Територіальна організація лісопромису України

Вступ

Актуальність теми. В умовах переходу України до ринкової системи господарювання актуальним є досвід управління лісовим сектором зарубіжних країн з урахуванням національних особливостей.

У країнах Європи, на відміну від України, спостерігається чітке розмежування повноважень між різними органами влади по горизонталі та децентралізація по вертикалі управління щодо організації, планування та контролю. У європейських державах лісовий фонд не розпорошений між різними міністерствами та відомствами, як в Україні, що дає можливість ефективно управляти та використовувати лісові ресурси. Реформування лісового господарства в Україні має відбуватися з урахуванням досвіду країн із розвинутою ринковою економікою, оскільки ці країни мають позитивний досвід економічного регулювання процесів управління і використання лісових ресурсів.

Над вирішенням зазначених та суміжних проблем працювали такі науковці: В.Д.Байтала, В.Г.Дубін, А.М.Дейнека, О.В.Павліщук, Я.М.Лазаренко, С.О.Мельник, І.М.Синякевич та багато інших відомих науковців, однак аналіз публікацій цих авторів дає підстави для подальших досліджень у цьому напрямі з огляду на практичний аспект проблеми, що досліджується.

Недостатньо уваги приділяється таким питанням: забезпечення сталого розвитку лісового господарства; чіткого розмежування функцій правового забезпечення відтворення і використання лісів.

Тому мета нашого дослідження – розглянути територіальну організацію лісопромису України та виявити перспективи забезпечення сталого розвитку лісового господарства.

Розділ 1. Теріторіально-галузева структура лісопромислового комплексу

1.1. Сутність, значення і місце лісової промисловості в господарстві держави

Ліси та лісове господарство України мають певні особливості порівняно з іншими європейськими країнами:

відносно низький середній рівень лісистості території країни;
зростання лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), що мають істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу;
переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з обмеженим режимом використання;
високий відсоток заповідних лісів (13,7%), який має стійку тенденцію до зростання;
історично сформована ситуація із закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п’ятдесяти міністерств і відомств);
значна площа лісів зростає у зоні радіоактивного забруднення;
половина лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду.

Загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн. га, що становить 15,7 відсотка території України. За 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини — в 2,5 рази і досяг 1,8 млрд м3. Середній щорічний приріст у лісах Держкомлісгоспу дорівнює 4,0 м3 на 1 гектар і коливається від 5,0 м3 в Карпатах до 2,5 м3 у Степовій зоні. (Додатки 1, 2)

Ліси по території України розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найпозитивніше впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом’якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини. (Додаток 3)

Лісопромисловий комплекс України — це сукупність підприємств, пов’язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев’яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).[4,211]

Лісова промисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше.

Незважаючи на те, що застосовування деревини знижується за рахунок впровадження пластмас та інших штучних і синтетичних матеріалів, попит на деревину зростає, вона перетворюється на дедалі дефіцитніший матеріал.

Як відомо, лісові ресурси України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать “легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів – близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з більш ніж 100 галузями.

До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісохімічний.

У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі – на її товарну продукцію припадає 2,4%.

Значення лісопромислового комплексу в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція лісопромислового комплексу використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв’язку, в будівництві. Водночас лісопромисловий комплекс отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та обробка деревини). Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утримують в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають санітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють сприятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.[6,185]

На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловість. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Понінка. До її центрів належать ще й Великий Вичків, Перечин, Свалява, Коростень тощо. Целюлозно-паперова промисловість виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і населення в папері в середньому лише на 50%. В Україні не виробляють зовсім або виробляють в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які всюди у світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та ін. Виробляються також будівельні матеріали, деревостружкові плити, фанера з лісової сировини та відходів.

Істотним резервом одержання деревини є ідея доцільного розведення лісів. За дефіциту деревини проблематичною стала орієнтація на вилучення з експлуатації захисних лісів. У практиці не виключаються варіанти насадження й посіву лісу на невикористовуваних (еродованих) або низькопродуктивних землях. З їхнього загального обсягу для цього можна використати близько 4 млн. га. Переорієнтація на запровадження захисних смуг і насаджень за промислово-експлуатаційним типом дозволила б щороку одержувати до 2,5 млн. кубометрів деревини.

Важливим резервом є лісосічні відходи, що майже не використовуються (пеньки, кора, гілки). Ці втрати становлять 1/3 біомаси вирубуваного деревостану, тоді як можна з неї виготовляти паливні брикети, добрива, хімічні препарати.

Можна замінити деревину у тарному, целюлозно-паперовому виробництві, у будівництві, паливному балансі вторинними матеріалами (макулатура, терміття, лушпиння, лоза). Перспективним є також використання місцевої не-деревної сировини: соломи, збіжжя, комишу, відходів цукрової промисловості.

Україна має великі перспективи використання дуже цінної сировини для паперової галузі — каолінів. Каоліни використовують для наповнення паперу і його поліпшення з метою забезпечення відповідної білизни і естетичності. В Україні відкрито 28 родовищ каолінів, розміщених у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Донецькій областях.[4, с.213-214]

1.2. Передумови розвитку лісового господарства України

Основою розвитку лісопромислового комплексу України є лісові ресурси. Це ліси певної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.

Лісистість території республіки становить 15,6%. Запаси деревини становлять 1,74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів лісового господарства, решту передано у безстрокове користування сільськогосподарським підприємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами.

