Управління ризиками при операціях зі спільного інвестування

Вступ

Актуальність теми. Сьогодні у складній та заплутаній системі економічних зв’язків усе частіше необхідно приймати зважені рішення щодо накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитися від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування.

Одним із загальноприйнятих у світі способів інвестування, який поєднує прийнятну дохідність із мінімізацією ризиків, є спільне інвестування. Разом з тим зазначене спільне інвестування здійснюється первісним інвестором не самостійно, а за участю фінансових посередників — інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, компаній з управління активами. Взаємовідносини, за якими одна особа (споживач) потребує допомоги іншої особи (виконавець) у досягненні певної мети, є взаємовідносинами послуг. Отже, у процесі здійснення спільного інвестування надається фінансова послуга. За таких умов актуальним є дослідження особливостей такої послуги, особливостей взаємин споживача та виконавця, сучасних тенденцій у наданні послуг із спільного інвестування в Україні. Тому метою цієї роботи є аналіз особливостей взаємовідносин у сфері спільного інвестування як фінансової послуги, сучасні тенденції в її наданні/ отриманні в Україні та управління ризиками, які пов’язані з даною операцією.

Проблема інвестування виникає завжди, коли особа та/або суспільство виробляють більше, ніж це потрібно на поточне споживання. Звичайно, рівень потреб на кожному етапі розвитку суспільства може бути різним. Утім і споживати все вироблене, як правило, не варто, оскільки спожите зараз втрачається назавжди, а інвестування — це можливість та гарантії споживання в майбутньому, а також умови сталого розвитку.

1. Управління ризиками при операціях зі спільного інвестування

здійснення вдалого інвестування завжди є серйозною проблемою. Звичайно, перш за все ставиться вимога забезпечення ефективності інвестицій [6]. Однак неспеціалісту з’ясувати забезпечення такої можливості вкрай важко, адже на ефективність інвестицій впливає значна кількість факторів. Питання факторів впливу на ефективність інвестицій розглядається у роботі [6]. Зазначається, що ефективність інвестицій має два основних виміри: 1) як суто економічний показник, що характеризує співвідношення отриманого результату та витрат, здійснених відповідно до інвестиційного проекту; 2) як соціально-економічний показник, що крім економічного ефекту має соціальний — поліпшення умов життя людей, навколишнього середовища, зниження рівня безробіття, розвиток особистості та ін.

Проте соціально-економічну ефективність інвестицій виміряти практично неможливо. Тому економісти акцентують увагу на визначенні економічної ефективності, передусім ефективності капіталовкладень. Для цього слід попередньо з’ясувати, які фактори впливають на рівень ефективності інвестицій. Основними з них є розміри інвестицій, сфера реалізації інвестиційного проекту, величина відсотка за кредит, обсяг податків на прибуток підприємства та на додану вартість, рівень продуктивності праці й організації виробництва, професіоналізм менеджерів і підприємця та ін. [6].

Іншою проблемою інвестування є ризики, пов’язані з таким інвестуванням. Як правило, більш дохідні вкладання несуть із собою більші ризики [13]. Фактор ризику пов’язаний із тим, що рішення щодо інвестування приймають, орієнтуючись на прогноз майбутніх результатів. Інвестора цікавить рівень дохідності, але також має значення гарантованість запланованої дохідності, упевненість у тому, що в ході реалізації проекту не виникнуть невраховані, «позапланові» негативні щодо капіталу події [8].

Для забезпечення можливостей повного охоплення ризиків у господарській практиці, полегшення оцінки та забезпечення ефективного підбору заходів щодо мінімізації ризику, здійснюється його класифікація [13]. Розрізняють такі види ризику згідно з класифікаційними ознаками:

1) за належністю до країни функціонування господарського об’єкта: внутрішні; зовнішні;

2) за рівнем виникнення: фірмовий (мікрорівень); галузевий; міжгалузевий; регіональний; державний; глобальний;

3) за сферою походження: соціально-політичний; адміністративно-законодавчий; виробничий; комерційний; фінансовий; природно-екологічний; демографічний; геополітичний;

