Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Методологічні підходи у психологічних дослідженнях до вивчення жіночого лідерства

1. Загальний огляд методологічних підходів

З’ясування питання емпіричного вивчення жіночого лідерства у психології, як правило, пов’язане із браком методичних засобів [148]. Опосередкованим свідченням його гостроти є вже те, що в нас практично немає ґрунтовних праць, які б були спеціально присвячені методам психологічних досліджень, зазначає відомий український психолог М.М. Слюсаревський [138]. На нашу думку, одна з найбільш інформативних наукових дискусій щодо проблем методології в соціально-психологічній та соціальній науці в Україні представлена саме в його дослідженні 2005 р.. Розглядаючи методологічну ситуацію в українській соціально-психологічній науці, вчений наголошує на наявному перманентно гострому дефіциті методичних засобів вивчення досліджуваної реальності, тобто психіки [138].

Аби досягти позитивних зрушень у дослідженні питань жіночого лідерства, визначаючи методологічний підхід у вивченні психологічних бар’єрів самореалізації жінки як політичного лідера, вважаємо за доцільне проаналізувати методичні напрацювання інших науковців, сформовані в рамках вивчення відповідної проблематики.

Аналізуючи методологічні підходи, що використовуються українськими вченими у вивченні жіночого лідерства, ми врахували результати аналізу методологічної ситуації в психології, зробленого ще 2005 р., який показав, що важливим завданням психологічної науки є розбудова системи методологічних принципів конкретно-наукового (спеціального) рівня. Така розбудова бачиться як доповнення традиційних для радянської психології принципів діяльнісного підходу принципами суб’єкта, вчинку, ситуаційності тощо за умови універсалізації цих принципів, з одного боку, та визначення зон їх релевантності з другого [138].

Проте пізніші висновки вітчизняної дослідниці О.П. Хохліної [139] за аналізом джерел з психології та різноманітних досліджень у галузі засвідчили, що найбільшою мірою в емпіричних дослідженнях використовуються системний, особистісний (в тому числі індивідуальний і віковий) та діяльнісний підходи.

Системний (або системно-структурний) підхід, на думку Б.Ф. Ломова, К.К. Платонова, А. Раппопорта, В.В. Рибалки, О.М. Ткаченка та ін., передбачає, що до вивчення явища необхідно підходити як до системи, тобто як до певної цілісності, до якої входять у певних відношеннях та зв’язках окремі елементи. На думку Б.Ф. Ломова, відповідно до системного підходу, психіку людини потрібно вивчати на чотирьох рівнях:

1) вивчення людини у системі суспільних відносин;

2) вивчення структури особистості, діяльності, спілкування;

3) вивчення психічних процесів та психічних станів людини;

4) вивчення фізіологічної основи психічної діяльності [140, с.403 – 404].

У методології психології особливе місце відводиться діяльнісному підходу. З огляду на праці Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Г.С. Костюка, П.Я. Гальперіна та ін., діяльнісний підхід, зокрема у психології, використовується для розуміння суті психічного, його походження, форми існування та прояву, його призначення, формування (розвитку, корекції) тощо. Розглядаючи суть психічного явища, важливо підходити до нього як до діяльності.

Розумінню особистісного підходу у психології сприяли дослідження Л.І. Божович, Н.С. Лейтеса, К.К. Платонова, В.В. Рибалки, Б.О. Федоришина та ін. Вони зазначили, що при вивченні людини, її розвитку потрібно виходити з того, що вона є особистістю, яка характеризується цілісністю, унікальністю, неповторністю. Особистісний підхід як методологічний інструментарій науковця і практика складається з: концептуального уявлення про особистість, комплексної психодіагностики якостей особистості, концептуальної інтерпретації отримуваних при цьому даних, комплексу методів цілісного, всебічного розвитку якостей особистості, умов цілісної реалізації цих якостей у відповідних видах спільної діяльності та соціальної поведінки [141].

Проблема обрання методологічного підґрунтя до вивчення самореалізації жінок-політиків

 На основі аналізу захищених у галузі соціальної психології в Україні робіт М.М. Слюсаревський дійшов висновку, що теоретико-методологічною основою вітчизняних досліджень здебільшого залишаються дещо модифіковані, почасти завуальовані засади радянської соціальної психології.

Те саме можна сказати і про територіально та культурно близькі нам дослідницькі роботи науковців з Росії, концептуально пов’язані з тематикою жіночого лідерства. У цій проблематиці на перше місце виходить особистісний підхід, що підтвердив нещодавно зроблений нами аналіз дисертаційних робіт з тематики жіночого лідерства, здійснених за 1999-2011 р. [147].

Розгляньмо його результати докладніше. Так, емпіричні дослідження вітчизняних науковців Т.П. Вівчарик, В.А. Гупаловської, М.Б. Гасюк, Л.О. Пампухи, які працювали за напрямом вивчення психологічних механізмів самореалізації жінки, в т.ч. і професійної, були здійснені саме в рамках особистісного методологічного підходу. На подібному методологічному ґрунті працювали й російські дослідниці проблематики жіночого лідерства Л.В. Бизова, О.В. Стасенко, Ю.В. Артамошина, О.Н. Жорнікова, А.А. Гончарова та ін.

Серед науковців — емпіриків широкої популярності набули діяльнісний підхід у розумінні особистості та концепція єдності свідомості і діяльності. Саме вони стали теоретико-методологічною основою для досліджень росіянок Л.В. Осіпової, Н.В. Жарової, О.К. Маркової, О.В. Стасенко, Г.Ф. Шакірової та ін.

Загальнонаукові підходи, принципи детермінізму, історизму, комплексності, системності, інтегративності, оптимальності, суб’єктності та рефлективності використали у своїх дисертаційних роботах українська науковець Т.П. Вівчарик та росіянки Н.В. Бушуєва, С.Н.Ситдикова, Г.Ф.Шакірова та ін.

Науковці також користувались діяльнісною акмеологічною парадигмою вивчення феноменів професіоналізму Б.Г. Ананьєва, О.С. Анісімова, О.О. Бодальова, А.А. Деркача, В.Г. Зазикіна. Розробками в галузі психології праці та професійної діяльності Е.А. Клімова, А.К. Маркова, Н.С. Пряжникова, Л.М. Мітіна та ін.; теоріями розвитку кар’єри Е. Шейна, Д. Холла, рольовими теоріями В.І. Шуванова, Г. Мінцберга та ін.

Зрозуміло, що вибір методу дослідження залежить, по-перше, від предмета дослідження; по-друге, від мети, яку ставить перед собою дослідник; по — третє, від технічних можливостей дослідження [142]. Попри те, що предметом емпіричних робіт, пов’язаних із жіночим лідерством, обирають переважно питання специфіки жіночої самореалізації, у схожому ракурсі формулюється і мета таких наукових пошуків; а от методичні підходи, за допомогою яких все це досліджується, є неспецифічними, тобто гендерно нейтральними.

 

Обґрунтування необхідності обрання гендерно чутливого підґрунтя. Застосування концепцій С. Ріджуей та Е. Іглі

Загалом вітчизняні науковці констатують, що теоретико-методологічний арсенал української психології оновлюється вельми повільно [142]. Не є винятком і психологічні дослідження, пов’язані з жіночим лідерством. Як уже зазначалося вище, дослідниці відповідної тематики, обираючи теоретико-методологічні рамки для досліджень, здебільшого спирались саме на особистісний та діяльнісний методологічні підходи, або ж на їх інваріанти та комбінації.

За результатами проаналізованих 27 дисертаційних робіт із психології за тематикою жіночого лідерства, захищених у 1999 – 2011 рр., ми дійшли висновку, що більшість дослідниць-авторів використовували переважно гендерно нейтральні методологічні підходи, серед яких домінуючим виявився саме особистісний.

Під гендерно нейтральним розуміють підхід, що визнає рівність між чоловіками і жінками, однак гендерні відмінності при цьому не є значущими, рівність означає «схожість» [143].

Доволі дивна ситуація з огляду на те, що всі ці емпіричні напрацювання пов’язані саме з жіночим лідерством. Проте, з іншого боку, є доволі просте пояснення. Говорячи про проблеми емпіричних методів дослідження, вчені звертають увагу на те, що метод дослідження зазвичай розробляється на основі певної теорії [142], проте він «рухливіший» від теоретичної системи, в контексті якої виник і незрідка виходить за її межі. Саме це й сталося із дослідженнями жіночого лідерства, бо відповідний феномен, з одного боку, є популярною темою, а з другого в українській науковій думці його вивчення як специфічного явища майже позбавлене теоретичного підґрунтя [144]. Така ж сама пізнавальна ситуація на культурно близькому нам російському просторі [145]. Спеціальний огляд поширених серед вітчизняних науковців концепцій жіночого лідерства дав підстави для висновку, що можливості їх застосування в політико-психологічному аналізі мало зреалізовані. Такі концепції і текстуально представлені погано, і майже не вписані в поширені у нас політологічні класифікації [146]. У наслідку це сильно звужує можливості появи та застосування гендерно чутливих методичних підходів, які б уможливили аналіз жіночого лідерства як гендерно специфічного явища. Тому й не дивно, що здійснені у вітчизняних умовах психологічні емпіричні дослідження різних аспектів лідерства жінок показують значні відмінності отримуваних результатів [147].

Власне гендерний підхід виникає в соціальних науках у 1970-ті роки [148]. Як наголошують О.А. Здравомислова й А.А. Тьомкіна, такий підхід є варіантом стратифікаційного підходу, у ньому завжди присутня теза про нерівний розподіл ресурсів за ознакою приписаної статі; він включає аналіз відносин панування/підпорядкування, виключення/визнання людей, яких суспільство відносить до різних категорій статі  [143].

Аналізуючи гендерні підходи в соціальних науках, М.М. Скорик зазначає, що цей напрям дослідження є особливо суттєвим для суспільств, що трансформуються і в яких, за умов трансформації основних соціальних інститутів, саме наявні неформальні мережі набувають основного значення. «Так, переважно неформальні мережі чоловічого братства та спонсорства визначають в наших суспільствах можливий доступ до політичного представництва, будучи бар’єрами на шляху активнішої жіночої участі у політиці, що може розраховувати на реалізацію переважно через офіційні канали» [148], зазначила українська дослідниця.