Лісовий фонд України характеризується переважанням листяних і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів деревини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

За народногосподарським значенням, місцеположенням і функціями, які вони виконують, усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників, природних, національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51% загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи застосовують головним чином при проведенні лісогосподарських заходів — рубок, догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок стиглого лісу.

До другої групи належать ліси, що мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в Україні.[6,245-246]

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В тісному поєднанні з ним розвивається стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.

Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати такі особливості лісової промисловості, як високі витрати сировини на виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м³ клеєної деревини необхідно 2,3 м³ деревини, 1 т деревної маси — близько 3 м³ і т.д. Відходи виробництва ще на стадії лісозаготівель досягають 20%, а в лісопильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої обробки, наприклад, в меблевому виробництві використовується, як правило, тільки половина витраченої деревини. Це потребує наближення виробництва до джерел сировини і одночасно комплексної переробки деревини з метою зменшення відходів.

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру транспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із заготівлею деревини, потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою їх до споживача (сортування, сушка, ув’язування в пакети тощо), спеціального устаткування для цього, складських приміщень. Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транспорту (лісовози, залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів сполучення.

На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для виготовлення фанери використовується переважно береза.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м деревини) і водомісткістю (350 м³ на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в результаті освоєння нових видів сировини, рослинних відходів сільського господарства та ін.[4,212]

При розробці основних напрямів розвитку лісогосподарського комплексу в Україні необхідно також враховувати реальний стан фінансування галузі, стан реалізації проекту паювання сільськогосподарських земель, успішність проходження ринкових реформ, можливості інвестування галузі.

Посилення природоохоронних функцій лісу необхідно розв’язувати за рахунок вжиття заходів, спрямованих на інтенсифікацію відтворення лісосировинних ресурсів, докорінну перебудову галузевої політики з пріорітетним розвитком деревообробного виробництва, впровадження нових технологій для стабільного вирощування лісів.

Лісова галузь України має зберегти такі пріоритети свого розвитку, як збереження та розширене відтворення лісів, раціональне невиснажливе лісокористування, збереження наукової школи українського лісництва, розвиток та впровадження новітніх технологій лісозаготівель та лісопереробки, розширення заповідних і рекреаційних територій.

Для досягнення зазначених пріоритетів передусім необхідно спрямувати зусилля на пошук нових методів і технологій вирощування лісів для захисту територій від повеней, переорієнтацію інвестування з розширеного виробництва на розвиток новітніх технологій, удосконалення та використання раціональніших способів рубок лісу (наприклад, комбінованих, лінійно-вибіркових, смугами, коридорних) та вилучення з переліку заповідних територій тих, які необґрунтовано значаться серед заповідних або вже виконали свої функції.

Підвищення ефективності збереження і примноження лісового фонду передбачає здійснення заходів щодо відновлення лісу, збільшення площ, зайнятих лісовими культурами, поліпшення якості та структури лісів за породами, віковим складом тощо, а також боротьби зі шкідниками лісу, захисту його від хвороб, пожеж та ін. Проведення таких робіт і заходів має фінансувати держава як основний власник лісового фонду України.

Для досягнення стійкого та тривалого ефекту від упровадження нових способів лісовідтворення та лісокористування реструктуризація галузі має здійснюватися за двома напрямами — екстенсивним (розширення земель, відведених під розведення лісів) та інтенсивним (підвищення рівня раціональнішого використання наявних лісових ресурсів).[13,14-15]

Розширення земель, відведених під розведення лісів, вимагає, крім додаткового фінансування, таких організаційно-технічних заходів, як включення до складу цих земель невикористовувані в сільському господарстві землі, дуже еродовані пасовища, яри, піски, балки, крутосхили, картування зазначених земель і ґрунтово-типологічне їх обстеження. Особливої актуальності залучення невикористаних земель набуває у гірських регіонах України, де часто, крім лісу, нічого більше рости не може. Більше того, вирощування цінних порід дерев на цих землях є не лише економічно вигідним — воно допомагає укріплювати ґрунти, попереджати зсуви та захищати гірські регіони від повеней.

Показник лісистості в Україні досягає в середньому 15,6%, тоді як рівень, що забезпечив би належний екологічний ефект і державу лісовими ресурсами, має становити 21-22%. Підвищення рівня раціональності використання наявних деревинних ресурсів передбачає збільшення продуктивності лісів, використання усієї біомаси дерева та відходів виробництва. З метою повнішого та раціональнішого використання деревинних ресурсів необхідно розвивати технології переробки макулатури, соломи, костри, відходів деревини, різних волокнистих матеріалів, сушіння деревини і виготовлення напівфабрикатів зі зрощеної та склеєної деревини.

Крім того, раціональне лісокористування вимагає виведення з експлуатації лісів, що виконують функцію захисту територій від ерозійних процесів. Недотримання цієї вимоги може призвести у майбутньому до катастрофічних руйнувань і додаткових витрат на відновлення екологічної рівноваги. Тому виведення захисних лісів з експлуатації має здійснюватися лише в ерозійно небезпечних ділянках лісу, і навпаки, там, де загрози ерозії немає, ліси мають вилучатися зі складу захисних. Такі заходи дали б можливість зробити ефективнішим використання захисних лісів, не збільшуючи при цьому їхню площу. Одночасно має бути переглянуто чинне законодавство щодо проведення лісогосподарської діяльності в захисних лісах.[14,69]

Мають бути докорінно переглянуті механізми планування галузі, її фінансування, ціноутворення, оподаткування. Необхідним є розвиток альтернативних форм власності та стимулювання розвитку лісогосподарського комплексу. У той же час збільшення обсягів експорту лісопродукції дасть додаткові можливості переоснащення лісозаготівельного і лісопереробного виробництва, сприятиме впровадженню передових технологій деревообробки. З 1994 по 1999 р. обсяг експорту лісопродукції в Україні зріс у 10 разів.

