Сучасні педагогічні періодичні видання України

Вступ

Актуальність теми. Визначальну роль у процесі наукової комунікації відіграють періодичні видання, яким надається перевага в науковому співтоваристві тому, що публікація в журналі дозволяє вченому брати участь у наукових дискусіях, заявляти пріоритет на наукове відкриття, мати доступ до необхідної наукової інформації. В одних випадках публікація в журналі дозволяє авторові створювати нові інформаційні повідомлення, формувати нове знання, в інших — допомагає зрозуміти, декодувати вже існуючі.

Наукові журнали сприяють утвердженню пріоритетних цілей науково-дослідницької діяльності; забезпечують наукову спільноту, а також усіх зацікавлених новинами щодо вітчизняних та зарубіжних наукових розробок; концентрують матеріали за темами, проблемами, які за інших обставин могли б бути розпорошеними в індивідуальних працях; дають змогу ознайомлюватися з перебігом певних наукових досліджень ще до їх завершення; сприяють розвитку науки, забезпечуючи оперативну актуалізацію наукових досягнень; спонукають учених до публікацій своїх праць; слугують своєрідним науковим форумом для безперервної критичної оцінки наукових гіпотез і теорій.

Зарубіжний досвід свідчить, що наукові електронні журнали стають важливим джерелом одержання інформації та здобуття знань у всіх галузях науки і техніки, посідають значне місце в системі наукових комунікацій. Саме журнальним статтям належить перше місце в системі наукової комунікації — 68 % запитів американських учених становлять статті [10].

Більшість наукових журналів видається як у друкованому, так і в електронному варіантах, а деякі з них — тільки в електронній формі. Кількість останніх постійно зростає. За даними 38-го видання Ulrich’s International Periodicals Directory до наукових журналів віднесено 49 499 видань, із яких 463 існують тільки в електронній формі, а 8505 видань мають дві паралельні версії: друковану та електронну [2]. Зазначені дані свідчать про формування альтернативної системи наукових публікацій.

Розширені можливості сьогодення в розвитку та вихованні дітей приховують в собі як перспективи, так і небезпеки. Вітчизняна педагогіка має великий досвід та традицію виховання молодого покоління. Модні тенденції виступають основними критеріями замовлення, які висувають батьки до рівня «вихованості та освідченості» дитини. Орієнтуючись на бажання батьків, працівники шкільної галузі подекуди забувають про самоцінності дитинства, його особливої ролі в розвитку особистості.

Велику роль у розвитку, поширенні провідних ідей відіграє фахова педагогічна преса. З її допомогою маємо можливість прослідкувати основні ідейні напрями минулого та їх трансформацію в сучасні наукові підходи, оскільки преса завжди виступала потужним джерелом розвитку та поширення ідей дошкільного виховання.

Аналіз наукових досліджень з проблеми. Значна кількість наукових досліджень розглядає педагогічну пресу, як впливовий чинник становлення та розвитку системи освіти. В історичному ракурсі досліджують вплив періодичної преси на окремі аспекти становлення педагогічних ідей (Г. Бигар, І. Дубінець, Н. Гордій, І. Зайченко, М. Кухта, С. Лаба) та професійне становлення педагога (С. Лобода, А. Пугач, А. Онкович). Оскільки матеріали публікацій завжди носять суб’єктивний харатер, вони є джерелом вивчення діяльності персоналій (Н. Гупан, Н. Зайченко). На переконання науковців (Н. Побірченко, Н. Коляди, Н. Хміль) періодичні видання є впливовими засобами, що допомагають в реалізації державної політики та наукової думки в різних галузях освіти.

Аналіз наукової літератури свідчить, що проблема морального виховання учнівської молоді у науково-педагогічній періодиці першої половини XXІ століття поки що залишилася поза достатньою увагою учених.

Тому актуальним є здійснення аналізу тенденцій становлення і розвитку українських наукових журналів як нового засобу в системі наукових комунікацій, що і є метою дослідження.

Тому головною метою роботи є порівняльна характеристика розвитку, становлення, а також проведення всебічного аналізу й оцінки сучасного становища вітчизняних фахових видань з педагогіки й перспектив їх представлення в українському сегменті глобального інформаційного простору.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі завдання:

визначити феноменологічні ознаки нової соціально-комунікаційної ситуації в науці;
простежити розвиток наукових журналів;
здійснити аналіз видань науково-дослідних установ України;
визначити основні завдання бібліотек щодо поширення журналів як нового засобу в системі наукових комунікацій.

Об’єкт дослідження – розвиток педагогічної науки в Україні (середина ХХ століття – початок ХХI століття).

Предмет дослідження – особливості розвитку сучасних педагогічних періодичних видань України.

Методи дослідження. Під час дослідження було дотримано принципи наукової об’єктивності і системності висвітлення явищ. У процесі дослідження використано контент-аналіз, метод класифікації (класифікація видань), статистичний (визначення кількісно-якісних показників розвитку вітчизняної періодики; логічні методи аналізу: порівняння, узагальнення та інші.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи педагогічної періодики

1.1. Періодичні видання наукових установ України в системі наукових комунікацій

У сучасному суспільстві публіцистика має вирішальне значення в житті кожної людини. Уміння висвітлити власний досвід, висловити критичні зауваження тощо необхідне спеціалістам усіх без винятку галузей.

У школах зазвичай здійснюється видавнича діяльність (як мінімум, випускаються стіннівки, рукописні журнали та ін.). Зібрати матеріал, обробити його, представити з урахуванням особливостей будь-якої аудиторії — уміння, які є актуальними для діяльності не тільки журналіста, але й педагога. Теоретичні знання про структуру тексту (публіцистичного) також будуть корисними для вчителя. Освоєння педагогічної теорії, осмислення накопиченого досвіду, підготовка громадської думки до сприйняття новаторських ідей немислимі без використання такого дієвого механізму, яким є педагогічна публіцистика.

Історія вітчизняної педагогічної думки склалася так, що саме періодична преса стала одним з основних засобів для висвітлення важливих проблем навчання й виховання, реалізації творчих потенцій учительства, а отже й розвитку педагогічної думки взагалі. Протягом тривалого часу вивчення педагогічної публіцистики здійснювалось майже винятково в контексті історії літератури, історії громадської думки й суспільного руху [Животко А. П. Історія української преси. — К.: Наша культура і наука, 1999. — 368 с; Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан. — Л.: Світ, 2002. — 268 с; Яременко С А. Мовне питання в науково-публіцистичних джерелах кінця XIX — початку XX ст.: Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України. Ін-т укр. мови. — К., 2004. — 222 с. та ін.]. Вивчення періодичної преси в межах історії педагогіки мало епізодичний характер. Досліджувалися окремі педагогічні журнали (А. П. Животко, Л. Н. Литвин, Л. І. Нефьодова, 3. Г. Полуектова); кілька педагогічних видань того чи іншого періоду або того чи іншого характеру (Н. Ф. Борисенко, П. Н. Груздєв, С А. Дахія, І. В. Дубінець, І. А. Месеняшина, О. Ю. Образцова); висвітлення педагогічних питань у непедагогічній пресі (В. Ф. Авроров, Е. Д. Днєпров, В. А. Жадько, І. В. Зайченко). Український періодичний друк до сьогодні не вивчався з якісного боку. Нечисленними є й спроби узагальненого осмислення розвитку педагогічної публіцистики в Україні. Дослідники рідко приділяють увагу типологічним аспектам періодичної преси.

Сучасна історія педагогіки не має робіт загальноукраїнського охоплення, у яких було б розкрито, наскільки повно періодична преса відобразила стан, розвиток педагогічної думки (педагогічної творчості вчителя) XX століття. Не досліджено процес розвитку педагогічної публіцистики: не знайшли свого пояснення причини виникнення цього феномена вітчизняної педагогіки, не розкрито особливості генезису педагогічної публіцистики, не описано закономірності цього процесу, не представлено типологію й класифікацію всієї періодичної преси України з огляду проблем педагогічної творчості вчительства тощо.

Педагогічна преса — система періодичних видань, присвячена питанням виховання та навчання. Є. Хриков зазначає, що педагогічну пресу можна розглядати як складову педагогічної науки або як складову такого соціального інституту, як преса. «У першому випадку педагогічна преса бере участь у реалізації функцій педагогічної науки. Серед них можна назвати пояснювальну, узагальнюючу, нормативну, перетворювальну, культуростворюючу, підтримуючу, накопичувальну, інформаційно-комунікативну. У другому випадку педагогічна преса бере участь у реалізації функцій, характерних для преси взагалі: інформаційної, маніпулятивної, пропагандистської, регулятивної, загальнокультурної, комунікативної, нормативної, мотиваційної, дослідницької».

А. Пугач вважає, що педагогічні часописи є складовою загального джерельного масиву періодичних видань, на них поширюються закони науково-публіцистичної творчості, принципи і тенденції розвитку журналістики, як однієї з форм суспільно-політичної діяльності. Проте на її думку, водночас, педагогічна періодика — це справжній літопис вітчизняної освіти, синхронне відображення часу, що досліджується. Дослідниця виокремлює педагогічні видання за читацькою аудиторією:

для масового освітянина;
для педагога — дослідника ;
для широкого кола читачів.

М. Романюк зазначає, що пресі, як історичному джерелу, притаманний поліфонізм. Багатоаспектність періодики дозволяє вченим виділити два основних види матеріалів часопису: публікації, висвітлені у газетних формах (статтях, замітках, та ін.) та тексти-джерела (законодавчі акти, статистичні матеріали та ін.). Важливим на його думку є суб’єктивний погляд автора публікації, оскільки це дає можливість визначити основні ідейні напрями, притаманні досліджуваному етапу.

На розвиток наукової педагогічної періодики впливає значна кількість чинників. За словами Н. Хміль, основними серед них можна вважати загальні процеси розвитку педагогічної науки й освіти, потреба вчених-педагогів та освітян-практиків в інформаційному обміні, соціально-економічний та політичний стан держави [34].

Якщо зазирнути у середину XX ст., то соціально-економічний та політичний розвиток України відбувався у складі СРСР, відповідно наука республіки була частиною його наукового простору. У цей період, як зазначала О. Адаменко, українській педагогічній науці були притаманні жорстка централізація та планування, заідеологізованість, низький рівень міжнародних комунікацій, орієнтація переважно на внутрішньо локальний розвиток [1]. На наш погляд, ці тенденції наклали свій відбиток і на розвиток української наукової педагогічної періодики.

У 50-ті роки звертається все більша увага до видавництва книг, журналів та газет, що є основною зброєю учителя. У цей час у педагогічній літературі та педагогічній пресі питання морального і трудового виховання часто висвітлюються однобічно.

Корисну роль у розвитку морального виховання відіграють педагогічні журнали «Виховна робота», «Воспитание школьников», «Молодая гвардия», «Народное образование», «Наука і освіта», «Початкова школа», «Педагогика», «Педагогика и психология», «Ранок», «Радянська школа» («Рідна школа»), «Семья и школа», «Советская педагогика» на сторінках яких публікувалися актуальні статті дослідників.

На сторінках усіх зазначених часописів друкувалися статті, що сприяли ознайомленню освітян з передовим досвідом кращих учителів, вихователів шкіл республіки щодо розв’язання актуальних питань морального виховання шкільної освіти. Майже у кожному номері містилися методичні матеріали і поради, що були розраховані на допомогу вчителям; рецензії на підручники та нову методичну літературу; статті-звіти з педагогічних заходів, котрі відбувалися в республіці. Ці журнали допомагали освітянам-практикам у підвищенні їх фахового рівня, зростанні педагогічної майстерності тощо.

Особливе місце серед усього загалу науково-педагогічної періодики у другій половині XX ст. та до сьогодення посідав науково-педагогічний журнал “Рідна школа” (“Радянська школа”).

Він був започаткований ще в 1922 році в Харкові Колегією наркомату України; уперше був надрукований російською мовою під назвою “Путь просвещения”. Через рік він уже видавався двома мовами: українською – з назвою “Шлях освіти” та російською – з назвою “Путь просвещения”. Починаючи з 1926 року, журнал став виключно україномовним. І його назву змінено – “Комуністична освіта”, під цією назвою він виходив до 1941 року. Видання було відновлено у 1945 році під назвою “Радянська школа”. У ньому було продовжено традиції свого попередника – журналу “Комуністична освіта”; у 1991 році назву змінено на “Рідна школа” [2]. У часописі друкувалися статті, в яких узагальнювали результати науково-дослідної роботи науково-дослідних інститутів педагогіки і психології, кафедр педагогіки, досвід навчально-виховної роботи передових учителів України.

За період свого існування журнал здобув надійну репутацію важливого науково-педагогічного видання. Так, у період з 50-х до 80-их років XX століття він був єдиним центральним друкованим науково-педагогічним періодичним виданням Міністерства освіти УРСР. У ньому розкривалися питання теорії педагогіки, апробації проектів, нововведень і практичних результатів педагогічних досліджень, узагальнення передового досвіду вчителів-новаторів, поширення інноваційних педагогічних ідей; публікації завжди стимулювали розгортання науково-дослідної роботи, сприяли зростанню наукового потенціалу викладачів і науковців, підвищенню якості навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах та вищих педагогічних навчальних закладах.

У часописі “Радянська школа” одночасно охоплювалося надмірно широке коло питань роботи як початкової, середньої та вищої школи, теорії та історії педагогіки, психології, організації народної освіти, освіти дорослих тощо.

Відзначимо, що на сторінках журналу друкувалися статті, повідомлення не лише українських учених-педагогів та освітян-практиків, досвідом науково-педагогічної роботи ділилися відомі вчені, методисти, передові вчителі інших республік та держав. Завдяки цьому українська наукова педагогічна періодика відігравала помітну роль у налагодженні наукових контактів між українськими вченими та їх колегами з інших держав та союзних республік, що сприяло розвитку міжнародних комунікацій.

Отже, період з 1950 року по 1980 рік характеризується відродженням існуючих ще до війни часописів, зокрема часопису “Радянська школа”. Аналізуючи зміст журналів можна зробити висновок, що українська наукова педагогічна періодика другої половини XX століття виконувала функцію науково-методичного забезпечення освіти. Її можна вважати потужним джерелом як наукової (теоретичної), так і методичної інформації педагогічного спрямування. Завдяки цьому вчасно відбувалося інформування освітян щодо нових експериментальних педагогічних досліджень, про нові підходи та методики навчання і виховання молодого покоління в Українській РСР.

У своїй статті О. Русько у журналі «Радянська школа» № 8 за 1958 рік зауважує, що дослідження і розв’язання питань морального виховання ще залишаються на низькому рівні. Наукові праці з питань морального виховання не вказують практикою перевірених і життям виправданих шляхів і методів виховання у дітей різного віку комуністичних поглядів і переконань, комуністичного світогляду, виховання радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму, комуністичного ставлення до праці й соціалістичної власності, виховання свідомої дисципліни, організованості, наполегливості в досягненні мети. Незадовільно розроблені такі важливі проблеми, як виховання учнівського колективу, робота комсомольської і піонерської організації.

Піднімаються гостро важливі питання щодо взаємин між людьми, у програмах і підручниках педагогіки важливі питання морального виховання, комуністичних взаємин між людьми зовсім обходять. Такі завдання морального виховання, як колективізму, правдивості, чесності, ввічливості, скромності забуті укладачами програм і авторами підручників.

