Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Міжнародні ринки та становлення глобального ринку

Вступ

Актуальність теми. Дослідження впливу глобальних перетворень на розвиток конкурентних відносин активізувалися в новітню добу в контексті пошуку шляхів найбільш ефективної системи їх регулювання і детермінант формування глобального ринку та його компонентів. Так, останнім часом у поглядах вчених відбулися певні зміни на саму сутність економічної категорії «ринок» і дію ринкових механізмів як конкурентних та підприємницьких одночасно, що суттєво впливають на розвиток будь-якої національної економіки, особливо світового господарства. Сучасна економічна теорія ринку акцентує увагу переважно на аналізі процесів рівноваги і не дає вичерпної відповіді щодо сутності функціонування та взаємозв’язку всіх складових ринку. Здебільшого ринкові відносини розглядаються  у контексті зміни ринкової рівноваги, не враховуючи, що сучасна економічна динаміка дуже урізноманітнила як сам характер змін, так і сфери цих змін.

Під глобалізацією необхідно розуміти встановлення тривалих економічних, інформаційних, політичних, культурних та інших зв’язків між державами, що у кінцевому підсумку призводить до формування взаємодоповнюваності і взаємозалежності економічних систем країн і формує визначальні орієнтири розвитку національних економік в майбутньому.

Метою роботи є обґрунтування наукового підходу до розгляду категорії «ринок» як економічної системи з відповідним механізмом дії та притаманними йому динамічними підприємницькими і конкурентними процесами, а також визначення специфіки та напрямів регулювання сучасної ринкової системи в умовах глобалізації.

Об’єктом дослідження є ринок в глобальній економіці.

Предметом дослідження є процеси трансформації ринку в глобальній економіці.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять  фундаментальні положення теорії міжнародних економічних відносин, праці видатних вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені проблемам становлення глобального ринку.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 2 сторінках основного тексту та списку використаних джерел із 15 найменувань. Загальний обсяг роботи 31 сторінки. 

Розділ 1. Огляд наукової літератури

Глобалізація ринків означає процес, дуже схожий з інтернаціоналізацією, і полягає в посиленні ролі міжнародних ринків з погляду здійснення операцій кредитування і запозичення резидентами різних країн. Інтернаціоналізація і глобалізація приводять до росту глобальної мережі фінансових інститутів і корпорацій, до підвищення частки бізнесу, що приходиться на закордонні країни, до більш фундаментальних якісних змін у їхніх системах організації та управління.

Ця проблематика знайшла відображення в роботах низки вчених, зокрема таких як: A.      Алчіян, Л. Антонюк, Г. Андрощук, З. Борисенко, А. Бранденбургер, В. Венгер, С. Гіль, Е. Грехем, М. Датц, Ч. Кіндлбергер, І. Кірцнер, Р. Кейохен, Д. Колис, Ш. Кхемані, Д. Лук’яненко, З.     Луцишин, Т. Мельник, Н. Мисліцька, Н. Михальчишин, О. Мицик, Дж. Мур, Б. Нейлбафф, B. Охота, Г. Паламарчук, А. Поручник, А. Полянська, В. Радаєв, С. Стрейндж, В. Точилін, Г. Филюк, Б. Хокман, П. Холмс, Т. Циганкова та інші.

Так, Т.Левітт, досліджуючи глобалізацію ринків, з одного боку, і глобалізацію виробництва і ланцюгів постачань — з іншого, наголошує, що комплексність процесу глобалізації полягає в тому, що він стосується не тільки споживчих ринків, а й виявляється в глобалізації масштабів усіх видів операцій компаній, а також їх можливості конкурувати в глобальних масштабах. Він використовує термін «загальна глобальна стратегія» для опису такого підходу до стратегії, при якому охоплення діяльності організації характеризується загальносвітовими масштабами, і весь світ розглядається як потенційний ринок. [4, с.19]

Р.Кеохане під глобалізацією розумів стан світу, для якого характерні мережі взаємозалежності, що простягаються на трансконтинентальні відстані. Складовими частинами цих мереж можуть бути рух і вплив потоків капіталу й товарів, інформації та ідей, людей і насильства, а також пов’язані з екологією біологічно активні субстанції. Відповідно вчений виокремлював економічний, військовий, екологічний і соціально-культурний виміри глобалізації.

Т.Фрідман під глобалізацією розуміє неприборкану інтеграцію ринків, націй-держав і технологій, що дозволяє індивідуумам, корпораціям і націям- державам досягати будь-якої точки швидше, далі, глибше й дешевше, ніж коли-небудь. Глобалізація має свій власний набір економічних правил, які базуються на відкритті, дерегуляції й приватизації національних економік з метою зміцнення їх конкурентоспроможності й збільшення привабливості для іноземного капіталу. [24, с.45]

У.Андерсон розглядає глобалізацію як систему систем, що прискорено змінюється й надає великого значення політичним, культурним й біологічним змінам; як поток чинників, які конвертуються й створюють єдиний світ. [1, с.96, с.98]

Дж. Гібсон-Грехем стверджує, що глобалізація означає низку процесів, що ведуть до швидкого інтегрування світу в єдиний економічний простір в результаті розширення міжнародної торгівлі, інтернаціоналізації виробництва та фінансових ринків, а також інтернаціоналізації товарної культури, поширенню якої сприяє все більше і більше об’єднання у єдину мережу глобальної телекомунікаційної системи.

Разом із тим вагомий доробок провідних учених залишає дискусійними аспекти щодо розвитку глобальної ринкової системи, насамперед це стосується визначення її конфігурації, ролі підприємництва у цих процесах і меж впливу на нього глобальних ринкових суб’єктів, а також проблематики формування глобального попиту і пропозиції в контексті розвитку конкурентних відносин.

