Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Змість психологічних бар’єрів професійної самореалізації жінки як політичного лідера

1. Особистісні якості жінок-лідерів: ефективність діяльності та вольовий потенціал

Подано результати аналізу впливу на здійснення політичної діяльності жінок-лідерів таких параметрів, як предметна та міжособистісна самоефективність, які були досліджені за методикою визначення загальної та соціальної самоефективності (Дж. Маддукса і М. Шеєра). Показано взаємозв’язок статі та лідерства із вольовим потенціалом, показники якого з’ясовано за результатами застосування методики діагностики вольового потенціалу особистості Н.П. Фетіскіна, В.В. Козлова, Г.М. Мануйлова. Визначено вплив на політичну професійну самореалізацію спрямованості локусу контролю за його інтернальними та екстернальними показниками (за результатами застосування методики вимірювання локусу контролю Дж. Роттера). З’ясовано кореляцію між статтю та лідерством щодо маскулінного й фемінінного стилів поведінки за результатами застосування методики вивчення лідерського та гендерного стилів поведінки лідера А. Кенна та І. Зігфріда (модифікація Т.В. Бендас).

За результатами застосування методики визначення загальної та соціальної самоефективності (Дж. Маддукса і М. Шеєра) нами були зафіксовані статистично значущі відмінності, що вказують на вищий рівень загальної самоефективності в групі жінок-лідерів порівняно з групами «нелідерів», як жінок, так і чоловіків (F — 5,591; df — 1; p < 0,001), Q (р = 0,01).

Цей високий показник жінки-лідери (59,15) поділяють з чоловіками-лідерами (60,48). Відповідні дані було отримано за допомогою дисперсійного аналізу, показником якого є співвідношення F — критерію Фішера та підтверджені при застосуванні Q — критерію Розенбаума. Було визначено показники самоефективності в групах жінок і чоловіків-лідерів, а також жінок і чоловіків-«нелідерів» та проаналізовано їх у зіставленні із посадою, яку вони займають у місцевих радах, та виконанням рольових навантажень.

Результати аналізу й показники відмінностей дали змогу виокремити психологічні бар’єри, пов’язані з рівнем самоефективності.

Як показано в таблиці середніх значень, за шкалою загальної самоефективності, показники якої було визначено за вказаною вище методикою, у групі жінок-лідерів зафіксовано високий рівень загальної самоефективності (59,81) порівняно з групами «нелідерів», як жінок так і чоловіків (54,55 та 51,90), у яких показники самоефективності межують із середніми значеннями (табл. 3.1.1.). Натомість статистично значущої різниці за рівнем загальної самоефективності у респондентів із групи жінок-лідерів порівняно з групою чоловіків-лідерів не зафіксовано, що дає підстави для висновку про гендерно рівну самоефективність предметної діяльності лідерів.

 Таблиця 3.1.1 Показники загальної самоефективності (предметної діяльності)

Групи респондентів Середнє значення Стд. відхилення N
Жінки-лідери 59,15 8,32 41
Жінки- «нелідери» 54,55 9,91 38
Чоловіки-лідери 60,48 7,94 37
Чоловіки-«нелідери» 51.90 14,15 41

Самоефективність стосується усіх трьох аспектів Я-образу: когнітивного, емоційно-оцінювального, поведінкового. Усвідомлене уявлення про власну компетентність і успішність створює ґрунт у лідерок місцевого рівня для самоповаги і самоприйняття, а також містить образ позитивного життєвого сценарію, що сприяє бажаному результату.

Самоефективність – це усвідомлення власних здібностей, вміння вибудовувати поведінку до специфічних завдань та розраховувати зусилля у разі роботи в складних ситуаціях; наполегливість при доланні бар’єрів, фрустрацій, важкої роботи, а також цілеспрямованість, самоконтроль емоцій і поведінки, принциповість, ініціативність, новаторство, ефективний тайм-менеджмент та ін. М.І. Гайдар зазначав, що особистісну самоефективність не можна вважати однією з багатьох якостей, яка позитивно впливає на професійну самореалізацію; її варто розглядати як професійно цінну «метаякість». Тобто вона не може існувати до того, як у людини сформується комплекс професійно важливих якостей, які в потенціалі сприятимуть успішній діяльності.

Розглянемо інші параметри, які характеризують особистісні особливості лідерок та гіпотетично можуть бути бар’єрами жіночої самореалізації в політиці. За результатами дисперсійного аналізу було зафіксовано статистично значущі відмінності за методикою діагностики вольового потенціалу особистості Н.П. Фетіскіна, В.В. Козлова, Г.М. Мануйлова, які показали, що жінки-лідери мають найвищий рівень вольових якостей порівняно з респондентами решти груп (F = 4,166; df = 1; p <0,043) та Q (р = 0,01), включно з політичними лідерами-чоловіками (рис. 3.1.1).

З рисунка видно, що жінки-лідери (23,46) мають найвищі показники сили волі порівняно зі своїми колегами чоловіками-лідерами (22,66), так і з «нелідерами» обох статей (жінки-«нелідери» (21,0); чоловіки-«нелідери» (22,04)).

Ще один важливий параметр, який ми вивчали, стосувався міжособистісної самоефективності (рис. 3.1.2.). За результатами застосування методики визначення загальної та соціальної самоефективності нами була зафіксована статистично значуща різниця за параметром соціальної (міжособистісної) самоефективності (F -25,501; df — 1; p <0,001) та Q (р = 0,01).

Жінки-лідери мають статистично значущий нижчий рівень міжособистісної (комунікаційної) самоефективності як у своїй гендерній групі, тобто порівняно з жінками — «нелідерами», так і в лідерській групі, тобто порівняно з чоловіками-лідерами; хоч і вищий, ніж показник «нелідерів» чоловіків (табл. 3.1.3.). Міжособистісна самоефективність у професійній політичній сфері свідчить, що респонденти володіють високим комунікативним потенціалом та досвідом. Враховуючи, що комунікація – це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій, низький показник жінок-лідерів за цим параметром може мати велику вагу. Наразі порівняно низький рівень комунікаційного потенціалу жінок-лідерів не має однозначних пояснень, проте ми дійшли висновку, що така статистично значуща різниця може впливати не тільки на кількість, а й на якість спілкування між гендерними групами лідерів, що може призводити до комунікаційних проблем. Відповідну гіпотезу перевірено нами на етапі глибинних інтерв’ю та описано нижче.

З табл. 3.1.3 видно, що жінки-лідери (11,8) значно поступаються у міжособистісній самоефективності як чоловікам-лідерам (15,3), так і жінкам із групи «нелідерів». Наразі ми не маємо остаточних пояснень цього явища. Як інтерпретаційний варіант на рівні гіпотези можна розглядати зниження рівня показників соціальної самоефективності жінок-лідерок яке пов’язане з очікуваннями нижчої за чоловіків-лідерів якісної роботи при професійній самореалізації саме в галузі політики. Низькі очікування ефективної діяльності в політиці корелюють на високому рівні значущості з реальною поведінкою та виливаються в наслідки нечисельної представленості в політиці. 

Таблиця 3.1.3 Міжособистісна самоефективність

Групи Середнє значення Стд. Відхилення N
Жінки-лідери 11,8 7,1 41
Жінки-«нелідери» 13,8 4,97 38
Чоловіки-лідери 15,3 5,9 37
Чоловіки-«нелідери» 8,2 3,97 41

На нашу думку, можливе зниження рівня ефективної роботи жінок у політичній галузі може бути пов’язане з такими обставинами, як наявність широкого репертуару зразків успішних моделей кар’єри чоловіків-лідерів та в рази менша кількість таких зразків для жінок – політичних лідерів. Так, на наше переконання, саме непрямий досвід (досвід інших людей), а також транслювання та висловлювання іншими переконань щодо меншовартості жінок-політиків порівняно з чоловіками істотно впливає на невпевненість щодо здатності жінок досягти успіхів у великій політиці.

На відміну від жінок-лідерів, чоловіки-лідери мають високий рівень соціальної самоефективності, який сприяє тому, що виниклі проблеми політичної галузі сприймаються ними як переборні бар’єри, виклики, що дають можливість перевірити і підтвердити свої здібності.

Наступним виміром вивчення лідерського потенціалу стала спрямованість локусу контролю. Досліджуючи гендерні відмінності лідерського потенціалу політиків, ми вважали важливим з’ясувати спрямованість локусу контролю за показниками екстернальності та інтернальності та його вплив на професійну самореалізацію жінок-лідерок (зокрема, виражений у такому показнику, як рівень займаної посади у місцевих радах). Локус контролю є глибинним, стійким елементом структури саморегуляції особистості, що безпосередньо впливає на конструктивність її соціальної поведінки. Відповідна характеристика є однією з найважливіших механізмів, які визначають здатність і вміння людини долати життєві труднощі, забезпечуючи тим самим можливість її саморозвитку та самореалізації. У нашому дослідженні не підтвердилась теза, що інтернальність є сприятливим чинником професійної самореалізації політика. Застосування Методики вимірювання локусу контролю Дж. Роттера, навпаки, показало статистично значущі відмінності між параметрами стать та лідерство. (F = 2, 638; df = 1; p = 0,1) (рис.3.1.3.).

І жінки, і чоловіки з групи лідерів мають низькі показники інтернальності, причому у жінок-лідерів, порівняно з респондентами інших груп ці показники є найнижчими. Проте взагалом показники інтернальності у жінок-лідерів вищі за показники екстернальності, тобто жінки-політики добре усвідомлюють відповідальність за власне життя, визнають вплив власних якостей на рівень професійної самореалізації, але порівняно з респондентами інших груп не вважають такі особистісні характеристики своєрідним закономірним підсумком суто власної діяльності.

Так, за вищих показників інтернальності порівняно з екстернальністю (табл. 3.1.4) у жінок-лідерів порівняно з представниками інших груп, зафіксована залежність успіху професійної самореалізації не тільки від характеристик особистості, а й від впливу зовнішніх сил.

Таблиця 3.1.4 Показники локусу контролю за шкалами «інтернальність та «екстернальність»

Локус контролю Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки- «нелідери»
Інтернальність 11,92 13,52 12,82 12,48
Екстернальність 10,70 9,46 10,32 9,52

Цікаво, що найбільш відмінні результати зафіксовано між групами жінок-лідерів та жінок — «нелідерів». Нагадаємо, що в групу жінок-лідерів увійшли депутати-мажоритарники, депутати кількох каденцій, голови депутатських комісій/фракцій, секретарі рад та ін., тоді як у групу «нелідерів» – депутати першої каденції, що пройшли за списками політичних партій, тобто політики-початківці. Інакше кажучи, згідно з отриманими нами даними, жінки-лідери не впевнені, що невдачі є результатом виключно їхніх власних помилок або відсутності здібностей, незнання, лінощів тощо. Жінки-лідери порівняно з жінками — «нелідерами» та чоловіками з обох груп мають також сумніви стосовно того що до людей завжди приходить заслужене визнання, а заохочення залежать від того, наскільки старанно людина працює.

Отже, саме в групі жінок-лідерів що мають найвищі показники вольового потенціалу та високі показники самоефективності, зафіксовано результати, які вказують на бар’єри професійної самореалізації в політиці більшою мірою з боку зовнішніх факторів, ніж від внутрішньоособистісних якостей. Подібна тенденція спостерігалася і за результатами аналізу глибинних інтерв’ю, які подано нижче.

У численних дослідженнях, присвячених вивченню психологічних особливостей жінок, які успішно професійно самореалізуються, не виявлено значущих відмінностей між чоловічою і жіночою кар’єрами. У них встановлено, що такі поведінкові особливості, як рівень мотивації досягнення, цілеспрямованість, вміння приймати рішення, емоційна стабільність, не мають суттєвих гендерних відмінностей. Відповідно жінки потенційно мають всі шанси домогтися успіху в кар’єрі, в тому числі і в політичній, і за їхніми особистими якостями їх не можна розглядати як меншовартісних або менш важливих працівників. Проте статистичні дані є свідченням того, що чоловіки набагато більше представлені кількісно як на керівних посадах, так і в політиці порівняно з жінками.

Щодо екстернальності, то її показники є загалом менші за показники інтернальності, що вказує на внутрішній локус контролю респондентів нашої вибірки. Розглядати докладно показники екстернальності, на нашу думку, недоцільно, оскільки статистично значущих відмінностей у респондентів групи жінок-лідерів порівняно з іншими трьома групами не зафіксовано (рис. 3.1.4).

Взагалі щодо особливостей жіночої кар’єри одержувані в емпіричних дослідженнях результати доволі суперечливі. Одні автори не виявили відмінностей між лідерами і чоловіками, і жінками ні за ефективністю їх діяльності (Е. Іглі, Дж. Фартр та ін), ні за вербальною поведінкою (С. Джонсон). Дослідження деяких науковців свідчать, що багато чого зі стилю, який ми відносимо до суто чоловічого, є типовим для людей (і чоловіків, і жінок), наділених владою[152]. А. Чірікова наголошує, що успішний менеджмент не має статі, бо менеджери володіють подвійним репертуаром управлінських технологій і чоловічим, і жіночим, демонструючи змішаний тип лідерства, що не має чітких статевих ознак [153].

Проте в нашому дослідженні зафіксовано відмінності, які вказують на те, що жінки-лідери відрізнялися від чоловіків-лідерів та менш досвідчених своїх колег за лідерським стилем, принаймні у межах місцевої політики.

Наступним параметром визначення поведінкових особливостей та бар’єрів у здійсненні жінками політичного лідерства була специфіка стилю лідерства. Ми мали на меті визначити взаємозв’язок лідерського стилю з успішністю професійної політичної самореалізації, для чого аналізували лідерські стилі поведінки за показниками маскулінності, фемінінності, гендерної нейтральності, доброзичливого лідерського стилю (центрованого на працівникові), структуруючого лідерського стилю (центрованого на завданні), відповідно до Методики вивчення лідерського та гендерного стилів поведінки лідера А. Кенна, І.Зігфрида, модифікованої Т.В. Бендас (рис. 3.1.5).

Нами з’ясовано, що поведінка жінок-лідерів за цими параметрами має певні відмінності за стилем, але ці відмінності суттєві у їх власній гендерній групі, і навпаки, її показники незначно відрізняються від показників обох груп чоловіків – як «лідерської» так і «нелідерської».

За допомогою дисперсійного аналізу було виявлено статистично значущу різницю за параметром маскулінності між статтю та лідерством (F = 4,821; df = 1; p = 0,034). Ми з’ясували, що жінки-лідери мають найнижчі показники маскулінності порівняно з іншими трьома групами респондентів. Нагадаємо, що автори методики в конструкт маскулінності вкладають такі особистісні характеристики, як жорсткість, честолюбність, суворість, строгість, авторитарність, агресивність, незалежність, конкурентність, домінантність, аналітичність, діяльнісність. Отже, з огляду на отримані нами дані можна висловити припущення, що жорстко маскулінний тип лідерства у нинішніх умовах місцевих рад не є надто запитуваним. Щодо фемінінності, то в результаті дисперсійного аналізу та застосування Q — критерію Розенбаума статистично значущого впливу статі та лідерства на відповідний показник не зафіксовано. У жінок-лідерів середні значення за шкалою фемінінності приблизно однакові зі значенням в інших групах респондентів.

Отримані дані схиляють до висновку, що «жіноча неконтрольованість емоцій», м’якість тощо дещо перебільшені і часто виступають маніпулятивним моментом. Це підтверджується й іншими даними. Так, група західноєвропейських учених зібрала в більш ніж десяти країнах дані, з яких випливає, що більшість чоловіків, займаючи керівну посаду, визнають, що жінки рідше «зриваються», з ними легше вирішувати будь-які питання, вони не так залежать від настрою і краще дбають про підлеглих [153].

Вище вже зазначалося, що в кількісному етапі емпіричного дослідження не підтвердилось, що підвищена емоційність є бар’єром для професійної самореалізації жінок-політиків. Але за глибинними інтерв’ю зафіксована сфокусована увага саме до цієї якості (як до особистісної характеристики або як до гендерно специфічної характеристики жінок як соціодемографічної групи тощо), як психологічного бар’єра професійної самореалізації.

Не виявивши статистично значущих відмінностей за показниками фемінінності в групі жінок-лідерів під час аналізу глибинних інтерв’ю, виявили «приписані» суспільні норми поведінки, такі як вимога м’якості, розуміння, співчуття та ін., дія яких стає суттєвим психологічним бар’єром.

2. Політико-психологічні особливості самореалізації жінок-лідерок, пов’язані з родиною

В рамках дослідження ми спеціально розглядали низку характеристик, пов’язаних із родинними стосунками: відомості про цивільний стан жінок-лідерів, їх задоволеність родинним життям, наявність вибору «родина або кар’єра», наявність дітей та вибору, що пов’язаний з їх появою, – «дитина або кар’єра», емоційної підтримки чи, навпаки, зайвого навантаження з боку родини, причини змін цілей професійної самореалізації та впливи перерв у трудовому стажі на кар’єрне зростання, а також специфіку мотивації та джерела допомоги, які дають можливість здійснювати політичну діяльність. Відповідні дані були зібрані за допомогою опитувальника М.В. Сафонової.

Щодо цивільного стану, то ми зафіксували суттєво вищий відсоток одружених жінок та чоловіків у лідерській групі порівняно з «нелідерською». Так, 84% жінок-лідерів (і ще вищий відсоток – 94,0% лідерів-чоловіків) перебувають у зареєстрованому шлюбі. Натомість, у групі жінок-«нелідерів» кількість одружених становить 50,0%. Це особливо цікаво з огляду на поширений стереотип, згідно з яким жінки, які роблять або зробили кар’єру, цим самим знижують шанси свого заміжжя або сімейного життя. Натоміть, із зібраних нами даних випливає зворотне. Подібну ситуацію спостерігаємо і з розлученнями: понад чверть респонденток(ів) обох «нелідерських» груп розлучені, тоді як у групі жінок і чоловіків — лідерів кількість розлучених становить відповідно 6% і 8 % (табл. 3.2.1). Схоже, належність до групи лідерів позитивно корелює з наявністю сімейних зобов’язань.

Таблиця 3.2.1. Гендерні відмінності в цивільному стані, %

Сімейний стан Жінки-лідери Жінки-« нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Не заміжня/неодружений 6,0 10,0 16,0
Заміжня/одружений 84,0 50,0 94,0 40,0
Розлучена/розлучений 8,0 26,0 6,0 28,0
Вдова/вдівець 2,0 4,0 2,0
Цивільний шлюб 10,0 14,0

Натомість, за рівнем задоволеності своїм шлюбом відсотки відповідей жінок, як лідерів, так і «нелідерів», доволі близькі (66,6% та 60% відповідно), що свідчить про суттєві відмінності не у своїй гендерній групі, а порівняно з обома групами чоловіків (табл. 3.2.2).

Таблиця 3.2.2. Задоволеність жінок-лідерів власним родинним життям, %

Якщо Ви заміжня/одружений, то чи задоволені Ви своїм сімейним станом? Жінки-лідери Жінки «нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки «нелідери»
Цілком 22,2 20,0 12,5 33,3
Скоріше так 44,4 40,0 25,0  
Скоріше ні   13,3 25,0 40,0
Цілком ні 11,1 13,3 25,0 6,7
Важко відповісти 22,2 13,3 12,5 20,0

На нашу думку, такий розподіл є показовим – з підвищенням службового рангу збільшується задоволеність жінок сімейним життям і знижується тиск з боку сім’ї, члени якої, як правило, не задоволені напруженою роботою мами та дружини. Можливе пояснення лежить в межах того, що високі успіхи в професійній сфері позитивно корелюють з рівнем добробуту, що дає додаткові можливості для більш впорядкованого побуту і цікавого дозвілля. Це пояснення підтверджується і даними, що отримані нами у глибинних інтерв’ю.