4) залежно від причин виникнення: ризики, пов’язані з невизначеністю майбутнього; пов’язані з нестачею інформації; пов’язані із суб’єктивним впливом;

5) за ступенем обґрунтованості прийнятого ризику: обґрунтований; частково обґрунтований; авантюрний;

6) за ступенем системності: системний (систематичний); несистематичний (унікальний — мають разовий характер);

7) відповідно до допустимих меж: допустимий; критичний; катастрофічний;

8) за адекватністю часу прийняття рішення: попереджувальний; поточний; запізнілий;

9) залежно від кількості осіб, що приймають рішення: індивідуальний; колективний;

10) за характером дії: динамічний — це ризик непередбачуваних втрат, які може нести підприємство протягом деякого періоду часу; статистичний — це ризик можливих втрат, які несе підприємство за короткий період часу;

11) залежно від можливого результату: чистий; спекулятивний. Чисті ризики передбачають отримання або нульового, або негативного результату. До них належать: погодні ризики, виробничі ризики. Спекулятивні — виражаються в можливості отримання як позитивного, так і негативного результату. До них належить більша частина фінансових ризиків, в тому числі інвестиційний ризик.

У результаті проведених досліджень окремих галузей господарської діяльності для них виявили усталені характерні комплекси ризиків. Зокрема, прийнято виділяти такі види ризиків цінних паперів: ризик падіння загальноринкових цін; ризик інфляції; галузевий ризик; фінансовий ризик; ризик ліквідності цінних паперів; систематичний і несистематичний ризики.

Інвестиційний ризик являє собою можливість неотримання, недоотримання або невчасного отримання коштів від проекту, на реалізацію якого здійснено інвестиції. Виділяють такі ризики інвестування:

1) залежно від сфери прояву: економічні; політичні; соціальні; екологічні та ін.;

2) за формами інвестування: ризик реального інвестування; ризик фінансового інвестування;

3) залежно від джерел виникнення: систематичний, який «вбудований» у механізм дії інвестиційного ринку і не залежить від конкретного проекту; несистематичний ризик або ризик, який пов’язаний із функціонуванням даного конкретного інвестиційного проекту.

Для прийняття обґрунтованого рішення щодо інвестування необхідно аналізувати всю сукупність перелічених вище факторів. Отже, вирішення питання напряму інвестицій — дуже складне питання.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками [10]:

1) за об’єктами вкладення: реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні активи — як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції. Фінансові інвестиції — вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т. д.;

2) за способом участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції. Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об’єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Непрямі інвестиції — під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками);

3) залежно від форми власності інвесторів розрізняють державні, приватні, іноземні та спільні інвестиції. Державні інвестиції — це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів. Приватні інвестиції — вкладення коштів громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, перш за все колективної (господарські товариства і кооперативи). Іноземні інвестиції — вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Спільні інвестиції — вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів;

4) за періодом інвестування виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції. Короткострокові інвестиції — це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції — вкладення капіталу на період понад один рік. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються так: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років;

5) за регіональною ознакою виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні. Внутрішні інвестиції — вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни. Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) — вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані за межами даної країни. До них на лежить і купівля різних фінансових інструментів інших країн — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.

2. Диверсифікація ризиків при спільному інвестуванні

Спільне інвестування як послуга дозволяє замовнику (інвестору) вирішити такі питання.

1) Диверсифікація ризиків. Для здійснення дрібними інвесторами спільного інвестування створюються так звані диверсифіковані фонди. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам: кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 відсотків загального обсягу цінних паперів відповідного випуску; сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ; не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Диверсифікованим ІСІ забороняється: тримати в грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних (депозитних) сертифікатах та банківських металах більше ніж 50 відсотків загальної вартості активів ІСІ, при цьому не більш як 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ в зобов’язаннях одного банку; придбавати або додатково інвестувати в цінні папери та зобов’язання однієї юридичної особи більше ніж 5 відсотків загальної вартості активів ІСІ; придбавати або додатково інвестувати у державні цінні папери, цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 50 відсотків загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати понад 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ у цінні папери одного випуску; придбавати або додатково інвестувати в цінні папери органів місцевого самоврядування більше ніж 40 відсотків загальної вартості активів ІСІ.

