначені операції та послуги повинні виконуватися відповідно до умов договору, а не на підставі змінюються вказівок клієнта, якісь стосовно договору транспортної експедиції повинні розглядатися в якості односторонньої зміни умов зобов’язання, що за загальним правилом не допускається (ст. 310 ЦК).

Специфіка правового регулювання представницьких відносин у національному законодавстві призводить до змішування на практиці самостійних договірних конструкцій – агентського договору і договору про транспортне експедирування. Разом із тим, доведено, що через різність предмета договору, його змісту, сторін, характер відносин, наявність спеціальних обмежень договір транспортного експедирування є самостійним цивільно-правовим договором поряд із договором перевезення, зберігання, комісії, доручення та агентського договору [17, c. 299-300].

1.3. Співвідношення транспортної та транспортно-експедиторської діяльностей: нормативно-правовий аспект

У професійному середовищі автоперевізників вантажів та експедиторів вже багато років немає єдиної думки стосовно того, хто з них виконує головні функції у взаємовідносинах з клієнтом.

Значна частка перевізників вважає, що їх співробітництво з експедиторами є вимушеним. Експедиторів вони вважають технологічно та економічно невиправданими посередниками та партнерами за договором перевезення вантажів.

Експедитори, в свою чергу, вважають себе технологічно повноцінними організаторами процесу транспортно-експедиторського обслуговування клієнтури. Що стосується економічної відповідальності за зобов’язаннями перед перевізником, то у експедитора є залізне правове алібі — він сплачує послуги перевізника з коштів, отриманих від клієнта. В такій ситуації тяжко визначити хто є об’єктивним у своїх судженнях, перевізник чи експедитор.

Вказана правова невизначеність щодо деталей правових відносин перевізників та експедиторів могла б бути усунена відповідними нормативними положеннями — тлумачення існуючих правових норм, або доповнюючими їх вже на рівні нормативного документу положеннями щодо здійснення транспортно-експедиторської та транспортної діяльності в Україні. Але нічого подібного на сьогодні у нас немає. Цим об’єктивно стримується рішення як наукових, так і практичних завдань виробників послуг. Цілком очевидно, що вказана обставина не надає нормативно-правових підстав для науково-практичного обґрунтування вирішення наступних проблем:

—         інтеграції українських виробників послуг в міжнародний нормативно-правовий простір здійснення транспортно-експедиторської діяльності;

—         проектування і впровадження в практику сучасних технологій спільного логістичного обслуговування клієнтури спільно експедиторами і перевізниками;

—         розвиток і підтримка добросовісної конкуренції між виробниками транспортно- експедиторських послуг та транспортних послуг;

—         визначення правил поведінки на ринку, кола законних вимог та очікувань клієнтів — як споживачів послуг і таке інше [23, c. 6-7].

В умовах подібної нормативно-правової невизначеності ринкових (комерційних) аспектів здійснення в Україні транспортно-експедиторської та транспортної діяльності, діапазон думок автоперевізників вантажів щодо експедиторів на сьогодні дуже широкий і змістовно суперечливий. Деякі автоперевізники вантажів вважають експедиторів економічно безвідповідальними та технологічно зайвими посередниками. Автоперевізники з переважно позитивним досвідом співпраці з експедиторами скаржаться на високу ціну послуг останніх, хоча й усвідомлюють, що експедитор — ситуативний роботодавець для перевізника вантажів в умовах постійного дефіциту клієнтського попиту на послуги. Очевидно, з огляду на це, АСМАП декілька років тому лобіював внесення змін та додатків до Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Суть цих змін полягала у спробі зобов’язати експедиторів бути гарантами платежів за послугами, наданими перевізниками клієнту. Поруч з цим, Міністерство транспорту та зв’язку України намагалося довести доцільність введення ліцензування експедиторської діяльності. І якщо чиновницька зацікавленість у ліцензуванні будь-чого цілком зрозуміла, то очевидна незаконність — у світлі положень ст.560 ЦК України — спроби зробити експедиторів ще й економічними гарантами навіть не потребує доказів.

Ситуація, що склалася на сьогодні у взаємовідносинах між автоперевізниками вантажів та експедиторами, має істотно важливий логістичний аспект. Він змістовно полягає у тому, що клієнт з достатньо високою культурою споживання транспортно-експедиторських послуг вважає, що в експедитора він замовив комплексні послуги. А виробники окремих видів транспортно-експедиторських послуг між собою, та під керівництвом експедитора, повинні вирішувати хто такі функції виконує в технологіях виробництва послуг і хто з ким повинен проводити розрахунки.