Одночасно поняття єдиного суспільства, яким оперують соціальні науки (вважаючи, що, послуговуючись ним, можна робити необхідні узагальнення щодо всіх його членів), ігнорує суттєві відмінності у стандартах та способах життя, цінностях тощо, які можуть бути відмінними [148]. Підсумовуючи, Марсія Міллман та Розабет Мосс Кантер пишуть: «…Стає очевидним, що більша частина того, що ми розуміли під дослідженнями суспільства, являє собою не що інше, як чоловічі дослідження чоловічого суспільства…» [148].

Як зазначив Г. Брандт, за всіх різниць у гендерних підходах загальним є переконання, що статева поведінка, світосприйняття, психологічні відмінності тощо є результатом не стільки фізіологічних особливостей чоловіків та жінок та їх природного призначення, скільки поширених у кожному певному суспільстві образів, типів, конструктів чоловічого та жіночого, які й задають чільний напрям виховання, освіти та всієї системи цінностей людини тої чи іншої статі [148].

Продовжуючи обговорення методологічних засад психологічних досліджень, тематично пов’язаних з жіночим лідерством, слід зауважити, що вітчизняні вчені та науковці у Росії робили поодинокі спроби застосування гендерно чутливих теорій як підґрунтя у практичному вивченні жіночого лідерства. До прикладу Т.В. Бендас об’єднала всі ці теорії у три групи. В Україні найбільш популярною для застосування виявилась одна з шести теорій, що входить, за класифікацією Т.В. Бендас, у групу теорій із домінуванням «гендерного фактора» над лідерською позицією; це теорія андрогінії Сандри Бем. Її застосовують для пояснення схожості між лідерами різної статі, відповідно до розуміння Сандрою Бем [149] андрогінії як балансу між високою маскулінністю й високою фемінінністю. Андрогінний методичний підхід у поєднанні з особистісним та структурним підходами використано в дослідженнях українських психологів В.А. Гупаловської, М.Б. Гасюк, Л.О. Пампухи та деяких росіянок – Т.В. Пономаренко, Ю.В. Артамошиної, А.А. Гончарової.

Крім того, в окремих дослідженнях можна простежити комбінації гендерно нейтральних підходів із напрацюваннями Дж. Бергера, Е. Іглі, Т.Б. Бендас, І.С. Кльоциної та ін. Відповідні посилання у текстах мають радше декларативний характер, аніж реально їх застосовуютьу дослідницькій практиці.

Для того щоб вітчизняні дослідження, пов’язані із питаннями жіночого лідерства, вийшли на новий рівень, треба змінити методологічні підходи до їх вивчення. Відповідна думка розглядається як вихідна у наших подальших міркуваннях, адже, за гіпотезою дослідження, жінки-політики України у їх фаховій самореалізації стикаються із типовими барєрами психологічного характеру, що зумовлені феноменом їх статі. Поважаючи і не применшуючи значущості та важливості особистісного, структурного, діяльнісного методичних підходів та інших, зазначимо, що вирішення завдань цього дослідження потребує також урахування методичних підходів, що мають гендерно чутливий характер. В нашому випадку – тих, що виходять із урахування гендерно специфічної ситуації, в якій перебуває жінка-лідер, з огляду на специфічні нормативні приписи, рольові розподіли, очікування, стереотипи та автостереотипи щодо їх статі.

Для виокремлення типових (поширених та повторюваних) соціально-психологічних бар’єрів, що негативно впливають на побудову жіночої політичної кар’єри, пропонується, серед інших, враховувати підхід, який є комбінацією двох теоретичних концепцій: теорії статусних очікувань Дж. Бергера – С. Ріджуей та соціально-рольової теорії статевих відмінностей і схожостей у поведінці, що розроблена Еліс Іглі. Ці концепції добре зарекомендували себе у практичному вивченні жіночого лідерства у світі, що дає змогу будувати методологічні підходи до аналізу політичного середовища як чинника фахової самореалізації жінок — політичних лідерів.

Ми вже згадували про них у підпункті 1.1.2, що присвячений гендерним теоріям лідерства, проте пропонуємо розглянути їх принципові моменти більш докладно.

У теорії статусних очікувань Дж. Бергера – С. Ріджуей методично цікавими і доречними видаються уявлення про диференційовані очікування від жінок і від чоловіків, що формуються навіть у групах, серед членів яких первісно не було жодних суттєвих соціальних чи культурних відмінностей. Також у цій теорії йдеться про аналітичні можливості вивчення асиметрій у доступі до лідерських позицій, про розбіжності в очікуваннях продуктивності та статусних характеристиках жінок і чоловіків. Важливою методичною характеристикою є гендерні статусні вірування. Саме вони, на думку С. Ріджуей, є головною причиною так званої «скляної стелі», тобто невидимих перепон на кар’єрному шляху жінок.

Також методологічно принциповими позиціями для розуміння психологічних бар’єрів професійної самореалізації жінок-політиків вирізняється теза про те, що гендерні ролі відображають суспільні очікування та нормативний тиск щодо поділів чоловіків і жінок на «годувальника» й «домогосподарку» та гендерну професійну сегрегацію – у соціально-рольовій теорії статевих відмінностей у поведінці (Еліс Іглі).

Отже, свою роботу вважаємо своєрідною «точкою відліку» для наступних досліджень, які пов’язані із жіночим лідерством і ґрунтуються на «гендерно чутливому» підході.

2.Організація та етапи емпіричного дослідження

Теоретичний аналіз проблеми психологічних бар’єрів самореалізації жінки показав доцільність визначення гендерно специфічних конфігурацій та особливостей впливу психологічних бар’єрів на самореалізацію жінок як політичних лідерів. Нагадаємо, що, за нашою гіпотезою, жінки-політики України у їх фаховій самореалізації стикаються із бар’єрами психологічного характеру, зумовленими феноменом їх статі. Конкретизуючи припущення, зазначимо, що різні типи психологічних бар’єрів, на нашу думку, можуть чинити як окремий вплив, так і посилювати дію один одного. Крім того, у жінок-лідерів та чоловіків-лідерів, а також жінок і чоловіків«нелідерів» існують різні конфігурації психологічнихбар’єрів, які неоднаково впливають на самореалізацію, а самі бар’єри мають комплексний характер і залежать як від особистості жінки, так і від інституційного впливу.

Враховуючи результати теоретичного аналізу проблеми, ми окреслили орієнтовне коло тих механізмів, які можуть визначати психологічні бар’єри самореалізації жінок у політичній сфері, та побудували схему аналізу жіночого політичного лідерства, спроможну виявити комплекс політико-психологічних факторів впливу на професійну самореалізацію та кар’єрне зростання жінки-політика. Розроблено також схему дослідження політико-психологічних чинників професійної самореалізації жінок-політиків, що дає змогу виявити та проаналізувати політико-психологічні особливості, які сприяють чи є бар’єрами в успішній кар’єрі жінки-політика, а також визначити, комплексна взаємодія яких саме об’єктивних та суб’єктивних факторів виявляється у вигляді політико-психологічних бар’єрів для професійної самореалізації жінки-політика.

Відповідно до поставленої мети  було визначено обсяг і склад вибірки, а також розроблено процедуру дослідження, сплановано його етапи. Загалом у дослідженні взяли участь 354 респонденти, з них 176 жінок і 178 чоловіків. Обов’язковим для всіх учасників був досвід роботи на виборній посаді органів місцевого самоврядування від однієї до кількох каденцій. За логікою дослідження, ми виокремлювали серед них: групи депутатів-лідерів (жінок і чоловіків), які проходили в депутатський корпус через мажоритарні округи 1) понад одну каденцію 2) або в діючій каденції були обрані на посади голів, секретарів рад, голів фракцій та комісій всередині депутатського корпусу, що давало підстави для висновків про задіяння механізмів довіри їм громадами цих округів або представниками депутатського корпусу лідерських повноважень.

Виокремлювали також групи чоловіків і жінок – малодосвідчених депутатів або можливих лідерів, до яких відносили депутатів першого скликання, які прийшли через списки політичних партій, що зводило механізми лідерського відбору через довіру повноважень громадою практично до мінімуму, і кандидатури яких при цьому не були підтримані на обрані посади всередині депутатського корпусу. Для завдань дослідження ми умовно визначаємо їх як групу «нелідерів», та присвоюємо їм відповідну назву. В результаті, «лідерські» підгрупи становили 89 жінок і 87 чоловіків, підгрупи «нелідерів» становили 88 жінок і 91 чоловік.

Під час реалізації першого етапу дослідження було розроблено методичний інструментарій вивчення психологічних бар’єрів професійної самореалізації жінок — політичних лідерів. На другому етапі апробовано розроблений методичний інструментарій шляхом проведення «пілоту». Третім етапом стало вдосконалення психодіагностичного інструментарію та проведення основного дослідження; на четвертому – попередня обробка даних і на останньому, п’ятому етапі, було здійснено обробку та інтерпретацію емпіричної інформації. Розгляньмо все це більш докладно.

Перший етап емпіричного дослідження тривав протягом вересня – грудня 2011 р.. Його завданнями було формування первинної вибірки дослідження та розробка діагностичного інструментарію. Виконання поставлених завдань стало можливим завдяки реалізації послідовних кроків.

Крок 1. Вибірку дослідження формували шляхом збору загальної інформації про гендерний склад місцевих рад Сумської обл. та досягнення попередньої домовленості з головами рад, керівниками депутатських фракцій щодо участі у дослідженні.

Крок 2. Географія респондентів була розширена за сприяння всеукраїнської Асоціації міст України (АМУ), а також Асоціації малих міст України (АММУ). За їх допомогою було отримано попередню згоду депутатів, які є членами АМУ/АММУ, щодо участі в емпіричному етапі дослідження.

Крок 3. Було розроблено психодіагностичний інструментарій, який складався з трьох різновекторних блоків. За першим блоком вивчали особливості лідерства; другий блок був спрямований на дослідження лідерських чинників професійної самореалізації; за допомогою останньої групи методик вивчали психологічні бар’єри.

