Момент укладення договору має дуже важливе значення, оскільки саме з ним законодавець пов’язує вступ договру в силу, тобто обов’язковість для сторін умов укладеного договору [1, с.183].

Процес укладення договору визначений самою природою відповідної конструкції: оскільки договір є домовленістю, яка укладається не менш як двома сторонами, він здійснюється шляхом проходження у крайньому випадку двох стадій. Одна з майбутніх сторін робить пропозицію, це – оферта; друга – дає свою згоду, це – акцепт.

Традиційним для законодавця протягом тривалого часу було виділення двох випадків укладення договору зі створенням для кожного із них свого особливого режиму. Мова йде про укладення договору між „присутніми” і „відсутніми”. В кожному з цих варіантів стадії пропозиції (оферти) і її прийняття (акцепту) слідують одна за одною і ніколи не поєднуються [2, с.192].

Якщо договір укладається між „присутніми”, то сторони майбутнього договору спілкуються безпосередньо, і між офертою і акцептом не має суттєвого розриву у часі. При усній оферті акцепт повинен бути зроблений негайно, або зроблена нова оферта. Такі відносини називають переддоговірними контактами (переговорами), в ході яких сторони визначають зміст договору.

Укладення договору між „відсутніми” контрагентами, тобто сторонами, які віддалені у просторі, має певні особливості, оскільки між пропозицією (офертою) і її прийняттям існує певний проміжок часу. Складність цієї конструкції полягає ще й у тому, що між вираженням волі однієї сторони і її засвоєнням іншою повинен пройти певний час, а для укладення договору необхідно, щоб воля сторін співпадала.

Загалом щодо питання про момент укладення договору між „відсутніми” контрагентами існує два погляди: а) згідно з однією точкою зору, таким моментом є виявлення згоди сторони, яка одержала пропозицію. Ця теорія заснована на першій умові дійсності договору, на необхідності погодженої волі, й ігнорує другу умову – необхідність взаємного засвоєння цієї волі. Саме поняття про момент вираження згоди на пропозицію видається досить хитким: чи можна під цим розуміти суб’єтивний стан волі, чи відправлення відповіді, чи неможливість відкликання назад листа чи телеграми? б) з іншої точки зору, договір здійснюється в той момент, коли відповідь, яка включає в себе прийняття (пропозиції), досягає сторони, яка запропонувала (ініціювала укладення договору). Ця теорія дещо віддаляє момент укладення договору, а тому не користується співчуттям торгових законодавств, але натомість відзначається більшою послідовністю, ніж перша [3, с.232].

Модель відправлення акцепта (mail-box theory) застосовується в країнах англо-американської системи права та в Японії. Країни ж континентальної системи права дотримуються моделі отримання акцепта оферентом. Зокрема, це передбачено в цивільних кодексах Австрії та Італії.

Швейцарський зобов’зальний закон містить важливе відхилення від принципу „отримання” акцепта. Він вказує, що якщо договір укладений (тобто оферент отримав відповідь з акцептом оферти), то дія договору починається не в момент такого отримання а, ще в момент відсилки повідомлення про акцепт оференту, чи (коли не вимагається прямо виражений акцепт) – у момент отримання оферти адресатом [4, c.91].

Варто зазначити, що моделі відправлення акцепта укладення договору при інших рівних умовах відбувається раніше, ніж при моделі отримання акцепта, що особливо помітно при відправленні повідомлення про акцепт за допомого поштового листа оференту, який проживає в іншому місті чи країні. Недоставлення оференту поштою чи телеграфом повідомлення про акцепт не заперечує факту укладення договору.

Відповідно до ст. 640 ЦКУ договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Отже, в Цивільному кодексі України перевагу надано другій моделі – одержання оферентом повідомлення про акцепт оферти. Але в ст. 640 ЦКУ законодавець передбачив і додаткові умови, відповідно до яких договір буде укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Це, зокрема, можуть бути договори дарування, перевезення, зберігання.

