Вступ

Діяльність прокурора дуже різноманітна. Вона пов’язана як із роботою державних органів і посадових осіб, так і з охороною законних інтересів і прав громадян. Обвинувальна діяльність прокурора повинна поєднуватися з усіма іншими його обов’язками.

Прокурор не стоїть над судом, а покликаний сприяти його успішній роботі. Головне завдання прокурора в обвинувальній промові на суді — кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати інших учасників судового розгляду в доброякісності та достовірності цих доказів. У разі заперечення підсудним своєї вини обов’язок прокурора розглянути детально докази, які він наводить, зіставити їх з іншими доказами, показати їхню неспроможність, проаналізувати експертні висновки. Якщо ж дані слідства не підтверджують обвинувачення, пред’явлені підсудному, прокурор зобов’язаний відмовитися від підтримки обвинувачення.

Кваліфікуючи злочин, прокурор має розкрити зміст відповідної статті Кримінального кодексу, обґрунтувати правильність її застосування, розкрити об’єктивні та суб’єктивні сторони відповідного складу злочину. При призначенні покарання він повинен враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнтації, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси характеру та ін.). Справедливо вважають: при характеристиці особистості підсудного розкривається особистість самого прокурора, його ставлення до людей, розуміння їхніх проблем, рівень його професійної та психологічної підготовки. У своїй діяльності прокурор в суді завжди повинен дотримуватися правила: покарання може досягти мети тільки тоді, коли воно законне, справедливе і суворо індивідуалізоване.

1. Поняття прокурорської діяльності як виду юридичної практичної діяльності

Прокурорська діяльність — це вид юридичної практичної діяльності слід пов´язувати з діяльністю системи органів прокуратури та завданнями, які покладені на них у зв´язку з функцією здійснення вищого нагляду за додержанням законів в Україні. У системі правоохоронних органів України прокуратура є єдиним органом спеціального призначення, який спеціально створено саме для здійснення контрольно-наглядових функцій у найширшому розумінні. Зазначимо, що ті чи інші контрольні функції здійснюють працівники суду, депутати, працівники різного рівня державних органів влади та установ. Але такі контрольні повноваження є лише допоміжним інструментарієм для виконання цими органами основних функцій іншого профілю. Для прокуратури здійснення контрольно-наглядових функцій є основним завданням, що значною мірою зумовлює специфіку прокурорського виду діяльності.

Основним завданням прокурорського нагляду за додержанням законів є всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і захист суспільних відносин від протиправних посягань. Використання терміна «вищий нагляд» підкреслює загальний характер нагляду, його впливовість відносно всіх суб´єктів права незалежно від форми власності, обсягу повно­важень, соціального стану або інших ознак. Так, до кола об´єктів вищого нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів належать Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, відомства, органи місцевого самоврядування, громадські об´єднання, окремі посадові особи, що підтверджує загальний характер нагляду, його відносну незалежність та відособленість.

Прокурорський нагляд як окремий вид діяльності передбачає не тільки спостереження та фіксацію фактів неправомірної поведінки, а й активне втручання в життєві ситуації, вплив на поведінку учасників правових відносин шляхом видання індивідуально-правових, управлінсько-організаційних актів.

На цій підставі до органів прокуратури включено підрозділи, які здійснюють розслідування діянь, що містять ознаки злочину. Наявність слідчих прокуратури, проведення ними попереднього слідства є необхідною умовою та фактором активного впливу на стан законності, виявлення осіб, винних у скоєнні злочину, а також умов, що сприяли правопорушенню. Саме активність контролю, а не пасивне спостереження є характерною рисою прокурорського нагляду.

Робота органів прокуратури, а отже, і прокурорська діяльність, незважаючи на її загальний характер, здійснюється за окремими напрямами, що закріплюється в законодавстві як функції прокуратури та дає можливість уявити масштабність вищого нагляду. Так, крім загального нагляду за додержан­ням законів органами, установами, посадовими особами і громадянами, прокурорський нагляд охоплює сферу діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, виконують покарання, утримують затриманих, а також сферу діяльності військових управлінь, частин та підрозділів Збройних Сил України, органів Служби безпеки України та інших військових формувань.

