Вступ

Актуальність теми. В умовах ринкової економіки істотно зростає потреба населення в соціальному захисті. Потрібна, крім того, диференціація соціального захисту, адресованого різним соціально-демографічним і професійним групам населення. Розвиток російського соціального законодавства останнім часом здійснюється у напрямі поглиблення диференціації правового регулювання, тому були ухвалені закони про соціальний захист окремих категорій населення – інвалідів, ветеранів, жертв радіаційних катастроф та ін. Стан здоров’я громадянина є одним з критеріїв такої диференціації.

Існують спеціальні заходи соціального захисту осіб, страждаючих туберкульозом, Віл-інфекцією, деякими іншими захворюваннями. Наявність таких захворювань обумовлює труднощі в реалізації громадянином своїх прав, породжує специфічні потреби, для задоволення яких йому потрібна допомога з боку держави і різних організацій.

Важливим на даний момент представляється рішення задачі подолання психічних захворювань, що мають як біологічну, так і соціальну природу, у тому числі шляхом здійснення заходів соціального захисту по відношенню до осіб, страждаючих психічними розладами.

Психічне здоров’я – це стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінку.

Серед психічно хворих значну частину складають самотні і літні люди. У зв’язку з загальним старінням населення зросла кількість осіб літнього віку, і, відповідно, захворювань старечого віку. Всі вони відносяться до найменш захищених в соціальному плані груп населення. Як показує світовий досвід, щонайменше, кожен четвертий житель планети потребує консультації психолога, психотерапевта або психіатра. З цієї причини продовжує зростати показники первинної інвалідності. Психічні захворювання є однією з важливих соціальних, економічних, культурних і медичних проблем в Україні.

У нашій країні більшою мірою, ніж в інших розвинених країнах, хворі з хронічними психічними захворюваннями сприймаються суспільством як маргінальна частина населення. Соціальне положення психічно хворих людей ускладнено економічними, соціальними, соціокультурними й іншими обставинами. При обговоренні питання про соціальний захист осіб з психічними розладами, перш за все, необхідно відмітити специфічність даної патології і, як наслідок цього, виникнення ряду серйозних проблем, з якими особа, страждаюча психічним розладом, не в змозі впоратися самостійно. Досить виразно проявляється погіршення трудового статусу (інвалідизація, заняття некваліфікованою працею, втрата роботи і безробіття; погіршення матеріального стану і соціально-побутових умов), ізоляція від суспільства і близьких; мають місце порушення прав хворого. Велика частина осіб, страждаючих психічними розладами, відчувають зневагу по відношенню до них з боку оточуючих.

Крім того, має місце висока чисельність осіб, страждаючих психічними розладами, і об’єктивна обмеженість їх можливостей до праці, до самообслуговування, до повноцінної участі в житті суспільства. Соціальні реформи останніх років внесли істотні корективи до правового регулювання в даній сфері. Внаслідок чого з’явилася можливість говорити про соціальний захист психічно хворих.

Значущість наукових досліджень даного питання і відсутність відповідних наукових розробок визначили вибір теми даної роботи.

Мета дослідження – проаналізувати систему соціальної роботи з особами, які страждають психічними розладами.

Завдання дослідження:

— позначити особливості соціальних ризиків, до яких схильні особи, страждаючі психічними розладами;

— розглянути систему соціального захисту;

— провести аналіз законодавства в області соціального захисту осіб, страждаючих психічними розладами;

— розглянути поняття психіатричної допомоги і принципи її надання;

— позначити заходи по компенсації соціальної ризиків осіб, страждаючих психічними розладами, при наданні ним психіатричної допомоги.

Об’єкт дослідження – особи, страждаючі психічними розладами.

Предмет дослідження – соціальна робота з особами з психічними розладами.

Ступінь розробленості теми. Дослідженням питань соціальної реабілітації осіб, страждаючих психічними розладами займалися: Батигін Р., Ганнушкін П.Б., Гейер Т.А., Гурович І. Я., Данилова Л.Я., Девятко І.Ф., Дементьєва Н.Ф., Дмитрієва Т.Б., Добреньков В.І., Кравченко А.І. та ін.

Розділ 1. Теоретичні підходи в наданні допомоги людям із психічними захворюваннями

1.1. Особливості поглядів суспільства на проблему психічних захворювань

Психічні розлади досить поширені: на них страждають понад 25% людей у певні періоди їхнього життя. Ці захворювання також є універсальними, тобто вражають людей усіх країн, осіб будь-якого віку, статі, багатих і бідних, міських і сільських мешканців.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, нині у світі 450 мільйонів людей страждають на психічні захворювання [1].

Психічне захворювання спричинюється несприятливим поєднанням шкідливих факторів навколишнього середовища та душевного конфлікту. Згідно із психосоціальною моделлю А. Мейєра, межа між психічно здоровими та психічно хворими людьми є рухливою, тобто здорові люди можуть захворіти, якщо зазнають тяжкої психологічної травми [2].

За останні п’ятдесят років за кордоном форми надання допомоги у сфері психічного здоров’я змінилися від направлення до спеціальних закладів тих людей, які страждають на психічні розлади, до надання їм допомоги у громаді за підтримки, що передбачає виділення в гострих випадках ліжок у лікарнях загального профілю. Така зміна базується як на необхідності дотримання прав людей із психічними розладами, так і на застосуванні сучасних заходів та методів.

У розвинених країнах дедалі більше людей із психічними захворюваннями взагалі обходяться без стаціонарного лікування і отримують необхідну допомогу за місцем проживання. Постійно апробуються нові організаційні структури й інноваційні підходи до надання таким хворим спеціалізованої допомоги. У всьому цьому процесі відслідковують основні цілі: покращити якість життя людей із психічними захворюваннями та допомогти їм реалізувати життєвий потенціал [3].

Хоча лікувальні заходи є важливою складовою лікування, фармакологічна терапія дає змогу лише частково розв’язати проблему. Дедалі більше визнають необхідність лікування не лише самого захворювання, а й порушення життєдіяльності хворого.

