Вступ

Актуальність теми. Вексель виник досить давно і активно використовувався протягом століть, перетворившись на один із провідних фінансових інструментів світової економіки.

В Україні вексель почав широко використовуватись на початку 90-х років. Проте значний рівень інфляції, відсутність досвіду використання і кваліфікованих спеціалістів призвели до масових неплатежів за векселями та відповідно збиткам векселеотримувачів, що, у свою чергу, призвело до масової відмови від використання векселя. З того часу багато проблемних питань законодавчої бази вексельного обігу було вирішено, а використання з 2006 року вексельних бланків нової форми робить практично неможливим їх підробку.

В умовах платіжної кризи розрахунки векселями стають особливо актуальними. Проте незначний досвід їх застосування та складності в законодавстві стримують активне залучення векселів до господарського обороту. Це обумовлює необхідність детального розгляду порядку видачі та погашення векселів, а особливої уваги потребує питання порядку відображення їх в обліку.

Питаннями обліку векселів упродовж останніх років займалися такі вітчизняні вчені та дослідники, як: Ф. Ф. Бутинець, С. З. Мошенський, В. В. Сопко, І. Я. Омецінська, Н. М. Курганська, О. Єрмак і О. Масенко та ін. Ці питання висвітлено також у працях А. С. Бакаєва, Дж. Блейка, Б. Нідлза, Глен А. Велша, Г. Деніела, Д. Колдуела.

Проте на сьогодні мало уваги приділено документальному забезпеченню вексельних операцій, зокрема, документуванню видачі векселів.

Мета дослідження — розглянути документальне забезпечення операцій з векселями, які видано для створення ефективної системи документообігу.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

—      розглянути нормативно-правову базу обігу та обліку векселів;

—      дослідити структуру і реквізити векселів та документів, якими оформляються вексельні операції;

—      розробити документообіг за вексельними операціями;

—      запропонувати способи організації ефективного документообігу за операціями з векселями.

Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Ключові слова: простий вексель, переказний вексель, тратта, трасант, векселедавець, векселеотримувач, документообіг.

Термінологічний словник

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку.

Простий вексель — це вексель, що містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити після збігу встановленого терміну певну суму грошей векселетримачеві (кредиторові) або його наказові.

Переказний вексель (тратта) — це документ, що містить найменування «переказний вексель» і безумовну пропозицію векселедавця вказаній у векселі особі сплатити певну суму грошей власникові векселя або його наказові.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження

Ключові слова: простий вексель, переказний вексель, тратта, трасант, векселедавець.

Завдання: здійснити аналітичний огляд літератури з розглянутої проблематики, розглянути різновиди векселів, особливості їх дії та обігу; охарактеризувати організацію документального забезпечення видачі векселів.

1.1. Аналітичний аналіз літератури

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006р. №3480-IV вексель визначається як цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) [1].

Ніконова М. у статті «Непаперовий» вексель: міф чи реальність? вказує, що існує можливість існування «бездокументарного» векселя та векселя у формі електронного документа [20].

Мельник І. у статті «Вексель як документ в нотаріальному процесі» наводить перспектива дослідження векселя як документа в нотаріальному процесі полягає саме в аналізі можливих суттєвих написів на векселі та їх вплив на умови вчинення нотаріального провадження про протест векселя [18].

В. М. Семендяк у своїй статті «Теоретичні засади механізму здійснення вексельних розрахунків» проаналізував теоретичні засади механізму здійснення вексельних розрахунків. Також автором опрацьовано пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази та методологічних засад забезпечення розрахунків [24].

Коблянська Г. Ю. у праці «Актуальні аспекти обліку вексельних операцій» розглянула теоретичні, методичні й практичні питання бухгалтерського та податкового обліку вексельних операцій. Провела дослідження типових вексельних операцій із застосуванням методики їх відображення в обліку на практичних прикладах [15].

Половинчак Л. А. у статті «Облікова політика відображення операцій з векселями на підприємствах» визначила порядок формування та основні елементи облікової політики підприємств щодо операцій з векселями [21,22].

У статті Амеліної О. В.  «Принципи визнання та обліку операцій банку з векселями» досліджується методика та організація обліку вексельних операцій в банку. Крім того, сформульовано критерії визначення, визнання та оцінки операцій з векселями як об’єкта бухгалтерського обліку [5].

Також серед українських науковців, які здійснили вагомий внесок у розв’язанні даної проблеми, варто відзначити А. Авакова, С. Гуткевича, А. Демківського, М. Дем’яненка, Л. Долінського, О. Єфімова, М. Корінька, Ю. Куценка, В. Мельника, С. Мошенського, Т. Рудненко, О. Федоренка, Ф. Федорченка та інших, в яких досить чітко описано концептуальні основи формування вексельного ринку в Україні, а також нормативно-правове його регулювання.

Питання здійснення операцій із векселями певною мірою досліджено в роботах російських і зарубіжних учених-економістів: В. Астахова, Т. Батіщєва, Ф. Гудкова, В. Звєрєва, Д. Равкіна, А. Вишневського, В. Гордона, В. Грачова, В. Єдронової, Є.Мізіковського, Мошенський С. [19], Ю. Кремера, А. Макєєва, Л. Гольдшмідта, В. Тарасова та інших.

1.2. Різновиди векселів, особливості їх дії та обігу

Українським і світовим вексельним правом принципово важливою визнано класифікацію векселів за їхньою формою. Отож існують дві найбільші групи векселів — прості (звичайні) і переказні (тратти).

Простий вексель — це вексель, що містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити після збігу встановленого терміну певну суму грошей векселетримачеві (кредиторові) або його наказові.