Обов’язковими підставами для укладання між клієнтами та експедиторами договору транспортного експедирування мають бути наступні з них:

—         замовлення клієнтом експедитору послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу: серед цих послуг послуга з забезпечення (виконання) перевезення вантажу не може бути єдиною з послуг, замовлених клієнтом. Виключення з цього випадку складають лише експедитори, які володіють власним тоннажем (власними транспортними засобами);

—         у разі замовлення клієнтом експедитору, який не має власного тоннажу (транспорту), тільки послуги з забезпечення (виконання) перевезення вантажу між вказаними сторонами замість договору транспортного експедирування (ст. 929 ЦК України) має укладатися агентський договір (ст.ст.295-300 ЦК України), за яким агентом клієнта є експедитор (експедитор-агент).Відповідно до останнього, експедитор — агент має сприяти клієнту в укладанні останнім договору перевезення вантажів безпосередньо з перевізником таких. У разі ж, якщо експедитор за статутним та фактичним видом діяльності володіє власним тоннажем (власними транспортними засобами), він має укласти з клієнтом від свого імені договір перевезення вантажу (ст.909 ЦК України). У такому ж випадку експедитор, який не має власного тоннажу (транспорту), може укласти з клієнтом договір транспортного експедирування з загальним зобов’язанням щодо організації перевезення вантажу тільки у разі, коли таке зобов’язання своїм конкретним змістом буде повністю відповідати визначеному у ч.2 п.1 ст.929 ЦК України. А саме, укласти від свого імені, або від імені клієнта, договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов’язань, пов’язаних з перевезенням. У всіх інших випадках, що не передбачають безпосередні робочі контакти експедитора з клієнтом та перевізником у місцях відправлення і одержання вантажів, їх митного оформлення, не пов’язані з фізичною присутністю експедитора у відповідних пунктах вантажопереробки чи зберігання вантажів, експедитор має виступати як агент клієнта або перевізника вантажу [24, c. 16-17].

Правомірність та необхідність вищенаведених пропозицій полягає у потребі забезпечення відповідності складу (суті) клієнтського замовлення та правового виду договору, що має застосовуватися клієнтом та експедитором. Корисним наслідком такої «відповідності» має стати реалістичне визначення у договорі зобов’язань експедитора — відповідно до його реальних технологічних можливостей. Адже в умовах бурхливого зв’язку та інтернету з електронною поштою основна маса експедиторів перебувають з клієнтурою та з перевізниками вантажів в інтерактивному, опосередкованому тисячами кілометрів та інтернетом оперативному контакті.

З метою запобігання зловживань з боку експедиторів, що полягають у затримках та в нездійсненні розрахунків з третіми особами, залученими експедиторами до виконання своїх зобов’язань за договором транспортного експедирування (див. ч.1 ст.932 ЦК України), на відповідному рівні (нормативним документом Національного банку України, або у майбутніх правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності) визначити наступне: «Грошові кошти, перераховані клієнтом за замовлені транспортно-експедиторські послуги, зараховуються на спецрахунок експедитора. Експедитору забороняється витрачати кошти з такого спецрахунку на власні потреби. Перерахування коштів зі спецрахунків здійснюється банком на користь так званих інших осіб (ч.1 ст.932 ЦК України) лише на підставі поданих експедитором у банк документів, що підтверджують виконання іншою особою відповідних зобов’язань за договором з експедитором[22, c. 65].

Сплата послуг експедитора здійснюється з такого спецрахунку за «залишковим» принципом. Тобто, лише після завершення експедитором розрахунків з усіма іншими особами, яких експедитор залучив до виконання своїх зобов’язань перед клієнтом за договором транспортного експедирування».

Розробити нормативний документ щодо змісту відомостей, віднесених до комерційної таємниці у взаємовідносинах виробників транспортно-експедиторських послуг і при цьому максимально обмежити зміст інформації, яку можна відносити до комерційної таємниці експедиторів.

Віднести кожного з третіх осіб, залучених експедитором до виконання своїх зобов’язань перед клієнтом до третіх сторін договорів транспортного експедирування.