Інтерес до вивчення взаємозв’язку суспільного здоров’я і психічного здоров’я суспільства, характеру його психічної захворюваності в останні роки значно зріс. Пов’язано це з нинішньою ситуацією в економіці, охороні здоров’я, соціально-політичній сфері в цілому, об’єктивно сприяючою погіршенню здоров’я населення взагалі і в першу чергу — психічного здоров’я. Поряд з існуючими змінами в тісному з ними зв’язку спостерігаються деякі соціально-культурні тенденції, які певним чином впливають на психічне здоров’я. Ці тенденції включають ослаблення родинних і сусідських зв’язків і все зростаюче в індивідуумів відчуття відчуженості від державної влади і системи управління, матеріальні потреби споживацького суспільства, що збільшуються, втрата ідеалів, поширення статевої свободи і швидке збільшення соціальної і географічної мобільності в багатьох регіонах країни.

При аналізі статистики врахованої захворюваності, поширення психічних розладів і особливо при прогнозі основних характеристик психічного здоров’я населення, необхідно мати на увазі такі специфічні чинники, як, наприклад, активність населення у зверненні по психіатричну допомогу. У міру зростання загальної культури населення кількість звернень по психіатричну допомогу зростає.

За даними Усесвітньої організації охорони здоров’я, психічними захворюваннями страждають більше 450 мільйонів людей на планеті. У західних країнах кожна сьома людина або є параноїком/шизофреником або схильна до депресій і алкоголізму. Фахівці передбачають, що до 2020 року психічні розлади увійдуть до світової п’ятірки хвороб-лідерів.

1.2. Люди з психічними розладами як особлива категорія соціальної допомоги

Соціальна допомога хворим на тяжкі і хронічні психічні розлади є складним процесом, що охоплює декілька етапів. Строки її проведення здебільшого достатньо тривалі, а власне реабілітаційні заходи суворо індивідуалізовані і визначаються клінічним станом та потребами пацієнтів.

Приведемо невелику медичну довідку по психічних хворих.

Психічні хворі — особи, в яких у зв’язку з розладами діяльності головного мозку порушується правильне сприйняття і усвідомлення оточуючого і змінюється поведінка. Психічна хвороба спричиняє за собою часткову або повну втрату пристосованості хворого до умов навколишнього середовища.

Термін перебування психічних хворих в стаціонарі, як правило, більш тривалий, ніж соматичних хворих, — не менше двох-трьох місяців; для більшості необхідний режим зайнятості. Багато хворих здійснюють дії, небезпечні для них самих або для тих, що оточують, або просто неправильно поводяться; наполегливо відмовляються від лікування, що призначається їм (відкрито або удаючись до різних хитрувань).

Методи обстеження психічних хворих також мають свою специфіку. Ведучим в психіатрії є бесіда з хворим. Вона дозволяє отримати  необхідні відомості, що стосуються як анамнезу хвороби, так і теперішнього стану, що необхідно для лікування, правильного догляду і визначення прогнозу хвороби.

Бесіду з хворим необхідно вести наодинці. При цьому слід тримати себе просто і природно. Фамільярність, зокрема звернення на «ти», солодкуватість або ж, навпаки, різкість неприпутимі. Медпрацівник зобов’язаний уміти терпляче і частенько довго слухати хворого. З хворими, які висловлюють маревні ідеї, бесіду краще починати з розмов на нейтральні теми, а хворих, страждаючих депресією, прямо запитувати, що їх турбує або мучить, оскільки вони охоче відповідають на ці питання. Розпит повинен завжди вестися так, щоб хворі відчували зацікавленість їх розповіддю, розуміли, що бесіда з ними не залишає лікаря байдужим, і що в хворих він бачить перш за все страждаючих людей, а не просто божевільних або симулянтів.

Збір анамнезу при психічній хворобі відрізняється від збору анамнезу при соматичному захворюванні. Анамнез при психічній хворобі складається з суб’єктивних і об’єктивних даних, тобто окрім відомостей, отриманих від хворого, завжди необхідні об’єктивні дані — відомості про хвороби, що отримуються від рідних, знайомих, сусідів і товаришів по службі хворого. Нарешті, в обстеженні психічних хворих велике значення має спостереження за їх поведінкою в стаціонарі. Провідна роль в цьому належить середньому і молодшому медперсоналу.

Психічно хворі вимагають особливо ретельного догляду та уважного відношення, оскільки дуже часто вони самі про себе не піклуються, а нерідко бувають неохайними. Тому багато хто з них потребує постійного гігієнічного догляду — щоденного туалету, регулярної стрижки нігтів, обробці тих частин тіла, де легко утворюються попрілості, лежачі хворі — в постійних оглядах з метою запобігання у них пролежнів. Необхідно стежити за чистотою ліжка, перестилати її ранком і увечері. Якщо ж хворий неоханий, то його слід кожного разу обмивати, досуха обтирати і міняти натільну і постільну білизну. Хворі в стані ступору (знерухомілі) або сильно ослаблені потребують примусового або штучного годування. Велике значення має постійне спостереження за психічними хворими у зв’язку з схильністю до втеч, самоушкодження або навіть самовбивства.

Лікування психотропними засобами вимагає постійного спостереження за соматичним станом психічно хворих, а також контролю за дотриманням ними режиму лікування в стаціонарі і амбулаторних умовах.

У Росії створена спеціальна система психіатричної допомоги. Вона складається з психоневрологічних диспансерів і психіатричних лікарень, а також поліклінічних відділень і стаціонарів для дітей з нервово-психічними захворюваннями, спеціалізованих санаторіїв, психіатричних відділень при соматичних лікарнях, інтернатів для психічно хворих-інвалідів.

Первинною ланкою системи психіатричної допомоги є психоневрологічні диспансери. Вони дозволяють максимально наблизити психіатричну допомогу до населення. У сільських місцевостях диспансерне спостереження за психічними хворими здійснюють лікарі сільських лікарських ділянок. Методичне керівництво ними і консультування хворих входить до обов’язків обласних психоневрологічних диспансерів. Другою ланкою психіатричної допомоги є психіатричні лікарні, які працюють в тісному контакті з диспансерами.

Основними показаннями для госпіталізації психічних хворих є:

1) необхідність лікування, яке може бути проведене лише в умовах лікарні;

2) необхідність встановлення діагнозу, систематичного спостереження або проведення таких методів дослідження, які неможливо або важко здійснити поза стінами лікарні (електроенцефалографія, спинномозкова пункція і ін.);

3) хворобливі прояви, що роблять хворого небезпечним для самого себе або для оточуючих (прагнення до самогубства або агресивним дій);

4) безпорадність хворого при неможливості забезпечити за ним догляд в домашній обстановці;

5) деякі спеціальні показання — судово-психіатрична, трудова або військова експертиза.