Концептуальні засади функціонування міжнародного ринку послуг та його окремих аспектів висвітлено у працях вітчизняних та зарубіжних авторів, зокрема Г.Беквіта, Дж.Боддевіна, О.Гаврилюка, Б.Данилишина, А.Деадорф, Л.Демидової, І.Дюмулена, Р.Заблоцької, М.Костецкі, Р.Мердика, С.Осики, В.П’ятницького, Р.Рассела, Б.Рендера, Є.Савельєва, К.Сєдова, А.Філіпенка, Дж.Фітцзімонса, М.Фітцзімонс, І.Школи. Проблемі транснаціоналізації світової економіки присвячені наукові праці К.Барлетта, І.Владімірової, С.Гешала, Дж.Даннінга, Дж.Маркузена, В.Новицького, О.Плотнікова, О.Рогача, В.Рокочі, Л.Руденко, С.Сіденко, О.Сохацької, А.Субботіна, Е.Хелпмана, Т.Хорста.

Як відзначає німецький соціолог У.Бек, глобалізація призвела до того, що ми вже давно живемо в суспільстві, де уява щодо замкнутого простору перетворилась на примару. Жодна країна або група країн не можуть відгородитись одна від одної. Різні форми економічної, культурної, політичної взаємодії стикаються одна з одною. При цьому ключову роль в інтеграції елементів світового співтовариства відіграють засоби масової комунікації. [9, с.69]

Одним з найбільш вживаних є визначення Європейської комісії: глобалізація може визначатись як процес, за допомогою якого ринки і виробництво в різних країнах світу стають все більш взаємозалежними завдяки рушійним силам торгівлі товарами та послугами і потоків капіталу та технологій. [4]

Водночас, у вітчизняній науковій літературі не вистачає комплексних досліджень міжнародного ринку послуг як системи із позицій транснаціоналізації економіки. Більшість праць стосуються головним чином окремих галузевих ринків, а низка аспектів означеної проблеми залишається поза увагою науковців через постійний розвиток ТНК і нові наслідки транснаціоналізації для міжнародного ринку послуг.

А.Філіпенко сутність глобалізації пояснює посиленням системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів в період переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку. [23, с.50]

  1. Старостіна вважає, що глобалізація — це розвиток економічної і політичної залежності країн і регіонів світу до такої міри, коли вже можна говорити про створення єдиного правового поля і світових органів економічного і політичного управління. [25]

Є.Савельєв характеризує глобалізацію як категорію, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років XX ст. набуває форм постійного і неухильно зростаючого міжнародного переплетення національних економік. [22]

На думку Д.Лукьяненка, глобалізація кількісно охоплює весь світ, а якісно — всі сфери людської життєдіяльності. Тому, як стверджує вчений, можна говорити про політичну, економічну, соціокультурну глобалізацію. [13]

С.Ю.Пахомов явище глобалізації розглядав як продовження процесів інтернаціоналізації і регіоналізації. Він вважав, що глобалізація взагалі не могла б виникнути, якби їй не передували масштабні, довгострокові, всеохоплюючі процеси інтернаціоналізації. [20, с.17]

  1. Липов під глобалізацією розуміє, з одного боку, процес перетворення світового господарства в єдиний ринок товарів, послуг, робочої сили й капіталу на основі подолання перепон між економіками окремих країн; а з іншого — якісно новий етап розвитку інтернаціоналізації економічних, політичних, культурних, правових та інших аспектів суспільного життя, коли взаємозалежність національних соціумів досягла такого рівня, який зумовлює кардинальні зміни усього світового суспільства, перетворення його в єдиний суспільний організм. [12, с.237]

На думку Б.Одягайла, глобалізація — це процес розвитку стійких зв’язків між національними економіками окремих країн, в результаті чого вони стають органічною частиною світового господарства; процес транснаціоналізаці економічних явищ, що відбувається в таких формах: плюралізм міжнародних інвестицій; утворення транснаціональних корпорацій, транснаціональних стратегічних альянсів, міжнародних фінансових центрів, міжнародних організацій, глобальних комунікаційних систем тощо. [17, с.369-370]

Ю.Макогон із співавторами розглядає глобалізацію як продукт епохи постмодерну, перехід від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно-космічної цивілізації [15].

На думку Н.Гражевської, глобалізація є закономірним наслідком взаємовпливу та взаємопереплетення множинності локальних трансформацій різнорівневих соціально-економічних систем, планетарна самоорганізація яких породжує нову якість світогосподарського розвитку. [10, с.132] Ця нова якість пов’язана з переходом від взаємодії національних економік та політичних систем між собою на світовому полі до взаємодії глобальних гравців на полях національних держав тією мірою, якою глобальні геоекономічні та геополітичні процеси є домінуючими стосовно національних. [16, с.5]

Ю.Макогон економічну глобалізацію визначає як тенденцію до створення всесвітнього інвестиційного середовища й інтеграції національних ринків капіталів. [15]

Дж.Даннінг вважає, що глобальна економіка відрізняється від традиційної такими ознаками: [11, с.102]

  • транскордонні операції стають все більш глибокими, а взаємозв’язки більш розвиненими;
  • ресурси, освіта, товари, послуги стають більш мобільними;
  • ТНК відіграють зростаючу роль як виробники й розповсюджувачі багатства, а також діють у все більшій кількості країн; на транскордонних ринках виникає економічна й фінансова нестійкість, особливо на ринку капіталів і валютному ринку; найшвидше розвивається експансія інформаційних технологій й електронної комерції, що визначає зміни характеру транскордонних акцій, зокрема всіх видів послуг.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що під глобалізацією необхідно розуміти встановлення тривалих економічних, інформаційних, політичних, культурних та інших зв’язків між державами, що у кінцевому підсумку призводить до формування взаємодоповнюваності і взаємозалежності економічних систем країн і формує визначальні орієнтири розвитку національних економік в майбутньому. 

Розділ 2. Сутність економічної категорії «ринок»

2.1. Поняття ринку як економічної категорії

Сьогодні категорію «ринок» слід розглядати не тільки як економічну систему зі своїм механізмом дії, але і як підприємницький та конкурентний процес, у якому відбуваються активні зміни. Це підтверджується працями таких вчених, як Р. Макналті, Д. Маккорд Райт, І. Кірцнер, у яких основний наголос робиться саме на ролі підприємництва у трансформаційних процесах.