У трактуванні завдань методики морального виховання спостерігається тенденція зводити всю роботу в цій справі до формування лише свідомості. Внаслідок цього залишаються поза увагою завдання по формуванню комуністично спрямованих моральних почуттів і звичок. Отже, виходить, що випадає з уваги формування цілісної моральної особистості, у якої між поглядами, почуттями, звичаями, діями, немає суперечності, а виявляється повна єдність.

У часописі оголошуються та обговорюються усі завдання з’їздів ЦК КП України та підводяться підсумки роботи країни у різних галузях науки.

Так у звіті ЦК КП України (18 січня, 1956р.) наголошується, що школа повинна давати молоді не тільки знання основ наук, але й виховувати в неї високі моральні якості радянської людини, ввічливість, чесність, правдивість, працьовитість, здатність переборювати будь-які труднощі, виховувати у юнаків і дівчат почуття патріотизму, дружби народів, відданість великій справі комунізму. Наголошується на тому, що треба підвищити виховну роль комсомольських і піонерських організацій шкіл. Водночас слід усвідомити, що виховання наших дітей, молодого підростаючого покоління – справа не тільки школи, батьків, а й всіх громадян, партійних, профспілкових організацій.

На сторінках журналу у 50-ті роки активно досліджувалися та розкривалися прогресивні педагогічні думки про мораль та моральне виховання таких педагогів, письменників, народних діячів, як О. Герцина, Н. Крупської, В. Куйбишева, В. Леніна, Й. Сталіна, І. Франка, Т. Шевченка та інших. Так життєвий шлях товариша Сталіна, його революційна діяльність, ознайомлення з героїчним життям і діяльністю цієї постаті облагороджує внутрішній світ учнів, допомагає їм виробляти в собі високі моральні якості, мужність, безстрашність, бадьорість, життєрадісність, прагнення патріотичних подвигів.

Різні аспекти морального виховання розглядалися у журналі «Радянська школа». Тематичний аналіз журналів (1980-1990 рр.) засвідчив, що впродовж цього періоду перш за все розглядалися такі питання морального виховання: теоретичні аспекти, проблеми юнацького віку, педагогічне керівництво процесом морального виховання, моральне виховання на уроках і в процесі позашкільної діяльності, сім’я і моральне виховання, спільна діяльність школи, сім’ї і громадськості, моральне виховання старшокласників у школах, атеїстичне виховання.

Упродовж 1991-2000 рр. тематична спрямованість журналу «Рідна школа», в контексті означеної проблеми, поступово змінюється. Найбільша увага звертається на такі питання: теоретичні аспекти, моральне виховання засобами народної педагогіки, сім’я і моральне виховання, спільна діяльність школи, сім’ї і громадськість, вплив церкви на виховання, виховання духовності, національно-патріотичне та антинаркогенне виховання.

Сучасна соціально-комунікаційна ситуація в науці характеризується розширенням і збагаченням каналів, засобів, інструментів інформаційного обміну. По-перше, розвиваються сучасні телекомунікаційні системи і технології, що впливає на природу, об’єм і зміст інформації. По-друге, зростають роль і значення інформації та знань. По-третє, збільшується кількість міжнародних учасників процесу циркуляції наукової інформації і знань, значення порівняльних транснаціональних досліджень. По-четверте, удосконалюється використання результатів наукових досліджень і технічних засобів зі збору, концентрації, подання й узагальнення даних. По-п’яте, існуючі форми подання знань переносяться в нове технологічне середовище, формуються нові інструменти, засоби, форми інформаційної взаємодії у вигляді веб-сторінок наукових установ, окремих учених, наукових журналів, наукових конференцій, дискусійних груп, форумів тощо, що сприяє виникненню нових відносин між автором, редактором, видавцем, бібліотечною установою і споживачем наукової інформації. По-шосте, принципово змінюється місія бібліотек: від збереження інформації до організації доступу в режимі реального часу і доставки інформації на робоче місце вченого.

Наукові педагогічні періодичні видання посідають у системі розповсюдження науково-педагогічних результатів одне з провідних місць, саме їм надають перевагу науковці-педагоги та освітяни-практики для оприлюднення своїх наукових розроблень. Наукова педагогічна періодика забезпечує читачів оперативною інформацією щодо сучасних розробок в педагогіці, надає можливість слідкувати за результатами досліджень, за розвитком педагогічної науки та практики. З одного боку, ці видання розкривають реалії науково-педагогічного життя країни, а з іншого – впливають на процеси, що відбуваються в освітянській сфері в цілому. Тому ми вважаємо, що звернення до вивчення тенденцій розвитку вітчизняних періодичних педагогічних видань як засобу науково-педагогічної комунікації є вкрай необхідним завданням у дослідженні вітчизняного розвитку морального виховання учнів у педагогіці.

1.2. Українські періодичні видання у галузі педагогіки

Для розвитку педагогічної науки важливе значення має система представлення та розповсюдження науково-педагогічних результатів, однією зі складових якої є наукова педагогічна періодика. Вона посідає в цій системі одне з провідних місць: саме їй надають перевагу науковці-педагоги та освітяни-практики для оприлюднення своїх наукових розроблень. Наукова педагогічна періодика забезпечує реципієнтів оперативною інформацією щодо нових розробок в освітянській галузі; надає можливість стежити за проміжними результатами досліджень, які ще тривають, за розвитком педагогічної науки та практики; сприяє впровадженню науково-педагогічних досліджень у широку освітньо-виховну практику, підвищенню теоретичного і професійного рівня як науковців, так і вчителів-практиків, працівників народної освіти тощо. З одного боку, наукові педагогічні періодичні видання розкривають реалії науково-педагогічного життя країни, а з іншого – впливають на процеси, що відбуваються в освітянській сфері в цілому. Тому ми вважаємо, що звернення до вивчення тенденцій розвитку української науково-педагогічної періодики як засобу науково-педагогічної комунікації є вкрай необхідним завданням.

Розвитку науково-педагогічної періодики присвячено чимало наукових праць. Їх аналіз дозволив зробити висновок, що здебільшого в них відображено тенденції розвитку української педагогічної періодики в середині XIX століття — початку XX століття. Так, у працях І.Нефьодової, З.Полуяктової, У.Яворської досліджено розвиток окремих педагогічних журналів). Чималу кількість наукових робіт присвячено висвітленню особливостей становлення та розвитку різних проблем освітньої галузі на сторінках педагогічної періодики. Серед авторів цих робіт – І.Мельник, М.Кухта, А.Говорун (вивчення проблеми виховання); І.Дубінець (дослідження питання просвіти батьків); С.Лаба (розкриття втілення ідей української національної школи); Е.Панасенко (дослідження особливостей відображення ідеалу вчителя); О.Адаменко (розгляд особливостей висвітлення питань розвитку школознавства, профільного навчання, запровадження ТЗН). Проблеми національної школи на сторінках непедагогічної преси були предметом аналізу І.Зайченка та інших.

На розвиток наукової педагогічної періодики впливає значна кількість чинників. На наш погляд, основними серед них можна вважати загальні процеси розвитку педагогічної науки й освіти; потреба вчених-педагогів та освітян-практиків в інформаційному обміні; соціально-економічний та політичний стан держави.

Якщо розглянути в середину XX ст., то соціально-економічний та політичний розвиток України відбувався як складової СРСР, відповідно наука республіки була частиною його наукового простору. У цей період, як зазначала О.Адаменко, українській педагогічній науці були притаманні жорстка централізація та планування, заідеологізованість, низький рівень міжнародних комунікацій, орієнтація переважно на внутрішньо локальний розвиток [1]. На наш погляд, ці тенденції наклали свій відбиток і на розвиток української наукової педагогічної періодики.

Посилаючись на дослідження В.Зябкіна, зауважимо, що зазначені тенденції мали свій початок у 1931 році, коли Центральним комітетом ВКП (б) було прийнято постанову “Про видавничу роботу” [2]. У ній звернено увагу на низку серйозних недоліків у періодичній видавничій справі: редакції не завжди мали плани, журнали страждали від нестачі авторських кадрів. Це було притаманним не лише суспільно-політичній, а й педагогічній періодиці. Так, у постанові ЦК ВКП (б) “Про початкову і середню школу” (1931 рік) було започатковано реорганізацію журнально-видавничої справи, головною метою якої було “переглянути існуючі періодичні видання з питань педагогіки з метою рішучого покращення якості й повернення обличчям до школи та її потреб, з обов’язковим залученням у редакційний апарат учителів” [3, с. 358]. У зв’язку з цими реорганізаціями в 30-ті роки XX ст. кількість педагогічних журналів помітно скоротилася. Периферійні журнали припинили своє існування [4].

На заідеологізованість преси вказував і С.Сірополко: “… в Україні вся преса – загальна й спеціальна – є пресою комуністичної партії, що бореться за соціалізм, за світову пролетарську революцію” [5, с. 852]. Для прикладу він наводить журнал “Шлях освіти”, який з 1931 року перетворився на журнал “Комуністична освіта”. Цитуючи статтю від редакції, він вказує на те, що назву журнал змінив “…для того, щоб підкреслити цей бойовий більшовицький комуністичний характер завдань, що стоять перед журналом” [5, с. 852].

На наш погляд, такі ж тенденції мали місце й у середині XX ст. Незважаючи на історичні реалії періоду, який ми розглядаємо, в Україні діяли власні науково-дослідні педагогічні установи, наукові школи зі своїми педагогами-науковцями та педагогами-практиками, які інтегрували педагогічні знання, що поширювали їх різними засобами науково-педагогічної комунікації.

У 1951 році Міністерством освіти Української РСР було засновано два науково-методичних журнали – “Українська мова в школі” та “Література в школі”. Ці журнали у 1963 році припинили своє існування: замість них було створено науково-методичний журнал „Українська мова і література в школі”, який і продовжив традиції своїх попередників.

Свою діяльність після довготривалої перерви в 1951 році відновив методичний журнал Міністерства освіти УРСР “Дошкільне виховання”. Історія “Дошкільного виховання” почалася в травні 1931 року, коли в Харкові було видано перший номер журналу “За комуністичне виховання дошкільника” – органу НКО УРСР. Тоді, у 30-ті роки XX ст., журнал відігравав важливу роль у становленні й зміцненні дошкільного виховання в республіці, підготовці нових кадрів спеціалістів, у їх теоретичному і методичному озброєнні. У роки Великої Вітчизняної війни журнал не видавався [6, с. 92].

На початку 1969 року систему науково-педагогічної періодики України доповнив методичний журнал з проблем початкової освіти – “Початкова школа”. Відзначимо, що до появи видання проблеми початкової освіти педагоги-науковці та вчителі-практики мали можливість обговорювати на сторінках “Радянської школи” у рубриці “Початкове навчання”. Але кількість статей, починаючи з моменту заснування рубрики в журналі, з кожним роком зростала, що, на наш погляд, сприяло появі нового педагогічного журналу.

У 1976 році в Україні було започатковано видання ще одного методичного журналу, засновником якого виступило Міністерство освіти Української РСР “Русский язык и литература в школах УССР” (з 1984 року – “Русский язык и литература в средних учебных заведениях УССР”, а з січня 1993 по квітень 1996 року – “Відродження”, з травня 1996 року і дотепер – “Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”).

На сторінках усіх зазначених журналів друкувалися статті, що сприяли ознайомленню освітян з передовим досвідом кращих учителів, вихователів та шкіл республіки щодо розв’язання найважливіших питань шкільної освіти. Майже в кожному номері містилися методичні матеріали і поради, що були розраховані на допомогу вчителям; рецензії на підручники та нову методичну літературу; статті-звіти з педагогічних заходів, які відбувалися в республіці. Ці журнали допомагали освітянам-практикам у підвищенні їх фахового рівня, зростанні педагогічної майстерності тощо.

Особливе місце серед усього загалу науково-педагогічної періодики у другій половині XX ст. та початку XXІ ст. посідав і має й дотепер науково-педагогічний журнал “Рідна школа” (“Радянська школа”).

Він був започаткований ще в 1922 році в Харкові Колегією наркомату України; уперше був надрукований російською мовою під назвою “Путь просвещения”. Через рік він уже видавався двома мовами: українською – з назвою “Шлях освіти” та російською – з назвою “Путь просвещения”. Починаючи з 1926 року, журнал став виключно україномовним. У його назву змінено на таку: “Комуністична освіта”, під цією назвою він виходив до 1941 року. Видання було відновлено у 1945 році під назвою “Радянська школа”. У ньому було продовжено традиції свого попередника – журналу “Комуністична освіта”; у 1991 році назву змінено на “Рідна школа” [7]. У часописі друкувалися містив статті, в яких узагальнювали результати науково-дослідної роботи науково-дослідних інститутів педагогіки і психології, кафедр педагогіки, досвід навчально-виховної роботи передових учителів України.

За період свого існування часопис здобув надійну репутацію важливого науково-педагогічного видання. Так, у період з 50-х до 80-их років XX століття цей журнал був єдиним центральним друкованим науково-педагогічним періодичним виданням Міністерства освіти УРСР. У ньому розкривалися питання теорії педагогіки, апробації проектів, нововведень і практичних результатів педагогічних досліджень, узагальнення передового досвіду вчителів-новаторів, поширення інноваційних педагогічних ідей; публікації завжди стимулювали розгортання науково-дослідної роботи, сприяли зростанню наукового потенціалу викладачів і науковців, підвищенню якості навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах та вищих педагогічних навчальних закладах. Більш детально діяльність цього журналу в 50-60-х роках XX століття було нами розглянуто у попередній роботі [8].

З 1950 року до 1989 року в Україні друкувалося всього п’ять педагогічних журналів. Такі журнали, як “Українська мова та література в школі”, “Початкова школа” та “Русский язык и литература в школах УССР” знайомили освітян з розв’язанням актуальних питань у галузі шкільної освіти; у журналі “Дошкільне виховання” висвітлювалися досягнення педагогіки й психології в галузі дошкільного виховання. Тільки в часописі “Радянська школа” одночасно охоплювалося надмірно широке коло питань роботи як початкової, так і восьмирічної, середньої та вищої школи, теорії та історії педагогіки, психології, організації народної освіти, освіти дорослих тощо. Висновок про це дозволяє зробити наявність таких рубрик видання: „Проблеми профтехосвіти”, „Професійна орієнтація”, „Школи працюючої молоді”, „Педагогічна освіта”, „Школа, сім’я, громадськість”, “Історія педагогіки”, “Початкове навчання” тощо. Тобто насправді він був міжгалузевим. Отже, аналіз змісту цих журналів, а також деяких бібліографічних даних [9-11] свідчить про те, що майже всі видання були науково-методичними, виняток становив журнал “Радянська школа”.

Зазначимо, що всі педагогічні журнали цього періоду мали значні наклади, що свідчить про доступність цих видань та високий рівень їх фінансування. Так, наприкінці 60-х років XX ст. наклад журналу “Радянська школа” становив у середньому 32 тис. примірників.

Крім наукових педагогічних журналів, які видавалися Міністерством освіти Української РСР у 50-60-х роках XX ст., в окремих областях України своє поширення набували й учительські рукописні журнали [12; 13].

Так, в Одеській області такі журнали виходили у 8 школах Шполянського району, серед них – „Наш досвід” (Васильківська середня школа), „З досвіду школи” (Матусівська середня школа №2), журнали шкіл Балтського, Котовського, Ізмаїльського районів тощо [12; 13].

Основна мета їх створення – зробити позитивний досвід передових учителів надбанням широких кіл педагогічної громадськості, що сприятиме загальному вдосконаленню навчально-виховного процесу [12].