У СРСР в 20-30-ті рр. услід за організацією позалікарняної психіатричної допомоги створена система реабілітації психічно хворих. Вона здійснюється органами охорони здоров’я, соціального забезпечення і просвіти, а також керівництвом підприємств спільно з профспілковими організаціями, яким ставиться в обов’язок створювати умови для працевлаштування інвалідів, зокрема страждаючих психічними хворобами. Її мета — зробити психічно хворих максимально пристосованими до життя в суспільстві. Рівень реабілітації психічних хворих значно підвищився у зв’язку з появою психотропних засобів, здатних викликати значну і навіть повну редукцію психічних розладів.

Реабілітація психічних хворих є поетапним процесом, який проводиться одночасно з лікуванням і в ті періоди, коли хворі не потребують лікування. Виділяють медичний, професіональний і соціальний етапи реабілітації. Медичний етап збігається з періодом погіршення психічного стану хворих, у зв’язку з чим їх поміщають в стаціонар. На цьому етапі основна роль відводиться призначенню психотропних засобів, активізуючому режиму, трудовій терапії, а при покращенні психічного стану хворих — психотерапії і так далі.

Етап професійної реабілітації психічно хворих збігається з настанням ремісії. У цей період поряд з лікуванням лікарськими засобами, психотерапією, роз’яснювальною роботою, що проводиться з родичами, важливого значення набувають заходи по організації трудової діяльності хворих, якою їм належить займатися на виробництві. Трудове і професійне навчання психічно хворих на цьому етапі може проводитися в лікувально-трудових майстернях при психіатричних лікарнях і психоневрологічних диспансерах, а також на базі спеціальних цехів при промислових підприємствах. Досвід радянської психіатрії показав, що в умовах промислових підприємств ефективність продуктивної праці в значної частини психічно хворих досягає високого рівня. Праця не лише сприятливо впливає на психічний стан хворих і дозволяє уникнути їх перекладу на інвалідність, але часто дозволяє зберегти заробітну плату, яку хворі отримували до хвороби, що сприяє соціальній реабілітації.

На етапі соціальної реабілітації психічно хворих відбувається відновлення їх соціального положення відповідно до психічного стану, особистісними особливостями, професійним рівнем. При цьому важливе значення мають трудове влаштування, вибір професії, перекваліфікація.

Мета і методи реабілітації психічно хворих залежать від особливостей психічної хвороби (її нозологічної приналежності, форми, тяжкості протікання), віку хворих до моменту захворювання, структури преморбідної особи і властивих нею установок, від професійних навичок, якими хворі володіли до хвороби та ін. Для здійснення реабілітації психічно хворих необхідна орієнтація на неї всієї психіатричної допомоги.

1.3. Нормативна база соціального захисту людей з психічними захворюваннями

В Україні система надання психіатричної допомоги практично не змінилася з радянських часів. Можна сказати, вона навіть погіршилась через зменшення фінансування психіатричних закладів. Крім того, ментальність українських лікарів-психіатрів майже не змінилася.

В даний час нормативно-правову базу психіатрії України складають:

• Конституція України (ст. 49);
• Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року;
• Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;
• Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 p.;
• Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 p.;
• Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31,47, 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К. Устименка) від ЗО жовтня 1997 року) // Офіційний вісник України. -1997.- №> 46.-С. 126.

Наказ МОЗ України «Про затвердження Інструкції про проведення обов’язкових попередніх і періодичних психіатричних оглядів» від 01.02.2002 p.:

Наказ МОЗ України «Про затвердження Порядку проведення судово-психіатричної експертизи» від 08.10.2001 p.;

Наказ МОЗ України «Про затвердження Порядку про застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, у психіатричній лікарні із суворим наглядом» від 08.10.2001 p.;

Наказ МВС України і МОЗ України «Про затвердження Інструкції про порядок організації охорони приміщень і територій відділень судово-психіатричної експертизи та режиму тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу» від 04.11.1996 р.

З метою дотримання прав людини у сфері охорони психічного здоров’я розроблено фундаментальні принципи, які сформульовані у вигляді основних прав Всесвітньою федерацією психічного здоров’я і Гарвардським Центром Співробітництва у сфері законодавства про охорону здоров’я, що діє під егідою ВООЗ.

Протягом 2001-2005  років  прийнято  ряд  нормативно-правових актів з питань інвалідності,  в результаті виконання яких створено мережу реабілітаційних установ та  закладів,  в  яких  перебувають  інваліди  та  діти-інваліди,  зміцнено  матеріально-технічну  базу зазначених установ та закладів, а також підприємств та організацій громадських  організацій  інвалідів,  поліпшено якість і розширено номенклатуру технічних та  інших  засобів  реабілітації,  утворено Державний комплекс ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів (м.  Миколаїв) і  Всеукраїнський  центр  професійної  реабілітації інвалідів (с. Лютіж Вишгородського району Київської області).

Результати аналізу   ефективності   роботи  показали,  що  на сьогодні в  Україні  сформовано  основи  сучасної  реабілітаційної системи.  Однак  це  ще  не  дає  змоги  повною мірою розв’язувати проблеми  реабілітації  та  інтеграції  в   суспільство   осіб   з обмеженими  фізичними  можливостями,  психічними захворюваннями та  розумовою відсталістю.

Згідно з дослідженнями Л. Юр’євої, вітчизняна психіатрична служба має такі культуральні характеристики:

— орієнтація на стаціонарне обслуговування пацієнтів;

— переважно біологічна орієнтація в субкультурі психіатрів;

— патерналістський стиль спілкування з пацієнтами, їхніми родичами, підлеглими;

— практична відсутність знань у галузі етики й права, а також навичок щодо їх використання;

— відсутність комунальної (громадської) психіатрії й інфраструктури, що забезпечувала б її успішне функціонування;

— відсутність досвіду в створенні та продуктивній взаємодії з громадськими організаціями родичів і психіатричних послуг;

— відсутність інституту соціальних працівників у сфері охорони психічного здоров’я [4].