Метою другого етапу стала апробація методик для перевірки правильності обраного психодіагностичного інструментарію шляхом проведення пілотного дослідження. Другим завданням цього етапу було визначення критеріїв для формування вибірки дослідження та групування респондентів для основного етапу дослідження. Тривав цей етап дослідження протягом грудня 2011 – квітня 2012 р.

Крок 1. Для того щоб з’ясувати гендерні особливості лідерства та виокремити аспекти лідерської поведінки, наявні гендерні особливості структури особистості та можливі рольові конфлікти лідерів-керівників на цьому етапі, ми застосували: 1) методику «Вивчення орієнтації керівника» А.А. Єршова; 2) методику «Вивчення лідерського та гендерного стилів поведінки лідера» А. Кенна та І. Зігфріда за модифікацією Т.В. Бендас; 3) опитувальник «Діагностика рольового конфлікту в діяльності керівника» С.І. Еріної.

Крок 2. За допомогою групи методик дослідження лідерських чинників професійної самореалізації була вивчена гендерна специфіка сприятливих і психологічних бар’єрів професійної самореалізації, завдяки чому визначили наявні чинники та мотиви, які впливають на професійну самореалізацію лідерів і «нелідерів» та отримали дані для виокремлення відмінностей їх вирішення у лідерів і «нелідерів» жінок і чоловіків. Для виконання поставлених завдань на цьому етапі ми застосували: 1) біографічний метод (аналіз біографій); 2) опитувальник М.В. Сафонової, шкали з анкети розробленої ІСПП (авторська модифікація); 3) кадровий опитувальник Є.О. Могільовкіна (авторська модифікація); 4) методику дослідження «Рівня співвідношення «цінностей» та їх «доступності» в різних життєвих сферах» О.Б. Фанталової; 5) методику «Визначення загальної та соціальної самоефективності» Дж. Маддукса і М. Шеєра адаптації А.В. Бояринцевої; 6) методику «Вимірювання локусу контролю Дж. Роттера»; 7) «Методику діагностики вольового потенціалу особистості» Н.П. Фетіскіна, В.В. Козлова, Г.М. Мануйлова.

Крок 3. Для виокремлення типових (поширених та повторюваних) психологічних бар’єрів професійної самореалізації жінок-лідерів та вивчення можливих ефектів від дії зовнішніх, особистісних характеристик, а також для визначення типів політико-психологічних бар’єрів на професійну самореалізацію жінок-політиків, з’ясування особливостей взаємозв’язку різних типів бар’єрів жінками-лідерами ми використали комплекс методик, а саме: 1) глибинне інтерв’ю (авторська розробка); 2) написання психобіографії на тему «Я досяг/ла своєї посади завдяки перешкодам, які подолала/в»; 3) методики дослідження «Незавершені речення», авторів Сакса і Леві (авторська модифікація).

Усього в пілотному дослідженні взяли участь 60 депутатів, з них 5 депутатів Шосткинської міськради та 5 Шосткинської райради Сумської обл.; 5 – Глухівської міськради і 3 – райради Сумської обл.; 5 – Чугуєвської міськради Харківської обл.; 8 – Рівненської міськради, 13 – Українківської міськради Обухівського р-ну Київської обл.; по одній представниці місцевого самоврядування Бориспільської міськради Київської обл., Радехівської міськради Львівської обл., Жидачівської міськради Львівської обл., Нововолинської райради Волинської обл., Нікопольської міськради Дніпропетровської обл., 5 депутатів Олевської міськради Житомирської обл., 3 – Бобринецької міськради Кіровоградської обл., Нововоронцовської райради Херсонської обл., 2 – Корсунь-Шевченківської міськради Черкаської обл. Усього у вибірку пілотного дослідження увійшли 30 жінок і 30 чоловіків.

Крок 4. Наступним кроком стало визначення критеріїв відбору для формування груп основного етапу емпіричного дослідження. Обґрунтовуючи їх склад, ми виходили з того, що типи психологічних бар’єрів та особливості їх поєднання можуть залежати від певних чинників. Серед представників місцевого самоврядування є ті, хто має досвід роботи на виборній посаді протягом кількох строків, а також ті, що обрані вперше. Так, характеристиками, за якими ми відносили жінок і чоловіків у групи лідерів, стали: проходження в депутатський корпус через мажоритарні округи, крім того робота в депкорпусі понад одну каденцію, або робота в діючій каденції на виборній посаді голови, секретаря ради, голови фракції, комісій всередині депутатського корпусу.

До групи депутатів «нелідерів» ми віднесли жінок і чоловіків, обраних до міськ/райрад уперше за списками та не підтриманих на обрані посади всередині депутатського корпусу. В результаті були сформовані чотири групи респондентів: жінки — лідери, чоловіки — лідери, жінки — «нелідери», чоловіки — «нелідери».

На третьому етапі дослідження було вирішено кілька завдань. Поперше, ми ставили собі за мету проаналізувати результати пілотного дослідження, аби вдосконалити методичний інструментарій, по-друге, провести основний етап дослідження у всіх групах, що тривав протягом червня 2012 – квітня 2013 р.. Пропонуємо розглянути більш докладно його кроки.

Крок 1. Проведене пілотне дослідження виправдало покладені на нього надії і дало можливість побачити вади використовуваного психодіагностичного інструментарію.

Вибір об’єкта дослідження потребував ретельного відбору діагностичного інструментарію, бо, депутати і жінки, й чоловіки мають напружений графік роботи і обмежені часові рамки для спілкування. Польове дослідження виявило, що для проведення всієї батареї запланованих методик потрібно понад 2,5 годин, що для багатьох респондентів виявилось неприпустимою розкішшю. Після аналізу результатів «пілоту» було також з’ясовано, що отримувані параметри (показники) за деякими методиками частково повторюються. Крім того, був і такий діагностичний інструментарій, інструкція до якого стала погано зрозумілою для респондентів.

У результаті аналізу пілотного етапу довелося вносити корективи у початкову програму емпіричної частини дослідження. Нами було прийняте рішення переформувати три блоки психодіагностичного методичного інструментарію на два. Відповідна перетурбація відбулась за рахунок відмови від деяких методик взагалі та заміни їх більш валідними для нашого дослідження. Було також доопрацьовано та внесено зміни у якісне наповнення питань глибинного інтерв’ю. Розглянемо це докладніше.

Крок 2. Головна мета удосконалення програми дослідження. Відбувалось воно у кількох напрямах. Серед них скорочення кількості, часткової заміни та якісного перенаповнення окремих методик.

Нами було прийнято рішення щодо відмови від біографічного методу, бо автобіографії депутатів не мають усталеного зразка, а тому з них важко взяти необхідні (однакові) дані. Для того щоб компенсувати результати відповідного методу дослідження, всі питання соціо-демографічного характеру були вмонтовані в Опитувальник М.В. Сафонової, шкали з анкети, розробленої ІСПП, в авторській модифікації. Також прийняли рішення щодо відмови від Кадрового опитувальника Є.О. Могільовкіна, оскільки отримувані за ним показники частково перетинались з результатами зазначеної вище методики, а частково – з питаннями глибинного інтерв’ю.

За результатами «пілоту» було прийнято рішення і щодо відмови від «Методики дослідження рівня співвідношення «цінностей» та їх «доступності» в різних життєвих сферах» О.Б. Фанталової. Причинами такого рішення стали передусім важкість і трудомісткість її заповнення. Призначення відповідного тесту в діагностиці неузгодженості, дезінтеграції в мотиваційно-особистісній сфері, ступеня незадоволеності поточною життєвою ситуацією, внутрішньої конфліктності та ін. За інструкцією, респонденти повинні були порівняти перелік 12 понять-цінностей попарно між собою на двох матрицях спеціального бланка, що потребувало багато часу і викликало у респондентів небажання напружувати увагу та докладати зусиль. Проте, отримувані показники виявились несуттєвими для нашого дослідження.

Удосконалюючи психодіагностичний матеріал, ми замінили Проективну методику вивчення мотивації досягнень Люннеборга і Розенвуда модифікації Т.В. Бендас Діагностикою мотивації досягнень А. Меграбіан. Головною вадою попередньої методики стала надмірна складність розуміння інструкції, внаслідок чого респонденти ігнорували її, зауважуючи, що не знають відповідей на запитання тесту. З цієї ж причини після польового етапу було прийнято рішення щодо відмови від Методики дослідження «Незавершені речення» авторів Сакса і Леві у авторській модифікації, а заплановані для дослідження в ньому емпіричні індикатори були вмонтовані в глибинне інтерв’ю з респондентами, яке тривало від 20 хв до 1,5 год і після завершення якого респонденти відмовлялись від методики «Написання психобіографії на тему: «Я досяг/ла/в своєї посади завдяки перешкодам, які подола/ла/в», мотивуючи це тим, що вже все розказали в інтервью. На етапі пілотного дослідження ми вирішили ставити запитання щодо подоланих бар’єрів в усній формі, завершуючи ними глибинні інтерв’ю.

Крок 3. За результатами доопрацювання удосконалено схему експериментальної частини основного етапу дослідження – тепер вона міститла 2 блоки методичного інструментарію. Так, вплив чинників особистісної сфери лідерів на політичну професійну самореалізацію в основній частині експерименту ми досліджували за допомогою: 1) методики визначення загальної та соціальної самоефективності (Дж. Маддукса і М. Шеєра) адаптації А.В. Бояринцевої; 2) методики вимірювання локусу контролю Дж. Роттера; 3) методики діагностики вольового потенціалу особистості. (Н.П. Фетіскіна, В.В. Козлова, Г.М. Мануйлова); 4) методики вивчення лідерського та гендерного стилів поведінки лідера (А. Кенн та І. Зігфріда, за модифікацією Т.В. Бендас). В результаті на заповнення методик першого блоку респонденти витрачали 40 хв.

