Вступ

Розвиток в Україні ринкових відносин, формування інформаційного типу суспільства та конкурентна боротьба між господарюючими суб’єктами господарювання різних форм власності, поставило за потребу забезпечити охорону та захист прав власників на інформаційні ресурси. Одним з важливіших чинників, які забезпечують належний рівень безпеки суб’єкта господарювання є захист інформації, яка є секретною (комерційною таємницею). Важливою особливістю комерційної таємниці є те, що до винної особи може бути застосована юридична відповідальність різної галузевої належності. Правовідносини у сфері комерційної таємниці регулюються нормами Цивільного, Кримінального, Господарського кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, підзаконними нормативно-правовими актами та низкою законів. Серед яких слід відзначити Закони України: «Про інформацію» [1];«Про інвестиційну інформацію» [2]; «Про захист від недобросовісної конкуренції» [3]; «Про науково-технічну інформацію» [4].

Зважуючи, що секретна інформація регулюється різними правовими інститутами, питання врегулювання правового режиму її охорони та захисту розглядалися в юридичній літературі науковцями різних галузей права, зокрема, В. Волженкіним, Д. Гетман- цевим, І. Дахном,А. Нерсесяном, А. Ліпканом, А. Марущаком, С. Кізловою, П. Крайнєвим, Л. Топаловою, В. Харченком та ін. Однак дискусійність питань пов’язаних з інформацією, яка є секретною, не втрачає своєї актуальності.

В умовах сьогоденних реалій (обмеженість ресурсів, жорстка конкуренція, фінансово-економічна криза) для успішного функціонування будь-якого комерційного підприємства, основною метою якого є одержання максимального прибутку від провадження видів діяльності, необхідно забезпечити не лише захист окремих елементів системи, а створити такі умови існування суб’єкта, які б були максимально наближеними до категорій «безпека», «контроль».

Захист комерційної таємниці являється однією з найважливіших складових економічної безпеки суб’єктів господарювання (ЕБ СГ).

Аналізуючи законодавство, покликане охороняти права підприємців від злочинних посягань, слід виходити з того, що найбільша ефективність дії правової норми виявлятиметься на тій її динамічній стадії, коли вже виникли правовідносини і відбувається фактичне застосування правової норми.

Після проголошення Україною незалежності в умовах розвитку ринкових відносин змінюється зміст і сам характер прав людини [1]. На цьому етапі держава не може здійснювати охорону прав громадян, орієнтуючись тільки на той традиційний арсенал юридичних засобів, якими ці права охоронялися колись. Здійснення прав і свобод громадян, закріплених у Конституції України, невіддільне від виконання ними своїх обов’язків.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з іншими видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди за винятками, встановленими законом.

Творчі здібності людини можуть мати прояв у різних сферах життя.

1. Комерційна таємниця як об’єкт інтелектуальної власності

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційна таємниця як об’єкт інтелектуальної власності має свої особливості.

• Відрізняється найбільшою універсальністю, оскільки комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
• Для виникнення прав на комерційну таємницю не вимагається виконання будь-яких формальностей, офіційного визнання її охороноздатності та державної реєстрації.
• Оскільки в її основі лежить фактична монополія певної особи на деякі знання, то строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю чітко не визначений і обмежується строком існування сукупності зазначених ознак комерційної таємниці.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1)       право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов’язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 Цивільного кодексу.

Проблема забезпечення безпеки підприємництва в Україні висуває на перший план питання ефективності застосування норм права в охороні майнових та інших прав підприємців.

Стаття 30 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. N° 887-ХІІ визначав зміст поняття «комерційна таємниця». Під комерційною таємницею підприємства мають на увазі відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, яка не є державною таємницею, розголошення (передача, просочення) яких може завдати шкоди його інтересам.

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», прийнятий 7 червня 1996 р., розкриває основні ключові поняття системи правових засобів із захисту комерційної таємниці, якими є неправомірне збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, розголошення комерційної таємниці, неправомірне використання комерційної таємниці.

Неправомірним збиранням інформації, що становить комерційну таємницю, вважається здобування протиправним способом відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це завдало або могло завдати шкоди суб’єктові господарювання (підприємцеві) [10, c. 70].

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на це, з відомостями, що становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди суб’єктові господарювання (підприємцеві).