Більшість наявних у світі сучасних програм допомоги людям, які страждають на психічні захворювання, ґрунтується на принципах позалікарняної підтримки. Система позалікарняної підтримки — це скоординована мережа спеціалістів, служб і закладів регіонального рівня, до якої включено також громадські організації користувачів психіатричних служб. Основний принцип такої системи — збалансоване поєднання психіатричної допомоги та соціальної підтримки [5].

У 2003 році в Києві прийнято Концепцію комплексного удосконалення психіатричної допомоги й охорони психічного здоров’я населення м. Києва. Основні напрями цієї концепції — забезпечення доступності психіатричної допомоги через децентралізацію психіатричній закладів і тісну взаємодію медичних і соціальних районних служб.

Після прийняття Закону України «Про психіатричну допомогу» здавалося, що вирішення даного питання через розгляд у судових інстанціях дозволить захистити як права пацієнтів, так і інтереси суспільства.

 

Надання психіатричної допомоги за місцем проживання передбачає активізацію діяльності мережі локальних служб, покликаної охопити широке коло проблем, пов’язаних із забезпеченням базових потреб людини (харчування, житлове та медичне обслуговування, трудова зайнятість і дозвілля). Задля цієї мети передбачено створити підрозділи амбулаторного обслуговування пацієнтів медико-реабілітаційного напряму для навчання їх навичкам самообслуговування й інтеграції в громаду. Це — центри медико-соціальної реабілітації в структурі системи охорони здоров’я та соціального захисту населення. Необхідно забезпечити таких людей житлом із дотаціями па оплату, допомагати їм вести домашнє господарство, створити служби професійної реабілітації для відновлення працездатності.

Важливо зазначити, що концепція передбачає створення правового поля для керівників закладів і служб, які займаються паданням психіатричної допомоги, охороною психічного здоров’я, реабілітацією та соціальним захистом людей із психічними захворюваннями, для розвитку діяльності своїх закладів, укомплектування їх спеціалістами у сфері психіатрії, психології, соціальної роботи, а також відповідного фінансування і матеріально-технічного забезпечення.

Новий документ вселяє надію, що в Україні зрушиться з мертвої точки вирішення питань, пов’язаних із наданням допомоги людям із психічними розладами, до уваги братимуть біопсихосоціальний підхід та впроваджуватимуть сучасні методики реабілітації. Тим більше, що досвід подібної роботи вже є в Києві.

Розділ 2. Особливості соціальної допомоги людям  із психічними розладами в сучасній Україні

2.1. Приклади діяльності соціальних центрів в напрямку роботи з людьми із психічними розладами

У більшості економічно розвинених країн існує соціальне законодавство, що регулює це напрям соціальної роботи. Наприклад, у Скандинавських країнах законодавство гарантує розумово відсталим людям доступ до освіти, розваг, знарядь і предметів праці, які дають їм можливість, як і всім громадянам, жити повнокровним (наскільки це можливо) життям, користуватися благами. Воно дозволяє відмовитися від їх утримання у спеціальних пансіонатах для розумово відсталих і перейти до створення необхідних житлових умов у звичайних будинках, забезпечуючи дітей кваліфікованим доглядом і допомогою вдома з боку спеціально підготовленого персоналу, оплачуваної обласними радами або комітетами соціальної допомоги муніципалітетів. Закон передбачає організацію спеціальної системи освіти для розумово відсталою молоді з метою підготовки молодих людей до продуктивної життя по досягненні повноліття і допомоги в отриманні оплачуваної роботи.

У країнах Західної Європи, США, Канаді та Австралії обслуговування розумово відсталих здійснюється (крім психіатричних лікарень і будинків-інтернатів) в спеціалізованих стаціонарах і диспансерах. Важливе місце при цьому займають і амбулаторні форми їх обслуговування. Це насамперед стосується малолітніх та неповнолітніх осіб, Організація денного перебування розумово відсталих відіграє важливу роль у вдосконаленні амбулаторного обслуговування цієї категорії потребують соціальної підтримки та скорочення витрат на їх перебування в стаціонарах. Елементарне навчання розумово недорозвинених дітей здійснює спеціальний сектор основної загальноосвітньої школи. Професійне навчання організовується в підрозділах державної системи забезпечення інвалідів з вадами розумового розвитку. З дорослими, яким недоступна робота ні на звичайному виробництві, ні на спеціалізованих підприємствах, що займаються спеціальні інструктори для залучення їх до посильної праці.

Для реалізації права розумово відсталих мати доступ до коштів, які їм потрібні для гри, розваги та культурного вдосконалення, створені спеціальні працюють в денні години центри.

Проблема житлово-побутового пристрою розумово слаборозвинених дорослих, які проживають разом зі своїми старіючими батьками, — одна з найбільш складних проблем, що стоять перед соціальними службами. Її вирішують шляхом приміщення цієї категорії осіб у спеціальні невеликі житлові комплекси — інтернати, де організовуються харчування та допомогу соціальних працівників, які покликані готувати клієнтів до самостійного побуті, надавати їм допомогу у веденні особових справ.

Київський Центр медико-соціальної реабілітації офіційно відкритий у жовтні 2001 року. Проте робота з його створення почалася ще 1999 року, коли громадські організації — Асоціація психіатрів України, благодійні фонди «Касталія» та «Віта» разом з іноземним партнером («Женевська ініціатива у психіатрії») — підготували проект з метою залучиш професіоналів, клієнтів та їхніх родичів до розробки та запровадження в практику нових підходів у реабілітації людей із психічними розладами.

На початку 2000 року для заснування центру отримано грант на два роки за програмою Тасіс, яку фінансує Комісія Європейського Союзу, і за програмою MATRA, котру фінансовано урядом Нідерландів. Одним з ініціаторів створення центру та його першим директором була психолог Світлана Циганок (яка пішла з життя 2003 року).

Нині центр є структурним підрозділом Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1. У ньому зараз працює 26 співробітників: вісім — технічний персонал (охорона, сестра-господарка, мед-реєстратор, санітарки), один психіатр (він же завідувач відділення), п’ять психологів, три медсестри, два соціальних працівники, п’ять трудотерапевтів, один — спортінструктор, один — керівник музичної студії. Персонал володіє загальними реабілітаційними навичками, пройшов дворічне навчання нових форм психосоціальної реабілітації.