Прийняття та впровадження в практику транспортно-експедиторської діяльності вище наведених пропозицій дозволить досягти наступних цілей:

—         підвищити, за інших рівних умов, економічну рентабельність та безпеку перевізної (транспортної) діяльності.

—         знизити невиправдано високі рівні ринкового попиту на послуги експедиторів та, відповідно, надмірно гостру ринкову конкуренцію між перевізниками та експедиторами;

—         усунути можливість для деяких експедиторів обмежувати свою роботу спекуляцією ринковою інформацією шляхом укладання договорів транспортного експедирування з іншими експедиторами.

—         спростити договірно-правові та оперативні відносини клієнтів з фактичними виробниками певних видів послуг.

—         створити об’єктивні передумови для підвищення цінової конкурентоздатності послуг перевізників за рахунок зниження додаткового витратного «навантаження» на собівартість транспортних послуг на суму вартості послуг експедитора; послуг, потреба в яких в певних випадках є технологічно зайвою, або просто неправомірною як, наприклад, послуг вищезгаданих експедиторів-спекулянтів ринковою інформацією [17, c. 303]. 

РОЗДІЛ ІІ. Особливості правового регулювання виникнення та припинення відносин за договором транспортного експедирування

2.1. Зміст договору транспортного експедирування і порядок його укладання

Сторонами договору транспортного експедирування є клієнт (кредитор) та експедитор (боржник). Однак ЦК не встановлює спеціальних вимог до сторін договору транспортного експедирування. Детальніше це питання врегульоване у Законі України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 р. [4] Зокрема, вказаний Закон містить визначення понять клієнта та експедитора. Так, відповідно до ст. 1 Закону клієнт-це споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору. Аналіз законодавства дає підстави зробити висновок, що клієнтом може бути як юридична, так і фізична особа. Хоча на практиці зазвичай клієнтами виступають саме юридичні особи або фізичні особи — підприємці, які мають необхідність у здійсненні систематичних перевезень.

Клієнтом у договорі транспортного експедирування може бути як відправник, так і одержувач вантажу, а також інші особи: власник вантажу, перевізник та інші суб’єкти, інтереси яких пов’язані з перевезенням внаслідок наявності договірних відносин з відправником чи одержувачем вантажу. Експедитор (транспортний експедитор), у свою чергу, визначається як суб’єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Таким чином, експедитором може бути лише юридична особа, яка спеціалізується у транспортно-експедиційному обслуговуванні та має організаційні, матеріально-технічні та інші передумови для надання транспортно-експедиційних послуг іншим учасникам цивільних відносин.

Під час укладання договору транспортного експедирування клієнт визначає ті чи інші зобов’язання експедитора, передбачає їх безумовне виконання. При цьому так звана «додаткова» послуга із завантаження вантажу в певному порядку може бути більш важливою для експедитора та клієнта, ніж власне укладання договору перевезення вантажу.

Експедиторська діяльність підпадає під регулювання п. 35 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до якого ліцензуванню підлягає здійснення господарської діяльності з надання послуг по перевезенню пасажирів, вантажів залізничним транспортом, якщо такі послуги надаються юридичними або фізичними особами (роз’яснення ВГСУ у листі від 25 жовтня 2000 р. № 01-8/570).

Ліцензування перевезень вантажів і пасажирів в Україні обумовлено насамперед специфікою цих послуг, надання яких повинне передбачати виконання правил екологічної, пожежної безпеки, схоронність перевезених вантажів, захист здоров’я людей, охорону праці, санітарно-епідеміологічне благополуччя населення й безпеку руху, особливо під час перевезення небезпечних вантажів. Мета ліцензування полягає в тому, щоб на ринку надання транспортних послуг працювали тільки ті підприємства, які можуть виконувати вимоги ліцензійних умов і гарантувати якість та безпеку при перевезеннях, забезпечити безпеку господарської діяльності на транспорті [15, c. 103-104].

Отже, відповідно до чинного законодавства підприємства, що займаються експедируванням вантажів, а також виконують транспортні операції в інтересах клієнтів на залізничних коліях не загального користування, зобов’язані мати ліцензію на надання послуг з перевезення вантажів у частині організації перевезення вантажів і розрахунків за ці перевезення, але перевезення вантажів і виконання технологічних операцій, пов’язаних з перевізним процесом в інтересах самого підприємства, ліцензуванню не піддягає.

