ВСТУП

Національна економіка — складна господарська система, яка являє собою взаємозв’язані сфери, сектори, галузі. Важливим аспектом вивчення цієї системи є її аналіз на макрорівні. Він дозволяє оцінити стан національної економіки, виявити резерви і перспективи розвитку.

Актуальність теми. Оскільки взаємозв’язані економічні процеси на макрорівні відбуваються на окремих національних ринках — товарному, фінансовому, праці, то необхідним є послідовне висвітлення методики визначення основних індикаторів стану цих ринків, умов їх функціонування та встановлення рівноваги. На цій обставині і побудована логічна структура дослідження.

Під час написання роботи використовувалися нормативні та методичні матеріали, монографії, підручники, навчальні посібники, статті російських науковців (М. И. Баканова, В. Баликоева, В. М. Гальперина, С. М. Меньшикова, В. Е. Рибалкина, Л. С. Тарасевича, А. Д. Шеремета та ін.) і вітчизняних учених (В. Ф. Бесєдіна, І. К. Бондар, С. Д. Будаговської, С. С. Герасименка, А. В. Головача, А. М. Єріної, В. Лисицького, В. І. Ляшенка, І. П. Макаренка, І. Петрової, В. М. Петюха, В. І. Пили, І. Ф. Радіонової, М. І. Савлука, А. Г. Савченка, Н. А. Соколенко та ін.) із проблем макроекономіки та макроекономічної політики, аналізу економіки, її державного регулювання і моделювання.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб розкрити показники розвитку національної економіки України та економічного розвитку країн.

Виходячи з мети, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути суть та основні компоненти національної економіки;

— дослідити роль системи національних рахунків в аналізі економічних процесів;

— охарактеризувати систему показників, що характеризують динаміку соціально-економічного розвитку національної економіки;

— проаналізувати основні показники економічного розвитку Україні в умовах сьогодення;

— розглянути проблеми розвитку національної економіки в умовах глобалізації та їх вирішення.

Об’єкт дослідження — показники розвитку національної економіки України.

Предметом дослідження є національна економіка та її показники в умовах глобалізації.

Методологія дослідження ґрунтується на методах: теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу, порівняльних та експертних оцінок, а також методи логічного, системно-структурного аналізу економічних процесів та зв’язків, статистичного, порівняльного та діалектичного підходів.

Теоретичною основою дослідження є економічні дослідження провідних вітчизняних і зарубіжних учених. Фактологічною та статистичною основою стали дані Державної служби статистики України.

Структура курсової роботи.  Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. В роботі розміщено 6 таблиць та 5 рисунків. Список використаних джерел включає 30 найменування на чотирьох сторінках.

Розділ 1.  Теоретичні основи показників розвитку економіки

1.1. Суть та основні компоненти національної економіки

Національна економіка як феномен можлива за умови суверенності держави. Економічний суверенітет України забезпечують впровадження власної валюти, розбудова банківської справи, розвиток митної служби тощо. Ці атрибути в сукупності з політичним, дипломатичним, військовим захистом створюють підвалини для розвитку національної економіки.

Національна економіка — це сукупність галузей, підприємств і організацій, які функціонують у межах певної держави і забезпечують процес суспільного відтворення. Інакше кажучи, національна економіка — це сукупність об’єктів, ресурсів і факторів. що забезпечують розвиток господарства суверенної держави.

Основою національної економіки є населення — природне джерело трудових ресурсів. Кожна країна характеризується власною демографічною ситуацією, кількісними та якісними ознаками трудових ресурсів, етнокультурними особливостями тощо. Так, трудові відносини в Японії відмінні від США, у Польщі вони не такі, як у Німеччині, український робітник, селянин та представник інтелігенції мають тільки їм властиву трудову ментальність.

Другим важливим елементом національної економіки є наявність природних ресурсів, придатних для перероблення їх в економічні блага. Центральне питання економіки — що, як і для кого виробляти — втратило б актуальність, якби можна було виробляти будь-який товар у необмеженій кількості. Тоді не було б потреби в економічній теорії, наукових основах організації виробництва, розумінні ринкових механізмів тощо.

Національна економіка, або господарство країни — це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Вона характеризується певною галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію чи здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їхньої кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів (особливо корисних копалин і ґрунтово-кліматичних умов), обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури (транспорт, зв’язок, електромережі тощо), ступеня розвитку науки й техніки.

Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв’язок, банківська система, охорона здоров’я, освіта тощо. Промисловість у свою чергу поділяється на обробну й видобувну; обробна — на важку й легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси. Розрізняють поділ праці двох видів — усередині суспільства й усередині підприємства. Поділ праці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей і виробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни, окремих країн тощо. Всередині підприємства поділ праці відбувається між цехами, майстернями тощо. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувати виробничий процес на багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань.

Великий поділ праці відбувся між племенами ще в умовах давнього суспільства. Одні племена спеціалізувалися на скотарстві, інші — на землеробстві. Спеціалізація обов’язково передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін здійснювався у формі бартеру, або прямого продуктообміну. З поглибленням поділу праці виникають гроші, і обмін відбувається у вигляді торгівлі товарами і послугами [9, С. 53-54].

Людство не випадково поглиблює поділ праці та розвиває спеціалізацію. Воно давно усвідомило, що ці процеси забезпечують неабияку вигоду — підвищують продуктивність праці.

Виготовлення будь-якого товару масового виробництва залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціалізованих підприємств.

Наприклад, припинення з певних причин роботи на підприємстві, яке виготовляє двигуни для легкових автомобілів, тимчасово може зменшити не лише обсяг виробництва останніх, а й споживання бензину. Це у свою чергу може призвести до скорочення видобутку нафти у нафтовидобувних країнах.

Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праці складають продуктивні сили країни.

Потужність економіки країни в значної мірі залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва — ресурсів, які необхідні для виробництва товару. Основними факторами є:

— праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів та послуг);

— технологія — наукові методи організації виробництва із застосуванням нотних процесів виробництва;

— природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності;

— капітал — накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарних формах.

Щодо України, то сьогодні провідним фактором є трудовий; ми ще маємо кваліфіковані кадри робітників, інженерів, науковців, незважаючи на їх зменшення за рахунок еміграції, природного вибуття і недостатнього відтворення в останнє десятиліття. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею й значними покладами руд чорних металів, деревини. Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів: в її експорті переважну частку займають руди, метали й продукція сільського господарства. Трудовий фактор задіяно мало за певних причин.

На сучасному етапі розвитку світової економіки саме капітал і технологія є вирішальним стимулом розвитку країни.

Відповідно до переважання кожного секторів виокремлюються такі стадії економічного розвитку країни (групи країн): аграрний, індустріальний і постіндустріальний [3, С. 104-106].

Слід окремо виділити надзвичайно важливий елемент національної економіки — земельні ресурси. Ще у XVII ст. англійський економіст В. Петгі підкреслював: праця — батько багатства, а земля — його мати. Наявність земельних угідь, їх родючість суттєво визначають можливості національного господарства.

Територія України становить 60,4 млн га. Сільське господарство та населення використовують 46,3 мли га (77% загальної площі). Понад 42% території України вкрито найбільш родючими чорноземами. Менш родючі землі покривають понад 30% і непридатні для сільського господарства землі займають 8% території України. В середньому Україна має 0,81 га сільськогосподарських угідь і 0,65 га ріллі на душу населення. Відомо, що при розумному використанні земель і впровадженні прогресивних технологій для забезпечення необхідними сільськогосподарськими продуктами достатньо мати лише 0,2 га на душу населення.