Реабілітаційна допомога в центрі базується на принципах мультидисциплінарного підходу, який забезпечує комплексність медико-соціальної допомоги людям із психічними захворюваннями.

Одним із методів падання допомоги клієнтам є індивідуальний менеджмент, або «ведення випадку». Кожен клієнт працює зі спеціалістом із ведення випадку. Це працівник, який спільно з користувачем складає індивідуальний план реабілітації та координує його виконання. За потребою чи за бажанням клієнта такий працівник залучає інші служби та спеціалістів різного профілю.

Щоденно центр може обслуговувати 50–60 осіб. Комплекс реабілітаційних програм центру дає змогу людям із хронічними психічними розладами стати більш самостійними, більш свідомо ставитися до прийому медикаментів і до ранніх симптомів загострення, а також брати більш активну участь у соціально-трудовому житті суспільства.

Мета центру — виховувати компетентного клієнта, який мусить знати, що з ним відбувається, які симптоми проявляються, які ліки він приймає. Це, у свою чергу, допомагає йому налагоджувати зв’язок зі своїм дільничним лікарем, коли вони разом можуть співпрацювати як партнери, аби протистояти захворюванню. Працівники центру вже відчули в цьому значний успіх, адже вже проводиться групова робота з модуля активної медикаментозної терапії, один із уроків якої — відвідання свого дільничного лікаря. Вони також задоволені тим, що мають позитивний досвід співпраці з лікарями-психіатрами амбулаторної мережі і що лікарі їх добре приймають.

Водночас наше суспільство досить відчутно стигматизує людей із психічними розладами, що призводить до їхньої пасивності. Працівники центру намагалися організувати групи самодопомоги в районах, проте коли користувачі просто збиралися разом, часто з’являвся якийсь неформальний лідер, що унеможливлювало діалог, а отже, робота таких груп була малоефективною. Тому стало зрозуміло, що важливо навчити клієнтів слухати, розуміти свої потреби та потреби іншої людини. Отож основний чинник при психіатричній реабілітації — допомогти користувачам набути навичок спілкування з оточенням для інтеграції в суспільство.

У Центрі медико-соціальної реабілітації людей із психічними захворюваннями можна отримати такі послуги:

— узяти участь у програмі навчання навичок самостійного життя (свідомий прийом медикаментів, свідомий контроль над симптомами, навички спілкування та розв’язання міжособистісних проблем);

— пройти терапію зайнятістю у творчих майстернях: художня майстерня — розпис по дереву й паперу (Петриківський розпис), бісероплетіння; ліплення порцелянових прикрас; швейна майстерня — шиття, в’язання, вишивка, клаптева мозаїка; комп’ютерний клас — комп’ютерні ігри та основи комп’ютерної грамотності;

— відвідати клуб проведення дозвілля — шаховий та музичний гуртки (двічі на тиждень), спортивний клас (тричі на тиждень);

— консультування клієнтів і родичів з проблем прийняття захворювання, необхідності підтримуючого лікування, особливостей захворювання, а також з проблем взаємовідносин у сім’ї та з оточенням (проводиться як індивідуально, так і груповим методом);

— групова робота, яка поділяється на інформаційні групи (медична, соціальний клуб, «теплий дім») і навчальні модулі Лібермана; працівники Центру також використовують підхід, де під час рольових ігор застосовують відеозйомку (наприклад, один клієнт виконує роль лікаря та пояснює іншому клієнту, як треба приймати ліки, якою може бути побічна дія, що станеться у випадку, якщо не прийняти ліки, тощо. Отже, переконуючи іншого, клієнт переконує себе самого). Працює також соціальний клуб, де можна обговорювати соціальні проблеми, що виникають унаслідок захворювання.

Окрім того, клієнти центру залучені до діяльності фонду «Відображені світи» — громадської організації, що об’єднує користувачів психіатричних послуг. Це — щотижневі тематичні зустрічі, щотижневий перегляд відеофільмів з подальшим обговоренням, екскурсії (до театрів, музеїв) і святкові концерти спільно з музичною студією.

Коли 2002 року припинилася грантова підтримка з боку іноземних донорів, центр довелося закрити. Нині його роботу фінансує Київська міська державна адміністрація.

2003 року послугами центру скористалися 188 амбулаторних (з них 160 — із шизофренією та шизофренічними розладами, 13 — епілепсією) та 308 стаціонарних хворих. Потрапити на прийом можна за направленням лікаря або ж можна звернутися самостійно.

Нових клієнтів приймає щоденно з 10 до 12 години член чергової мультидисциплінарної команди. Фахівець, який веде прийом, налагоджує контакт з клієнтом, виявляє його потреби й проблеми, заповнює картку первинного прийому ти ідектифікаційну картку клієнта, визначає час зустрічі клієнта з керівником центру та керівником випадку. Потім на засіданні чергової бригади обговорюють результати первинного прийому та визначають, хто вестиме випадок. До речі, під час первинного прийому клієнти найчастіше називають такі проблеми: дефіцит спілкування, ізоляція, працевлаштування, проведення дозвілля, складні стосунки в родині тощо.

Упродовж місяця від початку роботи над випадком керівник цього випадку складає разом із клієнтом план індивідуальної реабілітації, який підписують обидві сторони. Терміни реабілітації конкретного клієнта залежать від кількості та складності визначених проблем. Середній термін участі в програмі «Ведення випадку» становить близько 10 місяців.

За 2003 рік у центрі проведено понад 2643 індивідуальні консультації, з них — 1075 психологом, 687 медсестрою, 368 — соціальним працівником, 513 — трудотерапевтом. Проведено 425 групових сесій, у яких взяло участь 367 клієнтів.

Завдяки роботі фахівців центру в клієнтів, які брали участь у реабілітаційній програмі, покращилася якість життя, зокрема поліпшилися стосунки в родині, з’явилася впевненість у собі, зросла самооцінка, змінилося ставлення до себе та до власної ситуації, поліпшилися навички спілкування з оточенням і контролю симптомів захворювання, сформувалися практичні навички, набуті в творчих майстернях та студіях центру.

Деякі клієнти зуміли розв’язати свої проблеми з працевлаштуванням. Так, 10 осіб знайшли собі роботу, зокрема в самій психоневрологічній лікарні, двоє — вступили до університетів.