Таке зобов’язання надає векселетримачеві (власникові чи пред’явникові) безумовне право вимагати з особи, яка видала вексель, оплати вказаної у тексті векселя грошової суми. Простий вексель є безумовним письмовим борговим зобов’язанням, складеним на спеціальному бланку з дотриманням затвердженої законом форми та переданим векселедавцем векселетримачеві. Такий вексель являє собою документоване вкладення кредитора в обігові кошти свого контрагента, який зобов’язується відшкодувати їх інвесторові на оговорених у векселі умовах і у визначений термін.

У розвинутих країнах простий вексель використовується переважно обмежено, оскільки у розрахунках з партнерами суб’єкти господарського життя завжди або мають боржників, або самі здатні надавати ресурси у борг. Але в Україні, зважаючи на чітко виражену форму зобов’язання боржника, значно частіше використовуються прості векселі. Чинними правилами вексельного обігу передбачено, що:

• простий вексель — це боргова розписка векселедавця, яка підлягає дії вексельного права з Його матеріальними і процесуальними особливостями і визнається дієздатною лише за умов дотримання норм і вимог та законодавчо закріпленої форми;
• за простим векселем сам боржник розраховується з кредитором грошовою сумою;
• векселедавців одного і того ж векселя не може бути кілька.

Переказний вексель (тратта) — це документ, що містить найменування «переказний вексель» і безумовну пропозицію векселедавця вказаній у векселі особі сплатити певну суму грошей власникові векселя або його наказові.

У переказному векселі векселедавець виступає трасантом. Він пропонує здійснити платіж векселетримачеві (ремітенту) третьою особою — трасатом. Трасат (платник) не несе ніякої відповідальності за векселем аж до його прийняття, тобто акцептування. Акцептуючи вексель, акцептант (платник) стає головним боржником за даним векселем. Трасант при цьому стає гарантом забезпечення платежу.

Тратта за своїм змістом наближається до інших видів платіжних наказів і документів. Але на відміну від них класичний переказний вексель має такі ознаки:

• він є комерційним векселем, яким кредитор (трасант) доручає своєму дебіторові (трасату) сплатити певну суму в установлений строк певній особі (бенефіціарові);
• він є документом, за яким, на прохання трасанта, оплату здійснює Не векселедавець, а інша особа;
• він є наказом боржникові сплатити у зазначений термін вказану у ньому суму третій особі (ремітентові). Тобто переказним векселем переказується оплата.

Умову щодо вексельної форми розрахунків можна відразу занести в договір (купівлі- продажу, поставки, підряду тощо). Це можливо якщо вже при підписанні договору відомо, що оплата буде проведена векселями. Якщо форма розрахунків ще точно не відома в договорі можна обумовити вексельну форму розрахунків як альтернативну. В іншому випадку необхідно підписати додаткову угоду до вже укладеного договору.

Слід, пам’ятати, що при вексельній формі розрахунків в договорі слід детально описати всі реквізити векселів.

Фізична передача векселя засвідчується підписанням Акту приймання-передачі. Форма цього документу законодавством не затверджена, тому підприємства складають її у довільній формі.

Векселі видають і передають одержувачу тільки при наявності довіреності на одержання цінностей.

Відповідно до ст.5 Закону України “Про обіг векселів в Україні” від імені юридичних осіб вексель підписують власноручно керівник і головний бухгалтер (якщо така посада передбачена штатним розписом) або уповноваженої ними особи. Така особа повинна мати довіреність на підписання векселя. А сам факт видачі векселя на підставі довіреності відображають в самому векселі.

Окрім того, кожен виданий вексель, як вже зазначалося, повинен бути зафіксований у Реєстрі виданих векселів.

Простий та переказний векселі по суті є однопорядковими фінансовими документами і тому мають багато спільних реквізитів. Про це свідчать дані таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Порівняння деяких реквізитів простих і переказних векселів

Реквізити векселя	Види векселів
	прості	переказні
Найменування «вексель»	+	+
Проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити визначену суму	+	—
Проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму	—	+
Термін платежу	+	+
Місце, в якому має бути здійснено платіж	+	+
Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснено платіж	+	+
Найменування того, хто повинен платити (платник)	—	+
Дата і місце складання векселя	+	+
Підпис того, хто видає документ (векселедавця)	+	+

 

З таблиці видно, що:

• більшість обов’язкових реквізитів збігаються;
• вексельні стосунки в обох випадках випливають переважно з характеру угод, що стали основою виписування векселів;
• в обох видах векселів фінансові зобов’язання є абстрактними і безумовними;
• предметом обох документів можуть бути тільки гроші;
• простий вексель за своїм характером нагадує акцепт тратти, а тратта, в свою чергу, якщо вона як платника вказує векселедавця, виписується подібно до простого векселя.

Водночас простий і переказний векселі відрізняються один від одного. Відмінності простого векселя від тратти такі:

а) у простому векселі більш чітко і ясно відображається боргове зобов’язання;

• у ньому попередньо зафіксовано лише дві особи — векселедавець (він же платник) та ремітент — перший векселетримач, перед яким платник бере на себе відповідне зобов’язання;
• головним боржником у простому векселі є векселедавець, якому векселетримач може пред’являти прямий позов.

б) Переказний вексель є більш складним фінансовим документом, а саме:

• у ньому фактично відображено два боргових зобов’язання: платника перед трасантом і трасанта перед ремітентом;
• головним боржником у даному випадку є акцептант;
• якщо простий вексель виписує боржник, то переказні векселі переважно, виписують кредитори, використовуючи у такий спосіб дебіторську заборгованість для власних платіжно-розрахункових операцій.