Отримані нами дані підтверджуються і в дослідженні С. Кеовн, А. Кеовн [154] – жінки, які будують кар’єру вступають у шлюб не рідше, ніж інші жінки, але ці результати не збігаються з поширеною в нашому суспільстві думкою, що жінкам-лідерам рідко вдається зберегти родину. За нашими даними, йдеться радше про те, що запорукою стабільної сім’ї жінок може бути висока соціальна активність і власна модель успіху, яка передбачає успішність у всіх життєвих сферах.

Досліджуючи докладніше обставини, пов’язані з родинами респондентів, ми не виявили відмінностей у виборі «родина або кар’єра» між жінками-лідерками і «нелідерками» 38% і 40% відповідно стикались із ним у своєму професійному зростанні. Натомість, переважна більшість чоловіків обох груп, лідерської і «нелідерської», з таким вибором не стикались – 80% і 84% відповідно (табл. 3.2.3).

 Таблиця 3.2.3. Гендерні відмінності у виборі «родина або кар’єра», %

Чи стояли Ви перед вибором: родина або кар’єра? Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Ні 62,0 60,0 80,0 84,0
Так 38,0 40,0 20,0 16,0

Цікавими є вибори наших респондентів. За зібраними нами даними, і чоловіки, і жінки «нелідерської» групи однозначно обрали родину, тоді як вибір на користь кар’єри робили переважно лідери-чоловіки (27,3%). Натомість, серед тих, хто обрав варіант «поєднувати родину і кар’єру» більшість становили жінки-лідери (рис. 3.2.1).

І хоча порівняно з жінками — лідерами чоловікам з обох груп доводилось обирати між родиною і кар’єрою вдвічі рідше, проте ми зафіксували, що так само, як і жінки-лідери, чоловіки-лідери схильні поєднувати роботу і родину (54, 5%).

Ще одним показником, який цікавив нас, була наявність дітей. Прикметно, що й у цьому разі, як і в попередньому, цей показник у лідерській групі порівняно вищий, порівняно з «нелідерською» (табл. 3.2.4).

Таблиця 3.2.4. Наявність дітей у жінок-лідерів, %

Чи є у Вас діти? Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Ні 6,0 12,0 8,0 20,0
Так 94,0 88,0 92,0 80,0

Схожу картину спостерігаємо й у ситуаціях репродуктивного вибору (табл. 3.2.5). Жінки з групи лідерів утричі рідше поставали перед вибором «дитина або кар’єра» порівняно з жінками «нелідерами» – 12,2% проти 34,0%. Отже очікувано, що ця проблема практично оминула чоловіків і є малозначущою для цієї гендерної групи.

Таблиця 3.2.5 Гендерні відмінності у виборі «дитина або кар’єра», %

Чи стояли Ви перед вибором: дитина або кар’єра? Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«не-лідери»
Ні 87,8 66,0 95,8 93,6
Так 12,2 34,0 4,2 6,4

Отримані нами дані ставлять під питання уявлення про те, що родина і народження дітей є бар’єром для професійного зростання жінки. Матері, які будують кар’єру, крім додаткового часу, який вони витрачають на догляд за дитиною, часто стикаються ще й з психологічними бар’єрами, які вивляються почуттями провини та напруженням через те, що вони не можуть забезпечити необхідний рівень особистої уваги. Проте Б. Фрідан [155] наголошує, що в дітей, матері яких працюють тому, що хочуть цього, і мають задоволення від роботи, менше проблем і вдома, і в школі, і в них «більш розвинене почуття власної гідності». Як саме впливає наявність дітей та які відмінності між жінками-лідерами і респондентами інших груп, буде з’ясовано нами під час аналізу глибинних інтерв’ю.

Зібрані нами дані дають можливість переконатися, що сім’я для жінки залишається одночасно і джерелом радості, і джерелом стресу. Так, за результатами нашого дослідження, було зафіксовано, що наявність родини жінкам-лідерам у 83,7% дає емоційну підтримку, тоді як жінки «нелідери» відчувають її значно рідше – у 66%. Порівняно з жінками-лідерами більше емоційної підтримки мають лише лідери-чоловіки – 87,8% (табл. 3.2.6).

Таблиця 3.2.6. Гендерні відмінності в емоційній підтримці, %

Родина дає емоційну підтримку Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Ні 16,3 34,0 12,2 22,9
Так 83,7 66,0 87,8 77,1

Натомість, на відміну від жінок-лідерів (10,4%) родина є фактором для додаткових навантажень для 26% жінок-«нелідерів». І очікувано, що практично не відчувають таких складнощів чоловіки як лідери (2%), так і «нелідери» (6,2%) (табл. 3.2.7).

Таблиця 3.2.7. Родина як додаткові навантаження в житті жінок-лідерів, %

Родина дає додаткові навантаження Жінки-лідери Жінки-«не-лідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«не-лідери»
Ні 89,6 74,0 98,0 93,8
Так 10,4 26,0 2,0 6,2

Визначаючи гендерні відмінності кар’єрного росту наголосимо, що в усіх чотирьох групах якраз жінки-«нелідери» найактивніше змінювали свої цілі стосовно фахової самореалізації. Саме жінки цієї групи змінювали їх під впливом народження дитини (50,0%) випадків, та у разі одруження (ще 42,9%). Натомість, жінки з групи лідерів найчастіше (56,2%) обирали «свій варіант» у відповідях на це запитання. Змінювали свої професійні цілі в разі одруження з їх групи лише чверть (25,0%), а в разі народження дитини – близько 1/5 (18,8%) респонденток (табл. 3.2.8).

Тобто розподіл відповідей на це запитання у групі жінок-лідерів більш суголосний відповідям чоловіків із обох груп, ніж своїй гендерній групі.

Таблиця 3.2.8 Гендерні відмінності в причинах зміни цілей професійної самореалізації, %

Якщо ваші цілі стосовно профсамореалізації змінились, то на якому життєвому етапі це відбулося? Жінки-лідери Жінки-«не-лідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«не-лідери»
Одруження/заміжжя 25,0 42,9 5,9 5,9
Народження дитини 18,8 50,0   5,9
Свій варіант 56,2 7,1 94,1 88,2

Водночас жінки-лідери майже у 5 разів (25,0%) частіше змінюють цілі професійної самореалізації у зв’язку з одруженням порівняно з чоловіками-лідерами та «нелідерами» (5,9%).

Порівнюючи жінок-лідерів з чоловіками зазначимо, що чоловіки загалом зрідка змінюють цілі професійної самореалізації. Отримані нами результати вказують на те, що одруження та народження дітей взагалі не впливають на робочу реалізацію чоловіків.

Цікаво, що причини зміни цілей професійної самореалізації, набуваючи гендерно специфічного забарвлення та стаючи вирішальними для груп жінок «нелідерів», меншою мірою поширюється на жінок-лідерів, хоча кількість дітей у двох жіночих групах майже однакова (табл. 3.2.9). Ми вважаємо, що пояснення лежить у межах того, що в першому випадку жінки-лідери шукають специфічних виходів із ситуації. Такими можуть бути конструктивно використаний час, потрібний на народження дитини і догляд за нею, а також максимальна інтеграція репродуктивних функцій та кар’єри, тоді як жінки-«нелідери» стратегій продуктивного менеджменту часто і не шукають.

Таблиця 3.2.9 Гендерні відмінності у наявності дітей, %

Чи є у вас діти? Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Ні 6 18 8 28
Так 96 82 92 72

Подібні гендерні розподіли спостерігаємо щодо перерв у робочому стажі. Значна кількість жінок з обох груп мала перерви у роботі, тоді як для чоловіків такі перерви є менш значущими. А для чоловіків-лідерів вони взагалі є нетиповими – перерви у роботі ставались лише у 6 % чоловіків-лідерів.

З іншого боку, є суттєвий розрив між жінками: жінки-«нелідери» майже у 90% випадків мали перерви робочого стажу, тоді як у жінок із групи лідерів цей показник на третину нижчий і становить лише 60% (табл. 3.2.10).

Таблиця 3.2.10. Гендерні відмінності у трудовому стажі, %

Чи були у Вас перерви у роботі? Жінки-лідери Жінки-«не-лідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Ні 40,0 12,0 94,0 76,5
Так 60,0 88,0 6,0 23,5

Цікаво, що причини таких перерв у жінок-лідерів пов’язані переважно з народженням дитини (83,3%), тоді як жінкам-«нелідерам» майже у половині випадків доводилося переривати роботу і з інших причин теж. Тому можна припустити, що жінкам-лідерам притаманний більш жорсткий стиль планування власного життя або, що теж імовірно, більш сприятливих фінансово-економічних обставин життєдіяльності порівняно з жінками-«нелідерами». Щодо чоловіків, то для жодного з респондентів двох груп така причина не стала суттєвою (табл. 3.2.11).

Таблиця 3.2.11 Гендерні відмінності у причинах перерв у роботі, %

Якщо були перерви, то з чим вони були пов’язані? Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Народження дитини 83,3 54,5 0 0
Сімейні обставини 10,0 38,6 0 30,0
Свій варіант 6,7 6,8 100 100

Важливо, що такі перерви вплинули негативно і скоріш негативно лише на 6,7% та 13,3% жінок-лідерів, тоді як на жінок-«нелідерів» у 50% негативно і у 27,3% скоріш негативно. Порівняно з жінками-лідерами у чоловіків паузи в трудовому стажі, як уже зазначалося, бувають нечасто і не чинять негативного впливу. Відповідні результати ще раз вказують на бар’єри, що пов’язані з родиною і потребують більш детального вивчення.

Дуже значущими є гендерні відмінності у мотивах занять політичною діяльністю. Для досвідчених жінок-політиків пріоритетною детермінантою їх політичної діяльності, окрім високих показників мотиву «прагнення до самореалізації», характерною для обох лідерських груп (як жінок, так і чоловіків – 36,0% та 30% відповідно) стала «необхідність турботи про тих, хто поруч», включно з їх родинами та дітьми (табл. 3.2.12). Прикметно, що цей мотив є безумовним пріоритетом тільки для цієї групи. Натомість, для жінок — «нелідерів» основним мотивом є «прагнення до матеріального благополуччя» – 40% відповідей. Загалом матеріальне благополуччя як мотив займатися професійною політичною діяльністю місцевого рівня є пріоритетним для всіх трьох груп, окрім жінок-лідерів, хоч він і сильніший саме у «нелідерських» групах.

 Таблиця 3.2.12 Гендерні відмінності у мотивах занять політичною діяльністю, %

Що спонукало Вас зайнятися політичною професійною діяльністю? Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Прагнення до самореалізації 36,0 14,0 30,0 22,4
Прагнення до професійного росу 14,0 20,0 10,0 14,3
Бажання зайняти значуще положення в суспільстві 16,0 12,0 22,0 26,5
Необхідність турботи про тих, хто поруч (родина, діти) 24,0 14,0 12,0 4,1
Прагнення до матеріального благополуччя 10,0 40,0 26,0 32,7

За результатами опитування жінки-лідери порівняно з чоловіками-«нелідерами» не готові виконувати роботу, за якої доводиться надовго розлучатися з родиною. Так, лише 2% жінок-лідерів, і трохи більше жінок-«нелідерів» (6%) порівняно з 22% чоловіків-лідерів та 33,3% чоловіків-«нелідерів» мають бажання і можливість на довготривалі відрядження.

Варто наголосити на двох суттєвих моментах стосовно допомоги в професійній самореалізації: по-перше, представникам практично всіх груп найбільше допомоги надавали члени їх родини (табл. 3.2.13). Водночас чоловікам обох груп таку допомогу надавали в майже половині випадків, тоді як жінкам-лідеркам – лише у близько 40%. Найрідше допомогу надавали жінкам-«нелідерам» – у 25,2 %. Порівнюючи жінок-лідерів з чоловіками-лідерами (48,9%) та «нелідерами» (50%), зазначимо, що чоловікам загалом порівняно з жінками у професійній самореалізації допомагають частіше. Це свідчить про те, що родина є над-важливим ресурсом фахової самореалізації у політиці місцевого рівня загалом. І готовність родини інвестувати у професійну кар’єру когось із своїх членів може ставати ключовим фактором.

Другим важливим для кар’єри жінок-лідерів джерелом підтримки називались колеги, однодумці – близько чверті випадків (24,4 %). Прикметно, що для лідерів-чоловіків саме цей фактор виявився найнезначущишим (4,4 %). Підтримку з боку батьків практично отримували респонденти з усіх груп, майже в усіх вона була однакова 1/5 відповідей (окрім чоловіків з «нелідерської» групи, для яких набагато вагомішою була допомога друзів).

Розглядаючи обидві групи, «нелідерську» й лідерську, з погляду динаміки, тобто вважаючи групи «нелідерів» початківцями, а лідерів – досвідченими політиками, можемо припустити гендерні різниці у джерелах їх підтримки. З цього погляду, жінки будують кар’єри, спираючись на співробітників (колег) та однодумців, тоді як чоловіки – на ширші та різноманітніші кола «друзів». І, крім тього, для жінок-політиків критично важливим може стати також залучення підтримки їх родин.

Таблиця 3.2.13. Гендерні відмінності в джерелах допомоги у професійній самореалізації політиків місцевого рівня, %

Якщо Вам надавали допомогу в професійній самореалізації, то хто саме? Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Батьки 22,0 22,6 22,2 15,0
Друзі 12,2 22,6 13,3 32,5
Родина 39,0 25,2 48,9 50,0
Колеги 24,4 9,7 4,4 2,5
Хтось інший 2,4 20 11,1 0

Цікаву залежність зафіксовано за результатами того, яку саме допомогу надавили у професійній самореалізації. За зібраними нами даними, фіксується серйозний розрив між жінками-лідерами та респондентами усіх інших трьох груп у сферах (засобах) підтримки їхньої професійної самореалізації (табл. 3.2.14). Жінкам-лідерам найбільш суттєву допомогу надавали в межах виконання домашньої праці – сукупно 54,4 %, тоді як респонденти інших трьох груп отримували емоційну підтримку та допомогу переважно через свої зв’язки. Так, 24,4% жінок-лідерів вказали, що вони отримують таку допомогу, як догляд за дітьми, тоді як істотно менше таку підтримку надають представницям групи жінок-«нелідерів» (усього 3,2%).

За нашою гіпотезою варто звернути увагу на те, що порівняно з жінками-лідерами усього 4,4% чоловіків-лідерів і жоден з «нелідерів» не вказали, що їм допомагають у виконанні домашніх обов’язків. На наш погляд, це є свідченням того, що приватна сфера вважається стереотипно жіночою, і чоловіки навіть не розглядають для себе можливості участі у виконанні домашньої роботи.

Таблиця 3.2.14 Гендерні відмінності у наданні допомоги в професійній самореалізації політиків місцевого рівня, %

Якого роду допомогу надавали Вам у професійній самореалізації? Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Зв’язками 19,5 41,9 40,0 42,5
Емоційною підтримкою 19,5 35,5 44,4 47,5
Догляд за дітьми 24,4 3,2 0 0
Домашня праця 29,3 12,9 4,4 0
Свій варіант 7,3 6,5 11,1 10,0

У професійній самореалізації жінкам-лідерам частіше, ніж респондентам-чоловікам обох груп, доводилось відмовлятись у просуванні вгору по кар’єрній драбині. Так, 54% жінок-лідерів мають такий досвід порівняно з 42% чоловіків-лідерів та 40% чоловіків — «нелідерів» (табл. 3.2.15).

Таблиця 3.2.15. Гендерні відмінності у відмові від кар’єрного зростання серед політиків місцевого рівня, %

Чи Ви колись відмовлялися від просування по службі? Жінки-лідери Жінки-«не-лідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«не-лідери»
Ні 46,0 60,0 58,0 60,0
Так 54,0 40,0 42,0 40,0

Цікавими є, за нашою гіпотезою отримані результати щодо ставлення родини із зазначеної причини. Так, жінки-лідери порівняно з жінками-«нелідерами» відмовляються від професійного зростання через негативне ставлення родини майже втричі рідше. Усього в 11,1% лідерок зафіксовано таку причину, тоді як у «нелідерів» у 45%. Загалом жінкам-лідерам рідше доводиться відмовлятись від кар’єри порівняно з чоловіками-лідерами й «нелідерами».

Таблиця 3.2.16 Гендерні відмінності у причинах відмови від кар’єрного зростання серед політиків місцевого рівня, %.

Якщо відмовлялись від просування, то з чим це було пов’язано? Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки«нелідери»
Відсутність відповідної кваліфікації 37,0 5,0 42,9 5,0
Невпевненість у власних силах 29,6 0 33,3 30,0
Негативне ставлення родини 11,1 45,0 14,3 20,0
Наявність дітей 14,8 50,0 4,8 10,0
Свій варіант 7,4 0 4,8 35,0

Також специфічно жіночим бар’єром відмови від професійної політичної кар’єри виявилась відмова через наявність дітей. Так, жінки-лідери стикались з відповідною ситуацією у 14,8% випадків, тоді як майже втричі частіше доводилось відмовлятись від кар’єри через наявність дітей жінкам-«нелідерам» (50%). Несуттєвою була наявність дітей для професійного зростання чоловіків-лідерів – усього близько 4,0% назвали цю причину як таку, що мала для них значення.

3. Специфіка професійної самореалізація жінок-лідерів у колективі

Подано результати вивчення специфіки мотивації політичної діяльності жінок-лідерів, з’ясовано, як її спрямованість на досягнення успіху та уникнення невдач пов’язана з успішністю професійної самореалізації. Проаналізовано вплив управлінських орієнтацій за шкалами: інтереси справи, психологічний клімат і взаємини, власна персона, офіційна субординація та їх вплив на здійснення лідерської діяльності. Визначено наявність та рівень вираженості рольових конфліктів у професійній самореалізації жінок як керівників. Подано аналіз впливів соціально-демографічних умов на здійснення лідерства, а саме: розглянуто рівень освіти жінок-політиків; з’ясовано особливості працевлаштування та зайнятості на основних місцях роботи політиків; окреслено бар’єри політичної діяльності, що пов’язані з наявними матеріальними ресурсами; вивчено цілі професійної самореалізації та рівень їх досягнення. Проаналізовано стратегії побудови кар’єри жінок політичних лідерів; з’ясовано особливості соціалізації в батьківських родинах; вивчено можливі ефекти від зовнішніх характеристик у здійсненні жіночого лідерства. В результаті отриманих даних, були з’ясовані особливості самореалізації жінок-лідерів у колективі та виокремлені повторювані (типові) бар’єри з якими вони зустрічаються.

У межах дослідження важливо було визначити специфіку мотивації жінок-лідерок та проаналізувати залежність наявної мотивації досягнення успіху й уникнення невдач з успішністю чи, навпаки, з бар’єрами у професійній самореалізації жінки-політика. Відповідні параметри досліджувались за допомогою методики «Діагностика особистості на мотивацію до успіху» Т. Елерса. Однак у результаті застосування дисперсійного аналізу та Q — критерію Розенбаума було з’ясовано, що статистично значущої різниці між мотивацією жінок-лідерів чоловіків-лідерів немає.

Рівень мотивації на успіх у жінок-лідерів не має істотних відмінностей порівняно із лідерами-чоловіками, але відрізняється від значень в обох «нелідерських» групах. Відповідно до ключа методики, показники за цим параметром у респондентів обох статей із груп лідерів коливаються в межах помірно високого рівня мотивації досягнення успіху і становлять: у жінок-лідерів 19,56, у чоловіків-лідерів 18,12 (рис. 3.3.1). Більше того, з рис. 3.3.1 зрозуміло, що саме жінки-лідери мають найвищу порівняно з респондентами інших груп мотивацію успіху, що характеризується наполегливістю у досягненні мети та схильністю ставити віддалені цілі, не задовольняючись нескладними завданнями і легкодосяжними цілями.

