Вступ

Актуальність теми. В умовах сучасної світової кризи дуже гостро стає питання про реформування функціонуючої світової валютної системи, її окремих елементів, зокрема умов взаємного конвертування валют. Останні фінансово-економічні події свідчать про неспроможність Ямайської валютної системи забезпечити хоча б відносну стабільність валютно-економічних відносин у світі. До ключових вимог, які необхідні для успішного функціонування світової валютної системи, відносяться забезпечення відповідної ліквідності, що припускає існування достатньої кількості валютних резервів як в центральних банках, так у комерційних, які беруть участь у торгах на світовому, регіональному та національному валютних ринках; ефективне функціонування механізму вирівнювання (регулювання), що передбачає проведення економічної і фінансової політики урядами країн, спрямованої на підтримання збалансування міжнародної системи платежів, регулювання платіжних балансів і збереження рівноваги на валютних ринках; впевненість суб’єктів валютно-економічних відносин у міжнародній валютній системі.

Реформування світової валютної системи, її елементів, зокрема умов конвертування валют, на сьогодні є дуже актуальним питанням і особливого загострення в обговоренні науковців набуло під час світової фінансово-економічної кризи. Серед робіт, які стали теоретичною основою дослідження даного питання, необхідно відзначити роботи зарубіжних учених: Р. Глена Габбарда, С.Борисова, Л. Красавіної, О. Кирєєва, С. Моісє- єва, В. Щегорцова, В. Тарана, О. Шмирьова, В. Колесникова, О. Климова та інших. Дослідженню даної проблеми присвячені наукові праці таких вітчизняних авторів, як: О. Білоруса, А. Гальчинського, В. Гейця, Д. Лук’яненка, З. Луцишин, М. Савлука, Т. Мусієць та інших.

Сьогодні в економічній літературі постає питання про кризу Ямайської валютної системи і про перехід до нової світової валютної системи, до нового стандарту. Яким буде цей стандарт — збереження багатовалютної системи на основі долара; повернення до золотого стандарту чи золото-девізному; формування двовалютної системи на основі долара та євро (чи на основі іншої пари валют); створення багатовалютної системи на основі найбільш використовуваних у світовій економіці валют; введення системи, що заснована на регіональних валютах, в тому числі «амеро»; розширення використання СДР як єдиної світової резервної валюти — залишається суперечливою та невирішеною проблемою. Залежно від прийнятого у майбутньому стандарту світової валютної системи залежить політична та економічна розстановка сил у світі, домінування тієї чи іншої країни у глобалізаційному світоустрої.

Світовий досвід та наукові розробки щодо формування елементів нової світової валютної системи, зокрема умов конвертування валют та виявлення для країни наслідків визнання її валюти вільноконвертованою потребують уточнення в умовах реалій світової економіки.

Мета дослідження — розглянути поняття » конвертованість валют», класифікацію конвертованості валют, економічні умови та організаційні основи конвертованості валют.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути позитивні та негативні наслідки має для країни існування повної конвертованості її національної валюти;

— проаналізувати яким чином досягти повної конвертованості національної валюти;

— дослідити чому країни прагнуть до визнання їхньої національної валюти світовими грошима. 

Розділ 1. Методологічні та теоретичні засади конвертованості валют країн світу

1.1. Поняття конвертованності валют

У міжнародній економіки конвертованість (convertibility) у широкому значенні слова означає свободу обміну будь-яких фінансових активів. Взагалі, феномен конвертованості в економічній літературі позначається термінами «конвертабельність», «конвертованість», «оборотність», які є абсолютними синонімами і застосування того чи іншого терміна не пов’язане зі смисловим навантаженням, а залежить від стилю автора. Хоча деякі вчені намагаються довести, що «конвертованість» і » зворотність» — це різні категорії за своїм економічним змістом [1, с. 4].

Одним з найбільш поширених проявів конвертованості виступає конвертованість валют. Конвертованість валют — це феномен, що виник у минулому сторіччі внаслідок того, що одночасно відбувались два таких глобальних процеси, як надзвичайно інтенсивний міжнародний розподіл праці з переміщенням виробництва та обміну за національні кордони і радикальні зміни у валютній сфері у зв’язку з демонетизацією золота та переходом на паперово-кредитні засоби обігу, розрахунків та платежів.

Конвертованість, оборотність, конвертабельність валют, відповідно визначенню провідного міжнародного спеціаліста у сфері валютних відносин, професора Стенфордського університету Рональда МакКінона, існує в країні тоді, коли «громадяни даної країни, які бажають купити закордонні товари чи послуги, не мають особливих обмежень, можуть вільно продати місцеву валюту на єдиному ринку в обмін на іноземну за уніфікованим курсом, який застосовується до всіх поточних операцій, включаючи торговельний кредит; тоді як іноземці, які мають кошти у місцевій валюті , отримані від поточних операцій, можуть продати їх за тим же самим курсом чи вільно придбати місцеві товари за превалюючими цінами у цій валюті» [11, с. 8 — 9].

Конвертованість валют, за визначенням Щегорцова В.О. та Тарана В.О., — «це ступінь свободи її обміну на іноземну чи здатність резидентів ( всіх фізичних та юридичних осіб, що знаходяться в країні більше року) і не-резидентів (юридичних, фізичних осіб, що знаходяться в країні менше року чи знаходяться за її межами) вільно, без будь-яких обмежень обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними фінансовими активами» [10, с. 66].

Шмирєва О.І., Колесніков В.І., Клімов О.Ю. визначають конвертованість національної валюти у широкому розумінні як «механізм прямого зв’язку внутрішнього ринку зі світовим, що передбачає дійсно багатосторонній характер торгівлі ( на відміну від двосторонніх клірингів) і достатній ступінь відкритості економіки для зовнішньої конкуренції. Раніше конвертованість валют означала свободу розміну національної валюти на золото, а сьогодні її головною ознакою є рівень валютних обмежень» [12, с. 11].