Кошти, отримані від експорту лісопродукції, насамперед мають спрямовуватися на кредитування розробки високоефективних технологій переробки деревини, надання кредитів лісозаготівельним, лісопереробним і торговельним підприємствам.

При стратегічному плануванні розвитку лісової галузі слід чітко визначати першочергові джерела фінансування робіт з лісовідновлення, лісокористування та здійснення виробниче-господарської діяльності. Ринкова система господарювання значно розширює джерела фінансування галузі за рахунок користувачів лісосировинними ресурсами, фінансово-комерційної діяльності лісогосподарських підприємств та інших джерел, пов’язаних з розвитком ринкових відносин між власниками лісів, лісокористувачами і комерційними структурами, що реалізують продукцію переробки лісосировинних ресурсів. Нові форми господарювання у лісовій галузі, виникнення різноманітних форм власності у лісопереробні диктують нові форми дивідендної та кредитної політики держави.

На сьогодні Лісовий фонд України закріплений за рядом міністерств та відомств, серед яких найбільшими користувачами є Держкомлісгосп (72,1%) та Міністерство аграрної політики України (24,1%), а решта фонду належить Міноборони, Мінекології та іншим відомствам. Розпорошеність лісового фонду призводить до порушень ведення лісового господарства, зокрема правил лісокористування.

В Україні функціонує мережа природних національних парків та заповідних територій. Специфіка їх полягає у тому, що господарювання на цих територіях є обмеженим. Це значно зменшує кількість використовуваних у лісовому та сільському господарстві земель. Необхідно докорінно переглянути традицію введення заповідних територій на користь державних заповідників, природних національних парків, заказників, еталонних урочищ, пам’яток природи. Хоча останні мають різні функції та завдання, усі вони передбачають заборону або заощадливе часткове користування природними ресурсами цих територій, тому переведення окремих заповідних зон до об’єктів з менш жорсткими вимогами господарювання дасть можливість розв’язати питання їх фінансування, проводити наукові дослідження, розширити обсяги робіт з обмеженим користуванням, не завдаючи при цьому шкоди природі та зберігаючи природні ресурси.

Чинним Лісовим кодексом України передбачено, що на даному етапі всі ліси у державі перебувають у державній власності. Це пояснюється тривалістю процесу вирощування лісів, перевагою їх природоохоронного значення над сировинним, необхідністю збереження лісових багатств для майбутніх поколінь, а також недостатньою на сьогодні правовою та економічною культурою лісокористування, недосконалістю механізму контролю за раціональним і невиснажливим природокористуванням.

Досвід розвинених країн свідчить, що абсолютна монополія держави у лісовій галузі є так само неефективною, як і в будь-якій іншій. Крім того, ліс — це не тільки деревинні ресурси, а й побічна продукція лісу, різноманітний тваринний світ.

Введення та функціонування системи платного лісокористування сприятиме створенню конкурентного середовища у галузі, ощадливому догляду за кожною окремою ділянкою лісу, а за умов постійного контролю з боку держави щодо виконання вимог раціонального природокористування — збереженню лісового ареалу, примноженню його рослинних багатств та тваринного світу.[13,16]

За умов ринкового господарювання питання розвитку мережі рекреаційних та курортно-оздоровчих об’єктів набуває стратегічно важливого значення. Україна значно відстає від розвинених країн світу у плані забезпечення населення рекреаційними ресурсами. Для поліпшення ситуації необхідними є заходи щодо відтворення приміських та курортних лісів, природних національних та ландшафтних парків, зон відпочинку та курортно-рекреаційних комплексів. В умовах ринкової економіки власниками курортно-оздоровчих об’єктів можуть бути як державні підприємства, так і колективи та приватні особи. Різноманіття форм власності, вільний вияв господарської ініціативи та розвиток міжнародного туризму допомогли б розв’язати питання фінансування рекреаційної галузі та залучити додаткові інвестиції для розвитку лісового господарства в цілому.

Найбільш прийнятна форма роздержавлення лісогосподарського комплексу — створення акціонерних товариств, малих, приватних та спільних підприємств, які також можуть працювати в курортно-рекреаційній індустрії, мисливстві та рибальстві, промисловому вирощуванні й збиранні цінних видів лікарської сировини, грибів, ягід та лісопереробної індустрії.

Для ефективнішого розвитку лісової галузі є вкрай важливим від голослівних декларацій нарешті перейти до всебічної підтримки підприємництва.

Пріоритетними напрямами розвитку лісового господарства України на найближчий період мають стати:

розширене відтворення лісів та раціональне лісокористування;
технологічне переоснащення деревообробного виробництва на користь матеріале-, трудо- та енергозберігаючих технологій з метою випуску якіснішої продукції, переробки низькосортної та вторинної сировини;
зменшення обсягів експорту круглого лісу і збільшення виробництва кінцевої продукції;
впровадження різноманітних форм власності на лісозаготівельних та деревообробних підприємствах, стимулювання розвитку підприємництва, впровадження системи лізингу (оренди спеціального обладнання);
впровадження системи плати за користування лісовими ресурсами;
збільшення площ заповідних територій, розширення системи рекреаційного використання лісів.