На відміну від груп лідерів, в яких за результатами дисперсійного аналізу, не виявлено статистично значущих відмінностей між мотивацією жінок-лідерів, чоловіків-лідерів, було зафіксовано вплив мотивації на рівень лідерства (F = 4,945; df = 1; p = 0,028) та Q (р = 0,5) (див. рис. 3.3.1).

Рис. 3.3.1 Залежність між мотивацією до успіху та лідерством

Як видно з діаграми, у групі жінок-лідерів мотивація до успіху виражена сильніше порівняно з групами жінок та чоловіків-«нелідерів». Тобто жінки-лідери найбільше мотивовані на досягнення успіху.

Нагадаємо, що після теоретичного етапу дисертаційної роботи мотивацію уникнення невдач віднесено до очікуваних типових бар’єрів самореалізації жінок-політиків. Відповідні висновки були зроблені за результатами аналізу емпіричних досліджень, що вивчали тематику, пов’язану з жіночим лідерством. Однак у відповідному дослідженні ці висновки не підтвердились: за нашими результатами, мотивація уникнення невдач поступається у жінок-політиків місцевого рівня мотивації на успіх і не є психологічним бар’єром здійснення ними лідерської діяльності.

У зв’язку із завданнями дослідження для нас було важливим окреслити гендерні типажі в поєднанні поширених управлінських орієнтацій у поведінці жінок-лідерів та з’ясувати спрямованість їх поведінки за шкалами інтереси справи, психологічний клімат і взаємини, власна персона, офіційна субординація. Їх ми досліджували за допомогою «Методики вивчення орієнтації керівника» А.А. Єршова.

Ми вже вказували, що понад 80% наших респондентів є керівниками. Жінки-лідери порівняно з чоловіками-лідерами та «нелідерами» в цілому мають різні управлінські орієнтації, обіймаючи керівні посади. Статистично значущі відмінності між ними ми зафіксували за результатами застосування «Методики вивчення орієнтації керівника» А.А. Єршова (табл. 3.3.1).

Таблиця 3.3.1. Управлінські орієнтації політиків місцевого рівня

Управлінські орієнтації Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
Орієнтація на справу 6,4 6,88 5,84 5,9
Орієнтація на психологічний клімат у колективі 5,0 3,84 3,88 3,76
Орієнтація на офіційну субординацію 3,68 4,74 5,24 5,56
Орієнтація на себе 4,88 4,14 5,3 4,7

Так, жінкам-лідерам найбільш притаманна орієнтація на справу (6,4) – вона посідає домінуюче положення порівняно з орієнтацією на психологічний клімат у колективі (5,0), на офіційну субординацію (3,68) та на власні інтереси (4,88). Тобто поведінка жінок-лідерів як керівників найбільше спрямована на те, аби вирішувати робочі питання. У групі жінок-лідерів виявлено статистично значущі відмінності, за якими вони продемонстрували більш високий рівень цього параметра (F = 8,155; df = 1; p = 0,005) та Q (р = 0,01), порівняно з чоловіками як лідерами, так і «нелідерами» (рис. 3.3.2).

За ключем методики, жінки-лідери частіше, ніж представники обох груп чоловіків приймають самостійні рішення. У розподілі обов’язків вони більшою мірою намагаються враховувати інтереси, здібності й можливості своїх підлеглих. Однак цікаво, що порівняно з жінками-«нелідерами» жінки-лідери мають дещо менші показники за цим параметром. Пояснення отриманих результатів потребує подальших емпіричних досліджень.

Меншою мірою ніж на інтереси справи, але також суттєво орієнтовані жінки-лідери на психологічний клімат у колективі. При цьому саме жінки-лідери мають найвищий рівень відповідного виду управлінської спрямованості порівняно з респондентами решти груп (F = 5,144; df = 1; p = 0,024) та Q (р = 0,01). Стосовно орієнтації на психологічний клімат у колективі за результатами дисперсійного аналізу, а також застосування Q — критерію Розенбаума, зафіксовано статистично значущу різницю між жінками-лідерами та респондентами решти трьох груп: чоловіками (F = 6,849; df = 1; p = 0,01) та Q (р = 0,01) і з респондентами групи жінок-«нелідерів»(F = 7,793; df = 1; p = 0,006) та Q (р = 0,01) (рис. 3.3.3).

Отримані результати дають підстави для висновків, що жінки-керівники частіше, ніж чоловіки-лідери та «нелідери», а також жінки-«нелідери» використовують недирективні методи впливу, рідше вдаються до примусу, вважаючи за краще віддавати чіткі вказівки-інструкції, і застосовують методи «участі». Управлінню жінок-керівників притаманна орієнтація на людей, що є відмітною рисою жіночого, «гуманного» менеджменту [156;157].

За нашими даними, подібно жінки-лідери на перше місце ставлять інтереси, пов’язані з справою та розбудовою психологічного клімату в колективі. Задоволення власних інтересів виходить у них на передостаннє місце, поступаючись лише орієнтації на офіційну субординацію. Так, орієнтація на себе у жінок-лідерів виражена меншою мірою, ніж у чоловіків-лідерів та «нелідерів» (F = 4,575; df = 1; p = 0,034) та Q (р = 0,01) (рис. 3.3.4).

Рис. 3.3.4 Залежність показників «стать» та «лідерство» за параметром «орієнтація на офіційну субординацію»

Порівняно з чоловіками жінки на управлінських посадах менше прагнуть реалізувати себе на керівній роботі та домогтися особистих цілей. Проте жінкам-лідерам орієнтація на власні інтереси більше притаманна, аніж жінкам-«нелідерам» (F = 8,554; df = 1; p = 0,004) та Q (р = 0,01).

Як уже зазначалося, орієнтація на офіційну субординацію жінкам-лідерам притаманна найменше порівняно з респондентами решти груп. Це означає, що жінки-лідери найменше орієнтовані на вибудову та збереження офіційних стосунків порівняно з чоловіками обох груп (F = 25,608; df = 1; p < 0,001) та Q (р = 0,01). Крім того, вони мають менші показники офіційної субординації і порівняно з жінками-«нелідерами» (F = 8,609; df = 1; p = 0,004) Q (р = 0,01).

Так, жінки-лідери менше за інших орієнтовані на дотримання зовнішніх проявів керівної діяльності, великої дистанції з підлеглими, збереження авторитету за будь-яку ціну. Ці дані дещо контрастують із зорієнтованістю жінок-лідерів на підтримку колег у професійній самореалізації, про яку йшлося у попередньому підпункті (таб. 3.2.13. Соціально-психологічні особливості самореалізації жінок-лідерок, пов’язані з родиною). Можливо, в цьому разі йдеться про побудову жінками-лідерами мереж підтримки горизонтального типу, але на рівні нашого дослідження це може бути хіба що припущенням, яке, своєю чергою, потребуватиме подальшої перевірки.

Для завдань нашого дослідження було важливим вивчити наявні рольові конфлікти, з якими стикаються жінки – політичні лідери у фаховій діяльності. Для цього ми застосували методику «Діагностика рольового конфлікту в діяльності керівника» С.І. Еріної. Її застосування показало, що рівень конфлікту в діяльності жінок-лідерів, так само як і чоловіків-лідерів і «нелідерів», виражений у середньому ступені (табл. 3.3.2).

Таблиця 3.3.2. Рольові конфлікти у професійній діяльності

Рольові конфлікти у професійній діяльності Жінки-лідери Жінки-«не-лідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
52,960 53,460 53,480 54,420

За результатами дисперсійного аналізу та застосування Q — критерію Розенбаума статистично значущих відмінностей щодо рольових конфліктів у жінок-лідерів порівняно з респондентами інших груп не виявлено. Але слід наголосити, що вивчення рольових конфліктів стосувалось лише керівної діяльності жінок-лідерів і що дослідження потенційно конфліктогенних для них сфер «сім’я-робота» методика не передбачала. Відповідна галузь була вивчена за даними, отриманими за результатами застосування опитувальника М.В. Сафонової, а також глибинних інтерв’ю, про що йдеться нижче.

«Професійні» бар’єри в діяльності жінок-лідерок. Досліджуючи когнітивно-афективну та поведінкову сфери жінок – політичних лідерів, ми з’ясували, що жінки мають високий рівень вольового потенціалу. За нашими попередніми висновками, відповідний параметр як допомагає у здійсненні лідерської діяльності, так і несе певні ризики, що виявляються у високій принциповості та негнучкості, що можуть стати одною з передумов комунікаційних проблем у командній роботі.

Було з’ясовано, що жінки-політики мають певні особливості поведінки, пов’язані з їх статтю. Саме у жінок-лідерів були найнижчими показники рівня соціальної (міжособистісної) самоефективності, що свідчить про зменшення кількості міжособистісних контактів та перевагу ділових стосунків. Жінки порівняно з чоловіками-лідерами мають відмінні також неоднакові гендерно специфічні підходи до розбудови стосунків з політичними партнерами та спілкування, наслідком чого можуть стати специфічні явища та проблеми, пов’язані з міжстатевими комунікаціями.

Отримані результати дослідження дають підстави для висновків, що соціальна самоефективність щільно пов’язана з очікуваннями неуспішного поведінкового сценарію стосовно жіночого політичного лідерства. Відповідне явище поглиблюється через наявність широкого репертуару зразків успішних моделей кар’єри чоловіків та практичну відсутніть таких моделей у жінок-політиків. Такий непрямий досвід стає суттєвим психологічним бар’єром, що формує комплекс очікувань як самих жінок, так і чоловіків та суспільства.

У процесі дослідження ми отримали дані щодо найнижчих показників за інтернальною шкалою спрямованості локусу контролю у жінок-лідерів. Тобто політики-жінки переконані, що самореалізація у політичній галузі залежить не лише від особистісних якостей, а й від впливу зовнішніх факторів, але яких саме – треба з’ясувати на подальших етапах досліджень.

Результати щодо відмінностей у лідерських стилях поведінки вказують на найнижчі показники маскулінності порівняно з респондентами інших груп. На нашу думку, це є свідченням відсутності суспільного запиту на традиційно маскулінний тип лідерства, для якого характерні жорсткість, авторитарність, строгість тощо. Щодо фемінінності, то статистично значущої різниці відповідного показника між жінками-лідерами і чоловіками-лідерами, а також респондентами інших груп не зафіксовано. Ці дані свідчать про те, що очікувані «жіноча неконтрольованість емоцій» та м’якість не підтверджуються і, ймовірно, є засобом маніпулювання та значним бар’єром у професійній самореалізації саме жінок.

Дослідження психологічних бар’єрів самореалізації жінок-лідерів, що пов’язані з родиною, показало, що жінки-лідери порівняно з жінками-«нелідерами» частіше перебувають у зареєстрованих шлюбах, у них менший відсоток розлучень і цивільних шлюбів. Говорячи про психологічні бар’єри, саме жінкам порівняно з чоловіками вдвічі частіше доводилось робити вибір «родина або кар’єра», при цьому досвідчені жінки-політики частіше обирали поєднання цих двох сфер діяльності, тоді як жінки-«нелідери» частіше робили вибір на користь кар’єри.

Також у жінок-лідерів зафіксовано вищий відсоток народжених дітей, аніж у групі жінок-«нелідерів», при цьому лідерки зіткнулись із таким вибором, як «дитина або кар’єра. Оскільки народження дітей традиційно пов’язують із додатковими бар’єрами у жіночій самореалізації, конкретні наслідки таких впливів будуть додатково уточнені нами на етапі глибинних інтерв’ю.

Одруження та народження дітей вплинули на зміну планів щодо кар’єри жінок-лідерів, на відміну від чоловіків-лідерів. За нашими результатами, пов’язані з народженням дітей та іншими сімейними обставинами перерви в роботі стали бар’єрами для професійного зростання жінок-лідерів, але не стали такими для чоловіків. При цьому родина стає суттєвим мотиватором для занять політичною діяльністю саме для жінок-лідерів, і не є такою для респондентів інших груп.

За результатами нашого дослідження, бар’єром для жінок-лідерів є робота пов’язана з довготривалими відрядженнями. Проте сприяючими чинниками при цьому є допомога з боку рідних у виконанні домашньої роботи та догляду за дітьми порівняно з жінками-«нелідерами» і з чоловіками обох груп. Зауважимо, що для чоловіків вона не стала суттєвою взагалі, що, на нашу думку, є свідченням ігнорування ними приватної сфери. Отримані дані підтверджують і те, що жінкам, на відміну від чоловіків, довелося відмовлятись від кар’єрного зростання. При цьому жінки-лідери відмовлялись від просування по службі в 4 рази рідше, ніж жінки-«нелідери», на яких впливали негативне ставлення родини і догляд дітей.

Підсумовуючи, зазначимо, що родина більше впливає на здійснення жінками лідерської діяльності порівняно з чоловіками. Дані про те, як саме впливають родинні зобов’язання і наскільки їх загалом можна вважати типовим бар’єром для жінок, ми доповнимо за результатами аналізу глибинних інтерв’ю. Проте вже тепер можна говорити, що фундаментом для типових бар’єрів у самореалізації в політичній галузі для жінок є менша залученість чоловіків порівняно з жінками до вирішення питань догляду за дітьми та інших супутніх проблем, пов’язаних із подвійним навантаженням на роботі і вдома. Питання, пов’язані з гендерно-рольовими розподілами обов’язків, потребують деталізації.

Досліджуючи особливості професійної самореалізації жінок-лідерів у колективі, ми отримали результати, що свідчать про перевагу мотивації до успіху, яка домінує над мотивацією до уникнення невдач. Жінки-лідери мають такі ж високі показники за цим параметром, як і лідери-чоловіки, а також істотно вищі значення за цим параметром порівняно з обома «нелідерськими» групами. Це дає підстави для висновків, що мотивація до уникнення невдач не є типовим психологічним бар’єром професійної самореалізації в політиці жінок-лідерів. Водночас отримані результати орієнтують на пошук інших бар’єрів у здійсненні жінками політичного лідерства через їх меншу представленість в органах вищої законодавчої влади та керівного апарату виконавчої влади.

У жінок-лідерів зафіксовано орієнтацію на справу, на другому місці – психологічний клімат в колективі, які домінують над офіційною субординацією та власними інтересами. Ставлячи для себе як для керівників завдання, пов’язані суто із робочими інтересами, та створення психологічно комфортного середовища для підлеглих, жінки-лідери, на відміну від чоловіків – як лідерів, так і «нелідерів» залишають поза увагою такі важливі характеристики, як розбудова офіційних стосунків та напрацювання, пов’язані із задоволенням власних потреб. Ігнорування власних інтересів є типовим бар’єром жінок-лідерів у професійній самореалізації їх як політиків. Найнижчий порівняно з усіма трьома групами респондентів рівень показника офіційної субординації у жінок-лідерів зумовлює бар’єри, що пов’язані з розбудовою «вертикальних» стосунків, а саме – до недотримання провладного центризму в управлінні, непідпорядкування наказам більш високостатусних посадовців, тоді як чоловіки і «нелідери-жінки» дотримуються рекомендацій при виконанні розпоряджень та не діють через голову безпосереднього керівництва.

Завданням нашого дослідження було також вивчення можливих ефектів, які чинять соціально-демографічні показники на жінок-лідерів, і виокремлення психологічних бар’єрів і чинників, що сприяють професійній самореалізації внаслідок відповідного впливу. Ми подамо основні висновки щодо впливів освітнього рівня, підвищення кваліфікації, посадових підвищень на здійснення політичної діяльності жінками політичними лідерами. Крім того, отримані результати, за якими з’ясовано особливості соціалізації в батьківській родині, візуалізувано кореляцію між очікуваннями на початку кар’єри та отриманими результатами сьогодні. Виокремлено гендерні особливості причин зміни роботи, наявності довгострокових перерв, відмов від посадових підвищень, задоволеності від досягнутого рівня кар’єри. Виокремлено гендерні чинники заняття політичною діяльністю; зроблено порівняльний аналіз уявлень про ієрархію цілей у роботі у жінок та чоловіків, визначено гендерно специфічні «жертви» при побудові кар’єри. Через обмеження обсягу дисертації логіку отримання відповідних результатів викладено в Додатку Н.

За отриманими результатами було зафіксовано психологічні бар’єри, пов’язані із соціодемографічними умовами. Так, жага жінок до здобуття додаткових знань, отримання по декілька дипломів про вищу освіту і при цьому відчуття необізнаності є певним психологічним бар’єром для їх політичної кар’єри. Можливе пояснення цього явища – трансформований з дитинства комплекс «відмінниць», що призводить до зайвого перфекціонізму та забирає час від інших, більш важливих для політичної кар’єри речей.

Жінки-лідери порівняно з респондентами інших груп здебільшого працевлаштовані на постійній основі в бюджетних установах. Порівняно з ними більш ніж удвічі частіше чоловіки — лідери й «нелідери» замість бюджетної галузі обирають розбудову власного бізнесу, що має як певні ризики, так і можливості отримати більше матеріальних ресурсів.

Отримані нами результати вказують на нижчий рівень матеріального добробуту жінок-лідерів порівняно з лідерами-чоловіками. Брак достатньої кількості фінансових ресурсів є типовим бар’єром у професійній самореалізації жінок-лідерів. Відповідний бар’єр у політичній діяльності підтвердився і за іншими емпіричними результатами, його ми розглянемо нижче. Однак, незважаючи на брак матеріальних можливостей, жінки-лідери порівняно з респондентами інших груп сподіваються на професійну самореалізацію. При цьому саме жінки-лідери посідають порівняно нижчі сходинки, ніж чоловіки-лідери на початку свого трудового шляху. Це дає підстави для висновку, що типовим психологічним бар’єром у жінок-лідерів є або спротив середовища стосовно професійної кар’єри в політиці, або низький рівень домагань.

Загалом же для жінок-лідерів при нижчому рівні матеріальних статків, найголовнішим пріоритетом в роботі є хороша заробітна плата. Порівняно з чоловіками-лідерами їх більше приваблює гнучкий графік роботи та соціальні гарантії, а перспектива просування, навпаки, менше, так само як і можливість виявити ініціативу. Отримані результати вказують на те, що жінки-лідери дещо зупинились у кар’єрному зростанні, але не через те, що вони не хочуть його.

Також отримані дані підтверджують, що жінки-«нелідери» обирають гарантовану кар’єру в державній структурі, яка дає певні соціальні гарантії за невисокої заробітної плати, замість ризиків, пошуку нових місць роботи, які б забезпечували більші матеріальні статки. Обираючи гарантовані матеріальні статки порівняно з можливими перспективами, вчетверо рідше за чоловіків-лідерів жінки зазначали, що не прагнуть до службового просування. Причинами змін місця роботи на рівні з відсутністю умов до професійного зростання жінки називають лише сімейні обставини, які взагалі не є суттєвими для чоловіків.

Отримані результати підтверджують, що політична і професійна кар’єра чоловіків-лідерів порівняно з лідерами-жінками загалом складається швидше і що однією з можливих типових бар’єрів для жінок у цьому є час, інвестований у народження та виховання дітей.