1.2. Класифікація конвертованості національної валюти

Якщо розглянути класифікацію конвертованості національної валюти, то з точки зору відношення до валюти резидентів та нерезидентів валюта поділяється на внутрішню (це право резидентів купувати, мати валюту і здійснювати операції в середині країни з активами у формі валюти і банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті) та зовнішню (це право резидентів здійснювати операції в іноземній валюті з нерезидентами). З точки зору типів міжнародних операцій, що відображаються у платіжному балансі за поточними операціями чи по операціям з капіталом, валюта може бути конвертована за поточними операціями( відсутність обмежень на платежі та трансферти, що пов’язані з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказам и доходів та трансфертами) та валюта конвертована за капітальними операціями (відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, що пов’язані з рухом капіталу, таким як прямі і портфельні інвестиції, кредити і капітальні гранти). Якщо в країні існує конвертованість за поточними операціями, — то це часткова конвертованість; якщо конвертованість валюти за поточним і за капітальними операціями, то це повна конвертованість національної валюти. Чому країни світу прагнуть отримати статус вільноконвертованої для національної валюти? Чому США протягом всього ХХ сторіччя намагались зробити долар єдиною в світі резервною валютою (особлива категорія конвертованої національної валюти)? Чому сьогодні Росія активно намагається зробити рубль вільноконвертованою валютою і виступає за багатовалютний стандарт майбутньої нової світової валютної системи, де рубль буде відігравати не останню роль? Відповідь на ці питання можна отримати, якщо розглянути ті переваги, які несе в собі для розвитку та функціонування економіки країни, інтеграції її у світове господарство та домінуванню серед країн світу повна конвертована національна валюта або вільноконвертована валюта.

Так, вільноконвертована валюта — це об’єктивна передумова повномасштабної інтеграції національного ринку країни до світової економіки та активної участі в таких важливих сферах як виробнича, торговельна, інвестиційна, науково-технічна і культурна. Особливе значення має конвертованість валют для збереження і підтримки конкурентної альтернативи між національним і світовим ринком, коли економіка країни функціонує як складова світової економіки, а світова економіка є продовженням національної. Такий режим міжнародного грошового обігу дозволяє «продавати на самих дорогих ринках і купувати на самих дешевих».

1.3. Роль та вплив конвертованості валюти на економічний розвиток країни

Повна конвертованість національної валюти позитивно впливає на економічний розвиток країни, пов’язує внутрішній ринок зі світовим, надає можливість оперативно реагувати на зміни міжнародної господарської кон’юнктури, надає можливість національному виробництву застосовувати передові технології, використовувати останні досягнення науково-технічного прогресу і робити свій активний внесок у його розвиток. Порівняння вартісних показників, зокрема цін і витрат, дозволяє оцінити і порівняти ефективність економічних процесів, що відбуваються; прогнозувати зміни господарської структури з метою ви-бору найбільш перспективних напрямів у формування внутрішніх і зовнішніх економічних зв’язків. Це, в свою чергу, дозволяє більш економічно і раціонально використовувати матеріальні, трудові і фінансові ресурси країни.

Значну роль відіграє конвертованість валют у формування відповідного інвестиційного клімату. Саме існування конвертованості валют дозволяє емітентам отримувати сприятливі умови мобілізації і залучення коштів, а інвесторам спрямовувати капітали у тому напрямі, де на них існує підвищений попит, є можливість отримати найбільший прибуток і гарантія його вільного використання.

Окремі вільноконвертовані валюти використовуються сьогодні у світовій практиці у якості загальновизнаних засобів міжнародних розрахунків і платежів, у якості світових грошей. Такими національними валютами окремих країн сьогодні є долар США, фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк, а також колективна валюта або регіональна валюта — євро. Виконувати функції світових грошей здатні лише грошові одиниці найбільш економічно розвинутих, стабільних , багатих і впливових держав. Країна-емітент валюти, яка виконує роль світових грошей, отримує унікальну можливість користуватись імпортом товарів і послуг, що фактично не сплачуються, і дозволити собі мати пасивний торговельний і платіжний баланс без негативних наслідків для національної економіки протягом довгого періоду часу. Розрив у платежах країни покривається її власними національними грошима у тих обсягах, які осідають у міжнародному платіжному обігу, вони не пред’являються знову у вигляді вимог на поставку товарів чи для обміну на іноземну валюту.

Використання вільноконвертованої валюти, що використовується як світові гроші, обов’язково супроводжується накопиченням коштів іноземців у банках країни-емітента. За своїм економічним змістом це рівноцінно отриманню національними банками кредиту із-за кордону, який надається автоматично, відносно дешевий ( виплата відсотків по депозиту, тому країна емітент валюти намагається утримувати відсоткові ставки на низькому рівні), не пов’язаний ніякими умовами політичного чи економічного характеру, його обсяги залежать лише від масштабів участі даної валюти в обслуговуванні світового платіжного обігу. Формально званий кредит є короткостроковим, але на практиці постійна потреба в оборотних коштах для ведення зовнішньоекономічних операцій і необхідність постійно їх поповнювати відповідні резерви фактично перетворює його у довгостроковий, а, як зауважує Борисов С.М., у безстроковий кредит [1, с. 9]. Виконання національною валютою функції світових грошей забезпечує значні доходи підприємствам і установам країни-емітента, які здійснюють посередницькі операції, тобто банкам, біржам, страховим компаніям. На базі національних грошово-кредитних ринків формуються міжнародні фінансові центри, що обслуговують світову клієнтуру. Так, за даними Індексу глобальних фінансових центрів (The Global Financial Centries Index), опублікованому у березні 2009 року, найбільшим у світі фінансовим центром є Лондон (національна валюта Великобританії протягом багатьох десятиріч виконує функцію світових грошей). Лондон з 2005 року п’ять років поспіль займав перше місце серед міжнародних фінансових центрів, випередивши Н’ю-Йорк. У Лондоні здійснюється 18% міжнародного транскордонного банківського кредитування — більш, ніж у будь-якій країні світу; найбільша концентрація іноземних банків та відділень — 264 ( при цьому за рейтингом журналу «Банкір» (The Banker) в 2009 році першу десятку найбільших банків світу за активами очолив банк Великобританії » Рояль бенк оф Скотланд» (Royal Bank of Skotland). Розмір його активів склав 3,5 трлн дол., що дозволяє зберігати конкурентні переваги національному банківському капіталу перед іноземними представниками у банківському секторі країни); у 2008 році у Великобританії було здійснено 29% всього світового випуску міжнародних облігацій, включно і єврооблігацій (у США — 24%). В галузевій структурі ВВП частка ділових та фінансових доходів, включаючи доходи від нерухомості, складає 30% [7, с. 51 —52].

Коло міжнародних фінансових центрів розгортається діяльність і інших ринків, таких як товарні, транспортні, по різним видам послуг, які також приносять значні прибутки. Активність таких центрів зумовлює постійний попит на відповідні валюти, що здійснює стабілізуючий вплив на валютні курси цих валют і тим самим підвищує авторитет цих валют.