Сільське господарство було, є і довго буде головним джерелом енергії для існування людини, а значить, — основою національної економіки. 

1.2. Роль системи національних рахунків в аналізі економічних процесів

Система національних рахунків — це система взаємопов’язаних економічних показників та класифікацій, які відображають найважливіші аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

Взаємозв’язок показників СНР є базисом для моделювання макроекономічних процесів у національній економіці, що використовуються як інформаційна база для обґрунтування управлінських рішень, формування та реалізації економічної політики держави; оцінки кон’юнктури ринку і вироблення економічної стратегії суб’єктів господарювання, координації зовнішньоекономічної і міжнародної діяльності.

СНР ґрунтується на таких методологічних принципах:

1. в її основі лежить концепція економічного кругообігу, відповідно до якої, виробництво і споживання продуктів та послуг, а також розподіл, перерозподіл і використання доходів розглядаються як різні, але взаємопов’язані аспекти процесу відтворення;
2. в її основі закладено умову тотожності продукту і доходу, тобто вартість продукту є сумою затрат факторів виробництва, яка дорівнює сумі доходів, одержаних власниками цих факторів;
3. ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість, яка характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в економіці в цілому.

СНР в узагальненому вигляді містить упорядковану інформацію про: всі суб’єкти господарювання, які беруть участь в економічному процесі (юридичні та фізичні особи); всі економічні операції, пов’язані з виробництвом продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, нагромадженням активів та іншими аспектами економічної діяльності; всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні оборотні фонди, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі, корисних копалин та ін.).

Для упорядкування інформації щодо різних аспектів економічного процесу в СНР застосовують різні типи класифікацій і групувань. Головними з них є класифікації: інституціональних одиниць за секторами економіки; галузей економіки; економічних операцій; активів і пасивів; товарів і послуг; витрат органів державного управління за призначенням витрат; податків та субсидій (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Типи класифікації і групувань в СНР та їхній зміст

Тип класифікації

Зміст

Класифікація інституційних одиниць за секторами економіки (секторна класифікація)

Характеризує організаційну структуру сучасної ринкової економіки. В основу класифікації закладається інституціональна одиниця, тобто суб’єкт господарювання, який самостійно приймає рішення, що стосуються його економічної діяльності, розпоряджається своїми матеріальними і фінансовими ресурсами. Відповідно до міжнародних стандартів у СНР інституціональні одиниці групуються у п’ять секторів: нефінансові корпорації, тобто підприємства, які виробляють продукти та надають нефінансові послуги; фінансові корпорації; органи загального державного управління; некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства; домашні господарства. Для кожного сектору економіки в СНР передбачено певний набір стандартних рахунків, в яких відображають різні аспекти економічної діяльності, взаємозв’язки з іншими секторами, а також іншими країнами

Продовження таблиці 1.1

Класифікація галузей економіки (галузева класифікація)	Одиницею галузевої класифікації є заклад, тобто одиниця, відносно однорідна щодо виробленої продукції, застосовуваної технології та структури витрат; одиниця, що перебуває в одному місці та про діяльність якої можна отримати певну інформацію. Як заклад можуть виступати або підприємство (фірма), якщо воно є достатньо однорідним, або окремі підрозділи підприємства, якщо вони відповідають наведеному вище визначенню. В основу галузевої класифікації закладається національний КВЕД. Для галузей у СНР передбачено відповідні рахунки, в яких фіксуються операції, пов’язані з їхньою діяльністю
Класифікація активів і пасивів	У СНР передбачається така класифікація активів: — нефінансові активи (матеріальні активи, нематеріальні активи, земля, природні копалини, патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії); — фінансові активи (монетарне золото і спеціальні права запозичення, депозити і готівка, цінні папери, акції та інші форми акціонерного капіталу, позики і кредити, технічні резерви страхових компаній). Активи фіксують в окремих рахунках СНР, які називають Балансом активів і пасивів. Активи оцінюють за ринковими відновлюваними цінами. Класифікації активів відповідає симетрична класифікація пасивів. Єдиним винятком є монетарне золото, що розглядається лише як актив, якому не протистоїть пасив
Класифікація товарів та послуг	Здійснюється за основними групами товарів та послуг відповідно до вимог Міжнародної центральної класифікації продуктів
Класифікація витрат органів державного управління	Ця класифікація фіксує витрати органів державного управління за призначенням витрат. Вона передбачає такі рубрики, як загальне управління, оборона, освіта, охорона здоров’я, наука, культура, мистецтво та ін., що дає можливість розмежувати споживання органів державного управління на колективне й індивідуальне споживання

Джерело: Корнух О. В. Взаємозв’язок інноваційного розвитку країни із інноваційним розвитком підприємства [Текст] / О. В. Корнух // Стратегія розвитку України в умовах глобальної інтеграції. — Сімферополь. : КІБ, 2013. — С. 46

 

За змістом СНР — це комплекс балансових таблиць (рахунків) та система взаємопов’язаних показників, що відображають функціонування економіки, тобто економічний оборот.

СНР включає такі основні таблиці-рахунки: рахунок товарів і послуг; рахунок виробництва; рахунок утворення доходів; рахунок розподілу доходів (рахунки первинного і вторинного розподілу доходів); рахунок використання доходів; рахунок нагромадження (рахунки капіталу, фінансовий рахунок, рахунки інших змін в активах); рахунки операцій з іншими країнами.

Побудова СНР ґрунтується на принципах кореспонденції рахунків, подвійного запису, балансу активів і пасивів.

Рахунки в СНР реєструють операції, пов’язані з економічною діяльністю суб’єктів національної економіки. В рахунках усі потоки реєструються двічі: перший раз — як надходження ресурсів, а другий — як використання наявних ресурсів. Особливістю побудови рахунків є визначення результуючого показника, який має назву «балансуюча стаття», де відображається головний зміст рахунку та інформація, що є основою для складання наступних рахунків. За економічним змістом балансуюча стаття є обсягом доходу з певним цільовим призначенням, який можна використовувати у фінансуванні наступної групи витрат і відображати в ресурсах наступного рахунку. Завдяки такій структурі національні рахунки набувають ланцюгового зв’язку між собою, тобто вихід з одного рахунку є входом в інший. 

1.3. Система показників, що характеризують динаміку соціально-економічного розвитку національної економіки

Основним результатом функціонування національної економіки є національний продукт — весь річний потік товарів і послуг у межах національного господарства.

Національний продукт задовольняє різноманітні потреби населення і є фундаментальною основою життя людей та існування суспільства.

Сучасна економічна теорія вивчає різні показники національного продукту, зокрема: валовий суспільний продукт, кінцевий продукт, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, національний дохід, особистий дохід.

Валовий (сукупний) суспільний продукт (ВСП) — це сукупність створених матеріальних благ за відповідний період, наприклад, за рік. Цей показник визначають у країнах, які орієнтуються на марксистську теорію розподілу. Його визначають як суму валової продукції галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського господарства, лісового господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв’язку (у тій частині, що обслуговує матеріальне виробництво), торгівлі та громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення, заготівлі сільськогосподарських продуктів, а також інших галузей матеріального виробництва.

За матеріально-речовим складом ВСП поділяється на засоби виробництва і предмети споживання.

У ВСП багато разів відображаються витрати минулої та живої праці, що існували на більш ранніх стадіях суспільного виробництва. Наприклад, Дрогобицький завод автокранів включає у вартість своєї продукції вартість машини, яка вироблялась на Кременчуцькому автозаводі. Іншими словами, у ВСП входить повторний рахунок вартості. Отже, ВСП — це загальний результат різних процесів суспільного виробництва, що здійснюється різними підприємствами різних галузей національного виробництва.