Схилянням до розголошення комерційної таємниці є примус особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, які є, відповідно до законодавства України, комерційною таємницею, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало або могло завдати шкоди суб’єктові господарювання (підприємцеві).

Характерними методами схиляння до розголошення комерційної таємниці є обіцяння винагороди, погроза, залякування, шантаж, опублікування в ЗМІ компрометуючих матеріалів, провокаційних повідомлень, спрямованих на дискредитацію діяльності підприємства, тощо.

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво, врахування під час планування або здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на це особи протиправно здобутих відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Різновидом комерційної таємниці є банківська таємниця.

Кримінальна відповідальність за ст. 231 Кримінального кодексу України настає за навмисні дії, спрямовані на одержання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення або іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це завдало значної шкоди суб’єктові господарської діяльності, і карається штрафом, обмеженням волі або позбавленням волі [ ст. 231].

Відповідно до ст. 232 Кримінального кодексу України відповідальність за навмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і завдало значної шкоди суб’єктові господарської діяльності, карається штрафом з позбавленням права займати певні посади, або займатися певною діяльністю, або виправними роботами, або позбавленням волі.

У правовому аналізі змісту процитованих вище ключових понять системи правових засобів на перший план виступають питання, безпосередньо пов’язані з практикою захисту підприємця від посягань на його комерційні таємниці [5, c. 42].

З цих позицій розгляньмо визначене законодавцем коло осіб, які можуть бути віднесені до числа підозрюваних у здійсненні протиправних посягань на комерційну таємницю.

Зупинитися докладніше на цьому питанні необхідно й тому, що, незважаючи на його очевидну значущість, у юридичній літературі власне дотепер залишаються не дослідженими досить глибоко найважливіші ознаки, які властиві для посягань на комерційну таємницю.

Суть розголошення комерційної таємниці полягає в: ознайомленні особи з відомостями, що становлять комерційну таємницю, без згоди уповноваженої на це особи (наприклад, керівника підприємства, власника комерційної таємниці та ін.); розголошенні (виказуванні) відомостей, що становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку; розголошенні (виказуванні) відомостей, що становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості стали відомі у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків.

Поряд з перерахованими визначальною умовою віднесення особи до числа підозрюваних у розголошенні комерційної таємниці законодавець називає заподіяння або передбачувану можливість заподіяння шкоди суб’єктові господарювання (підприємцеві).

Говорячи про неправомірне збирання інформації, що становить комерційну таємницю, варто мати на увазі, що в кожному конкретному випадку корисні відомості можуть бути отримані шляхом оцінювання даних у їхній сукупності, що містяться в документах (наприклад, заява в держадміністрацію, реєстрація інвестицій та ін.), які суб’єкт господарювання надає в різні інстанції владних структур [8, c. 144-145].

До практичних методів здобування відомостей, що становлять комерційну таємницю і мають конфіденційний характер, зокрема належать: проведення цілеспрямованих таємних активних операцій; збирання, систематизація, дослідження даних, що не входять у перелік відомостей, охоплюваних поняттям «комерційна таємниця», але які в разі застосування відповідних методик вивчення, аналізу й оцінювання інформації трансформуються в інформацію винятково важливу для вироблення і здійснення необхідного курсу підприємницької діяльності (носіями таких відомостей, як правило, є звітні документи); придбання інформації за гроші, а також шляхом шантажу, розпитування, випитування, підслуховування, особистих спостережень, фотографування конфіденційних документів (наприклад, договорів про укладені угоди, рахунків-фактур зі штампом «оформлене — пропустити», платіжних вимог тощо) і території об’єктів з метою її вивчення перед проникненням, застосування оптичних приладів, звукозаписної апаратури та ін.; виявлення джерел потрібної інформації; л перехоплення з радіо- і телевізійної мережі; використання спецапаратури, мікрофонів, лазерних, інфрачервоних, віконних стетоскопів та ін. (наприклад, у тому числі спецрадіозакладок для негласного знімання вербальної інформації в службових приміщеннях, кімнатах відпочинку персоналу); л приховане копіювання службових документів інфільтрованими (засланими) з цією метою особами або придбаними в комерційних структурах помічниками (інформаторами); л викрадення документів, що містять конфіденційну інформацію, відомостей, що становлять комерційну таємницю; л негласне ознайомлення з документами; л засилання злочинними угрупованнями інформаторів [9, c. 56-57].