Крок 4. Другий діагностичний блок, спрямований на виокремлення типів психологічних бар’єрів у здійсненні лідерства, в основній частині ми досліджували за допомогою: 1) діагностики мотивації досягнень А. Меграбіан; 2) методики вивчення орієнтації керівника А.А. Єршова; 3) діагностики рольового конфлікту в діяльності керівника С.І. Еріна; 4) опитувальника М.В. Сафонової, шкали з анкети, розробленої ІСПП (авторська модифікація).

В результаті на заповененя відповідного інструментарію респондени витрачали 40 хв, а двох блоків 1 год 20 хв (похибка 10 – 15 хв), що майже наполовину скоротило заповнення батареї методик. Таким чином була продіагностована вся вибірка респондентів.

Крок 5. Відбір по 10 представників з кожної групи та поглиблення з їх допомогою різнотипових (поширених і повторюваних) психологічних бар’єрів, з’ясування комплексних конфігурацій особистісних та інституційних бар’єрів. Для цього довільно з кожної групи жінок-лідерів, чоловіків — лідерів, жінок — «нелідерів», чоловіків — «нелідерів» було продіагностовано по 10 осіб за допомогою глибинного інтерв’ю.

Ми не вважаємо за потрібне детально описувати кожну з використаних методик у цьому параграфі, позаяк вони будуть докладно описані далі.

Метою четвертого етапу дослідження став попередній аналіз отриманих результатів за методиками. В результаті обробки тестових бланків відповідно до ключів з’ясувалось, що за методикою Діагностики мотивації досягнень (А. Меграбіан) сума набраних балів за відповідями на запитання практично у всіх респондентів коливалася в межах від 76 до 164 балів, що означає наявність мотивації до уникнення невдач. У нас виникла гіпотеза щодо помилки в розумінні інструкції нашими респондентами. Для її перевірки було вирішено провести додаткову діагностику параметра мотивації за методикою діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса замість діагностики мотивації досягнень (А. Меграбіан). В результаті обробки даних у підгрупах були отримані результати як керованості респондентів на успіх так і уникнення невдач. Було прийнято рішення щодо відмови від отриманих результатів за методикою «Діагностики мотивації досягнень» (А. Меграбіан) і використання результатів отриманих за методикою діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса. Тривав четвертий етап дослідження з листопада 2012 р. по травень 2013 р.

Метою п’ятого етапу стало виявлення гендерно специфічних конфігурацій психологічних бар’єрів та визначення особливостей їх впливу на самореалізацію жінок як політичних лідерів, а також з’ясування їхнього зв’язку із внутрішньоособистісною сферою, особливостями виконуваних ролей, впливу статусних положень на реалізацію жіночого лідерства, взаємозв’язку інституцій та їх комплексного значення для кар’єри жінок-політиків. Його специфікою стали: математико-статистична обробка та інтерпретація емпіричної інформації; кількісний та якісний аналіз результатів у процедурі виявлення кола і змісту психологічних механізмів бар’єрів. Для вирішення перелічених завдань ми визначили, чи відрізняється розподіл даних у нашій вибірці від нормального розподілу. Використання критерію Колмогорова-Смирнова засвідчило, що розподіл частини емпіричних даних відхиляється від нормального. Так, емпіричні показники екстернальності, інтернальності, маскулінності, гендерної нейтральності, структуруючого лідерського стилю мають розподіл, що не відхиляється від нормального. Частково підтвердився нормальний розподіл для емпіричних показників: орієнтації на справу, орієнтації на психологічний клімат, орієнтації на офіційну субординацію, орієнтації на себе, самоефективності предметної діяльності. Для таких емпіричних показників, як фемінінність, доброзичливий лідерський стиль, сила волі, самоефективність міжособистісних відносин розподіл відхиляється від нормального.

Відтак видається логічним для тих даних, де розподіл не відхиляється від нормального, застосувати параметричний Г — критерій Р. Фішера. Щодо даних, нормальний розподіл яких частково підтвердився, було проведено подвійну перевірку та застосовано як параметричний Г — критерій Р. Фішера, так і непараметричний Q — критерій Розенбаума. Для даних, розподіл яких відхиляється від норми, використано непараметричний Q — критерій Розенбаума.

Крім того, серед методів математичної статистики ми використовували порівняння вибіркових середніх та відсоткового розподілу значень за аналізом таблиць спряженості.

Паралельно застосовували такий метод дослідження, як контент-аналіз, за допомогою якого були уточнені та розширені результати, отримані за допомогою математичної статистики. Контент-аналітичні процедури застосовували щодо текстів глибинних інтерв’ю респондентів.

Для полегшення обчислювальних операцій та підвищення їх достовірності використовували можливості таких комп’ютеризованих пакетів математичної обробки, як Excel для Windows і SPSS 20.0. Наочність одержуваного емпіричного матеріалу забезпечували побудовою на їх основі графічних ілюстрацій (гістограм, діаграм) і систематизації в табличній формі.

Характеристика вибірки. Збір емпіричних даних серед респондентів-депутатів було організовано методом снігової кулі. Це зумовлено тим, що народні обранці – це група респондентів, зазвичай закрита для експериментатора і ставиться з недовірою й підозрою до різного роду опитувань, убачає в них провокації, шпигунство тощо. Опитування методом снігової кулі передбачає визначення групи необхідних респондентів (депутатів), у ході опитування яких ми дізнавалися про адреси або інші координати осіб, яких також згодом опитували. Далі процедуру поновлювали: дізнавалися про адреси третіх осіб і т. д. Вибірку будували поступово, аналогічно процесові ліплення снігової кулі.

В основному етапі дослідження у підгрупі жінок-лідерів взяли участь 89 респонденток, з них 84% депутатки повторного скликання і 16% – депутатки першого скликання, які займають політичні посади керівників фракцій, голів комісій, секретарів рад. З усіх жінок-депутатів 27% є керівниками депутатських фракцій, 27% – голови депутатських комісій, 26% – секретарі рад, 20% є головами районних рад.

До підгрупи чоловіків — лідерів увійшло 87 респондентів, 88% з яких – повторно обрані депутати та 12% депутати-мажоритарники першої каденції, які займають політично значущі посади. З усіх чоловіків-лідерів 60% є керівниками фракцій, 32% – голови рад і 8% – голови комісій.

До підгрупи жінок -«нелідерів» увійшло 88 респонденток, з них 100% депутатки першого скликання, обрані за списками політичних партій. До підгрупи чоловіків — «нелідерів» увійшов 91 респондент, 100% з яких так само були депутатами першого скликання, обрані за списками політичних партій.

Географія дослідження: м. Шостка та Шосткинський р-н; м. Глухів і Глухівський р-н, Ямпільский р-н, Білопільський р-н, С-Будський р-н, Роменський р-н, м. Лебедин та Лебединський р-н, Охтирський р-н, Сумський р-н, м. Дружба Краснопільський р-н, Путивльський р-н (Сумська обл.), м. Славутич, м. Українка, м. Бориспіль, м. Обухів, Вишгородський р-н, Переяслав-Хмельницький р-н (Київська обл.); м. Запоріжжя, Братський р-н, Врадіївський р-н, Первомайський р-н, Арбузінський р-н, Кривозерський р-н (Миколаївська обл.); м. Чугуїв, м. Харків, м. Люботин (Харківська обл.); м. Нікополь, м. Кривий Ріг, Синельниківський р-н (Дніпропетровська обл.); м. Севастополь, м. Симферополь, Джанкойський р-н ( АР Крим); м. Красний Луч, смт. Станиця Луганська (Луганська обл.); Радехівський р-н, м. Жидачів (Львівська обл.); Лохвицький р-н (Полтавська обл.); Нововоронцовський р-н (Херсонська обл.); Ужгородський р-н (Закарпатська обл.); м. Рівне (Рівненська обл.); Олевський р-н (Житомирська обл.); м. Бобринець (Кіровоградська обл.); м. Сокиряни (Черновицька обл.); Нововолинський р-н (Волинська обл.), Корсунь-Шевченківський р-н (Черкаська обл.); м. Кіровоград (Кіровоградська обл.); м. Донецьк.

 

3 Характеристика та презентація методичного інструментарію

Для виконання завдань дослідження було використано такий психодіагностичний інструментарій. Методика визначення загальної та соціальної самоефективності (Дж. Маддукса і М. Шеєра) в адаптації А.В. Бояринцевої (Додаток Б) дала змогу отримати інформацію про рівень самооцінки та їх готовність до саморозвитку. За допомогою цієї методики ми дослідили вміння самоорганізовуватись для ефективної професійної самореалізації у депутатів, а також порівняли показники самоефективності із займаною посадою та виконанням рольових навантажень.

Тест визначення рівня самоефективності – одна з методик дослідження самосвідомості і самооцінки особистості. Поняття самоефективності ввів А. Бандура не стільки для пояснення відповідного феномена, скільки для цілеспрямованої роботи з особистісної корекції. В нашому дослідженні низький рівень самоефективності може бути розцінений як психологічний бар’єр самореалізації жінок політичних лідерок.

У поняття «самоефективніть» ми вкладаємо вміння лідерів усвідомлювати власні здібності і використовувати їх якнайкраще. При цьому особливу увагу приділяємо тому, що за більш ніж посередніх здібностей вміле їх використання дозволяє людині досягати високих результатів. Водночас наявність високого потенціалу автоматично не гарантує високих результатів, якщо людина не вірить у можливість застосувати цей потенціал на практиці і не намагається скористатися усім тим, що дано їй природою та суспільством.

Методика визначення загальної та соціальної самоефективності (Дж. Маддукса і М. Шеєра) спрямована на кількісне визначення рівня самоефективності. Переклад тесту та його модифікацію здійснили А.В. Бояринцева під керівництвом Р.Л. Кричевського. Мова йде про оцінку людиною свого потенціалу у сфері предметної діяльності та у сфері спілкування, яким вона реально може скористатися. Тест складається з 23 суджень, за кожним з яких респондент оцінює ступінь своєї згоди за 11-бальною шкалою.

Респондентам пропонувалося висловити ступінь згоди з кожним із наведених суджень, використовуючи вимірювальну шкалу. У разі повної згоди із судженням потрібно було обвести кружечком «+5», а в разі абсолютної незгоди « – 5». Залежно від ступеня згоди або незгоди із судженням можна було використовувати і проміжні значення шкали (проте не більше одного значення з кожного судження).