Рукописні журнали існували не лише у школах, вони видавалися також у районних відділах народної освіти, де була редколегія з чотирьох-шести вчителів різних спеціальностей. Наприклад, у Котовському районі Одеської області журнал „Наш досвід” був збірником методичних статей [13, с. 87].

Такі журнали використовувалися вчителями для обміну міжшкільним досвідом, кожний з них передавався в інші школи району за певним маршрутом. Цінність публікацій у них полягала в тому, що автори сміливо пропагували застосування кращих методів навчання, з урахуванням умов своєї школи, класу, удосконалюючи і таким чином допомагаючи своїм колегам покращувати навчально-виховний процес. Кращі збірники використовувалися для конкретної методичної допомоги [13, с. 86 – 87].

Але, окрім позитивного досвіду, варто відзначити і певні недоліки зазначених видань, саме: не досить критичний підхід до відбору матеріалів; написання статей одними і тими ж авторами; занадто загальний характер матеріалів, недостатньо високий методичний рівень розробок, на жаль, вони не проходили рецензування; у збірниках навіть уміщували копії статей друкованих видань [12].

Отже, рукописні журнали як одна з форм обміну педагогічним досвідом у школі й між навчальними закладами цілком виправдали себе. Фіксуючи та висвітлюючи в узагальненому вигляді чи у формі опису методику роботи кращих учителів, педагогічний журнал цим самим схвалював їх творчі починання, визнавав їх педагогічну доцільність. Такі видання розширювали можливості кожного вчителя для повсякденного ознайомлення з роботою своїх колег і для вдосконалення власної педагогічної майстерності, отже вони підвищували оперативність поширення педагогічної інформації. З різних видів журналів цілком виправдали себе три: журнал-збірник статей узагальнювального характеру, журнал-естафета передового досвіду та журнал інформаційного характеру. Усі вони не виключали, а навпаки, доповнювали одне одного [13].

На наш погляд, видання таких журналів можна вважати передумовою розвитку українських регіональних наукових педагогічних журналів. Але подальшого розвитку ці збірники не отримали.

Як відомо, у 50-60-ті роки XX ст. осередками педагогічної думки в Україні були педагогічні інститути, обласні інститути підвищення кваліфікації вчителів, науково-методичні центри, науково-дослідні інститути педагогіки та психології.

Підвищенню ідейно-теоретичного рівня науково-дослідної діяльності цих закладів сприяло видання „Наукові записки”, на сторінках якого вчені, викладачі, аспіранти, студенти педінститутів мали змогу публікувати результати своїх досліджень з актуальних питань педагогічної теорії і практики.

Видання “Наукових записок” було розпочато ще до війни, а починаючи з 50-х років XX ст. їх видання було відновлено. З цього часу майже кожний науковий заклад чи установа мала таке видання. Так, у період з 1950 по 1954 роки такі збірники мали 18 педагогічних інститутів. Міністерство освіти УРСР щороку планувало видання 15 томів «Наукових записок». Проте через низьку якість підготовлених для опублікування робіт цей план виконувався лише наполовину. Так, Д.Бочков, аналізуючи “Наукові записки”, відзначав низьку якість записок Сумського, Львівського, Ворошиловградського та Кам’янець-Подільського педагогічних інститутів [14]. Ним також було відзначено, що з 1946 року по 1953 рік педагогічні заклади республіки видали 37 книг „Наукових записок”: Київський педінститут – 9 книг, Харківський – 4, Львівський – 4, Вінницький, Одеський, Миколаївський, Черкаський, Ніжинський – по 2, Сталінський, Запорізький, Житомирський, Кіровоградський, Полтавський, Луцький, Сумський, Херсонський – по 1. По одній книзі видали Київський і Уманський учительські інститути. Окрім того, було надруковано перші випуски „Наукових записок” Мелітопольського і Кам’янець-Подільського педінститутів, а також чергові випуски Харківського, Сталінського і Кіровоградського педінститутів [14].

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що “Наукові записки” мав кожний вищий педагогічний заклад. Так, до кінця 50-х років такі видання мали 36 педагогічних інститутів та Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР (НДІП). Ці збірники виходили секціями й серіями, які формувалися за певними профілями, наприклад, серія «Філологічна», серія «Фізико-математична», серія «Педагогічна» тощо. Але зауважимо, що, на жаль, серія «Педагогічна» виходила лише в семи вищих педагогічних закладах, серед них: Житомирський (1957 рік), Київський (1952, 1955, 1956, 1957 роки), Луганський (1958 р.), Сталінський (1956 рік), Харківський (1954, 1958 рр.), Черкаський (1958 рік) педагогічні інститути та НДІП (1957, 1958, 1959 роки). Останні випуски “Наукових записок” було надруковано в 1963 році.

У 1964 році в Україні було започатковано видання міжвідомчих науково-методичних збірників, засновником-видавцем яких стали Міністерство освіти України та НДІП УРСР, які у той час в системі розповсюдження науково-педагогічних знань посіли значне місце.

Особливе історичне та науково-теоретичне значення, на наш погляд, мав республіканський науково-методичний збірник „Педагогіка”. Він був найбільш впливовим науковим педагогічним збірником: за період його існування вийшов 31 випуск. У виданні було репрезентовано основні напрями розвитку теорії і практики педагогічної науки в республіці; розкривалася історія науково-педагогічного співтовариства Української РСР, висвітлювалися успіхи і досягнення в галузі педагогіки та народної освіти. Змістове розмаїття матеріалів збірника сприяло взаємозбагаченню і взаємовикористанню накопичених педагогами-науковцями та освітянами-практиками знань та досвіду, генерації нових ідей. Збірник виходив один раз на рік; його наклад не змінювався за весь період існування і становив одну тисячу примірників.

Як було зазначено в редакційній статті першого випуску, метою збірника було „сприяти посиленню конструктивної ролі педагогіки в розвитку народної освіти” [15, с. 3]. Для реалізації цієї мети редакція вміщувала результати досліджень з дидактики, теорії виховання, школознавства та історії педагогіки. Як вважає В.Тихомирова, видання стало „ефективною формою пропаганди найновіших досліджень у галузі педагогіки та історії”, а матеріали, які розміщувалися в збірнику, „будуть корисні як для практиків, так і для тих, хто займається педагогічною теорією” [16, с. 104]. Це можна пояснити тим, що на сторінках збірника поєднувалося друкування теоретичного і практичного матеріалу, тим самим нові ідеї могли використати як теоретики, так і практики. Такий підхід дозволяв доносити потрібну інформацію до фахівців освітянської галузі різного рівня підготовки, робив збірник привабливим для широкого загалу освітян. Але, на жаль, маленький наклад не давав можливості усім викладачам, студентам педагогічних інститутів бути постійними читачами збірника „Педагогіка”; хто, можливо, зовсім не знав про його існування.

Окрім збірника “Педагогіка”, у 1965 році в Україні вже видавалося 17 науково-методичних збірників з різних галузей педагогічної науки: “Дошкільна педагогіка і психологія”, “Вища і середня педагогічна освіта”, “Методика викладання математики”, “Методика викладання біології і хімії”, “Методика викладання української мови та літератури”, “Методика преподавания русского языка и литературы”, “Питання дефектології” та інші. Протягом періоду з 1976 по 1980 роки було видано понад 40 випусків цих збірників [17; 18]. Їх поява сприяла зосередженню статті за галузями педагогічної науки, тим самим зменшити розсіювання наукових публікацій у збірниках, а отже – більш оперативному поширенню наукових досліджень, швидшому пошуку потрібної інформації з тієї чи іншої проблеми, пов’язаної з розвитком педагогічної науки та практики.

І.Чепелєв, незважаючи на всі позитивні тенденції розвитку цих збірників, відзначав, що “дуже часто редакційні колегії цих збірників потрапляють у скрутне становище – немає матеріалів для друку. Статті, що надсилаються до редакцій, нерідко мають низьку якість або зовсім не є науковими” [17, с. 10]. Такої ж думки дотримувався й І.Федоренко, який, аналізуючи четвертий випуск збірника “Педагогіка”, стверджував, що “редколегія повинна дбати про видання, для статей збірника не достатньо тільки опису досвіду роботи вчителів” [19, с. 107]. Але разом з тим зазначаємо, що публікації цих збірників відображали педагогічну дійсність та одночасно вказували на нові напрями педагогічних досліджень у республіці.

Варто відзначити, що, порівняно з журналами наклад науково-методичних збірників був незначним і сягав однієї тисячі екземплярів. Цим обумовлювався обмежений доступ до них викладачів, аспірантів, студентів педагогічних інститутів.

Аналіз бібліографічних довідників [8-10] дає можливість стверджувати, що вагома частка наукових педагогічних видань, що продовжують друкуватися, порівняно з педагогічним журналами, які виходили в Україні у період з 1950 року по 1989 рік, завжди була досить високою (див. табл. 1).

Таблиця 1. Випуск журналів і видань, що продовжують друкуватися, за період з 1950 по 1989 рр.

Типи видань	Кількість видань*
Типи видань	1950–1959	1960–1969	1970–1979	1980–1989
Журнали	4	4	5	5
Видання, що продовжуються	40	37	35	21
Усього	44	41	40	26

* Зазначимо, що деякі видання, що продовжують друкуватися, виходили секціями або серіями; у нашій таблиці показники зведеної таблиці містять дані щодо «Наукових записок» педагогічних інститутів, серія «Педагогічна».

Аналіз наведених у таблиці кількісних показників свідчить, що найбільша кількість педагогічних періодичних видань виходила у 50-х роках XX століття.

У період 1960-1970 роки у керування пресою характеризувалося надмірною централізацією [20]; у зв’язку з цим майже всі видання педагогічної спрямованості, які видавалися в Україні, зосереджувалися в центрі, їх засновником-видавцем були Міністерство освіти і науки УРСР та НДІП УРСР. На наш погляд, результатом цього було те, що своє існування почали припиняти різні методичні збірники, інформаційні листи, бюлетені передового педагогічного досвіду обласних інститутів удосконалення кваліфікації вчителів. А починаючи з 1984 року відбувалося об’єднання науково-методичних збірників суміжних галузей між собою, наприклад, збірники “Методика викладання математики” та “Методика викладання фізики” були об’єднані в одну науково-методичну збірку “Методика викладання математики і фізики”. Уже на кінець 1989 року налічувалося всього 7 науково-методичних збірників. Усі ці тенденції призвели до поступового зменшення кількості видань, що продовжують друкуватися.

Відзначимо, що на сторінках українських педагогічних журналів та науково-методичних збірників друкувалися статті, повідомлення не лише українських учених-педагогів та освітян-практиків; досвідом науково-педагогічної роботи ділилися відомі вчені, методисти, передові вчителі інших республік та держав. Завдяки цьому українська наукова педагогічна періодика відігравала помітну роль у налагодженні наукових контактів між українськими вченими та їх колегами з інших держав та союзних республік, що сприяло розвитку міжнародних комунікацій.

Отже, проаналізувавши розвиток української науково-педагогічної періодики у період з 1950 року по 1980 рік, можемо зробити низку висновків. Цей час характеризується відродженням існуючих ще до війни часописів, зокрема “Радянська школа” та “Дошкільне виховання” і водночас заснуванням нових педагогічних журналів, які видавалися українською мовою. Разом із журналами в Україні поширення набули і міжгалузеві та міжвідомчі науково-методичні збірники педагогічної спрямованості. Аналіз структури і змісту часописів дав змогу зробити висновок, що українська наукова педагогічна періодика 50-80-х років XX століття виконувала функцію науково-методичного забезпечення освіти. Її можна вважати потужним джерелом як наукової (теоретичної), так і методичної інформації педагогічного спрямування. Завдяки цьому вчасно відбувалося інформування освітян щодо нових експериментальних педагогічних досліджень, про нові підходи та методики навчання і виховання молодого покоління в Українській РСР.

Проте, поряд з позитивними тенденціями у своєму розвитку українська науково-педагогічна періодика радянського періоду була все-таки кількісно меншою порівняно з періодичними виданнями, які видавалися у Москві.

Спостерігаючи за формуванням мережі українських наукових педагогічних періодичних видань у період з 1950 року по 1989 рік, доходило висновку про централізацію видавничої справи педагогічної періодики, оскільки більшість наукових педагогічних періодичних видань видавалися в Києві Міністерством освіти Української РСР та Науково-дослідним інститутом педагогіки УРСР. У цей час функціонування наукової педагогічної періодики знаходилося під ідеологічним контролем, який диктував умови розвитку як науки, так і освіти.

Отже, незважаючи на безпосередній зв’язок із соціально-політичним життям республіки, науково-педагогічна періодика відігравала важливу роль у комунікаційних зв’язках між вченими-педагогами та освітянами-практиками – надавала можливість відстежити розвиток та діяльність тих чи інших вітчизняних педагогічних шкіл, професійний зріст учених-педагогів та освітян-практиків, їх міжнародні зв’язки; відображала розвиток основних галузей педагогічної науки, висвітлювала актуальні проблеми виховання і навчання.

1.3. Фахові педагогічні журнали – нові можливості в інформаційному забезпеченні науки та освіти

Національна освіта — це складна динамічна система. Отже, виникають запитання: наскільки вона є ефективною, релевантною щодо потреб суспільства? Чи існуючі комунікативні зв’язки, фахова преса (друкована й електронна), тобто внутрішній інформаційний потенціал освіти, забезпечують її повноцінне функціонування? Чи ефективно діє система інформування (медіа-підтримка, організація конференцій і семінарів тощо), здійснюється поширення нових освітньо-педагогічних технологій, форм і методів навчання? Врешті, наскільки є інформаційно-репрезентативними (за формою і змістом) розробки і нововведення, які пропонують інститути Академії педагогічних наук навчальним закладам середньої і вищої освіти?

Водночас система освіти має бути відкритою як на рівні фахових світових комунікацій (обмін студентами, викладачами, науковими ідеями, програмами, методами, навчальними технологіями, літературою, пресою, веб-сайтами і т. д.), так і на рівні масової комунікації (публічної відкритості до суспільства). Йдеться про зв’язки з громадськістю, інформування населення про проблеми освітянської галузі, а також про імідж освітніх інституцій, педагогічних колективів та їх лідерів, рекламу новітніх навчальних технологій і засобів. Кожний пересічний громадянин повинен знати про можливості та проблеми сучасної освіти.

Можна виділити кілька рівнів формування освітньої політики: загальнонаціональний, державний, регіональний та інституційний. До цього переліку варто було б додати ще один — комунікативний. Наявні суттєві елементи так званої ієрархічної (односторонньої) комунікації, коли йдеться про інформаційне забезпечення реалізації освітньої політики держави. І водночас чітко простежується зворотна комунікація — на фаховому і громадському рівнях — при обговоренні таких важливих питань, як створення концепції національної освіти, реформування середньої освіти тощо. Важливе значення має включення в цей процес неформальних каналів комунікації, які активізують процеси інформування суспільства, розширюють комунікативне поле сфери освіти. Можна також визначити деякі аспекти вирішення проблеми інформаційного забезпечення освіти: концептуальний або теоретичний (філософія і стратегія освіти), організаційно-управлінський (програмно-менеджерський), науково-методичний, навчально-педагогічний, бібліотечно-інформаційний, інформаційно-технологічний (включаючи інтернет), мас-медійний [2].