Під підприємницьким шпигунством розуміють систему методів, прийомів і засобів збирання відомостей про виробництво, його діяльність і підприємців.

Підприємницьке шпигунство має на меті досягнення переваги в конкуренції будь-якими засобами, зміцнення своїх економічних позицій, одержання вигоди і заподіяння шкоди тому, чию комерційну таємницю використано [6, с. 25]. Такі відомості можуть бути отримані не тільки в результаті здійснення таємних, активних заходів, а й шляхом збирання, систематизації, дослідження інформації, здобутої з відкритих джерел. Цілеспрямоване здійснення таких протиправних дій забезпечує підприємців необхідними даними про економічну кон’юнктуру, договірні відносини, зовнішньоторговельні і валютно-фінансові операції конкурентів, які, відповідно до чинного законодавства України, становлять комерційну таємницю.

Варто мати на увазі, що підприємницьке шпигунство виявляється у сфері відносин підприємницької діяльності і, отже, економічне шпигунство посягає на державну таємницю.

Дестабілізуючих факторів, що становлять загрозу підприємництву, досить багато. Так, зокрема, діяльність комерційних структур супроводжується гострою конкурентною боротьбою з використанням протиправних методів і прийомів, серед яких підприємницьке шпигунство — найдієвіший.

Неправомірне використання комерційної таємниці виражається в урахуванні при плануванні підприємницької діяльності без дозволу на це уповноваженої особи відомостей про постачальників, стан ринку збуту, торговельні відносини між суб’єктами господарювання або впровадження у виробництво технологій організації праці, ноу-хау тощо, розроблених іншими, як правило, підприємствами-конкурентами.

Говорячи про протиправні методи посягання на комерційну таємницю, не можна применшувати небезпеку розвідувальної діяльності з боку злочинних угруповань.

Саме ця специфічність і різноплановість посягань на інтереси підприємця зумовлює необхідність оптимального вибору і створення дієвої організаційної структури, здатної протистояти зовнішнім і внутрішнім загрозам, спрямованим проти недержавного суб’єкта господарювання. Зрозуміло, треба чітко визначити конкретні напрями роботи створюваної структури, її мету і завдання, вимоги, яким повинні відповідати співробітники такого підрозділу, реально оцінювати можливості залучуваних сил для вирішення поставлених завдань [6, c. 86-87].

Таку оцінку можна зробити за такою схемою. Спочатку аналізують наявну зовнішню обстановку, що впливає на безпеку комерційної структури, а потім враховують обставини, які негативно або позитивно впливають на стан внутрішньої безпеки підприємства. З урахуванням отриманих даних, поставленої мети, реальної можливості придбати відповідні технічні засоби визначається найдоцільніша структура й організаційна форма підрозділу, покликаного забезпечувати безпеку підприємства. Підрозділ також повинен бути скомплектований висококваліфікованими фахівцями.

2. Забезпечення захисту комерційної таємниці

Беззаперечно, що у будь-якій сфері діяльності (виробництво, торгівля, сфера послуг) безпека має важливе значення. Однією із форм безпеки являється ЕБ, під якою розуміється стан захищеності інтересів підприємства від зовнішніх та внутрішніх загроз, організаційного, інженерно-технічного, соціально-психологічного тощо характеру.

На думку вченого Сідака В.С., безпеку потрібно розглядати не тільки як стан захищеності, а й умови існування суб’єкта, які він контролює [7]. З цією думкою неможливо не погодитися, враховуючи наступне. Стан як термін означає безліч стабільних значень змінних параметрів об’єкта. Стан характеризується властивістю змінюватися за умови впливу зовнішніх факторів. Таким чином, стан захищеності потрібно розуміти як абстрактну категорію з мінливими характеристиками. При цьому захищеність у СЕБ підприємства, на нашу думку, без критеріїв стабільності та контролю втрачає своє функціональне навантаження. З іншого боку -підприємство провадить свою діяльність у визначених умовах, які умовно можна розділити на контрольовані та неконтрольовані, тобто такі, які не можуть бути змінені вольовими діями суб’ єкта. Разом із тим, дії власника або уповноваженого ним органу (особи), направлені на створення дієвої системи забезпечення ЕБ підприємства, змінюють конкретні умови діяльності цього суб’ єкта.

