Вступ

Актуальність теми. Сполучені Штати продовжували  займати   лідируюче положення в міжнародній торгівлі. США приділяють велику увагу питанням охорони прав американських власників інтелектуальної власності за кордоном.

Сполучені Штати Америки мають найбільшу економіку у світі, є найбільшими імпортерами товарів, а також входять до трійки найбільших світових експортерів. Зміни, які відбуваються в економіці, зокрема, зовнішній торгівлі США, мають великий вплив на розвиток світової економіки і торгівлі.

Лідер світової економіки — США виступає за вільну торгівлю. Хоча свого часу, щоб зміцнити політичні коаліції проти СРСР, Сполучені Штати Америки дали Західній Європі, Японії, Тайваню і Південній Кореї [3] можливість насаджувати протекціонізм. Коли ці країни показали економічне зростання та перетворилися в серйозних конкурентів, Сполучені Штати Америки почали засуджувати їх протекціоністську політику. Але коли у США почав спостерігатися економічний спад, і самі почали захищати від конкуренції більш слабкі сектори виробництва [3].

Значний внесок у вивчення загальної проблематики американської зовнішньої торгівлі та окремих аспектів економічної політики зробили вітчизняні дослідники В. Андрійчук, О. Власик, А. Мокій, В. Тітаренко, А. Філіпенко, В. Будкін, А. Гальчинський, В. Геєць, М. Дудченко, Т. Мединська, а також зарубіжні науковці Ф. Бергстен, І. Дестлер, Д. Дрезнер, П. Кругман, В. Лаувет, В. Супян, Я. Ширмер та ін.

Метою роботи є з’ясування новітніх тенденцій у зовнішній торгівлі США, для чого проведемо порівняльний аналіз розвитку експортно-імпортних операцій США з Європейським Союзом, Японією (другою економікою світу) та Канадою упродовж 2011-2017 рр.

Для досягнення цієї мети потрібно виконати такі завдання:

– визначити сутність, етапи розвитку і становлення міжнародної торгівлі в сучасному її вигляді;

– обчислити та проаналізувати основні показники інтенсивності зовнішньої торгівлі США;

– охарактеризувати структуру експорту та імпорту країни, стан її торговельного балансу;

– дослідити зовнішньоторговельні зв’язки країни та її торгову політику.

Об’єктом даного дослідження є процеси зовнішньоторговельних відносин у світовій торгівлі.

Предметом дослідження є сучасний стан зовнішньої торгівлі США.

Методологічною базою дослідження є загально-наукові методи дослідження (діалектичний метод пізнання, наукова індукція та дедукція, системний метод, метод порівняння і синтезу) та спеціальні економічні методи (структурного, дисперсійного, факторного аналізу). 

Розділ 1. Положення США в системі міжнародної торгівлі

1.1. Основні тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв’язків США

Економіка США є однією з найбільш диверсифікованих національних економік світу, що утримують світову першість протягом 100 років. США і в XXI ст. залишаються найважливішим учасником міжнародних економічних відносин, глобальним гравцем у сфері світового виробництва і споживання, лідирують у світі за рівнем розвитку промисловості, сільського господарства, науки і техніки.

У світовій економіці США займає провідне положення, в основному, за рахунок масштабу країни та величині ринку, рівню НТП, могутній та розгалуженій системі міжнародних торговельних зв’язків, інвестицій та банківського капіталу.

Зовнішня торгівля і глобальна економічна політика США змінювалась протягом більш ніж двох століть. Спочатку влада в основному була зосереджена на розвитку вітчизняної економіки, незалежно від того, що відбувалося за кордоном. Але з часів Великої депресії 1930-х років і Другої світової війни, країна в цілому прагне до зниження торгових бар’єрів і координації світової економічної системи. Американці переконані в тому, що торгівля сприяє економічному зростанню, соціальній стабільності та демократії в окремих країнах і що вона просуває світове процвітання, верховенство закону і мир в міжнародних відносинах.

Вони володіють безперечними конкурентними перевагами перед більшістю інших держав практично по всіх позиціях, визначальним становище країни у світовій економіці і на окремих ринках. США посідають перше місце у світі по витратах на НДДКР — більше 400 млрд дол, щорічно (30% світового показника), при цьому більше 2/3 витрат на НДДКР в країні припадає на промисловість. Займаючи лідируючі позиції в області НТП і використовуючи можливості мереж американських ТНК по всьому світу і контроль над міжнародними фінансовими організаціями, США можуть використовувати глобалізацію світової економіки в своїх інтересах.

У 2016 р в результаті уповільнення загальних темпів розвитку світової економіки, рецесії в Європі, загрози «фіскального обриву» в самих США темпи зростання американського експорту знизилися до 4,5%, а імпорту — до 3,1%. У 2013 р тенденція невисокого зросту експорту була продовжена. За даними за перше півріччя, він виріс до 1124800000000 дол, (за аналогічний період 2012 р -1101700000000 дол.). Імпорт скоротився з 1380,0 млрд до 1367,0 млрд дол. [2]

У товарній структурі американського експорту основною статтею є машини, обладнання та транспортні засоби, частка яких в 2016 р склала 46%. Найбільшу питому вагу традиційно належить продукції загального і спеціального машинобудування (30%), на транспортні засоби припадає майже 16%. У групі машинотехнічної продукції найбільш великими позиціями протягом багатьох років виступають механічне обладнання і техніка, комп’ютери (13,9%), електротехнічне обладнання, теле- і радіоапаратура (10,5%), колісні транспортні засоби (8,6%), авіатехніка (6,7%), оптичні прилади, медична техніка (5,4%). На хімічні товари доводиться 15,3%. Іншими важливими товарними групами в даний час виступають паливо (8,9%) і продовольство (8,3%).

Товарна структура експорту США безпосередньо пов’язана з процесами, що відбуваються в останні десятиліття в американській промисловості. Роль промисловості в розвитку національної економіки знижується, пише А. Шакіров, насамперед внаслідок прискореного зростання сектора послуг, різкого збільшення імпорту та отримала поширення в США практики аутсорсингу промислового виробництва. Закриття десятків тисяч підприємств у США супроводжувалося створенням американськими ТНК виробничих потужностей в країнах, що розвиваються з більш низькими витратами, у тому числі в Мексиці та Китаї. Частка промисловості у ВВП країни знизилася з 20% в 1980 р до 10% в 2010 р [3]

У імпорті США частка машин, устаткування і транспортних засобів складає (%): 39, мінеральних продуктів — 21, продукції хімічної промисловості -11, металів, дорогоцінних металів і виробів з них — 8, текстилю, текстильних виробів і взуття — 6, продовольства і сільськогосподарської сировини — 5 (табл. 7.3).