Отже, простий вексель містить особисте зобов’язання сплатити борг, а переказний — наказ боржникові сплатити борг третій особі (ремітенту). Платником у тратті, як правило, виступає третя особа.

Багатовіковою практикою вексельного обігу напрацьовано такі схеми розрахунків, у яких переказний вексель може виписуватися векселедавцем і на самого себе. Тоді векселедавець одночасно стає трасатом, а такий вексель хоч формально належить до переказного і діє за усіма правовими нормами та наслідками останнього, але фактично стає простим векселем.

Разом із тим тратта інколи може видаватися навіть самому собі. Тобто в одній особі поєднуються трасант і ремітент. Зазначення себе як ремітента підвищує імовірність акцепту векселя платником і суттєво збільшує ліквідність такого векселя. Даний тип векселя також відображає особливості простого векселя, але дає виразніші переваги.

Більше того, трапляються випадки, коли всі три учасники тратти можуть зливатися в одній особі. Така форма переказного векселя виникла історично, проте в сучасних умовах застосовується рідко. Навіть тратти класичної форми вже значно поступилися місцем на користь збільшення числа операцій з простими векселями. Зростання питомої ваги таких операцій зумовлене тим, що різниця між простим векселем і траттою є суто формальною. Вона проявляє себе лише у момент створення векселя. Водночас кредитно-розрахункові функції простих і переказних векселів однакові. Передаються вони також однаковим способом і з відповідними наслідками.

Положенням про переказний і простий вексель визнано, що вексель до уточнення його параметрів попередньо може видаватися як бланковий. Тобто на момент видачі ще не всі реквізити визначено, але векселедавець в силу господарської необхідності і цілком довіряючи партнерові, виписує та підписує цей вексель. Якщо ж у наступних операціях у даному векселі будуть заповнені реквізити, що суперечать умовам угоди, то даний факт згідно з вексельним правом не може бути підставою для опротестування законним векселетримачем.

1.3. Організація документального забезпечення видачі векселів

В сучасних умовах кризи платежів особливо актуальним є питання використання векселів. Однією з переваг вексельної форми розрахунків є те, що для підтвердження зобов’язань не потрібно вимагати додаткових первинних документів, адже якщо у підприємства-кредитора наявний борговий документ — вексель, то це підтверджує існування боргового зобов’язання. Тоді для стягнення суми з боржника не потрібно доводити факт здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” вексель — це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) [1].

Нормативно-правові документи, якими регламентується випуск, обіг та облік векселів, наведено на рисунку 1. На сьогодні єдиним документом, який регламентує порядок видачі векселів, є Закон України “Про обіг векселів в Україні”. Відповідно до ст. 4 цього Закону видавати переказні та прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги [2]. Тобто векселі видаються тільки за умови наявності фактичної заборгованості перед постачальниками та на суму зобов’язання, яке не повинне бути меншим суми платежу за векселем.

Векселі бувають прості або переказні. Вони існують тільки у документарній формі з набором обов’язкових реквізитів. Якщо немає хоча б одного реквізиту на векселі, то такий вексель вважається недійсним.

Рис. 1. Рівні нормативно-правового регулювання обігу векселів

Форма бланка векселя та його реквізити регламентуються нормативно-правовою базою (рис. 1) на макро- та мезорівнях, з якої також випливає, що вексель є цінним папером. Бланки векселів, як і будь-яких цінних паперів, мають стандартну (типову) форму і випускаються двох видів: прості та переказні.

На рисунку 2 наведено обов’язкові та необов’язкові реквізити простих та переказних векселів, згруповані на основі проведеного аналізу літературних джерел [3—6].

Рис. 2. Реквізити простих та переказних векселів

З рисунка 2 видно, що хоча форма бланків векселів затверджена Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, однак є й не обов’язкові реквізити. Що ж стосується обов’язкових реквізитів, то брак одного з них призведе до того, що вексель не матиме сили, адже відповідно до ст. 196 ЦКУ документ, який не містить обов’язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає їх формі, не є цінним папером [7]. Саме тому векселеодержувач обов’язково повинен перевірити реквізити документа і тільки тоді приймати його.

Отже,  сучасна сфера вексельного обігу так ускладнена законодавчими нормами і морально-етичними правилами, що потребує фундаментальних знань вексельного права, специфічних умінь і практичних навичок. Серед них важливе місце посідає сфера, пов’язана з тим, із чого, власне, складається текст векселя: його елементами. їх поділяють на дві великі групи — обов ‘язкові, або суттєві, і додаткові (несуттєві). Обов’язкові елементи векселя — це його реквізити, а додаткові належать до несуттєвих атрибутів.

Розділ 2. Порядок розрахунків за допомогою векселів

Ключові слова: реквізити векселя, документообіг, реєстр отриманих веселів, векселедавець, векселеотримувач.

Завдання:  дослідити порядок розрахунків за допомогою векселів          , охарактеризувати основні реквізити векселів та документообіг за операціями з векселями, проаналізувати оформлення та облік виданих векселів.

2.1. Характеристика реквізитів векселя

Векселя активно використовувалися і використовуються в міжнародних розрахунках і внутрішніх угодах країн. Промисловцям і комерсантам векселя дають можливість оплачувати свої покупки з відстрочкою платежу – бути засобом оформлення і забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських.

За Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель – це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцю векселя (векселедержателю). Особливістю векселю є його двояка природа, за якою вексель є одночасно цінним папером та документом виконавчого характеру. Саме це відрізняє його у сукупності від інших фінансових інструментів.