Основними завданнями лісогосподарської галузі на найближчий період є збільшення посадки лісів за рахунок площ, непридатних для сільськогосподарського користування, забезпечення умов для розширеного лісовідтворення, належного функціонування лісової галузі і ефективного використання лісових ресурсів. Це потребує у свою чергу використання нових принципів лісовирощування, застосування прогресивних технологій у деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості, реконструкції та перепрофілювання діючих підприємств та створення належних умов для розвитку підприємництва.[14,70]

Розділ 2. Сучасний стан лісового сектору економіки

2.1. Основні проблеми лісового сектору України

Традиційно під лісовим сектором економіки розуміють лісопромисловий комплекс країни, що об’єднує виробників і споживачів головної продукції лісівництва — деревини. Деревина — продукція фотосинтезу, яка вирощується у складі лісових екосистем на землях лісогосподарського призначення. Вилучення деревини здійснюється не тільки для виробництва лісових матеріалів певної категорії, а й для збереження лісових екосистем у динамічно врівноваженому екологічному стані. Деревина у стані росту є товаром лісового господарства, а для суб’єктів лісопромислового виробництва — сировиною при виробництві лісових матеріалів. Плата за деревину в стані росту формує валові доходи лісового господарства (лісгоспу). Затрати лісозаготівельників на виробництво лісових матеріалів є складовою частиною їхніх загальновиробничих витрат.

Так сталося, що в Україні лісопромисловий комплекс випав з поля зору державної політики та економіки. Статистична інформація, яка б була належним чином структурована і науково обґрунтована, наводилася за виробниками і споживачами, відсутня. У лісовому господарстві саме етап від продажу деревини до виробництва лісових матеріалів характеризується складністю економічних відносин між власниками (постійними користувачами) лісових земель і лісових матеріалів у питаннях щодо привласнення земельної ренти, розрахунку собівартості вирощування деревини і виробництва даного виду продукції та ін.

Основні лісозаготівельні райони України — Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівель в Україні в 1997 р. становив 10,5 млн. м³, у тому числі 9,2 млн. м³ — ділової деревини.

У лісозаготівельній промисловості України переважають комплексні комбіновані підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати, які, крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності, здійснюють фабрично-заводську переробку деревини). Частину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки догляду і санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки, сосни).[4,213]

В Україні лісовий сектор економіки існує і водночас відсутній. З одного боку, він є, тому що зберігається мережа потужних підприємств (переважно зі статусом акціонерних товариств), які здійснюють деревообробку, виробництво столярних виробів, деревостружкових і деревоволокнистих плит, клеєної фанери, меблів, деревної маси, паперу, картону тощо. Продукцію деревообробної промисловості також виробляють численні приватні підприємства дрібного і середнього бізнесу. Не будемо також виключати й лісові господарства, підпорядковані Держлісагентству України, які перебрали на себе виключне право на заготівлю деревини (лісових матеріалів) і право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації, тобто промислову розробку лісосічного фонду, виробництво лісових матеріалів, їх обробку і реалізацію відповідної продукції. Останні проводять свою діяльність на не рівних з іншими бізнес-суб’єктами лісового сектору економіки умовах.

З іншого боку, лісового комплексу в Україні немає, оскільки заготівля лісових матеріалів, деревообробка, меблеве і целюлозно-паперове виробництво не відображені в законодавчих та інших нормативно-правових актах. Виходить так, що для державного регулювання вони є економічно нібито менш вагомими виробництвами. Не будемо наводити розрізнені статистичні дані щодо лісових матеріалів, об’єднаних терміном “ліс” (від якого й походить термін “лісові ресурси”). Правда, останнім часом намагаються безпідставно поширити поняття “лісові ресурси” на гриби і ягоди, дикорослі плоди, лікарські рослини, захисні та інші функції лісових екосистем.

Показники виробництва і споживання продукції лісового сектору економіки являють собою квінтесенцію ефективності механізмів державного регулювання економіки країни і результатів виробничої діяльності його суб’єктів. Але в Україні їх не розраховували і не роблять цього досі. Так, порядок продажу деревини в колишньому СРСР був пов’язаний з централізованою системою управління господарською діяльністю лісгоспів. Він був скрупульозно регламентований Правилами 5 і супроводжувався необхідними нормами таксації (оцінки) лісосічного фонду для продажу суб’єктам лісозаготівельного виробництва. З 1991 р., коли всі владні та контролюючі повноваження щодо лісівництва і лісокористування, наукового забезпечення і контролю були зосереджені в межах ЦОВВ лісового господарства (Держлісагентство України), порядок формування, оцінки та продажу лісосічного фонду набув мало- контрольованого, підприємницьки спрямованого змісту.

Саме ліквідна деревина (термін, на наш погляд, є некоректним, насправді — це круглі лісові матеріали) відображається в статистичних спостереженнях. Указана невідповідність обліку “круглого лісу” має не лише “косметичну” відмінність, за нею приховуються економічні механізми привласнення ренти і головної продукції лісівництва — деревини — в обхід їх власника.

Отже, в Україні баланс виробництва і споживання продукції лісового сектору (зокрема, “круглого лісу”) необхідно адаптувати до європейських стандартів обліку відповідних ресурсів. Зрозуміло, що держава має здійснювати необхідні спостереження за джерелами поповнення та реалізації “круглого лісу”, а також шукати шляхи і механізми вдосконалення економічних відносин між власником ресурсів та їх споживачами.