Від сторін договору транспортного експедирування необхідно відрізняти учасників транспортно-експедиторської діяльності. Коло останніх не обмежується лише експедитором та клієнтом, оскільки до нього належать усі особи, задіяні у процесі перевезення вантажу, обслуговування якого здійснюється на підставі договору транспортного експедирування.

Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» до учасників транспортно-експедиторської діяльності відносить клієнтів, перевізників, експедиторів, транспортних агентів, порти, залізничні станції, об’єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митних брокерів та інших осіб, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Предметом договору транспортного експедирування є транспортно-експедиційні послуги. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга — це робота, що безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Наведене визначення має ряд недоліків. У цивільному праві визначається, що послуги та результати робіт-це окремі об’єкти цивільних прав (ст. 177 ЦК). Традиційно розмежування між роботами та послугами прийнято проводити за критерієм наявності чи відсутності уречевленого результату. Такий поділ бере свій початок ще в римському праві, в якому застосовувалося два окремих види договорів: договір найму послуг (locatio-conductio operarum) і договір найму робіт (locatio-conductio operas).

За договором транспортного експедирування експедитор вчиняє комплекс дій, пов’язаних із перевезенням вантажу. Для цих дій характерною є відсутність уречевленого результату, а їх корисний ефект полягає у задоволенні потреб клієнта в організації перевезення. Отже, такі дії слід відносити саме до послуг, а не до робіт. Тому визначення транспортно-експедиторських послуг у запропонованій Законом редакції, тобто визначення їх через категорію «роботи», є неправильним, оскільки призводить до змішування різних понять [14, c. 146-147].

Таким чином, предметом договору транспортного експедирування є саме послуги, які пов’язані з перевезенням вантажу та спрямовані на організацію чи забезпечення перевезення вантажу протягом усього етапу або на окремій його стадії (транспортно-експедиторські послуги).

Послуги, що надаються експедитором, поділяються на основні та додаткові. До основних послуг належить організація перевезення вантажу транспортом, включаючи укладення договорів. До додаткових послуг відносять ті, що охоплюють інші питання, пов’язані з перевезенням вантажу.

Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» [4] містить такий перелік послуг експедитора: забезпечення оптимального транспортного обслуговування, а також організація перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів; фрахтування національних, іноземних суден та залучення інших транспортних засобів і забезпечення їх подачі в порти та на залізничні станції, у склади, термінали або інші об’єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснення робіт, пов’язаних з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведення обліку надходження та відправлення вантажів; організація охорони вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організація експертизи вантажів; здійснення оформлення товарно-транспортної документації; надання в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відправлення; забезпечення виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізника; здійснення страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечення підготовки та додаткового обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечення оптимізації руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснення розрахунків з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформлення документів та організація робіт відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог та надання інших допоміжних та супутніх перевезенням транспортно-експедиторських послуг, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Ціна у договорі транспортного експедирування визначається за домовленістю сторін. Винагорода експедитора визначається, як правило, на підставі встановлених ним тарифів на ті чи інші послуги. Винагороду, що виплачується експедитору, слід відрізняти від компенсації витрат, понесених останнім при здійсненні своєї діяльності (з оплати провізної плати, здійснення платежів на зберігання вантажу тощо). Якщо в договорі ціна не встановлена, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК) [21, c. 24].

Строк договору транспортного експедирування визначається за домовленістю сторін у договорі. Він може бути нетривалим, необхідним для виконання разового експедиційного доручення. Проте поширена ситуація, коли сторони укладають договір транспортного експедирування на тривалий строк. В останньому випадку договір, як правило, містить загальні умови транспортного експедирування, які конкретизуються у заявках клієнта, де зазначаються найменування вантажу, його характеристики, точний перелік послуг експедитора, що потрібні для доставки саме цього вантажу, а також окремі умови такої доставки (її строк, адреса вантажоодержувача і т. п.).

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» договір транспортного експедирування укладається в письмовій формі. Водночас відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Оскільки законодавство України не встановлює такого наслідку, недотримання письмової форми договору транспортного експедирування не тягне за собою його недійсність. Заперечення однією зі сторін факту укладення договору або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо — відеозапису та іншими доказами. Проте рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Якщо договір транспортного експедирування не було укладено, а послуги фактично були надані, факт надання послуги експедитора може підтверджуватися транспортними документами.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК письмова форма договору транспортного експедирування вважатиметься дотриманою, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку [25, c. 154].