За визначенням австрійського вченого І. Кірцнера [6], навіть за незмінності умов ринку (смаків споживачів, технологічних можливостей і наявності ресурсів) управлінські рішення, які прийняті в поточному періоді, зумовлюють систематичні зміни відповідних рішень у наступні періоди. Саме ці систематичні зміни за певний період у взаємопов’язаній мережі ринкових рішень утворюють ринковий процес.

Глобальний (світовий) ринок — це система обміну товарами і послугами між країнами, що виникла на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Його можна розглядати як сукупність національних ринків окремих країн, що пов’язані між собою міжнародними економічними відносинами. Основу для виникнення світового ринку і його трансформації в глобальний ринок поклав розвиток міжнародного поділу праці.

Тут треба зазначити, що поняття “світовий” і “глобальний” ринок, так само як і “світова” і “глобальна” економіка, часто ототожнюють. Слід підкреслити, що, хоча загалом це і справедливо, однак глобальна економіка, як і глобальний ринок (глобальні ринки), на початку XXI століття вже являють собою цілісні (а не фрагментарні, як на початку їх становлення, та й навіть на початку XX ст., коли вперше в науковому лексиконі з’явилися терміни “світова економіка” та “світовий ринок”), диверсифіковані, багаторівневі, ієрархічні системи, що охоплюють сукупність міжнародних форм науки, техніки й виробництва, обігу різноманітних товарів та послуг, капіталів і робочої сили. При цьому глобальні ринки є домінантними функціональними структурами сучасної світової, тобто глобальної економічної системи, які разом із міжнародними комунікаційно-інформаційними системами та численними суб’єктами, що здійснюють міжнародну економічну діяльність та провадять відповідну міжнародну економічну  політику власне і роблять зі світової чи міжнародної економіки глобальну.

На сьогодні глобальна економіка та її домінантна компонента — глобальний ринок — становить одну із найскладніших систем сучасності, адекватним теоретичним відображенням якої є універсальне, позитивне економічне знання про світову економічну еволюцію, тобто еволюцію та трансформацію світової економіки та світового ринку в глобальну економіку та глобальний ринок, які вирізняються надзвичайною різноманітністю своїх підсистем, окремих елементів та суб’єктів. У їх надрах накопичуються, визрівають та загострюються глибокі суперечності (відповідно то теорії та принципів глобального економічного циклу, мова про які йшла в попередньому розділі монографії), що потребує знання та формування відповідних механізмів координації та регулювання на найвищому, глобальному рівні. При цьому глобальні трансформаційні процеси, що відбуваються в НЕС України, як суб’єкті та елементі глобальної економіки та глобального ринку, об’єктивно вимагають узгодження ринкових перетворень та національної економічної політики з глобалізованою світовою економічною системою, з її структурою, механізмами функціонування та регулювання (у т. ч. ринкового саморегулювання, корпоративного управління та світ-державного регулювання глобальними наддержавними регуляторними інституціями, такими як ООН, МВФ, СБ, СОТ, МОП, ОЕСР та іншими, мова про які йтиме в окремому наступному розділі монографії), в напрямі і з метою безболісної (з меншими втратами та з більшими надбаннями) адаптації національного господарства, національної економіки (і насамперед її структури, стандартів продуктивності та якості, рівня людського розвитку, конкурентоспроможності товарів та послуг, науково-технологічного, інфраструктурного та інституціонального забезпечення) до стандартів, вимог, трендів та принципів функціонування модерної глобальної економічної системи, що має стати основою та запорукою поступового та неухильного успішного (взаємовигідного як для України, так і для світової спільноти) інтегрування національного господарства в регіональні міжнародні та глобальну економічні системи.

У сучасних умовах глобалізації ринкового процесу підприємництво розвивається на основі інтернаціоналізації та транснаціоналізації, у результаті чого відбувається становлення нових (глобальних) суб’єктів світової економіки. З поглибленням процесу інтернаціоналізації та транснаціоналізації1 виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність, що проходить у системній єдності з такими взаємопов’язаними явищами економічного життя суспільства, як становлення глобальної конкуренції та подальша консолідація світового господарства, а також формування глобальної ринкової системи як сфери стійких товарно-грошових відносин на основі міжнародного поділу праці [2, c. 127-128].

Сучасні трансформаційні процеси відбуваються на тлі вагомих змін у розвитку світової економічної системи загалом. Основні з них такі:

  • відбулися зміни у системі взаємодії центру та периферії;
  • сформувалася та набула більшого значення монополія центру у високотехнологічних сферах і в здійсненні контролю над фінансовими та інформаційними потоками;
  • між західними висококонкурентоспроможними країнами, які формують центр, почали відбуватися скоординовані дії, спрямовані на підтримку засад сучасної світогосподарської системи;
  • формується загальнопланетарний науково- інформаційний простір глобальних комунікаційних і технологічних мереж.

Практика свідчить про те, що до цих змін слід додати ще зміну ролі держави як суб’єкта світогосподарських зав’язків, що відбувається під впливом міжнародних організацій через застосування економічних важелів з метою лібералізації національних економік і поширення у глобальному масштабі цінностей «суспільства споживання».

За результатами дослідження об’єктивного характеру процесу формування глобального ринку можна виокремити основні передумови, що впливають на цей процес [13, с.38]:

