В умовах релігійного плюралізму ідея свободи віросповідання одержує дедалі більше визнання. Це, у свою чергу, створює ґрунт для зловживання цією свободою. На тлі загального росту злочинності злочинність, яка пов’язана з релігією, ще не відіграє значної ролі, однак цей вид злочинності явно набирає сили, набуваючи все більш складного характеру. У зв’язку з тим, що під час проведення досудового розслідування релігійний фактор взагалі не враховується, злочинність, так чи інакше пов’язана з релігією, відрізняється великим ступенем латентності.

Зважаючи на це, є актуальним питання про співвідношення релігії і протиправної поведінки та можливість релігійних переконань виступати мотивом злочину.

Однак, перш ніж перейти до розгляду зазначеної проблеми, необхідно коротко зупинитися на питанні визначення мотиву злочинної поведінки взагалі. Так, мотив у буквальному перекладі та по суті – двигун людської поведінки. Відомий вітчизняний кримінолог А.Ф. Зелінський визначає мотив злочинної поведінки як актуальну потребу, яка задовольняється способами, забороненими кримінальним законом [1, с.65]. Автор, на наш погляд, також правильно визначає те, що потреби людини як такі (що ототожнюються із предметом мотиву) не можуть бути асоціальними або злочинними. Злочинними можуть бути лише засоби та шляхи їхнього задоволення [1, с.59].

Наприклад, суб’єкт під час виконання релігійного обряду на підставі відповідних релігійних переконань скоює вбивство. В цьому випадку мотивом, що визначає його поведінку, є певна релігійна потреба в «духовному комфорті», якого він досягне, зробивши певні ритуальні дії. Безумовно, потреба в духовному комфорті не є антисоціальною, а тим більше злочинною. Злочинним є спосіб задоволення його потреб, а саме – вбивство.

Вибір кримінального способу дії залежить, у першу чергу, від настанов самої особистості, а у віруючої людини такими настановами виступають релігійні переконання, які займають чільне місце в її системі цінностей, і вона, як правило, завжди буде дотримуватися саме релігійних переконань, не звертаючи належної уваги на те, які вимоги висуває закон.

Необхідно зазначити, що механізми як позитивного, так і негативного впливу релігії та релігійних організацій на злочинність ще не досить вивчені як юристами, так і релігієзнавцями, але ця проблема вимагає глибокого вивчення. Взаємозв’язок релігії і протиправної поведінки, безумовно, є, але він складний і суперечливий. Історія і сучасність свідчать про неоднозначний вплив різних релігійних віровчень та/або релігійних організацій на злочинність. Тому уявлення про взаємозв’язок релігії і злочинності істотно відрізняються, а іноді бувають діаметрально протилежними.

У рамках розгляду релігійних переконань як елементу мотиву злочину необхідно зупинитися на поняттях «релігія злочинців» і «злочинна релігія», які, на нашу думку, не тільки істотно відрізняються одне від одного, а й надають можливість визначити ту роль, яку можуть відігравати релігійні переконання у формуванні злочинної поведінки.

Під релігією злочинців варто розуміти ту релігію, яку сповідує суб’єкт, що скоїв злочин. Як показують дослідження, серед злочинців дійсно чимало людей релігійних. Однак, вчинюючи злочини, вони ніяк не виконують яких-небудь релігійних настанов і нерідко взагалі не замислюються над релігійними питаннями. Тому в цьому випадку релігійні мотиви скоєння злочину дуже малоймовірні, оскільки релігійну потребу при цьому не можна вважати актуалізованою.

Однак якщо віруюча людина бачить у своїй релігії настанови до здійснення злочину або виправдовує вже скоєний злочин своїм віровченням, варто говорити про злочинну релігію.

Злочинна релігія – це така релігія, яка повинна заохочувати схильність до порушення законів, провокувати здійснення різних злочинів і забороняти виконання цивільних обов’язків. Вона повинна містити в собі радикальне ставлення до людського життя й обґрунтовувати таке ставлення у своєму віровченні. Очевидно також, що така релігія повинна бути екстремістською й агресивною.

Необхідно відзначити, що поняття «злочинна релігія» вперше запропонував Ю.В.Тихонравов у своїй монографії «Судове релігієзнавство». Однак він підкреслював, що мова йде лише про модель злочинної релігії, яка, цілком імовірно, незастосовна до жодної з реально існуючих релігій. Проте необхідно відзначити, що у той же час можуть існувати релігії, у віровченні, культі та організації яких містяться криміногенні елементи. І якщо це так, то їх необхідно виявляти і вивчати. Так, віровчення ісламу містить п’ять стовпів віри Аркан-ад-дін, однак деякі мусульмани виділяють і шостий стовп, що говорить про джихад (священу війну), а джихад, у свою чергу, можна розглядати в трьох аспектах, один із яких припускає війну з невірними на їхній території. Саме останнє розуміння ісламу містить всі ознаки злочинної релігії, оскільки спрямоване на насильницьке вторгнення, передбачає порушення територіальної цілісності та рівноправ’я залежно від ставлення до релігії.

Розкриваючи поняття злочинної релігії, не можна обійти увагою таке явище, як сатанізм, хоча релігієзнавці нерідко відносять його до напіврелігійних течій. Цей релігійний напрям, на нашу думку, найбільш наближений до моделі злочинної релігії, тому що ознаки злочинної спрямованості містять їхні світогляд, практика та організація [2, с.105 – 113].