Слід також торкнутися тієї сторони прокурорської діяльності, де прокурор виступає як учасник судового процесу. Згідно з чинним законодавством, однією з основних функцій прокуратури є підтримання державного обвинувачення та участь у розгляді справ у судах. Характерним моментом цього напряму прокурорської діяльності є те, що у разі підтримання обвинувачен­ня прокурор бере безпосередню участь у дослідженні доказів і подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону, визначення міри покарання, тобто своїми діями сприяє прийняттю об´єктивного рішення у справі, не посягаючи на незалежність суду. Така взаємодія з органами суду має на меті не тільки здійснення нагляду, а й сприяння ефективності судово­го слідства.

Незважаючи на широкомасштабність здійснення прокурорського нагляду, організацію контролю в різноманітних сферах соціального життя, вся діяльність прокуратури будується на певній системі принципів. Це принципи гласності, незалежності у прийнятті рішень, неупередженості до різноманітних категорій громадян, визнання рівності всіх учасників юридично­го процесу перед силою закону, невідворотність відповідальності осіб, що допустили порушення прав.

Особливо слід підкреслити такі риси прокурорської діяльності, як її незалежність та обов´язковість виконання вимог прокурора. Незалежність прокуратури передбачає неприпустимість будь-якого втручання в її діяльність органів державної влади, їх посадових осіб, засобів масової інформації, політичних партій, крім Верховної Ради України, якій лише і підконтрольна діяльність прокуратури. Будь-якого роду запити, звернення та інші докумен­ти з приводу справ, що перебувають у провадженні органів прокуратури, не можуть містити вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Крім того, намагання домогтися прийняття прокурором неправомірного рішення тягне за собою юридичну відповідальність.

Обов´язковість виконання рішень прокурора також характеризує цей вид діяльності з позицій його значення та ролі в юридичному процесі. Всі вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов´язковими для всіх адресатів і виконуються невідкладно або у визначений прокурором строк. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою юридичну відповідальність.

Реагування працівників прокуратури на факти порушення закону здійснюється у певних процесуальних формах та документах, серед яких розрізняють протести, приписи, подання, постанови, що видаються та вносяться до органів, посадових осіб залежно від характеру порушення.

У зв´язку з цим, і продовжуючи характеристику прокурорської діяльності, доцільно зупинитися на характеристиці змісту роботи прокурора, визначенні основних видів робіт.

Прокурори вивчають та узагальнюють показники реального стану право­порядку, результати роботи інших правоохоронних органів, роблять щодо них висновки, вносять пропозиції; вивчають матеріали конкретних справ, які перебувають у провадженні органів дізнання та попереднього слідства, підписують обвинувальний висновок, дають санкції на арешт; вимагають для перевірки документи і матеріали; особисто відвідують державні органи, установи, підприємства; викликають та проводять бесіди з громадянами, посадовими особами; виступають у суді; здійснюють особисто прийом громадян, розглядають скарги та пропозиції; видають розпорядження щодо усунення порушень закону та виконують інші види робіт.

Такий багатогранний характер прокурорської діяльності потребує від юристів, котрі працюють в органах прокуратури, наявності певних власти­востей мислення:

• здатності побачити за зовнішніми показниками сутність явища, причинні зв´язки;
• охопити в межах однієї проблеми широке коло питань та фактів, які перебувають поза межами безпосереднього впливу;
• швидко та якісно вирішувати проблеми в межах своєї компетенції, незважаючи на нестандартність обстановки;
• самостійно та відповідально приймати рішення, керуючись буквою закону та правосвідомістю професіонала;
• залишатися на принципах об´єктивності, неупередженості та всебічного вивчення матеріалів справи;
• вміти прогнозувати наслідки прийнятих рішень, вчинених дій з погляду їх правової, економічної або політичної спрямованості.

На цій підставі до правників органів прокуратури ставлять досить високі вимоги: освіта — вища юридична; вік (залежно від посади) — 25—30 років; стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах — від трьох до семи років.

Особи, які не мають практичного досвіду роботи за спеціальністю, зобов´язані пройти стажування в органах прокуратури не менше одного року.

Після призначення на посаду працівники прокуратури приймають присягу, текст якої затверджує Верховна Рада України. Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів — п´ять років.