  1. Виробничі, науково-технічні і технологічні: різке збільшення масштабів виробництва; перехід до нових наукомістких технологій виробництва; створення якісно нового покоління засобів транспорту та зв’язку, їх уніфікація; швидке поширення знань у результаті наукового або інших видів інтелектуального взаємообміну; суттєве скорочення, завдяки передовим технологіям, транспортних, телекомунікаційних витрат, витрат на обробку, зберігання та використання інформації.
  2. Організаційні: міжнародні форми здійснення виробничо-господарської діяльності (ТНК): організаційні форми, межі діяльності яких виходять за національні кордони, набувають міжнародного характеру та сприяють формуванню єдиного ринкового простору; перетворення багатонаціональних компаній та інших організацій на головних дійових осіб глобального ринку.
  3. Фінансово-економічні: лібералізація ринків капіталу, торгівлі товарами і послугами з високими якісними характеристиками; високий рівень концентрації та централізації капіталу (при цьому реалізація таких процесів відбувається через поширення неоліберальної моделі розвитку, особливістю якої є пріоритет фінансової діяльності над виробництвом і суспільним розподілом на периферії); інтенсифікація міжнародних трансакцій та різке скорочення часу їх здійснення; посилення тенденцій до міжнародної уніфікації і стандартизації.
  4. Інформаційні: створення глобальних мереж, які об’єднують фінансові та товарні ринки; виникнення і розвиток принципово нових систем отримання та обробки інформації; формування систем, які дають змогу з одного центру ефективно керувати виробництвом, що розташоване в різних країнах.
  5. Політичні: послаблення жорсткості державних кордонів; збільшення свободи пересування громадян, товарів, послуг і капіталу; господарсько-технологічне зближення країн; розвиток міжконтинентальної інтеграції.
  6. Соціальні та культурні: послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв, інформаційно-культурне зближення народів та подолання національної обмеженості; поява тенденцій формування глобалізованих «однорідних» засобів масової інформації, мистецтва, поп-культури; подолання кордонів в освіті завдяки розвитку дистанційного навчання; лібералізація підготовки трудових ресурсів [3, c. 83-84].

2.2. Основні етапи формування глобального ринку

Сучасний етап розвитку світової економіки зумовлює проведення комплексних досліджень тенденцій та особливостей формування глобального ринку. Це, на думку вчених А. Панаріна, Дж. Сороса, С. Емельянова, Д. Лук’яненка, А. Поручника, Є. Савельєва, С. Соколенка, включає сукупність таких ідей, принципів і заходів: відмову від окремих елементів національного суверенітету; створення суспільства, керованого за уніфікованими правилами з одного світового центру; пріоритет міжнародного права і міжнародних інститутів [3, с.15].

Процес формування глобального ринку є багатовекторним і комплексним. Він охоплює різні сфери світової економіки, а саме: зовнішню, міжнародну, світову торгівлю товарами, послугами, технологіями, об’єктами інтелектуальної власності; міжнародний рух факторів виробництва; міжнародні фінансово- кредитні та валютні операції; виробничу, науково-технічну, технологічну, інжинірингову співпрацю. Це зумовлює необхідність відповідності більш високим критеріям для забезпечення конкурентоспроможності функціонуючих суб’єктів за широким спектром параметрів (технологічних, виробничих, організаційних, інноваційних тощо). Крім того, конкурентний статус будь-якої країни має визначатися з урахуванням таких процесів формування глобального ринку, як глобальна доступність ресурсів та інновацій; глобальний характер факторної мобільності; глобальна ринкова уніфікація та регуляторна гармонізація; глобальна індивідуалізація і корпоратизація; регіонально-континентальна консолідація; мегарегіональна інтеграція ринкового простору; віртуалізація ринкового середовища; синхронізація темпів і рівнів економічного розвитку в умовах циклічної кризовості.

При цьому відбувається гомогенізація споживчих вимог під впливом глобальних торгових марок і брендів, а міжнародні ринки насичуються стандартизованими товарами та послугами, чому сприяє усунення торговельних бар’єрів, зокрема в межах СОТ; гармонізація законодавства, а саме щодо захисту об’єктів інтелектуальної власності; розвиток інформаційно-рекламних технологій; глобальна консолідація бізнесу.

Можна стверджувати, що формування глобального ринку спирається, з одного боку, на взаємозалежність країн, регіонів, а з іншого — на нерівномірність їхнього економічного розвитку. Необхідною його умовою є внутрішня і зовнішня лібералізація економік.

З розвитком виробничих, фінансових, інформаційних та інших зв’язків закладаються підвалини нового різновиду цілісності економічної системи глобального типу. У цьому контексті, вважають А. Шагер, Т. Сандлер, Я. Вісела, М. Кітінг, А. Вереб, Ю. Шишков, цементуюча роль зв’язків виявляється в тому, що у процесі взаємодії учасники світогосподарських відносин набувають додаткових властивостей, відмінних від тих, які їм притаманні у своїй субстрактності [1, с.27].

У такий спосіб формуються глобальні детермінанти функціонування національної економіки та її конкурентоспроможності. Прагнення до кооперації і взаємодії для досягнення загальних цілей можна прослідкувати на всіх рівнях відносин суб’єктів світового господарства:

  • на рівні фірм — практика соціального партнерства;
  • на мікроінтеграційному рівні — тенденція до комунітарності;
  • на рівні регіонів — консолідація комерційних, суспільних та адміністративних структур з метою реалізації інноваційної моделі розвитку і соціальної відповідальності бізнесу;
  • на рівні держави — зростання ролі громадянського суспільства (зокрема неурядових організацій) у розвитку науки, культури, освіти, охорони здоров’я;
  • на міждержавному рівні — прагнення до вироблення загальних «правил гри», впровадження принципу субсидіарності, що передбачає поетапне делегування державами своїх суверенних прерогатив на рівень наддержавний або субдержавний, формування глобального ринкового простору;
  • на рівні світової спільноти — зростання ролі неурядових організацій в економіці та політиці, початок формування глобального громадянського суспільства.

Трансформація колишніх структур і формування загальносвітової цілісності пов’язані з розв’язанням найважливішого функціонального завдання — забезпечення дієвого управління з урахуванням особливостей, пов’язаних із новими масштабами. У цьому контексті важливим є визначення нового змісту поняття «цілісність» як інтегрованості сучасного організаційного типу світової економіки, що визначається не стільки єдністю фізичного простору життєдіяльності, скільки можливістю синхронного глобального економічного і соціального моніторингу подій у режимі реального часу, спроможністю наднаціональних інституцій до оперативної різнорівневої проекції глобальних рішень. Особливо чітко це проявляється у світових торговельних відносинах у рамках СОТ. Міжнародні фінансово-економічні організації, такі як МВФ і Група Світового банку, на сучасному етапі активніше впливають на процеси розбудови структурних зрушень національних економік. Роль міжнародних інститутів полягає передусім у здійсненні глобального регулювання, глобальній підтримці учасників (ТНК) та формуванні консолідуючих відносин.

