Вступ

Всі сучасне людство належить до одного виду. Єдність людства випливає з спільності походження, подібності будови та плодючості потомства, шлюбів між представниками різних рас. Загальний рівень фізичного та розумового розвитку однаковий у всіх людей. Усередині вид Homo Sapiens виділяють три великі раси: негроїдної, європеоїдної, монголоїдної. Кожна з них ділиться на малі раси. Різниця між расами зводяться до особливостей кольору шкіри, волосся, очей, форми носа, губ і т.д. виникли ці відмінності в процесі пристосування людських популяцій до місцевих природних умов. Для сучасного етапу еволюції людини (останні 30-40 тис. Років) характерне різке зниження ролі біологічних факторів. Людські спільноти самі створюють для себе середовище існування, звільняючись від рушійною форми природного відбору.

В основі поділу на раси лежать кілька морфологічних особливостей. Згідно з чинною класифікації розподіл на раси проводиться по так званому антропо-географічним принципом і кольором шкіри. Виділяють три основні раси — європеоїдну, — до неї відносяться люди зі світлою шкірою; негроїдну, її представники мають чорну шкіру, і монголоїдну — жовту расу. Кожна група ділиться на підгрупи, що відрізняються певними особливостями, але в їх основі лежать антропологічні та географічні впливу.

У представників однієї і тієї ж раси форма голови і обличчя має спільні риси, але зустрічаються і виражені винятку. В результаті змішаних шлюбів між представниками різних рас відбувається свого роду гібридизація, в ході якої виникають змішані форми, тобто індивідуальні соматичні характеристики видозмінюються.

Це повною мірою відноситься до кольору шкіри, до фактури і кольору волосся, кольору очей, формі голови, носа.

Основні раси людей: європеоїдна, негроїдна,  монголоїдна.

1. Статеві відмінності у людей у вивченні антропології

Найбільш виражені, достовірні статеві відмінності у людей, які досягли статевої зрілості, мають череп і кістки тазу.

Череп чоловіка і жінки відрізняється по розмірах і формі будови. Абсолютні розміри чоловічого черепа, як правило, більші жіночого.

У чоловіків розвиненіша лицьова частина черепа в порівнянні з мозковою. Череп вимірюють по спеціальній методиці, яка передбачає більше 20 відстаней між різними точками черепа.

Найбільш достовірні відмінності у величині подовжнього, висотного, скуластого діаметрів і деяких інших розмірів. Є спеціальні таблиці розмірів для відмінності чоловічого черепа від жіночого.

Форма черепа сучасної людини не має чітких ознак статевого диморфізму. Проте деякі відмінності між чоловічим і жіночим черепом є. Абсолютні розміри всіх частин черепа і об’єм мозкової порожнини у жінок дещо менші, що узгоджується з меншими довжиною і масою тіла жінок порівняно з чоловіками.

Загальний рельєф зовнішньої поверхні черепа (надбрівні дуги, соскоподібні відростки, зовнішня потилична горбистість, шорсткі м’язові лінії тощо) у чоловіків виявлений більше. Стінки кісток черепа у чоловіків товщі, ніж у жінок, що дуже виразно спостерігається в серединно-лобовому (у чоловіків 12 мм, у жінок 8 мм) і потиличному відділах. Очні ямки у жінок абсолютно вужчі, але відносно більші, ніж у чоловіків. Лоб у чоловіків похиліший (кут нахилу менше 80°), ніж у жінок. Випуклість тім’яного склепіння більша у чоловіків.

Будовою тіла жінка відрізняється від чоловіка первинними та вторинними статевими ознаками. Будова первинних статевих ознак зумовлена насамперед функцією розмноження. Попри це існує ряд інших відмінностей: інтенсивність обміну речовин, частота серцевих скорочень і дихання, кількість формених елементів крові, гормональний та біохімічний статус, будова скелета жінки, особливо таза та черепа, в меншій мірі будова м’язів. М’язові тканини жінок, як правило, меншого об’єму та складають близько 23%, натомість у чоловіків 40%.