Новий ЦК конкретизував момент укладення договору, який потребує нотраіального посвідчення. Момент нотаріального посвідчення є моментом укладення договору. Якщо договір потребує державної реєстрації, він вважається укладеним з моменту його державної реєстрації (наприклад договір купівлі-продажу нерухомості) [5, с.539].

Оферта і акцепт породжують певні обов’язки для сторін, які їх здійснюють: оферта зв’язує оферента можливістю її прийняття в певні строки, а приєднання до неї акцепта обумовлює визнання договору укладеним. Однак не кожна пропозиція укласти договір має силу оферти і не кожне прийняття пропозиції отримує значення акцепта [6, с.24].

Оферта повинна бути чітко вираженою і визначеною. У ній наперед вказуються умови договору, який пропонується укласти одній чи декільком сторонам [7, с.182]. Офертою є пропозиція, яку відрізняє ряд індивідуалізуючих ознак і яка тягне за собою встановлені у законі правові наслідки як для того, від кого вона походить (оферента), так і для адресата (акцептанта) [2, с.198]. Хоча сама по собі оферта договору не породжує [8, с.210].

Оферта стає дійсною тоді, коли вона дійшла до відома особи, до якої вона звернена, або особи, яка може вважати себе уповноваженою на прийняття оферти. До того моменту оферта ще не має юридичної сили. Тому право навіть тих країн, в яких вважається, що оферта зв’язує оферента до її акцепта, допускає можливість анулювання оферти при умові, що повідомлення про анулювання стане відомим адресату оферти не пізніше, ніж сама оферта [4, с.92].

Відповідно до ст. 641 ЦКУ пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Істотними умовами договору відповідно до ст. 638 є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З наведеної норми закону можна зробити висновок, що для того, щоб укласти договір, насамперед сторони повинні обумовити предмет договору. Іншими словами, при погодженні умов договору сторони не можуть відступати від вимог імперативних норм [9, с.13].

Оферта виражає намір особи вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття, коли її предметом є створення між сторонами конкретного правовідношення, а саме – зобов’язального правовідношення, і коли сторона, яка робить оферту, дійсно хоче безпосередньо створити таке правовідношення. Зміст оферти повинен бути таким, щоб адресату достатньо було дати згоду для визнання договору укладеним.

За загальним правилом, надіслання оферти зв’язує особу, яка її надіслала. Це означає, що у разі безумовного акцептування її іншою стороною; оферент стає стороною в договірному зобов’язанні [10, c.217].

Оферта повинна бути адресована конкретній особі або декільком особам. Коли пропозиція укласти договір розрахована на невизначенне коло осіб (наприклад у рекламах), то вона розглядається як запрошення робити оферту, якщо інше прямо не зазначено в цій пропозиції.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати, але не пізніше, як до моменту або в момент її одержання адресатом.

З моменту відправлення оферти починається нормативне регулювання відносин між майбутніми сторонами договору.

Акцепт оферти являє собою вираження згоди прийняти оферту і, відповідно, згоду створити зобов’язання такого змісту, яке вказувалось в оферті [4, ст. 92].

Якщо особа, що одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

За загальним правилом форма акцепту повинна відповідати формі оферти. В Цивільному кодексі прямо не вказано, чи може акцепт бути вчинений шляхом мовчання. Але відповідно до ч 3. ст. 205 у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

ЛІТЕРАТУРА

1. Суханов Е.А. Гражданское право: В 4 т. – М., 2004. – Т.3.
2. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Кн.1: Общие положения. – М.: Статут, 1999.
3. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – 1907.
4. Май C.К. Очерк общей части буржуазного обязательственного права. – М., 1953.
5. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака– К.: Істина, 2004.
6. Иоффе О.С. Обязательственное право. – 1975.
7. Саватье Р. Теория обязательств. – М., 1972.
8. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. – К., 1997.
9. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2001.
10. Дзера О.В. Зобов’язальне право. – К., 1998.