Слід наголосити на прояві характерної риси сучасного глобального розвитку, що базується на поєднанні двох суперечливих тенденцій: по-перше, це підпорядкування світової економіки інтересам міжнародних фінансово-економічних організацій та транснаціонального капіталу; по-друге, це загострення конкуренції національних економічних систем [12, c. 102-103].

Очевидним є те, що використання переваг науково-технічного прогресу, міжнародного поділу праці і можливостей ініціації трансформаційних зрушень світового господарства реально доступні тільки великим конкуренто-спроможним ТНК. Розвиток ТНК є не тільки результатом прогресуючої лібералізації міжнародних торгових відносин. Безперечно, їх слід розглядати і як незалежний самостійний чинник, що прискорює, а часто й спричиняє лібералізацію. Для них глобальний ринок стає все прозорішим, що є принциповим чинником, який зумовлює якість механізму ринкових локалізацій і поведінки стосовно сфери постачання та збуту. Досвід показує, що це приводить до появи у ТНК якісно нових можливостей пошуку ринкових ніш, вигідного розташування закордонних філіалів, організації виробництва з використанням іноземних інноваційних технологій, виробничих потужностей і дешевої робочої сили.

Можна стверджувати, що сучасні держави не можуть повністю протидіяти ТНК, і світова економіка фактично втратила ті позитивні аспекти, які пов’язані з діяльністю великих корпорацій. На сьогодні склалася ситуація, коли держави в умовах глобального ринку вимушені поступово, спочатку економічно, а потім і політично, розділяти владу з наддержавними інститутами транснаціонального капіталу та підконтрольними їм міжнародними інститутами. Протиріччя між інтересами транснаціонального і національного капіталу вирішуються шляхом втягування останнього в обслуговування ТНК у периферійних сферах світової економіки.

Отже, можна стверджувати, що нині формується нова конфігурація глобального ринку з таких його складових: середовища, учасників та їхніх відносин5. Так, нова конфігурація глобального ринку у структурному плані, поряд із ринками національними, галузевими, транс-національними та міжнародними (регіональними), інтегрує і консолідує (на основі низки системоутворюючих факторів і взаємопроникнення їхніх елементів через інвестиційно- фінансові інструменти, інновації, технології та інтелектуальний капітал) як факторні ринки, так і ринки товарів, послуг, фінансів, нематеріальних активів, інвестицій, інновацій, робочої сили тощо.

Аналіз економічної літератури дає змогу виділити чотири основні групи системоутворю-ючих факторів, які впливають на формування глобального ринку: ринкові, фінансові, технологічні та інституціональні [4, с.18].

Ринкові чинники — це фактори прямого впливу на глобальні ринки. Про глобалізацію ринку свідчать такі явища: по-перше, участь суб’єктів господарювання у формуванні глобальної пропозиції і задоволенні глобального попиту; по-друге, створення у загальному просторі глобальних продуктів, яким не притаманні національні чи регіональні відмінності; по-третє, проектування, розвиток, виробництво, розподіл і споживання у світовому масштабі товарів та послуг, створених із використанням інструментів, що, у свою чергу, розроблені і стали доступними в міжнародному масштабі, серед яких: патенти, бази даних, технології, транспорт, засоби комунікації; по-четверте, створення світової мережі фірм, що діють глобально, капітал яких переважно належить акціонерам, котрі живуть у різних країнах. У цьому зв’язку важко визначити їхню територіальну, господарську, правову, технологічну специфіку через тісні взаємозв’язки, що виникають між підприємствами, інфраструктурами та управлінськими рішеннями на різних фазах проектування, виробництва, розподілу і споживання глобальних товарів та послуг.

Глобалізація ринку як явище зумовлює нову конфігурацію його елементів і сфер їх функціонування. Статус країн та інших функціонуючих суб’єктів на глобальному ринку залежить від їхньої конкурентоспроможності, що характеризується частками у глобальному попиті та глобальній пропозиції. У цьому контексті саме глобалізаційні процеси і виступають механізмом формування попиту, який має уніфіковану структуру як з погляду стандартизованих вимог споживачів до товарів та послуг, так і цін на них, і відображає потреби та можливості світового сукупного споживача купувати товари і послуги без обмежень за обсягами та номенклатурою за умов зростаючої відкритості й інтернаціоналізації ринків. Таким чином, саме забезпечення глобального попиту і призводить до виникнення глобальної пропозиції товарів та послуг як економічної доцільності виготовлення певного обсягу товарів і послуг за умови поглинання його глобальним ринком при певному рівні світових цін в умовах глобалізації конкурентних відносин.

Тобто під впливом глобалізаційних процесів, усунення бар’єрів для здійснення ефективного підприємництва і споживання національні ринки поступово об’єднуються в глобальні; ціни на товари на різних національних ринках, під впливом процесів уніфікації та стандартизації попиту і пропозиції, формуються у світові ціни; створюються на основі інтеграції та взаємозв’язку корпоративних структур мережеві структури, що приводить до становлення глобального бізнесу. Як результат — на національних ринках оперують світовими цінами.

Практика свідчить, що в умовах інтеграції глобальних ринків фінансових інструментів у єдиний світовий ринок формування глобальних учасників ринку, становлення системи наддержавного регулювання міжнародних економічних відносин зумовило формування глобального попиту на низку товарів і послуг [2, с.8].

Так, на валютному ринку курс національних валют провідних країн світу також визначається глобальним попитом і пропозицією на валютно-фінансові ресурси; на ринку паливно- енергетичних ресурсів характеризується формуванням світових цін на нафту, що свідчить про глобальні геополітичні причини цієї тенденції. Офіційне пояснення причин коливання цін — світовий попит на нафту й обмежені можливості провідних світових експортерів із забезпечення потреб країн із промисловим виробництвом, які інтенсивно розвиваються. Глобальний попит чітко ідентифікується на ринках телекомунікаційних засобів, комп’ютерної техніки та програмного забезпечення. Саме досягнення у сфері комп’ютерних технологій і телекомунікацій привели до бурхливого зростання взаємообміну інформацією через кордони держав, що дозволило споживачам у різних країнах отримувати широкий спектр інформації про товари та послуги, які пропонуються на світовому ринку. У цьому контексті саме розповсюдження супутникового і кабельного телебачення, а також Інтернет сприяють формуванню глобального попиту на певні товари або послуги, а глобальні телекомунікаційні мережі дозволяють менеджерам компаній координувати діяльність персоналу з розробки, впровадження, виробництва і продажу продукції на численних підприємствах всього світу.