Таким чином, після видання наказу Генерального прокурора України про призначення на посаду та прийняття присяги, особа, яка відповідає названим вимогам, отримує право на здійснення прокурорської діяльності. При цьому необхідно дотримуватись певних заборон: працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів, а також входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних Радами народних депутатів або їх виконавчими органами. Як й іншим державним службовцям, їм також заборонено займатись підприємницькою діяльністю.

Характерною рисою є те, що на відміну від виборної посади судді всі посади в системі органів прокуратури є призначуваними, причому за принципом високого рівня централізації. Якщо Генерального прокурора України при­значає на посаду Верховна Рада України за поданням її голови, то всі інші посадові призначення в системі органів прокуратури здійснює Генеральний прокурор України.

Припинення права на здійснення прокурорської діяльності пов´язується з виходом на пенсію, переведенням на іншу роботу, накладенням дисциплінарного стягнення у випадках, передбачених статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Контроль за здійсненням прокурорської діяльності також можна розглянути за трьома рівнями організації: зовнішньофункціональний, внутрішньо-системний та громадський. Зовнішньофункціональний контроль здійснюється єдиним органом — Верховною Радою України, перед якою Генеральний прокурор звітує за діяльність прокуратури не менш як один раз на рік.

Питання організації внутрішньосистемного контролю за діяльністю органів прокуратури цілком покладено на Генерального прокурора України, підлеглих йому прокурорів та колегії органів прокуратури, які поряд з прокурорами міст, районів, областей заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників підрозділів та інших працівників прокуратури. У системі органів прокуратури функціонують атестаційні комісії, які один раз на п´ять років проводять атестацію прокурорів та слідчих прокуратури.

Громадський контроль за здійсненням прокурорської діяльності у звично­му для нас розумінні не тягне безпосередньо правових наслідків, але може спри­яти позитивному впливу на діяльність органів прокуратури. Це може бути контроль з боку преси, політичних партій, територіальної громади, що набуває втілення у запитах народних депутатів України, внесенні законопроектів на розгляд Верховної Ради України, заслуховуванні звітів Генерального прокурора України або знятті його з посади, лобіюванні політичного інтересу певного угруповання щодо діяльності прокуратури України, опублікуванні звітів та інтерв´ю з працівниками прокуратури, висвітленні у засобах масової інформації статистичних даних з питань прокурорського нагляду тощо. Всі ці заходи з боку суспільства повинні сприяти підвищенню ефективності роботи прокуратури, вдосконаленню її організаційної структури та кадрового складу.

2. Основні напрямки прокурорської діяльності в Україні

Прокурорська діяльність здійснюється за окремими напрямками, що закріплюються в законодавстві як функції прокуратури. Так, відповідно до ст.5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладається: під-тримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян [І]. З метою реалізації своїх функцій прокуратура здійснює й міжнародне співробітництво.

На прокуратуру не може покладатися здійснення функцій, не передбачених Конституцією України. У той же час слід відмітити, що в прокурорській діяльності, як і в будь-якій іншій діяльності органів державної влади, діє внутрішня функція — функція управління. Термін «управління» означає керування, діяльність щодо здійснення допомоги в будь-чому. Управління — це цілеспрямований вплив на складну систему. Управління, як процес, полягає в сукупності цілей, принципів, функцій, комплекс використовуваних методів, засобів і ресурсів, а також прямі і зворотні взаємозв’язки між суб’єктами і об’єктами управління (керуючими і керованими сторонами правовідносин), необхідні при цьому інформаційні потоки, документообіг та ін.

Суть управління в прокурорській діяльності треба розуміти як свідомий цілеспрямований вплив вищих прокурорів на нижчих, керівництво і контроль за їх діяльністю з метою забезпечення результативного виконання ними покладених на них завдань.

Для управління в органах прокуратури характерні такі ознаки:

—         проявляється через спільну діяльність працівників органів прокуратури, організує їх для такої діяльності у відповідні колективи та організаційно оформлює;

—         має на меті упорядкування спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю);

—         виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що виникають між суб’єктом та об’єктом у процесі їх діяльності;

—         є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин;

—         має особливий апарат реалізації через організаційно оформлені групи людей.

Здійснення управління в прокурорській діяльності багато вчених асоціює і як здійснення керівниками виконавчо-розпорядчої функції, оскільки управління здійснюється на основі приписів вищестоящих прокурорів.