Таке тлумачення ВСП базується на марксистському розумінні продуктивності праці, згідно з яким тільки праця, пов’язана з мускульно-фізичною діяльністю, необхідна Суспільству. В результаті праця, наприклад, інженера на виробництві вважається продуктивною, а інженера в дослідному інституті — непродуктивною, оскільки безпосередньо не пов’язана з випуском продукції. Однак це неправильно. Праця навіть вченого-теоретика впливає на економічне зростання, бо нові відкриття в науці сприяють появі нових технологій, а вони — підвищенню продуктивності праці.

Ще одним показником, яким оперує марксистська економічна наука, є кінцевий продукт.

Кінцевий продукт (КП) — це частина валового суспільного продукту, що остаточно виходить за межі поточного виробництва і використовується для споживання, нагромадження, експорту, а також заміни витрачених засобів виробництва. Кінцевий продукт визначається як різниця між ВСП і проміжним продуктом.

Проміжний продукт — це сировина, матеріали, паливо, електроенергія, вироблені за рік і витрачені цього ж року для виробництва іншої продукції.

У кінцевому продукті представлена продукція, необхідна для заміни витрат затраченої праці, для виробничого і невиробничого споживання. Марксисти вважають, що результати суспільної праці виражає кінцевий продукт точніше, ніж ВСП.

Національний дохід — це частина ВСП, яка залишається після відрахування спожитих засобів виробництва.

Національний дохід — дуже важливий показник результативності національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення характеризує ступінь економічного розвитку країни.

Національний дохід, обчислюють кількома методами: виробничим, розподільчим і кінцевого використання.

Виробничий метод заснований на підсумовуванні чистої продукції всіх галузей сфери матеріального виробництва. При цьому чиста продукція кожної галузі визначається як різниця між валовою продукцією і матеріальними виробничими затратами.

Розподільчий метод ґрунтується на підсумовуванні первісних доходів населення, зайнятого у сфері матеріального виробництва, і доходів виробничих підприємств всіх форм власності.

Метод кінцевого використання передбачає підсумовування всіх елементів, що утворюють фонд нагромадження, і всіх видів невиробничого споживання.

За допомогою цього методу визначають величину використаного національного доходу. Використаний національний дохід обчислюють як суму фонду споживання і фонду нагромадження. Використаний національний дохід відрізняється від величини виробленого національного доходу на величину сальдо експорту та імпорту і заміщення народногосподарських втрат (втрати від стихійного лиха, незавершеного і списаного будівництва).

У немарксистській економічній теорії використовують інші показники (або методики їх розрахунку) функціонування національної економіки: валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, національний дохід, особистий дохід.

Валовий національний продукт (ВНП) — це сукупна ринкова вартість повного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у суспільному господарстві за один рік.

Дамо деякі пояснення до цього визначення.

1. Термін «валовий продукт» означає, що йдеться про сукупну продукцію, виготовлену в рамках всієї національної економіки.
2. Підкреслюється ринкова вартість товарів і послуг, яка, як відомо, вимірюється грошима. Існують також інші способи виміру обсягу продукції. Наприклад, в тоннах, метрах, штуках, літрах. Однак тільки грошовий вимір робить різноманітні товари і послуги порівнянними.
3. Вказується на кінцеві товари і послуги. Це означає, що до уваги не беруться проміжні товари. Так, у ВНП не включається вартість, наприклад, зерна, борошна тощо — продуктів необхідних для отримання кінцевих товарів хлібопекарського виробництва. Проміжні товари відрізняються від кінцевих тим, що вони використовуються для виробництва інших товарів. Кінцеві товари купують для безпосереднього споживання.
4. У ВНП не включаються всі угоди, які не сприяють збільшенню кількості виробленої в економіці продукції. Як правило, до таких угод відносять фінансові угоди, пов’язані з трансфертними платежами і цінними паперами.

Трансфертні платежі можуть бути державними і приватними. До державних трансфертів відносять платежі на соціальне страхування, пенсійне забезпечення, допомогу по безробіттю тощо. Отримувачі таких державних виплат не роблять вкладу в поточне виробництво, і тому трансфертні платежі виключаються із ВНП.

Приватні трансфертні платежі — це, по суті, передача грошей з одних рук в інші у вигляді допомоги, подарунків, благодійності тощо. Вони також ніяк не впливають на обсяг ВНП.

Угоди з цінними паперами (наприклад, купівля та продаж акцій і облігацій) у принципі також не впливають на виробництво. Хоча тут є виняток: якщо, наприклад, особа купила акції, і її кошти інвестувались у виробництво, тоді вплив угоди на ВНП є можливим.

І, нарешті, на обсяг ВНП не впливають угоди з продажу старих речей чи перепродажу нових, їх вартість уже увійшла у ВНП у минулому чи тепер.

ВНП вимірюють двома способами. Перший спосіб називають методом «потоку продукції». Щорічно люди витрачають кошти на придбання продуктів харчування, одягу, взуття, на одержання побутових послуг тощо. Для того, щоб обчислити величину ВНП, треба підсумувати всі кошти, витрачені покупцями у сфері кінцевого споживання.

Другий метод — «потік доходів» — розглядає ВНП як доходи, отримані найманими працівниками, підприємцями і власниками за вироблені товари. Ці доходи рівні видаткам за отриману продукцію. Сума доходів (зарплата, процент, рента, прибуток, доходи від індивідуального бізнесу) складає ВНП.

Розглянемо обидва методи розрахунку ВНП ґрунтовніше. Спочатку зупинимось на методі «потоку товарів». Він передбачає підсумовування всіх видатків на виготовлення кінцевої продукції.

Особисті споживчі видатки — складаються з видатків на товари тривалого користування (телевізори, холодильники, пральні машини тощо), видатків на товари поточного споживання (хліб, молоко, масло, предмети гігієни тощо), видатків на послуги (юристів, лікарів, перукарів тощо).

Інвестиційні видатки — складаються з видатків на обладнання підприємств, машини, верстати, запасні частини, будівництво, зміну запасів.

Запаси товарів, не проданих протягом поточного року, включаються у ВНП, тому що без них ВНП був би заниженим. Навпаки, запаси товарів попереднього року повинні вилучатись із поточного ВНП, оскільки вони вироблені раніше.

Державні закупівлі товарів і послуг, в тому числі видатки на ресурси, які закуповує держава, зокрема, працю для державних підприємств і громадських робіт, включаються у ВНП. Однак сюди не входять трансфертні платежі пенсіонерам та іншим особам, тому що ці видатки не пов’язані з виробництвом поточної продукції.

Висновки до розділу 1

Отже, на розвиток економіки будь-якої країни, поряд з об’єктивними чинниками, впливають і суб’єктивні. Вони залежать від професійного рівня управління господарством, країн-еталонів, із яких варто брати приклад; поширення корупції, правильного вибору моделей його розвитку, раціонального інтегрування в найефективніші міжнародні економічні об’єднання тощо.

Величину економічного потенціалу характеризують фактичний обсяг і структура виробництва матеріальних благ. Чим більші масштаби і вища інтенсивність виробництва, тим суспільство є багатшим. У нього кращі показники індексу людського розвитку, воно має більші можливості для подальшого розширення виробництва і задоволення будь-яких матеріальних і духовних потреб населення.