2.2. Виробництво продукції лісового сектору

Виробництво столярних виробів, деревостружкових і деревоволокнистих плит, клеєної фанери тощо у складі продукції лісового сектору та споживання лісових матеріалів з 1990 р. практично не розвивалося, хоча вони потрібні як матеріал для виготовлення меблів, будівельних елементів, залізничних вагонів, тари та ін. (табл. 1).

Таблиця 1. Виробництво і споживання лісових матеріалів для виготовлення промислової продукції лісового сектору в Україні в 1990—2010 рр.

Продукція	Рік
	1990		2007		2010
	вироб ництво	сировина (тис. м³)	вироб ництво	сировина (тис. м³)	вироб ництво	сировина (тис. м³)
Деревостружкові плити
(тис. м³)………………………………….	1131,0	2023,8	1643,0	2939,9	1400,0	2560,0
% до 1990 р……………………………	100,0		145,3		123,8
Деревоволокнисті плити
(млн. м²)…………………………………	36,0	273,6	25,0	190,0	35,3	188,4
% до 1990 р…………………………..	100,0		69,4		98,1
Клеєна фанера та гнуто-клеєні
деталі (тис. м³)………………………	169,0	520,0	174,2	536,0	135,0	414,0
% до 1990 р……………………………	100,0		103,1		79,9
Усього……………………………………		2817,4		3665,9		3162,4
у тому числі фанерна сирови
на (%)…………………………………..		18,5		14,6		13,1

Споживання у 2010 р. — знизилася до 13,1%, що свідчить про непрозорість використання найціннішої сировини лісових матеріалів — пиловника, бо для виробництва ДСП і ДВП ринок створює попит, переважно на балансову деревину, тобто на лісоматеріали дрібного і середнього розмірів. Останнє вимагає певного узгодження організаційно-господарських механізмів ведення лісівництва, права на розробку і впровадження яких сьогодні перебувають виключно в межах повноважень Держлісагентства України.

До складу лісового сектору економіки входить також виробництво паперу і картону, які використовуються переважно для виготовлення целюлози і деревної маси. Найбільшим їх споживачем є ВАТ “Жидачівський ЦПК”, що виробляє білу деревну та хімікотермомеханічну масу. Його щорічний попит згідно з чинною Програмою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України, у 2005 р. мав досягти 150 тис. м3 на рік. Крім того, передбачалося будівництво нового паперового комбінату, завдяки чому загальна потреба у круглих лісоматеріалах для виробництва паперу після 2005 р. мала додатково зрости на 560 тис. м3. Однак надалі виконання згаданої Програми випало з поля зору органів влади. У 2000 р. було вироблено 26 тис. т (578 млн. м2) газетного паперу, а у 2010 р. виробництво газетного паперу окремим рядком не виокремлювалося. За норми використання балансової деревини 2,8 м3/т для виробництва паперу її споживання у 2010 р. дорівнювало близько 1657 тис. м3, при цьому певна частка її виробництва припадала на імпорт целюлози з Росії.

В Україні ж, через численні реорганізації в системі державного регулювання економіки, не визначено повноважного ЦОВВ, який би реалізовував відповідні регулюючі функції на основі інтенсифікації та прозорості лісогосподарського ви-робництва, його спрямування переважно на забезпечення лісовими матеріалами власних товаровиробників. Те саме стосується формування і постійного вдосконалення економічних механізмів і державного контролю за використанням лісових земель і вирощуванням лісів.

Прогноз розвитку лісопромислового комплексу України за матеріалами Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України ґрунтується на таких основних передумовах:

виконання завдань Державної програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів України на період до 2018 року з урахуванням певного її корегування;
використання існуючого промислового потенціалу — виробничих потужностей, наявної сировини, трудових ресурсів;
реструктуризація виробництва, нарощування випуску продукції, яка користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства і населення;
завоювання ринку шляхом виробництва конкурентноздатної продукції високої якості, а також імпортозамінної;
нарощування експортного потенціалу галузі.

Пріоритетним напрямом розвитку лісопромислового комплексу є зростання виробництва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої продукції, що користується попитом, задовольняє потреби і вимоги внутрішнього і зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу і капітальні вкладення.

Основою технічної політики в перспективі буде здійснення реконструкції, модернізації, розширення перспективних та будівництво нових підприємств відповідно з вимогами структурної перебудови лісопромислового комплексу; застосування на їх базі нових технологій, насамперед з метою ефективного використання сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та підвищення якості і конкурентноздатності виробів.

При аналізі стану сировинної бази лісового комплексу та ефективності її використання слід також врахувати, що в Україні 51 % лісів законодавче виділено до категорії захисних, в яких користування деревиною обмежене або ж повністю заборонене (наприклад, в Інших країнах площа захисних лісів не перевищує 14 %). Крім того, продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30—50 % нижчою, ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту); використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м³/га (у Чехії — 4, Угорщині — 4,5, Австрії — 4,3, Німеччині — 4, Польщі — 3,1), тобто у середньому приріст з одиниці площі у нас використовується на 16 %, а в сусідніх країнах — на 75— 100 %; більш як 1/4 площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою, ніж у лісів державного підпорядкування.

В Україні не дістали розвитку плантаційне лісовирощування та цільове користування лісом для плитного та целюлозно-паперового виробництв.

На особливу увагу в цьому аналізі заслуговують обсяги лісового господарства і лісозаготівель, які мають тенденцію до зниження.