В цілому більше половини американського імпорту припадає на чотири найбільші позиції: паливо (18,6% — в 2016 р), механічне обладнання та техніка, комп’ютери (13,5%), електротехнічне обладнання, теле- і радіоапаратура (12,7% ) і колісні транспортні засоби (10,5%) [4]. Іншими важливими статтями в 2012 р були: оптичні прилади і медична техніка (3%), дорогоцінні метали, камені і фармацевтична продукція (по 2,8%), органічні сполуки (2,3%), одяг (3,4%) .[4]

Найбільшими торговельними партнерами США в 2016 р залишалася Канада: товарообіг склав 568 100 000 000 дол, (у 2011 р — 597 млрд дол.) — 15,8% всього торгового обігу США. Експорт товарів був на рівні 244 200 000 000 дол., Імпорт — 323900000000 дол. Основними товарами взаємної торгівлі і з того і з іншого боку виступають нафта і нафтопродукти та автомобілі. На другому місці в рейтингу торговельних партнерів США стоїть Китай — 528400000000 дол. — 14,7% обороту США (у 2015 р — 503 млрд дол.). Експорт США в Китай склав 103 500 000 000 дол., Імпорт з Китаю — 424900000000 дол. З цією країною США має гігантський дефіцит, не порівнянний з жодною країною світу. Поставляють США в Китай сою, бавовну, метали, авіатехніку і автомобілі, імпортують телекомунікаційне обладнання, мобільні телефони, комп’ютери, деталі та вузли, відеоігри, іграшки, одяг і взуття.

Мексика посідає третє місце з товарообігом в +451600000000 дол, (у 2011 р — 461 млрд дол.) — 12,5% товарообігу США. Експорт до Мексики склав 175 200 000 000 дол., Імпорт з Мексики — 276400000000 дол. Обидві країни постачають один одному нафту і нафтопродукти та автомобілі. Великими статтями американського експорту до Мексики є кукурудза, електронно-обчислювальні машини, авіатехніка, соя-боби. З Мексики в США надходять телевізори, комп’ютери, мобільні телефони, немонетарні золото, трактори.

Японія є четвертим за значенням партнером США. Товарообіг з Японією в 2012 р склав 209 млрд дол, (у 2011 р — 195 млрд дол.). Експорт США — 64,6 млрд дол., Імпорт — 144500000000 дол. Сполучені Штати постачають в Японію кукурудзу, пшеницю, авіатехніку, медичну техніку та медичні препарати, закуповують в Японії пасажирські автомобілі, частини до авіатехніки, копіри, принтери, важке будівельне обладнання. У числі найбільших торгових партнерів США Республіка Корея, Бразилія, Тайвань, Індія, країни ЄС (табл. 7.4) [5].[5]

Як вже було зазначено, торгівля складається для США з дефіцитом. Найбільше негативне сальдо в торгівлі в 2012 р вони мали (млрд дол.): З Китаєм — 301,6; Мексикою — 102,8; Канадою — 82,6; Японією — 66,5; Німеччиною — 52,3. Позитивне сальдо у США було (млрд дол.): У торгівлі з Австралією (15,3), Нідерландами (15,1), Сінгапуром (9,2), Туреччиною (9,2), Бельгією (8,5), Бразилією (6,9), Чилі (5,3).

1.2. Канада і США – найбільші стратегічні торгові партнери

Канада і США вже протягом багатьох років є найбільшими у світі торговими партнерами. Починаючи з 1946 року, Канада — провідний ринок для експорту товарів зі США. Вона імпортує зі США більше товарів, ніж з усіх країн Європейського Союзу, разом узятих. Майже 86% канадського експорту щороку надходить на американський ринок. Якщо перекласти ці обсяги на часовий вимір, то практично 10 місяців на рік Канада торгує зі США. Для порівняння, з Росією — 8 годин на рік, а з Україною і ще менше — близько півгодини. На сьогодні взаємна канадсько-американська торгівля становить майже 0 млрд. і забезпечує понад два мільйони робочих місць у кожній країні. Щодня кордон перетинає більш як на ,3 млрд. товарів.

Таких вражаючих результатів удалося домогтися не лише завдяки традиційним зв’язкам двох країн, а й завдяки забезпеченню максимально сприятливого торговельного режиму. З часу створення 1989 року зони вільної торгівлі канадсько-американський товарообіг фактично подвоївся. Щороку торгівля зростала майже на 12%. Обсяг взаємних прямих інвестицій зріс за цей період більш як удвічі.

Водночас досвід канадсько-американських відносин свідчить, що зона вільної торгівлі, створюючи сприятливі умови для розвитку взаємної торгівлі, не гарантує від періодичного виникнення бар’єрів, створюваних протекціоністськими заходами. Тож офіційні канадські речники час від часу нагадують, що «вільна торгівля» — це саме вільна торгівля, а не режим, коли, у разі втрати частини ринку виробниками, в односторонньому порядку змінюються правила. При цьому вони, як правило, наголошують не на своїх втратах, а на проблемах, що виникають у споживачів США. Коли США запровадили 27-відсоткове мито на деревину, що ввозилася з Канади, й завозити цю продукцію стало вигідно навіть із далекої Австралії, відразу в провідних американських виданнях з’явилися статті, що характеризували таку політику як «деревну дурість» і констатували, що цей захід перешкодив приблизно 300 тисячам американських сімей придбати житло через іпотечне кредитування.

Якщо стосовно деревини канадцям вдалося перемогти ( недавно в рамках СОТ було прийняте позитивне для Канади рішення), то щодо субсидування США пшениці, виникнення нерівних умов на ринку алкогольної продукції питання залишаються. Крім того, ще 2001 року США ініціювали чотири антидемпінгові розслідування щодо імпорту з Канади, крім згаданої деревини, також мідій, томатів і сталевих прутів.

У свою чергу, Канада запровадила 300-відсоткове мито на поставки американських курей і захищає своїх виробників м’ясо-молочної продукції. Тож говорити про односторонній тиск економічно сильнішої сторони було б несправедливо.

Проте описані заходи не ставлять під сумнів функціонування зони вільної торгівлі. Уряди обох держав розуміють важливість забезпечення як інтересів споживачів імпортованої продукції, так і умов для справедливої конкуренції. На таких самих принципах захисту, передусім споживача, варто було б будувати й українсько-російські торговельні відносини. Бо інакше гасло «захисту національного виробника» може зіграти лихий жарт — за відсутності добросовісної конкуренції на внутрішньому ринку, консервуються застарілі технології, немає стимулу для зниження витрат і цін.

Розділ 2. Аналіз зовнішньої торгівлі США

2.1. Огляд економіки США та торгово-економічні відносини

США є активним організатором і учасником різних міжнародних регіональних організацій і форумів, як політичних (основні з них — ООН, Організація американських держав, НАТО), так і економічних (ВТО, ОЕСР, АТЕС, НАФТА, МВФ, МБРР, Всесвітній банк, МАБР і т.д.), значна частина яких розміщається на території США.

У ряді провідних міжнародних економічних і фінансових організацій США займають лідируюче положення й активно проводять політику  виходячи зі своїх зовнішньополітичних і економічних пріоритетів.

Протягом 2010-2015 рр. Президенту США Б. Обамі та його Адміністрації вдалось реалізувати переважну частину його амбітних передвиборчих планів, не зважаючи на ускладнену зростаючим рівнем безробіття економічну ситуацію в країні.

