У кримінально-правовій літературі існує декілька визначень мотивації злочину, що дозволяє стверджувати про відсутність єдиного погляду щодо визначення цього поняття. Найбільш розповсюдженим є визначення, згідно з яким мотивація є процесом формування мотиву злочину [1, с.234].

С.А.Тарарухін вважає, що мотивація злочину вживається у двох значеннях: як внутрішній процес виникнення мотиву злочину в результаті взаємодії особистості з навколишнім середовищем та як результат формування мотиву злочину [2, с.151]. З таким підходом необхідно погодитись, оскільки він не суперечить психологічному визначенню поняття мотивації [3, с.82 – 86].

Такі вчені-юристи, як А.О.Герцензон, Б.С.Волков, С.А.Тарарухін за різними вихідними критеріями пропонують різні види мотивів і мотивації. П.С.Дагель з точки зору кримінально-правової класифікації мотивів визначає такі: 1) суспільно небезпечні (низькі) мотиви злочину; 2) суспільно нейтральні мотиви злочину; 3) суспільно позитивні мотиви злочину [4, с.214]. До першої групи мотивів він відносить антидержавні мотиви (національна расова ненависть, помста за державну діяльність) й особисті низькі мотиви (користь, ревнощі, жорстокість, хуліганські мотиви); до другої групи – особисті мотиви, які не мають низького характеру: жалість чи співчуття, родинні й інші почуття, сором, захопленість; до групи суспільно корисних мотивів – неправильно сприйняті інтереси держави, підприємства, мотиви захисту від суспільно небезпечного посягання, науковий інтерес тощо.

Зазначимо, що такий підхід є дещо звуженим, оскільки йдеться лише про мотиви злочину, при цьому поза увагою залишається те, що мета злочину також може бути суспільно небезпечною, суспільно корисною чи суспільно нейтральною, оскільки мотив і мета не тільки взаємопов’язані, але й визначають одне одного. Виходячи з визначеного, доцільно, на нашу думку, вдосконалити класифікацію П.С.Дагеля введенням поняття «мотивації» злочину, розуміючи її як поєднання мотивів і цілей вчинення злочину.

А.В.Савченко доходить висновку, що мотивація злочину завжди є негативним та руйнівним за своїм змістом явищем, навіть якщо до її складу входять суспільно нейтральні або суспільно позитивні мотиви, тому що вона спотворює і завдає шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. На нашу думку, з деякими аспектами цього визначення поняття мотивації злочину погодитись не можна, оскільки вчинення особою злочину з соціально корисною мотивацією, по суті, є негативним явищем лише частково, адже небезпека такого діяння полягає більше не в самій особі, а у наслідках, які настали і спричинюють шкоду правоохоронюваним інтересам.

Вчинення злочину з соціально корисною мотивацією, на нашу думку, жодним чином не можна ототожнювати з негативною мотивацією вчинення злочину, оскільки істотна різниця між ними і полягає у спрямованості «лихої» волі особи, що вчинила злочин. У випадку вчинення злочину із соціально корисною мотивацією особа, по суті, не є суспільно небезпечною, оскільки вона прагне користі для суспільства. Проблема полягає в тому, що вона обирає заборонені кримінальним законом засоби досягнення поставленої мети, в той час як особа, яка умисно вчиняє злочин із соціально негативних мотивів і свідомо шкодить життю, здоров’ю, власності особи, є не тільки і не стільки суспільно небезпечною з позиції вчиненого діяння, а насамперед – з точки зору спрямованості деструктивного умислу, пов’язаного з тими ідеями, які заперечують та/або «перекручують» суспільні та відповідні правові принципи.

Безумовним є те, що необхідно відмежовувати соціально корисну мотивацію від соціально негативної, але «виправданої» самим злочинцем. Наприклад, серійний вбивця може виправдовувати свої злочини намаганням «очистити» суспільство від недостойних членів, але подібне трактування своєї поведінки виникає переважно після вчинення певної кількості злочинів. Більш того, майже кожен злочинець виправдовує свої вчинки, знаходить для них певне ідеологічне підґрунтя, але це не робить його мотивацію соціально корисною. Подібне виправдовування злочинної поведінки є своєрідною психологічною сублімацією і лише сприяє укоріненню злочинних намірів. Виправдання «наживлюється» на соціально негативну мотивацію. Особа під час вчинення злочину керується соціально негативними мотивами, а «виправданням» вона заспокоює совість. Тобто у наведеному вище прикладі вбивця керується крайньою неповагою до суспільства, мотивами отримання почуття власної значущості, зневагою до людської особи тощо, але ніяк не прагненням до розвинутого суспільства.

З наведеного можна зробити висновок, що соціально корисну мотивацію злочину можна відокремити від соціально негативної через зіставлення діяння і його пояснення особою, яка його вчинила, в поєднанні із застосуванням порівняння такого діяння зі ступенем наближення до обставин, які виключають злочинність діяння, – необхідна оборона, крайня необхідність, діяння, пов’язане з ризиком, затримання особи, що вчинила злочин, тощо. На нашу думку, всі діяння, які виключають кримінальну відповідальність згідно з розділом 8 Загальної частини КК України вчиняються тільки з соціально корисною мотивацією.