Окремо слід підкреслити вплив процесів становлення глобального бізнесу на розвиток виробничої сфери та розширення пропозиції товарів і послуг на глобалізованому ринку. Вищезазначені процеси реалізуються через формування мережевих структур на основі інтеграції та внутрішньої децентралізації великих корпорацій для координації співпраці, навколо вирішення стратегічних завдань (у тому числі з виробництва, розподілу та реалізації продуктів і послуг) та кооперації з малим і середнім бізнесом у глобальних масштабах. Інформаційні системи, що базуються на Інтернеті, роблять можливим позитивний зворотний зв’язок між усіма компонентами мережі й процесами виробництва та продажів вже в межах глобальної економіки. Так, мінімальний масштаб розмірів ефективного виробництва в більшості галузей світового господарства значно виріс, а сучасна технологія виробництва неминуче диктує певну оптимальну величину випуску продукції вже у глобальному масштабі. Сьогодні, наприклад, виробник автомобілів повинен випускати кілька мільйонів штук на рік, щоб досягти економії за рахунок «ефекту масштабу», що дозволяє витримувати глобальну конкуренцію. Це більш ніж у 50 разів перевищує мінімальний розмір ефективного виробництва цього сектора на початку 60-х рр.

Процеси балансування попиту та пропозиції в глобальних масштабах стосуються інтересів найбільших виробників і споживачів, що неминуче провокують трансформацію конкурентних відносин та виникнення феномену глобальної конкуренції. Тобто в умовах глобалізації зазнає змін традиційна теорія ринку, яка виходить із постулату взаємодії на ньому «атомізованих» господарських одиниць (виробників і споживачів) у рамках суспільно регулюючого розподілу праці та спеціалізації ринкових суб’єктів. Все це змінюється за рахунок зростання кількості і ролі монополізованих й олігополізованих секторів; значно зростає відносна самостійність фінансової сфери, різко збільшується однорідність культурних і правових полів; ускладнюються системи та причинно-наслідкові зв’язки; розширюються ланки взаємозалежності ринкових суб’єктів. Все це безпосередньо впливає на характер конкуренції. Неоліберальний характер глобалізації зумовлює небувале загострення конкурентної боротьби на основі залучення більш впливових її учасників (ТНК, ТНБ та фінансово-промислових груп) і посилення міждержавного суперництва [5, 4, 8].

У цьому контексті під глобальною конкуренцією ми розумітимемо боротьбу суб’єктів глобального ринку за ресурси та умови сталого й безпечного розвитку на корпоративному, державному, регіональному та навіть міжцивілізаційному рівнях.

Виходячи з цих положень, ми вважаємо, що розвиток конкуренції на міжнародному рівні зазнав кардинального якісного впливу, який спричинив формування та закріплення таких основних тенденцій:

  • зміну конкурентних стратегії фірм — учасників світового ринку, передусім ТНК, які реалізують свою продукцію у різних країнах, залучаючи для її виробництва ресурси з різних країн, дотримуючись при цьому принципу економічної доцільності;
  • форми конкурентної боротьби стають усе жорсткішими через надконцентрацію бізнесу зі становленням глобальних корпорацій, олігополій і монополій мережевого типу та входження в поле традиційної конкуренції між ТНК відносно невеликих і середніх інноваційних компаній;
  • у теоретичних уявленнях відбувається перехід від концепції досконалої (вільної) до переважно недосконалої (монополістичної та олігополістичної) конкуренції [2, 7, 8]. У зв’язку з цим слід констатувати той факт, що в технологічній піраміді справді має місце конкуренція не тільки внутрішня — на кожному рівні, але й між ними — міжрівнева. Ці види конкуренції за своєю суттю є принципово різними;
  • «центр ваги» пересувається від цінової до нецінової інноваційної конкуренції;
  • важливими аспектами протистояння стали глобальна уніфікація і стандартизація товарів (послуг);
  • має місце формування «конкурентного поля» з охопленням не лише ринків окремих товарів, але й сусідніх галузевих комплексів, які обслуговують певну сферу господарського життя, що зумовлено виникненням феномену «глобального конкурентного тиску». Наприклад, ринок цивільної авіатехніки на сьогодні міцно пов’язаний із ринком авіаперевезень, включаючи аеропорти й обслуговуючі аеродромні господарства тощо;
  • утворюється додатковий рівень конкуренції, де суб’єктами конкурентної боротьби є не окремі країни, а об’єднання держав, що реалізують попередньо узгоджену спільну економічну політику, створюючи тим самим спільні конкурентні переваги (наприклад, Європейський Союз);
  • поширюється територіальна конкуренція, яка передбачає включення в основні джерела конкурентних переваг саме географічного і соціального фактору, дещо зміщуючи при цьому роль традиційного та виробничого.

Конкуренція стала необхідною умовою для нормального функціонування ринкової економіки, яка активізує інноваційні процеси, сприяє гнучкому пристосуванню до попиту, забезпечує високу якість продукції та мінімізацію витрат, реалізацію принципу мотивації за її якістю й кількістю. Конкуренція сприяє динамічному розвитку сучасних трансформаційних процесів в економіці та є об’єктивним економічним законом розвинутого товарного виробництва. Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму [1, c. 543]. 

Розділ 3. Сучасний стан та перспективи розвитку України на міжнародному ринку

Сучасне економічне положення України в економічному світовому просторі вимагає негайного покращення ситуації. Від розвитку економіки, бізнесу сьогодні залежить економічна могутність держави, соціально-політична стабільність, спроможність виконання державою соціальних гарантій, що закріплені в Конституції України. Разом з тим існуючий в нашій країні рівень розвитку національного господарства не забезпечує належного добробуту населення, тому потребує подальшого підвищення.

Одним із основних напрямів розв’язання ситуації, що склалася на сьогодні, є розширення зовнішньоекономічних зв’язків України з іншими країнами світу. Історичний досвід підказує, що добре налагоджені зовнішньоекономічні зв’язки завжди були засобом подолання кризових явищ, відродження та зміцнення власної економіки.