Закон визначає два виду векселя: вексель простий (соло-вексель) і переказний (тратта). В першому випадку вексель являє собою просту боргову розписку, що підпадає (за умови додержання правил укладання) під чинність вексельного права, з його матеріальними і процесуальними особливостями. В цьому випадку сам боржник-векселедавець повинен буде розплатитися грошима. Векселедавців одного і того ж векселя може бути декілька.

У випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату). Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття (акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом залишається гарантійна функція.

За загальним правилом розрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, тобто незаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем – це тип простого векселя, та типи переказного векселя – за власним наказом (виданий за наказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого векселедавця).

Окрім ознак, що випливають з закону, вексель класифікують також виходячи з характеру угоди, за якою виникли вексельні зобов’язання. Векселі, що виникають в результаті позики, носять назву фінансових, а в результаті реальної угоди (постачання продукції або послуг) – товарних (або комерційних). Треба відзначити, що на векселі не пишеться товарний він або фінансовий, ці визначення являють собою лише його економічну характеристику. Коли говорять про банківський вексель, звичайно мають на увазі вексель, виданий банком (тобто банк є векселедавцем). Банківський вексель може мати фінансову природу (якщо банк випустив його як депозитний інструмент, з метою залучення коштів) або товарну (у випадку векселедавчого кредиту). Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або – переважно – грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом. До подібних векселів відносяться «дружні» та «бронзові» векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом виявиться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель все ж залишиться законним держателем і буде мати право вимагати за векселем.

До числа обов‘язкових реквізитів векселя відносяться:

• Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням векселедавця).
• Вказівка дати укладання векселя.
• Найменування платника (для перевідного векселя).
• Вексельна мітка.
• Нічим не обумовлене доручення (для перевідного) або обіцянка від свого імені (для простого векселя) сплатити.
• Сума.
• Найменування того, кому або наказу кого повинен бути зроблений платіж.
• Вказівка місця платежу (за відсутності особливої вказівки простий вексель підлягає оплаті за місцем складання, а перевідний – в місці, вказаному поруч з найменуванням платника).
• Підпис векселедавця.
• До числа додаткових реквізитів векселя відносяться:
• Термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після пред’явлення).
• Обмеження в термінах пред’явлення до платежу в невизначено-негайних векселях.
• Застереження про пред’явлення тратти в певний термін до акцепту.
• Вказівка особи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.
• Вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника, для одержання платежу.
• Вказівка особливого місця платежу, яке не співпадає з місцем знаходження трасата або місцем укладання простого векселя, так званий доміцілій. Такі векселі також називаються доміцільованими.
• Вказівка особи, окрім платника, у якого слід отримати платіж –доміціліат.
• Вказівка посередника в акцепті або платежу.
• Застереження ефективного платежу.
• Відсоткове застереження.
• Застереження векселедавця “не наказу”.
• Застереження про нездійснення протесту.

За відсутності будь-якого реквізиту або при невідповідності його нормам, встановлених законом, документ позбавляється вексельної сили.

Значною особливість векселя є вексельна мітка, тобто слово «Вексель» (слово «вексель», згідно ст. 1 ОВЗ, має бути включене в текст документа та написано на тій мові, на якій складений документ).

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобов’язань. До цих особливостей векселя відносяться:

• грошовість, тобто предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші; строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов’язання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону, а тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов;
• безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і зобов’язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов (можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію);
• абстрактність, тобто вексельне зобов’язання є відірваним від основної угоди (за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті (боржник не вправі захищатися проти вимог сумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди, яка лежить в основі видачі або передачі векселя, за винятком: заперечень боржника проти векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя, придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику тощо);
• оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу за векселем передається разом із векселем, з вчиненням у необхідних випадках спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіння векселем. Однобічність вексельного зобов’язання полягає в тому, що особа, яка зобов’язана за векселем, є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобов’язання з її сторони); письмова форма.

Особливість вексельного обігу полягає і в тому, що всі учасники вексельного зобов’язання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію особливих правових норм. До них відносяться:

• солідарна відповідальність, яка полягає в тому, що кожний, хто поставив свій підпис на векселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. На практиці це означає, що векселедержатель, у випадку несплати за векселем при настанні терміну сплати, може пред’явити свої вимоги кожній із зобов’язаних за векселем осіб і навіть усім їм відразу, не дотримуючись при цьому ніякої послідовності і не чекаючи будь-яких термінів;
• право зворотньої вимоги, яке знаходить свій вияв в тому, що векселедержатель, який не одержав платежу за векселем, одержує право на прямий позов до особи, зобов’язаної платити за векселем (у переказному векселі) або до особи яка видала вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, має право на регресний позов до всіх осіб, які зобов’язались за векселем раніше його самого (як у переказному, так і в простому векселі). Для обгрунтування такого позову векселедержателю досить пред’явлення векселя з позначкою про опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть без такої (англо-американська система);
• неможливість заперечень боржника проти кредитора, лише за винятком випадків, коли кредитор, набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику.

Що стосується дефектів векселів, то наявність необумовлених змін, підчищувань і перекреслених частин, коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежності векселя, можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що ними вексельний документ порушується з формальної сторони.

Все, що у векселі викреслене і переправлене – знищене в змісті форми, а так як дійсність векселя визначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам вексель. У той же час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з частин векселя відірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то вексель залишиться дійсним; однак за умови, що таке ушкодження було випадковим, без наміру знищити вексель.

2.2. Документообіг за операціями з векселями

Розглянемо документальне оформлення видачі векселя підприємством-боржником та сплату по ньому. Схему документообігу за операціями з векселями наведено на рисунку 3.