В юридичній літературі мотивація злочину переважно досліджується в аспекті її суспільної небезпеки. Позитивна мотивація практично не вивчається, оскільки розповсюдженою є думка, що якщо діянням заподіяна шкода, то корисність діяння виключається взагалі. М.С.Грінберг, який досліджував проблеми виробничого ризику, відзначав: якщо під час вчинення злочинного діяння ставиться правомірна мета, то небезпека такої дії знижується, а в тих випадках, коли корисність дії вища за можливу небезпеку, вона взагалі виключає її [5, с.76]. Однак особливості мотивації діянь, пов’язаних із ризиком, М.С.Грінберг не розглядав [6, с.89].

У чинному Кримінальному кодексі лише один раз вживається поняття «значна суспільно корисна мета» – у ч.1 ст.42 «Діяння, пов’язане з ризиком»: не є злочином діяння (дія чи бездіяльність), що завдають шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Суспільно корисна мета при цьому переважно трактується як мета придбання майна для суспільства, держави чи багатьох громадян, отримання наукової, технічної, гуманітарної й іншої інформації, збереження чи покращання життя або здоров’я людей. При цьому користь для суспільства у випадку успіху таких дій (бездіяльності) повинна бути значною і за об’ємом, і за характером [7, с.180 – 182].

Виходячи з вищевикладеного, пропонуємо власне визначення соціально корисної мотивації злочину: соціально корисною мотивацією злочину є поєднання в діяльності особи соціально корисного мотиву та мети із засобами їх досягнення, які входять у протиріччя з кримінальним законом. Ознаками соціально корисної мотивації є:

• вчинення діяння з ознаками обставин, які виключають його злочинність;
• вибір засобу досягнення поставленої мети, який суперечить вимогам кримінального законодавства;
• реальне чи помилкове уявлення про корисність діяння.

Щоб глибше зрозуміти сутність явища соціально корисної мотивації, необхідно розглянути її і як глобальне явище, властиве певній особі та дати відповідно до певних ознак класифікацію соціально корисної мотивації. Виявляючи найбільш загальні, типові властивості соціально корисної мотивації, порівнюючи її з подібними та відрізняючи від інших явищ, класифікація дає можливість більш детально дослідити саму соціально корисну мотивацію, її вплив на інші явища, напрями її стимулювання. За своєю внутрішньою сутністю класифікація є етапом пізнання сутності об’єктів, які класифікуються. Головною властивістю наукової класифікації є розподіл об’єктів на окремі класи за їх об’єктивними загальними та відмінними ознаками, враховуючи їхні закономірності та взаємозв’язки.

Першою ознакою, яка є доцільною для класифікації соціально корисної мотивації, є момент виникнення такої мотивації, відповідно до якого можна виділити первинну соціально корисну (або природну) мотивацію та вторинну (або похідну) мотивацію, яка виникла і склалася під впливом певних соціально-політичних, економічних і релігійних факторів. Залежно від змінюваності необхідно виділити:

• стійку соціально корисну мотивацію;
• нестійку соціально корисну мотивацію, яка під впливом різних негативних факторів змінюється або деформується в негативну мотивацію, що стає основою антигромадської діяльності.

Стосовно кримінально-правової класифікації соціально корисної мотивації необхідно виділити такі види:

• соціально корисна мотивація діянь, які складають привілейований склад злочину (вбивство або умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони, перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця і т. ін.);
• соціально корисна мотивація діянь, які відповідно до п.8, 9 ст.66 є обставинами, що пом’якшують покарання;
• соціально корисна мотивація в обставинах, які виключають злочинність діяння;
• соціально корисна мотивація діянь, вчинених при максимальному наближенні до обставин, які виключають злочинність діяння.

Разом із кримінально-правовою оцінкою діянь, вчинених із соціально корисною мотивацією, необхідно наголосити на тому, що в будь-якому випадку не можна сприяти знищенню в особі соціально корисної ініціативи, навіть якщо засоби досягнення мети є злочинними (їх і потрібно замінювати), а тому ми пропонуємо ввести як обов’язкову таку обставину, що пом’якшує покарання, як вчинення діяння із соціально корисною мотивацією і доповнити ст.66 КК України п.10 «Вчинення злочину із соціально корисною мотивацією», що, на нашу думку, буде певним чином «узагальнювати» підходи до виключення злочинності діяння та пом’якшення покарання, а також матиме виховний та стимулюючий характер і водночас вказуватиме на хибність обраних засобів досягнення поставленої мети.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. – М., 1991. – 234 с.
2. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. – М., 1977. – 151 с.
3. Савченко А.В. Психолого-юридичний аналіз проблеми мотиву злочину // Право України. – 1998. – №3.
4. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974.– 243 с.
5. Гринберг М.С. Производственный риск в советском уголовном праве.– М., 1973. – 230 с.
6. Хлистова Н.Б. Цілі покарання та суспільно корисна мотивація суспільно небезпечних діянь: актуальні проблеми співвідношення // Проблеми держави і права в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. пр. курсантів та студентів ДІВС. – Донецьк, 2003. – 179 с.
7. Хлистова Н.Б. Проблемы обеспечения права на риск в Уголовном кодексе Украины // Захист прав і свобод людини в діяльності правоохоронних органів: Матеріали всеукр. наук. курсант. (студент.) конф. – Одеса, 2002. – 208с.