Відповідно з цим підтримка статусу валют з міжнародними функціями потребує від країн-емітентів особливої уваги і відповідальності. Світовий ринок відвернеться від валюти , якщо вона не буде спиратися на політичну стабільність в країні, більш чи менш збалансовану внутрішню економіку, певну стійкість кредитно-грошової та фінансової системі, достатність матеріальних та валютних резервів.

Важливим фактом є те, що для отримання статусу конвертованої валюти за правилами Міжнародного валютного фонду необхідно, щоб відповідна країна, яка бажає отримати цей статус для своєї валюти, офіційно заявила про готовність виконувати зобов’язання за VШ статтею Статута МВФ і не обмежувати вільну купівлю продаж валют при здійсненні операцій поточного характеру (конвертованість за поточними операціями, часткова конвертованість).

Загальними рисами переходу країнами до конвертованості національних валют можна віднести наступні. По- перше, запроваджуються різні режими з різними ступенями свободи валютного обміну, що зумовлює рівень довіри до них на світовому валютному ринку з боку інших країн (більшість країн — близько 130, у тому числі і Україна, приєднавшись до вимог VШ статті МВФ залишились на позиціях часткової конвертованості лише за по-точними операціями, лише багаті та відносно економічні стабільні країни відмінили валютні обмеження і на рух капіталу і тим самим встановили повну зворотність національних валют). Це пов’язано з тим , що без реальної участі валюти у фінансуванні зовнішньоекономічної діяльності, без упорядкованого виходу валюти за межі країни у якості об’єкта купівлі продажу неможливий шлях національної валюти до її повної конвертованості. Перехід до повної конвертованості національної валюти — це довгий і складний процес, що передбачає забезпечення внутрішньої макроекономічної стабільності, стійкого державного бюджету, проведення жорсткої грошово- кредитної політики, низьку інфляцію і безробіття, стійкі темпи економічного росту. Розуміння цього в Китаї стало однією з важливих умов успіху реформ, що проводились там у 1980—90-ті роки. Великобританія, наприклад, ввела конвертованість за поточними операціями з другої спроби в 1961 році (перша — в 1947 році), а за капітальними операціями — тільки в 1979 році. Австралія — відповідно в 1965 та 1983 роках, Німеччина — в 1961 та 1981 роках. По-друге, поступовий і поетапний процес встановлення зворотності здійснюється за схемою «спочатку зовнішня конвертованість для нерезидентів (в Україні у тому числі), а потім внутрішня конвертованість для резидентів». Ця схема зберігається як при введенні конвертованості за поточними операціями, так через значний проміжок при введенні повної конвертованості, тобто в тому числі і за капітальними операціями. По-третє, за умовою статі VIII Статуту МВФ офіційний уряд країни- учасниці фонду зобов’язується не вводити валютні обмеження самостійно. Але вони можуть застосувати обмеження з дозволу МВФ, якщо доведуть, що цього потребує валютна ситуація. У ряді країн відміняються ва-лютні обмеження на поточні комерційні операції і таким чином встановлюється режим, адекватний режиму часткової конвертованості. По-четверте, історичний досвід свідчіть про два можливі шляхи до конвертованості валют: перший — колективний — групою країн, що взаємокоординують дії, політику, об’єднують зусилля для досягнення спільної мети, наприклад створення Європейського валютно-економічного союзу. Також, наприклад, на основі розширення сфери використання австралійського долара у Новій Зеландії , Папуа — Нової Гвінеї проектується введення на його базі єдиної валюти для перерахованих країн. Крім того, російські вчені говорять про орієнтацію Росії на використання рубля як регіональної валюти, зокрема у розрахунках між учасниками інтегрованого економічного об’єднання ЄврАзЕС, що потребує певних зусиль [4, с. 52—53]. Другий — індивідуально, коли країна самостійно йшла до мети повної конвертованості національної валюти, спираючись на власні сили та ресурси (США, Великобританія, Японія).

Взагалі, для того, щоб наблизити реально національну валюту до конвертованості відповідно вимог статті VIII Статуту МВФ, кожна країна має вирішити три основні ключові завдання: по-перше, перехід на ринкову економіку та її розвиток, відповідно пристосування до умов ринку і конкуренції всього необхідного економічного інструментарію, в тому числі цін і тарифів, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, банківської системи, податків, валют-них курсів. По-друге, структурна перебудова національної економіки з метою підвищення її ефективності та інтеграції у світову економіку з одночасною стабілізацією державних фінансів через подолання інфляції та дефіциту платіжного балансу. По-третє, створення організаційно-юридичного і технічного механізму зворотності на базі децентралізованого валютного ринку.

Таким чином, конвертованість валют — це категорія суто грошового обміну, яка має зв’язок з обміном однієї національної валюти на іншу. Одночасно треба зауважити, що механізм оборотності валют — це складний процес, який потребує створення багатьох передумов в багатьох галузях. 

Розділ 2. Сучасний стан та проблемні аспекти рівня стабільності національної грошової одиниці

2.1. Забезпечення стійкої національної грошової одиниці

Забезпечення стабільної національної грошової одиниці є одним з головних чинників досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни, оскільки стабільна національна грошова одиниця виступає першоосновою економічного зростання, а також сприяє підвищенню добробуту населення країни. Звідси випливає, що саме цю позицію розглядають як ключову передумову реалізації курсу євроінтеграції України, що в останні роки набуло широкого значення та стало актуальним, адже держава повинна контролювати та вживати заходів щодо зміцнення стабільності в усіх аспектах, зокрема стабільності своєї грошової одиниці.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. У цьому випадку Центральний банк України має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі [1].

Основною складовою державної економічної політики є грошово-кредитна політика, яка спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки. Саме тому у процесі її реалізації, основну увагу приділяють, насамперед, ціновій стабільності, головним критерієм якої виступає динаміка індексу споживчих цін. Не менш важливим напрямком є також стабільність обмінного курсу. Проте найзагальнішою і найскладнішою проблемою у досягненні збалансування розвитку всіх секторів фінансового ринку є успішне функціонування національної валюти.

Зміни в економіці зумовлюють необхідність постійного відстеження та аналізу ситуації на ринку для забезпечення стабільності як національної грошової одиниці, так і економіки загалом. Відповідно до основних засад грошово- кредитної політики на 2013 р., Національний банк України для виконання своєї основної функції поставив перед собою пріоритетне завдання для підтримки стабільності в державі, критерієм якої розглядають поступове зниження приросту індексу споживчих цін у 2014 р. з подальшим утриманням. Річний показник приросту індексу споживчих цін у 2013-2014 рр., має стабілізуватись в межах 4-6 %, а починаючи з 2015 р. — утримуватися в межах 3-5 % [7].