Економічний потенціал може бути великим, але використовуватися неефективно і нерозумно. Трапляється і навпаки — ресурсів для розвитку і поліпшення ІЛР у державі ніби й немає, але вона економічно процвітає, її громадяни почуваються щасливими. Наприклад, Сінгапур — карликова (за розмірами) країна, що не має природних ресурсів і навіть питної води, проте є однією з найбагатших країн світу з високим рівнем ІЛР.

Основним показником економічного розвитку країни є валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення. Важливими показниками є також валовий національний продукт (ВНП) і національний дохід (НД).

Економічний потенціал країни складається з наявних природних ресурсів, матеріальних запасів і резервів, працездатного населення і кваліфікованих кадрів, досягнень науки і техніки, рівня освіти і культури її громадян. 

Розділ 2.  Основні показники економічного розвитку України в умовах сьогодення

2.1. Аналіз основних показників економічного розвитку України

Фінансово-економічна криза (наслідки 2008 р.) та наростаюча політична криза (2013-2016 р.) можуть суттєво позначитися на подальшому розвитку всієї економічної системи України. Економіка України може зазнати значних збитків як від внутрішніх, так і від зовнішніх факторів, що негативно позначиться на її міжнародній конкурентоспроможності.

За період 2010-2015 років наслідки фінансово-економічної кризи 2008 р. найбільш відобразилися на соціально-економічних показниках 2009 р. Зокрема, у 2009 р. в порівнянні з 2008 р. ВВП скоротився на 3,7%, обсяги продукції промисловості скоротилися на 17,7%, продукції будівництва — на 41,1%, вантажооборот скоротився на 23%, пасажирооборот — на 12%, експорт скоротився на 42%, імпорт — на 49%. При цьому заборгованість із виплати заробітної плати зросла на 31%.

Найбільший приріст ВВП був у 2008 р. у порівнянні з 2007 р. — 31,5%, та у 2011 р. у порівнянні з 2010 р. — 20,3%. У 2013 р. у порівнянні з 2012 р. ВВП зріс лише на 2,3%, у порівнянні з 2008 р. — на 52,3%. У 2013 р. у порівнянні з попереднім 2012 р. на 5,5% скоротився обсяг продукції будівництва, на 4% — вантажооборот, на 3% — пасажирооборот, обсяг промислової продукції — менше ніж на 1% (0,85%). Експорт та імпорт товарів скоротився на 8,9%. Утім на 20% зріс обсяг продукції сільського господарства і на 10% — оборот роздрібної торгівлі. Також на 14% зросла заборгованість з виплати заробітної плати.

Інформативним показником рівня економічного розвитку країни вважається розмір ВВП у розрахунку на одну особу (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.  Динаміка основних показників соціально-економічного розвитку України у 2007-2013 рр.

Роки	ВВП (млн. грн.)	Обсяг реалізованої промислової продукції (товарів, послуг), млн. грн.	Обсяг продукції сільського господарства, млн. грн.	Обсяг продукції будівництва, млн. грн.	Оборот роздрібної торгівлі, млн. грн.	Вантажооборот, ткм	Пасажирооборот, млн. пас.км.	Експорт товарів, млн. дол. США	Імпорт товарів, млн. дол. США	Заборгованість із виплати заробітної плати, млн. грн.
2007	720731,0	537377,6	109850	53524,6	318725,3	496400,0	144400,0	44448,9	54041,1	668,7
2008	948056,0	718941,0	150845,0	64362,6	449307,5	491700,0	147300,0	63046,2	80757,1	1123,5
2009	913345,0	591965,4	153800,0	37886,8	442793,2	380000,0	130100,0	35602,9	40417,9	1473,3
2010	1082569,0	792899,1	184940,0	43174,9	529883,2	404572,9	129815,3	46129,6	54087,6	1218,1
2011	1302079,0	1008313,2	265100,0	60454,3	674723,1	426427,7	134254,0	61950,2	74714,4	977,4
2012	1411238,0	1014906,6	258270,0	62280,0	804330,8	394648,1	132479,7	63084,7	76860,7	893,7
2013	1444000,0	1006280,0	308100,0	58879,8	884203,7	379045,0	128508,2	57433,3	70039,8	1019,4

Дані табл. 2.2 свідчать про нестабільність приросту найголовнішого макропоказника України. Зокрема, у 2013 р. ВВП у розрахунку на одну особу становив 3972,96 дол. США, у порівнянні з 2012 р. він зріс лише на 2,6%, у порівнянні з 2007 р. — на 26,7%.

Однак у 2008-2009 рр. відбулося падіння ВВП у розрахунку на одну особу: на 15,1% та 6,6% відповідно.

У розвинутих країнах світу, зокрема країнах ЄС, ВВП у розрахунку на одну особу є значно вищим, ніж в Україні (рис. 2.1).

У 2015 р. ВВП у розрахунку на одну особу в сусідній Польщі був майже у п’ять разів вище, ніж в Україні. Зокрема, у Швейцарії ВВП у розрахунку на одну особу у 2012 р. становив майже 40 тис. дол. США, що у 10 разів більше, ніж в Україні.

Таблиця 2.2.  Динаміка ВВП, середньої чисельності населення, розміру ВВП на одну особу та темпів приросту у 2007-2013 рр.

Показники	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013
ВВП (млрд. грн.)	720,70	948,10	913,30	1082,60	1302,10	1411,20	1444,0
Офіційний обмінний курс на кінець року (грн. / USD) [2]	5,05	7,70	7,98	7,96	7,98	7,99	7,99
ВВП (млрд. дол. США)	142,71	123,13	114,45	136,01	163,17	176,62	180,73
Середня чисельність населення (млн. осіб)	45,51	46,26	46,05	45,87	45,71	45,59	45,49
ВВП у розрахунку на одну особу (дол. США)	3135,79	2661,69	2485,34	2965,12	3569,68	3874,10	3972,96
Ланцюговий темп приросту ВВП у розрахунку на одну особу (%)	—	-15,12	-6,63	19,30	20,39	8,53	2,55
Базовий темп (до 2007 р.) приросту ВВП у розрахунку на одну особу (%)	—	-15,12	-20,74	-5,44	13,84	23,54	26,70

Джерело: Основні показники соціально-економічного розвитку України [Електронний ресурс]: офіційний сайт Державної служби статистики України. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

Розрахунок здійснено Державною службою статистики України [1] за паритетом купівельної спроможності 2005 р. Паритет купівельної спроможності (ПКС) — це коефіцієнти перерахунку національної валюти в єдину валюту з урахуванням різниці в рівнях цін між країнами. Для їх розрахунку зіставлялися ціни в різних країнах на приблизно 3000 товарів і послуг, що формують ВВП за категоріями кінцевого використання (споживчі товари і послуги, послуги органів державного управління, інвестиційні товари тощо).

Одним із важливих показників соціально- економічного розвитку країни є індекс споживчих цін, який характеризує зміни споживчих ціни на товари та послуги. Оберненою характеристикою індексу цін є індекс купівельної спроможності гривні (1), який відображає зміни номінальної вартості грошової одиниці з урахуванням зміни цін та товари та послуги.

В табл. 2.3 наведено індекси споживчих цін [1] та розраховано індекси купівельної спроможності гривні у 2008-2013 рр.

Таблиця 2.3. Динаміка індексів споживчих цін та індексів купівельної спроможності гривні у 2008-2013 рр.