2.2. Зміна та припинення договору транспортного експедирування

Припинення договору транспортного експедирування можливе на загальних підставах, передбачених ЦК [1], а саме: шляхом виконання (ст. 599 ЦК), переданням відступного (ст. 600 ЦК), зарахуванням (ст. 601 ЦК), домовленістю сторін (ст. 604 ЦК), прощенням боргу (ст. 605 ЦК) тощо. Особливість даного договору в тому, що його сторони наділені правом односторонньої відмови від договору, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв’язку з розірванням договору (ст. 935 ЦК).

ЦК не дає обґрунтованої відповіді стосовно односторонньої відмови, а саме хто зі сторін має право на односторонню відмову. Деякі вчені зазначають, що одностороння відмова може бути визнана обґрунтованою лише відносно тих договорів транспортного експедирування, по яких експедитор вступає в правовідносини з перевізником та іншими третіми особами від імені клієнта й на основі доручення останнього. У тих же випадках, коли експедитор укладає договори перевезення, здійснює інші правочини й юридичні дії від свого імені в поєднанні з фактичними діями — операціями й послугами (зберігання вантажу, його навантаження й вивантаження й т. п.), договір транспортного експедирування втрачає представницький характер і набуває вигляду звичайного договору з о платного надання послуг1. З такою думкою важко погодитися, оскільки: 1) договір транспортного експедирування містить ознаки як фактичного, так і юридичного характеру, тому не можна вказувати, що коли дії експедитора мають фактичний характер, то дані дії не врегульовані договором транспортного експедирування, а будуть розглядатися як договір про надання оплатних послуг; 2) навіть якщо погодитися з даною точкою зору й поділити в такий спосіб надані послуги, то в кожному разі в ЦК закріплена одностороння відмова від договору, тобто одностороння відмова можлива як у главі транспортного експедирування, так і в загальній главі (до якої відсилають автори) про надання послуг. Отже, наше законодавство надає право і експедитору, що здійснює послуги як від свого імені, так і від імені клієнта, і клієнтові в будь-який момент відмовитися від договору і тим самим визнати даний договір розірваним [19, c. 346].

Відповідальність сторін за договором транспортного експедирування встановлена ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та ЦК. Відповідальність сторін за договором може бути як прямою, так і регресною. Це пов’язано з тією обставиною, що експедитор є посередником між відправником, перевізником і одержувачем, тому порушення ним умов договору, може привести до відповідальності як клієнта перед перевізником, так і експедитора перед перевізником (за умови, що це не одна особа). Експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування в присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, відповідність пакування даним товарно-транспортних документів, які завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

За невиконання чи неналежне виконання обов’язків, що передбачені договором та Законом, експедитор та клієнт несуть відповідальність згідно із законодавством України та договором транспортного експедирування. Залежно від характеру порушень, відповідальність за договором транспортного експедирування може мати місце як у формі сплати неустойки, так і відшкодування збитків.

За дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, експедитор несе відповідальність у тому ж порядку, що й за власні дії.

Особливості відповідальності експедиторів та клієнтів на окремих видах транспорту також встановлюються транспортними статутами та кодексами. Так, п. 105 Статуту залізниць України, зокрема, вказується, що експедиторські організації несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами [13, c. 27-28].

Отже, сторони договору транспортного експедирування мають можливість припинити свої правовідносини відповідно до загальних правил припинення зобов’язань ЦК України; згідно зі спеціальними правилами, які передбачені ст. 935 ЦК України; а також із правилами договору. Відповідно до особливостей договору транспортного експедирування можливо використовувати такі загальні засоби припинення зобов’язань: виконання зобов’язання, припинення зобов’язання за домовленістю сторін, прощення боргу, неможливість виконання, ліквідація юридичної особи. 

РОЗДІЛ ІІІ. Особливості виконання договору транспортного експедирування

3.1. Загальні положення про виконання зобов’язань, що виникли з договору транспортного експедирування в Україні та зарубіжних країнах

Законодавство, що регулює перевезення вантажів, завжди розвивалося з орієнтиром на договір перевезення конкретного вантажу через брак інших договірних форм. Не можна заперечувати, що система правового регулювання відносин, пов’язаних з перевезеннями вантажів, традиційно виходить з необхідності врегулювання більш детально зобов’язань вантажовідправників і перевізників, що випливають саме з договору перевезення конкретного вантажу.