Кожен з цих аспектів має свої специфічні підходи до аналізу проблеми і кожен з них може бути предметом спеціальних досліджень. Ця специфіка достатньо виразно простежується в реаліях української дійсності Наприклад, стосовно бібліотечно-інформаційного ресурсу, то є очевидним, що стан сучасних освітянських бібліотек майже катастрофічний, їх книжковий і газетно-журнальний фонди є бідними, недостатньо поповнюються вітчизняною, зокрема, педагогічною літературою, і майже зовсім не представлені зарубіжними виданнями Відомо також, яка існує складна ситуація з навчально-методичною підтримкою освіти (брак сучасних підручників, посібників, навчальних програм тощо ).

Свого часу між Міністерством освіти і науки та представництвом фірми Microsoft у країнах СНД було підписано меморандум, у рамках якого фірма створила локалізовані для української мови версії програмних продуктів Microsoft Word і Microsoft Outlook 2002. Як зазначалося у пресі, обидві програми входять до офісного пакету Microsoft office XP, який вже нині можна придбати. Та чомусь і досі наші викладачі, та студенти послуговуються російською версією програм [3]. Цілком зрозуміле занепокоєння ректора Києво-Могилянської академії В. Брюховецького щодо обмеження можливостей впровадження так званої дистанційної освіти. На його думку, Україна не має достатньо розвинутої комп’ютерної мережі та не готова бути в On-line. Можна купити комп’ютер, але використовувати його тільки як друкарську машинку [4].

У переліку названих проблем менше уваги звертається на медійний аспект, зокрема на розвиток фахової і масової освітянської періодики. Йдеться про те, як ефективно освітянська періодична преса реалізує свої комунікативні функції, інформування, когнітивну, освітньо-педагогічну, дидактичну і навчально-методичну. Отож, детальніше розглянемо цей аспект.

Спочатку про позитивні тенденції. Останнім часом зросла кількість цікавих і різноманітних науково-практичних та навчально-методичних видань для середньої школи («Українська література в загальноосвітній школі», «Біологія і хімія в школі», «Математика в школі», «Географія та основи економіки в школі», «Шкільна бібліотека», «Учитель»), у том}’ числі й українознавчого спрямування — «Рідна школа», «Рідні джерела». Серед них чимало альтернативних часописів: «Історія в школі» й «Історія в школах України», «Директор школи» і «Директор школи, ліцею, гімназії» та ін. Варто зазначити також заснування видань, в яких обговорюються і популяризуються сучасні освітньо-педагогічні технології («Відкритий урок», «Пост методика», «Дайджест педагогічних ідей і технологій «Школа-Парк»). Розширилася мережа освітянських газет («Освіта України», «Педагогічна газета», «Шкільний світ», «Витоки»). Зросла кількість найменувань журналів для дошкільних і початкових навчальних закладів.

В останні роки під егідою Міністерства освіти і науки було засновано ряд періодичних видань, в яких загальноосвітні проблеми розглядаються з широких соціальних позицій (журнали «Шлях освіти», «Нова освіта України», «Освіта і управління», «Вища освіта України»). Зокрема, йдеться про обговорення стратегії і тактики реалізації освітньої політики, розробку і впровадження сучасних освітньо-педагогічних технологій, формування нової філософії освіти тощо. З’явилися цікаві науково-популярні часописи для дітей та юнацтва: «Країна знань», «Пульсар», «Диво слово». Показовим є створення журналу «Відродження» — одного з перших в Україні періодичних видань, розрахованого на директорів і вчителів шкіл для національних меншин.

Тепер окреслимо наявні проблеми в цій сфері інформаційної діяльності. Навіть вибірковий аналіз освітньої періодики свідчить про недостатню тематичну повноту і відсутність системності у висвітленні актуальних проблем освіти і педагогіки. Зазначимо помітне відставання в популяризації нових ідей, освітньо-педагогічних технологій. Це стосується насамперед таких питань, як інформатизація і комп’ютеризація освіти, удосконалення та інтенсифікація навчальних методів на основі сучасних інформаційних технологій. Мова йде також про способи формування та підвищення інформаційної культури викладача, студента, учня [5]. Поодиноким винятком є публікації журналу «Директор школи, ліцею, гімназії» під рубрикою «Крок до інформаційного суспільства», де системно ведеться фахове обговорення проблеми інформатизації освіти [6].

Цілком очевидною є недостатня кількість освітянських часописів, які спеціалізуються на проблемах комунікації та формування інформаційної культури. Хоча видається цікавий журнал «Комп’ютер в сім’ї та школі», де регулярно друкуються статті з проблем інформатизації освіти. Але він мас» незначний тираж:. У часописі «Шкільна бібліотека» під рубрикою «Основи інформаційної культури» порушуються питання поліпшення інформаційно-бібліотечного забезпечення навчальних закладів. Та цього недостатньо. Виникла потреба в ширшому розгляді та висвітленні проблем фахової і масової комунікації на рівні вищої і середньої освіти. Корисним, на наш погляд, було б створення видання на зразок російських журналів «Информация и образоваиие», «Инновации в образовании, де питання інформаційного забезпечення освіти розглядається в широкому соціокультурному контексті, а також охоплені всі комунікативні ланки цієї сфери діяльності [8].

Варто зазначити, що майже всі освітянські видання друкуються українською мовою. Однак у деяких із них статті публікуються як українською, гак і російською мовами, зокрема в журналі «Всесвітня література та культура в навчальних закладах». Це справляє не дуже позитивне враження, адже у світі не існує подібної практики щодо фахових періодичних видань.

Впадають в око також дуже малі, як для України, тиражі цих надзвичайно цікавих періодичних видань (близько 1-1,5 тисячі примірників і тільки деякі з них досягали тиражу понад 3 тисячі примірників). Мало б бути кращим графічне оформлення періодичних видань — домінування чорно-білих фотоілюстрацій над кольоровими, бідне шрифтове оформлення тощо.

Освітньо-педагогічна функція, яку реалізують сучасні ЗМІ, відіграє провідну роль у демократизації української освіти, формуванні громадянського суспільства в цілому. Йдеться не тільки про організаційно-технічну підтримку освіти (комп’ютеризація, розширення мережі Інтернет, пресових видань, удосконалення комунікативних зв’язків та обмінів). Важливого значення набуває проблема ціннісної орієнтації освітніх інформаційних потоків — відповідно до традицій демократії і гуманізму, критеріїв громадянського суспільства, виховання молоді на засадах демократичних ліберальних ідей, цінностей національної культури У цьому контексті надзвичайної актуальності набуває проблема навчання освітньо-педагогічними засобами критичного мислення і толерантності як системного принципу подання матеріалу — в освітянській пресі, засобах масової комунікації в цілому. В основі такого навчання є «природне поєднання навчання критичному мисленню з демократично орієнтованою громадянською освітою» [9],

Водночас критичне мислення не є єдиним системним чинником громадянської освіти. Не менш вагомим є принцип справжньої толерантності. І тільки осягнення доповняльності критицизму і толерантності та їх реалізація в суспільних сферах діяльності, насамперед в різноманітних формах освіти, сприятиме формуванню громадянського суспільства [10]. Тут саме на часі створення часописів на зразок нещодавно започаткованого журналу «Педагогіка толерантності», запровадження в освіту і популяризація засобами мас-медіа навчальних стратегій запобігання насильству та нетолерантності.

Важливе значення має також національно-культурна орієнтація освітянської періодичної преси, ширше представлення в її змісті українознавства, ідеології національно орієнтованої освіти. Особливе місце в освітньому інформаційному просторі посідає незалежна громадська газета «Освіта», яка прагне висвітлювати освітянські проблеми з національно-патріотичних позицій і є певною мірою альтернативною щодо офіційної педагогіки та її видань.

З огляду на перспективи, актуальним: є цілісне відтворення комунікативного процесу на основі моніторингу освітньої тематики, всебічного змістового аналізу текстів та їх дискурсів. Нами було проведено контент-аналіз освітянської тематики ряду фахових і масових видань. Зокрема, йдеться про освітянські часописи, дискурсивною домінантою яких є обговорення філософії і технології освіти («Шлях освіти», «Освіта», «Вища освіта України»), а також розподіл освітньої проблематики в масовій громадсько-політичній пресі («Дзеркало тижня», «Вечірній Київ», «Україна молода»), де простежуються такі тематичні дискурси, як «Концепція національної освіти», «Реформа середньої школи», «Створення і впровадження новітніх освітньо-педагогічних технологій», «Проблеми інформатизації сфери освіти» тощо.

Розділ 2. Наукові комунікації XXI століття: педагогічні періодичні видання для науки та освіти України

2.1. Предметно-педагогічні видання, проблеми та перспективи їх розвитку

Новітня історія науки свідчить, що поява наукових фахових видань є найефективнішим засобом наукової комунікації, пріоритетним чинником для вибору публікації, результатів досліджень, презентації ідей, теорій, різноманітної науково-технічної інформації та комунікації фахівців. Ця ефективність пов’язана, у першу чергу, з порівняно невисокими фінансовими витратами на їх розміщення. Попри це, публікації в фахових виданнях впливають на рейтинг ученого завдяки посиланням на його праці, забезпечують продовження розпочатих досліджень й інтернаціоналізують наукові зв’язки.

Уже понад 350 років, як з’явилися друковані наукові видання, основними завданнями яких були і залишаються реєстрація авторства досліджень і визначення рівня його якості рецензуванням [13].

На сьогоднішній день єдиним офіційним друкованим виданням Міністерства є газета «Освіта України». Видавництво газети здійснюється державним інформаційно-виробничим підприємством видавництвом «Педагогічна преса», що належить до сфери управління Міністерства, яке разом з ним є її співзасновником.

Усі наукові журнали висувають високі вимоги до якості вміщуваних матеріалів. Проте вони мають істотні відмінності. Одні містять тільки наукові, теоретико-методологічні, фундаментальні статті, інші подають різнопланові матеріали: від редакційних статей до оглядів та інформації про заходи.

Педагогічні наукові журнали — це «… періодичні видання, що містять статті, з якими ознайомилася і дала свій коментар редакційна група з метою відповідності матеріалів стандартам якості предметної області» [8]. Це зумовлено тим, що наукові журнали завдяки системі рецензування гарантують якісний рівень своїх публікацій, що забезпечує концентрацію в них найважливіших наукових результатів, гарантує фіксацію наукового пріоритету і авторського права на одержаний результат, привертає увагу дослідників для вивчення матеріалів.

Видавництво «Педагогічна преса» є багатопрофільним методичним центром, комплект видань якого забезпечує потреби дошкільних і позашкільних навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації та форм власності, батьківської громади, учнівської та студентської молоді, а також джерелом отримання професійної інформації для кожного освітянина та для тих, хто цікавиться такою інформацією.

Нині видавництво «Педагогічна преса» це:

— газета «Освіта України» – єдине офіційне періодичне видання Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України;

— інформаційний збірник Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (офіційний друк нормативних документів Міністерства);

— «Педагогічна газета» – офіційне видання Національної академії педагогічних наук.

Предметно-педагогічні журнали:

«Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах»; «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України»; «Русская словесность в школах Украины»; «Іноземні мови в навчальних закладах»; «Математика в школі»; «Історія в школах України»; «Географія та основи економіки в школі»; «Біологія і хімія в школі»; «Фізика та астрономія в школі»; «Фізичне виховання в школі» ; «Трудова підготовка в закладах освіти».

Загальнопедагогічні журнали:

«Професійно-технічна освіта»; «Дефектологія. Особлива дитина, навчання та виховання»; «Педагогіка і психологія (науково-технічний та інформаційний журнал НАПН України)»; «Шлях освіти (науково-методичний журнал)»; «Вища освіта України (теоретичний та науково-методичний часопис)»; «Гуманітарні науки (науково-практичний журнал)».

Газета «Освіта України» – офіційний друкований орган Міністерства освіти і науки, молоді та спорту з квітня 2011 року на виконання завдань Президента України, визначених його Указом від 30 вересня 2010 року № 92 «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні», змінила свою концепцію та формат з метою забезпечення усіх потреб своїх читачів.

Окрім офіційних матеріалів, газета містить аналітичні статті, відомості про основні тенденції освітнього і виховного процесу в Україні та за кордоном, а також практичні поради, які надають кваліфіковані фахівці.

В Інформаційному збірнику Міністерства (передплатний індекс 74206) публікуються нормативно-правові акти Міністерства, інформаційно-методичні документи, роз’яснення, накази, рішення колегії Міністерства, методично-інструктивні листи та пояснення до них.

Загальновідомо, що вихователям-методистам будь-якого рівня кваліфікації для результативної роботи необхідні якісні фахові видання.

По-перше, фахове видання відкриває інформаційний простір галузі, дає змогу ознайомитися з досвідом практиків, дізнатися про найактуальніші дослідження провідних науковців, їхні рекомендації, судження з нагальних питань реалізації дошкільної освіти.

По-друге, фахове видання надає можливість не лише поповнювати, а і поширювати власний досвід, отримувати його оцінку від членів компетентної, поважної редакційної колегії — колег-практиків та науковців.

По-третє, саме фахове видання створює атмосферу включеності колективу у загальний галузевий розвиток, дає змогу залишатися на вістрі сучасних перетворювальних процесів в освіті, звіряти свій поступ з найсучаснішими досягненнями вітчизняної та зарубіжної науки і практики.

Педагогічна преса є інформаційним потенціалом освіти. Від ефективності її функціонування залежить реалізація програмних настанов системи національної освіти.

Педагогічну пресу сучасності складають друковані та електронні видання. Друковані поділяються на газети, журнали, брошури, бюлетені тощо. Спостерігається тенденція щодо збільшення друкованої педагогічної преси. Зросла кількість освітянських газет: «Освіта України», «Педагогічна газета», «Директор школи», «Завуч», «Сільська школа», «Початкова освіта» тощо.

Педагогічна преса розрахована переважно на наукових працівників, широке коло спеціалістів, які працюють у галузі освіти. Її можна класифікувати за такими ознаками:

За місцем видання:

всеукраїнська (газети «Освіта України», «Слово «Просвіти» тощо; журнали «Біологія», «Освіта і управління», «Відкритий урок», «Вища освіта», «Шлях освіти» тощо);

регіональна (газета «Освітянське слово» (м. Кіровоград); журнали «Педагогічна Сумщина», «Освіта на Луганщині», «Освіта Донбасу» тощо).

За мовою видання:

україномовна (газети «Шкільний світ», «Педагогічна газета» тощо; журнали «Управління школою», «Виховна робота в школі», «Дивослово»);

російськомовна («Воспитание школьников», «Семья и школа», «Русская филология», «Русская словесность в школах Украины»);

За тематичною спрямованістю:

1) за змістом інформації:

загальнотеоретична (газ. «Освіта України», журнали «Рідна школа», «Палітра педагога», «Освітянські відомості», «Шлях освіти», «Освіта і управління»);

вузькогалузева (газ. «Завуч», «Сільська школа», журнали «Медична освіта», «Іноземні мови», «Історія в школі», «Мовознавство», «Дефектологія», «Зарубіжна література»).

2) за етапами системи освіти:

дошкільна освіта (журнали «Дошкільне виховання», «Палітра педагога», «Джміль», «Дитячий садок»);

початкова освіта (газ. «ПедСовет», журнали «Початкова школа», «Словознайка», «Початкове навчання й виховання»);

середня освіта (газ. «Шкільний світ», журнали «Українська література в загальноосвітній школі», «Біологія», «Виховна робота в школі», «Фізика в школах України», «Школа»);

професійно-технічна освіта (журнал «Професійно-технічна освіта», «Вісник професійно-технічної освіти України»);

вища освіта (журнали «Вища освіта України», «Вісті вищих учбових закладів. Радіоелектроніка», «Науковий вісник Волинського держуніверситету»).