Стабільні ціни є необхідною, проте недостатньою монетарно-фінансовою умовою успішного функціонування економіки. Основними засадами грошово- кредитної політики визначено, що в 2013 р. і в подальших роках, реалізація грошово-кредитної політики здійснюватиметься на засадах монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності. Монетарний режим може бути ефективним лише за умови наявності стійкої фінансової системи. Зазначене передбачає дотримання певних принципів, серед яких доцільно виокремити такі [8]:

• безумовна пріоритетність цілі щодо цінової стабільності та підпорядкування їй усіх інших цілей та завдань;
• орієнтація на середньотермінову перспективу;
• відсутність зобов’язань щодо утримання на певному рівні, або в певних межах обмінного курсу гривні (водночас буде застосовано заходи щодо уникнення істотних змін);
• тісна співпраця з Урядом;
• прозорість діяльності НБУ перед суспільством.

Стабільна грошова одиниця, а також ужиття заходів, спрямованих на розвиток та посилення стійкості банківської системи в Україні, сприяли продовженню тенденцій до розширення ресурсної бази банків. Зокрема, у першому півріччі 2013 р. спостерігалося збільшення обсягу депозитів населення, вкладів в національній валюті порівняно з коштами в іноземній валюті, обсягу коштів уряду України в національній валюті на рахунках у Національному банку України.

Покращення ринкових очікувань та зниження вартості кредитних ресурсів сприяли інвестиційній активності. За 1-й квартал 2013 р. спостережено зростання капітальних інвестицій, воно становило 3 % у річному вимірі. Частка кредитів банків, як джерела фінансування капітальних інвестицій у цей період, зросла майже удвічі і становила 25 % (12,6 % — у 1-му кварталі 2012 р.) У номінальному вираженні кредити банків у структурі капітальних інвестицій збільшилися в 2,1 раза. Найбільші темпи приросту капітальних інвестицій були зафіксовані в переробній промисловості (12,8 %) та сільському господарстві (10 %) [8].

Позитивним є збільшення припливу прямих іноземних інвестицій до України, значна частка яких була спрямована у реальний сектор економіки. За даними Держстату, у І кварталі 2013 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1559,7 млн дол. США прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), що становить 176,2 % до відповідного періоду 2012 р. [8]. Проте кредитна активність банків поки що відновлюється недостатньо високими темпами, що пов’язано, насамперед, із наявністю значних зовнішніх ризиків та невизначеністю щодо подальшого розвитку ситуації на ринках [7].

Варто зазначити, що, зважаючи на тенденції щодо докладання всіх зусиль в контексті підтримки стабільності гривні (зокрема, позитивні), у суспільстві спостерігається недовіра до національної валюти, яка, своєю чергою, породжує та підтримує високий рівень доларизації економіки України. Зниження доларизації економіки може відбуватись через поглиблення диференціації нормативів обов’язкового резервування. У цьому напрямку Національним банком України уже зроблено перші кроки. Так, вносять зміни щодо формування обов’язкових резервів банками України. Комерційні банки мають зберігати кошти на окремому рахунку в Національному банку України тепер у розмірі 60 % від суми обов’язкових резервів, що сформовані за попередній звітний період резервування [7].

Оптимізація порядку формування обов’язкових резервів на початок дня та умов звернень банків за підтримкою ліквідності через надання кредиту овернайт також може стати передумовою стимулювання банків до відповідальнішого ставлення до управління ліквідністю.

З метою переходу до режиму, що базується на ціновій стабільності Кабінет Міністрів України та Національний банк України реалізовують Спільний план, який передбачає вжиття заходів щодо визначення середньотермінових орієнтирів стосовно інфляції, створення високоліквідного та високоефективного фінансового ринку, збалансування державних фінансів, проведення виваженої соціальної політики та подальшої лібералізації ціноутворення. Крім цього, розвиток внутрішнього фінансового ринку зменшуватиме попит суб’єктів господарювання на зовнішні запозичення, що знижуватиме зовнішню вразливість економіки та сприятиме зменшенню зовнішніх ризиків, оскільки рівень стабільності грошової одиниці визначається рівнем стабільності цін на товари та послуги і стабільності обмінного курсу.

Потужне зниження курсу гривні відбувається в умовах безпрецедентно-го зниження обсягів виробництва в ключових галузях важкої промисловості України. Водночас необхідно наголосити, що значні масштаби доларизації економіки України таять у собі серйозні загрози для національної грошової системи не так через ризики, яких сьогодні зазнає обіг долара як провідної світової валюти, як через обмеження можливостей повноцінного монетарного регулювання економіки, що виникають за умов паралельного перебування в обігу на рівні з національною грошовою одиницею іноземної валюти. Тому доларизація економіки України як результат фінансової глобалізації є явищем більшою мірою негативним, хоча цілком об’єктивним.

Необхідно усвідомлювати, що остаточно подолати таке явище як доларизація в умовах наростання впливу глобалізаційних процесів на вітчизняну економіку навряд чи можливо. Тому необхідно мінімізувати його роль, насамперед, у внутрішньому господарському житті країни та посилити заходи щодо стабілізації національної грошової системи.

Адміністративна заборона на здійснення операцій з іноземною валютою населенням і в банківському секторі навряд чи дасть позитивні результати. Навпаки, примусові заходи доларизації можуть лише спричинити масштабний відтік капіталу та значне збільшення обсягів операцій на чорному валютному ринку. Необхідно створити економічні підстави для всіх суб’єктів ринку, які визначали б доцільність відмови від використання іноземної валюти у внутрішньому грошовому обігу. Такими підставами можуть бути: підвищення довіри до вітчизняної банківської системи, зокрема, шляхом збільшення сум гарантованого повернення вкладів громадян у національній валюті; поступовий перехід до повної конвертованості гривні; розвиток ринку національних цінних паперів, номінованих у національній валюті.

На сучасний момент немає потрібної бази для забезпечення стабільності національної одиниці України. Для цього необхідні значні зміни у сфері управління інфляційними процесами та подолання суперечностей в політиках НБУ та владних органів.