Для характеристики зовнішньої торгівлі США, та їх місця у міжнародних економічних відносинах, використовують різноманітні економічні показники.

Основними абсолютними показниками є експорт та імпорт країни, які у 2016 році складають 2,210 трлн. дол. США та 2,712 трлн. дол. США відповідно. За цими даними можна визначити торговельне сальдо країни, яке становить різницю між експортом та імпортом у поточному році, тобто -0,5 трлн. дол. США[8].

Обсяги внутрішньогалузевої торгівлі транспортними засобами у 2016 році в США становлять меншу половину від обсягу імпортованого товару в цій галузі.

Таблиця 2.1 засвідчує наявність істотно різної картини відносно сальдо в торгівлі різними високотехнологічними виробами, що відображає особливості національної політики (насамперед, з міркувань безпеки) та певні особливості окремих виробництв (щодо кваліфікаційних вимог до робочої сили і контролю за безпечністю продукції для споживачів). У цьому контексті слід підкреслити, що у США зберігається істотний додатний баланс у торгівлі ракетно-космічними та авіаційними літальними апаратами, в ЄС — у торгівлі фармацевтичними виробами. Тим часом загальний додатний торговельний баланс країн Азії в потоках високо-технологічних виробів зумовлений, у першу чергу, сектором інформаційно-комунікаційного обладнання, опанування виробництва якого є простішим, ніж в авіакосмічному чи фармацевтичному комплексах виробництва.

Таблиця 2.1. Динаміка балансу торгівлі високотехнологічними продуктами країн/регіонів (млрд. дол.)

Регіони/країни/ економіки	Інформаційно- комунікаційне обладнання		Фармацевтичні вироби		Контрольно- вимірювальна апаратура		Ракетно-космічні та авіаційні літальні апарати
	експорт	баланс	експорт	баланс	експорт	баланс	експорт	баланс
США ЄС Японія Китай Інші країни Азії	69,1 82,4 74,7 497,5 501,3	-108,3 -133,6 -8,1 201,2 245,0	47,7 151,8 5,3 14,9 18,5	-21,2 70,3 -17,5 0,3 1.3	65.3 97,1 49,5 69.1 98.3	9,2 21,7 19,1 -37,7 39,4	119,7 115,2 10,0 5,6 10.7	79,4 60,1 -2,0 -34,5 -26,2

 У цілому ми маємо справу з формуванням нової глобалізованої структури поділу праці, головним рушієм якої сьогодні виступають зовсім не національні держави, а ТНК. Аналогічно, в сучасній світовій економіці основними суб’єктами торговельних відносин є не національні держави, а приватні компанії. Глобалізація, пов’язана з далекосяжною транснаціоналізацією виробництва, істотно змінює структуру торговельних потоків.

У середньому за останню чверть століття на ТНК припадає приблизно 2/3 світових торговельних потоків, з яких майже половина — це поставки між філіями ТНК. І коли ми кажемо, що та чи інша країна швидко нарощує поставки на світовий ринок певних виробів, які випускають галузі з високим рівнем транснаціоналізації виробництва (а високодинамічні галузі високих технологій саме такими і є), то виникає обґрунтоване запитання: хто саме нарощує поставки — чи країна, де формально реєструється експорт, чи ТНК, яка має виробничі потужності на цій території?

Глобалізація веде до істотної зміни формату територіальної організації виробництва — поширення глобальних ланцюгів створення доданої вартості. У рамках цих ланцюгів ТНК найбільш розвинутих країн зберігають за собою, насамперед, контроль над фінансами, процесами продукування новітніх технологій та управління торговими марками (брендами), а значна частина ланок ланцюга піддається офшоризації або аутсорсингу з метою глобальної оптимізації витрат і, відповідно, максимізації прибутків.

Отже, у 2016 році США має пасивне торговельне сальдо. Наступним показником є зовнішньоторговельний обіг, який є сумою вартості експорту та імпорту країни, а саме 4,9 трлн. дол. США.

Враховуючи перспективу того, що безробіття ще довгий час залишатиметься дуже високим, а інфляція – низькою, керівники ФРС підтвердили свої наміри зберігати короткострокові ставки на рекордно низькому рівні – 0-0,25% – протягом тривалого періоду часу. Фінансові ринки очікують, що ставка по федеральних фондах не буде підвищуватися протягом всього наступного року.

2.2. Аналіз міжнародної торгівлі США

У результаті аналізу можна виокремити низку різних типів динаміки експортно-імпортних операцій США (табл. 2,2, 2,3). До сировинної продукції зараховуватимемо, згідно з американською класифікацією, товари сільського і лісового господарства, енергетичні товари, мінеральну сировину і продукцію металургії. Статистичні дані щодо торгівлі США з Євросоюзом, Японією та РФ наведено в [12], а щодо торгівлі США з Україною та Польщею, то показники обчислено на основі даних, вміщених на сайті TradeStatsExpress [13].

Таблиця 2.2. Експорт США (2015-2016 рр.)

	Японія	Польща	ЄС-27	Україна	Росія
Машинобудування	↓	↑	↓	↑	↑
Сировинна продукція	↑	≈	↑	≈	↓

Примітки: ↑ — зростання, ↓ — зменшення, ≈ — незначні зміни.

Таблиця 2. Імпорт США (2008-2010 рр.)

	Японія	Польща	ЄС-27	Україна	Росія
Машинобудування	≈	↑	↓	↓	≈
Сировинна продукція	≈	↓	↑	↑	≈

У 2016 році загальний обсяг зовнішньої торгівлі США склав 4,922 трлн. дол. США, з них – 2,210 трлн. дол. США експорту та 2,712 трлн. дол. США імпорту товарів та послуг [8]. Сполучені Штати Америки є третім за величиною експортером в світі після Китаю та ЄС, а також другим за величиною імпортером.

На рис. 2.1 показано структуру експорту товарів (1,460 трлн. дол. США) у 2016 році [8], в яку включено основні види товарів (990,5 млрд. дол. США або 68 %      експорту товарів), що вони виробляють. Основну частину експортованих товарів займає капіталомістка продукція, найбільшою категорією якої є машини, включаючи комп’ютери (190,5 млрд. дол. США), комерційні літаки та космічні апарати (134,6 млрд. дол. США). Іншими капіталомісткими товарами є промислові машини (167,2 млрд. дол. США), паливо (94,7 млрд. дол. США).

Лише 13,4% від усього експорту є споживчі товари (194 млрд. дол. США). Вони включають лікарські засоби (47,1 млрд. дол. США), мобільні телефони (24 млрд. дол. США), частину з дорогоцінних металів та коштовного каміння (21 млрд. дол. США). 10% експортованих товарів припадає на автомобілі, що в 2016 році становило 150 млрд. дол. США

Їжа, корми та напої становлять 9% товарів експорту. З них найбільше експортують соєві боби (24 млрд. дол. США), м’ясо і птицю (17 млрд. дол. США) та кукурудзу (11 млрд. дол. США). Експорт їжі скорочується, оскільки багатьом країнам не до вподоби харчові стандарти США.

