Положення України в середині XVІІ століття було багато в чому унікальним і однозначно складним. Сам факт появи в Східній Європі практично відразу нової держави викликав подив і навіть замилування сучасників.

У другій половині XVІІ ст. на українських землях швидко зростало магнатське землеволодіння. До цього магнатів підштовхувало зростання попиту на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію на західноєвропейських ринках. У Галичині розташовувалися маєтки Потоцьких, Собеських, Даниловичей, Одровонжей та інших у формі «ключів» — декількох сіл і городків, управлялись як єдиний господарський комплекс. В 1689 р. у Брацлавському воєводстві 80% усіх селянських і міщанських дворів належало 18 магнатам, у Волинському воєводстві 75% селянських господарств перебувало в латифундіях магнатів.

Саме на Волині розташовувалося «Острожчини» — володіння князів Острозьких. Крім цього володіння К.В. Острозького на початку XVІІ ст. перебували в Брацлавському, Київському, Російському, Сандомирському, Краківському, Берестейському, Мінськом, Новогрудському, Вітебськом і Віленському воєводствах. У них розташовувалися 620 населених пунктів, серед яких було 38міст. Однак найбільш значними були волинські володіння.

Війна велася на території України, тому її господарство було сильно зруйноване. Спустошення цілих регіонів змусило до переселення тисячі людей. Крім того, населення України в масовому порядку стало «окозачуватись». Статус козака давав можливість не платити основних податків в обмін на несення військової служби, коли це буде потрібно. Природно, такий відтік платників податків не міг не позначитися на стані скарбниці.

Одночасно з поширенням маєтків розвертався процес освоєння  окраїн, внаслідок чого в Україні набагато зросла площа оброблюваних земель. Сільське господарство поширилося на нові місцевості Східного Поділля, південну частину Київщини й Лівобережжя й Слобожанщину. Однак регіоном найбільш розвинутого землеробства залишалися Бельщина, Холмщина, Волинь, Західне Поділля й частково Галичина.

Також з появою маєтків був пов’язаний розвиток товарного виробництва, при якому продукція виготовлялася не для власного споживання, а на продаж. Одночасно із цим значні суспільні зміни відбуваються в середніх магнатів і шляхти.

Крім того, чимало проблем виникало в Гетьманщини й з військом. Навіть після введення полкової організації козаки залишилися перейняті духом істинно запорізької вольниці, що легко міняє політичної пристрасті, а тому непередбаченої. Все це привело до того, що Хмельницький став всі частіше залучати й використовувати наймані частини із ближнього зарубіжжя.

У таких складних зовнішніх і внутрішньополітичних умовах управляти Україною могла тільки людина авторитетний, часом і авторитарний, від чиєї політичної волі залежалася майбутнє української держави як такого.

Виробництво і побут — дві сторони єдиного процесу життєдіяльності людей. Пов’язана з побутом обрядність була невід’ємною складовою також і побуту. Зумовлені світоглядом обрядові дії були для тодішніх людей так само важливі, як і вся діяльність в сфері побуту.

Основним завданням України в той час було створення сильної суверенної держави, що могло б не боятися нападу ворога. Це мети можна було домогтися декількома способами — об’єднавшись із Московською державою, повернувшись до складу Речі Посполитої або почавши війну за незалежність до тої пори, поки вороги не запросять миру.

Головною галуззю економіки України залишалось сільське господарство, яке дедалі більше набувало товарного вигляду.

Значно поширилося велике землеволодіння, в основному за рахунок царських та гетьманських пожалувань, причому не тільки місцевій старшині, а й російським дворянам. У промисловості почали зароджуватися капіталістичні відносини. Дедалі все більше орієнтувалися на ринок ремісничі цехи. Новим явищем стала організація промислових компаній, серед них Опошнянської у 1730-х рр., що займалась видобутком селітри. На промислових підприємствах поширювались технічні нововведення: водяні двигуни, нові верстати та ін., які підвищували ефективність праці. З’явилось мануфактурне виробництво.

Подальшого розвитку набувала торгівля, здебільшого з російськими містами: Москвою, Петербургом, Тулою, Архангельськом. Розвиткові торгівлі сприяв чумацький промисел. Чумаки займалися перевезенням товарів. Українські купці підтримували зв’язки з Німеччиною, Англією, Молдовою, Польщею та іншими країнами.

Одночасно тривав наступ нових панів (козацької старшини і шляхти) на права селян і рядових козаків, що супроводжувався їх обезземеленням і експлуатацією. Крім того, селянська і козацька біднота мала нести державні повинності з перевезення вантажів, ремонту доріг, будівництва мостів і переправ та фортець, у тому числі й у різних частинах Росії.

Наприкінці XVІІ ст. освітній рівень населення козацької України залишався відносно невисоким. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали дяки, студенти Києво-Могилянського колегіуму, що мандрують. Вони вчили читати, писати,уважати, співати. Розповсюдженим було й домашнє навчання.

Саме в цей період на Гетьманщині виникла й одержала поширення форма навчання й одержання професійних знань при канцеляріях, де виконували різні доручення й одночасно вчилися веденню канцелярських справ, складання ділових паперів. В Україні характерна професійна  підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку одержували й козацькі діти в січовій школі на Запоріжжя. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.

Виникали нові колегіуму, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1727 р.), Переяславський (1738 р.). Останній цілеспрямовано займався підготовкою духовенства для православних приходів Правобережжя. Значним освітнім центром став Харківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія й геодезія.

Посилення ролі українського гетьмана, підтримка ним козацької старшини.

Створення козацької еліти запровадженням посад бунчукових товаришів. Крім них (останніх), в оточенні Мазепи з’явилися ще й значкові та значні військові товариші. За цими посадами гетьман закріплював особливі привілеї.

Надзвичайно вимогливо ставився гетьман до освіти майбутніх державних діячів, тому заохочував навчання молоді зі свого оточення в Києво-Могилянській академії і за кордоном.

Отже, як ми з’ясували, в розвитку української освіти, науки, мистецтва, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна зможе зрівнятися з європейськими державами. За XVІІ ст. різко погіршилося економічне,соціальне й правове положення селян у всіх регіонах України.

У сільському господарстві провідним виробником товарної продукції стали маєтки. Протягом  другої половини XVІІ ст. зростала кількість міст і їхнього населення. Внаслідок поширення маєтків положення більшої частини українських селян погіршилося.

Широкі маси міського населення страждали від сваволі королівської адміністрації або власників міст і національно-релігійних утисків.