Рис. 3. Документообіг за операціями з векселями

Із моменту видачі векселя постачальнику зобов’язання за договором постачання замінюються на зобов’язання за векселем. Однак тоді для виникнення зобов’язання за векселем потрібно укласти договір або внести зміни до договору постачання чи укласти додаткову домовленість, якщо раніше такий вид розрахунків не був обумовлений.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку [8] при складанні документів, зокрема і тих, якими оформляються вексельні операції, слід дотримуватися таких правил: документи заповнюють українською мовою; записи у документах роблять чорни — лами темного кольору; вільні рядки прокреслюють; підписують документ особисто, із застосуванням факсиміле, штампа, символу або іншим механічним чи електронним способом; у тексті та числових даних не допускаються підчистки і необумовлені виправлення. Що стосується об’єкта нашого дослідження, то виправлення не допускаються у документах, якими оформлені операції з цінними паперами.

Строк зберігання документів встановлено у Переліку типових документів, які створюються в діяльності органів державної представницької і виконавчої влади й місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням строків зберігання матеріалів. Цей Перелік затверджено наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.98 р. № 41.

Щодо документального оформлення видачі векселя, то варто зазначити, що згідно зі ст. 10 Закону “Про обіг векселів в Україні” векселедавець зобов’язаний вести реєстр виданих векселів (рис. 3) у порядку, затвердженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстр є зведеним обліковим документом, який складений на підставі виданих бланків векселів та містить реквізити, що наведено у Додатку 1.

Н.М. Курганська зазначає, що реєстр ведеться у хронологічному порядку у міру виникнення фактів видачі векселя. Якщо реєстр ведеться у паперовому вигляді, він має бути прошнурований, аркуші пронумеровані, а їх кількість засвідчена підписом керівника та печаткою векселедавця [4].

Враховуючи те, що облік на досліджуваних хлібопекарних підприємствах автоматизований, то, на нашу думку, якщо реєстр ведеться в електронному вигляді, доцільно було б роздруковувати аркуші реєстру та зшивати їх один раз на звітний квартал. Також у реєстрі потрібно вказувати строки погашення платежу та призначити особу, яка відповідатиме за його ведення та стежитиме за термінами сплати.

Виправлення у реєстрі не допускаються відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Особи, які складають та підписують документи несуть відповідальність за їх своєчасне та якісне складання та достовірність даних, наведених у них.

Розглянувши методику ведення реєстру виданих векселів, яку запропонувала Н. М. Курганська, ми вважаємо, що складання подібного реєстру потрібне і для векселеодержувача, щоб контролювати погашення дебіторської заборгованості та не допустити фактів прострочення заборгованості, забез — печеної векселем.

Чинне законодавство не передбачає складання інших документів для підтвердження передачі векселя крім реєстру.

Однак, на нашу думку, для відображення у бухгалтерському обліку передачі векселя та його отримання потрібно складати й інші документи. До документів, які пропонують вітчизняні дослідни¬ки, належить акт приймання-передачі векселя, книга (відомість) обліку векселів, книга (відомість) обліку реєстрації приймання-передачі векселів, картка аналітичного обліку векселя.

Акт приймання-передачі векселя, як зазначає Н. М. Курганська [4], підприємство розробляє самостійно, адже його форма не затверджена жодним нормативним документом. Акт приймання — передачі векселів на досліджуваних підприємствах має реквізити, які наведено у таблиці 1.

У разі передачі переказного векселя, на нашу думку, в акті приймання-передачі векселів доціль¬но вказувати найменування платника та дані про особу, яка буде його представляти, підписи відпо — відальних осіб платника та відбиток печатки. Якщо ж передаватиметься авальований вексель, то слід вказувати найменування авалістів та підписи відповідальних осіб платника і відбиток печатки, при передачі відсоткових векселів потрібно обов’язково зазначати умови нарахування та сплати відсот — ків, дату початку нарахування відсотків тощо.

Однією з особливостей вексельної форми розрахунків є те, що платежі за виданими векселями мають здійснюватися тільки безготівковим розрахунком. Однак під час безготівкових розрахунків завжди має місце перерва між вимогою до сплати та фактичним надходженням грошових коштів за векселем. Тому набуває актуальності документальне оформлення операцій платежу за векселем, де основним документом є акт пред’явлення векселя до оплати.

Наведений на рисунку 3 документообіг не забезпечує повною мірою підприємства достовірною інформацією про векселі, тому ми погоджуємося з думкою С. З. Мошенського щодо доцільності відкриття додаткових регістрів: книги (відомості) обліку векселів, книги (відомості) обліку реєстрації приймання-передачі векселів, картки обліку векселів [5].

Книгу (відомість) реєстрації і картку обліку векселів С. З. Мошенський [5] пропонує вести за принципом “надходження-вибуття” для оперативного контролю за наявністю векселів.

До книги (відомості) обліку реєстрації приймання-передачі векселів С.Мошенський пропонує заносити дані про взаєморозрахунки за кожною вексельною угодою, а для кожного векселя відкривати окрему картку, яка заповнюється при його надходженні чи видачі та є дублікатом оригіналу на випадок його втрати.

Уніфікована форма картки обліку векселів, яку запропонував С.З. Мошенський, має реквізити, що наведено у таблиці 1. Картка супроводжує вексель на рахунку, на якому він обліковується, заповнюється тільки раз, а якщо вексель переводять на інший рахунок, то вона переходить за ним. У ній повинні бути всі реквізити, що відображають характеристику та рух векселя. До картки аналітичного обліку векселя пропонується додавати його ксерокопію. При погашенні заборгованості, забезпеченої векселем, в картці потрібно робити відповідну позначку і вказувати дату виписки бланка або іншого належного документа. Отже, саме у картці аналітичного обліку векселів буде відображатися детальна інформація про видані векселі.