За цільовим призначенням:

─ вихованці: для молодших школярів (журн. «Пізнайко», «Диво-слово»); для підлітків (журн. «Країна знань», «Куди піти навчатись»); для студентів вузів («Я, студент»);

─ педагогічний колектив: для вчителів-предметників (журнали «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах», «У світі математики», «Фізичне виховання в школі»; для завучів (газ. «Завуч», журн. «Інформація. Погляди. Світогляд», «Школа»); для директорів середніх закладів освіти (газ. «Директор школи», журн. «Директор школи, ліцею, гімназії»); для викладачів вузів («Шлях освіти», «Вища освіта України», наукові вісники вузів).

За характером інформації:

─ інформаційно-методична (журн. «Інформація. Погляди. Світогляд», «Репетитор», «Школа», «Педагогічна Сумщина»);

─ науково-інформаційна (журнал «Новий колегіум»);

─ науково-методична (журн. «Рідна школа», «Географія та основи економіки в школі», «Гуманітарні науки», «Українська література в загальноосвітній школі», «Історія в школі», «Трудова підготовка в закладах освіти», «Біологія й хімія в школі», «Дошкільне виховання», «Дивослово»);

─ науково-практична (журн. «Директор школи, ліцею, гімназії»);

─ науково-теоретична (журн. «Педагогіка і психологія», вісники вищих навчальних закладів освіти, наприклад «Вісник Сумського державного університету»);

─ науково-публіцистична (журн. «Урок Української»);

─ науково-популярний (журн. «Країна знань», «Пульсар», «Розкажіть онуку»);

─ освітньо-популярний (журн. «Обдарована дитина», «Дитяча академія»;

─ суспільно-освітянський (журн. «Директор школи. Україна»)

За періодичністю:

тричі на місяць (журн. «Управління школою», «Біологія», «Вивчаємо українську мову й літературу»);

двічі на місяць (журн. «Зарубіжна література в школах України», «Фізика в школах України»);

один раз на місяць (журн. «Рідна школа», «Урок Української», «Школа», «Дошкільне виховання», «Дивослово», «Всесвітня література та культура в навчальних закладах України», «Всесвітня література в середніх закладах України»);

чотири рази на рік (журн. «Фізичне виховання в школі», «Шлях освіти»);

шість разів на рік (журн. «Географія та основи економіки в школі», «Біологія і хімія в школі», «Куди піти навчатись»);

вісім разів на рік (журн. «Обдарована дитина», «Українська мова й література в школі»);

Засновниками більшості друкованих періодичних педагогічних видань є Міністерство освіти і науки України, а також найвідоміші видавництва: «Педагогічна преса» (газ. «Освіта України», «Сільська Школа», «Педагогічна газета»; журн. «Вища освіта», «Педагогіка і психологія», «Шлях освіти»); видавництво «Плеяди» (журн. «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Дошкільне виховання»); ТОВ видавнича група «Основа» («Управління школою», «Вивчаємо українську мову та літературу», «Хімія»);

Благодійний фонд «Перше вересня» (журн. «Фізика», «Біологія. Шкільний світ», «Інформатика», «Початкова освіта) тощо.

Такою є загальна класифікація сучасної педагогічної періодики. Сфера нашого зацікавлення педагогічні журнали, які вбирають у себе науковий потенціал вітчизняних педагогічних діячів, акумулюють і концентрують педагогічні ідеї, погляди з питання національного виховання.

В основу нашого дослідження покладено характеристику, аналіз саме журнальних матеріалів, бо вони більш ґрунтовно висвітлюють теоретичні і практичні аспекти педагогічної проблеми, чого не можуть робити газети, враховуючи їх обмеженість. Слід також зважити на читацьку аудиторію: журнальні наукові статті розраховані на певне коло читачів, які більш обізнані з даних питань.

Серед такого розмаїття педагогічних видань увагу привертають ті, які на своїх сторінках розміщують матеріали про національне виховання. Таких журналів налічуємо 24: «Рідна школа», «Початкова школа», «Педагогіка і психологія», «Дивослово», «Педагогіка і психологія професійної освіти», «Урок Української», «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Дошкільне виховання», «Історія в школі», «Історія в школах України», «Наша школа», «Нові технології навчання», «Освіта і управління», «Слово і час», «Трибуна», «Трудова підготовка в закладах освіти», «Українська література в загальноосвітній школі», «Українська мова й література в середніх школах, ліцеях та колегіумах», «Шлях освіти», «Шкільна бібліотека», «Фізичне виховання в школі», «Відродження», «Коледжанин», «Директор школи». Аналізовані педагогічні видання є всеукраїнськими україномовними. Вони є фаховими (науково-педагогічними), оскільки подають наукову і спеціальну інформацію для працівників освітньої галузі. Більшість досліджуваних журналів є науково-методичними: «Початкова школа», «Рідна школа», «Дивослово», «Педагогічка і психологія професійної освіти», «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Дошкільне виховання», «Історія в школі», «Історія в школах України», «Наша школа» тощо, однак існує науково-теоретичний журнал «Педагогіка і психологія», а також науково-публіцистичний часопис «Урок Української». Їх метою є обговорення актуальних методичних та теоретичних педагогічних проблем, серед яких і національне виховання.

За період з 1991 до 2013 р. у вищезгаданих педагогічних журналах розміщено 152 публікації з проблеми національного виховання. Слід підкреслити, що у цих матеріалах національне виховання досліджується як провідна тема, а не як аспект проведення уроків, позакласних і позашкільних заходів. Зазначимо кількість матеріалів у кожному дослідженому журналі.

У журналі «Рідна школа» – 61 публікація, «Початкова школа» – 28 публікацій, «Педагогіка і психологія» – 23 публікації, «Шлях освіти» − 6 публікацій, «Дивослово» – 2 публікації, «Директор школи» − 2 публікації, «Дошкільне виховання» − 4 публікації, «Історія в школі» − 2 публікації, «Наша школа» − 2 публікації, «Освіта і управління» − 2 публікації, «Педагогіка і психологія професійної освіти» – 2 публікації, «Урок Української» – 2 публікації, «Українська література в загальноосвітній школі» − 2 публікації, «Фізичне виховання в школі» − 2 публікації, «Шкільна бібліотека» − 2 публікації. По одному матеріалу про національне виховання віднайдено у таких журналах: «Відродження», «Дайджест: Школа-парк педагогічних ідей та технологій», «Історія в школах України», «Коледжанин», «Нові технології навчання», «Слово і час», «Трибуна», «Трудова підготовка в закладах освіти», «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах» (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Кількість журнальних публікацій про національне виховання за період з 1991 до 2004 р.

Провідними освітніми виданнями у висвітленні проблеми національного виховання є: «Рідна школа», «Початкова школа», «Педагогіка і психологія». «Рідна школа» ─ щомісячний науково-педагогічний журнал, який видається з 1922 року. Він містить матеріали, переважна більшість яких ─ наукові статті, про сучасний розвиток української школи. Журнал «Початкова школа» ─ науково-методичне виданням і виходить з 1969 року. У ньому обґрунтовуються педагогічні проблеми, які стосуються початкової ланки освіти. «Педагогіка і психологія» − науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії педагогічних наук України, який видається з вересня 1993 року. Це періодичне видання відрізняється високим рівнем науковості розміщених у ньому педагогічних матеріалів.

Отже, «Рідна школа», «Початкова школа» та «Педагогіка і психологія» є основними виданнями, які різнобічно розкривають проблему національного виховання на сучасному етапі розвитку педагогічної думки. Появу матеріалів із зазначеного питання в інших журналах скоріше можна назвати явищем випадковим, ніж закономірним, оскільки за чотирнадцять років (досліджуваний період) вихід однієї чи кількох статей на сторінках цих періодичних видань свідчить про недостатню увагу до питання національного виховання.

Усі ці аспекти безпосередньо впливають на методичну роботу. Але йтися про них може лише тоді, коли фахова преса якісна, тобто інформація, викладена в ній, актуальна, об’єктивна, повна, достовірна, адекватна, доступна тощо. А найголовнішим критерієм якості фахового видання є його наявність на робочому столі читача та його практичне використання у щоденній роботі.

Як бачимо, інформаційна підтримка освіти — проблема комплексна. И освітня періодика, безумовно, є важливим складником продукування та використання спеціалізованої і масової освітньої інформації. Підсумком: подібного системного контент-аналітичного дослідження (моніторинг усього спектра періодичних видань) має стати репрезентація інваріантних моделей ЗМІ, які спеціалізуються на науково-освітній тематиці (за рівнем і профілем освіти, специфікою використання нового знання, типом аудиторії, соціальним середовищем), а також розробка альтернативних варіантів і прогнозування тенденцій розвитку української освітянської преси.

2.2. Умови ефективності сучасних педагогічних періодичних видань України

Засоби наукової комунікації в педагогічній науці – це сукупність доступних ресурсів (різні форми, способи, методи та технічні засоби), які дозволяють членам науково-педагогічного співтовариства ефективно здійснювати обмін та поширення науково-педагогічної інформації. Ці засоби розглядаються як складна система, що діє відповідно до інформаційних потреб науково-педагогічного співтовариства (І. Блауберг, Ю. Буданцев, А. Уємов, Е. Юдін та ін.). На основі аналізу наукових праць У. Гарвея, Р. Гіляревського, О. Михайлова, Б. Старостіна, О. Чорного та ін. було визначено властивості системи засобів наукової комунікації в педагогічній науці: корпоративність, інтегральність і компенсаторність, відмежованість від ненаукових каналів” та консервативність, ієрархічність, цілісність. За характером обміну науковою інформацією (офіційний або неофіційний) між членами науково-педагогічного співтовариства засоби наукової комунікації в педагогічній науці розподіляються на засоби формальної, напівформальної та неформальної наукової комунікації. Засоби формальної наукової комунікації: документальні наукові джерела науково-педагогічної інформації, які розповсюджуються за допомогою спеціалізованих науково-педагогічних закладів та організацій (наукова педагогічна періодика, книги, інформаційні видання, дисертації, електронні наукові журнали, Інтернет-конференції, електронні архіви тощо). Засоби напівформальної наукової комунікації:

джерела науково-педагогічної інформації, які є зафіксованими на папері та/або представлені в електронній формі, але не були офіційно розповсюджені (рукописи, препринти, стенограми наукових нарад, керовані педагогічні форуми та ін.). Засоби неформальної наукової комунікації: різні форми обміну (усні, письмові та електронні) науково-педагогічною інформацією, які безпосередньо здійснюються самими вченими-педагогами та освітянами-практиками (особисте листування, безпосереднє спілкування на наукових заходах, телефонна розмова, електронна пошта, гостьова книга, блог, чат тощо).

Засоби наукової комунікації поділяють і за іншими ознаками: за характером інформації, що передається (первинні та вторинні), за способом поширення наукової інформації (усні, письмові та електронні); за адресацією наукової інформації (міжособистісні та безособові); за видом носія інформації (паперові та безпаперові). Крім того, важливим для нашого дослідження було виокремлення традиційних (усні й письмові) та електронних засобів наукової комунікації в педагогічній науці.

Наукова комунікація відбувається за допомогою значної кількості різноманітних засобів. Найбільш доступними та поширеними в науково-педагогічному співтоваристві є наукова педагогічна періодика, наукові педагогічні заходи (семінари, конференції, педагогічні читання, симпозіуми), а також електронні засоби комунікації (електронні наукові педагогічні журнали, Інтернет-конференції, педагогічні веб-форуми, сайти вчених-педагогів та ін.).

Класифікацію наукових педагогічних журналів представлено за такими ознаками: 1) за видавцем (урядові, наукові установи, громадські, приватні); 2) за цільовим призначенням (науково-теоретичні, науково-методичні, науково-практичні, комплексні); 3) за проблематикою (загальнопедагогічні, методичні, науково-популярні, довідково-бібліографічні); 4) за галузями педагогічної науки та практики (дошкільне виховання, шкільна освіта, професійна освіта, вища освіта, освіта дорослих, соціальна педагогіка, дефектологія, історія педагогіки та ін.); 5) за територіально-мовними характеристиками (міжнародні, загально-державні, регіональні); 6) за видом носія інформації (паперові, електронні).

Класифікація наукових педагогічних конференцій за: 1) цільовим призначенням (науково-теоретичні, науково-практичні та науково-методичні); 2) за рівнем проведення (міжнародні, всеукраїнські, регіональні, обласні, міжвузівські, вузівські); 3) за організатором (міністерські, наукові установи, громадські, приватні); 4) за галузями педагогічної науки (дошкільне виховання, шкільна, професійна, вища, післядипломна освіта, соціальна педагогіка, спеціальна педагогіка та ін.); 5) за проблематикою (проблеми навчання, виховання, управління навчальними закладами, комплексні); 6) за способом проведення (традиційні, відео- й телеконференції, Інтернет-конференції).

Головними функціями засобів наукової комунікації в педагогічній науці є: інформаційна, комунікаційна, популяризаторська, кумулятивна, презентаційна, соціалізація, підвищення професійного рівня, пізнавальна, закріплення пріоритету наукових ідей, сприяння появі нових наукових ідей.

Розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, зростання кількості інформації все більше визначають сутність нашої епохи, вимагають широко їх використання у різних сферах життя, науки, освіти та виробництва.

Саме тому визначальна роль у процесі наукової комунікації належить періодичним виданням, перевага яких полягає в тому, що публікація в них дозволяє вченим брати участь у наукових дискусіях, мати доступ до актуальної наукової інформації.

Аналіз традиційних фахових видань показав, що їх загальна кількість складає 1416 одиниць, серед яких видань з педагогічної наукової галузі 87 одиниць, що складає 6,1 % у загальній кількості. У той же час затверджених Президією ВАК України електронних фахових видань наразі 31 одиниця, у тому числі в науковій галузі педагогіки 6 одиниць, що складає 19,4 %. Тобто, незважаючи на разючу різницю в кількісному співвідношенні традиційних і електронних фахових видань, у складі електронних — питома вага на 13,3 % більша, ніж у друкованих.

Для порівняння слід зауважити, що в Російській Федерації загалом зареєстровано 34 електронних фахових видання, що рецензуються ВАК Росії, серед них 6 журналів педагогічної тематики. Як можна побачити, ці показники наявності електронних фахових видань загалом і педагогічних зокрема майже тотожні вітчизняним.

Іншим актуальним питанням, яке стосується в тому числі і сфери електронного видавництва, є вчасність й адекватність реагування на її розвиток вітчизняної нормативно-правової бази, адже її наявність може забезпечити прискорення й оптимізацію її розвитку.

У цьому контексті актуальною є процедура державної стандартизації. Під нею розуміється діяльність, яка полягає у впорядкуванні в певній сфері (у даному випадку в електронному видавництві) понять і процедур. Стандартизацією встановлюються загальні положення для умов багатократної реалізації певних завдань. Здійснюється це шляхом розробки і публікації стандартів з метою раціонального використання ресурсів, підтримки і розвитку конкурентоспроможності результатів діяльності, а також відповідності рівню сучасного технологічного розвитку.

Стандартизація видавничої справи в незалежній України почалась в 1995 році із затвердженням ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» [2], який в частині видів видань відповідає міжнародному стандарту ISO 5127:2001. Стандарт поширюється на видавничу продукцію і встановлює не тільки її терміни, але й визначає її види, що необхідно для впорядкування і розвитку видавничої справи. Проте, у переліку видів видань немає електронних видань, що можна пояснити відсутністю їх активного розвитку на той період.