Послуги займають третину експорту США (750 млрд. дол. США). З них найбільшою категорією стали туристичні послуги (293 млрд. дол. США). Також експортувалось багато комп’ютерних та бізнес-послуг (178 млрд. дол. США) і ліцензійних платежів (120 млрд. дол. США). Інші приватні послуги, такі як фінансові, додали до експорту ще 120 млрд. дол. США. Урядові та військові контракти додали ще 20 млрд. дол. США.

Структуру імпорту товарів США у 2016 році [8] показано на рис. 2.2. Товари складають більше 80% імпорту США. Найбільшу частку займають електричні машини та устаткування (336 млрд. дол. США), що майже в двічі більше за експорт товарів з цієї категорії. Приблизно на 15 млрд. дол. США менше в даній структурі займають машини, включаючи комп’ютери. Притому, що ця категорія посідає перше місце в експорті товарів (див. рис. 2.1), торговельне сальдо по цій категорії за 2016 рік дорівнює -124,9 млрд. дол. США. Також, значна частка припадає на транспортні засоби (285 млрд. дол. США), основними імпортерами яких є Німеччина та Японія. 

Наступними за обсягом були мінеральні палива, включаючи нафту (163,4 млрд. дол. США), а також лікарські засоби (92,5 млрд. дол. США). Середній показник за величиною показали такі категорії, як дорогоцінні метали та коштовне каміння (67,3 млрд. дол. США), органічні та хімічні речовини (49,8 млрд. дол. США), пластмасові вироби (50,4 млрд. дол. США), меблі та постільна білизна та інше (63,1 млрд. дол. США).

Послуги становили 19% імпорту (502 млрд. дол. США). Більшу частину займали подорожі та транспортні послуги (219 млрд. дол. США), далі бізнес- і комп’ютерні послуги (139 млрд. дол. США), банківська справа і страхування (73 млрд. дол. США), а також державні послуги на 21 млрд. дол. США.

Оскільки Сполучені Штати імпортують більше, ніж експортують, то присутній дефіцит платіжного балансу в 502 млрд. дол. США. Навіть якщо країна експортує мільярди доларів США в нафті, споживчих товарах та автомобілях, імпортує вона набагато більше.

Підсумуємо результати аналізу:

1. У торгівлі з Японією США діють як країна, що розвивається, закуповує у більш розвиненої високотехнологічні товари в обмін на сировину. США відчувають значні труднощі із поставками американської технологічної продукції на японський ринок і тому змушені збільшувати продажі в Японію сировинних товарів. Величина від’ємного для США сальдо в зовнішній торгівлі товарами з Японією змінилася незначно з «мінус» 79,5 млрд. дол. у 2004 р. до «мінус» 77,7 млрд. дол. у 2008 р., в 1,26 разу перевищуючи обсягу американського експорту до Японії.
2. Імпорт до США товарів з РФ є дзеркальним відображенням імпорту товарів з Японії (РФ діє як країна ІІІ світу щодо розвинутих Сполучених Штатів). Якщо в японському імпорті 83% становить машинобудівна продукція, то в імпорті РФ 87% припадає на частку сировинних товарів. Відповідно, частка сировини в імпорті Японії до США дорівнює 5,7%, тоді як питома вага продукції російського машинобудування в поставках до США зменшилася до 2,3%.
3. Протягом 2005-2008 рр. певного прогресу в торгівлі зі Сполученими Штатами Америки досягли польські підприємці. Якість їхніх товарів істотно поліпшилася завдяки модернізації польської промисловості за рахунок іноземних інвестицій і доступу до відповідних фондів Євросоюзу. Це сприяло тому, що польський бізнес зумів збільшити питому вагу машинобудування в поставках своєї продукції до США. У 2008 р. обсяги поставок машинобудівної продукції до США перевищили поставки підприємств машинобудування РФ на американський ринок на 0,6 млрд. дол. З іншого боку, динамічний ринок Польщі зацікавлений у продукції американського машинобудування, поставки якої протягом зазначеного періоду зросли в 5,3 разу проти зростання в 1,9 разу поставок продукції цієї галузі з Польщі до США.

Загалом, динаміка торговельних відносин між Польщею та США є оптимальною для двосторонньої торгівлі — зростання питомої ваги машинобудування у структурі експорту обох країн і зменшення частки сировинної продукції в польському експорті до США при незначному збільшенні питомої ваги сировини в американських поставках до Польщі.

Варто зазначити, що питома вага продукції машинобудування у структурі польського експорту до США з 2007 р. є дещо вищою від частки машинобудівної продукції у структурі експортних поставок до Сполучених Штатів усього Європейського Союзу, а питома вага сировини в експорті і Польщі, і ЄС-27 є приблизно однаковою.

4. Рівень технологічності структури експорту США до України поступається рівню технологічності структури експорту США до Польщі і Росії. Так, протягом 2005-2008 рр. відбулося різке зростання експорту американської машинобудівної продукції до України (переважно за рахунок легкових автомобілів), проте показники питомої ваги продукції машинобудування в експорті США до Польщі (67,1%) і Росії (63,2%) в 2008 р. були вищими, ніж аналогічний показник для України (58,1%).

Протилежна картина спостерігається при розгляді експортних поставок американської сировини. Найменша її частка в експорті Сполучених Штатів до Польщі (10,7%) і Росії (26,8%) і найбільша для України (27,8%). Слід зазначити, що протягом розглядуваного періоду відбулося зменшення питомої ваги сировинної продукції в експорті США до РФ, тоді як частка такої продукції в експорті США до України зросла.

2.3. Структура зовнішньої торгівлі США

У розрізі географічних регіонів структура зовнішньої торгівлі США не зазнає істотних змін. Найбільша частка товарообігу раніше доводиться (%): на країни Америки — 46, Азії — 30, Європи — 17, Африки — 3. Понад 57 зовнішньоторговельного обороту США припадає на держави АТЕС.

Велику роль у розвитку економіки і зовнішньої торгівлі США грає їх участь у Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА, NAFTA), угода про яку було підписано між Канадою, США і Мексикою і набула чинності 1 січня 1994 Основними цілями НАФТА є усунення бар’єрів на шляху товарів, послуг та інвестицій, створення і підтримка умов для справедливої конкуренції.

Інтеграція в рамках НАФТА сприяла розвитку торгівлі, спеціалізації виробництва і впровадженню сучасних технологій в різних секторах економіки країн-учасниць. Внутрізональний товарообіг зростав більш високими темпами, ніж торгівля США, Канади та Мексики з іншими країнами. Договір НАФТА сприяв також процесу інтеграції в сфері послуг і в питаннях захисту інтелектуальної власності. Певні проблеми розвитку цього угруповання пов’язані з асиметричністю потенціалів її учасників: на США припадає близько 85% ВВП і промислового виробництва трьох країн. До проблемних царин можна віднести слабку інтенсивність двосторонніх економічних відносин по лінії Канада — Мексика, перенесення значного обсягу виробничих потужностей із США до Мексики і пов’язане з цим скорочення робочих місць в самих Сполучених Штатах, нелегальну еміграцію з Мексики в США і Канаду, питання захисту інтелектуальної власності та ін.