Ми погоджуємося з пропозиціями Н. М. Курганської та С. З. Мошенського щодо вдосконалення документального забезпечення вексельних операцій та вважаємо за доцільне застосувати їх на підприємствах.

Отже, використання підприємствами векселів для розрахунків з постачальниками за отримані товари, роботи, послуги набуває популярності та є гарантією оплати.

2.3. Оформлення та облік виданих векселів

Якщо підприємство видає переказний вексель, то окрім зазначених документів необхідно мати на руках договір як з підприємством-векселедержателем, так і підприємством-платником. При цьому на момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як платник (трасат), повинна мати перед векселедавцем (трасатом) і/або особою, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого повинна бути не менше суми платежу за векселем.

Передача переказного векселя здійснюється за допомогою спеціального передатного запису — індосаменту, який засвідчує перехід права за цим документом до іншої особи. Індосамент виконується на звороті векселя або, якщо немає місця, на додатковому аркуші (алонжі), який прикріплюється до векселя і скріплюється печаткою. Останній індосамент на зворотному боці векселя роблять з таким розрахунком, щоб він починався на векселі, а закінчувався на алонжі. Максимальна кількість передатних написів і алонжів не обмежена.

При індосаменті в індосанта виникає умовне зобов’язання — відповідальність індосанта за регресом — тобто індосант нарівні з іншими учасниками вексельної угоди несе відповідальність за своєчасний платіж.

Вартість індосованих векселів відображається на позабалансовому рахунку 042 “Непередбачені зобов’язання”, а інформація по них розкривається у Примітках до фінансових звітів.

Вексельна заборгованість у бухгалтерському обліку реєструється за допомогою рахунків 51 “Довгострокові векселі видані” або 62 “Короткострокові векселі видані”. На практиці підприємства надають перевагу використанню короткострокових векселів.

Появу (збільшення) заборгованості за векселями відображають за кредитом вище названих рахунків, погашення (зменшення) заборгованості — за дебетом.

При видачі векселя в обліку робиться запис: Дт 63,685 Кт 51,62.

Кредитор, надаючи відстрочення платежу за поставлену продукцію (виконані роботи, надані послуги), може зажадати додаткової виплати йому відсотків за користування комерційним кредитом. У такому разі, крім номінальної вартості, зобов’язання векселедавця також включатимуть зобов’язання зі сплати відсотків.

Відповідно до статті 5 Уніфікованого закону про переказний і простий вексель, нарахування відсотків може бути обумовлене тільки у векселях терміном платежу після пред’явлення або в певний термін від пред’явлення. У векселях з іншими термінами платежу умова про нарахування відсотків вважатиметься ненаписаною.

Однак заборона включати відсотки до векселів з терміном платежу на певний день або у певний термін з дати складання не означає, що продавець товарів (робіт, послуг), заборгованість перед яким оформляється векселем, на має права вимагати плати за користування комерційним кредитом. У цьому разі сума відсотків, розрахована виходячи з узгодженої сторонами відсоткової ставки і встановленого терміну обігу, включається до номінальної вартості векселя. Сума нарахованих у момент оформлення векселя відсотків за користування комерційним кредитом збільшує балансову вартість придбаних товарів.

Нараховані за векселями відсотки відображають на рахунку 68 “Розрахунки за іншими операціями”, а саме на субрахунку 684 “Розрахунки за нарахованими відсотками” — Дт 952 Кт 684. Заборгованість за відсотками у бухгалтерському обліку нараховують щомісяця.

Супутніми до операцій з цінними паперами є операції з бланками цінних паперів, облік яких ведеться лише при випуску цінних паперів у документарній формі. Оприбуткування придбаних бланків векселів здійснюється за дебетом рахунку 209 “Інші матеріали”.

Оскільки вексельні бланки належать до документів суворої звітності необхідно їх відображати на позабалансовому рахунку. При придбанні бланків здійснюється запис: Дт 08 Кт -, при списанні вексельного бланку Дт — Кт 08.

Вартість бланка векселя встановлена постановою Національного банку України від 19.09.96 р. №12-214/934-5548 “Про вексельні бланки” і складає 1 грн. за бланк. Крім того, сплачується державне мито в розмірі 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожний бланк.

На сьогодні існують певні неузгодженості щодо списання вартості бланків виданих векселів на витрати: відображати їх у складі адміністративних чи інших операційних витрат. Більшість бухгалтерів використовує останній варіант. При цьому в обліку роблять запис: Дт 949 Кт 209.

Платіж за векселями на території України здійснюють тільки в безготівковій формі.

Однак, як свідчить аналіз чинного законодавства, зобов’язання за векселями можуть припинятися не тільки шляхом платежу за векселем, але й на інших підставах, зокрема: зарахуванням зустрічних вимог векселедавця і векселетримача; коли боржник і кредитор за вексельним зобов’язанням — одна й та ж особа.

Погашення векселів зарахуванням зустрічних вимог векселедавця і векселетримача може бути здійснене, якщо на момент настання терміну платежу векселетримач має перед векселедавцем будь-яку грошову заборгованість:

—         за поставлені зобов’язаною за векселем особою товари, виконані роботи, надані послуги;

—         за повернення позики, отриманої від зобов’язаної за векселем особи;

—         за борговим цінним папером, випущеним раніше векселетримачем (облігацією, векселем, ощадним сертифікатом), що перебуває у власності зобов’язаної за векселем особи тощо.