Найбільше домінує у жінок-лідерів і найбільш виражене, ніж в інших групах респондентів, прагнення до самореалізації (36%). Прагнення мати значуще положення в суспільстві і прагнення до матеріального благополуччя жінкам-лідерам притаманне в рази менше, ніж чоловікам. Мотиватором для жінок-лідерів стало також прагнення до професійного зростання, яке знаходиться на одному рівні з прагненнями чоловіків-лідерів, проте є вищим, ніж у жінок-«нелідерів». Ці дані стосовно мотивів заняття політичною діяльністю були відкориговані і доповнені результатами контент-аналізу глибинних інтерв’ю.

Дані дослідження дають підстави для висновку, що саме повна родина є гарним фундаментом для успішної самореалізації у політичній професійній галузі, при цьому неповна родина є певним психологічним бар’єром у здійсненні лідерської поведінки. Результати дослідження підтвердили, що народження й виховання у малодітних родинах, поєднуючись з іншими агентами, формує комплекс факторів, які стають підґрунтям для здійснення лідерської поведінки.

У дослідженні зафіксовано позитивний вплив самостійно прийнятого рішення щодо галузі професійної самореалізації та лідества. Для жінок — лідерів рольовою моделлю більшою мірою стають матері, тоді як на чоловіків-лідерів батьки обох статей вплинули майже однаково. А щодо груп «нелідерів» загалом взірцем поведінки та життєвих цінностей для респондентів стали татусі. Крім того, з рівнем лідерства позитивно корелює послідовність народження, а саме народження «первістків» та іших дітей.

Для подальшої роботи з отриманими даними та зіставлення з даними глибинних інтерв’ю нам потрібно проаналізувати їх змістове наповнення та зробити конденсацію сенсу у більш коротких тезах.

Так, за даними, що отримані в результаті застосування методичного інструментарію, ми склали перелік бар’єрів, які заважають професійній самореалізації у політичній галузі жінкам-лідерам. Проаналізувавши змістове наповнення психологічних бар’єрів, ми дійшли висновку, що всі їх можна об’єднати у п’ять тематичних блоків (табл. 3.3.1.1).

 Таблиця 3.3.3. Блоки психологічних бар’єрів жінок-лідерок

№ п/п  

Блоки психологічних бар’єрів

 

К-ть рис-характеристик
1. Родина: гендерно-рольовий розподіл 12
2. Проблеми комунікацій у політичній сфері: 6
  — з вищими структурами (вертикальні) (4)
— міжстатеві комунікації (горизонтальні) (2)
3. Гендерні очікування стосовно політичної сфери: 4
  — само очікування (2)
— очікування чоловіків (міжгрупові) (2)
4. Барєри особистісного характеру 4
5. Психологічні проблеми, пов’язані з матеріальними ресурсами 3

За результатами застосування батареї методик було з’ясовано, що найбільш наповненим та впливовим на самореалізацію жінок в політичній галузі є блок, що стосується родини, особливостей розподілу в ній обов’язків, виховання дітей та їх впливів на політичну діяльність жінок. З 12 рис-характеристик, які в ньому виявлені, 8 віднесені нами до психологічних бар’єрів, а 4 до сприятливих чинників у побудові кар’єри.

До психологічних бар’єрів, що входять до блоку гендерно-рольових розподілів в родині належить наявність виборів «родина або кар’єра» і «дитина або кар’єра», або прийняте рішення на користь «родини» чи «кар’єри» замість поєднання двох галузей. Також негативно впливають на самореалізацію жінок розлучення та незадоволення родинними стосунками; відмова від довготривалих відряджень; часта зміна планів стосовно професійної самореалізації і перерви в роботі пов’язані із одруженням та народженням дітей. Серед бар’єрів у розбудові політичної кар’єри зафіксовані подвійні навантаження, пов’язані з родиною, фундаментом яких є менша залученість чоловіків порівняно з жінками до вирішення питань догляду за дітьми та виконанні домашньої роботи.

Натомість емоційна підтримка жінок-лідерів, виконання домашньої роботи та догляд за дітьми членами їх родини є сприятливими факторами самореалізації політиків. Нерідко саме сім’я є головним мотиватором для занять політичною діяльністю та бажання професійних підвищень для жінок-лідерів.

Друге місце за впливом займає блок психологічних бар’єрів, що пов’язаний з комунікаційними проблемами в політичній сфері. До нього входять дві підгрупи бар’єрів: такі що пов’язані з вищими структурами (вертикальні) і бар’єри відносно міжстатевих комунікацій.

До перших, вертикальних, входить 4 риси-характеристики. Жінки-лідери залишають поза увагою питання щодо розбудови офіційних стосунків; недотримуються вказівок центрального апарату влади та ігнорують рекомендації в управлінні; подекуди відмовляються підпорядковуватись наказам більш високостатусних посадовців. Застосування батареї методик показало, що жінки-лідери найбільше орієнтовані на справу, часто ігноруючи при цьому офіційну субординацію та власні інтереси.

В підгрупу психологічних бар’єрів, що пов’язані із міжстатевими комунікаціями (горизонтальні) нами віднесені 2 риси-характеристики. До них належить більша залежність жінок від факторів зовнішнього впливу порівняно з чоловіками-лідерами та високий рівень вольового потенціалу, що виявляється у занадто вираженій принциповості при розбудові міжособистісних стосунків.

На третьому місці за впливом на кар’єру жінок-лідерів знаходиться блок психологічних бар’єрів, пов’язаних із гендерними очікуваннями стосовно політичній сфери. Входяь сюди дві підгрупи бар’єрів, ті що стосуються самоочікувань і очікувань чоловіків (міжгрупові). В межах першої підгрупи нами виокремлені 2 риси-характеристики. Негативно на жіночу кар’єру впливає відсутність віри в ефективність власних дій та очікування від жінок менш якісної роботи в політичній галузі. До очікувань чоловіків (міжгрупових) належать маніпулювання «жіночою неконтрольованістю емоцій» як бар’єром політичної діяльності. Та психологічні бар’єри відносно того, що політична і професійна кар’єра чоловіків-лідерів, порівняно з жінками-лідерами в цілому складається швидше, через інвестований час у народження та виховання дітей.

Майже таким самим впливовим як і гендерні очікування стосовно політичної сфери, виявився блок психологічних бар’єрів особистісного характеру.. На нашу думку, до бар’єрів, виокремлених в ньому, варто віднести 4 риси-характеристики: страх самореалізації в публічній діяльності; ігнорування власних інтересів щодо побудови політичної кар’єри; низький рівень домагань та відсутність актуалізованої зацікавленості щодо перспективи кар’єрного росту.

Найменш впливовими за результатами застосування батареї методик виявились психологічні бар’єри, пов’язані з матеріальними ресурсами, з якими стикаються жінки у своїй політичній кар’єрі. Вони спричинюють такі три основних риси-характеристики психологічних ефектів: жінки-лідери працевлаштовані на постійній основі в бюджетні установи, що гарантує низький проте стабільний рівень матеріальних ресурсів. Нижчий рівень матеріального добробуту жінок-лідерів, який обмежує доступ до політичної діяльності, наприклад, через участь у передвиборних компаніях та вибір соціальних гарантій та невеликої заробітньої плати, на відміну від ризиків пошуку нових місць роботи/розбудови власної справи, які б забезпечили більші матеріальні статки.

4. Психологічні бар’єри у здійсненні жінками лідерства

4.1.Психологічні бар’єри жінок-лідерів: зіставлення та корекція за результатами глибинних інтерв’ю

За результатами застосування батареї методик виокремлено 5 блоків психологічних бар’єрів, з якими стикаються жінки-лідери у своїй політичній діяльності. Такими є: бар’єри пов’язані із рольовим розподілом у родині; гендерні комунікаційні бар’єри; бар’єри пов’язані з гендерними очікуваннями стосовно політичної сфери, а також бар’єри особистісного характеру та зумовлені браком матеріальних ресурсів.

Узагальнюючи попередні результати, можемо стверджувати, що хоч фундаментом для психологічних бар’єрів у здійсненні жінками лідерської діяльності є набір бар’єрів особистісного характеру, далі через різновекторні очікування жінки виходять у публічну сферу. В останній бар’єри зосереджені у трьох основних напрямках: гендерних політичних комунікаціях, гендерних очікуваннях та обмеженнях через матеріальні ресурси. Щодо психологічних проблем, що пов’язані із гендерно-рольовим розподілом у родині, то вони межують як із публічною, так і з приватною сферами і є гендерно специфічними, тобто впливовими на жінок і не є такими для чоловіків.

За можливостями якісного наповнення психологічних бар’єрів, з якими жінки стикаються у політичній діяльності, наявний методичний інструментарій є доволі обмеженим. Щоб поглибити та відкоригувати виокремлені у результаті застосування обраних методик психологічні бар’єри, ми зіставимо їх із даними, отриманими в результаті контент-аналітичних процедур, зокрема з даними визначення частоти згадувань виокремлених психологічних бар’єрів у текстах глибинних інтерв’ю. Поглиблення та відкорегування психологічних бар’єрів відбувалося на вибірці 40 осіб: підгрупа лідерів – жінки й чоловіки та «нелідерів» – усього 4 підгрупи по 10 респондентів.

За результатами аналізу текстів інтерв’ю було з’ясовано, що жінки-лідери у своїй політичній діяльності стикаються з 7 типами психологічних бар’єрів, а саме особистісними (К = 17,3); стратегіями побудови політичної кар’єри (К = 15,5); гендерними очікуваннями стосовно політичної сфери (К = 8,5); проблеми комунікації в політичній сфері (К = 8,1); «рамковими» бар’єрами (К = 7,2); гендерно-рольовими розподілами в родині (К = 3,4) та психологічними проблемами, пов’язаними із матеріальними ресурсами (К = 2,8).

П’ять типів бар’єрів хоча і збігаються із результатами, що були отримані при застосуванні батареї методик, проте варто наголосити що в результаті аналізу текстів інтерв’ю нами отриманий інакший рейтинг їх впливовості на здійснення жіночого лідерства. З передостаннього місця на перше (найвпливовіше) виходять психологічні бар’єри особистісного характеру жінок-лідерів, які пов’язані із 6 підтипами бар’єрів: рисами, страхами, мотивацією, домаганнями, волею та показниками емоційності. «Обмінюються місцями» гендерні очікування та проблеми комунікацій, так на друге місце з третього піднімаються гендерні очікування у політичній сфері, які стосуються очікувань жінок від самих себе, очікувань від них чоловіків та не делегування повноважень жінками одностатевим колегам, через очікування їх менш  ефективної роботи. А от проблеми комунікацій в політичній сфері: а саме проблеми спілкування з вищестоящими структурами (вертикальні) і міжстатеві комунікації (горизонтальні) навпаки мають відносно менше значення. Починаючи дослідження, ми були переконані у значному впливі гендерно-рольових розподілів у родині на політичну діяльність жінок-лідерів. Проте ця гіпотеза підтвердилась лише частково: маючи великий вплив на самореалізацію жінок, вони із найвищого місця ієрархії впливу опускаються вниз і займають передостанній рейтин, поступаючись лише бар’єрам, що випливають із нестачі матеріальних ресурсів та можливостей.

Не були виявлені в результаті застосуванні батареї методик, але зафіксовані в результаті контент-аналітичних процедур типи бар’єрів що пов’язані з низкою проблем у стратегіях (К=15,3) побудови жінками політичної кар’єри та «рамкові» (К=7,3) труднощі, які включають бар’єри пов’язані із правоздійсненням, специфікою місцевого рівня, освітою, макрофакторами (централізацією влади), корпоративною підтримкою на рівні підтримки політичними партіями чоловіків тощо. Коментуючи ситуацію, зазначимо, що тема дослідження психологічних бар’єрів жінок-політичних лідерів для емпіричних робіт є доволі новою, а методичний інструментарій обмежений, часто розрахований на соціологічні дослідження. Вочевидь, отримані нами результати потребують дослідження у майбутніх роботах. Пропонуємо розглянути їх їх докладніше.

Психологічні бар’єри особистісного характеру жінок-лідерів. В блоці психологічних бар’єрів особистісного характеру жінок-лідерок було виокремлено психологічні бар’єри, пов’язані зі страхами, мотивацією, рівнем домагань, актуалізованими цілями стосовно політичної діяльності. На етапі аналізу текстів глибинних інтерв’ю не лише підтвердилась наявність відповідного блоку, а й були розширені та якісно наповнені типи психологічних бар’єрів, з якими стикаються жінки-політики.

Нами з’ясовано, що психологічні бар’єри особистісного характеру пов’язані із рисами жінок-політиків, страхами, мотивацією, домаганнями, а також із вольовими та емоційними характеристиками (табл. 3.4.1.1).

Таблиця 3.4.1.1 Психологічні бар’єри особистісного характеру

№ п/п  

Підгрупи психологічних барєрів особистісного блоку

 

К (результати контент-аналізу)
1. Риси 6,9
2. Страхи 3,1
3. Мотивація 2,6
4. Домагання 2,2
5. Вольові 1,9
6. Емоційність 0,6

З таб. 3.4.1.1 видно, що до особистісних бар’єрів входить 6 різнонаповнених підгруп психологічних бар’єрів, найбільш вагома з яких пов’язана з особистісними рисами жінок, а найменш впливова стосується емоційності. За допомогою контент-аналітичних процедур було проведено якісний аналіз наповнення кожної з підгруп, з результатами якого можна ознайомитись у Додатку П. Нижче наведемо лише основні висновки.

Було з’ясовано, що до підтипу, що пов’язаний із рисами жінок-політиків, увійшло 11 рис-характеристик: готовність до саморозвитку (К = 2,3), вміння ставити завдання і контролювати їх виконання (К = 1,5); наділення чеснотами: чесність, справедливість, відповідальність…(К = 0,8); інтернальність (пошук сил лише в рамках особистості) при доланні інституційних бар’єрів (К = 0,5); оперативність прийняття рішень (К = 0,4); харизматичність, енергійність (К = 0,4); зовнішня привабливість, жіночність(К = 0,3); гнучкість мислення та поведінки (К = 0,2); новаторський підхід (К = 0,2); реалістичність цілей (К = 0,1); розвинені самосвідомість і рефлексія (К = 0,1).

Говорити про те що всі перелічені вище риси-характеристики є бар’єрами на шляху здійснення лідерської діяльності, не можна. Так, найбільш згадуваною є готовність до саморозвитку, що позитивно корелює із жіночим лідерством. Жінки-політики є постійними учасницями тренінгів, освітніх заходів та ін.. Мета безперервного навчання – нові досягнення, для яких потрібно вміти швидко опановувати нові ролі та вміти їх розвивати. Для цього жінки-лідери ставлять для себе цілі, більші за рівень їх сьогоднішнього розвитку. До позитивних рис належить також одна із найбільш змістовно наповнених тематичних ліній у глибинних інтерв’ю жінок — політиків в підтемі риси пов’язана із вмінням ставити задачі та контролювати їх виконання. Ми дійшли висновку, що лідерки на високому рівні володіють тайм-менеджментом, таке їх вміння поширюється як на власну діяльність, так і на роботу підлеглих. На етапі застосування батареї методик було з’ясовано, що для політичної діяльності жінок-лідерів важливими є зовнішня привабливість і жіночність. Відповідні результати підтвердились і за результатами аналізу глибинних інтерв’ю респонденток. Так, лідерки наголошували, що діловий стиль, зачіска, макіяж не повинні позбавляти жіночності, яка допомагає у вирішенні складних питань. На етапі глибинних інтерв’ю і розвитку в жінок гнучкості мислення та поведінки, також підтвердилось новаторський підхід, реалістичність цілей, розвинені самосвідомість та рефлексія.

Негативний вплив на політичну діяльність жінок мають завищені, подекуди ідеалізовані вимоги до переліку особистісних рис їх як політиків (К = 0,8). Так депутати мають бути максимально наділені добропорядними якостями, такими як чесність, справедливість, відповідальність та ін. І хоча стосовно своїх колег, як жінок, так і чоловіків-політиків, лідерки часто визнають брак відповідних характеристик, від себе вони вимагають саме такої поведінки. В групі результатів психологічних рис жінок одними із таких, які негативно впливають на політичну самореалізацію, є інтернальність (К = 0,5), яка виявляється в тому, що стикаючись із бар’єрами зовнішнього характеру жінки-політики намагаються вирішити їх самотужки, не звертаючись по сторонню допомогу.

Страхи. У політичній діяльності жінок-політиків трапляються психологічні бар’єри, пов’язані зі страхами. За результатами аналізу текстів глибинних інтерв’ю жінок-лідерів, нами виокремлено 4 риси-характеристики, зумовлені саме різними різновидами страхів: страхом публічності (К = 0,7); страхом не впоратись із політичною діяльністю через брак досвіду, спеціальної професійної підготовки (К = 0,7); здобуттям додаткової освіти як компенсації страхів роботи у політичній сфері (К = 0,4); страх стати пенсіонеркою, втратити працездатність та бути незахищеною (К = 0,3).

Говорячи про страх публічності, жінки-політики наголошували на дискомфорті, який вони відчували на початку депутатської діяльності. Пов’язаний він був з першими виступами на телебаченні та спілкуванням із ЗМІ; налаштовуванням нових стосунків у ролі депутатки з виборцями та високопосадовцями тощо.

Отримані нами результати ще раз підтверджують попередні висновки, про те, що через нечисленність жінок у політиці і практично відсутні моделі успішної поведінки саме до жінок-лідерів прикута занадто пильна увага. Вони самі, їхні дії, елементи зовнішності та одягу постійного «перебувають під мікроскопом».

На початку самореалізації у місцевих радах жінки-лідери відчували страхи стосовно того, що вони не впораються із політичною діяльністю через брак досвіду та спеціальної професійної підготовки (К = 0,7). Коментуючи відповідну ситуацію, жінки шкодували, за тим що не використали можливості на старті кар’єри, яких завчасно не могли розгледіти, а також що їм не вистачало вміння спілкуватись із чиновниками, певної допомоги від старших колег. На думку лідерок, основою відповідних страхів став і брак інформації про те, чим саме займаються політики місцевого рівня. Ми вже зазначили, що, за результатами застосування батареї методик, жінки мають вищий рівень освіти, порівняно з чоловіками. Під час глибинних інтерв’ю підтвердились попередні висновки, зокрема стосовно жаги здобути кілька дипломів та різноспрямованих освіт, у тому числі пов’язані із компенсацією страхів, тобто здобуття додаткових освіт як можливість рівного доступу до політичної участі (К = 0,3).

Так, маючи по кілька вузівських дипломів жінки коментували, що в депутатських комісіях працюють не всі народні обранці, які мають фахову освіту, і це заважає її якісній роботі. Прикметно, що на вищих рівнях влади про такі обов’язкові умови не йдеться, навіть у вищому законодавчому органі України працюють люди з досвідом роботи лише як культурних працівників, чи то представників сфери обслуговування. Проте на місцевому рівні виборці добре знають, кого обирають, особливо за мажоритарною системою, жінка практично не може пройти, якщо не має попередньо набутого професійного досвіду та авторитету.

Ще один страх, зафіксований у жінок-лідерів, був пов’язаний із виходом на пенсію (К = 0,3). Політики говорили про непрацездатний вік як про період абсолютної незахищеності, саме тому одна із мотивацій сьогоднішньої депутатської діяльності – соціальний захист пенсіонерів. Крім страхів, пов’язаних із матеріальною незахищеністю та безпорадністю пенсійного віку, жінки-лідери відчувають дискомфорт щодо можливої соціальної ізоляції, обмеження комунікаційних контактів та ін.

Дослідження питань мотивації політичної діяльності лідерок виявило у них кілька рис-характеристик. Найбільш суттєва полягала в тому, що депутатки починали говорити не про власну мотивацію, а про бажання чоловіків використовувати політику як підґрунтя для розвитку бізнес-інтересів (К = 0,9). Серед інших видів мотивації важливе значення має також мотивація політичної діяльності як можливість змінити життя на краще (соціальна сфера) (К = 0,5), визнана замотивованість у політичній самореалізації місцевого рівня (К = 0,4), та мотивація політичної діяльності як відповідальності перед виборцями (К = 0,1).