Показники	2008	2009	2010	2011	2012	2013
Індекс споживчих цін, % до попереднього року	122,3	112,3	109,1	104,6	99,8	100,5
Індекс купівельної спроможності гривні	0,818	0,890	0,917	0,956	1,002	0,995

Джерело: Основні показники соціально-економічного розвитку України [Електронний ресурс]: офіційний сайт Державної служби статистики України. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

 

За розрахунковими даними табл. 2.3 видно, що у 2013 р. у порівнянні з 2012 р. купівельна спроможність гривні знизилась лише на піввідсотка. У 2008 р. порівняно з 2007 р. споживчі ціни на товари та послуги зросли на 22,3%, з відповідним скороченням (на 18,2%) індексу купівельної спроможності гривні. У 2009 р. порівняно з 2008 р. індекс купівельної спроможності гривні скоротився на 11%. 

Соціальною характеристикою розвитку України та добробуту населення є середньомісячний грошовий доход на душу населення, який розраховується відношенням загального розміру грошових доходів за місяць до середньої чисельності населення.

Визначаються також середньомісячна номінальна заробітна плата робітників і службовців у галузях економіки (незалежно від форми власності та господарювання) — діленням нарахованого місячного фонду оплати праці на середньомісячну чисельність робітників та службовців; та середньо-місячна реальна заробітна плата — діленням від-повідної номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін або множенням на індекс купівельної спроможності грошової одиниці [4].

В табл. 2.4 наведено номінальну заробітну плату на одного працівника [1] та розраховану реальну заробітну плату на одного працівника у 2008-2013 рр. 

Таблиця 2.4.  Динаміка середньомісячної номінальної та реальної заробітної плати у 2008-2013 рр.

Показники	2008	2009	2010	2011	2012	2013
Середньомісячна номінальна заробітна плата одного працівника (грн.)	1806	1906	2239	2633	3025	3234
Середньомісячна реальна заробітна плата одного працівника (грн.)	1158,7	1476,7	1697,2	2052,2	2517,2	3031,1

Джерело: Основні показники соціально-економічного розвитку України [Електронний ресурс]: офіційний сайт Державної служби статистики України. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

Коефіцієнти зростання номінальної та реальної заробітної плати на одного працівника та коефіцієнт випередження відносної швидкості реальної заробітної плати в порівнянні до номінальної (рис. 2.3).

У 2013 р. відносна швидкість зростання реальної заробітної плати була дещо менша (0,7%) від відносної швидкості зростання номінальної заробітної плати. Однак у попередні роки коефіцієнти зростання реальної заробітної плати були вище, ніж коефіцієнти зростання номінальної заробітної плати, зокрема, у 2012 р. вище майже на 5%, у 2011 р. — на 4,3%. у 2010 р. — на 3%, у 2009 р. — на 8,9%, що свідчить про відносну стабільність національної гривні та її стійкість на валютному ринку.

Від стабільності національної економіки залежать зміни на ринку валютних курсів. Курсові співвідношення між гривнею та іноземними валютами (в першу чергу доларом) впливають на обсяги і збалансованість експортно-імпортних операцій, на стан платіжного балансу, а також на зовнішні боргові зобов’язання країни.

За офіційними даними Міністерства фінансів України [5] державний та гарантований державою борг України станом на 31.12.2013 р. становить 73,08 млрд. дол. США, при цьому зовнішній борг України становить більше половини усіх боргових зобов’язань держави (51,35%).

Для оцінювання ступеня фінансової залежності та інвестиційної привабливості України автором розраховано розмір боргового навантаження у розрахунку на одну особу та розмір прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу, а також коефіцієнти зростання (скорочення) цих показників та коефіцієнт випередження (табл. 2.5).

За даними табл. 2.5 видно, що зовнішній борг у розрахунку на одну особу зростає. Зокрема, у 2008 р. він становив 350 дол. США, а у 2009 р. він зріс на 33,6% і становив 467,7 дол. США. У 2011 р. у порівнянні з 2010 р. зовнішній борг у розрахунку на одну особу зріс майже на 80%. При цьому приріст прямих іноземних інвестицій в Україну у розрахунку на одну особу скоротився з 34,5% у 2008 р. до 8,4% у 2013 р.

Джерело: Основні показники соціально-економічного розвитку України [Електронний ресурс]: офіційний сайт Державної служби статистики України. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/ 

У 2013 р. розмір прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу становив 1197,24 дол. США, що на 45% більше, ніж розмір зовнішнього боргу на одну особу у 2013 р. (825,02 дол. США).

Проведений аналіз підтвердив наслідки фінансово-економічної кризи 2008 р., оскільки відносна швидкість зростання зовнішнього боргу в розрахунку на одну особу у 2008-2009 рр. була значно вище, ніж приріст прямих іноземних інвестицій в розрахунку на одну особу, зокрема, у 2008 р. — на 4,9%, у 2009 р. — на 9,4%, у 2011 р. — на 37,3%. Однак у 2012 р. інвестиційна привабливість України зростає: у цьому році коефіцієнт зростання прямих іноземних інвестицій в Україну у розрахунку на одну особу на 17,5% перевищував коефіцієнт зростання зовнішнього боргу у розрахунку на одну особу, а у 2013 р. — на 5,2%.

Таблиця 2.5

Динаміка боргових навантажень України та прямих іноземних інвестицій у 2007-2013 рр.

Роки	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013
Зовнішній борг у розрахунку на одну особу (дол. США)	247,35	350,02	467,72	466,28	835,05	800,17	825,02
Прямі іноземні інвестиції в Україну у розрахунку на одну особу (дол. США)	474,78	638,62	773,43	873,19	980,22	1104,06	1197,24
Коефіцієнт зростання (скорочення) зовнішнього боргу у розрахунку на одну особу	—	1,415	1,336	0,997	1,791	0,958	1,031
Коефіцієнт зростання (скорочення) прямих іноземних інвестицій в Україну у розрахунку на одну особу	—	1,345	1,211	1,129	1,123	1,126	1,084
Коефіцієнт випередження прямих іноземних інвестицій над зовнішнім боргом	—	0,951	0,906	1,132	0,627	1,175	1,052

Джерело: Основні показники соціально-економічного розвитку України [Електронний ресурс]: офіційний сайт Державної служби статистики України. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

Статистичний аналіз є ключовим інструментом для оцінювання соціально-економічного стану та розвитку економіки країни, а також інформаційним джерелом для прийняття оптимальних фінансово-економічних рішень.

Для України ключовою проблемою все ще за-лишається низький рівень економічного розвитку, бідність населення, його соціальна незахищеність, відсутність програм державної підтримки молоді та молодих сімей тощо. При цьому розмір “боргової ями” в Україні значно більший, ніж її інвестиційна привабливість. В зовнішньоекономічних відносинах України існує дисбаланс торговельного обороту, внаслідок чого немає надлишку іноземної валюти, а це ті потенційні кошти, які б могли або бути резервними активами країни або спрямовуватись на погашення зовнішнього боргу.

2.2. Проблеми розвитку національної економіки в умовах глобалізації та їх вирішення

Глобалізація це продукт епохи постмодерна як наслідок переходу від індустріальної стадії економічного розвитку до формування ноосферо-космічної цивілізації. Нині існує багато думок відносно джерел і характеристик процесу глобалізації. Різниця в поглядах на сутнісні ознаки, позитивні та негативні наслідки глобалізації викликала останніми роками палкі суперечки [5, 6].

Глобалізація як логічне продовження інтернаціоналізації в світовій економіці відіграє визначальну роль у формуванні як взаємозалежності, так і взаємовпливу між країнами світу. Не зважаючи на всі позитивні сторони обумовленого процесу, існує низка чинників, які зумовлюють негативний вилив на економіки пов’язаних країн. Мова йде про нерівномірний розподіл позитивних результатів від глобалізації, суперечності між глобальними та соціальними інтересами країни, панівні позиції розвинених країн, що невпинно поширюють ареол свого впливу далеко за межі економіки, намагаючись нав’язати свої стандарти у всіх сферах.