Аналізуючи динаміку імпорту товарів трьох трансформаційних економік до Сполучених Штатів Америки, слід відзначити позитивну динаміку зростання частки польської машинобудівної продукції (з 35,6% до 47%) в загальній структурі імпорту Польщі до США. Водночас, частка технологічної продукції в українських поставках до США, хоча в 2008 р. і залишалася дещо вищою (4,5%), ніж для імпорту товарів РФ (2,3%), відчутно зменшилася. Це ілюструє брак уваги до розвитку інноваційного потенціалу України внаслідок невирішення проблем трансферу технологій від університетів і НДІ до промислових підприємств за прикладом застосування Закону Бея-Доула в США [13]. Відсутність впровадження нових ефективних вітчизняних технологій в Україні, врешті-решт, спричинює подальше зростання величезного торговельного дефіциту в групах високих і середньо-високих технологій.

Збільшення поставок з України до США відбулося за рахунок чотирьох груп сировинних товарів (27, 28, 72 і 73), тобто зміна в структурі поставок відбувалася згідно з «російським» варіантом двосторонньої торгівлі (87% імпорту припадає на сировину, менше 3% — на машинобудівну продукцію). Хоча питома вага сировини в імпорті України до США (72,2%) ще поступається частці такої продукції в імпорті РФ до США (87%), проте така тенденція є загрозливою. Обсяги поставок різко впадуть у разі змін цінової кон’юнктури і/або застосування протекціоністських заходів.

З іншого боку, впродовж 2011-2016 рр. після нової хвилі розширення Європейського Союзу за рахунок менш розвинутих, ніж ЄС-15, економік Центральної і Східної Європи, змінилася структура торгівлі США з країнами уже 500-мільйонного Євросоюзу. Так, зміни в експорті США до ЄС-27 нагадують зміни в експорті Сполучених Штатів до Японії. Протягом звітного періоду частка машинобудування в експорті США до ЄС-27 зменшилася на 6,5 в.п. (до Японії — на 7,2 в.п.), а питома вага сировини в експорті США до ЄС-27 зросла на 7,1 в.п. (до Японії — на 6,3 в.п.).

П’ять країн постачають більше половини всього імпорту США. Цими країнами є Китай, Канада, Мексика, Японія і Німеччина, зовнішньоторговельний обіг з якими показано на рис. 2.3 [8]. Сполучені Штати імпортували більшість товарів з Канади до 2007 року, коли Китай замінив її. У 2016 році ці п’ять країн представили 56,9 % від 2,272 трлн. дол. США в імпорті країни.

Ці країни є успішними експортерами, як мінімум, через те, що мають порівняльні переваги у трьох галузях. Деякі з них найкраще постачають дешеві товари. Це Китай, Канада і Мексика. Німеччина забезпечує високу якість виробів. Стратегія Японії полягає в тому, щоб зосередитися на конкретних продуктах на цільових ринках.

Китай в основному експортує електричне обладнання. Це включає в себе комп’ютери і оптичне та медичне обладнання. Країна також є великим експортером одягу низької вартості, тканин і текстильних виробів. Більшість китайського експорту становлять продукти, зроблені для компаній США. Ці компанії оплачують постачання сировини в Китай. Там низькооплачувані робітники перетворюють матеріали в кінцевий продукт.

Майже 75 відсотків експорту Канади йде в США, завдяки Північноамериканській угоді про зону вільної торгівлі. З 1994 року, товарообіг між партнерами НАФТА збільшився втричі. Канада має великі запаси нафти, газу й урану.

Мексика, як інший член НАФТА, експортує ще більше товарів в США (78%). Основними товарами експорту Мексики є промислові.

Найбільшу частку в експорті Японії становлять паливно-ефективні і надійні автомобілі, такі як Тойота і Хонда. Вона також постачає устаткування, медичні інструменти, літаки та велику кількість запчастин. Землетрус в Японії і ядерна катастрофа спричинили глобальний економічний спад через знижений експорт запчастин. Для того, щоб зробити свою продукцію більш конкурентоспроможною на ринку США, центральний банк Японії зберігає цінність своєї валюти, єни, низькою. Це зробило Японію одним з найбільших власників боргу США.

Найбільший обсяг експорту Німеччини в Сполучених Штатах займають автомобілі високого класу, такі як BMW, Porsche і Mercedes-Benz. Країна також експортує фармацевтичні препарати, машини і обладнання.

Отже, за підсумками 2016 р., за рівнем технологічності структура експорту товарів США до нового ЄС перебувала на проміжному місці поміж структурами експорту США до Японії і експорту США до України.

Зокрема, частка машинобудівної продукції в експорті США до Японії була найнижчою (43,2%) серед чотирьох країн-партнерів США і ЄС-27, наступними були частка вищезгаданої продукції в поставках США до Євросоюзу (51,5%) та України (58,1%). Варто зазначити, що питома вага продукції машинобудування в експорті США до Польщі (67,1%) значно перевищує середню питому вагу поставок такої продукції з США до ЄС-27 (51,5%), що свідчить про більшу відкритість польського ринку для американських товарів, необхідних для модернізації економіки Польщі.

Зворотна картина спостерігалася при аналізі поставок сировинної продукції США до ЄС. Тоді як в середньому питома вага сировини в структурі експорту США до Євросоюзу сягнула 22,2% (дещо менше, ніж 27,8% в поставках Сполучених Штатів до України), Польща потребувала такої продукції якнайменше (10,7% від загального обсягу експорту США до Польщі).

Спостерігалося вирівнювання структури імпорту до Сполучених Штатів, відповідно, ЄС і Польщі. Питома вага продукції машинобудування в імпорті США з ЄС зафіксована на рівні 45,8%, що дещо менше, ніж відповідний показник для Польщі (47%). З іншого боку, частка сировинної продукції в імпорті США з Євросоюзу (23,8%) незначно перевищує відповідний індикатор для Польщі (23%).

Таким чином, у 2011-2016 р. структура зовнішньої торгівлі Польщі зі Сполученими Штатами була дещо прогресивнішою, ніж загальна структура торгівлі Європейського союзу із США. Проте, чи рухатиметься Польща далі в бік «японського» варіанту, можна буде стверджувати через 2-3 роки після завершення світової кризи і десятиліття перебування польської економіки в форматі Євросоюзу. При налагодженні зовнішньоекономічних відносин зі Сполученими Штатами, спираючись на Хартію про стратегічне партнерство між Україною та США, українські урядові й ділові кола повинні враховувати позитивний досвід польських підприємців. 