Відповідно до класифікації, систематизованої в табл. 2, фахові видання з педагогіки можуть бути за цільовим призначенням — науковим; за технологією використання — мережевим; за характером взаємодії з користувачем — детермінованим; за періодичністю — періодичним, продовжуваним або обновлюваним; за структурою — багаточастинним або серійним.

Таблиця 2 Основні види періодичних педагогічних видань

№з/п	Класифікаційна ознака	Види
1.	За цільовим призначенням	— офіційне; — суспільно політичне; — наукове; — науково-популярне; — популярне; — виробничо-практичне; — навчальне; — літературно-художнє; — релігійне; — довідкове; — видання для дозвілля; — рекламне
2.	За технологією використання	— локальне; — мережеве; — комбінованого використання
3.	За характером взаємодії з користувачем	— детерміноване; — недетерміноване (інтерактивне)
4.	За періодичністю	— неперіодичне; — періодичне; — продовжуване; — оновлюване
5.	За структурою	— одночастинне; — багаточастинне; — серійне

Матеріали будь-якого періодичного видання, як правило, добирають за тематичною спрямованістю у рубрики. Це, по-перше, допомагає класифікувати певним чином весь матеріал випуску, по-друге, стає в нагоді читачеві, який цікавиться лише окремою, вузько тематичною частиною видання.

Назви рубрик визначають тематику матеріалів, тому статті про національне виховання теж виділяються у названих педагогічних журналах. Спочатку назвемо рубрики журналу «Рідна школа».

У журналі «Рідна школа» матеріали про національне виховання за період з 1991 до 2004 р. розміщені у таких рубриках: «Освіта – ХХІ століття» – 3 публікації; «Виховання: стратегії ХХІ століття» – 3 публікації; «Студії: виховання» – 14 публікацій; «Виховання» – 12 публікацій; «Методика. Практика. Досвід» – 7 публікацій; «Педагогіка і психологія» – 4 публікації; «Студії: педагогіка і психологія» − 2 публікації; «Студії: шкільному психологу» – 1 публікація; «З історії освіти» – 1 публікація; «Погляд в історію» – 5 публікацій; «Українознавство» – 3 публікації; «Народознавство. Національне виховання» − 4 публікації; «Слово − публіцисту» − 1 публікація; «Виховна робота» − 1 публікація. Як засвідчує перегляд рубрик журналу «Рідна школа», такі їх назви, як «Виховання» − «Студії: виховання», «Педагогіка і психологія» − «Студії: педагогіка і психологія», «З історії освіти» − «Погляд в історію», «Українознавство» − «Народознавство. Національне виховання», є тотожними і взаємозамінними. Зрозуміло, що поява других назв є фактом модернізації журналу, однак зміст їх не змінювався, про що свідчить розміщення в них публікацій про різні аспекти проблеми національного виховання.

Отже, в журналі «Рідна школа» визначальними із зазначеної педагогічної проблеми є такі рубрики: «Студії: виховання», «Виховання», «Методика. Практика. Досвід», назви яких є вмотивованими щодо досліджуваного питання і найбільш повно розкривають тематику відповідних матеріалів.

Наступним за кількістю публікацій про національне виховання за період з 1991 до 2004 р. є науково-методичний журнал «Початкова школа», який розглядає проблеми навчальної та виховної діяльності у початковій ланці середньої освіти.

Частина матеріалів (одинадцять із двадцяти восьми зазначених) журналу «Початкова школа» знаходиться поза рубриками на перших сторінках видання, що є, на нашу думку, недоліком видання. Найбільше публікацій про національне виховання у рубриці «Методика і практика» – 6, по три публікації у рубриках «Школа-родина» та «До джерел». Цікавим є факт існування підрубрик, які можна побачити лише в одному чи кількох випусках журналу, тобто їх використання є ситуативним. Такими підрубриками є «Я і Україна» (2 публікації), «Вісті з Рівненщини» (1 публікація), «До року В.О.Сухомлинського» (1 публікація).

Таким чином, рубрики журналу «Початкова школа» відрізняються низкою ознак: 1) їх назви не є вмотивованими щодо тематики статей про національне виховання; 2) наявністю підрубрик, які періодично використовуються у виданні; 3) розміщенням матеріалів з досліджуваної проблеми поза рубриками.

Наступним у дослідженні став науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії педагогічних наук України «Педагогіка і психологія». Для нього характерний чіткий розподіл за рубриками. Більшість матеріалів (шістнадцять із двадцяти трьох) розміщена у рубриці «Проблеми виховання», назва якої, на нашу думку, найбільш повно відтворює тематичну спрямованість публікацій з питання національного виховання. Теоретичні аспекти досліджуваної проблеми розглядаються у наукових статтях, які розміщені у рубриці «Питання теорії» (2 матеріали). По одному матеріалу знаходимо у таких рубриках, як «Дидактика, методика, нові інформаційні технології» та «Експеримент, дослідження: висновки і рекомендації». Рубрика «Історія педагогіки» є частково варіацією рубрики «Історія педагогіки, психології, освіти». Можна припустити, що перша є частиною другої, оскільки у журналі паралельно друкують наукові матеріали з історії педагогіки та психології. Рубрика «80-річчю з дня народження В.О.Сухомлинського присвячується» є ситуативною, тимчасовою. Таким є аналіз рубрик видання «Педагогіка і психологія» за досліджуваний період.

Подальше дослідження присвячено розглядові рубрик тих педагогічних журналів, які мають по одній чи кілька публікацій про національне виховання за період з 1991 до 2004 р. Аналіз рубрик, які вміщують матеріали про національне виховання, показує, що їх назви відповідають тематиці не у всіх перелічених журналах. Найбільш вдалими стосовно досліджуваної проблеми є такі назви рубрик: «Виховання» (журнал «Педагогіка і психологія професійної освіти»), «Навчаючи − виховуємо» (журнал «Українська література в загальноосвітній школі»), «Позакласне та позашкільне виховання» (журнал «Наша школа»), «Громадянське виховання» (журнал «Дошкільне виховання»). Поза рубриками розміщені публікації в таких педагогічних виданнях, як «Директор школи», «Історія в школах України», «Наша школа», «Нові технології навчання», «Освіта і управління», «Трудова підготовка в закладах освіти», що є недоліками журналів.

Отож, дослідження рубрик педагогічних журналів за період з 1991 до 2013 р. показало, що сімнадцять публікацій про національне виховання розміщені поза рубриками, що становить 11% від загальної кількості досліджуваних публікацій. Одинадцять із них ─ із журналу «Початкова школа», тому це можна вважати недоліком видання. Вмотивованими щодо нашої тематики є такі назви рубрик: «Проблеми виховання» (журнал «Педагогіка і психологія»); «Студії: виховання» та «Виховання» (журнал «Рідна школа»); «Виховання» (журнал «Педагогіка і психологія професійної освіти»); «Навчаючи − виховуємо» (журнал «Українська література в загальноосвітній школі»), тому що вони прямо вказують на тематику матеріалів рубрики. Назви рубрик інших журналів, які містять публікації про національна виховання, лише частково свідчать про досліджувану тематику (наприклад, рубрика «Освіта – ХХІ століття» − журнал «Шлях освіти»; рубрика «Виховна робота» − журнал «Рідна школа» тощо).

Отже, нормативно-правове забезпечення видавництва є надзвичайно актуальним для України в забезпеченні наукової педагогічної спільноти і педагогів-практиків своєчасною і якісною інформацією про результати наукових досліджень у педагогічній галузі знань за допомогою використання сучасних інформаційних технологій.

Розділ 3. Аналіз педагогічних періодичних видань в Україні на прикладі видавництва «Основа»

3.1. Аналіз сучасного стану педагогічних наукових фахових видань видавництва «Основа»

Вивчення наукових журналів здійснювалося за такими характеристиками:

галузевими науковими комплексами;
відомчою підпорядкованістю організацій-засновників;
датою започаткування друкованої та електронної форм;
кількістю випусків на рік;
мовою;
формою подання інформації.

Здійснений аналіз свідчить, що наукові журнали або збірники наукових праць науково-дослідних установ України є перспективним засобом просування наукового знання до широкого кола фахівців для формування нового знання. Наукові видання починають відігравати провідну роль в інформаційному обміні між ученими та фахівцями.

Тематична структура періодичних наукових видань відповідає основним напрямам досліджень, які здійснюються в організаціях — засновниках цих видань. Збільшення кількості назв, їх випусків та обсягів свідчить про розвиток української науки.

Видавнича група «Основа» — загальновизнаний лідер на ринку науково-методичної літератури й педагогічної преси, досвідчений експерт у питаннях педагогіки, психології й виховання.

Видавництво «Основа» випускає велику кількість періодичних видань не тільки для вчителів, але й для учнів:

Управління школою
Завучу. Усе для роботи
Початкове навчання та виховання
Вихователю ГПД. Усе для роботи
Класному керівнику. Усе для роботи
Педагогічна майстерня
Виховна робота в школі
Шкільному психологу. Усе для роботи
Вивчаємо українську мову та літературу
Вивчаємо українську мову та літературу. Позакласна робота
Зарубіжна література в школі
Русский язык и литература в школах Украины
Англійська мова та література
Англійська мова в початковій школі
Англійська мова. Усе для репетитора
Німецька мова в школі
Математика в школах України
Математика в школах України. Позакласна робота
Інформатика в школі
Фізика в школах України
Фізика в школах України. Позакласна робота
Хімія
Хімія. Позакласна робота
Біологія
Біологія. Позакласна робота
Основи здоров’я
Географія
Економіка в школах України
Історія та правознавство
Історія та правознавство. Позакласна робота
Мистецтво в школі (музика, образотворче мистецтво, художня культура)
Фізичне виховання в школах України
Трудове навчання в школі
Дошкільний навчальний заклад
Зростаємо разом
Растем вместе
Шкільний бібліотекар
Логопед
Позашкільна освіта
Пані Вчителька
JustTEEN- журнал для підлітків
JustTEEN- журнал для подростков
ДЛЯ УЧНІВ- Хімія для допитливих
ДЛЯ УЧНІВ — Я вивчаю українську
ДЛЯ УЧНІВ — TEENGLISH
ДЛЯ УЧНІВ — Фізика для допитливих
ДЛЯ УЧНІВ — Біологія для допитливих
ДЛЯ УЧНІВ — Історія для допитливих
ДЛЯ УЧНІВ — Географія для допитливих
ЧИЖ. Чрезвычайно Интересный Журнал
ЧІЗ. Чудові Інтелектуальні Забавки

Розгляд проблеми педагогічної творчості в системі координат культури як тексту є теоретичною передумовою для усвідомлення педагогічної публіцистики як її специфічного інноваційного механізму. Педагогічні творчі потенції, реалізуючись у слові, отримують своє матеріальне вираження на сторінках періодичних видань у публіцистичних текстах.

Однією з основних характеристик періодичного видання є його інформативність, яка досягається за допомогою форм подання інформації, що реалізуються в рамках жанрових характеристик публікації.

Спираючись на дослідження Є. Ю. Камишевої, у якому виділено показники сформованості інтересу до вчительської праці засобами публіцистики, ми визначили низку умов, які сприяють формуванню педагогічної свідомості. Звичайно, ці умови можуть бути створені в цілеспрямованій діяльності, наприклад, у педагогічному ВНЗ. Такими умовами можуть бути: підбір різножанрових і різновидових текстів гуманістичної спрямованості, опора на вітогенний досвід студентів, залучення студентів у різноманітні види роботи з текстами, утому числі й написання публіцистичних текстів і т. ін. Усе це дозволяє зробити такі висновки. Розглядаючи публіцистику як рід літератури, ми визначили місце педагогічної публіцистики як виду в модифікації загальнопубліцистичних закономірностей. Сутність педагогічної публіцистики полягає у взаємодії понятійно-логічних та емоційно-образних засобів викладу педагогічної думки, яка справляє вплив на формування громадської думки й педагогічної свідомості.

Форми взаємодії педагогічної науки й педагогічної публіцистики полягають у тому, що публіцистика розглядає практичну педагогічну діяльність з точки зору досягнень педагогічної науки, «перевіряє» теорію практикою; узагальнюючи накопичений педагогічний досвід, є для науки важливим джерелом; спирається на вироблені наукою методи об’єктивного пізнання, осмислення дійсності; передбачає появу нових наукових теорій.

Ураховуючи сутнісну родову специфіку публіцистики — формувати свідомість і видову — специфічні функції й принципи, можна стверджувати, що педагогічна публіцистика формує педагогічну свідомість.

3.2. Структура та інформаційне наповнення, переваги та недоліки як засобів наукової-педагогічної комунікації педагогічних періодичних видань

Перший журнал, який ми розглянемо — це журнал «Біологія». Цей практичний журнал для вчителя біології містить:

новини МОНУ, програми, методичні рекомендації;
розробки уроків і позакласних заходів;
актуальні проблеми науки; імена, дати, події;
інформаційний калейдоскоп;
цікаві дидактичні матеріали;

Містить вкладки: повнокольорова вкладка з наочно-дидактичними матеріалами; «Фаховий сервер» — усе найнеобхідніше у практичній роботі вчителя щодня. Тематичні збірки матеріалів за актуальними напрямами;

«Актуальні діалоги» — обговорюємо у формі «запитання-відповідь» усе, що цікавить педагогів незалежно від досвіду та предмета, що викладається.

Періодичність виходу журналу: 3 рази на місяць. Кількість сторінок (стандарт): 40.

Журнал «Управління школою» — журнал для керівників школи містить:

Що таке ефективне управління та як воно стосується сучасної школи?
Як керувати собою, людьми, своїм часом, фінансами й робочим процесом?
Що таке інтенсивні технології навчання, виховання та управління та як їх використати на практиці?
Відповіді на всі питання в журналі «Управління школою»

Вкладки:

«Фаховий сервер» — усе найнеобхідніше у практичній роботі вчителя щодня. Тематичні збірки матеріалів за актуальними напрямами;
«Актуальні діалоги» — обговорюємо у формі «запитання-відповідь» усе, що цікавить педагогів незалежно від досвіду та предмета, що викладається.

Журнал «Завучу. Усе для роботи» — журнал для заступника директора школи містить:

систему роботи, зразки документації;
досвід професіоналів;
розробки педагогічних рад, тренінгів, семінарів;
тематичні спецвипуски.

Містить вкладки: «Фаховий сервер» — усе найнеобхідніше у практичній роботі вчителя щодня. Тематичні збірки матеріалів за актуальними напрямами.

Журнал «Початкове навчання та виховання» — журнал для вчителя початкової школи:

нестандартні авторські розробки уроків та позакласних заходів;
цікавий дидактичний матеріал ігрового характеру на сторінках для копіювання;
поради спеціалістів (психологів, логопедів, юристів);
педагогічні знахідки, досвід учителів-практиків, що дає позитивні результати.

Періодичність виходу: 1 рази на місяць.

Журнал «Класному керівнику. Усе для роботи» — журнал для класного керівника:

обговорення проблем класного керівника;
зразки документації;
розробки виховних годин, тренінгів, свят;
рекомендації щодо проведення роботи з батьками;
практичні поради спеціалістів.

Журнал «Виховна робота в школі» — журнал для завуча, класного керівника та організатора виховної роботи в школі пропонує:

моделі виховних систем;
сценарії свят;
досвід виховання.