За українським законодавством експедитор (транспортний експедитор) – суб’єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Законодавець не зазначає, хто саме може виступати на стороні транспортного експедитора, він лише зазначає, що обов’язки експедитора можуть виконуватися перевізником, але не з’ясовує, чи має право експедитор займатися перевезенням. Незважаючи на те, що в гл. 65 ЦК України не міститься спеціальних вимог, які висуваються до експедитора, послуги, пов’язані з перевезенням вантажу, коло його обов’язків, а також той факт, що вказані послуги надаються клієнту за винагороду, не залишають сумні-вів у тому, що транспортно-експедиторська діяльність є одним із видів підприємницької діяльності. При вивченні зарубіжного законодавства виявлено, що перевізник не повинен бути експедитором. У міжнародній практиці розрізняються поняття «договірний перевізник» і «фактичний перевізник».

Сторони договору транспортного експедирування повинні бути здатні здійснювати вольові дії. Зроблено висновок, що суб’єктами договору можуть бути лише правоздатні фізичні та юридичні особи, котрі володіють дієздатністю.

Транспортна діяльність в Україні загалом набуває все більшого розвитку тяжіючи тим самим до європейських розвинутих країн, проте існує ще безліч невирішених завдань, на які варто звернути увагу і посприяти їхньому розв’язанню [16, c. 193].

Не дивлячись на різницю в думках, правова доктрина була і є одностайною у тому, що договір транспортного експедирування суттєво відрізняється від договору перевезення за рядом ознак, а саме: 1) консенсуальною  природою договору; 2) допоміжним характером експедиції щодо перевезення; 3) посередницькою сутністю цього типу договору [12, с. 83]. Таким чином, до договорів перевезення вантажів він не належить, а тому і відокремлений в новому ЦК України в окрему главу. Резюмуючи вищезазначене, можна зробити висновок про те, що договори перевезення та транспортного експедирування є самостійними однопорядковими зобов’язаннями.

3.2. Правові наслідки невиконання та неналежного виконання договору транспортного експедирування

В розрізі положень статей 932 та 934 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов’язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Також відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного, регулюються Законом України “Про транспортно-експедиторську діяльність”, ч.3 ст.14 якого встановлено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ними до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії. При цьому, ч.2 ст.3 вказаного Закону визначає, що якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

В свою чергу, ст.3 глави ІІ Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (ділі –Конвенція) встановлено, що при застосуванні цієї Конвенції перевізник відповідає як за свої власні дії та упущення, так і за дії і упущення своїх агентів і всіх інших осіб, до послуг яких він вдається для здійснення перевезення, коли ці агенти або особи діють в рамках покладених на них обов’язків.

Перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкодження, яке сталося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здаванням, а також за запізнення доставки. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата вантажу, його пошкодження або запізнення відбулися з вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останнього, не викликаного будь-якою виною перевізника, яким-небудь дефектом самого вантажу або обставинами, уникнути які перевізник не міг і наслідки яких він не міг запобігти (ст.17 глави IV Конвенції). Тобто в спірних правовідносинах відповідальність за втрату вантажу, після його прийняття до перевезення, покладається саме на перевізника, а не на експедитора [11, c. 184].

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Потерпіла сторона повинна довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 929 ЦК України допускається відступ від загальних правил про відповідальність перед клієнтом лише у ви-падку, якщо порушення зобов’язання експедитора викликане неналежним виконанням договорів перевезення. Очевидно, що це правило може бути застосоване лише до ситуації, коли експедитор укладає договір перевезення від власного імені. При укладенні до-говору перевезення від імені клієнта, перевізник нестиме відповідальність безпосередньо перед клієнтом. Оскільки в рамках здійснення обов’язків за договором транспортного експедирування експедитор може укладати крім договору перевезення, також договір зберігання, договір страхування та інші, запропоновано встанови-ти, що при порушенні договору транспортного експедирування, яке викликане неналежним виконанням іншого договору, експедитор несе відповідальність перед клієнтом за тими ж правилами, за якими перед експедитором відповідає третя особа, яка порушила відповідний договір.