Сума балів перших 17 суджень показувала рівень самоефективності у сфері предметної діяльності, а з 18-го по 23-тє – у сфері міжособистісного спілкування.

Нормування тесту було проведене А.С. Огнєвим на вибірці понад 900 осіб, до якої увійшли школярі, студенти, працівники держпідприємств, держслужбовці, безробітні. Середні значення рівня самоефективності розміщувались в інтервалі від «–7» до «+53» балів, а у сфері спілкування – від «+7» до «+15». Таким чином, показники, що лежать за вказаними межами, свідчили або про занижену оцінку потенціалу в тій чи іншій сфері життєдіяльності, або про завищену.

Вивчення психологічних бар’єрів жінок-лідерів було б неповним без дослідження важливого структурного особистісного компонента локусу контролю. Для його вивчення було використано методику вимірювання локусу контролю Дж. Роттера [150].

Аналіз його двох модусів – екстернального та інтернального – дав нам можливість проаналізувати спрямованість локусу контролю політиків, а також визначити залежність рівня професійної самореалізації спрямованості показника. Паралельно ми дослідили готовність брати на себе відповідальність, активно «творити» своє життя та усвідомлювати переживання.

У разі інтернальної спрямованості локусу контрою ми вважали, що людина усвідомлює відповідальність за власне життя і вважає залежним його від своїх особистісних якостей та своєрідним закономірним підсумком власної діяльності. За екстернального локу контролю відповідальність за успіхи і невдачі вважається результатом діяльності зовнішніх сил, таких як везіння, випадковість, тиск оточення, інших людей і т. ін.

Респондентам пропонувалось прочитати кожне висловлювання в парі й вирішити, з яким із них вона/він згоден більшою мірою. На бланку відповідей потрібно було обвести кружечком одну з літер – «а» або «б». Загальна і максимальна сума балів і за інтернальністю, і за екстернальністю становил 23, оскільки 6 із 29 запитань були фоновими (Додаток В).

Важливою особистісною характеристикою жінок-лідерів є особистісний потенціал. Для отримання інформації про вольові якості респондентів ми застосували методику діагностики вольового потенціалу особистості Н.П. Фетіскіна, В.В. Козлова, Г.М. Мануйлова [150]. За її допомогою ми окреслити існуючий рівень вольового потенціалу у лідерів та з’ясували його вплив на професійну самореалізацію у політичній діяльності (Додаток Д).

На наш погляд за високого вольового потенціалу людина здатна протистояти зовнішнім впливам й оточенню. Вольовий потенціал визначає можливості людини діяти активно, змінювати ситуацію, пристосовувати її до себе, реалізуючи власні цілі й наміри. Вольовим потенціалом визначаються всі етапи цілеутворення, а саме: ієрархізація мотивів, усвідомлення і переживання актуальності мотиву, постановка мети, вибір засобів, отримання результату з проблемою вибору людини та здатністю його здійснювати. Вольові якості лідерів виражаються у свідомій саморегуляції власної діяльності та поведінки, що забезпечує подолання труднощів у досягненні мети.

Методика містить 15 запитань. Респонденти мали відповідати на них з максимальною об’єктивністю. В разі згоди зі змістом запитання ставили «так». Якщо сумнівалися, або не були впевнені в собі, то «не знаю» (або «буває», «трапляється»), а у разі абсолютної незгоди – «ні». Тест був представлений у письмовому варіанті, на бланку потрібно було обвести кружечком один із варіантів відповіді.

При обробці результатів тесту відповідь «так» оцінювали 2 балами; «не знаю» – 1; «ні» – 0. Після цього отримані бали сумували і здійснювали інтерпретацію залежно від наданого авторами ключа.

У вивченні особистісних якостей лідера та їх значення для бар’єрів лідерської діяльності було важливим дослідження стилів поведінки депутатів. За допомогою методики вивчення лідерського та гендерного стилів поведінки лідера (А. Кенн, І. Зігфрід, модифікація Т.В. Бендас) (Додаток Е) ми проаналізували лідерські стилі поведінки за показниками маскулінності, фемінінності, гендерної нейтральності, доброзичливого лідерського стилю (центрованого на працівника) та структуруючого лідерського стилю (центрованого на завдання).

Прописана нормована поведінка формує певні лідерські стилі, які можуть бути значним психологічним бар’єром. Зазвичай пропонується вивчати їх за методиками, створеними для чоловіків-менеджерів. У методиці вивчення лідерського та гендерного стилів поведінки менеджера А. Кенна, І. Зігфріда (модифікація Т.В. Бендас) враховуються стать лідера і прояви в поведінці або гендерно типових якостей (маскулінних – для чоловіків, фемінінних – для жінок), або гендерно атипових (маскулінних – для жінок, фемінінних – для чоловіків), або гендерно нейтральних (характерних для обох статей). Респонденту пропонувалось оцінити власну поведінку як керівника за 5-бальною шкалою і за 56 показниками — проявами.

Математичну обробку результатів здійснювали за допомогою наданого ключа. При цьому по кожному з таких показників виводили середнє арифметичне.

Виокремлення типів психологічних бар’єрів у здійсненні лідерства було б неповним без дослідження видів мотивації жінок-лідерів. Ми їх вивчали за допомогою методики діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса. (Додаток Ж). Мета відповідного опитувальника – діагностика виділеної Хекхаузеном мотиваційної спрямованості особистості на досягнення успіху.Стимульний матеріал – це 41 твердження, на які респондент має відповісти «так» або «ні». Міра вираженості мотивації до успіху оцінюється кількістю балів: від 1 до 10 – низький рівень; від 11 до 16 –середній рівень; від 17 до 20 – помірно високий і понад 21 бал – дуже високий рівень мотивації до успіху.За нормативами обробки методики діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса показники у межах від 1 до 10 балів свідчать про низьку мотивацію до успіху; від 11 до 16 – про середню; від 17 до 20 – про помірно високу. Показники понад 21 бал свідчать про занадто високий рівень мотивації до успіху.Специфіка найбільш поширених управлінських поведінкових орієнтацій жінок — лідерів була вивчена за допомогою методики вивчення орієнтації керівника А.А. Єршова (Додаток З). За її допомогою було окреслено гендерні типажі в поєднанні поширених управлінських орієнтацій в поведінці лідерів-керівників. З’ясовано направленість поведінки за шкалами: інтереси справи, психологічний клімат і взаємини, власна персона, офіційна субординація.

Респондентам давалось інструкція, відповідно якої вони мали обрати один із 4 найбільш прийнятних для себе варіантів рішення для запропонованих 20 завдань — ситуацій. Результати дослідження за методикою А.А. Єршова оброблялись за допомогою ключа. Максимальний показник по кожному типу орієнтації складав 20 балів, мінімальний – 0 балів.

Досліджуючи психологічні бар’єри професійної самореалізації, ми вивчали рольові конфлікти у структурі особистості лідерів за допомогою методики «Діагностика рольового конфлікту у діяльності керівника С.І. Еріна» (Додаток И). В результаті її застосування нами охарактеризовано рівень вираженості рольових конфліктів в діяльності політиків. Виокремлено їх гендерну специфіку за очікуваннями від структурно вищих посадовців та їх підлеглих; матеріальною винагородою та дотриманням рольових вимог; очікуваннями, прагненнями, цінностями та реальним виконанням лідерських ролей.

Методика була використана як інструмент, що дав змогу отримати цілісне уявлення про стан взаємовідносин конкретного менеджера в системі здійснення лідерської діяльності. За її допомогою також було діагностовано неблагополучні, слабкі ланки шляхом порівняльного аналізу актуальних проблем ролі лідера у початківців і досвідчених, успішних і неуспішних керівників.

Респондентам пропонувався перелік суджень, що відображають ситуації, з якими вони стикаються у своїй повсякденній роботі. Після уважного прочитання суджень вони давали відповідь, якою мірою кожне з них викликає у людини негативне ставлення, емоційне напруження і конфліктні переживання.

Обробка методики здійснювалась за ключем, а підсумковий бал дорівнював сумі балів з кожного питання. Отриманий шляхом підсумовування загальний бал за шкалою розглядали як «сирий», який потім переводили у стандартні одиниці (Т). Ця процедура здійснювалась за спеціальною таблицею. Після цього отриманий результат зіставляли з величиною, що характеризує зони рольового конфлікту за ступенем вираженості. Таких зон три: висока, середня і низька. Відповідно до цього виділяли і групи осіб, що переживають рольовий конфлікт.

Вагомий перелік показників для аналізу нам вдалось отримати завдяки опитувальнику М.В. Сафонової (Додаток К), в який увійшли шкали з анкети, розробленої ІСПП. Опитувальник потребував також авторської модифікації залежно від завдань нашого дослідження. В результаті його застосування ми з’ясовували взяємозв’язок та виокремили ефекти, які чинять соціально-демографічні показники, такі як освітній рівень, підвищення кваліфікації, посадові підвищення та гендерні особливості розподілу домашніх обов’язків, догляду за дітьми на здійснення лідерства. Було з’ясовано гендерні особливості чинників що сприяють успішній професійній самореалізації політиків. Визначено порівняльну характеристику особливостей соціалізації у батьківській родині і наявній родині та їх вплив на професійну самореалізацію.

Усього анкета містила 57 запитань. За результатами аналізу відповідей на них вдалося також з’ясувати кореляцію між очікуваннями на початку професійної самореалізації та отриманими результатами на сьогодні; виокремити гендерні особливості у причинах зміни роботи, наявності довгострокових перерв, відмов від вищих посад, задоволеності від рівня професійної самореалізації та реально займаною посадою; дослідити гендерні чинники заняття політичною діяльністю; виокремити критерії формування груп лідерів/«нелідерів» для подальшого дослідження; зробити порівняльний аналіз уявлень щодо ієрархії цілей у роботі жінок та чоловіків; виокремити гендерно специфічні «жертви» при побудові кар’єри; визначити психологічний комфорт у родині і його вплив на професійну самореалізацію політиків, особливості проведення вільного часу.