На формування управлінських відносин в системі прокуратури активно впливають не тільки матеріальні чинники, але й прокурорська свідомість, передусім правова та організаційно-управлінська. При цьому характер, спрямованість і ступінь впливу на суспільні відносини з боку тих чи інших управлінських поглядів в кінцевому підсумку обумовлені суспільно-політичною природою самої системи прокуратури. Саме вони й визначають межі поступовості існуючої в органах прокуратури системи знань, серед них і управлінських.

Прокурорська діяльність за загальним визначення — це діяльність, здійснювана органами прокуратури від імені держави. Прокурорська діяльність за своїм змістом, це постійний, цілеспрямований процес, який здійснюється через відповідні механізми.

Прокурорська діяльності базується на: Конституції України, міжнародних нормативно-правових актах, ратифікованих в Україні, Законах України «Про прокуратуру» від 05.11.1991  р. № 1789-ХІІ, «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-ХІІ, «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. №2135-ХІІ, «Про запобігань корупції» від 14.12.2014         р. № 1700—VII, Постанові Верховної Ради України «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України» від 06.11.1991 р. № 1795-ХІІ, Постанові Верховної Ради України «Про затверджень дисциплінарного статуту прокуратури України» від 06.11.1991 р. № 1796-ХІІ, наказі Генерального прокурора України від 28.11.2012 р. № 123 «Про затвердження Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури на виконанні рішень суду».

Порядок здійснення прокурорської діяльності визначається також Господарським процесуальним кодексом України від 06.11.1991 р. № 1798-ХІІ, Цивільним процесуальним кодексом України від 18.03.2004 р. 1618-ІУ, Кодексом адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ, Кримінальним процесуальним кодексом України від 13.04.2012 р. № 4651-УІ, Кодексом України про адміністративні правопорушень від 07.12.1984 р. № 8073-Х і ін.

Прокурорська діяльність ґрунтується на засадах:

1)       верховенства права та визнань людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;

2)       законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності;

3)       територіальності;

4)       презумпції невинуватості;

5)       незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків;

6)       політичної нейтральності прокуратури;

7)       недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади;

8)       поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскаржень у порядку, передбаченому процесуальним законом;

9)       прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надань;

10)     неухильного дотримань вимог професійної етики та поведінки [2].

Оскільки високі моральні якості та зразкова поведінка є обов’язковими умовами належного виконань прокурорської діяльності (п.10 ст.3 Закону України «Про прокуратуру») та саме цьому аспектові значну увагу приділив Комітет міністрів Ради Європи ще у своїх Рекомендаціях щодо ролі прокуратури, а саме у пункті 36 «а», де наголошував про необхідність забезпечення неупередженості під час прийняття прокурорами рішень — Резолюція 1244 (2001), то й ми вважаємо за необхідне коротко зупинитися на висвітлені свого бачення цього питань.

Відповідно до рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи, на Всеукраїнській конференції працівників прокуратури 28.11.2012 р. було прийнято, та відповідним наказом Генерального прокурора України затверджено, Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури (далі — Кодекс етики прокурорів). Доцільно наголосити, що до обговорень цього документу долучилися чимало інших фахівців-юристів, науковців. Нормативною базою для прийняття Кодекс етики прокурорів стало багато міжнародно- правових документів, в тому числі Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського Суду з прав людини, Керівні принципи ООН щодо ролі прокурорів, прийняті на Восьмому конгресі ООН у 1990 році, Стандарти професійної відповідальності та виклади основних обов’язків і прав прокурорів, ухвалені Міжнародною асоціацією прокурорів у 1999 році, Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів (Будапештські принципи), ухвалені Конференцією генеральних прокурорів країн — членів Ради Європи у 2005 році та інші.

Метою Кодексу етики прокурорів є визначення основних принципів і моральних норм, якими повинні керуватися працівники прокуратури при виконанні своїх службових обов’язків та поза службою. Відповідно до нього, прокурорська діяльність ґрунтується на принципах верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина; незалежності та самостійності; політичної неупередженості та нейтральності; толерантності; рівності перед законом, презумпції невинуватості; справедливості та об’єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; конфіденційності; прозорості службової діяльності; утримання від виконання незаконних рішень чи доручень; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; зразковості поведінки та дисциплінованості. Документом окреслено й моральні вимоги до прокурора: необхідність ставлення до людини як до найвищої цінності, а також поваги та захисту прав, свободи й гідності громадян відповідно до вітчизняних і міжнародних правових норм та загальнолюдських принципів моралі. Прокурор має глибоко розуміти соціальну значущість своєї ролі, міру відповідальності перед суспільством і державою за забезпечення правової захищеності громадян, розумно й гуманно використовувати надані права відповідно до принципів справедливості, постійно вдосконалювати професійну майстерність, знання права, підвищувати загальну культуру, творчо опановувати вітчизняний і зарубіжний досвід.