Вкладка: повнокольорова вкладка з наочно-дидактичними матеріалами. Періодичність виходу: 1 раз на місяць.

Журнал «Педагогічна майстерня» — журнал для педагогів, які хочуть стати справжніми майстрами своєї справи:

Актуальні інтерв’ю авторів книг та програм, новини освіти в країні й за кордоном, обговорення важливих питань шкільного життя.
Поради психологів та інших фахівців.
Скарбничка ідей для створення сучасного та ефективного уроку.

Журнал «Зарубіжна література в школі» — практичний журнал для вчителя світової літератури пропонує:

методичні рекомендації, розробки уроків і позакласних заходів;
найкращий досвід колег для тих, хто хоче викладати по-сучасному;
готові бланки для копіювання із дидактичними матеріалами;
літературна сторінка для обдарованих учнів.

Вкладка: повнокольорова вкладка з наочно-дидактичними матеріалами; «Фаховий сервер» — усе найнеобхідніше у практичній роботі вчителя щодня. Тематичні збірки матеріалів за актуальними напрямами;

Періодичність виходу: 2 рази на місяць.

Журнал «Позашкільна освіта» — журнал для тих, хто працює в галузі позашкільної освіти: для працівників палаців, будинків і клубів дитячої творчості, юних техніків, туристів і натуралістів:

офіційні документи, методичні рекомендації, планування роботи;
інноваційні педагогічні технології;
плани-конспекти занять та сценарії масових заходів;
рекомендації щодо організації дослідницької роботи учнів.

За період з 1996 до 2013 р. з’явилося 23 публікації цієї тематичної групи. У цих статтях розкриваються такі аспекти національного виховання, як його принципи, мета, завдання. Автори публікацій цієї тематичної групи визначають суть поняття «національне виховання» через звернення до терміна «нація». Адже нація – це насамперед система різноманітних природних (біологічних, зокрема анатомічних, фізіологічних, психічних), історично зумовлених ознак тіла, душі й розуму, характеру певної культурно-історичної людської спільноти. Тому кожна нація має свою унікальну систему виховання. Українська нація має свою самобутню історію, глибоко гуманістичну ідеологію і власну філософію буття. Ідейно-моральною основою виховання в українського народу, що має національні та вселюдські аспекти, є перевірені багатовіковим досвідом надбання народної мудрості, яка на всіх етапах розвитку людського суспільства вбирала в себе кращі здобутки національної і світової духовної та матеріальної культури.

Більшість авторів під терміном «національне виховання» розуміє історично зумовлену і створену народом систему поглядів, переконань, ідеалів, а також традицій, звичаїв, обрядів, практичних дій, спрямованих на виховання підростаючих поколінь у дусі культурно-історичної спадщини, духовності певної нації (етносу) (П.Ігнатенко, Ю.Д.Руденко, Г.Шмалько, П.Щербань). А Б.Ступарик визначає національне виховання як «цілеспрямований, систематичний, регульований виховний процес, що має на меті утвердження у свідомості нації, народу етнічної (національної), культурної, мовної єдності, своєї національної неповторності, вагомості, так би мовити, багатющих національних ресурсів». Г.Шмалько вважає, що у процесі засвоєння духовності й матеріальної культури нації формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь. Цей процес передачі духовних і матеріальних надбань українського народу був перерваний через відомі історичні обставини. У часи Радянського Союзу політика у сфері виховання молоді була спрямована на те, щоб зруйнувати весь національно-культурний устрій життя українців. Підтвердженням цієї думки є слова І. Мартинюка: «Робилось усе для того, щоб стерти будь-які вияви національних почуттів до рідної землі, свого народу, його історії, культури».

Тому зараз, коли Україна здобула незалежність, настав час докорінної перебудови в системі освіти. Основним стрижнем усього навчально-виховного процесу сучасної школи є національне виховання. Метою національного виховання на сучасному етапі, на думку Б.Ступарика, є «утвердження у свідомості молоді національної, культурної, мовної єдності, національної окремішності і неповторності, розуміння важливості для розвитку нації власної держави і розбудови її…». Головну мету національного виховання Г.Шмалько вбачає у «формуванні в молоді громадської відповідальності, яка припускає добровільний вибір поведінки, що відповідала б певній соціально значущій меті, на здійснення якої спрямовані зусилля держави». Більш широке визначення головної мети національного виховання подає П.Щербань. На його переконання, це «передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його соціальної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту» [16, 21].

Підкреслюючи важливість виховання громадських почуттів, автори публікацій указують на взаємопов’язаність, взаємообумовленість таких понять, як «держава» і «нація». Держава є витвором нації, від рівня розвитку самої нації залежать сила і процвітання держави. Таким чином, державні та національні проблеми слід вирішувати у тісному взаємозв’язку. Держава покликана стати гарантом у вихованні, освітньому процесі. Це стосується як представників української (титульної) нації, так і всіх інших етнічних спільностей, що проживають в Україні. Вчені підкреслюють, що представники етнічних меншостей мають право на вивчення рідної мови, культури, історії власного народу, проте одночасно з цим вони повинні з повагою ставитися до Української держави, оскільки вони є її громадянами.

На переконання Руденка Ю. та Руденка В., терміни «українська школа з російською мовою навчання», «українська школа з викладанням ряду предметів єврейською мовою» (чи іншою мовою національних меншин України) визначаються науково більш обґрунтованими, ніж терміни «російська школа», «єврейська школа»… Такі школи виховуватимуть громадян України».

Саме школа є основною ланкою в освітньому процесі. Вона має найбільше можливостей впливу на підростаюче покоління, у ній відбувається соціалізація індивіда, під якою розуміють «становлення особистості через формування в індивіда конкретних, соціально-історичних властивостей завдяки предметно-діяльнісному засвоєнню ним певної системи загальних форм культури даного суспільства». Реалізується це через структуру знань, які отримує індивід в освітньому закладі, зокрема школі. Через знання створюються передумови для засвоєння і практичного втілення ідей, сприйняття світу, ставлення до природи, нації і суспільства, космосу і, врешті-решт, розуміння самого себе.

В основі навчально-виховного процесу національної системи виховання повинні бути такі фундаментальні принципи, як гуманізм, демократизм, народність, єдність родинного і шкільного впливу, природовідповідність, виховання у праці, поєднання педагогічного керівництва з самодіяльністю учнів, диференціація та індивідуалізація виховного процесу, гармонізація родинного і суспільного виховання.

Дотримання у змісті навчально-виховного процесу цих принципів ─ важлива умова діяльності школи. Національний компонент виховання найвиразніше має втілюватися у змісті навчальних дисциплін, їх методичному забезпеченні, атмосфері навчальних закладів. Орієнтиром національної системи виховання є система цінностей, яка поєднує національні та загальнолюдські цінності. Серцевину національних цінностей формує народна духовність, складниками якої є національна психологія, національний характер, національна свідомість і самосвідомість, національний спосіб мислення, народний світогляд, народна філософія.

Особлива роль у змісті навчання і виховання відводиться українознавству, яке є методологічною основою організації навчання і виховання в сучасних умовах. М.Стельмахович вважає, що «українознавство служить дійовим засобом утвердження у свідомості учнів громадських почуттів, української національної гордості й людської гідності українця, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежної країни, виявляти пошанне ставлення до державних символів і атрибутів». Визначаючи сутність українознавства, Б.Ступарик зазначає, що «це не окремий предмет, не конгломерат розрізнених компонентів, а система цінностей, цілісний екзистенціальний феномен, унікальний етнонаціональний суб’єкт, що має своїм предметом Україну в загальному контексті людської історії».

Основними засобами національного виховання, на думку П.Ігнатенка, Ю.Руденка та В.Демчука, є такі: рідна мова, рідна історія, фольклор, мистецтво (музичне, пісенне, танцювальне, декоративно-прикладне), народний календар, народні символи і національна символіка, родинно-побутова культура, народні традиції, звичаї та обряди, народні прикмети, релігійні виховні традиції.

Національний компонент виховання найвиразніше має втілюватися в змісті навчальних дисциплін, їх методичному забезпеченні. «Безумовно, предмети гуманістичного циклу, – зазначає А.Кутова, – мають для цього більші можливості, ніж точні науки. Але коли на уроках фізики учні дізнаються, що першовідкривачем рентгенівського променя був український учений Іван Пулюй, а теорію космічних польотів розробив українець Юрій Кондратюк, це, безумовно, викличе в них гордість за геніїв свого народу й сприятиме національному вихованню учнів» [11, 14].

Вивчення української мови, літератури, історії України, географії повинно всебічно відображати національні особливості, відзначатися етнічним забарвленням, бути джерелом формування національної свідомості, національної гордості. Пишатися знанням української мови пропонує П. Щербань, обґрунтовуючи свою думку тим, що «серед двох тисяч мов світу українська за своєю милозвучністю – третя в світі».

Універсальним методом національного виховання є організація життєдіяльності учнів, залучення їх до різних видів діяльності із забезпеченням права вибору. Застосовуються й традиційні методи: диспути, бесіди, розповіді, ілюстрації, демонстрації, проблемні пошуки, самостійна робота над фольклорними та етнографічними джерелами тощо.

Серед форм виховання поширені уроки українознавства, факультативні курси поглибленого вивчення народного мистецтва, народних джерел, країнознавчі гуртки, студії народної творчості, фольклорні свята, проведення різноманітних конкурсів, зустрічей, конференцій тощо.

Українська національна система виховання зорієнтована на цілісну особистість громадянина України як відправний компонент і кінцевий результат. Її ефективність визначається кількома чинниками: рівнем реалізації мети і завдань національного виховання, компетентним рівнем управління, взаємодією суб’єктів виховної діяльності (сім’я – шкільний колектив − громадськість).

Як висновок слід зауважити, що у цій умовно загальнотеоретичній групі 23 публікації, в яких постають такі важливі аспекти проблеми національного виховання:

− визначено суть поняття «національне виховання», його мета;

− виділено фундаментальні принципи національного виховання;

− підкреслено роль держави як гаранта розвитку освітньої галузі та школи як основної ланки навчально-виховного процесу;

− зазначено засоби, методи та форми національного виховання.

Висновки

Отже, спостерігаючи за формуванням мережі українських наукових педагогічних періодичних видань у період другої половини ХХ століття, доходимо висновку про централізацію видавничої справи педагогічної періодики, оскільки більшість наукових педагогічних періодичних видань видавалися в Києві Міністерством освіти Української РСР та Науково-дослідним інститутом педагогіки УРСР. У цей час функціонування наукової педагогічної періодики знаходилося під ідеологічним контролем, який диктував умови розвитку як науки, так і освіти.

Незважаючи на безпосередній зв’язок із соціально-політичним життям республіки, науково-педагогічна періодика відігравала важливу роль у комунікаційних зв’язках між вченими-педагогами та освітянами-практиками – надавала можливість відстежити розвиток морального виховання у вітчизняній педагогіці; відображала розвиток основних галузей педагогічної науки, висвітлювала актуальні проблеми виховання і навчання.

Оскільки провідними чинниками, які впливають на виникнення потреби в публіцистичному способі вираження педагогічної думки, є соціально-педагогічні процеси, боротьба ідей (серед яких основними стали педагогічні ідеї), напрямів, поглядів у суспільстві, культурі, освіті, які так чи інакше впливають на становлення педагогічної періодичної преси, ми вважаємо за потрібне передбачити, що й стадії ґенези педагогічної творчості відбиватимуться в періодах розвитку педагогічної періодичної преси. Більш того, на нашу думку, генезис педагогічної преси та педагогічної творчості є взаємопов’язаними та взаємозумовленими процесами, що мають спільну соціально-політичну й національну культурну детермінацію. Ідеї, які виникають у суспільстві, потребували нового джерела їхнього вияву, апробації. Таким джерелом стала педагогічна публіцистика.

З іншого боку, сама публіцистика, що отримала новий зміст, шукала й знаходила нові форми вираження цих ідей: з’являлися й розвивалися види, форми, жанри публіцистики як роду літератури, а також нові типи періодичних видань.

На підставі проведених досліджень можна констатувати, що розвиток вітчизняного видавництва загалом відбувався із значним відставанням від загальносвітових тенденцій. Проте кінець ХХ — початок ХХІ століття ознаменувався доволі бурхливим його розвитком, що суттєво наблизило галузь до світових трендів.

Паралельно з цим початок розвитку фахового видавництва в галузі педагогіки припадає на 2006-2008 роки, на які прийшлося заснування всіх існуючих наразі видань.

Отже, видавництво «Основа» випускає:

31 науково-методичний журнал для всіх категорій працівників школи;
11 пізнавально-розважальних журналів для учнів;
2 журнали для батьків.

З 2010 р. Видавнича група «Основа» почала випускати журнали на території Російської федерації.

Для ефективного використання педагогічних фахових видань з педагогіки необхідна їх інтеграція в галузевий інформаційний ресурс мережі освітянських бібліотек НАПН України і МОН України.