Рівень бажаних досягнень. Аналізуючи глибинні інтерв’ю респонденток, ми зафіксували дві лінії рис-характеристик, зумовлені тим, чого саме в своїй політичній кар’єрі хотіли б досягти жінки-лідери і що для них є важливим стосовно власних досягнень. Стосуються вони завеликої орієнтації на інтереси справи, попри власні інтереси («серце Данко») (К = 1,1), та декларування переваги інтересів інших над власними – «синдром жертви» (К = 0,9).

До прикладу, жінки-лідери, коментуючи свою роботу як депутатів місцевого рівня, розповідали передусім про встановлення зв’язків із великими заводами та підприємствами, депутатами ВР і дуже рідко – про приєднання до партійної структури з ідеологією, яка відрізняється від їх власної ідеології, задля того, аби мати можливість додаткових фінансових ресурсів, які б можна було вкласти у розвиток соціальної галузі. Мова йшла про ремонтні роботи та збереження дитячих дошкільних і навчальних закладів.

Поведінкові сценарії депутаток іноді нагадували легенду про «серце Данко». Доволі часто в інтерв’ю жінок-лідерів були коментарі того, що депутат місцевої ради не має права думати про себе і власні інтереси, бо «депутаты работают для людей и по людям должны сверять свою работу». Тож на першому місці у лідерок мають бути інтереси громади, її проблеми потрібно вирішувати навіть за рахунок особистого часу та ін. Проте, поводячись подібним чином, політики відчували певну фрустрацію та образу на те, що їхню роботу недооцінюють. Аналізуючи глибинні інтерв’ю жінок-політиків, ми відзначали певну жертовність, що виявляється у втраті здоров’я, та брак власного бажання працювати депутатами і брак часу через спілкування з виборцями.

Вольові. Говорячи про вольові якості жінок-лідерів, варто наголосити, що було виокремлено 3 риси-характеристики, найбільш наповнена з яких – наполегливість у досягненні мети/доланні барєрів (К = 1,9), а також мотивація на успіх/долання бар’єрів (К = 0,7), визнання, саморозвиток і досягнення в роботі, які тісно пов’язані між собою (К = 0,2). У кожному інтерв’ю жінок-політиків повторювалась теза про те, що наслідки їхньої професійної діяльності стали результатом докладання ними значних вольових зусиль. Жінки також зазначали, що перша невдача їх ніколи не зупиняє, радше стимулює до повторних спроб та пошуку нових варіантів вирішення складних питань.

У тематичній лінії наполегливості жінки порівнювали власну роботу з роботою чоловіків-політиків, зазначаючи, що саме представниці жіночої статі мають більший рівень волі, що дає їм змогу не тільки виносити на обговорення складні питання на сесійних засіданнях, а й доводити їх вирішення до кінця. Говорячи про долання бар’єрів жінки неодноразово вказували на те що саме труднощі зробили їх справжніми лідерками.

Емоційність. Ще одним тематичним ракурсом, виділеним нами в інтерв’ю жінок-лідерів, стала емоційність. На етапі застосування батареї методик було з’ясовано, що її показники у жінок-лідерів невисокі, аналогічне підтвердилось і за результатами аналізу глибинних інтерв’ю. Емоційність включає усього три доволі бідно наповнені лінії. Попри наші очікування, що саме емоційність стане одним із важливих психологічних бар’єрів у професійній самореалізації в політиці, він таким не став. Наприклад, із 4 рис-характеристик найбільш значущою стала названа нами «пастка розуміння» (К = 0,4). Варто зазначити, що лідерки будують свої стосунки з виборцями за схемою, в якій саме жінка-депутат може й повинна зрозуміти проблему іншої людини. Не часто, але політики місцевого рівня наголошують, що ставлячи позначки у виборчих бюлетенях, виборці «выбирают в надежде, что она больше поймет кого-то как мать и как… не знаю… как женское начало».

Чоловіків-депутатів вимога абсолютного всерозуміння ситуації не стосується, вони не повинні розуміти все. Саме тому найскладніші питання потрапляють до жінок для вирішення. Лідерки, потрапляючи у «пастку розуміння», намагаються зробити максимум, навіть понад свої реальні можливості. Доволі часто це є своєрідним приводом для маніпулювання як з боку виборців, так і з боку колег-чоловіків і заважає руху вгору кар’єрною драбиною. Бо, починаючи з обов’язкового розуміння як матері, дружини та ін., воно поширюється і в площину професійних стосунків та завершується прихованими, а часто і відкритими пропозиціями поступитися, наприклад, місцем. Ми погоджуємось із Б. Дейтчем та складеним ним переліком плюсів того, що людина має чоловічу стать. Так в його «Контрольному списку чоловічих привілеїв» зазначено, що коли чоловік претендує на вакансію, якщо іншими кандидатами є жінки, у чоловіка більше шансів отримати роботу, причому що престижніша ця робота, то вищі шанси. Щодо політичної галузі, на думку Б. Дейтча, про чоловіка-політика преса навряд чи буде писати, оцінюючи насамперед того, кого він найняв доглядати дітей, поки він перебуває на роботі. Так, чоловіки можуть бути впевнені, що чим більший рівень влади і престижніша посада, тим вищий шанс того, що це людина чоловічої статі.

Продовжуючи характеризувати ракурс емоційності, наголосимо, що здатність до емпатії (К = 0,2), тобто до вміння любити людей, знаходити з ними спільну мову, вміння вислуховувати та щиро співчувати, не дістало широкої підтримки, так само, як і риса-характеристика емоційність як барєр профсамореалізаці (К = 0,2). Жінки-лідери доволі часто говорили про неї, але в іншому ракурсі, наприклад як психологічний бар’єр у здійсненні міжстатевих комунікацій, про що йтиметься далі.

Гендерні очікування лідерок у політичній сфері. Дослідження показало, що одним із найбільш вагомих блоків психологічних бар’єрів жінок-лідерів є гендерні очікування у політичній сфері. Стосуються вони самоочікувань як жінок від самих себе, так і від чоловіків та жінок стосовно інших жінок. Ці психологічні бар’єри добре узгоджуються з теорією статусних очікувань  – С.Ріджуей, у якій йдеться про диференційовані очікування від жінок і від чоловіків, вивчаються асиметрії у доступі до лідерських позицій та розбіжності у продуктивній роботі саме через різні очікування.

Результати аналізу глибинних інтерв’ю підтвердили наявність відповідного блоку психологічних барє’рів, а контент-аналіз текстів дав можливість для їх більш змістового наповнення. Розглянемо отримані результати докладніше. З усіх видів бар’єрів, пов’язаних з очікуваннями в галузі політики, найбільш впливовими є самоочікування, їм поступаються міжгрупові очікування чоловіків та жінок, так би мовити, всередині групи (табл. 3.4.1.2.)

Таблиця 3.4.1.2. Підтипи блоку психологічних бар’єрів «гендерні очікування в політичній сфері»

№ п/п Тематичні підгрупи гендерних очікувань у політичній сфері К (результати контент-аналізу)
1. Самоочікування 5,8
2. Очікування чоловіків (міжгрупові) 1,9
3. Жінки не делегують повноважень жінкам

(всередині групи)

0,8

Аналіз гендерних очікувань подано в Додатку Р, далі наводимо лиш основні висновки. Нами з’ясовано, що до самоочікувань у політичній сфері входять: брак віри в ефективність дій жінок-лідерів та очікування від жінок менш якісної роботи в професійній самореалізації в політичній галузі. Найбільш вагомим із них є очікування меншої ефективності роботи жінок самих від себе порівняно з чоловіками, які будують професійну політичну кар’єру (К = 1,9). Відповідні очікування жінок від себе включають як загальні уявлення, так і доволі конкретні, наприклад такі, що стосуються роботи в стереотипно чоловічих професіях. Так, успішна жінка-лідер, голова ради коментує: «От десь водопровід зіпсувався, і в мене були такі випадки, коли у болоті водопровід прорвало, і попробуй там знайти порив, якщо там… малютка риє і вся ця яма одразу водою заповнюється. Ми там і дренаж ставили, і що ми тільки не робили. Чоловіки то знають більше оцю технічну сторону, їм легше десь деталь якусь знайти, а мені доводиться консультуватися, питати в чоловіків, зі спеціалістами [ГІжл_9]». На цьому прикладі добре видно, як жінка-політик, не до кінця вірячи у власні сили та вказуючи на перевагу чоловіків, чудово знаходить самостійний вихід із складної ситуації, залучаючи типові інструменти для її вирішення: консультації із спеціалістами та залучення професіоналів відповідної галузі.

Доволі типовими для жінок є ситуації, коли депутатки, будучи стовідсотково переконаними, що робота чоловіків є більш ефективною, починали рефлексувати і вступати в дискусію самі з собою. Як підсумок, жінки робили висновок, що, на відміну від чоловіків, які вважають себе завжди і в усьому правими, саме жінки з прискіпливою критикою ставляться до себе та власних учинків. Насамкінець варто погодитись з однією із депутаток, яка зазначила: «да, наша скромность и неуверенность губят».

Продовженням попередньої риси-характеристики, також суттєвим бар’єром у професійній самореалізації є відсутність віри жінок у власні можливості (К = 1,7). У своїх інтерв’ю жінки коментували, що досить довго навіть не розглядали свій прихід у політику як варіант, вважаючи, що не зможуть бути успішними.

Суттєву підгрупу бар’єрів становили явища, пов’язані з неусвідомленою та невідрефлексованою дискримінацією. До них ми віднесли моменти, коли за наявності/поширеності дискримінаційних явищ і ситуацій жінки-лідери відмовляються визначати відповідні факти як дискримінацію. До цієї підгрупи бар’єрів було включено:

  • заперечення наявності бар’єрів;
  • підкреслене декларування рівних умов статей;
  • підтвердження, що жінки є не гіршими працівниками ніж чоловіки;
  • виправдання, якщо жінка має риси, традиційно характерні для маскулінного типу лідерства.

За визначенням, до дискримінаційних явищ належать будь-які відмінністі, винятки, обмеження або переваги, що запечують або зменшують рівне здійснення прав. Поняття охоплює винятки або обмеження можливостей для членів певної групи стосовно можливостей інших груп.

За результатами глибинних інтерв’ю вдалося змістовно наповнити й розширити уявлення жінок щодо очікувань чоловіків про політиків жіночої статі. Так, було зафіксовано, що чоловіки очікують від жінок неконтрольованої поведінки та схильні до маніпулювання нею. Також було з’ясовано, що політична і професійна кар’єра чоловіків-лідерів порівняно з жінками-лідерами загалом складається швидше через інвестований жінками час у народження та виховання дітей. Контент-аналіз глибинних інтерв’ю дав змогу виокремити чотири характеристики. Найбільш змістовно наповненою лінією є корпоративна підтримка (К = 0,9). Так, жінки скаржаться на підтримку «чоловіків чоловіками» як корпоративну етику професійної самореалізації. Розповідаючи про власний досвід, думку щодо такої підтримки висловлюють практично всі респондентки. Ця думка центрована на тому, що у професійній і політичній самореалізації чоловіки підтримують чоловіків, допомагають їм рухатись вперед кар’єрною драбиною: «они поддерживают больше мужчин», «понимаете, у нас бізнес-руководители в основном мужчины, потому, конечно же, они себя сами и выдвигают».

Жінки-лідери висловлюють думку, що це явище має місце через те, що чоловікам легше домовлятись між собою. Загалом те, що в комунікаціях між статями є певні труднощі, ми доводили неодноразово. Так, через корпоративну етику навіть у стереотипно жіночих професіях керівництво обирають здебільшого із представників чоловічої статі. Жінки наголошують, що навіть у шкільних педагогічних колективах директора школи намагаються обрати серед чоловіків.

З огляду на переважну кількість керівників-чоловіків на всіх рівнях не дивно, що така корпоративна етика існує. Продовженням цієї теми стала висловлювана респондентками думка про те, що за однакових умов у чоловіків більше можливостей для доступу до кар’єрного зростання (К = 0,5). Депутатки наголошують, що чим нижчий рівень влади, тим більший відсоток у ній жінок, проте, коли мова йде про доступ до реальних фінансових ресурсів, їх там стає дедалі менше.

Останньою рисою-характеристикою міжгрупових очікувань є дискримінація на робочому місті, надання переваги чоловікам (К = 0,3). Вище ми вже зазначали, що це явище рідко визнають жінки-лідерки, а частіше воно має приховані форми.

Отримані дані за результатами застосування батареї методик щодо очікувань, які пов’язані із делегуванням повноважень жінкам жінками, були отримані лише первинні поверхові дані. Проведення та подальше опрацювання глибинних інтерв’ю дало можливість змістовно розшити відповідну підгрупу психологічних бар’єрів і виокремити перелік тематичних ліній, які ці бар’єри наповнюють.

Незважаючи на те, що ця підгрупа бар’єрів не є широко наповненою, з огляду на завдання дослідження нам важливо розглянути їх з-поміж інших психологічних бар’єрів. Зокрема було з’ясовано, що жінки не голосують за жінок через очікування меншої ефективності роботи від жінок порівняно з чоловіками (К=0,2). На думку депутаток, відповідні ефекти спостерігаються тому, що «женщины не верят в силу возможности женщины достойно представлять интересы избирателей». Депутатки вважають, що відсутність делегування повноважень можлива через жіночі заздрощі, стереотипи, що жінка – слабка стать, та ін. Саме тому часто жінки допомагають чоловікам рухатись вперед і віддають перевагу чоловікам як кращим працівникам (К = 0,2).

Серед очікувань самих жінок стосовно колежанок йшлося і про те, що жінки хочуть одружитися з багатими чоловіками, а не займатись політикою (К = 0,2). Відповідне упереджене ставлення можна пояснити тим, що жінки вважають інших жінок, особливо молодих, малоспрямованими на інтереси справи, натомість коло їх зацікавлень – вдале одруження.

Не часто, але мова йшла і про ігнорування професіоналізму жінок-політиків іншими жінками-політиками (К=0,2). Незважаючи на власну належність до жіночої статі та професії, в коментарях депутаток деколи відчувалась навіть мізогінія. Депутатки говорили, що не бачать політиків серед жінок взагалі. Також доволі часто, говорячи про формування власної команди, самі ж жінки включали чоловіків, ігноруючи інших працівниць як гірших.

Гендерні комунікаційніі бар’єри жінок-лідерок: різновиди. Застосування методичного інструментарію дало можливість виявити комплекс психологічних бар’єрів, які нами були інтерпретовані як проблеми, пов’язані з комунікаціями у політичній сфері. Відповідні труднощі включають бар’єри двох видів – ті, що стосуються комунікацій з вищими структурами (вертикальні), та міжстатеві комунікації, тобто горизонтальні (детальний опис подано в Дадатку С).

Нагадаємо, що на етапі застосування батареї методик вже були зафіксовані психологічні труднощі жінок-лідерів у розбудові «вертикальних» стосунків, пов’язані із недотриманням провладного центризму, ігноруванням рекомендацій в управлінні вищого за рангом керівництва, а також у розбудові міжособистісних стосунків у плані відмов підпорядковуватись наказам більш високостатусним посадовцям. Контент-аналіз глибинних інтерв’ю дав змогу тематично наповнити та змістовно розширити згадані вище бар’єри.

Так, підгрупа психологічних бар’єрів, що стосуються комунікативних бар’єрів з високопосадовцями, включає 6 характеристик. Із них найбільш змістовно наповненою є відмова/небажання знаходити компроміси із вищими структурами (К = 1,9). Інколи зависока принциповість та відсутність варіантів пошуку компромісів стають суттєвим комунікаційним бар’єром у розбудові стосунків з вищим за рангом керівництвом. Коментуючи відповідний бар’єр, жінки-лідери наголошували на таких притаманних їм як політикам характеристиках, як безапеляційність, обстоювання власної точки зору, принципові позиції та неможливість пошуку компромісів у разі, якщо людина впевнена у власній правоті. Серед жінок також домінувала думка, що максимум, на що вони погоджуються за інакшої думки керівництва, у тому числі і політичного, – не виступати проти волі більшості.

Лідерки вважають, що саме жінки мають більший рівень морально-етичних якостей, їх важко умовити на співпрацю, якщо вони вважають шлях хибним. Поширюється відповідна безкомпромісність і на обрання політичної сили. Жінки говорять, що їм доволі важко працювати фракційно на засіданнях сесій через інакшу порівняно з іншими думку. При цьому вони цілком усвідомлюють проблеми й небезпеки, на які наражають себе у разі такої поведінки як з боку своїх колег, так і з боку керівництва.

Визнаючи проблеми з розбудовою «вертикальних стосунків», жінки-лідери, зважуючи всі «за» і «проти», у разі несприйняття ситуації можуть взагалі відмовлятися від політичної кар’єри, часто коментуючи: «либо я их поставлю к стенке и расстреляю, но подлаживаться под это я не могу [ГІжл_8]».

У своїй політичній діяльності жінкам-лідерам доволі часто доводиться стикатись з агресивною політикою. За результатами аналізу глибинних інтерв’ю нами були зафіксовані такі явища, як силові сценарії стосовно жінок-політиків (К = 0,5), що виявилися в тиску та залякуванні з боку провладних силових структур, які за офіційним приводом перевірки часто приховують психологічний тиск і вимоги.

Були зафіксовані у групі комунікаційних бар’єрів явища, що ілюструють гендерні відмінності в кар’єрі (К = 0,4). Так, жінки-політики скаржаться на вертикальну кар’єру, що складається у чоловіків без проходження професійних сходинок, коментуючи, що нинішня особливість професійної самореалізації політиків полягає у тому, що на високі посади призначають осіб без напрацьованого досвіду на первинних сходинках професійної кар’єри.

Не часто, але жінки-лідери говорили і про те, що робота політика залежить від роботи команди високопосадовців-політиків (К = 0,3). Ще одним свідченням відсутності гнучкості в розбудові особистих ієрархічних стосунків стало те, що таку залежність вони розглядали не конкретно, а в цілому, так би мовити теоретично. Починаючи обговорювати перспективи командної роботи, жінки-політики повертались до вирішення окремих питань виборців та нерозуміння ними провладної вертикалі.

Серед тематичних ліній пов’язаних з комунікаційними бар’єрами, було зафіксовано й таку, як подолані жінками страхи перед владними структурами (К = 0,3). Проте долання такого внутрішнього бар’єра, замість того аби спростити спілкування з керівництвом, надає мужності, сили й певної легкості, часто – для загострення конфліктів: «Вообще у меня трепета перед властью нет. Я не могу трепетать и по принципу «ты начальник я дурак» себя чувствовать. [ГІжл_6]». Проте конфронтація це не єдиний спосіб вирішення спірних питань, іноді кращим виходом може бути конструктивний компроміс, який жінки часто не розглядають і не застосовують.

Порівняно рідко в інтерв’ю жінок були зафіксовані скарги на зайву централізацію влади, яка виявляється в тиску щодо прийняття командних рішень (К = 03). Завершується він, як правило, невдалими для керівництва спробами, оскільки жінки не погоджуються на пропозиції у разі незбігу їх із власним світоглядом. Такий брак прихильності з боку високопосадовців мало турбує жінок-лідерів, навіть викликає в них певну гордість за такий принцип спілкування.