Практичну проблему становлять встановлені законодавцем різні строки позовної давності за договором транспортного експедирування та договором перевезення, оскільки експедитор може пред’явити судовий позов до перевізника протягом року (ч. 2 ст. 258 ЦК України), а клієнт може пред’явити позов до експедитора протягом трьох років (ст. 257 ЦК України). Запропоновано встановити єдиний строк позовної давності, за спорами, які випливають із договорів транспортного експедирування та до-говорів перевезення вантажу, в один рік.

Слід застосовувати страхування вантажу як механізм спрощення процедури відшкодування збитків, що спричинені невиконанням або неналежним виконанням експедитором своїх зобов’язань. Обов’язковою вимогою для емітента – експедиторської організації, яка випускає коносамент FIATA, — є наявність страхової відповідальності, без якої випуск коносаменту не є можливим. Разом з тим, відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування», страхування відповідальності експедитора належить до добровільного виду страхування, хоча без страхового покриття випуск коносамента не є можливим [7, c. 56-57].

Таким чином, експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу до моменту його передачі одержувачу. Покладення виконання обов’язків на третю особу не звільняє експедитора від відповідальності за неналежне виконання зобов’язання.

ВИСНОВКИ

Отже, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату й за рахунок другої сторони (клієнта) виконати чи організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних із перевезенням вантажу. Крім того, в ході роботи, ми отримали наступні  результати:

1. Договір транспортного експедирування є самостійним цивільно-правовим договором, який має елементи відносин представництва і спрямований на здійснення одним із його учасників (експедитором) правомірних дій, учинених від свого імені або від імені іншого учасника (клієнта) в його інтересах і за його рахунок щодо третіх осіб, у процесі якого надаються послуги юридичного та/або фактичного характеру. У межах зобов’язань, що виникають на йо-го підставі, експедитор, перевізник (експлуатант), зобов’язується зробити на користь іншої особи – вантажовідправника, вантажоодержувача, – певні юридичні та/або фактичні дії з надання транспортних послуг із перевезення та/або пов’язаних із перевезенням, а інша особа – сплатити надані послуги в розмірі, установленому законодавством або угодою сторін.
2. Договір транспортного експедирування направлений на звільнення вантажовідправника (вантажоодержувача) від невластивих йому функцій і цим відрізняється від інших видів зобов’язань, зокрема договорів доручення, комісії і агентського договору. Він є консенсуальним, оплатним, двостороннім та не може існувати без договору перевезення вантажів, хоч би й потенційного.
3. Специфічними рисами договору транспортного експедирування є предмет договору, характер відносин експедитора з третіми особами, характер дій експедитора, можливість договору набувати організаційного характеру.
4. Істотними умовами договору транспортного експедирування є умови про предмет, ціну та строк договору.
5. Послуги, які надає транспортний експедитор за договором транспортного експедирування, характеризуються безпосереднім зв’язком із перевезенням вантажів; спрямованістю послуг на повне або часткове зняття з вантажовідправників чи вантажоодержувачів обтяжень, пов’язаних із процесом перевезення; особливою метою – організацією та забезпеченням перевезення вантажу. Передбачений ЦК України розподіл послуг, які надає експедитор на основні і до-даткові, у зв’язку з відсутністю на законодавчому рівні вичерпного переліку послуг, що надаються транспортним експедитором, а також відсутності критерію для поділу зазначених послуг на основні і додаткові, є недоцільним.
6. Договір транспортного експедирування належить до представницьких правочинів, у якому представницький елемент характеризується створенням правових зв’язків між клієнтом і третіми особами за допомогою надання послуг юридичного та/або фактичного характеру представником (експедитором), який діє від свого імені чи від імені клієнта та за рахунок останнього. Відсутність єдиного законодавчого підходу до регламентації посередницьких та представницьких відносин у національному законодавстві приз-водить до змішування на практиці самостійних договірних конструкцій – агентського договору та договору про транспортне експедирування.
7. Доцільно закріпити обов’язковість попередньої оплати послуг експедитора клієнтом та права проміжного експедитора на притримання вантажу, а також деталізувати порядок притримання вантажу експедитором, у тому числі можливість притримання будь-яких документів, пов’язаних із вантажем на всі суми, які клієнт виплачує експедитору за договором транспортного експедирування.
8. Необхідно закріпити обов’язкове страхування ризиків за договором транспортного експедирування з метою забезпечення покриття можливих збитків.
9. Потребує розроблення та законодавчого закріплення єдиний експедиторський транспортний документ, який підтверджує можливість транспортного експедитора здійснювати повний комплекс транспортно-експедиторських послуг з підвищеною відповідальністю.
   

