Інститут банкрутства – це невід’ємний та один з найефективніших регулятивних механізмів ринкової економіки. Звісно, в умовах формування і становлення розвитку ринкових відносин без банкрутства не обходиться. Воно поширене не лише в країнах, що розвиваються, а й у державах із розвинутими ринковими відносинами.

Серед найгостріших проблем сучасної української економіки вважається криза неплатежів. Неплатоспроможність охопила майже всі галузі національної економіки: банкрутують як підприємства, так і комерційні банки [1]. Негативна тенденція до збільшення кількості неплатоспроможних підприємств в Україні на сьогодні неподоана [2].

Для ефективного розвитку економіки необхідний досконалий правовий механізм. Одним з елементів такого механізму є Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Передбачена законом процедура банкрутства зорієнтована насамперед на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника і відновлення його платоспроможності. Центральне місце в законі відводиться санації, тобто системі заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та ліквідації.

Важливою центральною особою процедури банкрутства є арбітражний керуючий. За допомогою такої особи відбувається реалізація зв’язків, відносин між боржником, кредиторами та господарським судом. Від дій арбітражного керуючого, можна сказати, залежить подальша доля боржника. Попередній закон «Про банкрутство» не знав такої процесуальної особи. Ліквідація боржника здійснювалася ліквідаційною комісією, члени якої виконували свої повноваження на громадських засадах, що призводило до низької віддачі, неефективності норм закону [3].

Відповідно до ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» арбітражний керуючий – це фізична особа, яка має ліцензію, видану у визначеному законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Така особа може бути і розпорядником майна, і керуючим санацією, і ліквідатором.

Закон визначив особливі вимоги до кандидатури арбітражного керуючого. Насамперед це повинна бути фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, що має спеціальні знання, вищу юридичну чи економічну освіту, відповідну ліцензію і не є зацікавленою особою стосовно боржника і кредиторів. Законодавець чітко встановлює перелік осіб, які не можуть бути призначені арбітражними керуючими: особи, які згідно із законом вважаються зацікавленими; особи, які здійснювали раніше управління цим боржником – юридичною особою, за винятком випадків, коли з дня усунення цієї особи від управління зазначеним боржником минуло не менше 3 років; особи, яким заборонено здійснювати такий вид підриємницької діяльності або займати керівні посади; особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів. До призначення арбітражним керуючим особа має подати до господарського суду заяву, в якій зазначається, що вона не належить до жодної з категорій вищеназваних осіб.

Під час здійснення своїх обов’язків у провадженні справи про банкрутство арбітражний керуючий користується такими правами:

• Скликати збори кредиторів і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу;
• Звертатись до господарського суду у випадках, передбачених законом;
• Отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбаченим законом;
• Залучати для забезпечення своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізованих організацій, запитувати та отримувати їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;
• Виконувати інші дії відповідно до закону.
• Арбітражний керуючий також зобов’язаний:
• Здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;
• Аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринку;
• Надавати державному органу з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;
• Виконувати інші повноваження, передбачені законом.

При реалізації своїх прав та обов’язків арбітражний керуючий зобов’язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів. При цьому арбітражний керуючий повинен залишатись незацікавленою особою щодо останніх [4].

Однак, як показує практика, арбітражний керуючий – найзалежніша процесуальна особа. Таку залежність заклав сам закон. Будь-яке призначення арбітражного керуючого здійснюється переважно за клопотанням кредитора, комітету кредиторів. Уже сьогодні склалася ситуація, коли у кожного великого кредитора завжди є трохи «своїх кишенькових» арбітражних керуючих[5]. Незважаючи на те, що кандидат на цю посаду формально є незацікавленою особою, тобто не підпадає під ознаки ст.1 Закону, фактично він буде «керованим», тому що реально представлений і діє від імені кредиторів.

Робота арбітражного керуючого вимагає великих затрат (транспортних витрат, витрати на оплату юридичних та інших послуг тощо). Законом встановлено, що оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв’язку з виконанням ним своїх обов’язків здійснюються за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. Крім того, кредитори можуть створювати фонд для оплати послуг, відшкодування витрат та виплати додаткової винагороди. Формування фонду та порядок використання коштів визначається рішенням комітету кредиторів та затверджується ухвалою господарського суду. Життя і здоров’я арбітражного керуючого також може бути застраховане за рахунок коштів кредиторів.

Виходить, що фінансує його або боржник, або група кредиторів (частіше). Отже, хто платить, той і керує.

Варто зазначити, що закон не встановив будь-яких вимог щодо кваліфікації арбітражних керуючих при призначенні їх на великі промислові підприємства. Не маючи практичного досвіду на керівних посадах господарюючих суб’єктів, вони легко стають «маріонеткою» у руках окремих осіб.

Практика показує, що арбітражний керуючий ніколи не працює поодинці і завжди залучає велике число помічників. Тому певне обмеження бачиться у закріпленні лише фізичної особи як арбітражного керуючого. Участь юридичної особи у формі довірчих товариств широко практикується у світі. Такий досвід можна б було перейняти і нам, встановивши мінімальний розмір статутного фонду для таких арбітражних організацій.

До питання ліцензування діяльності арбітражних керуючих: законодавець закріпив, що останні діють на підставі ліцензії, виданої уповноваженим органом у порядку, встановленим законом. Було б розумним диференціювати ліцензування такого виду діяльності, установивши кілька категорій ліцензій для роботи у великому, середньому та малому бізнесі. Якщо особа вже має досвід роботи арбітражним керуючим, вона може звернутись в орган ліцензування за одержанням ліцензії другої категорії для роботи в певній галузі і т.д.

Існуючий порядок призначення арбітражного керуючого за клопотанням комітету кредиторів уже «закладає» зацікавленість кандидата, який буде працювати на конкретну групу кредиторів чи керівника боржника, а не на розвиток виробництва.

І, нарешті, арбітражний керуючий повинен мати правовий імунітет (зокрема, встановлення обов’язкового дозволу господарського суду на порушення кримінальної справи під час здійснення ним обов’язків у справі), оскільки якщо він не буде «купуватись», то до нього можуть бути застосовані інші методи впливу.

Таким чином, удосконалення законодавства, яке регулює діяльність окремих учасників процедури банкрутства, буде сприяти ефективній роботі арбітражних керуючих, а отже, кращій роботі підприємств, що в остаточному підсумку позначиться на економіці України.

Література

1. Джунь В. Соціальна детермінація формування та застосування законодавства про банкрутство // Право України. – 2001. – №12.
2. Мельник А. Вілновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: окремі проблеми // Право України. – 2001. – №10.
3. Поляков Б.М. Арбітражний керуючий – найзалежніша особа процедури банкрутства // Право України. – 2001. – №3.
4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»// Урядовий кур’єр. – 1999. – 15 верес..
5. Поляков Б.М. Арбітражний керуючий – найзалежніша особа процедури банкрутства // Право України. – 2001. – №3.