Забезпечення лісопромислового комплексу сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних лісосировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна віднести:

поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;
залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;
удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпечити зниження витрат деревини;
розширення сфери застосування ефективних замінників лісоматеріалів;
збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування, створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.

Таким чином, зазначені проблеми потребують наукового осмислення і створення, можливо, в межах Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, органу державного регулювання лісового сектору, на який би покладалася чітко визначена відповідальність перед органами влади і громадськістю як за економічно ефективне використання природних ресурсів і забезпечення організаційного формування лісового сектору на засадах ринкової економіки і сталого розвитку, так і за підтримання лісових екосистем у стані динамічної рівноваги.

Розділ 3. Пріоритетні напрямки розвитку лісогосподарської галузі в Україні

3.1. Перспективи української лісової галузі на світовому ринку

Україна експортує велику частку виготовленої продукції насамперед плитного виробництва, а також нижчого ступеня обробки, що призводить до нестачі сировини відповідної якості для внутрішнього товаровиробника. Також спостерігається збільшення значення індексу за цими видами продукції, що означає зростання залежності від експортних замовлень, у той час, як внутрішній попит не є основним стимулом для виробництва деревної продукції.

Для оцінки міжнародної конкурентоспроможності лісової галузі країн використано індекси RCA та RC [1; 9], які дають змогу оцінити наявність чи відсутність порівняльних та конкурентних переваг промисловості країни з позицій зовнішньої торгівлі. Результати розрахунку Індексу виявлених порівняльних переваг (RCA) для окремих країн наведено у табл. 2.

Таблиця 2. RCA (Індекс Баласса) для окремих видів продукції лісової галузі у 2007-2011 рр.

Країна	Вид продукції/ сектор	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Швеція	МДФ	2.1	2.2	2.0	1.8	1.9
	ДСП	0.4	0.5	0.6	0.5	0.4
	Фанера	0.2	0.2	0.2	0.2	0.2
	Плитна продукція	0.6	0.7	0.7	0.7	0.6
	Пиломатеріали хв.	12.1	13.3	16.5	14.8	14.8
	Пиломатеріали лист.	0.1	0.1	0.1	0.1	0.3
	Лісоматеріали хв.	3.4	3.0	1.8	1.6	1.0
	Лісоматеріали лист.	0.0	0.0	0.0	0.0	0.0
	Продукція ц/п виробництва	7.7	8.2	9.3	8.7	9.6
	Паливна деревина	2.1	2.8	1.2	1.6	1.3
	Усього лісова галузь	5.9	6.3	7.3	6.7	6.6
США	МДФ	0.2	0.3	0.6	0.3	0.3
	ДСП	0.2	0.4	0.3	0.3	0.3
	Фанера	0.2	0.2	0.2	0.2	0.2
	Плитна продукція	0.4	0.4	0.5	0.4	0.4
	Пиломатеріали хв.	0.3	0.3	0.4	0.5	0.6
	Пиломатеріали лист.	1.8	1.6	1.4	1.7	1.8
	Лісоматеріали хв.	1.4	1.8	2.0	2.1	2.5
	Лісоматеріали лист.	1.5	1.2	1.3	1.4	1.2
	Продукція ц/п виробництва	1.1	1.1	0.9	1.2	1.2
	Паливна деревина	0.3	0.5	0.4	0.6	1.0
	Усього лісова галузь	1.1	1.2	1.1	1.3	1.3
Україна	МДФ	0.1	0.1	0.7	0.7	0.9
	ДСП	2.1	2.4	4.4	3.9	4.6
	Фанера	1.1	1.0	0.9	0.9	0.9
	Плитна продукція	1.4	1.4	2.1	1.9	2.1
	Пиломатеріали хв.	1.7	1.8	3.0	1.8	2.0
	Пиломатеріали лист.	4.6	4.2	5.3	3.9	4.0
	Лісоматеріали хв.	3.6	3.6	6.1	6.4	6.3
	Лісоматеріали лист.	2.9	2.2	4.4	2.1	2.0
	Продукція ц/п виробництва	0.8	0.6	1.0	0.9	0.9
	Паливна деревина	33.8	23.8	26.4	28.6	26.9
	Усього лісова галузь	1.3	1.0	1.6	1.3	1.4

Оскільки Україна належить до постсоціалістичних країн, то цікавим для нас є досвід Естонії в галузі організації управління лісовим господарством. Державне управління лісовим господарством Естонії незалежно від форм власності здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища через лісовий департамент. Територіальними органами, які виконують функції державного управління лісовим господарством, є комітети природних ресурсів в адміністративних районах. Усі органи, які перебувають під юрисдикцією Міністерства охорони навколишнього природного середовища, не виконують жодних господарських функцій [5, с. 14].

Лісові господарства на своїй території безпосередньо виконують функції господарського управління шляхом планування і організації відтворення лісів; лісовідновлення і лісовирощування; охорони і захисту лісів; реалізації лісової продукції [5, с. 15].

В умовах, коли домінують державні ліси і державні лісогосподарські підприємства, заслуговує уваги досвід країн Східної Європи щодо розвитку приватних підприємств, які надають лісові послуги (виконують на замовлення лісокультурні, лісогосподарські та інші роботи з відновлення лісу).