Друга підгрупа, психологічних бар’єрів що утворює блок комунікаційних бар’єрів, стосується проблем у спілкуванні між чоловіками- та жінками-політиками. Підгрупа міжстатевих «горизонтальних» бар’єрів становить 7 по-різному змістовно наповнених рис-характеристик. Закрема, було зафіксовано феномен, що утворює певний комплексний бар’єр, названий нами «стіною мовчання». Явище незадоволеності жінок поведінкою чоловіків, що виявляються в мовчанні. Мовчазною незгодою реагують і чоловіки, і за такої поведінки кожна із статей не має можливості почути іншого. Наслідком такого явища є фрустраційні реакції, які опосередковано виливаються у певні поведінкові механізми.

Розглянемо кожну з цих реакцій докладніше. Перш ніж говорити про руйнування «стіни мовчання», яка є найбільш змістовно наповненою (К = 1,2), варто розглянути її особливості. Так, про мовчазне ігнорування жінок-політиків чоловіками-політиками через зневіру та очікування меншої ефективності роботи від жінок порівняно з чоловіками йшлося у численних інтерв’ю жінок-політиків (К = 0,5). Забігаючи наперед, зазначимо, що на відповідній поведінковій реакції наголошували як жінки-лідери, так і чоловіки-лідери та «нелідери». А от жінки, які щойно почали працювати в місцевих радах, відповідний феномен ідентифікувати не змогли.

Розповідаючи про свої відчуття, жінки-політики наголошували на тому, що прямої конфронтації у разі незгоди практично ніколи не було, це радше завуальована тактика. Кристалізуючи думки інших політичних лідерок, чітко описала подібний механізм депутатка чотирьох каденцій: «Вы знаете, чисто внешне это и тогда, и сейчас… выглядело достаточно благопристойно. Все улыбались, да, но я, по крайней мере, мое ощущение было таким, что когда кто-то из женщин выходил на трибуну, окружающие делали вид, что слушают… Но никто не ждал от женщин каких-то умных идейных предложений [ГІжл_3]».

Причому відповідне ігнорування ідей жінок-лідерів пов’язане саме з феноменом їх статі, а не з професійною компетентністю. Коментуючи свою політичну участь, жінки-лідери наголошували на тому, що депутатська діяльність для них – це в тому числі і можливість бути почутими.

У результаті такого мовчазного ігнорування з боку чоловіків жінки виявляють надмірні емоційні реакції, які будуть описані нами нижче, проте такі реакції ще більше поглиблюють і збільшують «стіну мовчання», викликаючи підкреслене співчуття чоловіків до жінок-політиків, унеможливлюючи конструктивний діалог. Внаслідок такого ігнорування жінки-політики рідко уявляють, що насправді відбувається з чоловіками та чим викликане таке мовчання. Відомо, що будь-яка порожнина швидко заповнюється. В результаті аналізу глибинних інтерв’ю ми зафіксували емоційні наслідки комунікативних збоїв (К = 0,4), які часто виявляються у самозвинуваченні. Прикметно, що ця тенденція поширена виключно серед жінок-політиків, що мають значний досвід політичної роботи. Мовчання з боку чоловіків такі жінки заповнюютьть «проектованими домислами».

Наслідком таких роздумів з боку жінок-лідерів є почуття провини. Вони розуміють, що саме відбувається, яку позицію при цьому займають їхні колеги-чоловіки, і вдаються до самозвинувачення. При цьому така вина не має конкретної локалізованої причини, оскільки одні вважають, що вони винуваті в тому, що так і не донесли свою позицію, інші – в тому, що таке «невміння» жінок висловлюватись призводить до зменшення політичної участі: «… мы сами виноваты [ГІжл_3]».

Вище уже зазначалося, що подібні тривожні тенденції з приводу «стіни мовчання» зафіксовані лише у жінок – досвідчених лідерів і що не має їх у депутатів обраних за списками, а також у всіх респондентів-чоловіків. Звертаємо увагу на те, що подібне явище суголосне з отриманими нами результатами на кількісному етапі дослідження і виявляється у найнижчому рівні жінок у здійсненні міжособистісної самоефективності.

Ще одним наслідком «стіни мовчання» є відсутність командної взаємодії (К = 0,5), зокрема спільної роботи депутатів (жінок і чоловіків) при вирішенні важливих питань. Жінки-лідери повідомляють, що внаслідок комунікативних збоїв часто почуваються самотньо «на полі битви», тобто їм надзвичайно потрібні спільна з чоловіками робота, допомога у вирішенні питань та підтримка з боку колег-чоловіків.

Узагальнюючи цей досвід, ми дійшли висновку, що, використовуючи емоційні реакції, жінки намагаються бути почутими й донести свою думку до представників протилежної статі. Зокрема, жінки-лідери наголошують на тому, що використують власні емоції для того, аби вирішити певне політичне питання під час засідання депутатських комісій чи то сесійних засідань.

В інтерв’ю жінок зафіксовані моменти, коли самі чоловіки використовують «неконтрольовану жіночу емоційність» при вирішенні складних питань: «Вот женщины всегда выступали когда нужно было погасить градусы в зале, да вот, конфликт какой-то разгорался – выходила женщина и рассказывала о том, что как вам не стыдно вы мужчины, вы тут вот это вот… нужно вот так вот, или что-то в этом роде. [ГІжл_3]»

Щодо плюсів і мінусів такої поведінки та впливів на політичну діяльність, то жінки-лідери лише зрідка наголошували, що не вміють дозувати амплітуду емоційності. Частіше це є вимушеною контрольованою реакцією, застосовується для досягнення певних цілей.

Найбільш змістовно наповненою виявилась риса-характеристика руйнування «стіни мовчання» на шляху до мети ( К = 1,1). Проте стосується вона одразу двох груп бар’єрів – і проблем у спілкуванні з колегами-чоловіками, і з’ясування кола проблемних питань з вищим керівництвом. «Об этом надо говорить, об этом нельзя молчать» – коментар виходу із ситуації в інтерв’ю жінки-лідера, який і є, на наше переконання, головним лейтмотивом механізму руйнування комунікаційного бар’єра.

Особливості гендерно-рольових розподілів у родинах політиків. За результатами застосування батареї методик було з’ясовано, що родина має значний вплив на професійну самореалізацію жінок-лідерів. За аналізом глибинних інтерв’ю частково підтверджено попередні результати та відкориговано їх. (Детальний опис та аналіз подано в Дадатку Т). У відповідному блоці психологічних бар’єрів було виокремлено 7 рис-характеристик, причому найбільш вагомі та змістовно наповнені блоки утворюють комплекс сприятливих чинників, тоді як решта пов’язана із психологічними бар’єрами. До чинників, що позитивно впливають на самореалізацію жінок-політиків належить допомога родини, зокрема, допомога у виконанні членами родини роботи по господарству (К = 1,8).

Пропонуємо розглянути її докладніше. Так, жінки-лідери наголошували на відчутній підтримці передусім з боку власних чоловіків: «приходила домой поздно вечером, а меня уже ждал ужин», «я всю жизнь паразитирую на муже», «с мужем повезло, преданный всепонимающий помощник…»; «в сім’ї чоловік підтримує в тому плані, що він усе по господарству робить». При цьому лідерки у звичайному житті рідко розповідають про такий розподіл обов’язків в родині, остерігаючись, напевно, критики громадського осуду своїх чоловіків з боку інших.

Крім допомоги чоловіків, жінки-політики мають допомогу та підтримку від інших членів родини. Зазвичай для таких родин характерні рівний розподіл домашніх обов’язків, максимальне залучення до їх виконання дітей та інших членів родини: «мне всегда помогут родные»; «попались очень хорошие две золотые невестки» та ін. Також аналіз інтерв’ю жінок-політиків показав, що така підтримка грунтується на паритетних стосунках і що значення родини для лідерок є надзвичайно важливим. Так, доволі часто в своїх інтерв’ю жінки-політики говорили, що без підтримки чоловіка вони б не ризикували родиною задля політичної кар’єри.

І результати проведення батареї психологічних методик, і аналіз текстів інтерв’ю показали, що насправді жінки-лідери з вибором «родина або кар’єра» стикаються доволі часто (К = 0,9). Ми дійшли висновку, що певною точкою відліку для розбудови стосунків є думка на кшталт «не потерять семью это было важно, ты понимаешь, важно…» і замість відмови від тої чи іншої галузі лідерки обирають варіант поєднання двох, в якому докладно прорахований ступінь інтеграції родини та професійної самореалізації. Тож на етапі глибинних інтерв’ю було підтверджено, що жінки обирають таку модель самореалізації, аби бути успішними одразу у двох галузях – професійній і сімейній.

Проте говорити про стовідсоткову родинну ідилію не можна, оскільки конфлікти в родині лідерок також бувають як із чоловіками, так і з дітьми. Жінки-лідери потребують емоційної підтримки, так само, як і допомоги по господарству та у виконанні домашніх обов’язків. І як показав аналіз глибинних інтерв’ю, вони її мають і користуються вагомим кредитом емоційної підтримки з боку членів родини (К = 1,8). У переліку людей, які надають необмежену такого роду допомогу, – батьки, діти і звичайно, чоловіки. Часто буває, що в родині лідерок спостерігаємо явища «плаваючих» ролей, коли в періоди особливої напруги саме чоловіки стежать за тим, аби дружина вчасно їла, відпочивала тощо.

Не меншу підтримку політичні лідерки відчувають і від своїх дітей. Коментуючи періоди переживання власних труднощів, жінки-політики згадують, що саме діти ставали головною розрадою та мотивом до продовження боротьби з усілякими бар’єрами. Одна із депутаток так підсумовує цю підтримку : «Дочь мне всегда говорила и уже когда выросла: «Мама, я всегда представляла тебя сильной женщиной, почему же ты, значит, вот так вот? Ты должна показывать всегда мне пример». Она всегда говорила, что я была для нее примером. Тоже оценка высокая, на мой взгляд, и она как бы складывалась не из одного дня [ГІжл_3]».

Контент-аналіз текстів глибинних інтерв’ю показав, що решта тематичних ліній є менш суттєвими. Наприклад, про відсутність допомоги в догляді за дітьми та виконанні домашньої роботи йшлося в незначній кількості інтерв’ю жінок-лідерів (К = 0,2). Аналогічні результати отримано і за тематичною лінією «гарантований запасний аеродром» – побудова кар’єри лише за наявності укріплених позицій (К = 0,2). Остання лінія хоч і не дуже змістовно наповнена, проте цікава з огляду на нашу гіпотезу. Так, серед жінок-лідерів існує думка, що успішно реалізовуватись у політичній галузі саме жінка не може без певної страховки, якою може бути допомога членів власної та батьківської родини, вищого керівництва та ін.

Також не часто, але у процесі аналізу глибинних інтерв’ю жінок-лідерів зафіксовано психологічний бар’єр, пов’язаний з моральним тиском, що виникає внаслідок прописаних суспільством стереотипів щодо поділу чоловіків та жінок на «годувальника» й «домогосподарку» (К= 0,2), і дуже рідко (К=0,1) жінкам-лідерам доводилось відмовлятись від професійних підвищень через негативне ставлення родини.

Психологічні проблеми, пов’язані з матеріальними ресурсами. За результатами застосування батареї методик нами було визначено, що до чинників виникнення специфічних психологічних бар’єрів, пов’язаних із матеріальними ресурсами, належить нижчий рівень доходів, який обмежує можливості жінок у реалізації себе як політиків і спричиняє комплекс інших бар’єрів. Якими є ці бар’єри, ми з’ясували за результатами контент-аналізу глибинних інтерв’ю (Докладніший опис та аналіз подано в Дадатку У).

Перш ніж перейти до деталізації, звернімо увагу на те, що за нерівних можливостей через матеріальні статки як такі говорили майже всі депутати-жінки як досвідчені, так і початківці. Узагальнюючи інформацію про місцевих політиків, варто наголосити, що загалом їх можна поділити на кілька категорій. До першої категорії входять бізнесмени, що мають власні справи, які дають їм непогані доходи. Друга – керівники державних/комунальних установ, які живуть на заробітну плату державних службовців, а також незначна частина депутатів – це політики-початківці. За результатами інтерв’ю ми дійшли думки, що така характеристика, як нерівні можливості через статус та брак матеріальних ресурсів має більш жіночу специфіку, ніж чоловічу, і є гендерно специфічною. Акцентуємо увагу на тому, що в місцевих радах близько 30% жінок, а решта – чоловіки, проте навіть за меншої пропорційної представленості про відсутність матеріальних можливостей говорили здебільшого жінки-політики, що вказує на більші масштаби проблеми саме в жіночому середовищі.

До блоку психологічних бар’єрів, пов’язаних із матеріальними ресурсами входить 4 риси-характеристики. Контент-аналіз текстів глибинних інтерв’ю показав, що найбільш значущими й широко наповненими є риси, пов’язані з почуттям неспроможності жінок-політиків через брак у них власних матеріальних ресурсів (К = 1,5). Так, в інтерв’ю депутаток йшлося про те, що кошти з місцевого бюджету на вирішення проблемних питань на дільницях мають бути рівнорозділеними. Насправді відбувається так, що, маючи дотаційні бюджети, місто/район не спроможне самостійно вирішити наболілі проблеми, які здебільшого пов’язані із ремонтами в комунальній галузі. Таким чином, депутати, які мають власні будівельні організації, заможні бізнесмени (здебільшого чоловіки) виділяють власні кошти на заміну дверей у під’їздах, встановлення дитячих пісочниць, майданчиків, лавочок та ін., тоді як жінки-депутати – здебільшого очільниці відділів у бюджетних установах, не мають таких ресурсів.

Маючи подібні міркування, жінки-лідери зупиняються на досягнутому рівні, тобто залишаються депутатками місцевих рад і, маючи гарний внутрішній потенціал, обмежують себе навіть у спробах будувати далі політичну кар’єру. Поглиблюються відповідні бар’єри і через невдалий досвід. Досвідчені депутатки говорили і про фрустрацію, яку відчувають через обмежені власні ресурси та внаслідок цього неможливість виконати передвиборчи обіцянки та прохання виборців.

Підсумовуючи причини відмов від спроб кар’єрного політичного зростання, жінки вказують на брак власних фінансових ресурсів. Проте, говорячи про тематичне наповнення цього психологічного бар’єра, ми зафіксували, що саме жінкам, на відміну від чоловіків, соромно обстаювати власні інтереси, прагнути заробити (К = 0,8). Загалом саме жінки часто нехтують матеріальні статки і підкреслюють, що це не може бути мотивом професійної діяльності. Серед жінок поширеними є міркування на зразок «свои интересы никакие я не преследую». Понад те, в інтерв’ю депутаток ми відзначали певні мотиви пишатися власною бідністю, як, наприклад: «не всем это понятно, что люди могут еще бесплатно работать», «ну я никогда в жизни не шла по трупам», «старая мебель, ей уже тысячу лет» та ін.

Нам здається цікавою і такою, що потребує подальших досліджень, амбівалентність у ролі жінок як фінансово успішних представниць статі. З одного боку, вони підкреслюють, що обмеження власних фінансів є головним бар’єром для них як політиків, а з другого – підкреслюють свою зневагу до грошей.

Продовженням згаданої вище амбівалентності є і наступна змістовна лінія цього блоку, яка підтверджує, що обстоювати власні інтереси для жінки як політика місцевого рівня ганебно (К = 0,4). І ще одна лінія, яка бідно наповнена змістовно, стосується неможливості виконати передвиборні обіцянки через брак власних матеріальних ресурсів (К = 0,1).

Стратегії побудови політичної кар’єри та рамкові психологічні бар’єри політичної самореалізації політиків місцевого рівня. В результаті застосування обраного методичного інструментарію ми зіткнулись із тим, що отримані результати на кількісномуі якісному етапах дослідження не збігалися за двома психологічними блоками бар’єрів. Зокрема застосування батареї методик виявило лише 5 великих груп, які ми докладно описали вище, а от на етапі застосування якісного аналізу глибинних інтерв’ю їх виявилось 7. За результатами контент-аналізу глибинних інтерв’ю вдалося виокремити блоки, пов’язані із стратегіями самореалізації жінок – політичних лідерів та з рамковими бар’єрами до їх фахової діяльності (докладний опис та аналіз подано в Дадатку Ф).

Ще раз наголошуємо, що тема дослідження психологічних бар’єрів жінок – політичних лідерів для емпіричних робіт є доволі новою, а методичний інструментарій обмежений, часто розрахований на соціологічні дослідження. Пропонуємо коротко розглянути результати «глибинок» за блоками стратегій побудови політичної кар’єри та рамкових психологічних бар’єрів, що пов’язані з особливостями політичної діяльності лідерок на місцевому рівні. Крім того, варто наголосити на тому, що робота, яку ми проводимо, є однією з перших і має пошуковий характер. Тож є великі сподівання, що отримані нами результати стануть первинним фундаментом для подальших прицільних досліджень.

Говорячи про психологічні бар’єри, пов’язані із стратегіями побудови жінками їх політичної кар’єри, зазначимо, що з усіх блоків психологічних бар’єрів, отриманих нами за результатами контент-аналізу глибинних інтерв’ю, вони посідають вагоме друге місце. Також важливо, що далеко не всі виділені нами лінії риси-характеристики, віднесені до стратегій, можна розглядати як психологічні бар’єри: деякі з них справляють позитивний вплив на побудову політичної кар’єри жінки.

На нашу думку, до останніх належать такі характеристики стратегій політичної діяльності жінок, як індивідуальний підхід до проблеми виборців (К = 1,6), особисті контакти у вирішенні проблем виборців (К = 0,3) та вміння бути на рівних з виборцями (К = 0,3), що є певним продовженням особистісного блоку бар’єрів підгрупи «емоційність», в яких нами була описана «пастка розуміння». Так, жінки витрачають багато часу й сил на вирішення конкретних проблем однієї людини, яку вони «мають» розуміти як матір, дружина, жінка та інших зі схожих стереотипно жіночих ролей. Понад те, саме жінки-лідери демонструють схильність до скорочення дистанції з малознайомими виборцями, бажаючи допомогти, вони можуть дати їм свій номер телефона, не тільки витрачаючи на це особистий час, а й унеможливлюючи години відпочинку; для вирішення особистих питань окремих представників електорату часто використовують особисті зв’язки та авторитет, не делегуючи при цьому «питання» іншим членам команди.

Заслуговує на увагу й така стратегія політичної діяльності жінок, як робота з подвійними навантаженнями (К = 1,5). Порівняно з іншими рисами-характеристиками у межах відповідної стратегії саме «кількість робочих змін» жінок становить найбільшу частку. До прикладу, є у досвіді лідерок такі моменти, коли вони тривалий час працювали без заробітної плати, аби мати доволі віртуальну можливість отримати роботу: «больше чем полгода ходила на работу, выполняла какие-то обязанности, которые мне поручали, но не получала за это заработную плату. Я очень хотела работать… [ГІжл_3]». Пояснюючи свої мотиви, жінка зазначає, що це була стереотипно чоловіча професія, і їй потрібно було довести, що вона справді є гідною працівницею.

Як правило, в родині лідерок обов’язки з догляду за дітьми та інша аналогічна робота (наприклад, догляд немічних членів родини, приготування їжі, прибирання) розподілена порівну. Ми погоджуємось із висновком М.М Скорик, що жіноча політична кар’єра часто прямо залежить від гендерно рівного розподілу родинних обов’язків і реалізується там, де цей розподіл є рівним, незалежно від способу, яким ця рівність забезпечується, – чи це домовленість між подружжям, чи допомога по дому й із догляду за дітьми старших жінок – членів родини (мами, свекрухи та ін..), чи включатиме домашню обслуговуючу чи доглядову працю, покладену на оплачуваних помічниць. Проте це далеко не означає відсутність «подвійних змін», бо робочий день жінок — лідерів майже завжди триває не 8 год, а щонайменше 10 або 14. Так, жінки-політики розповідають, що повернення з роботи до дому часто не означає завершення робочого дня. Для них типовими є такі коментарі, як «приносила вот такую кипу бумаг домой и часов до 2 (ночи) сидела, разбирала эту почту, и казалось все, мертвая, уже не встану. А утром вставала, и откуда брались эти силы?… [ГІжл_8] ».