2.2. Наслідки існування повної конвертованості національної валюти для функціонування економіки країни

У якості світового валютного еталону Міжнародний валютний фонд одразу в момент свого виникнення у 1944 році проголосив національну грошову одиницю США — долар, який на той момент ще зберігав зв’язок з золотом. У 60-ті роки ХХ століття тодішній президент Франції Де Голь скандально обміняв у США валютні резерви своєї країни у доларах на золото. А тодішній канцлер Німеччині зробив це по-тихому, обміняв всі запаси ФРН у доларах на золото і тим самим забезпечив Німеччині економічний ривок. Це викликало значне зменшення запасів золота у США, що спочатку сприяло відміні конвертації долара в золото за фіксованим курсом, а потім — створенню сучасної Ямайської валютної системи, результатом якої стала повна демонетизація золота. Стандартом останньої світової валютної системи стали спеціальні права запозичення, що мають вигляд безготівкової валюти кошикового типу і складаються сьогодні з чотирьох валют, таких як долар США (41,4%), євро (36,8%), єна (12,6%) і фунт стерлінгів (9,2%) [6, с. 46]. Світова валютна гегемонія сьогодні залишається за США, долар монополізував виконання функцій світових грошей і зберігає це положення до сіх пір.

Таке становище сьогодні не до вподоби багатьом країнам світу у зв’язку з новою розстановкою сил між ведучими економічними і фінансовими центрами, регіоналізмом і появою нових валют, що претендують на роль світових грошей. Після початку в 2007 році економічно-фінансової кризи в науковій літературі гостро стало питання, чи залишиться в світовій економіці гегемонія за доларом, чи з’являться у кошику СДР інші валюти окрім перерахованих вище, які валюти будуть виступати у ролі світових грошей у разі реформування сучасної світової валютної системи?

Експерти академії форекс і біржової торгівлі Master-forex-V визначили критерії, на яких базується світове лідерство США й американського долара, і зазначили що на планеті існує значний запас міцності гегемонії США. Передумовами є, по-перше, воєнний потенціал США, який не має реальних конкурентів у світі (Росія може виступати реальним стримуючим фактором для озброєних сил США, але конкурувати за воєнне лідерство поки що не в силах); по-друге, за загальним ВВП 2009 року США стоїть на другому місці після Європейського Союзу (14,26 та 14,51 трлн дол. відповідно, Китай — 8,79 трлн дол.) [14], але не слід забувати, що Європейський союз — союз 27 країн, який може розпастися у будь-який час, особливо в умовах кризи; по-третє, більша частина фінансової еліти світу готова штучно підтримати США і його долар, щоб залишити за ним посаду «світового еквівалента» і «світового жандарма». Це пов’язано з тим, що американський долар залишається основною резервною валютою світу, саме в доларах США тримають свої збереження Національні банки 10 найбільших країн світу, включаючи НБ Китаю, Японії, Індії, Росії, а також мільйони людей у всьому світу, зокрема і фінансисти. Так, за даними Міжнародного валютного фонду, в 2009 році валютний склад офіційних міжнародних резервів 186 держав членів МВФ мав наступний вигляд: у загальному обсязі міжнародних резервів вимоги у доларах США складали 39,4 %, вимоги у євро — 17,2%, вимоги у фунтах стерлінгів — 2,7 %, вимоги у японських єнах — 1,9%, вимоги у швейцарських франках — 0,1%, вимоги в інших валютах — 1,4%, резерви з невизначеною структурою — 37,2%. На 31 січня 2011 року частка конвертованої іноземної валюти у міжнародних офіційних резервних активах складали — 94 %, резервна позиція МВФ — 0,6 %, СДР — 1,9%, в золоті — 3,4 %, інші резервні активи — 0,1% [13]. Хоча, треба зауважити, що в таких країнах світу, як США, Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди частка золота в їхніх золотовалютних резервах більше у порівнянні з резервними валютами і перевищує 60% (в Україні вона дорівнює 3,1%).

Однією з причин, що пояснює привалювання долара в золотовалютних запасах країн світу, є існування у  законодавстві США чіткого механізму захисту прав інвесторів, який відсутній в таких країнах, як Росія, Китай, Індія чи Бразилія. Росія зможе конкурувати з доларом, якщо місцеві інвестори будуть зберігати активи у національній валюті. А поки що спостерігається відплив капіталу з Росії. Юань і російський рубль будуть залишатися спекулятивними валютами. Пекін як міжнародний фінансовий центр взагалі займає 39 місце в світі. Реальні конкуренти долара США — це євро і швейцарський франк, в країнах яких існує захист прав інвестора і політична стабільність, що близькі до стандартів США. Але, що стосується Швейцарії, то ця країна ніколи не претендувала на значні ролі у світі, а також США намагається позбутись Швейцарії як конкурента шляхом руйнування її основи, її переваги — таємниці банківської системи. Що стосується іншого конкурента — євро, то існують певні проблеми, навіть, як вже зазначалось вище, можливість розпаду самого Європейського валютного союзу. Можна згадати і про організацію Американським банком Голдман Сакс Груп (Goldman Sachs Group) валютної свопової угоди з Грецією, що дозволило уряду країни скрити від ЄС розміри боргу і масштаби дефіциту бюджету і певним чином по-рушити виконання критеріїв конвергенції, спрямованих на підтримку стабільності єврозони. За словами голови Федеральної резервної системи США Бена Бернанке, » неправильне використання цих фінансових інструментів (деривативів, валютно-свопова угода — це також дери-ватив прім.автора) сповна може призвести до краху не лише якусь компанію, але і цілу країну» [14], і ціле регіональне утворення, тобто Європейський валютно-економічний союз. Тому, на нашу думку, основна мета укладання названої вище угоди з боку Голдман Сакс Груп була спрямована переважно не на отримання прибутків, а на підрив стабільності «євро» як однієї з основних резервних валют країн світу, як основного конкурента долара США. 

2.3. Динаміка розвитку процесів доларизації вітчизняної економіки та стабільність національної грошової одиниці

У даний час в Україні як платіжний засіб (паралельна валюта) разом із гривнею у внутрішньому обороті широко використовується іноземна валюта, переважно долар США.

Доларовий обіг відіграє велику політичну й економічну роль, має тенденції до зростання, що підриває національні інтереси України, сприяє незаконному відпливу капіталу за кордон, підриває довіру і штучно знецінює структуру обігу національної грошової одиниці.

Як свідчить світовий досвід, спектр негативних наслідків доларизації є досить широким: від зміни попиту на гроші й ускладнення реалізації грошово-кредитної політики до витіснення національних грошей і втрати економічного суверенітету.

Основною економічною причиною доларизації є перевага долара над національною валютою. Явище

спостерігається в тому випадку, якщо долар більш стабільний і конвертований, ніж національна валюта. Безпосередньою причиною, за якої потрібна доларизація економіки є слабкий контроль уряду за пропозицією грошей, унаслідок чого національна валюта постійно знецінюється, тому агенти не бажають тримати активи в національній валюті й оптимізують свої портфелі активів на користь долара.