Україна, маючи значний трудовий, інтелектуальний, природний потенціал, а також традиційно розвинені галузі металургії, машино- та літакобудування, здатна відтіснити майбутніх партнерів з їх деяких усталених сфер збуту продукції, позбавити великих прибутків.

Експорт слід вважати головною статтею прибутку України на міжнародній арені. Те, що виробляється в державі, а потім успішно продається на міжнародних ринках є основою розвитку її економіки.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні зовнішньоекономічні зв’язки з більш ніж 100 країнами світу. Головними торговельними партнерами України є Росія, Туркменія, Білорусія, Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.

Структура зовнішньої торгівлі України зумовлена спеціалізацією її економіки. У структурі експорту переважають чорні метали та вироби з них (38 % всього експорту України), продовольчі товари (більше ніж 9 %), руди і мінеральне паливо (8%), продукція хімічної промисловості (більше ніж 10 %) та машинобудування (майже 13 %). В імпорті переважають: мінеральне паливо (майже 46 % усього імпорту), реактори ядерні, котли і устаткування для електроенергетики (більше ніж 11%), продукція інших галузей машинобудування (майже 9 %), продукція хімічної промисловості (більше ніж 8 %) та ін.

У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, Таджикистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Україна має від’ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном.

Крім країн СНД і Балтії, Україна розширює зовнішньоекономічні зв’язки з багатьма розвинутими країнами світу. В останні роки найбільші експортні поставки Україна здійснювала до Китаю (майже 1,5 млрд дол., або 10 % загального обсягу експорту), Туреччини (майже 700 млн дол., або близько 5 %), Німеччини (майже 600 млн дол., або 4 %), Італії (близько 3 %), Польщі (майже 3 %), Угорщини і США (більше ніж по 2 %), Словаччини (майже 2 %).

Найбільші імпортні поставки в Україну надходять з Німеччини (більше ніж 1,3 млрд дол., або майже 8 % загального імпорту), США (майже 700 млн дол., або 4 %), Польщі (більше ніж 3 %), Італії (більше ніж 2 %), Франції (2 %), Великобританії (1,5 %), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та ін.

За цих обставин важливою умовою зміцнення позицій України на світових ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики у напрямку створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєних технологіями стратегічного маркетингу на глобальному ринку.

Особливості об’єктивних основ зовнішньоекономічних зв’язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.

Значний розрив між високим економічним потенціалом України і неможливістю тривалий час ефективно його реалізувати в міжнародній торгівлі свідчить про посилення протистояння західних країн в конкурентній боротьбі проти нашої держави, проведення ними спеціальної політики щодо утримання української економіки на рівні сировинного придатку.

Сучасна зовнішньоекономічна політика України має бути спрямована на формування нового торгівельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості національної економіки. Перш за все передбачається:

—         підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку;

—         прискорення економічних реформ шляхом гармонізації економічного законодавства відповідно до світової системи торгівлі (ГАТТ/СОТ);

—         зняття технічних бар’єрів у торгівлі з провідними країнами — членами СОТ (США, ЄС), розширення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення промисловості, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збільшення іноземних інвестицій [29, c. 38].

Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх економічних зв’язків України є забезпечення просування товарів українського виробництва на нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження традиційних ринків України з державами, які утворилися на теренах колишнього Радянського союзу.

Сучасна зовнішньоекономічна політика України має бути спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості і конкурентоспроможності національної економіки. 

Висновки

Отже, підсумовуючи зазначене, можна стверджувати, що в сучасних умовах жодна з країн не може ефективно розвиватися осторонь від глобальних відносин. Сьогодні стан будь-якої національної економіки все більше визначається не тільки її внутрішнім потенціалом, але й ступенем участі в міжнародному поділі праці, у задоволенні глобального попиту, у формуванні глобальної пропозиції, а також загальносвітовим характером науково-технічного прогресу, його інноваційно-інформаційною складовою.

Глобалізація надає нового виміру світовому ринковому господарству, обумовлюючи його нові кількісні і якісні характеристики, зокрема вона зумовлює:

— постійний рух національних господарств до все більшої відкритості. Безумовно, відмінності країн одна від одної, що зумовлені історією, традиціями, особливостями структури економіки, зберігатимуться, але на даному етапі світогосподарського розвитку вже не можна говорити про відособлені національні комплекси;

— значне розширення системи світогосподарських зв’язків за рахунок постсоціалістичних країн, а також активного включення нових індустріальних країн і інших країн, що розвиваються; зростання ролі зовнішнього фактору в господарському розвитку країн, регіонів, світового господарства;

— економіка конкуренції починає виявляти тенденцію до перетворення в економіку співробітництва, і особливо ця тенденція проявляється в діяльності ТНК. Співробітництво між транснаціональними корпораціями, особливо в новітніх галузях, набуває нових форм; технологічне самозабезпечення замінюється технічною взаємозалежністю, при якій відбувається об’єднання ресурсів, концентрація різноманітних знань і кваліфікованого персоналу, необхідних для створення нових продуктів і технологічних процесів;

— традиційна інтернаціоналізація капіталів доповнюється інтернаціоналізацією наукових досліджень. В останні десятиліття інтернаціоналізація досліджень і розробок стала невід’ємною частиною глобалізації промислової діяльності; надзвичайно посилилась взаємозалежність національних господарств у всіх сферах життєдіяльності. Величезна роль у цьому процесі належить єдиним для всіх країн стандартам в сфері технологій, діяльності кредитно-фінансових інститутів, поширення інформації через розгалуження інформаційних систем, розвитку супутникового глобального зв’язку тощо.

У перспективі при визначенні процесів взаємодії національних господарств актуальним є акцентування на широкому спектрі взаємодіючих параметрів двох світових цілісностей: суспільства та ринку.