Центр прагне поширювати свої набутки. Торік підготовлено до видання чотири модулі за програмою професора Лібермана «Соціальні навички та навички самостійного життя» («Контроль симптомів», «Активна участь у лікувальній терапії», «Основні навички спілкування», «Розв’язання міжособистісних проблем»); зараз триває робота з адаптації трьох наступних модулів — «Повернення до громади», «Проведення дозвілля» та «Пошук роботи» Проте бракує коштів для створення навчальних фільмів, без яких навчальний комплект, що складається з тренерського зошита, робочого зошита учасника модуля та відеофільму, неповний.

Окрім безпосередньої роботи з клієнтами, центр також проводить навчання персоналу лікарні. У жовтні 2003 року з працівників різних відділень психоневрологічної лікарні було сформовано дві навчальні групи по вісім осіб у кожній. Вони відвідали 16 щотижневих занять на тему «Психосоціальна реабілітація та мультидисциплінарний підхід у психіатрії». Було використано такі навчальні методи, як проведення рольових ігор, робота у великих і малих групах, супервізія. Приємно відзначити, що слухачі добре розуміли необхідність і доцільність змін в організації психіатричної допомоги, упровадження нових підходів до роботи з хворими, розуміли переваги біопсихосоціального підходу до лікування та реабілітації людей із психічними розладами, а також ефективність мультидисциплінарної моделі роботи.

Отже, Центр медико-соціальної реабілітації людей із психічними захворюваннями пропонує низку послуг і модулів, спрямованих на активну медикаментозну терапію, розв’язання міжособистісних проблем, розвиток комунікативних навичок, проведення дозвілля, працевлаштування, пошук роботи, вирішення питання, як зберегти цю роботу, та повернення в громаду. Мета — інтеграція людей з психічними розладами в суспільство, щоб вони могли соціально адаптуватися і щоб покращувалася якість їхнього життя.

Центр може бути чудовою базою для навчання професіоналів у сфері психічного здоров’я та соціального захисту населення нових підходів до надання допомоги людям із психічними розладами. Елементи роботи центру можна включати до роботи інших центрів соціальної реабілітації інвалідів, які перебувають у віданні Міністерства праці та соціальної політики.

Цікавий досвід роботи накопичив і Центр трудової реабілітації розумово відсталих інвалідів Києва. Цей заклад створено згідно з рішенням Київради за ініціативи благодійного товариства допомоги інвалідам та особам з інтелектуальною недостатністю ,Джерела” у 2000 році, яке отримало цільовий грант від програми „Тасіс” Європейської Комісії. Сьогодні це — державний заклад, який у своїй діяльності підпорядкований Головному управлінню соціального захисту’ населення м. Києва. Послуги тут надаються інвалідам старшим 16 років, які не отримують послуг соціальної реабілітації га освіти в інших державних закладах за умови, що сукупний дохід на члена родини інваліда не перевищує прожиткового мінімуму.

Головною метою діяльності Центру є підготовка розумово відсталих інвалідів до максимально самостійного життя, забезпечення їх зайнятістю та застосування трудової реабілітації як базового елемента адаптації у громаді. Заклад складається з двох підрозділів: 1) центру трудової реабілітації, де інваліди займаються такими видами діяльності, як деревообробка, ліплення з глини, лозоплетіння, ремонт взуття, виготовлення гобеленів, виготовлення швейних виробів, виготовлення виробів із пластмаси; 2) відділення соціальної адаптації, де розумово відсталих інвалідів, які щойно завершили допоміжну школу-інтернат, готують до роботи в майстернях і допомагають їм опанувати необхідні навички самостійного життя. Тут проводяться такі заняття: прикладна гігієна, кулінарні навички, позитивні стереотипи поведінки, побутове рахування, групова робота, виходи у місто.

Центр виконує такі завдання;

— попереджає інституціалізацію розумово відсталих дорослих інвалідів шляхом створення умов для забезпечення їхньої зайнятості на рівні громади;

— організовує та проводить передпрофесійне та професійне навчання для орієнтації інвалідів на працю, вироблення стереотипів поведінки працюючої людини, набуття найпростіших трудових навичок для виконання некваліфікованої роботи та відновлення здобутих у допоміжній школі-інтернаті трудових навичок та умінь;

— проводить усебічне оцінювання потреб інваліда та родини, складає план втручання, активізує наявні ресурси для виконання цього плану;

— організовує відповідно до потреб інваліда та родин реабілітаційні послуги: веде групову та індивідуальну робот)’ з інвалідом та родиною, надає інформаційні послуги, виконує представницькі функції у інших державних закладах.

2.2. Перспективи вдосконалення практичних методів і методик надання допомоги людям із психічними розладами

Наразі соціальна робота з психічно хворими є досить важким та відповідальним завданням. Найефективнішим способом розв’язання проблеми є співпраця соціального працівника з так званою багатопрофільною (мультидисциплінарною) групою (командою, бригадою), до складу якої входять також: лікар-психіатр, психолог (психотерапевт), лікар загальної практики та іноді представник органів внутрішніх справ. І хоча в Україні діяльність таких груп ще не закріплена законодавче, проте варто пам’ятати про необхідність розподілу відповідальності та використання відповідного професійного досвіду.

Найбільш поширеною формою надання послуг людям з психічними проблемами в Україні є їх утримання на довгостроковому лікуванні у великих психіатричних лікарнях, де такі люди можуть знайти притулок, підтримку та мінімальне забезпечення базових потреб.

Проте вітчизняній психіатричній службі властиві такі риси:

— орієнтація на стаціонарне обслуговування пацієнтів;

— переважно біологічна орієнтація у субкультурі психіатрів;

— патерналістський стиль спілкування з пацієнтами, їхніми родичами, підлеглими;

— практична відсутність знань у галузі етики й права, а також навичок щодо їх використання;

— відсутність комунальної психіатрії й інфраструктури, що забезпечувала б її успішне функціонування;

— відсутність досвіду у створенні та продуктивній взаємодії з громадськими організаціями родичів га користувачами психіатричних послуг;

— відсутність соціальних працівників у сфері охорони психічного здоров’я.

Як і в радянські часи, домінантними закладами державної системи соціального обслуговування населення України є спеціалізовані стаціонарні медико-соціальні заклади — психоневрологічні інтернати, призначені для постійного проживання громадян, які потребують стороннього догляду і медичного обслуговування. У цих закладах психологічні та соціальні проблеми особистості з психічним розладом залишаються на другому плані.