Приведення прокурорської діяльності в Україні нормам професійної етики стало важливим кроком назустріч міжнародним стандартам. Що ж стосується неупередженості прокурорів, то тут ми погоджуємося зі слушною думкою Г. Середи, який зазначає, що «інструментом забезпечення неупередженості прокурорів є закріплення основних принципів і критеріїв реалізації прокурорської діяльності, які слугували б орієнтиром при ухваленні рішення прокурорами, а відповідно й орієнтиром при оцінці рішень прокуратури» [5, с. 65].

Не можна не звернути увагу на те, що вся прокурорська діяльність спрямована на утвердження та забезпечення прав людини, інтересів суспільства і держави, результатом такої діяльності стає виконання різних концепцій та програм щодо боротьби зі злочинністю та корупцією, розробка спільно з іншими державними органами, науковими закладами заходів щодо попередження різних правопорушень, підготовка пропозицій щодо поліпшення правоохоронної діяльності, вдосконалення правового регулювання цієї діяльності та забезпечення правопорядку.

Прокурорська діяльність є виключною прерогативою органів прокуратури, суб’єктом її реалізації є прокурор. Здійснюючи прокурорську діяльність, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Багатогранний характер прокурорської діяльності вимагає від прокурорів наявності певних властивостей аналітичного мислення, хорошої пам’яті, емоційної врівноваженості, самодисципліни: здатності побачити за зовнішніми показниками сутність явища, причинні зв’язки; охопити в межах однієї проблеми широке коло питань та фактів, які знаходяться поза межами безпосереднього впливу; швидко та якісно вирішувати проблеми в межах своєї компетенції, незважаючи на нестандартність обстановки; самостійно та відповідально приймати рішення, керуючись буквою закону та правосвідомістю професіонала; залишатися на принципах об’єктивності, чесності, відповідальності, віри в свої сили, неупередженості та всебічного вивчення матеріалів справи; вміння прогнозувати наслідки прийнятих рішень, вчинених дій, з точки зору їх правової, економічної або політичної спрямованості.

Висновки

З аналізу юридичної наукової літератури можна виділити наступні ознаки прокурорської діяльності:

1. Прокурорська діяльність завжди є певною організаційно-владною діяльністю, в результаті якої виникають конкретні правовідносини.
2. Необхідною умовою їх виникнення є на-явність прокурора — суб’єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення функцій прокуратури.
3. Прокурорська діяльність є підзаконною і ґрунтується на нормах чинного законодавства, а у випадку їх порушення, тягне за собою юридичну відповідальність.
4. Управлінський вплив, який виникає під час прокурорської діяльності, може мати характер як централізованого керівництва, так і оперативного управління.
5. Прокурорську діяльність можна розділити на відносні етапи, в основі класифікації яких є її функціональна природа і організація, робота з кадрами, управління, контроль, координація, звітність та ін.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про прокуратуру» : від 05.11.1991 р., № 1789-ХІІ // ВВР України. — 1991. — № 53. — Ст. 793.
2. Закон України «Про прокуратуру» : від 17.10.2014 р., № 1697-VII // Голос України. — 2014. -№206.
3. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. — К.: Б.в., 1998. — 142 с.
4. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — К.: Знання , 2005. — 665 с.
5. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Основи юридичної діяльності: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — 2-ге вид., перероблене. — К.: Знання , 2006. — 487 с.
6. Молдован В.В., Кацавець Р.С. Юридична клініка / Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 224 с.
7. Сливка С. Юридична деонтологія: Підручник для вищ. навч. закл./ Степан Сливка,; Львів. ін-т внутр. справ. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Атіка, 2006. — 294 с.
8. Юридична деонтологія: Підручник/ За ред. В. Д. Ткаченка; М-во освіти і науки України, Нац. юри-дична акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Харків: Одіссей, 2006. — 253 с.