Перераховані статеві відмінності черепа мають лише відносний характер і в більшості випадків потребують підтвердження щодо інших частин скелета, особливо таза.

2. Статеві відмінності в будові кісток черепа

Статеві відмінності у формі будови є у більшості кісток черепа. Так, для чоловіків характерні скошений лоб, округле тім’я, різко виражений кут між лобом і носом, розвинені надбрівні дуги, прямокутні низькі очні ямки, майже прямий кут між горизонтальною і вертикальною гілками нижньої щелепи і так далі

У жінок лоб більш вертикальний, тім’я плоске, перехід між лобом і носом плавніший, слабо розвинені надбрівні дуги, вищі округлі очні ямки, кут між гілками нижньої щелепи частіше тупий.

Кістки чоловічого черепа масивніші, товще; завдяки розвиненій мускулатурі горбистості і шорсткості в місцях прикріплення м’язів виражені більше, ніж у жінок.

Розміри і будова черепа значно варіюють як у різних антропологічних типів, так і в межах одного типу.

Таблиці розмірів черепа можна застосовувати тільки для того типу, для якого вони складені, наприклад таблиці розмірів черепа для росіян (європеоїдна раса) не можна застосовувати для представника раси монголоїда або негроїдної.

Якщо розміри черепа не дозволяють встановити статевих відмінностей, то використовують форму будови. Вивід про статеву приналежність роблять на підставі сукупності всіх ознак.

Антрополог займається відтворенням прижиттєвої зовнішності людини по фрагментах викопних останків, застосовуючи в роботі гіпс, глину і епоксидну смолу. Спочатку робиться гіпсовий зліпок черепа, потім в його строго певних точках розміщуються спеціальні маркери глибини (див. мал. 2).

Ці маркери мають різні кольори і сигналізують про те, яка глибина тканини в тому або іншому місці. На даний параметр впливає цілий ряд чинників. Перш за все важлива форма кожної деталі черепа. Відомо, що над краями кісток шкіра зазвичай буває тонкою. Так, наприклад, її на відносно невелика в районах надочноямкового і підочноямкового країв, а також над лобовою кісткою. За формою горба підборіддя антрополог визначає величину підборіддя. За розміром носової кістки можна судити не тільки про величину носа, але і про те, чи мав він посередині горбовину. Аналіз кісток черепа також дозволяє антропологові встановити вік людини. Ці дані зрештою і допомагають визначити правильну глибину тканини, оскільки у міру старіння вона змінюється.

Зібравши всю необхідну інформацію і розмістивши на моделі маркери глибини, фахівці накладають на череп глину, як показано на мал. 3.

Кількість глини, що накладається, визначається глибиною тканини в кожному конкретному місці черепа. На величину даного параметра, як ви пам’ятаєте, указує той або інший колір маркера. Так, крок за кроком, продовжується робота по ліпленню моделі голови (див. мал. 4).

Звичайно, в наше комп’ютерне століття антропологи реконструюють голови за допомогою 3D-программ. Моделювання починається з того, що фахівець проводить оцифрування глиняного зліпка з черепа. Потім використовується  програма розміщення віртуальних індикаторів глибини. Вони визначають форму зовнішньої поверхні моделі. Фактично ці індикатори є вершинами сплайнів, які накладаються на череп, що управляють.

3. Статеві відмінності в будові таза

Таз чоловіка і жінки також відрізняється формою і розмірам: у жінки він більший, ніж у чоловіка. Таз жінки ширший і нижчий, крила клубових кісток мають більш горизонтальне положення, нижні гілки лобкових кісток утворюють великий кут (прямий або тупий, а не гострий), крижі коротші і ширші, вхід в малий таз округліший. Є ряд інших ознак, що дозволяють розрізняти таз по статі.