Погашення векселів шляхом збігу боржника і кредитора за вексельним зобов’язанням в одній особі має місце, коли внаслідок якоїсь обставини підприємство стає векселетримачем власних векселів. Прикладами обставин, за яких векселі потрапляють у власність їх векселедавцю, є:

—         придбання векселедавцем власного векселя на підставі договору купівлі-продажу;

—         отримання векселедавцем виданого ним векселя в оплату за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги.

У бухгалтерському обліку вартість викупленого векселя пройде за дебетом рахунку 34 “»Короткострокові векселі одержані» ”. А його погашення буде зафіксовано за дебетом рахунків 51,62 — Дт 62,51 Кт 34.

Також погашення заборгованості за векселем може відбуватися шляхом укладання договору доміциляції. Згідно з постановою Правління Національного банку України “Про затвердження Положення про операції банків з векселями” від 28.05.99р. №258 доміциляція —       це призначення за векселем особливого місця платежу, відмінного від місцезнаходження особи, яка зазначена як платник за векселем, шляхом проставлення доміциляційної формули. Отже, на підставі договору доміциляції векселедавець має перерахувати на окремий рахунок у банку суму коштів, яка буде достатньою для погашення зобов’язань за виданим векселем. Місцем платежу за векселем у такому випадку стане банк.

Отже, незважаючи на складності і деякі суперечності порядку обліку векселів, їх застосування є вигідним. Операції з векселями допомагають у проведенні розрахунків з контрагентами підприємства без використання дорогих кредитних коштів, дозволяють оптимізувати виробничий і фінансові процеси.

Отже, вексельними реквізитами називаються головні складові тексту векселя. В сукупності вони становлять зміст документа, роблять вексель суттєво відмінним від простого боргового зобов’язання і не ставлять під сумнів бажання векселедавця. Відсутність будь-якого з реквізитів робить документ недійсним.

Женевська система вексельного права не дає формального визначення векселя як грошового боргового зобов’язання, що не залежить від матеріальної основи. Але оскільки дієздатність векселя регулюється спеціальними нормами, то женевське право передбачає низку обов’язкових елементів векселів.

Усі реквізити векселя в своїй сукупності мають бути пов’язаними і скріпленими в єдиному вексельному тексті, що завершується підписом векселедавця. При написанні тексту векселя не можна допускати пропуски чи неясності. Той або інший недолік виписування реквізитів хоч і може позбавити документ дієздатності, але це не означає, що він не має ніякої сили. Якщо документ задовольняє вимоги цивільного права щодо боргових зобов’язань, він може стати основою розгляду справи у судовому порядку.

Висновки

Відповідно до поставлених завдань курсової роботи дійшли висновків:

1. У сучасних нормативно-правових актах закладено основи використання векселів для розрахунків з постачальниками, тобто закріплено обов’язковість товарної забезпеченості векселя: спочатку відбувається постачання товарів, а тільки потім видача векселя.
2. Форму бланків векселів затвердила Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Підприємства купують векселі у комерційних банків. Кожен бланк переказного або простого векселя містить обов’язкові та необов’язкові реквізити, які заповнюються при потребі.
3. Як уже зазначалося, векселедавець повинен вести реєстр виданих векселів. На нашу думку, у ньому слід передбачити графу для відмітки про погашення зобов’язання за векселем, адже підприємствам потрібно простежувати за кожним векселем терміни сплати. Таку відмітку можна поставити у графі “Інші умови” або виділити окремо і вказати номер платіжного доручення, відповідно до якого перераховувалися кошти, і дату здійснення платежу.

Ми вважаємо, що для забезпечення ефективного документообігу за операціями з векселями підприємствам потрібно складати акт приймання-передачі векселів. Реквізити цього документа наведено у додатку 1, але, на нашу думку, доцільно було б додати такі реквізити: розмір відсотків, суму відсотків і дату початку нарахування відсотків.

4. Оскільки погашення заборгованості за векселем здійснюється у безготівковій формі, то виникає перерва між пред’явленням векселя до сплати та надходженням грошових коштів до векселеодержувача. Тоді підприємствам доцільно складати акт пред’явлення векселя до оплати. Запропоновані реквізити цього документа наведено у додатку 1.

Отож, для організації ефективного документообігу за операціями з векселями підприємствам потрібно розробити графік документообігу, у якому будуть використовуватися запропоновані документи та реквізити до них.