Так, чинне законодавство Польщі не забороняє функціонування таких підприємств. У Польщі функціонувало 377 приватних лісових підприємств, які надавали послуги з лісовідновлення, лісозаготівлі, транспорту, лісовпорядкування тощо. Управління лісовим господарством в Польщі здійснює Міністр охорони навколишнього природного середовища та лісівництва (рис. 2) через корпорацію “Ліси державні”.

У Польщі план ведення лісового господарства складається на 10 років. Для лісів, що не входять до складу державного лісового фонду, складається спрощений план ведення лісового господарства. Слід зазначити, якщо власником лісу є фізична особа, то план ведення лісового господарства складається за кошти державного бюджету Польщі; якщо власником є юридична особа, то план складається за її кошти. Складанням плану займаються спеціалісти корпорації “Ліси державні”. Цей план затверджується Міністром навколишнього природного середовища та природних ресурсів і лісівництва [6, с. 16].

Досвід Польщі для України є корисним щодо оподаткування лісового господарства, оскільки ця країна успішно здійснює економічну реформу і є нашим сусідом, з яким налагоджена плідна співпраця. Оподаткування підприємств лісового господарства в Польщі регулює закон “Про ліси”, яким передбачено справляння спеціального лісового податку. Об’єктом оподаткування є умовні гектари лісової площі. Площа лісів окремих лісовласників в умовних гектарах розраховується за допомогою перевідних коефіцієнтів. Ставка податку за один перевідний гектар лісової площі становить 0,125 м3 пиловника хвойних порід. Ця ставка податку встановлюється на основі середньої ціни одного кубометра пиловника хвойних порід, яка подається в піврічних звітах Голови Головного статистичного управління Польщі (публікується в урядовому збірнику “Монітор Польщі”).

3.2. Реформування лісового господарства України з урахуванням зарубіжного досвіду

Європейський досвід управління лісовим господарством свідчить про доцільність чіткого розмежування функцій правового забезпечення відтворення і використання лісів, моніторингу і контролю за станом лісів та безпосереднього управління процесами відтворення і використання лісових ресурсів, що дає змогу приймати закони, які сприяють сталому розвитку лісового господарства та максимізації добробуту суспільства, що може суперечити приватним інтересам лісовласників та адміністративного апарату, який займається лісовим менеджментом.

У країнах з неоднорідними географічними та екологічними умовами поділ лісових територій відбувається не за адміністративно -територіальною ознакою, а за подібністю кліматичних, рельєфних, екологічних умов. І відповідно до цього поділу відбувається диференціація у формуванні довгострокових цілей управління, підходів до ведення лісового господарства.

Більшість зарубіжних країн надає особливого значення плануванню лісогосподарської діяльності, оскільки ця функція, по-перше, дає змогу визначити довго- та короткострокові цілі розвитку галузі, по -друге, через неї здійснюється вплив громадськості на процес управління лісами. Використовується цілеспрямована податкова політика, щоб стимулювати лісовласників та інших суб’єктів лісогосподарської діяльності до ведення лісового господарства відповідно до загальнодержавних стратегічних цілей.

До основних пріоритетів розвитку галузей належать:

— підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;

— досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;

— розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;

— підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;

— реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів

за рахунок усіх можливих джерел фінансування;

— підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продукції.

Реалізація завдань структурної перебудови економіки лісових галузей можлива за умови формування моделі господарювання, яка б відображала такі нові сучасні напрями:

— орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток прогресивних видів продукції;

— відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній ос

нові;

— переорієнтацію капітальних вкладень і структури джерел інвестування на впровадження госпрозрахунку і формування джерел власних ресурсів для лісогосподарського виробництва;

— розширення лісосировинної бази, в основному, шляхом інтенсифікації лісогосподарського виробництва;

— докорінну зміну структури споживання сировини шляхом залучення до виробництва макулатури, соломи, вторинних волокнистих матеріалів, деревних відходів, а також докорінну зміну структури випуску продукції на деревній основі.

Основні завдання програми: закріплення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності продукції галузей.

Реалізація основних пріоритетів розвитку лісових галузей можлива при орієнтації на такі принципи господарювання:

— підвищення рівня задоволення попиту на деревину і продукцію

на деревній основі за рахунок власного виробництва (опора на власні

ресурси);

— розвиток виробництва прогресивних видів продукції (замінників

цільової деревини);

— розширене відтворення лісосировинних ресурсів;

— інтенсифікацію користування лісосировинними ресурсами;

— повну та ефективну переробку сировини;

— пом’якшення негативних зрушень у виробництві сировини, кінцевої продукції та їх споживанні;

— докорінне реформування господарського (економічного) механізму лісового комплексу для забезпечення госпрозрахунковості його господарської діяльності;

— посилення регулюючої ролі держави у реалізації структурних змін.

Для економічної оцінки рівня та якості структурних перетворень пропонується використати, крім загальноприйнятих критеріїв (ефективності та оптимальності), ряд специфічних — таких, як:

— оптимальність лісистості території;

— оптимальність забезпечення регенерації лісом компонентів навколишнього середовища;

— рівень задоволення попиту «а лісоматеріали за рахунок власного

виробництва;

— частка обсягу деревини (у готовій продукції) в загальному обсягу її переробки;

— випуск прогресивних видів продукції із знеособленого 1 м³ заготовленої деревини;

— структура споживання сировини;

— структура випуску продукції.