Розрізняють такі види доларизації: офіційну, напівофіційну та неофіційну (рис. 1).

Доларизація може носити повний, змішаний або частковий характер як усередині секторів національної економіки, так і по країні в цілому. Явище повної доларизації, як правило, характерне для слаборозвинених в економічних відносинах держав і є наслідком крайньої нестабільності внутрішньої грошової системи. Слід зазначити, що пряма доларизація є надзвичайним заходом і означає визнання повної політичної неможливості контролю за грошовою пропозицією з метою запобігання інфляції [6].

Доларизація економіки, як свідчить практика, потенційно спроможна впливати на стан грошово-кредитної політики країни, оскільки в умовах навіть часткової доларизації центральний банк втрачає монетарні важелі регулювання грошового обігу, і це робить його політику неефективною.

Доларизацію як феномен грошової системи не можна однозначно оцінювати лише негативно чи позитивно, оскільки це явище має багатоплановий характер (рис. 2).

Причинами зростання рівня доларизації у трансформаційних економіках були значна відкритість економки, високий рівень інфляції та суттєва девальвація національних грошових одиниць. Це призвело до того, що більшість фінансових установ та їх клієнтів почала укладати угоди та здійснювати розрахунки за ними в іноземній валюті [3]. Доларизація в Україні стала закономірним наслідком економічної нестабільності й високої інфляції у 1992-1994 рр., а також намаганням резидентів захистити свої активи від знецінення.

За даними НБУ, у 2009 р. перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією становило 6,1 млрд. дол.

На нинішньому етапі в економіці України триває процес зростання доларизації, що ускладнює проведення ефективної грошово-кредитної політики у зв’язку з тим, що доларизація:

• впливає на темпи інфляції, оскільки іноземна валюта бере участь у процесі обігу, ціноутворення та нагромадження;
• істотно змінює функцію попиту на гроші внаслідок деформації каналів грошової пропозиції;
• створює паралельний грошовий обіг в іноземній валюті й посилює недовіру до національної валюти;
• обмежує можливості інвестиційного процесу, переносячи доходи населення і суб’єктів господарювання у сферу валютних операцій;
• штучно знецінюють і деформують структуру обігу національних грошей, створюючи потенційно відкладений попит на національну валюту, що є фактором, який спричиняє інфляцію.

Основною причиною доларизації є криза довіри до національної валюти країни. Тому саме збільшення довіри до національної валюти є головним напрямом роботи щодо боротьби з надмірною доларизацією          економіки.

Головним чинником відновлення довіри є достатньо довга успішна робота центрального банку. Доларизація призводить до зменшення ефективності інструментарію грошово-кредитного регулювання, але незважаючи на це, правильна стратегія такого регулювання може вирішити цю проблему.

Потрібно створити економічні підстави, які б визначали доцільність відмови від використання іноземної валюти і сприяли б підвищенню привабливості національної грошової одиниці. А саме:

• чітке визначення курсу монетарної політики НБУ на подолання інфляції й гарантування стабільності національних грошей;
• зниження і забезпечення низьких темпів інфляції як монетарної передумови підвищення довіри до національної валюти;
• поступове переведення гривні в режим повної конвертованості, тобто вільного обміну на іноземні валюти.

Потрібно домогтися такої ситуації, коли гривня стане валютою, яка необмежено й вільно обмінюється за поточними, капітальними та інвестиційними операціями. Однак, щоб перейти на вільну конвертованість, недостатньо скасування обмежень на обмінні й інші операції. Потрібно здійснити ефективні структурні реформи, які забезпечать економічне зростання та підвищення добробуту населення;

• посилення контролю за надходженнями податків до державного бюджету з метою ліквідації його дефіциту. Водночас адміністративна заборона купівлі-продажу іноземної валюти населенням у банках не буде ефективною, вона може тільки спровокувати банківську паніку. Податок на купівлю валюти можна розглядати як джерело бюджетних надходжень, а не як серйозний бар’єр для доларизації економіки;
• ліквідація законодавчих та економічних засад функціонування сектору тіньової економіки, що обслуговується переважно іноземною валютою;
• заборона здійснення розрахунків у валюті між резидентами і нерезидентами на внутрішньому ринку;
• розвиток ринку державних цінних па-перів, номінованих у національній валюті, як альтернативного напряму інвестування коштів на противагу готівковій валюті та валютним депозитам.

Отже, стабільність національної грошової одиниці визначає високий рівень довіри до неї як усередині країни, так і за кордоном. А висока довіра до національних грошей є ключовим елементом у системі заходів щодо зменшення рівня доларизації. 

Розділ 3. Проблеми та шляхи їх вирішення щодо конвертованості гривні

3.1. Основні проблеми конвертованості гривні

В Україні проблеми, пов’язані з гострим дефіцитом платіжного балансу і курсом гривні, багато в чому є такими ж, як і в групі економічно відсталих країн. Відплив капіталу з України, відсутність відповідних умов для того, щоб іноземні інвестори активно вкладали капітал в економіку України, з одного боку, хронічна недостатність резервів іноземної валюти, яка спонукає вмикати друкарський верстат і призводить до зростаючої інфляції і знецінення грошей, з іншого боку, — вкрай утруднює вирішення завдання зміцнення національної валюти і скорочення зовнішнього боргу без залучення коштів міжнародних фінансових організацій і позик від урядів розвинутих країн.

Однак умови і форми сприяння ліквідації хронічного дефіциту платіжного балансу, стримування інфляції і падіння курсу національної валюти, яку застосовує МВФ до країн з ринковою економікою, не можуть дати очікуваного ефекту без істотного їх коригування у відповідності з конкретними умовами України. Справа в тому, що реалізація таких умов надання кредиту, як лібералізація цін імпорту, може сприяти вирішенню згаданих вище проблем лише в країнах з більш або менш сучасною ринковою економічною структурою та інфраструктурою. В Україні ж поки що нема справжнього ринкового середовища. Досі ще не досягнута критична маса роздержавлення власності, яка необхідна для того, щоб ринок функціонував по-справжньому. Оскільки ні у виробництві, ні в торгівлі не існує конкурентного середовища, в якому б ціни саморегулювались, лібералізація цін в умовах падіння виробництва призводить до підвищення цін, різкого зниження життєвого рівня населення, який здатний викликати соціальну напругу в країні. Лібералізація імпорту при відповідній структурі виробництва, низькому технологічному рівні, слабкій конкурентоспроможності вітчизняних товарів без певних протекціоністських заходів поглиблює кризу заборгованості, призводить до падіння курсу національної валюти, а в перспективі — до виникнення об’єктивної ситуації економічного «колоніалізму».