Це далеко не унікальний коментар, тож пропонуємо розширити поняття «подвійного навантаження» в сенсі тематичних ракурсів їх наповнення, наприклад, подвійними змінами у зв’язку з перебуванням одразу на кількох роботах тощо. Очевидно, психологічні ефекти «подвійного навантаження» на етапі нашого дослідження можуть бути лише окреслені і ще очікують вивчення.

Ми відзначали і сприятливі чинники у стратегіях професійної діяльності жінок-лідерів і як жінок, політиків. Прикметно що, попри проблеми комунікацій та часто відкриту конфронтацію з вищим керівництвом, жінки встановлюють тісні контакти з іншими впливовими людьми і залучають їх до вирішення питань, наприклад, керівників великих підприємств. Корисною є і значна підтримка колективів тощо.

У процесі нашого дослідження було також виокремлено «рамкові», специфічні бар’єри у діяльності лідерок місцевого рівня. Так, до блоку психологічних бар’єрів, зумовлених специфікою лідерства місцевого рівня, нами віднесено 6 рис-характеристик. Найбільш суттєвим бар’єром у діяльності жінок-політиків виявились питання, пов’язані із правовою діяльністю. Контент-аналіз текстів глибинних інтерв’ю показав найбільшу частку бар’єрів пов’язану саме за цією характеристикою (К = 1,7).

Зокрема, жінки-лідери часто говорили про те, що на заваді вирішення, здавалось би, простих питань стоять невідповідності в законодавчій базі. Маніпулювання законом стає інструментом впливу та психологічного тиску з боку силових структур. Жінки наводили подібні приклади у своїй як професійній, так і політичній діяльності, вони часто стосувались «роздутого» механізму державних установ. На місцевих сесіях більшість громад не може приймати рішення щодо забудови території: «у нас щас ні в кого нема генплана по селу. ГІжл_9». Генеральних планів забудови практично нема в усіх містах нашої держави, тобто вони і досі є радянськими, а отже всі нові будівлі є незаконно зведеними. Багато й інших моментів на кшталт пенсійної реформи, соціальних виплат для мам та ін, існують тільки на папері, що унеможливлює розробку місцевої політики і стає джерелом психологічних труднощів для заангажованих на вирішення місцевих проблем жінок-депутатів.

Яскраво ілюструє соціально-психологічну специфіку місцевого лідерства така тематична лінія: громада малих територій оибирає особистість, яку добре знає (К = 0,8). Відповідна ситуація дає додаткові можливості доступу жінок до політичної діяльності на місцях. Понад те, що менша територія, то більше там підтримують саме професіоналів, тому частіше жінки з хорошою підготовкою мають більше шансів бути обраними. Проте жінки-лідери часто наводили приклади того, що попри великі професійні досягнення за межами місцевості, громада не підтримувала таку/ого кандидатку/та.

Порівняння психологічних бар’єрів жінок-лідерів з бар’єрами, що є в інших групах

Перш ніж перейти до докладного розгляду міжгрупових порівнянь психологічних бар’єрів, зазначимо, що під час проведення глибинних інтерв’ю саме жінки-лідери порівняно з іншими респондентами виявились найбільш відкритими, готовими щиро й відверто коментувати причини і наслідки власної поведінки. Порівняння використаного на інтерв’ювання часу, показало що за однакової кількості запитань саме спілкування з жінками-лідерами тривало найдовше. Доволі часто запитання ставало пусковим механізмом для низки рефлексивних роздумів, що виходили за межі уявлень дослідника, проте на запитання інтерв’юєра респондентки давали якнайповніші відповіді, ілюструючи типові психологічні бар’єри жінок як гендерної групи в українській політиці місцевого рівня (детальний опис та аналіз подано в Дадатку Х).

Пропонуємо докладніше розглянути бар’єри у професійній діяльності жінок-лідерів порівняно з чоловіками обох (лідерської та «нелідерської») груп і жінками-«нелідерами». Коментуючи свою роботу як політиків місцевих рад, жінки-лідери порівняно з «нелідерами» та чоловіками обох груп здебільшого звертались до досвіду, пов’язаного із внутрішньоособистісними особливостями та бар’єрами. Контент-аналіз глибинних інтерв’ю показав, що саме у лідерок блок барєрів особистісного характеру найбільш змістовно наповнений (К = 17,3), тоді як найменша кількість бар’єрів особистісного характеру зафіксована у чоловіків — «нелідерів» (К = 5,0), а в жінок-«нелідерів» та лідерів-чоловіків рівень показників виявився ідентичним (К = 8,9) ( табл. 3.4.2.2).

Таблиця 3.4.2.1. Співвідношення блоків психологічних бар’єрів жінок-лідерів щодо представників інших груп

Блоки психологічних бар’єрів Жінки-лідери Жінки-«не-лідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«не-лідери»
Бар’єри особистісного характеру 17,3 8,9 8,9 5,0
Стратегії побудови політичної кар’єри 15,5 5,1 5,9 5,0
Гендерні очікування 8,5 5,6 6,0 2,5
Гендерні комунікаційні бар’єри 8,1 5,1 2,6 3,4
Рамкові 7,2 4,0 3,7 5,2
Родина: гендерно-рольові розподіли 3,4 3,4 0,6 1,3
Психологічні проблеми, пов’язані з матеріальними ресурсами 2,8 2,0 3,0 4,2

 

Говорячи про стратегії побудови політичної кар’єри жінок-лідерів (К = 15,5), зазначимо, що відповідний психологічний блок посідає найвагоміше місце порівняно з чоловіками як лідерами (К = 5,9), так і «нелідерами» (К = 5,0), а також із малодосвідченими жінками-політиками (К = 5,1). Посідаючи друге місце за ієрархією, ця група містить як негативні, так і позитивні сценарії політичної діяльності. При цьому головною відмінністю лідерок від решти респондентів є те, що вони намагаються розбудувати власну команду і працювати з подвійним/ потрійним навантаженням, тоді як чоловіки й «нелідери» підлаштовують свою поведінку під створені ієрархії, встановлюючи стосунки в існуючій владній вертикалі.

Наступним блоком психологічних бар’єрів стали гендерні очікування в політичній сфері. За результатами аналізу текстів глибинних інтерв’ю отримано дані, що вказують на їх домінування у лідерок (К = 8,5) порівняно із респондентами інших груп. Так, трохи нижчі показники очікувань зафіксовано у чоловіків-лідерів (К = 5,6) та жінок «нелідерів» (К = 6,0). А от для чоловіків, що працюють у депутатських корпусах першу каденцію (К = 2,5), очікування взагалі не стали значним бар’єром у професійній самореалізації. Всі очікування стосовно політичної діяльності респондентів можна згрупувати в три підтеми: самоочікувань, очікування чоловіків та жінок стосовно один одного й очікування жінок щодо діяльності своїх колежанок. Пропонуємо докладніше розглянути міжгрупові відмінності ( табл. 3.4.2.3).

Таблиця 3.4.2.2. Гендерні і статусні відмінності очікувань від політичної ефективності

Підгрупи блоку гендерних очікувань Жінки-лідери Жінки-«не-лідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«не-лідери»
Самоочікування 5,8 3,6 0,4 0,5
Очікування жінок та чоловіків один від одного 1,9 0 5,6 1,9
Жінки не делегують повноважень жінкам (усередині групи) 0,8 2,0 0 0,1

За результатами контент-аналізу було з’ясовано, що найбільш змістовно наповненою і вагомою для жінок-лідерів є підгрупа самоочікувань (К = 5,8). Майже вдвічі менше таких уявлень у жінок «нелідерів» (К = 3,6) і зовсім незначними психологічними барє’рами є відповідна підгрупа для чоловіків як лідерів (К = 0,4), так і «нелідерів» (К = 0,5).

Розглядаючи докладніше риси-характеристики підгрупи, можна стверджувати, що жінки-лідери очікують від себе менш ефективної роботи порівняно з чоловіками (1,9). Брак віри у власні можливості, на наше переконання, знижує рівень їх досягнень та є значним психологічним бар’єром. Ця ж риса-характеристика зафіксована і в досвіді жінок, що працюють в депутатських корпусах першу каденцію (К = 1,0). Порівняно з лідерками вона є змістовно менш представленою. Якщо говорити про аналогічний досвід чоловіків, то в підгрупі самоочікувань вони мають амбівалентні щодо жінок уявлення свою політичну діяльність. Так, чоловіки-лідери (К = 0,5) й «нелідери» (К = 0,4) переконані у своїй вищій ефективності як політиків порівняно з жінками, які будують професійну політичну кар’єру. А от уявлень про власну неуспішність чоловіки як гендерна група не мають взагалі.

Наступна підгрупа психологічних бар’єрів стосується очікувань жінок та чоловіків одне від одного. Так, жінки-лідери, коментуючи бар’єри відповідної підгрупи, говорять: про корпоративну підтримку – скаржаться на те, що чоловіки більше підтримують чоловіків у професійній кар’єрі (К = 0,9), про те, що за однакових умов у чоловіків більше можливостей для кар’єрного зростання (К = 0,5), та ін.

Щодо уявлень чоловіків про своїх колег – жінок, то контент-аналіз глибинних інтерв’ю показав їх надзвичайно розмаїте наповнення рисами-характеристиками, а частка психологічної підгрупи бар’єрів виявилась найбільшою порівняно з іншими підгрупами бар’єрів у жінок. Так, очікування чоловіків-лідерів (К = 5,6) включають риси-характеристики, які іноді конфліктують одна з одною. Йдеться, наприклад, про відкрите підкреслення рівних з чоловіками можливостей політичної самореалізації для жінок (К = 1,3), а в подальших коментарях та наведених прикладах чоловіки говорили, що до жінок в політиці вимоги набагато менші через їх меншу вартісність як політиків (К = 0,5), та ін. Яскраво проілюстроване таке ставлення до жінок-політиків в інтерв’ю одного з досвідчених депутатів-чоловіків. Відповідаючи на запитання про власні дискомфорти в його роботі, він коментує: «Думаю, тебе даже проще. …с тебя спросу никакого, ты можеш делать что угодно и говорить что угодно, с тебя спроса нет… Потому что баба – дура. Ну, ляпает что хочет, что попало делает, ну что ты с нее возьмеш, ну женщина…[ГІчл_1]». Суголосні стосовно роботи жінок і думки менш досвідчених чоловіків (К = 1,9).

Щодо останньої підгрупи очікувань, то тут більше представлені жінки. Причому очікування, що жінки не делегуватимуть повноважень жінкам, частіше висловлюють респондентки групи «нелідерів» (К = 2,0) порівняно з лідерами (К = 0,8). Найбільш змістовно представлена риса-характеристика, яка вказує, що жінки не голосують за жінок через очікування меншої ефективності від їх роботи порівняно з чоловіками.

Наступним блоком психологічних бар’єрів є гендерний комунікаційний бар’єр, в якому ми виділили дві підгрупи: комунікаційні бар’єри, що виникають у спілкуванні з високопосадовцями і вибудовуванні стосунків у «вертикальній» ієрархії, та бар’єри, пов’язані з міжстатевими комунікаціями чоловіків та жінок як представників гендерних груп.

За результатами контент-аналізу глибинних інтерв’ю, жінки-лідери (К = 4,3) мають значні складнощі в розбудові провладних стосунків, порівняно з ними легше такі контакти встановлюють жінки — «нелідери» (К = 1,7). Взагалі немає подібних бар’єрів у чоловіків-лідерів (К = 0) та порівняно найнижчий їх рівень у чоловіків-«нелідерів» (К = 0,9). Відповідно до завдань дослідження, варто звернути увагу на те, що це практично єдиний психологічний бар’єр, який є діаметрально протилежним у жінок-лідерів від «нелідерів». Якщо у досвідчених жінок-політиків в описі комунікаційного бар’єра простежуються такі риси-характеристики, як відмова/небажання шукати компроміси із вищими структурами (К = 1,9), тиск та залякування з боку владних структур, тобто застосування силових сценаріїв щодо жінок (К = 0,4), та ін., то в жінок-«нелідерів», навпаки, вимальовується зворотна тенденція. В їх інтерв’ю зафіксовано риси-характеристики, які вказують на підтримку керівництва (К = 1,0) та очікування підтримки від владних структур (К = 0,7) ( табл. 3.4.2.4).

Таблиця 3.4.2.3. Психологічні бар’єри, пов’язані з комунікаціями

Підгрупи блоку комунікаційних барєрів Жінки-лідери Жінки-«нелідери» Чоловіки-лідери Чоловіки-«нелідери»
З вищими структурами 4,3 1,7 0 0,9
Міжстатеві 3,8 3,4 2,6 2,5

Щодо барєрів, пов’язаних із міжстатевими комунікаціями, то вони виявились абсолютно у всіх групах. Так, порівняно з жінками-лідерами (К = 3,8) трохи менший його рівень у групі жінок-«нелідерів» (К = 3,4). В обох групах чоловіків його рівень хоч і нижчий, проте є досить вагомим (К = 2,6) у чоловіків-лідерів (К = 2,5) та у «нелідерів» порівняно з лідеркаи-жінками.

Ми вже зазначали, що в комплексі бар’єр у міжстатевих комунікаціях у політичній сфері виокремився самостійний і дуже вагомий гендерний ефект, який визначено як «стіну мовчання». Маємо на увазі взаємоігнорування представників обох статей у разі незадоволеності поведінкою в умовах діяльності в політичній галузі.

Прикметно, що про подібний поведінковий механізм не згадують жінки-«нелідери». Проте чоловіки-лідери, так само як і чоловіки-«нелідери», навпаки, засвідчують, що таке мовчазне ігнорування має місце. Причому лідери, не вдаючись у коментарі, констатують факти наявності відповідного явища: «Многие мужчины сидят и молчат, а если и говорят…(міркує), а если и видно, что несогласны, то это молчаливое несогласие…[ ГІчл_1]».

Наступним за ієрархією впливовості для жінок-лідерів (К = 7,2) є блок рамкових психологічних бар’єрів ( табл. 3.4.2.1). Він порівняно менше впливає на жінок-«нелідерів» (К = 4,0) та чоловіків як лідерів (К = 3,7), так і «нелідерів» (К = 3,4). Найбільш негативно впливають на жінок-політиків недосконале законодавство та його недотримання, тоді як для чоловіків гендерно специфічним бар’єром виступає тиск центральної влади.

Група психологічних бар’єрів, пов’язаних із гендерно-рольовими розподілами в родині, є однаковою мірою важливою для жінок обох груп як лідерів (К = 3,4), так і «нелідерів» (К = 3,4). Однак вона майже абсолютно несуттєва для чоловіків як лідерів (К = 0,6), так і «нелідерів» (К = 1,3). Незважаючи на візуально однакове співвідношення рівня психологічного бар’єра, якісне його наповнення для жінок з лідерської та «нелідерської» груп абсолютно різне. Так, на відміну від лідерів, які розподіляють домашню працю, малодосвідчені депутатки намагаються взяти на себе виконання максимального обсягу домашньої роботи та відчувають провину за те, що працюють недостатньо добре, і їхні рідні від цього страждають.

Щодо блоку психологічних бар’єрів, пов’язаних із матеріальними ресурсами, варто наголосити, що це єдина група бар’єрів, що має більшу значущість для чоловіків як лідерів (К = 3,0), так і «нелідерів» (К = 4,2) порівняно із жінками-лідерами (К = 2,8) та жінками «нелідерами» (К = 2,0). Проте мова тут йде не про реальну наявність коштів та можливості їх використання, а про бажаний їх рівень. Так, найбільш суттєві матеріальні бар’єри для жінок-політиків як лідерів (К = 1,5), так і «нелідерів» (К = 1,0) пов’язані з почуттям неспроможності через брак власних матеріальних ресурсів, наслідком чого є нездатність ефективно працювати в політиці місцевого рівня.

Натомість для чоловіків-лідерів (К = 1,0) і «нелідерів» (К = 1,3) найважливіший психологічний бар’єр формулюється як дискомфорт через різні бізнес/статусні рівні посади депутатів-чоловіків стосовно інших чоловіків, тобто йдеться про розбіжності всередині своєї гендерної групи, і, на відміну від жінок, чоловіки не соромляться визнавати справжню мотивацію політичної діяльності як проміжну мету для розвитку бізнесу (чоловіки-лідери К = 0,3, «нелідери» К = 0,5) та ін.

Жінки-політики у здійсненні політичної діяльності стикаються із сімома блоками психологічних бар’єрів, п’ять з яких було виявлено у результаті застосування психодіагностичних методик, а ще два – проявилися за результатами проведення й аналізу текстів глибинних інтерв’ю.

До них належать:

  • конфігурація бар’єрів особистісного характеру, тобто риси, страхи, вольові характеристики особистості жінки-лідера, що є бар’єрами в ефективній її самореалізації в політиці;
  • бар’єри, пов’язані із гендерними очікуваннями, переважно очікуваннями нижчої ефективності роботи жінок з боку їх партійного керівництва, колег-чоловіків та від автоочікувань жінок обох груп, як лідерської, так і «нелідерської»;
  • гендерні комунікаційні бар’єри, що проявляються в мовчанні у відповідь на пропозиції жінок як основному способові міжгендерної комунікативної реакції в даній професійній групі. Явища мовчазного ігнорування чоловіками – колегами та керівниками – думки жінок політиків, їх пропозицій тощо замість дискусії, конструктивної чи деструктивної, у відповідь, названі нами «стіна мовчання»;
  • бар’єри, пов’язані із поширеними патернами розподілу гендерних ролей у родинах жінок-лідерів (гендерно-рольові розподіли);
  • психологічні бар’єри, зумовлені переживаннями нестачі матеріальних ресурсів на повноцінне здійснення жінками-лідерами їх депутатської роботи (фрустрації, почуття безпорадності, переживання неповноцінності себе як депутатів тощо).

Ще два блока психологічних бар’єрів, специфічних для жінок політичних лідерів, проявилися при проведенні контент-аналітичних процедур:

  • бар’єри, названі нами «рамкові», що визначають специфіку політичної діяльності на місцевому рівні. До них віднесено лакуни у правозастосуванні, надмірну централізацію влади на місцевому рівні, розподіл бюджетних коштів на рівні центрального та місцевого бюджету, що приходять на окремі статті і не передбачають коштів на потреби виборців, тиск загальноприйнятих політичних поглядів тощо, що спричиняють специфічні психологічні стани, такі як безпорадність, почуття провини перед виборцями, відчуття, що займаються «не своєю» справою, тощо;
  • психологічні бар’єри, пов’язані з гендерноспецифічними стратегіями політичної самореалізації жінок-лідерок, як робота з подвійним/потрійним навантаженням (кілька робіт та принесення роботи додому), вибудова власних команд замість встроювання у владні вертикалі.