Запитання опитувальника умовно можна поділити на два блоки: до першого увійшло вивчення загальних відомостей про особливості професійної самореалізації, до другого – вивчення обставин життєвого шляху.

До першого блоку були включені запитання, складені на базі інтерв’ю про основи професійної самореалізації, запропонованого Е. Шейном. Заитання були складені за темами:

  • освіта (рівень освіти, додаткова освіта і т. ін.);
  • види зайнятості (повна, неповна і т.ін.);
  • матеріальне становище;
  • цілі професійної самореалізації (первинні цілі, міра їх реалізації, зміни цілей, причини цих змін, плани тощо);
  • досвід роботи (стаж роботи, зміни місця роботи, причини звільнень з роботи, задоволеність роботою, найпривабливіші і неприємні аспекти роботи);
  • обставини кар’єрного просування (рівень політичної посади; мотивація кар’єрного зростання; дії, що чиняться для просування по службі; наявність дітей та їх вплив на професійну самореалізацію; наявність і характер допомоги з боку інших людей; бажаний посадовий рівень; внутрішні зміни, пов’язані з розвитком кар’єри, та ін.).

Другий блок запитань був спрямований на вивчення обставин життєвого шляху. До цього блоку увійшли запитання біографічного і соціально-демографічного характеру, наприклад:

  • сімейна історія (місце народження, склад батьківської сім’ї, рівень освіти і професія батьків, характер батьківського впливу);
  • соціальне становище (соціальний і правовий статус в сьогоденні і бажаний в майбутньому);
  • сімейний стан (відомості про цивільний стан; кількість і вік дітей; задоволеність сімейним станом / або особистим життям; наявність конфліктів.

Запитання опитувальника мали закритий і напівзакритий характер. Це сприяло тому, що, попри досить великий обсяг, анкета не викликала стомлення або роздратування в опитуваних. Під час обробки відповідей на запитання опитувальника були використані методи математичної статистики.

Поглиблення відомостей про різнотипові психологічні бар’єри, з’ясування комплексних конфігурацій особистісних та інституційних бар’єрів у політичній професійній самореалізації політиків відбулось за допомогою глибинного інтерв’ю, розробленого М.М. Скорик, Т.М. Євменовою  (Додаток Л) та апробованого під час фокус-групових обговорень дослідницького проекту «Розвиток стратегії участі жінок у місцевих виборах».

Методична частина інтерв’ю передбачає сім етапів його проведення: вибір теми, планування, інтерв’ювання, розшифрування, аналіз, перевірка (верифікація) і написання звіту.

Вибір теми. Вибору теми передувало концептуальне прояснення і теоретичний аналіз психологічних бар’єрів професійної самореалізації жінок-лідерів та формулювання дослідницьких запитань, які ми хотіли з’ясувати саме в глибинному інтерв’ю. Гіпотеза, яку почали перевіряти батареєю методик, поглиблювалась у дослідницькому інтерв’ю – жінки-політики України у їх фаховій самореалізації стикаються із типовими бар’єрами психологічного характеру, зумовленими феноменом їх статі. Для того щоб отримати коригувальні, уточнювальні та наповнені змістом результати, ми конкретизували питання і намагались з’ясувати, чому ті чи інші характеристики жінок і чоловіків-політиків по-різному впливають на їх професійну самореалізацію і, стаючи психологічними бар’єрами для жінок-лідерів не є такими порівняно з респондентами інших підгруп.

Зазначену вище гіпотезу перевіряли протягом усього дослідження. Причому кількісні і якісні методи виступили як взаємодоповнювальні один одного при вивченні психологічних бар’єрів жінок. Інтерв’ю було напівструктурованим, для більш глибокого вивчення групових відмінностей запитання респондентам задавали у стандартизованих словесних формулюваннях і у певній послідовності.

Основна мета інтерв’ю стосувалась збору емпіричної інформації про наявність психологічних бар’єрів та їх подальший вплив на здійснення політичної професійної самореалізації. Особливу увагу було приділено збору інформації про конкретні випадки для використання та ілюстрації їх при описі більш загальних феноменів.

Планування. З огляду на те, що метод дослідження тематики психологічних бар’єрів за допомогою дослідницького інтерв’ю є досить новим, ми намагались забезпечити максимальне методологічне планування та контроль. Як засіб її вивчення було проінтервьюйовано 40 представниць/ків місцевого самоврядування, депутатів та голів райрад/селищних рад. Предметом інтерв’ю були психологічні бар’єри професійної самореалізації жінок – політичних лідерів. Кількість опитаних стала своєрідним компромісом між бажанням отримати якісний результат та ресурсами дослідника. Для того щоб знизити вплив можливих специфічних умов виникнення психологічних бар’єрів в одній конкретній раді, інтерв’ю брали у представниць/ків п’яти різних рад.

Провидили саме інтерв’ювання, яке в середньому тривало близько 45 хв, за попередньо розробленою детальною схемою. Кожне інтерв’ю записували на диктофон.

Усі 40 інтерв’ю з представниками органів місцевого самоврядування були розшифровані, що становило 570 сторінок тексту. На етапі аналізу інтерв’ю були поділені за категоріями відповідно до різних типів психологічних бар’єрів та піддані широкій якісній інтерпретації. Результати аналітичного звіту становили частину третього розділу дисертаційної роботи та були викладені у публікації у фаховому журналі. Їх апробація забезпечена під час виступів на різнорівневих тематичних конференціях.

Однією з проблем дослідницького інтерв’ю є те, що отримані результати погано пристосовані до великих вибірок. Відповідний метод часто критикують за те, що отримані результати некоректно переносити на інші вибірки через невелику кількість респондентів. Проте варто навести приклад з роботи С. Квале, який звертає увагу на те що в історії психології є парадоксальні відповіді на явище. Якщо, наприклад, поставлено мету мати узагальнене знання, то потрібно зосередитися на інтенсивному вивченні окремих випадків. Одним із прикладів є віднесення вивчення З. Фройдом індивідуальних випадків у загальні знання з психології особистості і психопатології. Або, до прикладу, піонерське дослідження запам’ятовування і забування безглуздих складів Г. Еббінгаузом, яке ґрунтувалося на вивченні лише одного випадку – його самого. Таким є і дослідження когнітивного розвитку дітей Ж. Піаже, яке починалося з інтерв’ю з його власними дітьми та ін.

З огляду на відмінності між зазначеними вище дослідженнями першопрохідців можна назвати дві причини того, що важливі знання, отримані від небагатьох респондентів, можна потім поширити на більші групи. Кожен випадок пов’язаний з величезною кількістю окремих спостережень. А якісно таке зосередження на одиничному випадку дає можливість докладно дослідити взаємини між індивідом і ситуацією.

Етика дослідження. На етапі планування було розроблено певний етичний кодекс дослідження – лист-згоду на участь у дослідженні, який передбачав усвідомлену згоду респондентів брати участь у дослідженні, забезпечення конфіденційності та врахування можливих наслідків дослідження для певної людини  (Додаток М).

Під час самих ситуацій інтерв’ю для кожного респондента була забезпечена конфіденційність відповідей, створено умови проведення інтерв’ю в окремих кімнатах, без присутності сторонніх осіб.

На етапі розшифрування та переведення усної мови на письмову більшість інтерв’ю були розшифровані самим дослідником, у разі шифрування іншими особами вони давали письмову згоду про нерозголошення інформації.

Вважаємо слушним більш докладно обговорити етичні принципи, якими ми керувалися під час проведення дослідження, зокрема усвідомлену згоду, конфіденційність і наслідки. Під усвідомленою згодою респондентів ми маємо на увазі інформування їх про загальні цілі дослідження. Усвідомлена згода включала також добровільну згоду респондента і збереженням за ним права в будь-який момент відмовитися від участі в дослідженні. Таким чином ми зробили все можливе, аби створити умови для унеможливлення примусу до відповідей на запитання.

Ситуація інтерв’ю. Для встановлення хорошого контакту з респондентом під час проведення інтерв’ю дослідник уважно слухав і показував свою зацікавленість, розуміння і повагу до того, що говорить співрозмовник, чим створював ситуацію, коли інтерв’юєр почувався вільно й невимушено.

Проведенню основного етапу інтерв’ю передувала коротка співбесіда, закінчувалося інтерв’ю словами дослідника: «У мене більше нема запитань. Бажаєте щось додати чи запитати, перш ніж ми закінчимо інтерв’ю?». Це давало додаткову можливість співрозмовнику звернутися до проблем, про які він думав або які схвилювали його в процесі інтерв’ю.

Дебрифінг частіше проводили з виключеним диктофоном. Так у 5 випадках інтерв’юєри порушили теми, які не хотілося обговорювати при включеному диктофоні. Мова йшла про конкретні бар’єри на шляху професійної самореалізації.

Схема інтерв’ю. Говорячи про схему інтерв’ю, зазначим, що вона являла собою деталізовану послідовність ретельно сформульованих запитань. Кожне запитання інтерв’ю було тематично співвіднесене з темою дисертації та теоретичними концепціями, які були в основі дослідження, а також вони були співвіднесені з процедурою подальшого аналізу.

Проте іноді виникали спонтанні описи життєвого світу, які передбачали специфічні психологічні бар’єри у професійній самореалізації інтерв’юєра. Тоді відповідні бар’єри додатково деталізували за допомогою різних спонтанних запитань.

Типи запитань інтерв’ю. Говорячи про типи запитань, які ми використовували при проведенні глибинного інтерв’ю, зазначимо, що було використано:

— вступні запитання;

— відстежувальні;

— пояснювальні;

— конкретизуючі;

— прямі;

— непрямі;

— структуруючі.

Проведення глибинного інтерв’ю починали вступними запитаннями на кшталт «Чи могли б Ви розповісти, чим особисто Вас привабила політика?»; «Пригадайте випадки, коли Вам як депутату не вдавалося зробити те, що Ви хотіли? Або навпаки вдавалося зробити те, на що Ви навіть не розраховували?»; «Що скажете про зв’язок бізнесу і політики?»та ін..