За рейтингами міжнародних економічних організацій Україна за рівнем конкурентоспроможності посідає одне з останніх місць. Курс уряду на лібералізацію зовнішніх відносин не виправдав покладених на нього надій і не реалізував конкурентні переваги нашої держави. Доцільність лібералізації зовнішньоекономічних відносин мала б бути досліджена на перших етапах відкриття кордонів, оскільки далеко не однакові умови та розбіжності обумовлювали суттєву різницю між економічними системами України від високорозвинених країн. Показники розвитку української економіки порівняно із найбільшими торговельними партнерами свідчать про недоречність беззастережного відкриття кордонів. Так, за даними Світового банку, ВНП на душу населення в Україні є одним з найнижчих у світі (вона посідає 135 місце). Виробничо-промисловий комплекс України нездатний адаптуватися до попиту на світовому ринку, про що говорить досить низький ВНП на душу населення [4, С.30].

Такий досить тяжкий стан економіки є результатом дії цілої низки факторів, найголовніші з них такі: майже повна зношеність обладнання в усіх галузях економіки, нераціональна сировинна й напівфабрикатна структура промисловості країни, тяжкі наслідки Чорнобильської катастрофи, психологічна неготовність певних груп населення до умов життя в іншій економічній системі. Але найголовніший чинник — це якість здійснення трансформаційних перетворень у країні. Після тривалого падіння макроекономічних показників Україна тільки у 2000 р. почала виходити з кризового стану [12, С.193].

Це пояснюється характерною особливістю країн, що переходять до сучасної ринкової економіки, яку вони успадкували від командно- адміністративної системи. Вона полягає у деформованому розвиткові їх промисловості, диспропорції у співвідношенні виробництва засобів виробництва й товарів широкого вжитку. Це призвело не тільки до неузгодженості окремих секторів економіки, але й до фактичної стагнації таких галузей, як сільське господарство, легка та харчова промисловість, значного відставання науково-технічного розвитку від рівня передових країн світу.

В Україні нинішня світова фінансово-економічна криза набула особливо гострої форми, яка мас не ситуативний (обмежений часом і простором), а структурний і глобальний характер. В умовах глобальної кризи існуюча світова фінансова система виявилася неефективною.

Кризовий стан, який охопив більшість агропідприсмств системи АПК являє собою нездатність фінансового забезпечення поточної виробничо-економічної діяльності й адаптації до умов ринку.

Протягом тривалого періоду суспільство і влада не мають достовірної інформації про вартість і якість нетто-активів економіки, які в загальноприйнятому на рівні міжнародних порівнянь, розумінні становлять національне багатство.

Розбіжність поглядів на національне багатство спричинила диспропорції в економічному розвитку ще в передкризових умовах.

Розбіжність цілей економічної політики і, як наслідок, орієнтація на різні пріоритети при їх досягненні (виражені в індикаторах економічного розвитку і правових нормах країн) зумовлені: по-перше, трансформацією цілей економічної діяльності в історичній ретроспективи; по-друге, наявністю принципово різних підходів до організації моніторингу національного розвитку; по-трете, історичною спадщиною радянського періоду (коли панував пріоритет валових індикаторів у закритій системі економіки та у фіскальній політиці поповнення бюджету, що залежав від валового прибутку).

Одним з основних чинників подальшого розвитку та поширення глобалізаційних процесів є світова (міжнародна) торгівля. Нині світова торгівля — одна з найактивніших форм міжнародних економічних відносин.

Приєднання до СОТ має для України стратегічне значення з точки зору двох важливих факторів: це умова для подальшої інтеграції країни у європейські і світові процеси і структури системного реформування національної економіки згідно з принципами відкритості. Зі вступом до СОТ економіка України загалом виграє.

Але існують і мінуси цього процесу. Насамперед — це ризик втрати українськими аграріями до 40% внутрішнього ринку для збуту своєї продукції.

Серед проблемних галузей національної економіки — харчова, деревообробна. Саме у цих напрямках вітчизняний виробник уже давно поступається позиціями імпортерам. Якщо ринок відкритий до СОТівських угод, вітчизняним виробникам треба буде докласти чимало зусиль, аби бути конкурентоздатними.

Ставши членом СОТ, Україна може презентувати себе на світовій арені як надійний торгівельний партнер і привабливий об’єкт для інвестицій.

Поглиблення інтеграції національної макросистеми в глобальний економічний простір — вступ України до СОТ та початок переговорів з ЄС про створення зони вільної торгівлі — відкривають перед українським суспільством нові можливості реалізації ресурсного потенціалу в системі міжнародного поділу праці. Внутрішній ринок нашої країни поступово стає частиною глобального ринку. В економічному сенсі — це майже безперешкодне транскордонне перетікання ресурсів, товарів та послуг. Це має потенціал внутрішньої продовольчої небезпеки.

Міжнародна торгівля тісно пов’язана з конкуренцією. В сучасних умовах стає все більш складним домагатися й нарощувати в будь-якій галузі конкурентних переваг. Вільне переміщення капіталу, технологій, робочої сили веде до вирівнювання умов конкуренції, загострює боротьбу за ринки.

На міжнародному ринку конкурують не країни, а фірми, які створюють і втримують конкурентні переваги. При цьому у підтримці конкурентних переваг країни значна роль належить державі. Вона створює умови, координує й стимулює діяльність суб’єктів ринку.

Інструментарій державного регулювання національного розвитку економіки в умовах глобалізації формувався на початку переходу ринкових відносин, але керівництво країни не завжди послідовно керувало трансформаційними процесами.

Джерелами негативних виливів на економічну безпеку могли бути: 1) свідомі та не свідомі дії окремих посадових осіб і суб’єктів господарювання ; 2) збіг об’єктивних обставин (світова фінансова криза і політична криза владних структур).

Сучасні виробничі та фінансові структури вийшли за межі національних кордонів і стали дійсно глобальними. Разом з цим нова глобальна економіка не усунула протиріччя між багатством промислово розвинутих країн і бідністю країн, що розвиваються.

У динаміці розвитку системи міжнародних організацій досить чітко проступають тенденції суттєвого зростання впливу розвинених країн на функціонування найважливіших світових організацій: особливо це відчувається на діяльності МВФ, Всесвітнього банку, Світової організації торгівлі, які досить часто відстоюють інтереси найсильніших держав.

В цілому, основними недоліками й протиріччями сучасного процесу регулювання глобальної економіки є [ 4 ]:

—  превалювання проблем економічного росту, фінансової стабілізації й відсутність належної уваги до соціальних проблем людини;

—  структури й процес прийняття рішень на глобальному рівні не є представницькими (вплив багатих країн, бідні країни часто взагалі не представлені);

—  рекомендаційні, а не обов’язків характер рішень, прийнятих багатьма міжнародними організаціями;

—  відсутність механізмів, які повинні забезпечити обов’язковість дотримування моральних стандартів і прав людини корпораціями й фірмами, а не тільки урядами країн;

— різний ступінь вигоди різними країнами від глобального регулювання;

—  дисонанс між різними рівнями глобального регулювання;

— слабкі регулюючі функції контролю в сфері міжнародної діяльності, що веде до посилення впливу ТНК;

— апарат міжнародних інституціальних структур  працює недостатньо ефективно.

Всі ці вищенаведені недоліки свідчать про необхідність корінного реформування міжнародної системи регулювання.

