ХХ століття відзначилося стрімким розвитком медичної науки, зокрема трансплантології. За приблизними підрахунками, близько чверті мільйонам людей із важкими захворюваннями сучасна трансплантологія надала можливість продовження життя. Але в той же час вона створила ряд юридичних, соціальних та моральних проблем, головна з яких полягає в тому, що легальний ринок донорських органів у жодній країні світу не здатний зрівняти попит і пропозицію, адже законодавець встановлює жорсткі умови отримання органів та тканин для пересадки, що сприяє розвиткові “чорного ринку”, для учасників якого існує єдина умова – ціна.

А з розвитком медичних препаратів, які дозволили тривалий строк зберігати органи після їх вилучення та здійснювати транспортування на великі відстані, “ чорний ринок” таких матеріалів набув транснаціонального значення.

Не обминули такі проблеми і Україну. Чинний кримінальний закон встановлює відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, за незаконну торгівлю органами або тканинами людини, за участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю, але нічого не говорить про переміщення таких матеріалів через митний кордон України. Невже законодавець не вважає таке діяння суспільно небезпечним? Це питання і на сьогодні не отримало правової регламентації. Адже стаття 143 ККУ не містить такої форми об’єктивної сторони злочину, як незаконне переміщення через митний кордон України органів та тканин людини, а стаття 201 ККУ не фіксує такого предмета контрабанди, як органи та тканини людини.

Коли українські правоохоронці вперше зіткнулися з такою проблемою, то порушену кримінальну справу було припинено на цілком законних підставах: за чинним законодавством органи й інші анатомічні матеріали не належать до предметів, які заборонено вивозити за кордон. А на запит слідчого до Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства внутрішньоекономічних зв’язків України відповіли, що ціни на трансплантати людського походження відсутні. Тобто виходить, що трансплантати є товаром і їх переміщення буде контрабандою, якщо їх вартість перевищуватиме у тисячу і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян? На наш погляд, вважати частинку людини товаром є не просто неприпустимим, а аморальним.

Щоб ця проблема отримала належне правове регулювання, потрібно визначити правовий статус трансплантантів, стосовно якого юридичній науці відомо декілька підходів. Перший підхід засновується на ставленні до трансплантантів як до речей, а людина має право розпоряджатися ними на свій розсуд як товаром.

Представники другого підходу заперечують сприйняття органів та тканин людини як речей, адже вони утворюються внаслідок природного біологічного процесу і використання щодо них терміна “купівля-продаж” не має ні економічної, ні правової основи [1, c. 75]. Визнання органів та тканин товаром дозволило б зробити абсурдний висновок, що людина є одночасно і об’єктом, і суб’єктом цивільних правовідносин [2, c. 63]. До того ж стаття 18 Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” встановлює заборону на укладання угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку.

Прихильники третього підходу вважають, що органи та тканини людини – це не тільки частина організму людини, а й частина матеріального світу, тому вони належать до речей [3, c. 97], які виконують функцію рятування життя та відновлення здоров’я хворих [4, c.24]. Тому ряд науковців (М. Малєіна, Н. Маргацька, С. Стеценко) пропонують до органів та тканин застосовувати режим речей, які обмежені в обігу [3;4;5, c. 52]. Важаємо такий підхід правильним, оскільки він підкреслює їхню специфічність та виняткове суспільне значення, що неабияк впливає на їхній статус.

Якщо вважати органи і тканини людини товаром, то для правового вирішення зазначеної проблеми Міністерству охорони здоров’я України потрібно розробити і затвердити методику оцінки вартості органів та тканин людини, призначених для трансплантації, що дозволить при виявленні їх незаконного переміщення через митний кордон України кваліфікувати діяння як контрабанда.

Однак, на нашу думку, органи і тканини людини слід визначити такими, що обмежені в обігу, і відтворити це у КК України таким чином:

• або додати до статті 143 ККУ частину шосту, яка б виглядала так: “незаконне переміщення через митний кордон України органів та тканин людини”. А оскільки відповідно до Порядку перевезення анатомічних матеріалів людини в межах України та вивезення їх за межі України, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 96 від 4 травня 2000 року, органи людини, призначені для трансплантації, можуть ввозитися на митну територію України і вивозитися за межі цієї території Координаційним центром трансплантації МОЗ України як юридичною особою на умовах рівноцінного обміну в порядку, визначеному міжнародними договорами України, то будь-яке переміщення іншою особою є незаконним;
• або до переліку предметів контрабанди, вказаних у статті 201 ККУ, додати такі предмети, як “органи та тканини людини”;
• або доповнити ККУ окремою спеціальною нормою, яка б встановлювала відповідальність за незаконне переміщення через митний кордон України органів та тканин людини.

Список використаних джерел

1. Красновский Г. Н. Биоэтические и уголовно-правовые проблемы в законе РФ о трансплантации органов и (или) тканей человека // Государство и право –– №12.
2. Красновский Г. Н., Иванов Д. Н. Актуальные вопросы правового регулирования трансплантации органов и тканей в РФ // Весник Московского государственного университета. Сер. Право.–– №5.
3. Малеина М. П. Право индивида на телесную (физическую) неприкосновенность // Государство и право.–– №1.
4. Маргацкая Н. А. Гражданско-правовые проблемы донорства и трансплантации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук.– М., 1984.
5. Стеценко С. Г. Регламентация донорства как фактор правового регулирования трансплантации органов и тканей человека // Медицинское право и этика.– – №2.