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 1. – С. 21.
2. Цивільний кодекс України: станом на 16 жовтня 2006 р. – К.: Велес, 2006. – 272 с.
3. Закон України «Про транспортно-експедиційну діяльність» від 01.07.2004 № 1955-ТУ. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1955-15
4. Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України від 1 липня 2004 року № 1955-IV // Відомості Верховної Ради. – 2013. – №28. – Ст. 295.
5. Алпатова, Н. Транспортне експедирування: особливості обкладання ПДВ [Текст] / Наталя Алпатова // Все про бухгалтерський облік. — 2011. — 22 червня. — С. 6-15
6. Витрянский В. В. Договоры о транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта. – М.: Статут, 2003. – 513 с.
7. Діковська І. Загальна характеристика договору транспортного експедирування [Текст] / І. Діковська // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 1. —  С. 54-57
8. Договір транспортного експедирування [Текст] // Все про бухгалтерський облік. — 2012. — 21 грудня : Спецвипуск. — С. 67-71
9. Дробоття, С. Транспортне експедирування з погляду ДПСУ (слідами Узагальнюючої податкової консультації) [Текст] / Сергій Дробоття  // Бухгалтерія (Додаток до газети «Бізнес»). — 2012. — № 31 (30 липня). —  С. 67-71
10. Єфімов, О. Транспортне експедирування / Олександр Єфімов // Бухгалтерія (Додаток до газети «Бізнес»). — 2015. — № 40. — С. 70-72
11. Єфімов, С. Договір транспортного експедирування: нюанси укладення та виконання [Текст] / Сергій Єфімов // Збірник систематизованого законодавства (Додаток до газети «Бизнес). — 2010. — Вип. 12. — С. 183-186
12. Ільницький, Ю. Договір транспортного експедирування: суть, форма, умови [Текст] / Юрій Ільницький // Все про бухгалтерський облік. — 2012. — 29 жовтня. — С. 35-40
13. Ільницький, Ю. Транспортне експедирування: тонкощі взаємовідносин / Юрій Ільницький // Контракти. — 2008. — № 8. — С. 20-32
14. Кужко О. С. Особливості послуг, що надаються за договором транспортного експедирування / О. С. Кужко // Університетські наукові записки. — 2007. — № 1. — С. 146-151
15. Кужко О.С. Договір транспортного експедирування в системі перевезень України /О.С. Кужко // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007. – № 2. – С. 103-105
16. Кужко О.С. Особливості відповідальності за договором транспортного експедирування. /О.С. Кужко // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – 2007. – № 33. – С. 192-196.
17. Кужко О.С. Поняття та правова юридична природа договору транспортного експедирування /О. С. Кужко //Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – 2008. – № 39. – С. 299-303.
18. Луцик, М. Предмет договору транспортного експедирування / М. Луцик // Підприємництво, господарство і право. — 2017. — № 12. — С. 42-45
19. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: навч. посібник / В. В. Луць. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.
20. Пашкур, М. Транспортне експедирування: облік по поличках / Марина Пашкур // Все про бухгалтерський облік. — 2018. — 4 червня. — С. 11-21
21. Романов О. Договори перевезення і транспортного експедирування [Текст] / О. Романов // Все про бухгалтерський облік. — 2013. — 4 грудня. — С. 23-25
22. Севрюкова І.Ф. Деякі проблеми класифікації цивільно-правових договорів / І.Ф. Севрюкова // Вісник Одеського національного університету. – 2011. – №15. – С. 63-74.
23. Смердов, В. Загальні відомості про договір транспортного експедирування [Текст] / Віталій Смердов // Податки та бухгалтерський облік. — 2012. — 16 серпня. — С. 5-9
24. Соловей, О. Договір транспортного експедирування. І жодних проблем із перевезенням! [Текст] / Ольга Соловей // Податки та бухгалтерський облік. — 2015. — 14 липня. — С. 14-20
25. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн. За ред. О.В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 2. – 640 с.