Інші кістки скелета також мають статеві відмінності величини і будови, проте ступінь їх вираженості неоднаковий. Більш обґрунтовано можна судити про статеву приналежність плечової, стегнової кістки, грудини, ключиці і під’язикової кістки. Дослідження вказаних кісток за відсутності черепа і тазу набуває самостійного значення.

Визначення статі по кістках осіб, які не досягли статевої зрілості, ненадійне через відсутність достовірних ознак. Деякі орієнтовні дані для отримання висновку можна знайти з боку тазу, розмірів черепа і трубчастих кісток.

Статеві відмінності (диморфізм) найкраще виражені в будові таза. Головні з них можна звести до такого:

1) жіночий таз, як правило, ширший і нижчий, ніж чоловічий; крила клубових кісток у жінок розвернуті в сторони, а в чоловіків поставлені більш вертикально, внаслідок чого найбільша відстань між гребенями клубових кісток у жінок (28—29 см) більша, ніж у чоловіків (25 — 27см);

2) крижова кістка в чоловіків вужча й довша, ніж у жінок;

3) підлобковий кут у чоловіків, як правило, гострий (70—75°), а в жінок — прямий або й більший (90 — 100°).

4) форма входу в таз у жінок округла чи овальна, а в чоловіків нагадує обрис “карточного серця”;

5) форма порожнини малого таза в жінок близька до циліндричної, а в чоловіків нагадує лійку або конус вершиною донизу.

Таблиця 1. Статеві відмінності в будові черепа (за В.П. Алексєєвим та Г.Ф. Дебецом)

Ознаки	Чоловік	Жінка
Розміри	Великі	Малі (особливо лицевого скелета
Розвиток рельєфу (місця прикріплення м’язів, надбрівні дуги, надпере­нісся)	Значний	Слабо виражений
Соскоподібний відросток	Широкий, довгий (до 2 см і більше)	Вузький, короткий, як правило, до 2 см
Лобові й тім’яні кістки	Слабо виражені	Добре виражені
Лоб	Похилий	Прямий
Лобово-носовий кут	Добре виражений у зв’язку із сильним розвитком лобового рельєфу	Плавний перехід від носового відростка лобової кістки до но- сових кісток
Орбіти	Овальні або прямо кутні форми, видов- жені в горизонталь ній площині, верхні краї товсті, округлі	Високі, округлі, верхні краї тонкі й загострені
Щелепа	Велика й масивна, кут гілки близький до прямого	Мала, рельєф вира- жений слабо, кут гід- ки “розгорнутий”
Зуби	Великих розмірів, корені довгі й широкі	Малих розмірів, корені коротші й вужчі

Статеві відмінності в морфології довгих трубчастих кісток виявляються в розмірах й розвитку рельєфу: чоловічі кістки довші, масивніші й важчі, ніж жіночі, м’язовий рельєф на них розвинутий значно сильніше. Найліпше статевий диморфізм спостерігається в будові стегнових кісток.

Необхідно пам’ятати, що в дитячому та юнацькому віці статевий диморфізм у будові скелета має характер слабо виражених тенденцій.

Кістки посткраніального скелета вивчає спеціальний розділ палеоантропології — остеометрія. Одним із найважливіших напрямів остеометричних досліджень е визначення довжини тіла (зросту) людей віддалених історичних епох на підставі розмірів довгих трубчастих кісток. Для цього беруться такі виміри:

Стегнова кістка:

1. Найбільша довжина стегнової кістки — відстань між найвищою точкою головки й найнижчою точкою медіального відростка (тут і далі нумерація ознак подається за Р. Мартіном).
2. Загальна довжина стегнової кістки у природному ста ні — відстань від найвищої точки головки стегнової кістки до площини, яка проходить через найнижчі точки відростків нижнього епіфізу.

Великогомілкова кістка:

1. Загальна довжина великогомілкової кістки — відстань між найнижчою точкою присередньої кісточки та найвищою точкою бічної суглобової поверхні верхнього епіфізу.