Метою створення сатанинської групи є виконання дій та ритуалів, які мають злочинні прояви. У зв’язку з цим можна виокремити ряд конкретних складів злочинів, характерних для сатаністів. Це – пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст.178 КК), незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст.179 КК), наруга над могилою (ст.297 КК), нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури (ст.298 КК), створення або утримання місць розпусти і звідництва (ст.302 КК), жорстоке поводження з тваринами (ст.299 КК), хуліганство (ст.296 КК), іноді умисне вбивство (ст.115 КК) та ін.

Останнім часом спостерігається також криміналізація окремих нових релігійних організацій. Серед них вирізняються «Криміногенні релігійні групи» та «Кримінальні релігійні групи». До першої групи належать релігійні організації, які характеризують не пряме кримінальне спрямування, а таке, яке опосередковане віктимністю або містить лише певний криміногенний потенціал, тобто спостерігаються явна асоціалізація, дезадаптація членів релігійної групи, релігійна мотивація безробіття, неосвіченості, очікування «кінця світу» у визначений термін. До другої групи належать спільноти, для яких характерні розпалювання релігійної ворожнечі, дії, спрямовані на пошкодження храмів представників іншого віросповідання, природних, культурних цінностей, заклики до відхилення від виконання конституційних обов’язків [3, с.257].

Криміногенність деяких релігійних течій може виявлятися в їхньому віровченні, культі та організації. Вони схиляють своїх адептів до самогубства, передбачають довгочасні голодування, чим заподіюється значна шкода здоров’ю людей, забороняють приймати медичну допомогу тощо, що викликає відповідну реакцію близьких. Для них також характерні проведення несанкціонованих масових релігійних акцій, нетерпиме ставлення до інакомислячих, схиляння своїх членів до відмови здійснювати свої громадянські права та виконувати свої обов’язки. Специфіка зазначених злочинів полягає насамперед у тому, що члени релігійних груп свідомо відмовляються від своїх прав та обов’язків, тому що розглядають такі відмови лише як виконання вимог свого віровчення та культу.

Однак варто відзначити, що одних релігійних переконань мало для того, щоб вони були вирішальними при формуванні мотиву злочину навіть у тому випадку, якщо людина сповідує релігію, яка містить явні злочинні риси. Як вважає Ашафенбург, «вероисповедание само по себе едва ли имеет значение в уголовной статистике. Мы регистрируем лишь принадлежность к той или другой из существующих религий, а не степень индивидуальной религиозности, не интенсивность веры отдельных лиц, не влияние религиозных догматов на мысли и поступки» [4, с.74]. Дійсно, визначити ступінь релігійності людини й інтенсивність її віри практично неможливо, як і не можна з упевненістю стверджувати, що у випадку вчинення злочину віруючою людиною нею керували тільки лише її релігійні переконання, а не користь, помста, ревнощі тощо. Крім того, у кримінальній психології є теорія полімотивності злочинної поведінки, яка говорить про те, що будь-яка людська поведінка спрямовується не одним, а кількома мотивами. Таким чином, сповідування тієї або іншої релігії, навіть релігії, яка в корені не згідна з усім існуючим правопорядком і вимогами закону, лише у вкрай рідкісних випадках виступає єдиним мотивом злочину. Однак це може бути однією з головних умов злочинності, тобто релігія може виступати як фактор злочинності, хоча вона поки що явно недооцінюється в цій якості.

Заборонити релігію або віросповідання, навіть якщо вони продемонстрували свою небезпеку для суспільства, не можна, як не можна заборонити яку-небудь ідеологію. Для здійснення такої заборони треба було б запровадити контроль над думками і цензуру інформації, а це недемократично, складно і дорого. З нею можна тільки боротися за допомогою іншої релігії або ідеології, тому релігія, нехай навіть злочинна, у вигляді віровчення може існувати. Боротися потрібно із зовнішнім проявом такої релігії, з культовою діяльністю та із її поширенням. Забороняти ж можна лише ті релігійні організації, де існують віровчення, які містять у «згорнутому» вигляді злочинні мотиви своєї діяльності. Однак із забороною цього виду релігійних організацій потрібно бути вкрай обережним. Як показує історичний досвід, релігійні переслідування, у якій би формі вони не виражалися, завжди призводили до зворотних результатів: чим сильніший тиск на ту чи іншу релігійну групу, тим інтенсивнішою стає її активність. Саме обмеження релігійного життя створює ґрунт для розвитку «підпільних» форм релігійності. Тому переведення криміногенних релігійних груп на нелегальне або напівлегальне становище тільки ускладнює контроль над ними, в той час як реєстрація таких груп, можливо, зробить їх доступними для криміналістичного обліку і вивчення. Головна ж проблема полягає в тому, як розпізнати криміногенність тих чи інших релігійних явищ.

Для цього доцільно розробити принципи застосування спеціальних релігієзнавчих знань у правоохоронній діяльності. В розслідуванні злочинів, пов’язаних із релігією, представникам правопорядку найчастіше вже не вистачає відповідних знань, тому що коло їхніх пізнань у цій сфері обмежується навчальним курсом релігієзнавства в кращому випадку. Під час проведення досудового слідства необхідно висувати і розробляти версії скоєння конкретних видів злочинів з релігійних мотивів, а також залучати кваліфікованих фахівців у цій галузі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зелинский А.Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. – К.: Юринком Интер, 1999. – 240 с.
2. Волкова Г.М., Волошин В.В. Сучасний сатанізм: причини виникнення та ознаки злочинної спрямованості // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2003. – №1. – С.105 – 113.
3. Палій М.В. Кримінологічна оцінка терміна «секта» // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 1999. – №1. – С.253 – 259.
4. Цит. по: Тихонравов Ю.В. Судебное религиоведение. – М.: ЗАО «Бизнес-школа»;»Интел-Синтез», 1998. – 272 с.