При цьому забороняється інвестувати понад 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ у цінні папери органів місцевого самоврядування одного випуску; придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 відсотків загальної вартості активів ІСІ; придбавати або додатково інвестувати в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20 відсотків загальної вартості активів ІСІ; придбавати або додатково інвестувати в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5 відсотків активів ІСІ; придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ; придбавати або додатково інвестувати в об’єкти нерухомості більше ніж 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ; придбавати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов’язані особи ІСІ, компанії з управління активами або зберігача.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими.

Отже, вкладання залучених коштів у різні активи знижує ризик втрати цих активів, оскільки знецінення всіх активів одночасно є малоймовірним.

Така диверсифікація одночасно знімає проблему вибору напрямів інвестування, оскільки ІСІ здійснить інвестування одночасно за різними напрямами. У таблицях 1, 2 наведені дані щодо структури вкладань невенчурних інвестиційних фондів [11].

2) Подолання обмежених ресурсів для інвестування. В умовах обмежених коштів для інвестування кожен окремо взятий інвестор, як правило, не може придбати активи, що коштують дорого. ІСІ може собі це дозволити за рахунок концентрації ресурсів. Одночасно знімається або пом’якшується проблема участі в управлінні емітентів. Кожен окремо взятий інвестор, як правило, неспроможний відвідувати збори акціонерів емітентів акцій, не має достатнього досвіду управління такими емітентами та не володіє достатньою кількістю акцій для впливу на прийняття рішень. У ІСІ такі можливості з’являються.

3. Управління активами спільного інвестування

Із метою управління активами ІСІ створюються компанії з управління активами. Діяльність таких компаній регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Компанія з управління активами (КУА) — це юридична особа, яка здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, яку видає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, і не може поєднувати цю діяльність з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів. КУА здійснює управління активами ІСІ за винагороду, розмір якої встановлюється відповідно до регламенту фонду. КУА може одночасно здійснювати управління активами кількох ІСІ.

Діяльність КУА жорстко регулюється і обмежується законодавством та контролюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Так, згідно зі ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», компанія з управління активами під час провадження діяльності з управління активами ІСІ не має права:

1) набувати за рахунок активів ІСІ майно та цінні папери тих видів, що не передбачені інвестиційною декларацією ІСІ;

2) укладати договори, що порушують або наслідком яких є порушення норм законодавства, зокрема вимог нормативно-правових актів Комісії;

3) здійснювати за власні кошти операції з активами ІСІ, якими вона управляє;

4) безоплатно відчужувати активи ІСІ;

5) брати позику або кредит, що підлягає поверненню за рахунок активів ІСІ, в обсязі більш як 10 відсотків вартості чистих активів ІСІ на строк понад три місяці з метою іншою, ніж використання цих коштів для викупу цінних паперів ІСІ;

6) надавати позику за рахунок активів ІСІ;

7) використовувати активи ІСІ для забезпечення виконання зобов’язань, виникнення яких не пов’язане з функціонуванням відповідного ІСІ;

8) придбавати за рахунок активів ІСІ векселі, похідні (деривативи), цінні папери ІСІ відкритого типу, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Комісії;

9) розміщувати цінні папери інших емітентів, крім цінних паперів ІСІ, активами яких вона управляє;

10) укладати договори купівлі-продажу з пов’язаними особами такої компанії, крім договорів із торговцями цінними паперами про розміщення та викуп цінних паперів ІСІ, а також договори позики (процентні та безпроцентні);

11) у разі зменшення вартості цінних паперів, що перебувають в активах компанії з управління активами та фонду, яким вона управляє, укладати договори продажу цінних паперів, що становлять активи компанії з управління активами, перед укладенням договорів продажу цінних паперів, що становлять активи фонду;

12) виконувати функції номінального утримувача щодо цінних паперів ІСІ, активами якого вона управляє;

13) продавати цінні папери ІСІ зберігачу, реєстратору, незалежному оцінювачу майна та аудитору (аудиторській фірмі) цього ІСІ, а також органам державної влади та органам місцевого самоврядування;

14) відчужувати нерухоме майно, що становить активи відповідного ІСІ, до активів самої компанії;

15) укладати від імені ІСІ договори, які за своїм характером можуть бути укладені лише ним особисто;

16) відчужувати майно, яке належить компанії, до активів ІСІ;

17) відчужувати майно, яке становить активи ІСІ, на користь іншого ІСІ, яким вона управляє;

18) надавати кредити за рахунок активів ІСІ.