Реалізацію пріоритетів розвитку лісових галузей і досягнення запропонованих критеріїв можна забезпечити за рахунок таких факторів: користування деревними ресурсами лісу повинне переорієнтуватися на інтенсивну основу; промислова переробка деревних ресурсів має здійснюватися на принципах повноти та ефективності. У прогнозному періоді очікується закріпити і розвинути набуті тенденції стабілізації економіки, що, дозволить перейти до етапу нарощування обсягів виробництва. [14,70-71]

Висновки

Сьогодні в Україні є лісосировинна база для розвитку деревообробної промисловості. Окрім цього, до 2015 р. необхідно заліснити близько 3 млн. га сільськогосподарських земель з метою окультурення сільськогосподарських ландшафтів, реалізації заходів з попередження зміни клімату, поліпшення екологічної ситуації в країні, що водночас сприятиме подальшому збільшенню лісосировинної бази.

Для забезпечення подальшого значного нарощування обсягів випуску продукції лісової промисловості, поглиблення переробки деревини за допомогою впровадження сучасних технологій потрібні значні капітальні вкладення, у тому числі іноземні інвестиції, створення спільних підприємств та інші форми співпраці.

Характерна властивість лісових ресурсів – їхня здатність до відновлення, тому за умов ефективного ведення лісового господарства та раціонального використання вони практично невечерпні.

Крім господарського, ліси мають величезне екологічне значення. Деревина на пні (тобто ще не зрубане дерево) — особливий товар, який, окрім звичайної ринкової вартості, має значно вищу цінність — екологічну. Ліси виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші важливі функції. Тому шкода, заподіяна лісам надмірними рубками, може призвести до дуже істотних, непорівнянних із вигодами від продажу деревини негативних наслідків і навіть до екологічної катастрофи.

Використання в розумних пропорціях як екологічних, так і господарських цінностей лісів, забезпечення лісовідтворення, збільшення площі лісів, недопущення зниження запасів деревини — такими мають бути принципи лісогосподарської політики в Україні.

Ліси України зріджені, низькоповнотні. Недостатній догляд у молодих лісах та надмірні вирубування у пристигаючих та стиглих лісостанах призводять до зниження як продуктивності, так і біологічної стійкості українських лісів.

Порівняння показників реальних та нормальних лісів показало, що на даний час типовий стан українських лісів характеризується таким:

— густина насаджень і об’єм деревини в молодих лісах перевищують відповідні характеристики нормального лісу;

— для насаджень середнього віку характеристики реальних лісостанів близькі до характеристик нормальних лісів;

— починаючи з пристигаючих насаджень, спостерігається різке зниження запасів у реальних лісостанах, порівняно з нормальними лісами;

— стиглі лісостани надмірно зріджені внаслідок різного роду рубок, пов’язаних із «доглядом» за лісом. Такі ліси, як правило, наближаються до розряду деградованих.

Отже, в молодих лісах, які потребують найбільшого догляду — освітлення та прочищення, рубки догляду здійснюються недостатньою мірою й не на належному рівні, чим закладаються проблеми на майбутнє.

Список використаної літератури

Благун І. С. Управління лісопромисловим комплексом в ринкових умовах / І. С. Благун. — Івано-Франківськ : Прикарпат. ун-т ім. В. Стефаника, 2003. — 260 с.
Бобко А. Проблеми лісового господарства України // Економіка України. — 2003. — № 8. — C. 22-30
Борисов В. А. Разгосударствление лесов в Чехии / В. А. Борисов // Лесное хозяйство. — 2002. — № 2. — С. 15-17.
Дяченко Я. Державне регулювання лісового господарства в економічній системі відтворення природних ресурсів // Економіка України. — 1997. — № 9. — C. 68-73
Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. -К.: Академвидав, 2004. -367 с.
Курочкін, Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. -К.: Національна академія управління, 2004. -272 с.
Лосев М. В. Долгосрочная программа перехода лесного хозяйства Германии на устойчивое развитие / М. В. Лосев // Лесное хозяйство. — 2001. — № 3. — С. 28-30.
Медведєв Ю. Проблеми розвитку лісопромислового комплексу: пріоритети, структура, ефективність // Фінанси України. — 2005. — № 1. — C. 13-19
Міжнародна конференція з проблем сталого лісового господарства // Економіка України. — 2005. — № 2. — C. 93-96
Панаит Н. М. Лесное хозяйство в условиях реформ / Н. М. Панаит // Лесное хозяйство. — 2001. — № 5. — С. 22-23.
Петров А. П. Управление лесами и ведение лесного хозяйства в Эстонии (опыт экономических реформ) / А. П. Петров, А. Талиярв // Лесное хозяйство. — 2002. — № 2. — С. 13-15.
Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навчальний посібник/ Мар’ян Долішній, Юрій Стадницький, Анатолій Загородній, Олег Товкан,; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». -Львів: Інтелект-Захід, 2003. -255 с.
Розміщення продуктивних сил України : Навчально-методичний посібник для самостійн. вивч. дисципліни/ Автори: Сергій Дорогунцов, Юхим Пітюренко, Ярослав Олійник та ін.; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2003. -363 с.
Розміщення продуктивних сил України : Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. -К.: Юридична книга, 2002. -550 с.
Синякевич І. М. Лісове господарство України в ХХІ ст.: сценарії розвитку / І. М. Синя- кевич, І. П. Соловій, А. М. Дейнека // Економіка України. — 2007. — № 9. — С. 72-81.
Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика : Навч. посібник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2005. -378 с.
Фурдичко О.І. Основні напрями розвитку лісогосподарського комплексу України // Вісник аграрної науки. — 2004. — № 10. — C. 68-71

Освіта та самоосвіта