Ухвалення Закону України “Про психіатричну допомогу”, незважаючи на його початкове неоднозначне сприйняття фахівцями, громадськістю і користувачами психіатричної допомоги, стало визначною подією в Україні. Адже цей документ вперше в історії вітчизняної психіатрії визначив організаційні й правові основи забезпечення психіатричною допомогою громадян, виходячи з пріоритету прав і свобод людини, а також встановив обов’язки державних органів щодо захисту законних інтересів та створення належних умов для надання необхідної психіатричної і соціально-правової допомоги людям з психічними розладами. Закон також гарантує встановлення квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу. Крім того, для забезпечення соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають:

— організовувати за спеціальними програмами безоплатне загальноосвітнє та професійно-технічне навчання;

— створювати лікувально-виробничі підприємства, цехи, дільниці тощо з полегшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування;

— організовувати гуртожитки та інші місця проживання;

— поліпшувати їхні житлові умови.

Серед важливих державних гарантій, згідно зі ст.5. Законом передбачено фінансування психіатричної допомоги в обсязі гарантованого рівня та належної якості; поліпшення матеріальних і житлових умов психічно  хворих; створення мережі психіатричних закладів для організації надання психіатричної допомоги гарантованого рівня; реалізацію відповідних програм в галузі психічного здоров’я.

Реалізація цього законодавства потребує впровадження відповідних програм на місцях. Так, у 2003 році в Києві прийнято Концепція комплексного удосконалення психіатричної допомоги й охорони психічного здоров’я населення м. Києва. Основні напрями цієї концепції передбачають, зокрема, забезпечення доступності психіатричної допомоги шляхом децентралізації психіатричних закладів та тісної взаємодії медичних і соціальних районних служб.

Надання психіатричної допомоги за місцем проживання передбачає активізацію діяльності мережі локальних служб, котра покликана охопити широке коло проблем забезпечення базових потреб людини (харчування, житло, медичне обслуговування, трудова зайнятість та дозвілля). Задля цієї цілі передбачають створення підрозділів амбулаторного обслуговування пацієнтів медико-реабілітаційного напряму для навчання їх навичкам самообслуговування й інтеграції у спільноту. Це — центри медико-соціальної реабілітації у структурі охорони здоров’я та соціального захист)1 населення. Необхідними є забезпечення житлом із дотаціями на оплату, надання послуг по веденню домашнього господарства, створення служб професійної реабілітації для відновлення працездатності.

Концепція виходить із погреби створення правового поля для керівників закладів та служб, котрі займаються наданням психіатричної допомоги, охороною психічного здоров’я, реабілітацією та соціальним захистом людей із психічними захворюваннями, для розвитку діяльності своїх закладів, укомплектування їх спеціалістами у сфері психіатрії, психології, соціальної роботи, а також відповідного фінансування і матеріально-технічного забезпечення.

Подібна програма розроблена й лікарями-психіатрами у Донецьку. Її мета — проведення системи заходів, спрямованих на зміцнення стану психічного здоров’я населення Донецької області, попередження виникнення та розповсюдження психічних розладів, покращення якості діагностики, лікування психічних розладів, а також впровадження заходів медико-соціальної реабілітації осіб, які мають вади психічного здоров’я, та надання цим особам соціально-правової допомоги. Вона, зокрема, передбачає:

— встановлення обов’язкових квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів внаслідок психічного розладу в установленому законом порядку;

— створення лікувально-виробничних підприємств, цехів, дільниць тощо з поліпшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування осіб, які страждають на психічні розлади;

— розробку та впровадження спільних форм роботи з територіальними центрами соціальної допомоги, громадськими організаціями, волонтерами для здійснення широкого кола завдань: від медичного обслуговування до різноманітних форм підтримки хворих вдома, у тому числі вирішення забезпечення їхніх основних потреб (харчування, житло, медичне обслуговування, доцільна діяльність та дозвілля, підтримка взаємовідносин із соціальним оточенням);

— організацію центрів соціально-медичної реабілітації соціально дезадаптованих дітей та підлітків, в т.ч. дітей у притулках.

Поява нових документів, питань, пов’язаних із наданням допомоги людям із психічними розладами, до уваги буде братися біопсихосоціальний підхід та впроваджуватимуться сучасні методики реабілітації.

За кордоном за останні півстоліття форми надання допомоги у сфері психічного здоров’я змінились від направлення у спеціальні заклади до надання їм допомоги у громаді. Така зміна базується як на необхідності дотримання прав людей із психічними розладами, так і на застосуванні сучасних заходів та методів.

У розвинутих країнах все більша кількість людей із психічними захворюваннями взагалі обходиться без перебування у лікарні та отримує всю необхідну допомогу за місцем проживання. Постійно апробуються нові організаційні структури й інноваційні підходи до надання таким хворим спеціалізованої допомоги. Більшість наявних у світі сучасних програм допомоги людям, які страждають на психічні захворювання, заснована на принципах позалікарняної підтримки. Система позалікарняної підтримки — це скоординована мережа спеціалістів, служб та закладів регіонального рівня, до якої включені також і громадські організації користувачів психіатричних служб. Основний принцип такої системи полягає у збалансованому поєднанні психіатричної допомоги та соціальної підтримки.

Хоча лікувальні заходи виступають важливою складовою лікування, проте фармакологічна терапія дозволяє досягти лише часткового вирішення проблеми. Все більше визнають необхідність лікування не лише самого захворювання, але й порушення життєдіяльності хворого.

Соціальні працівники працюють в психіатричних лікарнях, службах, приватних клініках, резидентних центрах, центрах психічного здоров’я, адже психічні розлади і захворювання мають біопсихосоціальну природу і потребують комплексного підходу.