Розділ 3. Перспективи розвитку зовнішньоторгівельних пріоритетів США

3.1. Заходи державної політики США щодо покращення зовнішньоторгівельних засад

Зовнішня торгівля Сполучених Штатів в значній мірі визначається заходами державної політики. На сучасному етапі основні її принципи сформульовані в документі, який отримав назву «Національна експортна ініціатива», який представив президент Б. Обама в 2010 р Стратегічною метою Ініціативи було проголошено подвоєння американського експорту протягом найближчих п’яти років. Для цього були передбачені такі заходи:

• сприяння малому і середньому бізнесу в розвитку експорту, в тому числі шляхом надання інформаційної та технічної підтримки початківцям експортерам, організації їх навчання, підключення до реалізованим державним експортним програмам;
• надання підтримки на федеральному рівні шляхом збільшення обсягів державного експортного кредитування з акцентом на потреби малого та середнього бізнесу, особливо в тих сферах, в яких експортне кредитування по лінії приватних банків не має широкого розповсюдження; збільшення експортного кредитування по лінії Експортно-імпортного банку США («Ексімбанк»);
• організація торгових місій в зарубіжні країни, в тому числі очолюваних представниками Адміністрації США;
• захист комерційних інтересів американських експортерів, в тому числі по лінії Міністерства торгівлі США;
• реалізація на міжнародному рівні скоординованої економічної політики з метою досягнення світового економічного зростання; сприяння макроекономічної стабілізації у світовій економіці, зокрема з використанням механізмів «Групи 20»; сприяння окремим країнам у зміні структури економічного зростання за рахунок збільшення внутрішнього споживання і зниження експорту; завершення Доха-раунду і укладення угоди по Транс-Тихоокеанському партнерству;
• зниження торговельних бар’єрів на шляху американських експортерів за кордоном, відкриття нових ринків, поліпшення умов доступу на ринки промислових товарів і сільськогосподарської продукції, ефективне забезпечення виконання діючих торгових угод, посилення захисту комерційних інтересів американських експортерів з метою забезпечення їм рівних умов на ринках зарубіжних країн;
• активне залучення іноземних партнерів до виставок і ярмарків в США і заохочення участі американських виробників у подібних заходах за кордоном;
• сприяння розвитку експорту послуг, в тому числі через створення необхідних інструментів просування цього експорту, з особливим акцентом на ринки таких країн, як Китай, Індія та Бразилія [6].[6]

Одна з ключових ролей у реалізації Ініціативи відводиться «Ексімбанку» США, який в умовах нестачі ресурсів у приватних комерційних банків продовжує активно нарощувати обсяг своїх операцій. У 2011 р Банк перевищив рекордний рівень фінансування, схваливши +3751 звернення про надання коштів у вигляді позик, гарантій і страхування експортних кредитів на суму 32700000000 дол. (24,5 млрд дол, в 2010 р). За оцінкою Банку, виділені їм ресурси дозволили створити 290 тис. Робочих місць в 3,6 тис. Американських компаній і експортувати додаткову продукцію на суму 41 млрд дол. [7]

На підтримку малого бізнесу було виділено 6 млрд дол., Що також є найвищим показником за всю історію Банку. У поставлені завдання входить доведення щорічного обсягу фінансування малого бізнесу до 9 млрд дол, до 2015 р В якості пріоритетних напрямків Банком виділено розвиток торгівлі з дев’ятьма країнами: Бразилією, Колумбією, Індією, Індонезією, Мексикою, Нігерією, Південною Африкою, Туреччиною і В’єтнамом ( звернемо увагу на те, що Росії в цьому списку немає). На фінансування проектів у цих країнах в 2011 р було виділено 12400000000 дол, у порівнянні з 3,8 млрд дол, в 2010 р Банк надавав підтримку розвитку американського експорту авіатехніки, зокрема літаків Boeing, проектам за участю американських компаній у галузі електроенергетики, облаштування нафтових і газових родовищ, спорудження трубопроводів і нафтоперегінних заводів. Найбільшим проектом в 2011 р були інвестиції в модернізацію і розширення нафтопереробного заводу в Колумбії.

США володіють одним з найбільш ліберальних митних режимів ввезення товарів. Середньоарифметичний імпортний тариф становить 3,5%, у тому числі по сільськогосподарських товарах — 4,7% і за промисловим — 3,3%. Середньозважений тариф знаходиться на рівні 2,0%. На безмитне ввезення в рамках режиму найбільшого сприяння (РНБ) припадає 37% з 11 тис. Найменувань позицій Гармонізованої митної номенклатури США, на оподатковувані митом — 9%, на преференційний ввезення в рамках Генеральної системи преференцій США — 54% [8]. У 2012 р в рамках преференцій, що надаються країнам, що розвиваються, в США безмитно було ввезено товарів на 20 млрд дол. Основними бенефіціарами цього режиму були Індія, Таїланд, Бразилія та Індонезія. З 2011 р глобальними преференціями користуються товари з 40 країн Африки південніше Сахари. У 2012 р обсяг преференцій склав 34 млрд дол. [9]

3.2. Розвиток відносин на міжрегіональному рівні США

Велику роль у США традиційно відводять підведенню багатосторонньої торговельної системи під інтереси американської економіки. Американська економічна дипломатія на всіх міжнародних майданчиках активно просуває питання лібералізації міжнародної торгівлі. У числі декларованих ключових пріоритетів США — якнайшвидше завершення Дохійського раунду СОТ. Разом з тим, за загальною експертною оцінкою, саме позиція США, націлена на протистояння з найбільшими країнами, що розвиваються — Китаєм, Індією, Бразилією, Індонезією в питаннях торгівлі сільськогосподарськими та промисловими товарами, гальмує завершення переговорного процесу.

США активно використовують СОТ як механізм захисту прав американського бізнесу в рамках її арбітражних органів. До кінця 2012 р США виступили в якості позивача в 103 арбітражних спорах з різними країнами і в 119 — в якості відповідача, в 97 випадках — в якості третьої сторони [10].[10]

З початку 2000-х рр. одним з важливих інструментів американської політики в галузі розвитку зовнішньої торгівлі стало підписання угод про вільну торгівлю (ССТ) з різними країнами і регіонами. США мають ССТ з країнами ЦАФТА (входять Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа), Домініканською Республікою, Республікою Корея, Австралією, Бахрейном, Чилі, Колумбією, Ізраїлем, Йорданією, Марокко, Оманом, Панамою, Перу, Сінгапуром. Перевіреним зовнішньоторговельним механізмом є Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Адміністрація Б. Обами активно просуває угоду про вільну торгівлю на багатосторонньому рівні — в рамках переговорів про створення зони вільної торгівлі — Транс-Тихоокеанського партнерства (ТТП). Цю структуру в США бачать в якості ще одного механізму забезпечення розширення американського експорту на швидко зростаючі ринки АТР. До кінця 2013 р під егідою Сполучених Штатів проведено вже 14 раундів переговорів, в яких крім США і старих членів ТПП беруть участь представники Нової Зеландії, Малайзії, В’єтнаму, Перу. Партнерство відкрито і для інших зацікавлених країн.