Геополітичне положення України на межі двох великих цивілізаційних просторів — європейського і євразійського було і є одним з визначальних факторів її історичної і політичної долі. З огляду на ’’історичну спадщину”, економічні традиції мали великий вплив на розщеплення національної ментальності і, як наслідок цього, складність формування когерентної системи геополітичних пріоритетів, національних інтересів, єдиної національної стратегії. Також, однією з проблем України в процесі державотворення була внутрішня непідготовленість країни до національної незалежності, загальноприйнятих національних цінностей. Глибоко розділена вздовж багатьох вимірів і параметрів — економічних, політичних, територіальних, етнічних, соціальних, релігійних, — Україна опинилась у замкненому колі.

З урахуванням геостратегічних задач України, досвіду здійснення державної стратегії продовольчої безпеки важливо переосмислити концепцію національних інтересів України в сфері економіки, оцінити нові виклики і загрози економічній безпеці і на цій основі підготувати нову державну стратегію, а також механізм її реалізації.

Для України необхідно вирішити першочергові задачі щодо формування чіткої, здійсненної, реалістичної інноваційної стратегії із чіткими етапами та оціночними критеріями дієвої національної інноваційної системи [2, С.30]. Зарубіжний досвід свідчить, що інноваційна політика нашої держави повинна будуватися на такій основі:

1. адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності;
2. переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит споживача;
3. створення привабливих умов для творців інновацій, стимулювання інноваційної активності підприємництва;
4. системний підхід в управлінні інноваційним розвитком, інформатизація суспільства;
5. розвиток економіки знань;
6. розвиток людського інтелектуального капіталу;
7. ефективна координація національної інноваційної системи;
8. різке, кратне підвищення інноваційної активності існуючих суб’єктів інноваційної діяльності та динаміка появи нових інноваційних підприємств;
9. дієздатна інноваційна інфраструктура;
10. створення високоінтелектуальних виробництв [9, С. 47].

Підсумувавши викладене вище, ми можемо говорити, що наша держава вступила у процес глобалізації із непідготовленою до цього економікою. Із цього випливає, що пріоритетним завданням для України має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу, підвищення стимулів до праці, покращення інвестиційного клімату, адаптації законодавства до сучасних умов господарювання та всебічної підтримки підприємництва.

Висновки до 2 розділу

У 2016 р. Україна посіла 83-тю сходинку за ІЛР ООН серед 187 країн, опустившись за останні роки на декілька позицій. Значення індексу для України визначається тим, що у нас низький рівень життя і мала його тривалість, але є доступ до якісної освіти. Ці показники ніби урівноважують один одного, даючи змогу нашій державі увійти в першу сотню країн світу за ІЛР.

Серед пострадянських країн на перших місцях за цим показником цілком очікувано знаходяться країни Балтії, які вчасно увійшли до ЄС і НАТО й отримали від цих ефективних інтеграційних об’єднань значну допомогу. Вони розвиваються за високими стандартами людського життя, які прийняті в ЄС і США. Найближчими сусідами України в рейтингу ООН за рівнем ІЛР є латиноамериканські країни Беліз і Перу. Найгірші показники спостерігаються в африканських країнах Сьєрра-Леоне, Чаді і Центральноафриканській Республіці.

Статистичні дані та економічні показники розвитку України вказують на те, що економічний потенціал нашої країни використовується вкрай неефективно. На розвиток економіки будь-якої країни, поряд з об’єктивними чинниками, впливають і суб’єктивні: професійний рівень управління господарством, правильний вибір моделей його розвитку, поширення корупції, раціональне інтегрування в найефективніші міжнародні економічні об’єднання тощо. 

ВИСНОВКИ

Головну увагу у нашому дослідженні було приділено національній економіці, яка функціонує у глобальному економічному середовищі. Найбільшою мірою таке функціонування простежується у міжнародній торгівлі. При цьому існує диференціація країн за рівнем замученості держав у цей процес. На основі цього будується думка про те, що глобалізація по- різному впливає на стан та розвиток національних економік. Для розвинених країн переважають позитивні наслідки глобалізації. Держави ж з низьким економічним потенціалом стикаються із низкою проблем, які пов’язані із глобальними процесами.

До позитивних наслідків глобалізації ми віднесли розширення ринків збуту товарів та послуг, вливання капіталів у національні економіки, впровадження інвестицій та модернізація економіки тощо.

Разом із тим, переваги від ефекту глобалізації отримали домашні господарства. Вони здобули можливість створення бізнесу стосовно торгівлі товарами та послугами на міжнародному рівні.

Окремо ми дослідили стан та перспективи розвитку української національної економіки у зрізі глобальних перетворень. Ми прийшли до висновку, що Україна вступила у хвилю глобалізації із неадаптованою економікою. Це спричинено деформацією економічної структури, що пов’язано із зміною командно-адміністративного порядку на ринковий.

Незважаючи на значний ресурсний потенціал, Україна сьогодні переживає кризовий стан:

— спостерігається відставання від провідних країн світу у руслі інформатизації;

—  перебуває лише на початку формування власних транснаціональних корпорацій;

— здійснює непослідовну лібералізацію економіки.

Для того, щоб закріпити свої позиції на міжнародній економічній арені Україні необхідно здійснити ряд заходів. По-перше, створити привабливі умови для зарубіжних інвесторів, по-друге, адаптувати економічну систему до тенденцій глобалізму, по-третє, стимулювати розвиток людського капіталу та інформатизацію виробництва.

Отже, повільніші темпи загального зростання економіки стали наслідком все ще негативної динаміки у секторі послуг, включно з освітою, охороною здоров’я та фінансовим сектором. Факторами стримування також залишалися слабкий зовнішній попит та конфлікт на сході країни. З іншого боку, зростання валового нагромадження основного капіталу, яке перевищило 20%, стало головним позитивним сюрпризом у 2016 році, оскільки воно стосувалося переважно збільшення інвестицій у виробниче обладнання та устаткування, що вказувало на покращення інвестиційних настроїв.

Таке пожвавлення інвестиційної активності могло бути наслідком того, що багато важливих реформ почали впроваджуватись останнім часом, тому подальше прискорення процесу реформування економіки є необхідною умовою покращення інвестиційних настроїв та запорукою сталого відновлення економіки.

Після значного підвищення торік, рівень бідності почав скорочуватись у 2016 році. Доходи населення суттєво скоротилися у 2015 році через глибоку економічну рецесію і високу інфляцію.

Прогноз зростання економіки залишається помірним через значні зовнішні та внутрішні виклики, однак прискорення реформ може допомогти забезпечити вищі темпи зростання у майбутньому. Процес впровадження реформ залишається повільним в умовах складного політичного середовища. На додачу, конфлікт на сході України загострився з кінця січня 2017 року. Припинення торгівлі з непідконтрольними територіями Донецького регіону матиме негативний вплив на два такі важливі сектори, як металургія та виробництво електроенергії. З іншого боку, окреслився певний прогрес у низці ключових реформ.

Позитивний вплив на відновлення економіки також матиме підвищення цін на сировинні товари на зовнішніх ринках та, відповідно, покращення умов торгівлі. Очікуване зростання економіки становить 2% у 2017 році та 3.5% у 2018. Цей прогноз базується на припущенні, що торгівельна блокада не буде припинена до кінця року, а це, своєю чергою, передбачає відповідне скорочення експорту металургійної продукції (що лише частково буде компенсовано більшим експортом залізної руди), труднощі з виробництвом електроенергії та необхідність диверсифікувати джерела постачання вугілля.