Відповіді на ці й подібні вступні запитання подекуди породжували спонтанні, докладні описи, коли політики місцевого рівня розповідали про свої переживання як про основний зміст феномена психологічних бар’єрів або ж являли собою розвиток аспектів, які були порушені в історії, розказаній у відповідь на перше запитання.

Говорячи про відстежувальні запитання, зазначимо, що деякі відповіді співрозмовників розширювали завдяки допитливості, наполегливості та критичності дослідника. Робили це за допомогою непрямих запитань, що стосувались того, що було щойно сказано. В цьому разі використовували кивки, «м-м-м», паузи, що давало змогу співрозмовникам продовжити опис згаданого раніше явища. Тоді повторення інтерв’юєром особливо важливих слів відповіді сприяло подальшому розвитку висловлювання.

Прояснювальні запитання були на кшталт: «Могли б Ви деталізувати, чи є, на Вашу думку, різниця в роботі чоловіків і жінок-депутатів?»; «Опишіть докладніше як колеги ставилися до того, що Ви рухаєтесь вперед»; «А чи траплялося так, що керівництво допомагало у просуванні кар’єрними сходинками або, навпаки, у Вашому житті було по іншому?»; «Можете пригадати ситуації, коли бізнес-структури когось підтримували?» та ін.

Стежачи за відповіддю співрозмовника, ми прояснювали зміст, не акцентуючи при цьому конкретні аспекти висловлювання. Щодо конкретизуючих запитань, було навпаки. Реагуючи на відповіді співрозмовника, ми задавали більш конкретні запитання, наприклад: «Скажіть, чи стикалися Ви особисто з випадками, коли замість Вас, за рівних шансів, обрали колегу-чоловіка/колегу-жінку?»; «А кого частіше підтримують політичні партії: жінок чи чоловіків?»

Щодо прямих запитань, то ми прямо задавали теми й аспекти їх розгляду, наприклад: «У Вас коли-небудь траплялися бар’єри психологічного характеру на шляху політичної професійної самореалізації?». Таких і подібних запитань було небагато, і їх відкладали на кінець глибинного інтерв’ю й не використовували в перші моменти інтерв’ю. Подібні запитання нами були задані після того, як співрозмовник вже висловив свій власний спонтанний погляд і показав таким чином, які аспекти досліджуваного явища для нього мають важливе значення.

Говорячи про непрямі запитання, маємо на увазі проективні запитання, на зразок: «Як Вам здається, приклад якої жінки або чоловіка — політика, Ви бачите як модель власного успіху?». Відповідь на поставлене запитання містила думку респондента щодо успішної моделі політика в цілому, але часто ставала непрямим вираженням власного ставлення політиків місцевого рівня, які вони прямо не висловлювали. У такому разі для того, щоб проінтерпретувати відповідь, респондента розпитували додатково.

Під час глибинного інтерв’ю було використано також структуруючі запитання. Коли тема відповіді на запитання була вичерпана, проте респондент продовжував говорити на сторонню тему, ввічливо припиняли багатослівну відповідь, що не відповідала темі дослідження, приблизно такими словами: «Дякую за Вашу думку, але тепер я б хотіла перейти до іншого запитання… ». Подекуди нами використовувалось і мовчання як засіб спонукати співрозмовника продовжити інтерв’ю. Паузи в розмові давали нашим респондентам достатньо часу, для того аби пригадати, обміркувати та сказати щось важливе.

Запитань — інтерпретацій у ході інтерв’ю не використовували.

Крім тематичного й динамічного аспектів запитань, постійно пам’ятали про наступний аналіз відповідей респондентів. При цьому чітко уявляли, про що і навіщо були задані запитання політикам місцевого рівня. Намагались досягти недвозначності висловлювань, проясняючи значення, зміст і сенси в рамках завдань дослідження та забезпечити таким чином більш міцний плацдарм для подальшого аналізу. В ідеалі дослідник намагався закінчити інтерв’ю, коли переревірка гіпотез та інтерпретацій була завершена.

Аналіз отриманих текстів. Після проведення інтерв’ю було отримано 40 аудіофайлів, записаних за допомогою диктофона. Оскільки взаємодія між дослідником і респондентом в ситуації інтерв’ю широко висвітлена в методичній літературі, переведенню інтерв’ю з усної в письмову форму приділяли менше уваги. Проте нам потрібно було перетворити «розмови» на щось доступне для аналізу.

З огляду на те, що до всіх інтерв’ю було проведено попередню підготовку, всі «глибинки» мали повний і гарний запис, який було добре чути без стороннього шумового фону. Наступним кроком роботи з аудіофайлами було переведення їх у письмову форму. При цьому дотримувались деяких теоретичних і методичних вимог щодо розшифрування аудіо.

Надійність розшифрувань перевіряли, по-перше, з технічного погляду. Для цього дослідник і шифрувальниця, що допомогала переводити усний текст на письмовий, незалежно один від одного розшифрували і надрукували один і той самий уривок глибинного інтерв’ю. Далі ми користувались комп’ютером і полічили кількість слів, які різнилися у цих двох текстах, і отримали таким чином кількісну оцінку надійності.

Для переведення аудіо в текст у середньому потрібно було близько 6 год, щоб дослівно, з паузами, фіксуючи емоційні реакції, розшифрувати годинне глибинне інтерв’ю. Його протокол у середньому становив від 10 до 15 сторінок (14 кеглем з інтервалом 1.5).

Хоча стандартної форми або коду для розшифровування глибинного інтерв’ю не існує, ми враховали кілька стандартних правил, за якими аудіозапис розшифровувався дослівно, слово за словом, включаючи часті повторення. Були зафіксовані всі паузи в категоріях «коротка пауза» або «довга пауза», а також інтонаційні наголоси і вираження емоцій, такі як сміх і зітхання.

Методика аналізу. Якщо говорити про етапи аналізу як такі, то, за С. Квале [151], перший етап полягає в тому, що респондент описує в інтерв’ю свій життєвий світ. Політики місцевого рівня спонтанно розповідали, що саме переживають, відчувають у зв’язку з темою глибинного інтерв’ю. На цьому етапі ні з боку інтерв’юєра, ні з боку респондента не було інтерпретацій і пояснень.

Другий етап настав, коли респонденти в процесі інтерв’ю самі відкривали нові зв’язки, бачили нові сенси в тому, що вони переживають. Наприклад, багато хто з жінок — респондентів починали замислюватись над тим, що бар’єри на їхньому шляху професійної самореалізації справді існують, хоча до цього вони їх не усвідомлювали. Ситуація ж з чоловіками була дещо іншою: вони ніби кожним словом ще раз підтверджували, що бар’єрів не існує, а навпаки, жінкам легше. На цьому етапі дослідник також почав візуалізувати нові зв’язки на основі спонтанних описів, вільних від інтерпретацій інтерв’юєра.

На третьому етапі за потреби інтерв’юєр у процесі інтерв’ю інтерпретував і висловлював у стислій формі (конденсував) сенс того, що описували респонденти, і «повертав» сенс сказаного. У респондентів була можливість відповісти, наприклад: «Я не це мав на увазі»; «Це саме те, що я намагався сказати» та ін. За умови виникнення подібних діалогів вони тривали доти, доки не залишалась лише одна можлива інтерпретація або доки не було встановлено, що респондент має багатозначне і, можливо, суперечливе розуміння предмета розмови.

На четвертому етапі розшифроване інтерв’ю інтерпретував дослідник. Для цього ми використали такі підходи, як:

  • конденсація або вираз у стислій формі;
  • категоризація;
  • інтерпретація;
  • розширення континууму опису та інтерпретації, а також включення до нього дій, які респондент починає здійснювати відповідно до нового розуміння, того яке отримав під час інтерв’ю.

Конденсація сенсів означає скорочення всього значущого, що висловив респондент, і вираження його у більш стислому вигляді. Довгі пропозиції треба стискати в короткі, кількома словами виражати основний зміст висловлювання. Таким чином, конденсація сенсів передбачає скорочення великого тексту інтерв’ю до більш коротких, містких формулювань.

Категоризація значень полягає в тому, що інтерв’ю розподіляють за категоріями і ці категорії кодують, довгі пропозиції зводять до більш простих категорій. Категоризація була першим кроком у процесі аналізу розшифрованих глибинних інтерв’ю. Розроблені категорії були симбіозом теорій, розмовної мови та власних виражень респондентів.

Інтерпретація сенсу полягала у структуруванні явних смислів тексту до більш глибоких тією чи іншою мірою спекулятивними інтерпретаціями тексту. На противагу категоризації, яка позбавляє висловлювання контексту, інтерпретація відновлювала їх контекст, вміщуючи їх у більш широку систему координат.

Для аналізу наших глибинних інтерв’ю було обрано категоризацію значень. Категоризація сенсу висловлювань політиків місцевого рівня структурувала розгорнуті і складні інтерв’ю, даючи тим самим можливість охопити всі випадки поведінки, пов’язаної з психологічними бар’єрами на шляху професійної самореалізації політиків.

Крім того, категоризація дала змогу перевірити гіпотезу щодо впливу психологічних бар’єрів на політичну кар’єру. Кількісний аналіз випадків, пов’язаних з бар’єами, дав підстави говорити про те, наскільки типовими для інтерв’ю в цілому були цитати, які використовували в доданому якісному аналізі.

Категоризація допомогла також дослідити відмінності видів поведінки жінок і чоловіків, пов’язаної з оцінками: порівняти лідерів з «нелідерами», зафіксувати можливі відмінності. Отримані вимірювання дали можливість порівняти результати цього дослідження з результатами інших досліджень, пов’язаних з бар’єрами психологічного характеру.

4 Загальна структурна схема дослідження

Об’єктом дослідження стало явище самореалізації жінок у сфері політики як лідерів. Вивчали передусім психологічні бар’єри самореалізації таких жінок, ставлячи за мету визначити гендерно специфічні конфігурації та особливості впливу психологічних бар’єрів на самореалізацію жінок як політичних лідерів.

Категоріальною основою дослідження були поняття «психологічні бар’єри», «чинники», «професійна самореалізація», «парламентський (депутатський) лідер», «професійна компетентність».