При цьому слід враховувати, що методологічний підхід, через призму якого може систематизуватися, оцінюватися і прогнозуватися взаємодія національних господарств за умов глобальної конкуренції, базується, по-перше, на постулаті, за яким динаміка будь-яких технічних та соціально-економічних систем реалізується через протистояння необхідності й випадковості; по-друге, на тому, що встановлення рівноваги йде поруч зі стохастичними процесами її руйнування; по-третє, на наявності можливості впливу та управління процесом взаємодії для забезпечення цілісності, стійкості глобальної єдності й альтернативного розвитку її суб’єктів; по-четверте, на безпосередньому взаємозв’язку розвитку загальносвітових явищ і дій учасників глобальної конкуренції. У цьому контексті світове господарство варто досліджувати як відкриту багаторівневу соціально-економічну систему з відповідними компонентами, які зумовлюють її внутрішній стан і специфіку взаємодії суб’єктів у межах глобального середовища.

Список використаної літератури

  1. Вартанова О.В. Роль знань в міжнародному бізнесі / О. В. Вартанова, О. A. Часовська // Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки : матеріали першої міжнар. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів, молодих вчених, 25-27 берез. 2009 р. — Луганськ: СНУ ім. B.Даля, 2009. — С. 542-544.
  2. Воронкова А.Е. Вплив глобалізації на розвиток міжнародної економічної діяльності на макрорівні / А.Е.Воронкова, С.А.Часовський, О.А.Часовська // Управління економікою: теорія та практика: зб. наук, пр. НАН України, Ін-т економіки пром-ті. — Донецьк. — 2009. — С. 125-138.
  3. Галіуліна А.Л. Сутність та принципи процесів міжнародної економічної глобалізації та інтеграції. // Проблемы развития внешнеэкономических связей ы привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. — Т.1. — Донецк — Святогорск, 2012. — С.82-85
  4. Гіл Чарлз В. JI. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку / Гіл Чарлз В. JI. ; пер. з англ. — K.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001, —386 с.
  5. Глевацька H. М. Конкурентоспроможність робочої сили регіону: методологія та напрями забезпечення: дис. … кандидата екон. наук : 08.09.01/ Глевацька H. М. — Київ, 2006. — 225 с.
  6. Глобализация мирового хозяйства / Под ред. М.Н.Осьмовой, А.В.Бойченко. — М.: ИНФРА-М, 2011. — 376с.
  7. Глобальна економіка: Підручник / Бочан І. О., Михасюк І. P. — K.: Знання, 2007. — 403 с.
  8. Голиков А.П., Черномаз П.А. Международные экономические термины: словар-справочник. — Харьков: ХНУ им. В.Н.Каразина, 2007. — 332с.
  9. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. — 3-тє вид., перероб. та доповн. — К: Центр навчальної літератури, 2006. — 272с.
  10. Кухарська Н.О., Харічков С.К. Міжнародна економічна діяльність України. — «Одіссей», 2006. — 456с.
  11. Ламперт X. Социальная рыночная экономика. Германский путь. — М.: Дело ЛТД. — 224с.
  12. Липов В.В. Міжнародна економіка: світова економіка та міжнародні економічні відносини. Модуль II. Міжнародні ринки та форми міжнародної економічної взаємодії. — К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. — 368с.
  13. Лук’яненко Д.Г. Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності. — К.:КНЕУ, 2005. -204с.
  14. Мамотенко Д.Ю. Глобалізація міжнародних фінансових ринків / Д.Ю. Мамотенко // Гуманітарний вісник ЗДІА, 2009. — Випуск 39. — С. 229-237.
  15. Международная экономика : учеб. пособ. / [Макогон Ю. В., Миронов В. С., Кравченко М. И. и др.] ; под ред. Ю. В. Макогона. — Донецк: ИД «Родник», 2001. — 110 с.
  16. Международные экономические отношения / В.Е.Рыбалкин, Ю.А.Щербанин, Л.В.Балдин и др.; Под ред. В.Е.Рыбалкина. — 5-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. — 605с.
  17. Международный бизнес. Учебно — методический комплекс : учеб. пособ. / [Черенков В. И., Климовец О. В., Максимцев И. А. и др.] ; под общ. ред. В. И. Черенкова. —3-є изд., перераб. и доп. — Ростов н / Д.: Феникс, 2006. — 571 с.
  18. Международный менеджмент / [под ред. Пивоварова С. Э., Тарасевича Л. С., Майзеля А. И.]. — СПб: Питер, 2001. — 576 с.
  19. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності / За ред. О.А.Кириченка. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 518с.
  20. Міжнародна економіка / За ред. Ю.Г.Козака, Д.Г.Лук’яненка, Ю.В.Макогона [3-тє вид.] — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 560 с.
  21. Міжнародна економіка : навч. посіб. / [Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін.]. — К.: Центр навчальної літератури, АртЕк, 2002, — 436 с.
  22. Міжнародна економічна діяльність України / Ю.В .Макогон, С.В.Громенкова, В.О.Кравченко, Є.О.Медведкіна, Т.С.Медведкін / За заг. науковою ред. Ю.В.Макогона. — К.: Освіта України, 2009. — 564с.
  23. Міжнародна мікроекономіка: Нач. посіб. Видання 3-тє перероб та доп. / За ред. Козака Ю.Г., Пахомова Ю. М., Логвинової Н.С. — К.: Центр учбової літератури, 2012. — 368 с.
  24. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка. — K.: Знання, 2005. — 397с.
  25. Олехнович Г.И. Мировая экономика / Г.И.Олехнович. — Мн.: Амалфея, 2006. — 340с.
  26. Орєхова Т.В. Транснаціоналізація економічних систем в умовах глобалізації: Монографія / Під ред. проф.. Ю.В.Макогона. — Донецьк: ДонНУ, 2007. -394с.
  27. Савельев Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів / С.Савельев; За ред. О.Устенка. — Тернопіль: Економічна думка, 2002.-495с.
  28. Слободяник С.П. Тенденції розвитку фінансового ринку в умовах глобалізації / С.П. Слободяник // Вісник Донецького Університету, 2007. — № 2. — С. 316-322.
  29. Часовський С.А. Проблематика та особливості розвитку глобального фінансового ринку / С.А. Часовський // Управління проектами та розвиток виробництва: Зб.наук.пр. — Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2011. — № 3(39). — С. 47-51.