Список використаної літератури

Адаменко О.В. Українська педагогічна наука в другій половині XX століття: Монографія. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 704 с.
Балика Д. А. Інтереси читачів-українців загальної читальні ВБУ / Д. А. Балика, О. Є. Карпинська // Життя й революція. — 1927. — № 3. — С. 334-344.
Василенко О. М. Бібліотечна статистика в Україні : (1992-2005 pp.): автореф. дис…. канд. іст. наук : 07.00.08 / Ольга Миколаївна Василенко; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. — К., 2007. — 20 с.
Василькова М.М. „Радянська школа” // УСЭ. – К., 1983. – Т.9. – С. 154.
Великова К. М. Анализ использования научных пе-риодических изданий / К. М. Великова, М. И. Драбкина // Науч. и техн. б-ки СССР. — 1985. -№ 10. -С. 10-13.
Викторова Н. Г. Инновационные процесы в образовании // Инновации в образовании. — 2002. — № 2. — С. 4-11.
Горбенко Н. А. Фонд педагогічних журналів України (1947-2009): аналіз використання в Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В. О. Сухомлинського / Н. А. Горбенко // Наукові праці Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського. Вип. 3. Науково-методичні та організаційні засади інформаційно-аналітичного забезпечення педагогічної науки, освіти і практики України: стан та перспективи / Нац. акад. пед. наук України, Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В. О. Сухомлинського ; [редкол.: Л. А. Дубровіна, В. А. Веріунов, П. 1. Рогова та ін.]. — К.: Нілан-ЛТД, 2012. — С. 324-334.
Дем’янчук О. Освітня політика й управління освітою в перехідний період: теоретичні засади та практичне втілення Освіта для демократії. — К.: Альтерпрес, 2000. С. 17-18.
«Дошкільному вихованню» – 50 // Рад. шк. – 1981. – № 6. – С. 92–93.
Жук Ю. Інформатизація освіти Директор школи, ліцею, гімназії. 2002. — № 3. — С. 20-57.
Зелінська Н. «Традиційна» наукова періодика у дослідженнях зарубіжних учених: проблеми та перспективи / Н. Зелінська // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. Восьмої всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 24-26 жовт. 2003 р. / НАН Ук — раїни. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики; за ред. М. М. Романюка. — Львів, 2003. — С. 569-584.
Значенко О. Інформаційний потенціал педагога Вища освіта України. — 2002. М.: 1. — С. 75 — 78.
Зябкин В.Е. Педагогические журналы в становлении советской трудовой школы. – Киев – Одесса: Вища школа, 1987. – 100 c.
Ісаєнко О. Дослідження інформаційних потреб і запитів користувачів електронних науково-інформаційних ресурсів Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського / О. Ісаєнко // Вісн. Кн. палати. — 2007. — № 8. — С. 22-25.
Карпова И. Л. Возможности мониторинговых иссле-дований периодических и продолжающихся изданий в Центральной научной библиотеке им. Я. Коласа НАН Беларуси / Карпова И. Л. // Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития : науч.-практ. и теорет. сб. / Междунар. ассоц. акад. наук, Совет директоров науч.б-к и информ.центров ; [междунар. редкол. : А. С. Онищенко, А. И. Алиева-Кенгерли, А. А. Аслитдинова и др.]. — К., 2007. — Вып. 5. — С. 52-57.
Лаврик О. Л. Академическая библиотека в совре-менной информационной среде / О. Л. Лаврик. — Новосибирск: ГПНТБ СО РАН, 2003. — 250 с.
Лисовский Н. М. Собирание и разработка статисти-ческих сведений о книгоиздательстве и периодической печати в России / Н. М. Лисовский — СПб : Владимир, паровая типолитогр., 1896. — 26 с.
Ломаковська Г. Інформаційні технології — погляд у майбутнє Директор школи, ліцею, гімназії. 2002. — № 1 — 2. С. 42-44.
Лопата О. Моніторинг використання інформаційних ресурсів періодичних видань / О. Лопата, С. Верещагіна // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Асоц. б-к України. — К., 2005. — Вип. 14. — С. 240-263.
Макарчук О. М. Україномовна версія текстового редактора Microsoft Word 2002 Комп’ютеру школі та сім’ї. 2002. — № 4. — С. 37-40.
Манятина Е. Электронные ресурсы агенства EBSCO: изучения использования в областной библиотеке / Е. Манятина // Бібл. форум України. — 2004. — № 2 (4). — С. 19-21.
Маркусова В. А. Статья в научном журнале как основной источник информации для выполнения фундаментальных исследований в РАН / В. А. Маркусова, А. Я. Родионов // НТИ. — Сер. 1. — 1998. — № 9. — С. 21-28.
Нрюховецький В. Києво-Могилянська академія: десять років відновлення Вища школа. — 2001. — С. 19- 20.
О начальной и средней школе: Постановление ЦК ВКП(б), 1931 г. // КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – М., 1984. – Т. 5. – С. 353-361.
Об издательской работе: Постановление ЦК ВКП(б), 1931 г. // КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – М., 1984. – Т. 5. – С. 339-346.
Річицький В. Відкритість інформації як універсальна вимога / В. Річицький // Вісник НАН України. — 2003. — № 9. — С. 26-45.
Рогова П. І. Інформаційні потреби в ресурсах психолого-педагогічної тематики як об’єкт наукового дослідження / П. І. Рогова, Я. О. Чепуренко // Педагогіка і психологія. — 2009. — № 2. -С. 141-149.
Родзінська О. Науковим часописам — увага НАН України / О. Родзінська // Бібліотечний вісник. — 2005. — № 2. — С. 49-50.
Сачохіна Н. Ф. Організація інформаційних ресурсів для оптимізації їх використання / Н. Ф. Самохіна // Бібл. вісн. — 2004. — № 5. — С. 17-20.
Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К.: Наук. думка, 2001. – 912 с.
Старовойтова О. Диалог с детьми и подростками в современном информационном пространстве // Шкільна бібліотека. 2002. — №3. — С. 40-42.
Степанченко Г. Моніторинг ефективності використання періодичних видань у Науково-технічній бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» / Галина Степанченко // Вісн. Львів, ун-ту. Л., 2012. — Вип. 7. — С. 318-324. — (Серія. «Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології»).
Тягло О. Критичне мислення як системний чинник громадянської освіти в пострадянських країнах Освіта для демократії. — К: Альтпресс, 2002. — С. 63-66.
Хміль Н. А. Педагогічні умови підготовки майбутніх учителів інформатики до впровадження особистісно орієнтованих технологій в навчально-виховний процес / Н. А. Хміль, С. В. Дяченко // Вісн. Луган. нац. пед. ін-ту імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2005. – № 4 (84). – С. 258-262.
Хміль Н. А. Підготовка учителів до впровадження Інтернет-технологій у навчально-виховний процес школи / Хміль Н. А., Черенков В. Г., Дяченко С. В. // Зб. наук. пр. Уман. держ. пед. ун-ту імені Павла Тичини. Спец. вип. – К. : Міленіум, 2005. – С. 342-348.
Хміль Н. А. Науково-педагогічні журнали: регіональний вимір (1991–2005 рр.) / Н. А. Хміль // Вісн. Луган. нац. пед ун-ту імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – Ч. 1. – 2006. – № 19 (114). – С. 55-59.
Хміль Н. А. Діяльність журналу «Радянська школа» у 50-60-ті роки XX століття / Н. А. Хміль // Рід. шк. – 2007. – № 9. – С. 69-71.
. Хміль Н. А. Українські Інтернет-ресурси : освіта та педагогічна наука : довідкове видання / Н. А. Хміль. – Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2008. – 42 с.
Хміль Н. А. Розвиток та функціонування української науково-педагогічної періодики в 50-80-х роках XX століття [Електронний ресурс] / Н. А. Хміль // Нар. освіта. – 2008. – Вип. 2. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/NarOsv/2008-2/08hnards.htm.
Хміль Н. А. Електронні дискусії як середовище спілкування в науково-пе-дагогічному співтоваристві / Н. А. Хміль // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2008. – № 18 (157). – С. 200-206.
Хміль Н. А. Аналітичний огляд сучасної української електронної науково-педагогічної періодики [Електронний ресурс] / Н. А. Хміль // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2008. – № 2 (6). – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em6/emg.html.
Хміль Н. А. Розвиток засобів наукової комунікації як складової педагогічної науки в Україні (середина XX століття – початок XXI століття): дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Наталія Анатоліївна Хміль. – Луганськ, 2009. – 340 с.
Хміль Н. А. Мережеві щоденники у педагогічній практиці сучасного вчителя початкових класів / Н. А. Хміль // Сучасні тенденції розвитку інформаційних технологій в науці, освіті та економіці : матеріали ІV Всеукр. наук.-практ. конф. (15-17 квітня 2010 р., м. Луганськ). – Луганськ : Phoenix, 2010. – С. 237-241.
Хміль Н. А. Основні напрями використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності психологів / Н. А. Хміль, О. М. Крутько // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2010. – № 17(204). – С. 209-215.
Хічкок С. Видання журналів: Британські перспективи / С. Хічкок, Л. Карр, В. Холл // Електронні журнали. — К.: Британська Рада в Україні, 1999. — С. 4-28.
Ярошенко Т. Електронні журнали: нові можливості для бібліотек України / Т. Ярошенко // Бібл. форум України. — 2004. — № 2 (4). — С. 15-18.

Додатки

Додаток А. Перелік друкованих наукових періодичних видань

Назва видання	Вид видання	Засновник (співзасновники)	Фахова реєстрація		Міжнародний стандартний серійний номер (ISSN)
Назва видання	Вид видання	Засновник (співзасновники)	галузі науки	дата затвердження	Міжнародний стандартний серійний номер (ISSN)
Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами	збірник наукових праць	1) ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» 2) Інститут вищої освіти НАПН України 3) Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	педагогічні, психологічні	10.02.2010	–
Актуальні проблеми психології , у 12 томах	збірник наукових праць	Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України	психологічні	01.07.2010	2072-4772
Біологія і хімія в школі	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) ТОВ «Зодіак-ЕКО» 3) Національна академія педагогічних наук України 4) ТОВ «Видавництво «Освіта України»	педагогічні (теорія та методика навчання)	10.11.2010	–
Вища освіта України	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 3) Інститут вищої освіти НАПН України 4) Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса»	педагогічні, філософські	26.01.2011	2078-1016
Вісник післядипломної освіти	збірник наукових праць	ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України	педагогічні, психологічні	26.05.2010 01.07.2010	2218-7650
Географія та основи економіки в школі	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) ТОВ «Зодіак-ЕКО» 4) ТОВ «Видавництво «Освіта України»	педагогічні (теорія та методика навчання)	22.12.2010	–
Горизонти освіти	журнал	1) Севастопольський міський гуманітарний університет 2) ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України	педагогічні, психологічні	31.05.2011	–
Дефектологія. Особлива дитина: навчання і виховання	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України	педагогічні (корекційна педагогіка), психологічні	10.11.2010 22.12.2010	–
Директор школи, ліцею, гімназії	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова 3) Державне інформаційно-виробниче підприємство «Педагогічна преса» 4) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 5) Благодійна організація «Центр сприяння суспільному розвитку імені Миколи Пирогова»	філософські, психологічні, педагогічні	26.01.2011 23.02.2011	–
Дитина із сенсорними порушеннями: розвиток, навчання, виховання	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	–	–	–
Економіка і управління	журнал	1) Асоціація навчальних закладів України приватної форми власності 2) ПВНЗ «Європейський університет» 3) Інститут вищої освіти НАПН України	економічні	06.10.2010	–
Естетика і етика педагогічної дії	збірник наукових праць	1) Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України 2) Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка	–	–	2226-4051
Жестова мова і сучасність	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	–	–	–
Інформаційні технології в освіті	збірник наукових праць	1) Херсонський державний університет 2) Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України	педагогічні	14.04.2010	1998-6939
Комп’ютер у школі та сім’ї	журнал	1) Інститут педагогіки НАПН України 2) ТОВ «Редакція науково-методичного журналу «Комп’ютер у школі та сім’ї» 3) Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН	педагогічні	27.05.2009	–
Математика в школі	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 3) Державне інформаційно-виробниче підприємство Видавництво «Педагогічна преса» 4) ТОВ «Зодіак-ЕКО» 5) ТОВ «Видавництво «Освіта України»	педагогічні (теорія та методика навчання)	10.11.2010	–
Мистецтво та освіта	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) Київська дитяча академія мистецтв	педагогічні	14.04.2010	–
Модернізація професійної освіти і навчання: проблеми, пошуки і перспективи	збірник наукових праць	Інститут професійно-технічної освіти НАПН України	–	–	–
Навчання і виховання обдарованої дитини: теорія та практика	збірник наукових праць	1) Інститут обдарованої дитини НАПН України 2) Національна академія педагогічних наук України	педагогічні, психологічні	22.12.2010	–
Наука і освіта	журнал	Південний науковий центр НАПН України	педагогічні, психологічні	06.10.2010 10.11.2010	–
Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка	збірник наукових праць	Інститут професійно-технічної освіти НАПН України	–	–	2223-5752
Наукові записки Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України	збірник наукових праць	Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України	–	–	–
Наукові студії із соціальної та політичної психології	збірник наукових праць	Інститут соціальної та політичної психології НАПН України	психологічні	26.05.2010	–
Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи	збірник наукових праць	Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України	педагогічні	10.11.2010	–
Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	педагогічні, психологічні	30.03.2011	–
Педагогіка і психологія професійної освіти	журнал	1) Львівський науково-практичний центр професійно-технічної освіти НАПН України 2) Інститут педагогіки освіти і освіти дорослих НАПН України 3) Національний університет «Львівська політехніка»	педагогічні, психологічні	06.10.2010 10.11.2010	2218-5186
Педагогіка і психологія. Вісник Національної академії педагогічних наук України	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса»	педагогічні, психологічні	22.12.2010	2304-0629
Педагогічна освіта: теорія і практика	збірник наукових праць	1) Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка 2) Інститут педагогіки НАПН України	педагогічні	26.05.2010	–
Педагогічна освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка	збірник наукових праць	1) Інститут проблем виховання НАПН України 2) Київський міський педагогічний університет імені Б.Д.Грінченка	педагогічні, психологічні	14.10.2009 01.07.2010	–
Педагогічний дискурс	збірник наукових праць	1) Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія 2) Інститут педагогіки НАПН України	педагогічні	18.11.2009	–
Післядипломна освіта в Україні	журнал	ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України	–	–	–
Позашкільна освіта та виховання	журнал	1) Національна академія педагогічних наук України 2) Інститут проблем виховання НАПН України	–	–	–
Порівняльна професійна педагогіка	журнал	1) Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України 2) Хмельницький національний університет	–	–	–
Порівняльно-педагогічні студії	журнал	1) Інститут педагогіки НАПН України 2) Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини	педагогічні	01.07.2010	–
Проблеми загальної та педагогічної психології	збірник наукових праць	Інститут психології імені Г.С.Костюка НАПН України	психологічні	10.03.2010	2077-2289
Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави	збірник наукових праць	Інститут соціальної та політичної психології НАПН України	психологічні	26.05.2010	–
Проблеми сучасного підручника	журнал	Інститут педагогіки НАПН України	–	–	–
Проблеми сучасної психології	збірник наукових праць	1) Кам’янець Подільський національний університет імені Івана Огієнка 2) Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України	психологічні	27.05.2009	–
Простір арт-терапії	збірник наукових праць	1) Громадська організація «Арт-терапевтична асоціація» 2) ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України	–	–	–
Професійна освіта: проблеми і перспективи	збірник наукових праць	1) Інститут професійно-технічної освіти НАПН України 2) РВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет»	–	–	–
Професійне навчання на виробництві	збірник наукових праць	1) ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» 2) Інститут професійно-технічної освіти НАПН України	–	–	2224-0195
Професійно-технічна освіта	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорт України 4) Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України	педагогічні (теорія та методика навчання)	22.12.2010	–
Професійно-художня освіта України	збірник наукових праць	1) Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України 2) Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників	–	–	–
Психодрама и современная психотерапия	журнал	1) Інститут соціальної та політичної психології НАПН України 2) Громадська організація «Асоціація психодрами»	–	–	–
Психологічні науки: проблеми і здобутки	збірник наукових праць	1) ПВНЗ «Київський міжнародний університет» 2) Інститут соціальної та політичної психології НАПН України	психологічні	22.12.2010	–
Психологічні перспективи	журнал	1) Волинський національний університет імені Лесі Українки 2) Інститут соціальної та політичної психології НАПН України	психологічні	26.05.2010	–
Русская словесность в школах Украины	журнал	1) Асоціація вчителів російської мови та літератури України (всеукраїнська громадська організація) 2) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 3) Інститут педагогіки НАПН України 4) Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса»	педагогічні (теорія та методика навчання)	10.11.2010	–
Спеціальна педагогіка та психологія (педагогічні науки)	збірник наукових праць	1) Інститут спеціальної педагогіки НАПН України 2) Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка	–	–	–
Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді	збірник наукових праць	Інститут проблем виховання НАПН України	педагогічні	10.02.2010	–
Теорія і практика олігофренопедагогіки та спеціальної психології	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	–	–	–
Українська література в загальноосвітній школі	журнал	Інститут педагогіки НАПН України	педагогічні	14.04.2010	–
Українська мова і література в школі	журнал	Інститут педагогіки НАПН України	педагогічні	26.01.2011	–
Український логопедичний вісник	збірник наукових праць	Інститут спеціальної педагогіки НАПН України	–	–	–
Фізика та астрономія в школі	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) ТОВ «Зодіак-ЕКО» 4) ТОВ «Видавництво «Освіта України»	педагогічні (теорія та методика навчання)	10.11.2010	–
Філософія освіти	журнал	1) Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова 2) Українська академія політичних наук 3) Інститут вищої освіти НАПН України	–	–	–
Шлях освіти	журнал	1) Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України 2) Національна академія педагогічних наук України 3) Асоціація працівників гімназій та ліцеїв України	педагогічні	22.12.2010	–

Освіта та самоосвіта