Обмеження діяльності компанії з управління активами, передбачені пунктами 3, 5, 6, 8, 10 і 14 частини другої цієї статті, не поширюються на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

За надання послуг з управління активами ІСІ сплачує компанії з управління активами винагороду. Розмір та порядок сплати такої винагороди встановлюється розділом 2 зазначеного вище Положення про склад і розмір витрат, що відшкодовуються за рахунок активів інституту спільного інвестування. Відповідно до цього Положення, розмір винагороди компанії з управління активами визначається регламентом пайового інвестиційного фонду або договором про управління активами між компанією з управління активами та корпоративним інвестиційним фондом. Винагорода компанії з управління активами сплачується грошовими коштами. Винагорода компанії з управління активами встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ (крім випадків управління активами венчурних фондів). Максимальний розмір винагороди компанії з управління активами (крім винагороди за управління активами венчурного фонду) без урахування премії не може перевищувати 5 відсотків середньої вартості чистих активів ІСІ, який перебуває в управлінні протягом фінансового року, розрахованої в порядку, установленому нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та цим Положенням.

Висновки

Таким чином, здійснення інвестування та інвестиційної діяльності є об’єктивною потребою приватних осіб, суспільства та держави, але потребує для забезпечення ефективності вкладання певних знань та зусиль.

Схема здійснення спільного інвестування полягає в тому, що ІСІ випускає цінні папери власного випуску (пайовий інвестиційний фонд — інвестиційні сертифікати; корпоративний інвестиційний фонд — акції), які купуються інвесторами. Залучені шляхом такого розміщення цінних паперів ІСІ кошти вкладаються в інші активи (цінні папери, валютні цінності, нерухомість). За такою схемою інвестор опосередковано стає власником цілої низки різноманітних активів.

Спільне інвестування як послуга дозволяє замовнику (інвестору) вирішити такі питання: диверсифікація ризиків, подолання обмежених ресурсів для інвестування, участь в управлінні інвестиціями.

Список використаної літератури

Про інститут спільного інвестування: закон України від 5 липня 2012 року № 5080-VI [Текст] // Відомості Верховної Ради України. — 2013. — № 29. — С. 1534-1595
Віхров, С. Види господарських зобов’язань у сфері розміщення й обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування [Текст] / С. Віхров // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 6. — С. 80-83
Леонов, С. Гармонізація ключових параметрів ресурсної бази інститутів спільного інвестування [Текст] / С. Леонов, Т. Васильева, Д. Циганюк // Вісник Національного банку України. — 2012. — № 8. — С. 10-16
Лєонов С. В. Формалізація функціональних обмежень діяльності інститутів спільного інвестування на основі порівняльного аналізу фінансових ринків країн групи FM СЕЕС / С. В. Лєонов, Т. А. Васильєва, Д. Л. Циганюк // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 8. — С. 75-85
Лубенець І. Контроль за діяльністю інститутів спільного інвестування в Україні та за кордоном [Текст] / І. Лубенець // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 82-85
Лукашова, І.О. Класифікація інститутів спільного інвестування: необхідність і проблеми [Текст] / І.О. Лукашова, О.С. Власова // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 4. — С. 71-80
Полюхович, В. Особливості правового змісту інститутів спільного інвестування // Юридична Україна. — 2011. — № 8. — С. 73-76
Сельський В. Стан та проблеми розвитку інститутів спільного інвестування як ефективного механізму залучення інвестицій в економіку // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 1. — С. 137-140
Терещенко Г.М. Залучення потенціалу інститутів спільного інвестування для забезпечення інноваційного розвитку економіки / Г. М. Терещенко // Фінанси України. — 2012. — № 9. — С. 105-115

Освіта та самоосвіта