Список використаної літератури

1. Про цінні папери та фондовий ринок : Закон України від 23.02.2006 р. № 3480 — IV [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3480-15
2. Про обіг векселів в Україні : Закон України від 05.04.2001 р. № 2374 — ІІІ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2374-14
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435 — IV [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15
4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http: // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0168-95
5. Амеліна О. В. Принципи визнання та обліку операцій банку з векселями [Текст] / О. В. Амеліна // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 11. — С. 174 — 181
6. Басова І. Цінні папери: ринок, операції, облік / І. Басова, Н. Петрова ; ред. Я. Кавторєва. — Х. : Фактор, 2009. — 624 с.
7. Богун В. Вексель і його роль при розрахунках за експортно-імпортними операціями [Текст] / В.Богун // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 12. — С. 24-28
8. Большакова О. Моделювання аналізу і контролю вексельних операцій [Текст] / О.Большакова // Фінанси України. — 2001. — № 2. — С. 125-129
9. Большакова О. Облік вексельних операцій в умовах ринкової невизначеності [Текст] / О.Большакова // Фінанси України. — 2000. — № 11. — С. 92-95
10. Все про операції з векселями [Текст] // Все про бухгалтерський облік. — 2001. — № 76. — С. 4-13
11. Губіна, І. Основні операції з векселями в обліку [Текст] / Ірина Губіна // Збірник систематизованого законодавства (Додаток до газети «Бизнес). — 2009. — Вип. 9. — С. 127-132
12. Єрмак О. Бухгалтерський облік розрахунків векселями / О. Єрмак, О. Басенко // Бухгалтерський облік і аудит. — 2008. — № 10. — С. 29-33.
13. Захаров, Антон. Розрахунковий документ чи цінний папір? Роль векселя в операції [Текст] / Антон Захаров // Податкове планування. — 2005. — № 9. — С. 81-83
14. Золотухін, О. Розрахунки векселями при здійсненні операцій з підакцизними товарами [Текст] / Олександр Золотухін // Вісник податкової служби України. — 2012. — № 41 (жовтень). — С. 17-25
15. Коблянська Г. Ю. Актуальні аспекти обліку вексельних операцій [Текст] / Г. Ю. Коблянська // Економіка АПК. — 2010. — № 11.- С.84-90
16. Костюк, Дмитро. Оперції з процентним векселем [Текст] / Дмитро Костюк // Податки та бухгалтерський облік. — 2005. — 7 липня. — С. 26-33
17. Курганська Н. М. Документальне оформлення та облік виданих векселів / Н. М. Курганська [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/biznes/2010_1/2010
18. Мельник І. Вексель як документ в нотаріальному процесі [Текст] / І. Мельник // Право України. — 2006. — № 2.- С.54-57
19. Мошенський С. З. Облік і контроль вексельних операцій [Текст] : дис. … канд. екон. наук / С. З. Мо- шенський. — Житомир, 2004. — 210 с.
20. Ніконова М. «Непаперовий» вексель: міф чи реальність? [Текст] / Т. Вахненко // Економіка України. — 2007. — № 7. — С. 88-90
21. Половинчак Л. А. Облікова політика відображення операцій з векселями на підприємствах // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 3. — С. 200 — 205
22. Половинчак Л.А. Облікова політика відображення операцій з векселями на підприємствах // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — №3. — С.200-205
23. Ромашко О. М. Бухгатерський і податковий облік вексельних операцій // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 11. — С. 200 -204
24. Семендяк В. М. Теоретичні засади механізму здійснення вексельних розрахунків // Економіка АПК. — 2012. — № 5. — С. 85-90
25. Солтан, А. Застосування векселів у посередницьких операціях / Андрій Солтан // Контракти. — 2008. — № 8. — С. 15-19
26. Сопко В.В. Бухгалтерський облік капіталу підприємства (власності, пасивів): Монографія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 312 с.
27. Сулейманова Н.В. Удосконалення обліку, аналізу, аудиту вексельних операцій підприємств // Финансовые рынки. — 2009. — №14. — С.22-27.
28. Теньков С. Вексельні операції у договірних відносинах [Текст] / Сергій Теньков // Юридичний Вісник України. — 2006. — № 44. — С. 9

Додатки

Додаток 1. Реквізити документів, які забезпечують рух векселів

Найменування реквізитів	Документи
	реєстр виданих векселів	акт приймання-передачі векселів	реєстр отриманих векселів*	акт пред’явлення векселя до оплати	книга (відомість) обліку векселів	книга (відомість) обліку реєстрації приймання- передачі векселів [5]	картка аналітичного обліку векселя [51	платіжне доручення	виписка банку	журнал 3, відомість 3.4
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Порядковий номер	+	+	+		+	+		+	+	+
Вид векселя	+		+		+		+
Номер векселя	+	+	+	+	+		+
Векселедавець (трасант), найменування особи	+	+	+	+	+	+	+			+
Місцезнаходження векселедавця П.І.П., місце проживання, індивідуальний ідентифікаційний номер	+	+	+	+	+
Дата видачі векселя	+	+	+		+	+	+			+
Місце платежу	+	+	+	+	+
Дата платежу	+	+	+		+		+		+
Номінальна сума векселя	+		+	+
Розмір відсотків на номінальну суму векселя	+		+	+	+
Сума відсотків на номінальну суму векселя	+		+				+
Сума платежу за векселем	+	+	+		+		+	+	+
Валюта платежу	+		+				+
Трасат (платник)	+				+		+
Місцезнаходження платника П.І.П., місце проживання, індивідуальний ідентифікаційний номер	+			+
Найменування особи, якій або за наказом якої має бути здійснений платіж	+			+				+
Номер і дата договору, відповідно до якого виданий вексель	+	+	+					+
Пролонгація	+
Інші умови	+		+				+
Місто		+	+
Дата		+	+					+
Векселеодержувач, найменування особи		+	+				+			+
Підписи керівників та головних бухгалтерів векселедавця та векселеодержувача		+
Печатка		+						+
Термін платежу			+
Кількість попередніх передавальних надписів					+
Найменування особи, на яку індосовано вексель					+
Дата передачі векселя					+
Номер акта приймання-передачі					+
Номер довіреності особи, що передає чи приймає вексель						+
Кількість векселів, відображених в акті						+
Дата видачі акта						+
Вказівка про те, через кого оформлений акт (відповідальна особа, бухгалтерія підприємства)						+
Індосанти, авалісти							+
Бухгалтерські кореспонденції							+
Поточний рахунок векселедавця, найменування банку, МФО			+					+	+
Поточний рахунок векселеодержувача, найменування банку, МФО								+	+
Сальдо на початок та на кінець місяця по рахунках векселів										+
Обороти по дебету та кредиту рахунків обліку векселів										+