Незважаючи на те, що в Україні є вагомі переваги у порівнянні з іншими державами для вкладання іноземного капіталу — вигідне географічне становище, ємкість внутрішнього ринку, досить багаті природні ресурси, кваліфікована і «дешева» робоча сила, — обсяг іноземних інвестицій в 3-7 разів менший у порівнянні з іншими країнами Східної Європи. Українське інвестиційне поле все ще вважається несприятливим: відсутність правової бази, гра з оподаткуванням, недобросовісна конкуренція, організована злочинність, корупція і здирство, коли чиновники і мафія діють спільно і мало чим відрізняються між собою, відсутність права приватної власності на землю для іноземного інвестора тощо. Без подолання цих перешкод, чвар і суперечностей неможливо створити сприятливий інвестиційний клімат і зменшити дефіцит платіжного балансу, стабілізувати валютний курс [4, c. 15].

Отже, політика виходу з кризи заборгованості і підвищення інтернаціональної вартості валюти повинна враховувати специфіку України. Оскільки причини заборгованості, інфляції і низького курсу валюти лежать не лише і не стільки у сфері обігу, скільки у виробництві, головним завданням економічної політики повинно бути вироблення заходів, спрямованих на подолання падіння виробництва, відновлення загальної рівноваги економіки, структурну перебудову. Це — реформування відносин власності, усунення державного монополізму, соціальна орієнтація ринкових реформ, адаптація поведінки населення і законодавства (в першу чергу податкового) до ринкової економіки. Що ж до ліберально-монетаристських методів, то лібералізація зовнішньої торгівлі повинна супроводжуватись протекціонізмом по відношенню до національного виробництва, лібералізація цін — демонополізацією і створенням конкурентного середовища в торгівлі і виробництві, а також лібералізацією зарплат. Лібералізація умов інвестування іноземного капіталу також не повинна проходити без остороги. Велика потреба в капіталі не повинна задовольнятися лише за допомогою ринкових методів. Необхідно цілеспрямоване втручання (протекціонізм) держави в інвестиційний процес з тим, щоб не відбулось привласнення іноземними компаніями природних багатств і виробничого апарату України. Без усього цього неможливо зменшити дефіцит платіжного балансу і стабілізувати валютний курс.

Дефіцит платіжного балансу України і знижувальний курс гривні віддзеркалюють стан економіки, свідчать про необхідність прискорення темпів економічної реформи.

Важливим елементом цього реформування є стабілізація фінансової системи, а також грошового обігу і кредиту через вирішення проблеми конвертова пості національної валюти.

Конвертованість, або оборотність національної грошової одиниці — це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки, без прямого втручання держави в процес обміну [9, c. 65].

Ступінь конвертованості обернено пропорційний обсягу і жорсткості валютних обмежень, що практикуються в країні.

Під обмеженнями слід розуміти будь-які дії офіційних інстанцій, які безпосередньо призводять до звуження можливостей, збільшення витрат або до появи невиправданих зволікань у здійсненні валютного обміну і платежів згідно з міжнародними угодами.

Оборотність валюти не є чисто технічною категорією можливості її обміну. По суті, це особливий характер зв’язку між національними і світовим господарствами, глибоке інтегрування першого в друге. Оборотність національної грошової одиниці забезпечує країні довгострокові вигоди від участі в багатосторонній світовій системі торгівлі й інвестицій, а саме:

• вільний вибір виробниками і споживачами найбільш вигідних ринків збуту і закупівлі всередині країни та за кордоном в кожний даний момент; розширення можливостей залучати іноземні інвестиції і здійснювати інвестиції за кордон;
• стимулюючий вплив іноземної конкуренції на ефективність, гнучкість і пристосовність підприємств до зміни умов;
• підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів щодо цін, витрат і якості;
• можливість здійснення міжнародних розрахунків у національних грошах;
• на рівні народного господарства в цілому — спеціалізацію з урахуванням відносних переваг, оптимальне й економне витрачання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Конвертованість національної валюти, за визначенням, вимагає ринкового типу економіки, оскільки вона ґрунтується на вільному волевиявленні всіх власників грошових коштів. Крім того, ринкова економіка повинна бути достатньо зрілою для протистояння іноземній конкуренції, для повноправної участі в міжнародному поділі праці[3, c. 27]. 

3.2. Вирішення проблеми зовнішньої конвертованості української національної валюти

Вирішення проблеми зовнішньої конвертованості української національної валюти й економічні реформи в Україні повинні розглядатися саме за принципом «зустрічного руху».

Створення передумов конвертованості національної валюти передбачає:

1) зміну відносин власності.

2) становлення реальних ринкових відносин.

3) виникнення конкурентоздатних виробництв і галузей, особливо орієнтованих на експорт, що допоможе протистояти іноземній конкуренції на внутрішньому ринку і послабити тиск на платіжний баланс з боку більш вільного імпорту і відпливу прибутку іноземних учасників спільних підприємств.

4) здійснення заходів щодо врівноваження платіжного балансу, диверсифікація експорту, контроль над зростанням заборгованості, накопичення валютних резервів.

5) створення достатніх стимулів для залучення іноземного капіталу.

6) забезпечення сучасної інфраструктури грошово-кредитних відносин, недопущення довільного вилучення ресурсів у бюджет банків.

7) стабілізація внутрішньої економіки і фінансів, проведення ефективної анти інфляційної політики.

В процесі — зміни валютного режиму для стимулювання економічних реформ необхідно виділити два етапи.

1. Етап внутрішньої конвертованості, котрий передбачає можливість для громадян і організацій України здійснювати платежі за кордон і купівлю іноземної валюти без будь-яких обмежень. Цей етап безпосередньо пов’язаний з уведенням гривні як внутрішньо конвертованої валюти.

З цією метою необхідно застосувати такий макроекономічний маневр як ревальвація національної валюти, тобто свідоме підвищення курсу гривні до валют інших держав. Це дозволить, принаймні, вирішити триєдине завдання. По-перше, зробить невигідним демпінгове вивезення всього, тобто призупинить економічне мародерство під гаслом «експорт за будь-яку ціну». По-друге, стимулюватиме імпорт товарів, що неминуче зумовить появу елементів здорової економічної конкуренції за покупця і у такий спосіб — тенденцію до зниження цін. По-третє, не дасть можливості тіньовому капіталові і мафіозно-кримінальним структурам захопити до своїх рук нову національну валюту.

1. Етап зовнішньої (повної) конвертованості, котрий передбачає можливість вільного переведення і конвертації коштів у даній валюті на рахунки іноземців.