Спеціалісти соціальної роботи попереджують можливість зловживання над людьми з проблемами психічного здоров’я, беруть участь в процесі реабілітації хворих, власне організовують допомогу на основі громади, працюють з хворими для них, а не над ними. З кордоном створено багато закладів громадської психіатрії: центри зустрічей, кризові центри, групи за інтересами, творчі групи і майстерні. Питання проживання осіб з хронічним перебігом психічного захворювання, що не потребують активного лікування, вирішується завдяки розгалуженій мережі резидентних установ, що передбачають захищене проживання: будинків на півдороги (медико-соціальних закладів тимчасового проживання, де людина проходить соціальну реабілітацію після посиленого медичного лікування у стаціонарному закладі й готується до повернення у своє помешкання), будинків групового проживання, спеціалізованих гуртожитків, будинків сестринського догляду, проектів проживання з підтримкою (така модель передбачає, що клієнти проживають постійно в окремих квартирах у житлових будівлях самостійно і по мірі можливості виконують звичайні соціальні ролі, користуючись допомогою спеціалістів в разі необхідності). У цих резидентних установах здійснюються різнопланові реабілітаційні заходи, спрямовані на максимізацію рівня функціонування клієнтів, відновлення навичок самообслуговування та соціальних умінь. Основну роль в цих закладах відіграє соціальна реабілітація, тут проводять тренінги, індивідуальні консультації, які допомагають навчитися вести господарство, користуватися грошима, транспортом, телефоном, планувати вільний час тощо.

Однією із форм громадської психіатрії є Клубні будинки (Clubhouse), або будинки-фонгани (Fountain House), започатковані в США в 1950-ті роки. Ці заклади являють собою клуби, де колишні пацієнти знаходять оточення, що нагадує домашнє. Члени цих будинків-фонтанів спільно вирішують питання повсякденного життя: стосовно житла, медичного обслуговування, пільг, адвокатського захисту’ соціальних та інших прав своїх членів. Модель клубного будинку спрямована на знищення бар’єрів суспільного упередження, залежності, ізоляції, які не дозволяють хворим громадянам брати участь в житті суспільства. Важливо, що між членами і персоналом будинку встановлюються рівноправні стосунки — вони колеги, а не пацієнти і лікарі. Спільно вирішуються питання, пов’язані з діяльністю будинку, завдяки чому користувачі отримують або відновлюють втрачене почуття власної значимості, соціальні навички, відчувають підтримку персоналу.

Останніми роками і в Україні з ініціативи прогресивних лікарів, громадських представників та донорська підтримка уможливили створення кількох моделей громадської психіатрії: центр медико-соціальної реабілітації, клубний дім, проекти працевлаштування та зайнятості, творчі майстерні, групи самодопомоги людей із проблемами психічного здоров’я, інформаційні програми для родичів. Проте, знову ж таки, моделі ці не зв’язані у мережу, створюються хаотично, часом існують лише допоки є донорське фінансування.

Висновки

Отже, розлади психіки — окрема група хвороб, що насамперед уражають психіку та порушують адаптацію людини і суспільства та до найближчого оточення. Психічні захворювання найчастіше є хронічними та тривають роками, при цьому страждає психічна, а, отже, й соціальна функція людини.

Психічне здоров’я та психічне благополуччя є найважливішими складовими високого рівня якості життя, які дозволяють людині вважати своє життя повноцінним та значущим, бути активними і творчими членами суспільства. Високий рівень психічного здоров’я населення є важливим фактором соціальної єдності, продуктивності праці, суспільного спокою та стабільності оточуючого середовища, що сприяє зростанню соціального капіталу та економічному розвитку суспільства.

Головним завданням соціальних працівників є допомога людям з проблемами психічного здоров’я свідомо контролювати і покращувати особисті життєві ситуації з метою довгострокової профілактики проявів психічних розладів і покращання здоров’я.

Важливим напрямом соціальної роботи з цією групою клієнтів є їхня інтеграція у суспільство.

Робота з клієнтом, який має розлади психіки, передбачає процес безперервної підтримки з використанням індивідуального консультування, роботи з сім’єю, групової роботи.

У практиці соціальної роботи в установах громадської психіатрії використовують такі форми роботи як кризове втручання, швидка госпіталізація, короткотермінова терапія, денний догляд, різні форми групової роботи.

Список використаної літератури

1. Введення у соціальну роботу’: Навч. посібник / Семигіна Т.В. та ін. -К.:Фенікс, 2001.-С. 163-165.
2. Внебольничная помощь и психиатрическая реабилитация при тяжелых психических заболеваниях / Под ред. Я. ван Вингель. — К: Сфера, 2002.
3. Гокунь И. Отчет о работе центра медико-социальной реабидитации за 2003 год // Веб-страница Ассоциации психатров Украины. — http://www.upa-psvchiatrv.org.ua
4. Гокунь І. Нові підходи у наданні допомоги людям із психічними захворюваннями // Соціальна політика і соціальна робота. — 2004. — № 2.
5. Грига І., Кабаченко Н., Піевська І., Король І. “Мережі підтримки’’: забезпечення керованого інтегрованого догляду // Соціальна політика і соціальна робота. — 2004. — №4. -С. 42-49.
6. Картинг П. Д. Возвращение н сообщество, — К: Сфера, 2001.
7. Коцюбинский А.П., Бутома Б.Г., Зайцев В.В. Стигматизация и дестигматизация при психических заболеваниях // Социальная и клиническая психиатрия — 1999.-Т.9. — №3.- С.9-14.
8. Мартиненко A.B. Медико-социальная работа: теория, технологии : Образование.-М.:Наука,1999.-С. 51.
9. Оса Ю., Грига I. Модель захищеного житла для людей з проблемами психічного здоров’я // Соціальна політика і соціальна робота. — 2006. — № 2-3.
10. Пінчук І. Програма соціально-економічного розвитку та комплексного удосконалення психіатричної допомоги населенню Донецької області на 2004 рік (проект) // Соціальна політика і соціальна робота. — 2004. — № 1. — С. 56-64.
11. Психические заболевания. Общие сведения благотворительный / Фонд «Душа человека».- 1995 http://\vww.ngo.org.nVngoss/get/id 12786.html.
12. Психическое здоровье: новое понимание. — ВООЗ, 2000.
13. Соціальна робога. В 3-х ч. — Ч.З. Робота з конкретними групами клієнтів / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — K.: Києво-Могилянська академія, 2004.
14. Шизофренія та охорона здоров’я / Пер. з англ. А.Барбато — K.: Сфера, 1998.
15. Энтони В, Коэн М, Фаркас М. Психиатрическая реабилитация. — K.: Сфера, 2001.
16. Юрьева Л. Н. История. Культура. Психические и поведенческие расстройства. — К.: Сфера, 2002. С. 101.