Прискорення економічного зростання до 4% та вище вимагатиме рішучих дій у напрямку політично складних реформ, направлених на вирішення довготривалих структурних проблем. Реформи, спрямовані на підвищення конкурентоздатності реального сектору разом із реальною девальвацією, яка спостерігалась протягом останніх років, мають сприяти зростанню експорту, тоді як реформи, направлені на створення додаткового фіскального простору, мають допомогти підвищити державні інвестиції, а реформи у банківському секторі повинні поступово відновити кредитування.

Україна і надалі потребуватиме додаткового зовнішнього фінансування для того, щоб перекрити чисте повернення зовнішніх позик реальним сектором, яке оцінюється приблизно у 7 млрд. доларів щороку протягом 2017-2019. Тому, продовження співпраці з МВФ та іншими міжнародними кредиторами залишатиметься важливим для відновлення міжнародних резервів та зростання довіри інвесторів. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арсеєнко А. Г. Глобалізація: основний зміст та соціально- економічні й політичні наслідки напередодні 21 ст. [Електронний ресурс] / А. Г. Арсеєнко. — Режим доступу: http://politonomia.org.ua/page/hlobalizatsiia- osnovnyi-zmist-ta-sotsialno-ekonomichni-i-politychni-naslidkv-naperedodni-21- html. — 2005.
2. Бердар М. Вплив глобалізації на інноваційно-інвестиційний розвиток підприємництва [Текст] / М. Бердар // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2012. — С. 28 — 32.
3. Білоус О. Г. Економічна система глобалізму [Текст] / О. Г. Білоус. — К. : КНЕУ, 2033. — 100 с.
4. Ботвіна Н. О. Вплив глобалізаційних та інтеграційних процесів на економічну безпеку України [Текст] / Н. О. Ботвіна // Економічний аналіз: зб. наук. праць / Тернопільський національний економічний університет. — Тернопіль. : Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського національного економічного університету «Економічна думка», 2014. — Том 16. — № 1. — С. 28-33.
5. Бочан І. О. Основи економічної теорії: інституціональний підхід : навч. посіб. / І. О. Бочан. – К. : Знання, 2012. – 211 с.
6. Вишняк Л. Розвиток міжнародного бізнесу в Україні в умовах глобальної фінансової кризи / Вишняк Л. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2011. – Вип. 98, ч. 2. – С. 78–79.
7. Ворошило В. В. Глобалізація економіки та її вплив на фінанси домашніх господарств [Текст] / В. В. Ворошило // Науковий вісник: фінанси, банки. Інвестиції. — 2012. — № 5. — С. 40 — 45.
8. Герасименко С.С., Головко В.А., Нікітіна І.М. Система національних рахунків: Навч. посіб. –Харків: ХНУ, 2015. – 217с.
9. Глуха Г. Я. Система показників економічного зростання / Г. Я. Глуха // Академічний огляд. — 2013. — № 2. — С. 5-12
10. Гнатюк О. В. Тенденції розвитку глобальних світових процесів до 2015 року (на основі доповіді Національної ради з розвідки США) / О. В. Гнатюк // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2010. – Вип. 93, ч. 1. – С. 120–122.
11. Гончар А. М. Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації: сутність та ключові фактори [Текст] / А. М. Гончар // Науковий вісник Херсонського державного університету. — 2015. — № 15. — С. 18 — 21.
12. Давидович І. Є, Бакалюк О. Й. Роль і місце України у процесах глобалізації світової економіки [Текст] / І. Є. Давидович, О. Й. Бакалюк // Стратегія розвитку України в умовах глобальної інтеграції. — Сімферополь. : КІБ, 2013. — С. 12 — 16.
13. Долішній М, Козоріз М. Національна економіка в умовах глобалізації [Електронний ресурс] / М. Долішній, М. Козоріз. – Режим доступу: chrome-extension://ecnphlgnajanjnkcmbpancdjoidceilk/http://dspace.nbuv.gov.ua/xmlui/bi tstream/handle/123456789/71163/06-Dolishniy.pdf?sequence=1. — 2002.
14. Єріна А. М. Економічна статистика : [практикум] / А. М. Єріна, О. К. Мазуренко , З. О. Пальян.- К. : ТОВ “УВПК ЕксОб”, 2012. — 232 с.
15. Жадан О. В. Феномен глобалізації як соціально-економічна проблема [Електронний ресурс] / О. В. Жадан. — Режим доступу: chrome- extension: //ecnphlgnaj anj nkcmbpancdj oidceilk/http : //kbuapa. kharkov.ua/e- book/db/2012-1/doc/4/02.pdf. — 11 с.
16. Івашина О.Ф. Інституалізаціяекономічного розвитку: [монографія] /О.Ф. Івашина. – Дніпропетровськ: Науката освіта, 2009. – 283 c.
17. Квасній Л. Г. Розвиток економіки знань як безперервний процес інвестування у людський капітал [Текст] / Л. Г. Квасній, О. Я. Щербан. — Львів. : Національний університет «Львівська політехніка», 2013. — С. 206 — 211.
18. Корнух О. В. Взаємозв’язок інноваційного розвитку країни із інноваційним розвитком підприємства [Текст] / О. В. Корнух // Стратегія розвитку України в умовах глобальної інтеграції. — Сімферополь. : КІБ, 2013. — С. 46 — 49.
19. Косик Я. В, Чигирин О. Ю. Глобалізація як закономірність розвитку сучасної економіки України [Текст] / Я. В. Косик, О. Ю. Чигирин // Механізм регулювання економіки. — 2011. — № 2. — С. 191 — 196.
20. Кулішов В. В. Дослідження сучасної світової глобалізації в економічних процесах / В. В. Кулішов // Вища школа. – 2011. – № 9. – С. 92–100.
21. Основи економічної теорії : підручник / за заг. ред. Л. С. Шевченко. – Х. : Право, 2010. – 448 с.
22. Основні показники соціально-економічного розвитку України [Електронний ресурс]: офіційний сайт Державної служби статистики України. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/
23. Офіційний курс валют [Електронний ресурс]: офіційний сайт Національного банку України. — Режим доступу: http://www.bank.gov. ua/contIol/uk/cш’metal/cштency/seaIch/foIm/period
24. Плахотнюк Н. Явище глобалізації світової економіки у міжнародно-правовому аспекті / Н. Плахотнюк // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 9. – С. 52–55.
25. Проданова Л.В. Економічне зростання й економічний розвиток: методо-логія і теорія: автореф. дис. … д­ра екон.наук: 08.00.01 / Л.В. Проданова; Донец.нац. ун­т. – Донецьк, 2012. – 36 с.
26. Ревуцький С. Ф. Теоретичні засади поняття та сутності розвитку світової економіки / С. Ревуцький // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2011. – № 2. – С. 30–33.
27. Резнікова О. О. Нові тенденції розвитку світової економіки: глобальне управління як реальність сьогодення / О. О. Резнікова // Фінанси України. – 2011. – № 11. – С. 45–53
28. Семеног А.Ю. Вплив діяльностіфінансових установ на економічне зрос-тання України: автореф. дис. … канд.екон. наук 08.00.08 / А.Ю. Семеног; ДВНЗ«Укр. акад. банк. справи Нац. банку Укра-їни». – Суми, 2011. – 22 с.
29. Статистичний щорічник України за 2012 р. / за ред. О. Г Осауленка; відпов. за вип. О. Е. Остапчук. — К. : Держаналітінформ, 2012. — 551 с.
30. Сучасні проблеми розвитку національної економіки і шляхи їх розв’язання: Колективна наукова монографія / за наук. ред. д.е.н., проф. М.М. Єрмошенка. – К.: Національна академія управління, 2010. – 452 с.