Перехід до зовнішньої конвертації національної валюти безпосередньо залежить від того, наскільки «твердими» стануть гроші у внутрішньому грошовому обігу. 

Висновки

Таким чином, ступінь конвертованості валюти визначається станом та типом економіки. Конвертованість — це характеристика економіки певного типу, яка не може бути створена одноразовим рішенням уряду. Повна конвертованість національної валюти є позитивним явищем для національної економіки, що є об’єктивної передумовою інтеграції національної ринку країни до світової економіки на конкурентних засадах; сприяє формуванню відповідного інвестиційного клімату в країні; дозволяє оперативно реагувати на зміни міжнародної господарської кон’юнктури; сприяє використанню останніх досягнень науково-технічного прогресу у національному виробництві; забезпечує отримання національною економікою безумовного кредиту на довгостроковій основі та інше. Тому уряд країни, який дійсно зацікавлений у розвитку своєї держави прагне зробити все можливе, щоб національна валюта стала повно конвертованою. Але для цього необхідно вирішити основні завдання, такі як: пристосування економічних інструментаріїв до умов ринку, ефективна структурна перебудова економіки, інтеграція національної економіки у світову ( але на конкурентних перевагах), стабілізація державних фінансів, децентралізація валютного ринку ( якщо це відповідає сучасним національним інтересам).

Одночасно існування в країні режиму оберненості утримує в собі і загрозу для національної економіки, яка полягає у можливості негативного впливу світового ринку на внутрішні процеси: коливання світових цін, валютних курсів, процентних ставок, створення фінансових бульбошок і т.п. В умовах розвитку глобалізаційних процесів країнам дуже важко огородити свої економіки від впливу несприятливих факторів світового ринку, тому їм необхідно враховувати можливий негативний вплив і розробляти спеціальні засоби економічної політики, які дозволяли запобігати негативним проявам світової господарської кон’юнктури і пристосовуватись до ситуації, що швидко змінюється.

Національному банку України необхідно проводити заходи щодо забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі, з урахуванням можливих змін зовнішньої та внутрішньої кон’юнктури і змін в інституційному середовищі, оскільки стабільність грошової одиниці включає внутрішню і зовнішню стабільність, яка відображається у динаміці інфляції та обмінного курсу. Для подолання інфляції, насамперед, потрібно стимулювати вітчизняне виробництво. Також необхідно більш жорстке регулювання цін з боку держави, скорочення державних витрат, зокрема управлінських та представницьких витрат. Для того, щоб привести гривню до стабільного функціонування не лише в короткотерміновому, а й довготривалому періоді, щоб максимально підвищити довіру до неї, Національному банку України необхідно зміцнити довіру до його діяльності, удосконалити та посилити систему комунікацій з громадськістю за допомогою більш детального роз’яснення цілей грошово-кредитної політики та заходів щодо їх досягнення. Таким чином він зможе отримати суспільну підтримку своїх дій, а, отже, формувати на ринку позитивні очікування. 

Список використаної літератури

1. Борисов С.М. Азбука обратимости или что надо знать о конвертируемости валют. — М.: Финансы и статистика, 2001. — С. 7—9; 44—46.
2. Борисов С.М. Российский рубль — резервная валюта?// Деньги икредит. — 2008. — №3
3. Габбард Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка: підручник / Пер. с англ.; Наук. Ред.пер. М. Савлук, Д.Олесневич. — К.: КНЕУ,2004. — 889 с.
4. Красавина Л.Н. Концептуальные подходы к реформированию мировой валютной системы // Деньги и кредит. — 2010. — № 5.
5. Красавина Л.Н. Научная школа международных валютно-кредитных и финансовых отношений // Деньги и кредит. — 2009. — №1.
6. Круглик С., Єременко О. Міжнародний валютний фонд: новий розподіл СПЗ. // Вісник НБУ. — Листопад 2009. — С. 46—50.
7. Кузнецов О. Лондон — глобальний фінансовий центр Вісник НБУ, листопад 2009 року. — С. 51 —55.
8. Международные валютно-кредитные и финансо-вые отношения: Учебник для вузов/ Под ред. Л.Н. Кра-савиной. — 3-е изд. — М.: Финансы и статистика, 2005.
9. Міжнародні фінанси: навч. посіб. / О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т. В. Мусієць та ін..; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф.О.М. Мозгового. — К.: КНЕУ, 2005. — 504 с.
10. Мировая экономика. Мировая финансовая сис-тема. Международний валютний контроль: учебник для студентов вузов, обучающихся по спеиальности060600 «Мировая экономика и 060400 «Финансы и кредит» / Щегорцов В.А., Таран В.А;. Под ред. В,А. Щегорцова. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. — С. 65—74.
11. Моисеев С.Р. Международные валютно-кредит-ные отношения: учебное пособие. — М.: Издательство «Дело и Сервис», 2003. — С. 8—9.
12. Шмырева А.И.,Колесников В.И.Климов А.Ю. Международные валютно-кредитные отношения. — Спб: Питер, 2001. — 272 с. — (Серия «Учебники для вузов»).
13. IMF International Reserves and Foreign Currency Liquidity — PERU [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.imf.org/external/np/sta/ir/IRProcessWeb/data/per/eng/curper.htm
14. Доллар, юань, евро, рубль: какая валюта станет основной в мире в ближайшие годы?[Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.prostoban- kir.com.ua/mezhbankovskiy_biznes/stati/dollar_yuan_ еvro_ rubl.
15. Береславська О. Стабільність гривні: об’єктивна реальність чи вимушена необхідність? / О. Береславська//Вісник Національного банку України. — 2012. — № 3. — С. 6.
16. Гальчинський А. Стабільність гривні та проблеми її забезпечення // Економіка України : політико-економічний журнал. — 2004. — № 2. — С. 4-11.
17. Клименко О.І. Об’єктивна необхідність удосконалення монетарної політики України в сучасних умовах / О.І. Клименко. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.nbuv.gov.ua/e- joumals/Dutp/201 l_l/txts/Klimenko.pdf.
18. Мітценко В.І. Роль Національного банку України в забезпеченні стабільності національної грошової одиниці / В.І. Міщенко, B.C. Стельмах. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://dspace.uabs.edu.ua/handle/123456789/2978.
19. Бюлетень Національного банку України (235). [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document;jsessionid=9E6B0ClF48B3FD9F8C8987FlB4439BlE? id = 125160.
20. Монетарний огляд. [Електронний ресурс]. — Доступний з http://www.bank.gov.ua/doccata- log/document? id=l 19381