У рамках форуму Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) США також підтримують лінію на лібералізацію ринків товарів, послуг і капіталу. У період свого головування на форумі в 2011 р США висунули ряд ініціатив в наступних областях: посилення регіональної економічної інтеграції та розширення торгівлі; просування «зеленого» зростання; розвиток співпраці і досягнення гармонізації та уніфікації в області зовнішньоторговельного регулювання, зниження транзакційних витрат. США також активно підтримують ідею створення Азіатсько-Тихоокеанської зони вільної торгівлі (АТЗСТ). З літа 2013 р США ініційовані переговори з ЄС про формування Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (T-TIP), зони вільної торгівлі між Північною Америкою і Європою.

Таким чином, новим елементом північноамериканської порядку денного стає так званий новий регіоналізм — розвиток на новому більш високому рівні співпраці з окремими регіонами інших держав і з самими державами. Серед стратегічних партнерів у цьому напрямку виділяються Китай, Бразилія, ПАР, Індія.

Розвинені відносини на міжрегіональному рівні США мають з Китаєм, одним зі своїх головних торговельних партнерів. У січні 2011 р в рамках візиту до США Голови Китайської Народної Республіки Ху Цзіньтао главами зовнішньополітичних відомств двох країн був підписаний міжурядовий меморандум про взаєморозуміння з міжрегіонального співробітництва, а регіонами двох країн — численні угоди про взаємодію, у тому числі 18 — на базі відносин регіонів -побратімов і 161 — міст-побратимів. Був також створений Американо-Китайська форум губернаторів, організаторами якого є Національна асоціація губернаторів США і Китайська асоціація дружби з зарубіжними країнами. Мета форуму — розширення економічного співробітництва, встановлення прямих контактів на міжрегіональному рівні, реалізація візитів регіональних лідерів, обмін досвідом та ідеями в різних сферах, у тому числі торгівлі, інвестицій, енергетики, освіти, навколишнього середовища.

Активно розвивається взаємодія на міжрегіональному рівні між США і Бразилією. У квітні 2012 р в рамках візиту до США президента Бразилії Д. Руссефф був підписаний міжурядовий меморандум про взаєморозуміння щодо підтримки співробітництва на регіональному та місцевому рівні, а в травні 2012 р — меморандум про взаєморозуміння з розвитку співпраці між американським округом Фултон, штат Джорджія , і бразильським штатом Баїя. Даний документ створює умови для розвитку взаємодії в різних областях, в тому числі економічної та правової сфері, туризмі, охороні здоров’я, освіті, культурі та ін.

Розвиток «нового регіоналізму» виступає як продовження пошуку більш ефективних форм регіонального співробітництва на всіх рівнях в контексті світових зв’язків і в рамках процесу глобалізації.

США беруть активну участь у формуванні порядку денного та проведенні засідань «Групи 8» і «Групи 20», а також ОЕСР.

У рамках «Групи 8» основними для США є два блоки питань: сприяння міжнародного розвитку, у тому числі списання заборгованості найменш розвиненим країнам, підвищення ефективності надання допомоги, допомога на цілі розвитку сільського господарства і забезпечення продовольчої безпеки, ряд глобальних ініціатив по боротьбі з різними захворюваннями в країнах, що розвиваються; сприяння розвитку торгівлі та інвестицій, включаючи розширення доступу на ринки для продукції з країн, що розвиваються і надання допомоги країнам, що розвиваються на цілі розвитку експортного потенціалу.

В рамках «Групи 20» США просувають наступний порядок денний:

• забезпечення стійкого і тривалого зростання світової економіки, в тому числі за рахунок збільшення глобального попиту, стабілізації податково-бюджетної політики, проведення валютної політики, заснованої на ринкових механізмах;
• здійснення реформи національних фінансових систем шляхом підвищення їх транспарентності та посилення державного контролю;
• боротьба з глобальними викликами: забезпечення світової продовольчої безпеки, припинення субсидування виробництва викопних видів палива, протидія кліматичним змінам; боротьба з корупцією тощо.

Найбільш очевидною зміною в економічній політиці нового президента є міжнародна торгівля. Зовнішньоторговельна політика явно приймає форму протекціонізму, що призведе до бар’єрів у розвитку міжнародної торгівлі та дисбалансу сталого росту світової економіки.

Трамп неодноразово підкреслював у своїх промовах, що політика вільної торгівлі «вбила американську промисловість», вона заполонила ринок дешевими товарами, що вартувало американцям мільйони робочих місць та зменшення зарплат.

Доля економічного розвитку основних імпортерів США: Китай, Канада, Мексика, Японія і Німеччина, співпраця з якими детально описані в пункті 2.4 даної роботи, тепер під загрозою.

Зовнішня політика, на думку експертів, глобально впливає на всіх учасників міжнародних відносин. «І не схоже, що Трамп має те, що політологи називають «гранд-стратегією», — якесь загальне розуміння: що, як і чому треба зробити для досягнення певних стратегічних цілей. Більше того, американські експерти всерйоз сумніваються, що нова адміністрація взагалі має чітке уявлення про ці самі цілі, яких потрібно досягати» [12].

Обраний президент опублікував програму першочергових кроків на перших 100 днів президенства. Що стосується зовнішньоторговельної політики, то це, насамперед, вихід із Транстихоокеанського партнерства, натомість він готовий вести переговори про чесні двосторонні торгові угоди, які повернуть виробництво в     Америку (23 січня 2017 року Д. Трамп підписав відповідний указ, який, на момент написання даної роботи, ще не набув чинності) [13].

Транстихоокеанське партнерство — це міжнародна торгово-економічна організація, метою котрої є створення зони вільної торгівлі в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Угода була підписана в жовтні 2015 року 12 державами: США, Австралія, Бруней, Канада, Чилі, Японія, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Сінгапур і В’єтнам.

Тодішній президент Барак Обама прагнув зробити дану угоду однією з найбільших досягнень свого другого терміну в Білому домі, метою якого було посилення зв’язків США з країнами регіону та збалансування впливу Китаю.

Ще два нових укази, що регулюють торговельні відносини, президент США підписав 31 березня 2017 року.

Перший указ передбачає створення списку країн, співпраця з якими призводить до торговельного дефіциту США. На думку міністра торгівлі США Вілбура Росса, першими в цьому списку мають бути Китай, Канада, Франція, Мексика, Японія та Німеччина.

Наступним кроком новообраного президента є запровадження митних бар’єрів, що, на думку експертів, може призвести до удару по глобальній економіці. Голова Кільського інституту світової економіки Денніс Сновер [14] вважає, що в інтегрованій світовій економіці митні бар’єри не мають жодного економічного сенсу, так як лише підвищують витрати на вартість і від такої політики можуть виграти лише неефективні галузі американської промисловості, такі як чорна металургія. На думку Трампа, це призведе до збільшення вартості дешевого товару, що, в свою чергу, прирівняє її до цін місцевих виробників. Він планує запровадити 20-ти відсотковий митний збір на всі товари, що імпортуються з Мексики та реалізуються на ринку США, що призведе до багатомільярдних надходжень в казну, які можна буде використати на спорудження муру з Мексикою.