Результатом забезпечення ЕБ підприємства є стабільність (надійність) його функціонування, ефективність фінансової діяльності (прибутковість), особиста безпека персоналу.

Одна з головних складових частин ЕБ — ІБ -досягається за рахунок використання комплексу систем, методів та засобів захисту інформації СГ від можливих внутрішніх чи зовнішніх загроз, умисних чи необережних дій (бездіяльності) третіх осіб з метою збереження її цілісності, а головне -конфіденційності.

Незважаючи на очевидність твердження, що ЕБ — це необхідна, навіть базова, а не бажана умова діяльності сучасного бізнесу, можна констатувати той факт, що багато бізнесменів, керівників комерційних структур, банківських установ не приділяють цій стороні належної та постійної уваги, і починають турбуватися та вживати заходів лише тоді, коли виявлена втрата інформації, що може ще більше зашкодити інтересам СГ, оскільки особливість кризових ситуацій полягає в тому, що якщо необхідний захід здійснюється на крок від темпу розвитку подій, це знижує його ефект вдвоє, якщо на два кроки — робить його непотрібним, на три — шкідливим [2, с.4].

У забезпеченні ІБ підприємства існує декілька послідовних етапів: виявлення інформації, яку потрібно захищати від несанкціонованого доступу; виявлення потенційних каналів витоку інформації та можливих шляхів заволодіння нею; здійснення заходів, направлених на ліквідацію загроз ІБ підприємства.

Першочерговим завданням у процесі створення системи інформаційної безпеки являється виявлення відомостей, які можна віднести до КТ.

«Ця інформація зберігається закритою в банківському сейфі, який може бути відчинений лише за рішенням правління; одночасно вона може бути відомою лише двом співробітникам; їхні імена ніколи не розголошуються публічно та їм не дозволено разом летіти на одному літаку. Відгадайте, хто таким чином захищає свої секрети. ФБР? ЦРУ? А можливо Пентагон? Не вгадали. Так охороняється формула Кока-Коли. Здається, це найбільш відома у світі КТ» — таким чином розпочинається розділ трилогії «Концепція безпеки», присвячений КТ та засобам її захисту [2, с.4].

У вищенаведеному випадку зрозумілі і не викликають сумнівів причини такої уваги до інформації, яка приносить своїм власникам величезні прибутки. Разом з тим, інформація, захист якої від втрати або розповсюдження потрібно забезпечити, може бути досить різноманітною.

Аналіз літератури дає змогу розподілити всю інформацію, яка становить інтерес для підприємства, в два блоки: технічна, технологічна (методи виготовлення продукції, програмне забезпечення, основні виробничі показники, хімічні формули, рецепти, результати випробувань дослідних зразків, дані контролю якості; ділова (кошторисні показники, результати моніторингу ринку, клієнтські бази даних, економічні прогнози, інвестиційний проект, бізнес-план тощо). Чинне законодавство України до КТ дозволяє віднести відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру [12, ст. 505].

Наведені види інформації відповідають критеріям поняття КТ, а тому підлягають правовій охороні. Поряд із цим, існує й інша категорія інформації, яку неможливо включити у перелік відомостей, що складають КТ підприємства, але яка є не менш важливою не тільки для успішного функціонування бізнес-одиниці, а взагалі для забезпечення її існування. Йдеться про інформацію, яка викриває кримінально карані діяння (наприклад, схеми мінімізації або ухилення від сплати податків, факти взаємовідносин з кримінальними структурами, співробітництва з чиновниками), компрометуючі відомості («досьє» на ключових працівників або представників органів державної влади) тощо. Алгоритм дій підприємця для забезпечення захисту цих відомостей повинен відповідати специфіці її змісту та форми.

На другому етапі забезпечення захисту КТ потрібно виявити джерела загроз. Цей процес повинен охоплювати всі можливі фактори ризику, незважаючи на ймовірність їх реалізації. Усі загрози ЕБ умовно можна розділити на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх загроз належать: макроекономічні реалії, діяльність органів державної влади; ЗМІ; кримінальне середовище; партнери; особливості зовнішньоекономічної діяльності (законодавство, менталітет, традиції, політична ситуація країни нерезидента). Потенційна загроза безпеці може існувати і всередині фірми (керівник; персонал, співвласники, власні зони вразливості; служба безпеки й інші елементи системи економічної безпеки) [1, с.76-77].