1а. Найбільша довжина великогомілкової кістки — відстань між найнижчою точкою присередньої кісточки та найвищою точкою горбистості верхнього епіфізу.

Плечова кістка:

1. Найбільша довжина плечової кістки — відстань між найвищою точкою головки й найнижчою точкою блокоподібної суглобової поверхні.

Ліктьова кістка:

1. Найбільша довжина променевої кістки — відстань від найвищої точки ліктьового відростка до найнижчої точки шилоподібного відростка.

Променева кістка:

1. Найбільша довжина ліктьової кістки — відстань від найвищої точки променевої кістки до вершини шилоподібного відростка.

На сьогодні відомо близько 20 способів визначення зросту за розмірами довгих трубчастих кісток. Значного поширення набув метод американських дослідників М. Троттера і Г. Глезера (рекомендований для вивчення високо-и середньорослих груп) та французького антрополога Л. Манувріє, котрий дає надійніші результати при дослідженнях середньо- й низькорослих популяцій. За формулами цих фахівців розроблені таблиці співвідношення розмірів окремих кісток рук і ніг та зросту живих людей. Якщо ж скелет частково зруйнований (що часто трапляється у стародавніх похованнях), то допускається визначення довжини тіла за розмірами двох—трьох кісток.

Для визначення зросту за методом Троттера і Глезера беруть найбільшу довжину плечової, ліктьової, променевої і стегнової й загальну — великогомілкової кісток, а за методом Манувріє вимірюють найбільшу довжину плечової, ліктьової, променевої й великогомілкової та загальну — стегнової кісток.

Крім зросту, при палеоантропологічних дослідженнях іноді з’ясовують також пропорції й вагу тіла.

Для правильного розуміння різних аспектів статевого поведінки людини необхідні знання суто специфічного характеру, тобто необхідно мати уявлення про анатомії та фізіології розвитку статевої системи в різні вікові періоди життя.

Висновки

Отже, до основних ознаках відмінності чоловіків і жінок. Первинні — основні у чоловіків — сім’яники або яєчка і яєчники у жінок, а також зовнішні статеві органи. Вторинні — тип оволосіння, тембр голосу, розвиток грудних залоз. Третинні — психологічні ознаки, що мають в основі нормальний стан ЦНС, але розвиваються під впливом соціальних факторів і умов. Основним відмінність чоловіки від жінки є все-таки фізіологічні процеси, пов’язані з особливостями будови і функції статевих органів.

Анатомічне будова як чоловіки, так і жінки відомо, нагадаю, що вони мають не тільки відмінності, але й певні подібності.

Будова тазу має анатомічні відмінності (ємність, ширина, зв’язково-хрящове з’єднання), що сприятливо позначається при вагітності та пологах.

Відмінність жіночого тазу від чоловічого починає проявля­тись у період статевого дозрівання і стає виразною у зрілому віці. Кістки жіночого тазу тонші, гладенькі, не такі масивні, як у чоловіків, жіночий таз нижчий, ширший, більший за об’ємом. Крижі ширші, мис виступає вперед менше, лобковий симфіз коротший і ширший, форма входу у малий таз поперечно-овальна і більша, ніж у чоловіків. Лобковий кут 90-100°, у чоловіків 70-75°.

Список використаної літератури

1. Борисова О. Соціально-історична антропологія: навч. посібник / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2007. — 328с.
2. Леві-Строс К. Структурна антропологія / Зоя Борисюк (пер.з фр.). — 2.вид. — К. : Основи, 2000. — 391с.
3. Сегеда С. Антропологія: Навч. посіб. для студ. гуманіт. спец. вищ. навч. закл. — К. : Либідь, 2001. — 335с.
4. Шмалєй С. В. Антропологія: Для студ. природничих спец. вищих навч. закл. / Херсонський держ. ун-т. — Херсон, 2006. — 46с.
5. Юрій М. Антропологія: навч. посібник. — К. : Дакор, 2008. — 421с.