Генеральний секретар Міжнародної торговельної палати (ICC) Олівер Вік застерігає: «Те, що така важлива країна як США відкрито розпочинає торговельну війну, — вкрай небезпечно для вільної торгівлі, торгівлі з багатьма учасниками» [14].

Не виключено, що підвищення ставок ввізного мита на імпорт вплине на інші країни, з якими Америка має негативний торговельний баланс, на що натякнув речник Трампа Сін Спайсер.

Німецьких економістів непокоїть такий стан речей, так як припинення міжнародних зв’язків між обома країнами може призвести до втрати приблизно 1,5 млн робочих місць не лише німецьких громадян, але й американців, оскільки німецькі підприємства мають свої представництва в США. Крім того, США займає перше місце в рейтингу країн з найбільшим обсягом прямих німецьких інвестицій.

Міністр закордонних справ Німеччини Зіґмар Ґабріель обвинуватив Вашингтон у порушенні правил Світової організації торгівлі (СОТ). А міністр економіки ФРН Бріґітте Цюпріс заявила, що підхід США викликає «стурбованість» німецького уряду. Крім того вона зазначила, що Берлін може вдатися до позову проти США в рамках СОТ [15].

Під час телефонної розмови 26 квітня 2017 року, у якій взяли участь представники Мексики та Канади, лідери трьох держав домовились переглянути умови співпраці Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА).

Висновки

Урядова політика США стосовно   міжнародної торгівлі усе більше виходить із теорії, викладеної в документі «Стратегічна торговельна політика», що ґрунтується на тім, що конкуренція на ринках далека від досконалості й що компанії й уряди можуть впливати  на торговельні потоки й національний економічний добробут.

Зовнішня торгівля країни є однією з основних рушійних сил її економічного розвитку. За останні 4 десятиліття США займають перше місце у світовій торгівлі. Хоча конкуренція з боку Японії та Західної Європи зростає, США — лідер за багатьма показниками економічного розвитку. Експорт послуг США займає перше місце у світі. Торгівля послуг зростає в 2 рази швидше, ніж торгівля товарами. Сполучені Штати є найбільшим експортером капіталу в світі. Довгий період зовнішньоторговельний баланс країни був позитивним, але у 80-90 рр. імпорт перевищив експорт і зовнішньоторговельний баланс став пасивним. Це пояснюється тим, що американці більше споживають, ніж виробляють, що зумовлено високим рівнем доходів громадян.

Найбільшу частку експорту країни становить капіталомістка продукція. При чому імпорт країни також має найбільшу частину капіталомістких товарів, що підтверджує парадокс Леонтьєва. Також значний відсоток імпорту Америки складають дешеві товари з країн-партнерів, що породжує значний дефіцит платіжного балансу. Таке становище компенсується великою кількістю кредиторів та інвесторів, що охоче вкладають кошти в економіку країни. Суть зовнішньоторговельної політики США — всемірне стимулювання експорту без скорочення імпорту.

Основними зовнішньоторговельними партнерами США є Канада і Японія. Далі йдуть країни ЄС, а саме Великобританія і Німеччина, і країни Латинської Америки, а саме Мексика.

Останній президент США Барак Обама підтримував політику лібералізації зовнішньої торгівлі, що сприяло розвитку зовнішньоторговельних відносин з багатьма країнами, проте новий президент країни Дональд Трамп планує перейти до політики протекціонізму, що може суттєво змінити економічне становище США та їх партнерів на світовій арені.

У своїй національній експортній стратегії США дотримуються цього постулату й створюють в 12  країнах, що розвиваються, які вони називають більшими ринками, що з’являються, інфраструктуру, що вони розглядають як стратегічна можливість для американських компаній.

Дефіцит балансу зовнішньої торгівлі США у листопаді 2017 року став найвищим за останні шість років на тлі рекордних обсягів експорту та імпорту. Оприлюднена в п’ятницю, 5 січня, статистика показує 50,5 мільярдів доларів США дисбалансу: продаж товарів та послуг за кордон у листопаді минулого року становив близько 200 мільярдів, а купівля — майже 251 мільярд доларів США, ідеться у звіті міністерства торгівлі країни.

Підвищення цін на нафту доклалося до збільшення дефіциту, значною мірою зумовивши зростання імпорту порівняно з жовтнем 2017 року на шість мільярдів доларів США. Обсяг експорту встановив у листопаді історичний рекорд після збільшення за місяць на 4,4 мільярда доларів США, зазначає інформагенція AFP. Найбільший дефіцит у США — у торгівлі з Китаєм, у листопаді він сягнув 35,4 мільярда доларів США.

Список використаної літератури

1. Амджадін, Оксана. Торговельна політика США у сфері інтелектуальної власності // Економіст. — 2005. — № 11. — С. 67-69
2. Бабанін О.С. Тенденції в зовнішній торгівлі США 2005-2008 років // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Науковий журнал. – 2010. – № 1. – с. 63-69
3. Давыдов А.Ю. Приоритеты торговой политики США // США. Канада: экономика, политика, культура. — 2006. — № 5. — С. 15-30
4. Емельянов Е.В. Торговый дефицит США на современном этапе: проьлемы и решения // США. Канада: экономика, политика, культура. — 2003. — № 12. — С. 47-62
5. Зименков Р. Антидемпинговая политика США // США. Канада: экономика, политика, культура. — 2004. — № 11. — С. 15-35
6. Мединська Т. Стан та перспективи торгового співробітництва між Україною і США // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта ‘2005». — Т. 72: Зовнішньоекономічна діяльність. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. — С. 36-38.
7. Мединська Т. Торгове співробітництво між Україною і США: проблеми та перспективи // Збірник наукових праць. — Вип. 44 / відп. ред. В.С. Новицький. — К. : ІСЕМВ НАНУ, 2005. — С. 233-249.
8. Пашкеев С. Адепты сервиса: Американская торговая компания Nordstorm получила широкую известность благодаря особенностям торгового сервиса // Бизнес. — 2008. — 13 октября. — С. 74-77
9. Перспективы внешней торговли США // Діловий вісник. — 2004. — № 7. —  С. 3
10. Самофалов, Володимир. Міжнародні угоди США про вільну торгівлю: досвід для України [Текст] / Володимир Самофалов // Урядовий кур’єр. — 2010. — 23 березня. — С. 9
11. Сіденко В. Р. Нова торговельна політика США: глобальний антракт / В. Р. Сіденко // Економіка України. — 2017. — № 5-6. — С. 58-66.
12. Фокс Дж. Торговельна політика США – час почати спочатку / Дж. Фокс // Економіка України. — 2017. — № 5-6. — С. 16-30.
13. Хартія Україна-США про стратегічне партнерство [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=840_140&check=4/UMfPEGznhhxqj.Zi0ae8XeHI4rws80msh8Ie6).
14. Экономика США / под ред. В. Супяна. — СПб. : Изд. Дом «Питер», 2003. — 651 с.