Система захисту інформації (СЗІ) представляє собою комплекс правових, організаційних, технічних засобів, методів і заходів, які перешкоджають несанкціонованому доступу до інформації, ступінь секретності якої встановлений власником або уповноваженим ним органом.

СЗІ повинна бути багаторівневою з ієрархічним доступом до інформації, гранично конкретизованою і прив’язаною до специфіки фірми за структурою методів та засобів захисту, що використовуються, відкритою для регулярного оновлення, надійною як у звичайних, так і в екстремальних ситуаціях [3, c. 77].

3. Особливості права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Комерційна таємниця як об’єкт інтелектуальної власності має свої особливості. По-перше, вона відрізняється найбільшою універсальністю, оскільки комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. По-друге, для виникнення прав на комерційну таємницю не вимагається виконання будь-яких формальностей, офіційного визнання її охороноздатності та державної реєстрації. По-третє, оскільки в її основі лежить фактична монополія певної особи на деякі знання, то строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю чітко не визначений і обмежується строком існування сукупності зазначених ознак комерційної таємниці.

Деякі знання, які залишають у режимі секретності, могли б бути в установленому законодавством порядку кваліфіковані як винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Однак доцільність способу правової охорони залежить від ряду факторів і оцінюється комплексно. Так, якби свого часу був запатентований спосіб виготовлення напою кока-кола, то на сьогодні ці знання були б суспільним надбанням і вільно використовувалися у зв’язку із закінченням строку правової охорони.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є: 1) право на використання комерційної таємниці; 2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; 3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Не є комерційною таємницею:

• засновницькі документи;
• документи, що надають право займатись підприємницькою діяльністю;
• відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність або інші відомості, необхідні для перевірки правильності нарахування та сплати податків та інших обов’язкових платежів;
• відомості про чисельність та склад працівників, їх заробітну плату та умови праці;
• документи про сплату податків та інших обов’язкових платежів;
• відомості про забруднення навколишнього середовища;
• відомості про порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду населенню.

Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності та державної реєстрації, а строк її охорони необмежено, за винятком припинення існування сукупності ознак комерційної таємниці.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є право на її використання; виключне право дозволяти її використання; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці.

Суб’єктом права на комерційну таємницю є особа, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором (юридична особа та фізична особа — підприємець). Носієм інформації, яка становить комерційну таємницю може бути фізична особа, наприклад працівник підприємства.

ЦК зобов’язує органи державної влади охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення потрібне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного використання.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Саме ця особа може розпорядитися належним їй об’єктом, зокрема, шляхом розкриття відомостей невизначеному колу осіб, що потягне за собою припинення монопольних прав.

Такі самі наслідки настають і у випадку, якщо іншим особам ця інформація стала відома з інших правомірних джерел, наприклад, у зв’язку з паралельним винахідництвом. Відповідно порушенням права на комерційну таємницю є заволодіння відомостями, що становлять комерційну таємницю, за допомогою незаконних методів.

Органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм із метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов’язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом (ст. 507 ЦК).

Суб’єктом права на комерційну таємницю є суб’єкт господарювання, який безпосередньо здійснює господарську діяльність [13, с. 28].

Незважаючи на широке коло правових інститутів та способів захисту комерційної таємниці, питання пов’язані з її захистом становить певну проблему. Відсутність спеціального нормативного акта, який регулював би відносини, що виникають із приводу комерційної таємниці, неповнота та невідповідність правових норм, які регулюють однакові суспільні відносини, породжують проблемні питання у правозастосовній діяльності.