З’ясовано, що жінки-лідери мають гендерно відмінні особливості впливу типових психологічних бар’єрів на їх самореалізацію як політичних лідерів порівняно із чоловіками-лідерами та представниками «нелідерських» груп. Так жінки-лідерки, на відміну від чоловіків мають в трійці домінуючих типів мають психологічні бар’єри, пов’язані з бар’єрами особистісного характеру, стратегіями побудови політичної кар’єри та гендерними очікуваннями в політичній сфері. При цьому найголовнішою відмінністю кар’єрних стратегій лідерок є розбудова власної команди з прикладанням потужних зусиль задля досягнення цілей. На відміну від жінок, для чоловіків-політиків найбільш вагомими є гендерні очікування в політичній сфері та бар’єри пов’язані із матеріальними ресурсами. Конфігурація бар’єрів особистісного характеру для них є на третьому місці за значущістю

Відмінності психологічних бар’єрів щодо гендерних очікувань в політичній сфері жінок-лідерів від чоловіків-лідерів проявляються як відсутність віри в жінок у власну ефективну роботу, порівняно з чоловіками, та як уявлення про жінку як меншовартісного політика. Відрізняються жінки-лідери від чоловіків-лідерів за конфігураціями у гендерних комунікаційних бар’єрах, жінкам не вдається вистроювати стосунки з вищими керівниками-чоловіками, тоді як для чоловіків відповідне навпаки є їх ресурсом у самореалізації. І в двох групах зафіксований феномен мовчазного ігнорування представників різних статей одна одної у разі незгоди із висловлюваними позиціями, названий нами «стіна мовчання». Також різні конфігурації жінки і чоловіки-лідери мають за рамковими психологічними бар’єрами, жінки на відміну від чоловіків не мають підтримки політичних партій, відчувають високий рівень фрустрації через недосконале законодавство та відсутність відповідальності через його недотримання.

Психологічні бар’єри пов’язані із родиною та гендерно-рольовими розподілами виявилися впливовими на жінок-лідерів і незначущими для чоловіків-лідерів. Єдина група психологічних бар’єрів які в більшому пріоритеті порівняно з жінками-лідерами у чоловіків-лідерів, стосується нестачі матеріальних ресурсів. Відповідний тип бар’єрів різниться і за конфігураціями, у жінок-лідерів вони пов’язані із відсутністю матеріальних коштів та фрустрацією здійснення самореалізації як депутатів, а для чоловіків психологічні бар’єри включають дискомфорт через недостатні можливості розвитку власного бізнесу та підвищення матеріального стану.

Порівняння психологічних бар’єрів в середині жіночої гендерної групи, виявило, що хоча групи жінок-лідерів і «нелідерів» зберігають однаковий патерн пріоритетів, вони чітко діляться за знаком, який має кожен з цих блоків. Те, що для жінок з «нелідерської» групи є бар’єром – для жінок з лідерської може, навпаки, виступати ресурсом. Ці тенденції часто проявляються всередині того чи іншого виокремленого нами блоку психологічних бар’єрів.

Виявлені істотні відмінності всередині жіночої гендерної групи. Хоча групи жінок-лідерів і «нелідерів» зберігають однаковий патерн пріоритетів, вони чітко діляться за знаком, який має кожен з цих блоків. Те, що для жінок з «нелідерської» групи є бар’єром – для жінок з лідерської може, навпаки, виступати ресурсом. Ці тенденції часто проявляються всередині того чи іншого виокремленого нами блоку психологічних бар’єрів.

Психологічні бар’єри особистісного характеру, виявлені нами у жінок-лідерів, набагато (майже удвічі) різноманітніші, порівняно з жінками «нелідерської» групи, і показники по ним вищі. Психологічні бар’єри пов’язані із особистими рисами, мотивацією, вольовими та емоційними характеристиками збігаються. Головною відмінністю бар’єрів «нелідерської» групи є почуття провини, якого нема у лідерів і, навпаки, притаманні жінкам-лідерам страхи та рівень домагань. Щодо останніх, то для жінок-лідерів притаманний цілий ряд рис, яких не було виявлено у жінок з «нелідерської» групи які є їх ресурсами у політичній самореалізації: вміння ставити задачі, контролювати їх виконання; готовність навчатись для нових досягнень; оперативність у прийнятті рішень; швидке освоєння нових ролей; новаторський підхід та чітке планування роботи та часу. Має високий рівень у жінок-лідерів, і майже відсутня у «нелідерів» така риса, як готовність до саморозвитку.

 

ВИСНОВКИ

У дисертації на принципово новій основі з урахуванням гендерних підходів розв’язано проблему визначення гендерно специфічних конфігурацій та з’ясовано особливості впливу психологічних бар’єрів на самореалізацію жінок як політичних лідерів. Такі конфігурації стосуються особистісних рис та характеристик, гендерно зумовлених очікувань, стратегій, комунікацій, патернів розподілу гендерних ролей у родинах, наявності і доступу до матеріальних ресурсів та психологічних переживань з їх приводу.

Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:

  1. Політичного лідера визначено як особу, що діє в системі владних відносин, за якою співтовариство визнає право на прийняття рішень, найбільш значущих з огляду на груповий інтерес. Виокремлено специфіку депутатського лідерства, яка полягає в тому, що, як лідери своїх громад, депутати пройшли через виборчий процес і отримали мандат внаслідок волевиявлення громадян. Місцевий рівень депутатського лідерства характеризується довірою права на прийняття важливих для громади рішень лідерові лише за умови попередньо сформованого авторитету, а також меншою дистанцією та безпосередньою комунікацією між депутатом і виборцями порівняно з вищими рівнями політичного представництва.
  2. При дослідженні психологічних бар’єрів жінок – лідерів найбільш релевантним є застосування гендерно чутливого підходу. Визначення психологічних бар’єрів як комплексних конфігурацій дало змогу дослідити крім особистісних та інституційних ще й міжособистісні психологічні бар’єри, зумовлені особливостями ситуацій, діяльності, комунікацій тощо.
  3. Жінки-лідери стикаються із сімома типами специфічних конфігурацій політико-психологічних бар’єрів, які негативно впливають на побудову жіночої політичної кар’єри. До них належать:
    • конфігурації бар’єрів особистісного характеру, тобто риси, страхи, вольові характеристики особистості жінки-лідера;
    • психологічні бар’єри, пов’язані із гендерними очікуваннями, переважно з очікуваннями нижчої ефективності роботи жінок з боку їх партійного керівництва, колег-чоловіків та від самоочікувань жінок як лідерів, так і «нелідерів»;
    • гендерні комунікаційні бар’єри, що виявляються в мовчазному ігноруванні колегами-чоловіками у відповідь на пропозиції жінок-лідерів, з якими вони не згодні, замість конструктивної чи деструктивної критики, обговорення тощо, що зафіксовано як основний спосіб гендерної комунікативної реакції в такій групі. Ці явища мовчазного ігнорування чоловіками – колегами та керівниками думки жінок-політиків названі нами «стіною мовчання»;
    • психологічні бар’єри, пов’язані з поширеними патернами розподілу гендерних ролей у родинах жінок-лідерів (гендерно-рольові розподіли);
    • психологічні бар’єри, зумовлені переживаннями нестачі матеріальних ресурсів на повноцінне здійснення жінками-лідерами їх депутатської роботи (фрустрації, почуття безпорадності, переживання неповноцінності себе як депутатів тощо).
    • «рамкові» бар’єри, що визначають специфіку політичної діяльності на місцевому рівні. До них віднесено лакуни у правозастосуванні, надмірну централізацію влади на місцевому рівні, тиск загальноприйнятих політичних поглядів тощо, що спричинюють специфічні психологічні стани представників депутатського корпусу, такі як безпорадність, почуття провини перед виборцями, відчуття, що займаються «не своєю» справою, тощо;
    • психологічні бар’єри, пов’язані з гендерно специфічними стратегіями політичної самореалізації жінок-лідерів, такі як робота з подвійним/потрійним навантаженням (кілька робіт та принесення роботи додому), вибудовування власних команд замість вбудовування у владні вертикалі.
  1. Жінки-лідери мають гендерно відмінні особливості впливу типових психологічних бар’єрів на їх самореалізацію як політичних лідерів порівняно з чоловіками-лідерами та представниками «нелідерських» груп. Жінки і чоловіки хоч і мають подібні типи психологічних бар’єрів, проте їх конфігурація є різною: у жінок їх вдвічі більше, а самі психологічні бар’єри є різноманітнішими. І жінки і чоловіки-лідери мають конфігурації бар’єрів особистісного характеру, які різняться наповненістю. Так, у чоловіків бар’єри, пов’язані зі страхами та емоційністю взагалі відсутні, а за рисами, мотивацією, домаганнями та вольовими характеристиками збігаються, проте є менш різноманітними. За стратегіями побудови політичної кар’єри головна відмінність жінок-лідерів від чоловіків-лідерів у тому, що перші намагаються розбудувати власну команду і працювати з подвійними чи потрійними навантаженнями, тоді як другі підлаштовують свою поведінку під створені ієрархії, встановлюючи стосунки у владній вертикалі.
  2. Особливості психологічних бар’єрів щодо гендерних очікувань у політичній сфері жінок-лідерів порівняно з чоловіками-лідерами виявляються як відсутність віри жінок у власну ефективну роботу та як уявлення про жінку як про менш вартісного політика. Жінки-лідери відрізняються від чоловіків-лідерів за конфігураціями у гендерних комунікаційних бар’єрах, жінкам не вдається вибудовувати стосунки з вищими керівниками-чоловіками, тоді як для чоловіків це навпаки є ресурсом у самореалізації. У обох групах зафіксовано феномен мовчазного ігнорування представників різних статей одна одної у разі незгоди з висловлюваними позиціями, названий нами «стіною мовчання». Різні конфігурації жінки і чоловіки-лідери мають також за рамковими психологічними бар’єрами: жінки, на відміну від чоловіків, не мають підтримки політичних партій, відчувають високий рівень фрустрації через недосконале законодавство та відсутність відповідальності через його недотримання.
  3. Психологічні бар’єри, пов’язані з родиною і гендерно-рольовими розподілами, виявилися важливими для жінок-лідерів і не значущими для чоловіків-лідерів. Єдина група психологічних бар’єрів у чоловіків-лідерів, які виявились більш пріоритетними ніж у жінок-лідерів, стосується нестачі матеріальних ресурсів. Відповідний тип бар’єрів вирізняється і за конфігураціями: у жінок-лідерів вони пов’язані з браком матеріальних коштів та фрустрацією самореалізації як депутатів, а у чоловіків – із дискомфортом через недостатні можливості розвитку власного бізнесу та підвищення матеріального стану.
  4. Особливості психологічних бар’єрів в середині жіночої гендерної групи показують, що хоча групи жінок-лідерів і «нелідерів» зберігають однаковий патерн пріоритетів, вони чітко різняться за знаком, який має кожен із цих блоків. Те, що для жінок з «нелідерської» групи є бар’єром, для жінок з лідерської може, навпаки, виступати ресурсом. Ці тенденції часто виявляються всередині того чи іншого блоку психологічних бар’єрів.
  5. Конфігурації бар’єрів особистісного характеру, виявлені у жінок-лідерів, набагато (майже удвічі) різноманітніші, ніж у жінок «нелідерської» групи, і показники по них вищі. Головною відмінністю бар’єрів «нелідерської» групи є почуття провини, якого немає у лідерів, і, навпаки, притаманні жінкам-лідерам страхи та рівень домагань. Психологічні бар’єри, пов’язані з особистими рисами, мотивацією, вольовими та емоційними характеристиками, збігаються. Жінкам-лідерам притаманна низка рис, яких не було виявлено у жінок з «нелідерської» групи і які є їх ресурсами у політичній самореалізації: вміння ставити завдання, контролювати їх виконання; готовність навчатись для нових досягнень; оперативність у прийнятті рішень; швидке освоєння нових ролей; новаторський підхід та чітке планування роботи й часу. Жінки-лідери мають високий рівень готовності до саморозвитку, тоді як у «нелідерів» така риса майже відсутня.

Перспективи подальших досліджень вбачаються в розробці психодіагностичного інструментарію для дослідження самореалізації жінок-лідерів, за допомогою якого можна було б вимірювати рівень впливу структурних компонентів на самореалізацію жінок-політиків; у подальшому вивченні психологічних бар’єрів здійснення лідерської діяльності та розробці дієвих рекомендацій їх подолання задля збільшення кількісної представленості жінок у політиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Seligman L. The Study of Political Science Review, 1950. – / Seligman. – V. 44, № 4. Р. – 904-915.
  2. Корнієнко В.О. Ефективність політичного лідера: Критерії та механізми реалізації в сучасній Україні / В.О. Корнієнко, І.Д. Похило.. — Вінниця: ВНТУ, 2009. – 140 с.
  3. Stogdill R.M. Handbook of leadership: A survey of theory and research. R. M. 3. – New York: Free Press, 1974, – 613 pp.
  4. Кудряшова Е.В. Лидер и лидерство: исследования лидерства в современной западной общественно-политической мысли / Е.В. Кудряшова. – Архангельск. 1996. – С. 20 – 30.
  5. Бирюков Н.И. Политическое лидерство: определения и классификации / Н. И. Бирюков // Концептуализация политики; под ред. М.В. Ильина. – М.; Моск. обществ. научный фонд 2001. – С.11 – 31. – (Новая перспектива. Вып. XXI).
  6. Пахарєв А. Д. Політичне лідерство: історико-політологічний контекст і сучасне становище: Автореф. дис… д-ра політ. наук: 23.00.02 / А.Д. Пахарєв; НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень – К., 2003. – 32 с.
  7. Fairholm R. Defining Leadership: A Review of Past, Present, and Future Ideas: Monograph Series / R. Fairholm, R. Matthew. – The George University Center for Excellence in Municipal Management, , Washington: 2002. – 45 p.
  8. Denmark S.Women, Leadership, and Empowerment/ DenmarkS, Florence L. // Psychology of Women Quarterly. –1993, N –17. 343–356.
  9. Westburgh E.M. A point of view: Studies in leadership. / E.M. Westburgh Journal of Abnormal Social Psychology. / 1971. –N –25.418 – 423.
  10. Hollander E. P. Studies in leader legitimacy, influence, and innovation / E.P. Hollander, J.W. Julian // Advances in Experimental Social Psychology. – 1970. – N –.5. – 33 – 69.
  11. Fiedler F.E. The effect of leadership and cultural heterogeneity on group performance: A test of the contingency model. / F.E. Fiedler // Journal of Experimental Social Psychology. – 1968. – N –.2. – P. 237 – 264.
  12. Bartunek J.M. Dynamics and Dilemmas of Women Leading Women / J.M. Bartunek, Walsh, C.A. Lacey //Organization Science. . – 2000. – N – 6. – P. 589 – 610.
  13. Політологічний словник: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл; за ред. М.Ф. Головатого та О. В. Антонюка. – К.: МАУП, 2005. – 792 с.
  14. Колодій А. Політологія. / А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Комина. – К., 2000. – С. 147.
  15. Політологічний енциклопедичний словник / упоряд. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемчушенка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К. : Ґенеза, 2004. – 736 с.
  16. Про статус депутатів місцевих рад: Закон України від 11.07.2002 № 93-IV – Відомості Верховної Ради України. – 2002. – N 40. – ст. 290.
  17. Ольшанский Д.В. Основы политической психологии. / Д.В. Ольшанский, – Екатеринбург: Деловая книга, 2001. – 496 с.
  18. Психология: Словарь / под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – С. 190.
  19. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории, / Б.Д. Парыгин. – М.: Мысль, 1971. – С.302.
  20. Уманский Л.И. Поэтапное развитие группы как коллектива / Л.И. Уманский // Коллектив и личность; под ред. Е.В.Шероховой, К.К.Платонова и др. – М: Наука, 1975. – С.77 – 87.
  21. Бебик В. М. Політологія: теорія, методологія, практика / В.М. Бебик. – К., 1997. – С. 145.
  22. Политическая психология: учеб. пособ. для вузов / Под общ. ред. А.А. Деркача, В.И. Жукова, Л.Г. Лаптева. – М.: Академ. Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 858 с.
  23. Залезник А. Лидерство и менеджмент в компании [Електронний ресурс] / А. Залезник. – Режим доступу: http://psyfactor.org/lib/lider5.htm
  24. Андреева Г.М. Социальная психология//Социология в России; под ред. В.А. Ядова. – М., 1996. – С. 481.
  25. Абашкина Е. Б. О теориях лидерства в современной политической психологи / Е. Б. Абашкина, Ю. Н. Косолапова // США: экономика, политика, идеология. – 1994. – № 4. – С. 13—18.
  26. Философские проблемы деятельности: Материалы круглого стола // Вопросы философии. – 195. – № 2. – С. 44 – 50; № 5. – С. 91– 96.
  27. О`Шонесси Дж. Принципы организации управления фирмой. / Дж. О`Шонесси. – М., Прогресс, 1979.
  28. Юдин В. В. Стиль руководства. Социально-психологические проблемы руководства / В.В. Юдин // Психология и этика делового общения. под ред. В.Н. Лавриненко. – М., 1997. – С. 155 – 158.
  29. Социальная психология и социальное планирование, – М., 1973. – С. 84.
  30. Евтихов О. В. Стратегии и приемы лидерства: теория и практика / О.В. Евтихов. – СПб.: Речь, 2007. – 238 с.
  31. Рудич Ф. Політичне лідерство на пострадянському просторі: методологічний контекст / Ф. Рудич // Політичний менеджмент. Спеціальний випуск. – 2006. – С. 5 –14.
  32. Восленский М. С. Номенклатура: господствующий класс Советского Союза / М.С. Восленский– М. : МП «Октябрь» совм. с«Сов. Россия», 1991. – 623с.
  33. Ершов А.А. Социально-политические аспекты конфликтов / А.А. Ершов //Социальная психология и социальное планирование. – Л., 1973. – С. 84.
  34. Вівчарик Т.П. Психологічні механізми самореалізації жінки (на прикладі жіночої молоді, включеної у творчу професійну діяльність): автореф. дис. … канд. психол. наук: 19.00.01 / Т.П. Вівчарик.– К.: Нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2000. – 17 с.
  35. Пампуха Л.О. Гендерні стереотипи в структурі рольового конфлікту жінки-керівника : дис… канд. психол. наук: 19.00.05 / Л.О. Пампуха.– Луганськ. Східноукраїнський національний ун-т ім. В.Даля, 2006. – 191 с.
  36. Сафонова М. В. Социально-психологические особенности женщин, успешных в карьере : Дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / М.В. Сафонова. – СПб., 1999. – 233 c.
  37. Пономаренко Т.В. Социально-психологические особенности политического лидерства женщин (На материалах постсоветского периода): дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / Т.В. Пономаренко. – М. 2001. – 157 c.
  38. Жорникова Е. Н. Личностные факторы профессиональной карьеры женщин в налоговой системе : дис. … канд. психол. наук : 19.00.13 / Е.Н. Жорникова. – М. 2003. – 170 с.
  39. Гончарова А.А. Социально-психологические барьеры, препятствующие построению карьеры женщин (На примере службы занятости по Московской области): дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / А.А. Гончарова. – М. 2004. – 150 c.
  40. Щепанская Т.Б. Конструкции гендера в неформальном дискурсе профессий / Т.Б. Щепанская // Антропология профессий; Под ред. П.В. Романова, Е.Р. Ярской-Смирновой. – Саратов: Науч. книга, Центр социальной политики и гендерных исследований, 2005. – С.50-100.
  41. Бендас Т.В. Психология лидерства: учеб. пособ. / Т.В. Бендас. – СПб.: Питер, 2009. – 448 c.;
  42. Бендас Т.В. Лидерство в крос-культурніх и гендерніх исследованиях: монография. / Т.В. Бендас. – Оренбург: ИПК ГОУ ОГУ, 2006. – 294 с.
  43. Бендас Т.В. Гендерная психология: учеб. пособ. / Т.В. БендасСПб.: Питер, 2006 – 431 с.