Досліджуючи психологічні бар’єри у професійній самореалізації жінок, ми врахували, що їх можна розглядати у більш загальному плані, ніж несприятливі чинники професійної самореалізації, і вивчати як комплексні.

Психологічний бар’єр ми розуміємо як психологічну перешкоду, що заважає оптимальному перебігу процесів адаптації особистості до нових факторів зовнішнього середовища. Це явище спричинене особливостями ситуації або особливостями особистості. Психологічні бар’єри поширюються не тільки на ставлення людини до предмета праці, а й на всю систему комунікаційного процесу. Цей чинник визначається як рушійна сила будь-якого процесу, що визначає його характер або окремі риси.

Професійну самореалізацію розглянуто як сукупність проявів індивідуальних професійно-особистісних якостей і властивостей жінки-лідера, завдяки яким вона відтворює себе у багатовимірній політичній і соціальній діяльності.

Парламентський (депутатський) лідер у дослідженні розуміється як суб’єкт політики, якому притаманні особливі якості, що дають йому змогу за допомогою законотворчої і політичної діяльності впливати на процеси управління країною/регіоном, на ціннісні орієнтації та поведінкові стереотипи населення, активніше й результативніше за інших брати участь у формуванні глобальних тенденцій розвитку суспільства/громади.

Професійну компетентність у політичній діяльності ми розглядаємо як здатність політика оптимально вирішувати певне коло професійних завдань, що і є ключовою якістю його професіоналізму. До компетенції професіоналізму політика ми відносимо: професійну діяльність, професійне спілкування, перебування на виборній посаді протягом кількох строків.

На початку нашої роботи розглянуто методичні підходи у психологічних дослідженнях загалом. Результатом такого огляду стало обрання «гендерно-чутливого» методологічного підґрунтя для вивчення самореалізації жінок-політиків на основі застосування концепцій Дж. Бергера, С. Ріджуей та Е.Іглі.

Для виокремлення типових бар’єрів психологічного характеру у жінок-політиків та їх специфічної залежності від статі на всіх 5 етапах дослідження проводили міжгрупове порівняння психологічних бар’єрів, з якими стикаються жінки-лідери порівняно з «нелідерами» (потенційними лідерами, малодосвідченими політиками) обох статей та лідерами-чоловіками.

На першому етапі дослідження, який тривав протягом вересня – грудня 2011 р., було сформовано первинну вибірку. Розроблено, первинну схему психодіагностичного інструментарію.

Другий етап дисертаційної роботи тривав з грудня 2011 по квітень 2013 року. Його метою стала апробація методик шляхом проведення пілотного дослідження та визначення головних критеріїв групування респондентів для основного етапу дослідження. Під час «пілоту» було використано три групи методик, які включали вивчення особливостей лідерства; лідерських чинників професійної самореалізації та психологічних бар’єрів. Участь у пілотному етапі взяли 60 депутатів, а географія дослідження у зв’язку із пропозиціями АМУ/АММУ розширилась. Усього у вибірці пілотного дослідження було 30 жінок і 30 чоловіків.

На другому етапі було визначено критерії для формування груп основного етапу дослідження, які умовно позначені як жінки-лідери, чоловіки-лідери, «жінки-нелідери», «чоловіки-нелідери».

На третьому етапі, який тривав з червня 2012 по квітень 2013 р., нами проаналізовано результати пілотного дослідження, удосконалено методичний інструментарій та проведено основний етап дослідження у 4 групах, сформованих відповідно до визначених критеріїв.

В результаті аналізу «пілоту» було зроблено перелік недоліків. Удосконалення програми дослідження відбулось у напрямках скорочення кількості методик, зменшення часових рамок, часткової заміни та якісного перенаповнення окремих методик.

Удосконалена схема експериментальної частини основного етапу дослідження вже містила 2 блоки методичного інструментарію, які вивчали вплив чинників особистісної сфери лідерів на політичну професійну самореалізацію та виокремлення типів психологічних бар’єрів у здійсненні лідерства. Поглиблення різнотипових психологічних бар’єрів та з’ясування комплексних конфігурацій особистісних та інституційних бар’єрів відбулось за рахунок проведення глибинних інтерв’ю 10 представників кожної з чотирьох груп.

На четвертому етапі дослідження, який тривав з листопада 2012 по червень 2013 р., нами з’ясовані типові психологічні бар’єри, які впливають на професійну самореалізацію жінки як політичного лідера, та їхній зв’язок із внутрішньоособистісною сферою, особливостями виконуваних ролей, впливом статусних положень на реалізацію жіночого лідерства, взаємозв’язок інституцій та їх комплексне значення для кар’єри жінок-політиків.

В цілому дослідження тривало з вересня 2011 р. по квітень 2013 р.

Висновки

Наявний в українській соціально-психологічній науці гострий дефіцит методичних засобів вивчення досліджуваної реальності (М.М. Слюсаревський) позначився і на емпіричному вивченні жіночого лідерства. Останню ситуацію обтяжує й те, що в українській науковій думці тематика жіночого лідерства майже позбавлена й теоретичного підґрунтя.

Найбільш використовуваними є традиційні ще для радянської психології особистісний, системний, діяльнісний підходи: а також останнім часом суб’єктний та вчинковий підходи. У дещо модифікованому вигляді вони залишаються теоретико-методологічною основою захищених дисертаційних робіт з психології, концептуально пов’язаних із тематикою жіночого лідерства. Найпопулярнішим серед дослідниць жіночого лідерства є особистісний підхід що, поряд із діяльнісним, використовується найчастіше.

Аналіз дисертаційних робіт з тематики жіночого лідерства показав, що їх методичним підґрунтям слугували гендерно-нейтральні методологічні підходи, які передбачають рівність між чоловіками та жінками, однак не розглядають і відповідно, не враховують гендерно значущих відмінностей. На відміну від гендерно нейтральних, гендерно чутливі методичні підходи завжди включають тези про нерівний розподіл ресурсів за ознакою приписаної статі. Серед вітчизняних дослідників жіночого лідерства та вчених з інших постсоціалістичних країн відзначались спроби застосувати гендерно чутливі теорії як підґрунтя в практичному вивченні жіночого лідерства, зокрема теорію андрогінії Сандри Бем, яка розглядає лідерство у жінок як баланс між високою маскулінністю та фемінінністю, та розроблений нею ж методичний інструментарій.

Для вивчення типових соціально-психологічних бар’єрів самореалізації жінок-політичних лідерок ми вважаємо за доцільне враховувати гендерно чутливий підхід. Він склав комбінацію двох теоретичних концепцій: теорії статусних очікувань Сесилії Ріджуей та соціально-рольової теорії статевих відмінностей та подібностей у поведінці, розробленої Еліс Іглі. Зокрема ми приймаємо положення про диференційовані очікування від жінок і від чоловіків; аналітичні можливості вивчення асиметрій у доступі до лідерських позицій; розбіжності в очікуваннях продуктивності та статусних характеристиках; гендерні статусні вірування; суспільні очікування та нормативний тиск.

З урахуванням теоретичного аналізу, для емпіричного дослідження психологічних бар’єрів, що є бар’єрами у професійній самореалізації жінок — політичних лідерів, було розроблено детальну програму. Вона передбачє 5 етапів, які включили формування первинної вибірки і розробку первинного інструментарію; апробацію методик під час пілотного дослідження і визначення критеріїв формування підгруп остаточної вибірки; аналіз результатів пілотного етапу і проведення основного етапу дослідження; попередню обробку результатів та виокремлення кола і змісту типових (повторюваних, поширених) психологічних бар’єрів, аналіз їх комплексного впливу.

Для дослідження основних емпіричних показників дисертації застосовано психодіагностичний інструментарій з 8 методик. Навички самоорганізації для ефективної професійної самореалізації, порівняння показників предметної та міжособистісної самоефективності з займаною посадою і виконанням рольових навантажень вивчено за Методикою визначення загальної та соціальної самоефективності (Дж. Маддукса і М. Шеєра) адаптації А.В. Бояринцевої. Порівняння спрямованості локусу контролю за шкалами інтернальності та екстернальності з рівнем займаної посади досліджено за Методикою вимірювання локусу контролю Дж. Роттера. З’ясування наявного вольового потенціалу і визначення його впливу на професійну самореалізацію політичних лідерів, відбулось за Методикою діагностики вольового потенціалу особистості (Н.П. Фетіскіна, В.В. Козлова, Г.М. Мануйлова). За Методикою вивчення лідерського та гендерного стилів поведінки лідера (А. Кенн та І. Зігфріда, за модифікацією Т.В. Бендас) досліджено особливості поведінки за показниками маскулінності; фемінності, гендерної нейтральності, доброзичливого і структуруючого лідерських стилів.

Гендерну специфіку, наявність мотивації досягнення успіху та уникнення невдач і їх впливи на самореалізацію жінок-лідерів з’ясовано за Методикою діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса. За допомогою Методики вивчення орієнтації керівника А.А. Єршова, окреслено гендерні типажі в поєднанні поширених управлінських орієнтацій в поведінці жінок-лідерів та з’ясована скерованість поведінки за шкалами: інтереси справи, психологічний клімат і взаємини, власна персона, офіційна субординація. Рівень вираженості, гендерну специфіку рольових конфліктів політиків з’ясовано за методикою Діагностика рольового конфлікту в діяльності керівника С.І. Еріна. Ефекти, що чинять соціально-демографічні показники на жінок – політиків було вивчено за Опитувальником М.В. Сафонової, шкали з анкети, розробленої ІСПП (авторська модифікація).

Отримані результати дозволили сформувати масив емпіричних даних та застосувати параметричний Г — критерій Р. Фішера і непараметричний Q — критерій Розенбаума, що дало змогу з’ясувати бар’єри психологічного характеру, які стають на заваді здійсненню політичного лідерства жінками.

Поглиблення різнотипових (поширених і повторюваних) психологічних бар’єрів, з’ясування специфічних комплексних конфігурацій особистісних та інституційних бар’єрів відбулось за допомогою глибинного інтерв’ю. До отриманих результатів було застосовано контент-аналітичні процедури, які дозволили уточнити і розширити дані, отримані за допомогою методів математичної статистики.