Невипадково, науковці, в пошуках оптимального визначення обрану українським законодавцем термінологію щодо зазначення цього виду права інтелектуальної власності (комерційна таємниця), визначають як недосконалу та необґрунтовану. Так, В. Харченко, підтримуючи точку зору В. Дозорцева, вважає, що найбільш вдалим терміном, який за своїм змістом відповідає обсягу цього об’єкта права інтелектуальної власності, є «секрет промислу» або «таємниця промислу» [14, с. 111-115]. В. Б. Харченко зазначає, що у такому випадку дійсна або потенційна цінність зазначеної інформації матиме зовсім інший зміст і не викликатиме будь-яких непорозумінь. Зазначений термін безумовно не такий сучасний та ефектний, як, наприклад, «ноу-хау», але в повному обсязі визначає зміст інформації з обмеженим доступом, яка є одним з об’єктів права інтелектуальної власності [15].

Висновки

Викладене дає підставу констатувати, що комерційна таємниця є найбільш універсальним серед інших об’єктів права інтелектуальної власності, а законодавство України, що регулює питання пов’язане з інформацією посідає окреме місце у системі права і є міжгалузевим інститутом, до складу якого входять норми конституційного, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

Право на комерційну таємницю базується на фактичній монополії володільця інформації, а не на юридичній монополії на її використання. Забороняється лише посягати на цю монополію за допомогою незаконних заходів. На володільця інформації покладається обов’язок її збереження та охорони. Проте пошук оптимального визначення комерційної таємниці та відсутність єдиного законодавчого акта, який би врегулював питання з незаконним отриманням, використанням та розголошенням інформації, яка є секретною, ставить питання про прийняття єдиного законодавчого акта, який би врегулював питання пов’язані з охороною комерційної таємниці.

Список використаної літератури

1. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
2. Про інвестиційну діяльність : Закон України від 8 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 47. — Ст. 646.
3. Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України від 7 червня 1996 року// Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 36. — Ст. 164.
4. Про науково-технічну інформацію : Закон України від 25 червня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 33. — Ст. 345.
5. Гетманцев Д. О. До питання про правовий режим комерційної таємниці за законодавством України / Д. О. Гетманцев // Адвокат. — 2008. — № 5 (92). — С. 14-15.
6. Цивільний кодекс України : Коментар / за заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. — Одеса : Юридична література, 2003. — 1080 с.
7. 7 Чобот О. А. «Ноу-Хау» та договір на його передачу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / О. А. Чобот // Університет внутрішніх справ. — Х., 1994. — 24 с.
8. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 18, № 19-20.
9. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.
10. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25-26. — Ст. 131.
11. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 5 липня 2012 року : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/5076-17/page3
12. Про державну таємницю : Закон України від 21 січня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст. 93.
13. Топалова Л. Д. Правовий режим комерційної таємниці : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 / Л. Д. Топалова ; Донецьк. Інститут економіко- правових досліджень НАН України. — Донецьк, 2006. — 34 с.
14. Дозорцев В. А. Понятие секрета производства (ноу-хау) / В. А. Дозорцев // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. — 2001. — № 8. — С. 105-119.
15. Харченко В. Б. Комерційна таємниця як об’єкт права інтелектуальної власності та категорія кримінального права / В. Б. Харченко // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://radnuk.info/statti/550-intelrktual/14589-2011-01-18-06-24-00.html
16. Богородченко Г.С. Комерційна таємниця в умовах взаємодії конкуруючих підприємств // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 3. — С. 73- 78
17. Бурышев В.С. Концепции безопасности: в 3-х томах / Бурышев В.С., Лутаев И.В., Прохоров С.Л. — К.: А-ДЕПТ, 2005 — 389 с.
18. Журик, Юрій. Нормативно-правове регулювання збереження комерційної таємниці за законодавством України про захист економічної конкуренції // Юридична Україна. — 2011. — № 4. — С. 74-77
19. Ільницький, Юрій. Комерційна таємниця, або Як і що слід зберігати під сімома замками / Юрій Ільницький // Все про бухгалтерський облік. — 2009. — 24 червня. — С. 10-13
20. Концепція економічної безпеки антикризового управління економікою України. Науково-аналітична доповідь / [Кінах А.К., Крутов В.В., Лаптєв С.М. та ін.]. — К.: Дорадо-Друк, 2009. — 73с.
21. Матвієнко П. Аналіз сучасного етапу розвитку законодавства про комерційну таємницю в Україні // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 12. — С. 85-88
22. Солодченко І. Комерційна таємниця / Ірина Солодченко // Збірник систематизованого законодавства (Додаток до газети «Бизнес). — 2009. — Вип. 6. — С. 144-147